


Боєць АТО: “Передали, що за ніч трьох наших хлопців убили. Та зараз біля мене десятеро вбитих лежать” |
Автор: Week.
Які події відбувались на передовій – від рідних українських героїв. Сили АТО.
— Коли поїхала в морг забирати тіло, сильно плакала. Підійшов капелан і сказав: “Зараз твоєму батькові легко. Він звільнився від війни і всіх проблем. Не плакати, а пишатися ним треба, бо він — герой”. Із тих пір плакати за батьком не можу. Просто знаю, що він десь є — якщо не тут, то на небі, — каже 25-річна Ольга Безносікова з міста Біла Церква на Київщині. Її батько Володимир Козак загинув внаслідок вибуху в терміналі Донецького аеропорту 20 січня. Мав 47 років, повідомляють Патріоти України з посиланням на gazeta.ua. З Ольгою Безносіковою зустрічаємося на залізничному вокзалі в Білій Церкві.
Жінка приходить у джинсах і білій сорочці. Світле волосся спадає на плечі. — Батько хотів іти воювати ще весною, коли почалися події в Криму, — Ольга сідає на лавку в залі очікування. Ставить на коліна велику бежеву сумку. — Ходив у військкомат. Але повістку отримав лише 28 серпня. Нам про це сказав увечері перед від’їздом. Мама відмовляла його, а я — ні. Це б нічого не дало. Батько був упертим. Уранці повісив на хаті величезний український прапор і поїхав у військову частину до Яворова на Львівщині. Там пробув 2,5 місяця.
Раз їздили до нього. 30 жовтня сам вирвався додому, а 1 листопада поїхав назад. Став ще більш мужнім і мускулистим. У середині листопада Володимира Козака відправили в зону АТО. — У ніч із 13 на 14 січня разом з іншими хлопцями з боєм прорвалися в Донецький аеропорт. За кілька днів подзвонила батькові й кажу: слава Україні! Не відповів на привітання, тільки говорить: у нас все дуже погано. Розповів, що їх сильно обстрілюють, техніки не вистачає. На прощання сказав: “Не знаю, чи доживемо до ранку. Якщо подзвоню, значить — вистояли”. Всю ніч із мамою молилися, а вранці пішли до церкви. Батько таки зателефонував. Майже тиждень після цього дзвонив двічі на день — уранці та ввечері. Просив, щоб новинам не вірили. “От сьогодні передали, що за ніч трьох наших хлопців убили, — розповідав. — Та зараз біля мене десятеро вбитих лежать”. Говорив тихо через гази, якими їх труїли. Востаннє, вранці 20 січня, від нього почула: “Скоро має прийти підмога й нас вивезуть”. Після цього зв’язок пропав. Увечері з новин дізналася, що аеропорт підірвали вдруге. В Ольги дзвонить телефон. Обіцяє комусь зателефонувати пізніше. — Батька розшукували три місяці. Командир військової частини казав, що його слід шукати в полоні банди “Сомалі”. Зверталися в Міноборони й СБУ. Просили волонтерів допомогти. Ніхто батька не бачив. 27 березня у Дніпропетровськ привезли 22 тіла з аеропорту. Звідти подзвонила волонтерка, сказала, що є чоловік, схожий на нього. Зразу ж туди поїхали. Правої руки не було. Нижче грудної клітки все підірвалося — останки тіла змішалися з одягом. У глибині душі розуміли, що то він. Але вірити в це не хотіли. Вирішили дочекатися результатів ДНК-експертизи. За півтора тижня прийшло підтвердження. Тіло родина забрала в цинковій труні. Поховали Володимира Козака 17 квітня у рідному селі Мала Антонівка Білоцерківського району.
— Перед похороном розмовляла з Артемом. Він був із батьком в аеропорту. Розказував: “Раптово стало дуже тихо, і ми відчули, що має щось статися. Володимир Миколайович заспокоював: не переживай, ще зустрінемося, будемо їздити один до одного в гості. В останні хвилини говорили з ним про свої родини. Він розповідав про тебе, твою сестру і маму”. На похороні дізналася, що в Пісках, перед від’їздом в аеропорт, батька поранило в руку. Нам про це нічого не казав. Мав їхати в госпіталь, але не зробив цього. В аеропорту його ще раз поранило в ту ж руку. Один хлопець розповів: “За кілька днів до вибуху звідти забирали поранених. Дав твоєму батькові потримати свій автомат і сказав: “Зараз загрузимо важкопоранених, а тоді й ви заскочите”. Не встигли всіх погрузити, як почали обстрілювати. Машина поїхала, аби хоч когось врятувати. Батькові твоєму кричав, щоб заскакував. Та він з місця не рушив. Так і залишився стояти з моїм автоматом”. Ольга дивиться на годинник. Каже, має за годину бути в міському відділі освіти, бо шукає роботу.
— До похорону батько постійно снився. Наступного дня після вибуху мамі наснилося, що вони зустрілися. Він сказав: ти не уявляєш, з якого пекла ми вийшли. Як поховали його, снитися перестав. Щодня писав листи майбутній дружині Володимир Козак народився в селі Мала Антонівка Білоцерківського району на Київщині. Працював столяром на меблевій фабриці та водієм у дорожньому управлінні. — Батько завжди був патріотом, — розповідає Ольга Безносікова. — Дуже любив футбол. На всі матчі вдягав синьо-жовтий шарфик. Слухав українську музику, читав українські книжки. А український прапор завжди стояв у нашому будинку. Із дружиною 46-річною Світланою Станіславівною прожив у шлюбі 26 років. Виховали двох доньок. Ольга працює вчителем англійської та французької мови. Молодша, 20-річна Олена, навчається на історика в Уманському педуніверситеті. — Із мамою тато познайомився на танцях у Малій Антонівці, — продовжує Ольга. — Мама приїхала туди гостювати до подруги. Позустрічалися місяць і батька забрали в армію, у прикордонні війська на Закарпатті. Звідти щодня писав мамі листи. Досі всі зберігаємо.
|
КУЛЕМЕТНИК СТАНІСЛАВ СТОВБАН: "КОЛИ СЄПАРСЬКИЙ СНАЙПЕР ПОБАЧИВ У НАС, ПОРАНЕНИХ, ГРАНАТИ, НАВІВ НА МЕНЕ СВД, ХОТІВ ДОБИТИ" |
КУЛЕМЕТНИК СТАНІСЛАВ СТОВБАН: "КОЛИ СЄПАРСЬКИЙ СНАЙПЕР ПОБАЧИВ У НАС, ПОРАНЕНИХ, ГРАНАТИ, НАВІВ НА МЕНЕ СВД, ХОТІВ ДОБИТИ"
Другий вибух словами не описати, бо я летів так, що в польоті перегнав стелю. Вона розкололася і по одній половині плити я скотився вниз, а друга половина мені на ноги з’їхала. Я не одразу зрозумів, що мені ноги придавило, больових відчуттів спочатку не було, просто кров з вух пішла, бо сильно контузило. А сєпарскі вбиті падали на нас з даху, - це колосальна кількість людей. Їх там багато назбиралося, бо вони трупи своїх загиблих звідти не забирали. Я був дуже вражений цим видовищем. З одного боку радів, а з другого боку – це просто жах.
Я родом з Калуша. Служив строкову службу у десантних військах. Дома навіть року після служби не побув, як почалася війна. Ніхто за мною з повісткою не бігав, не шукав. Подзвонив воєнком і сказав, якщо хочеш служити, є місце по твоїй спеціалізації в десантних військах, у 80-ій бригаді. Я сказав, що хочу. І тоді мені вже видали повістку на руки, дали 2 дні на прощання з родичами і все. Ось так я потрапив у 80-ту бригаду, третій батальйон на Яворівський полігон. Там було три місяці гарної підготовки від професійних інструкторів. А дякуючи волонтерам ми мали і форму, і екіпіровку.
боец стовбан
У листопаді ми виїхали на схід, мою роту першочергово розкидали по периметру сіл, що навколо Донецька, тобто когось у Водяне, когось у Тоненьке і так далі. Частина попала у Піски, а 8 рота заїхала в аеропорт. Я був у 9-ій. Ми спочатку стояли у Водяному, охороняли, щоб з Донецька не проривалися. Максимум, що з нами траплялося - це мінометні обстріли. Роти по черзі змінювали одна одну. В аеропорт я потрапив, коли хлопці з 7-ої здійснювали останню мирну ротацію. Це коли російські військові обшукували наших. Друга частина 7-ої роти вже мала заїжджати з боєм. Людей їм не вистачало, і з нашої 9-ої, 20 чоловік добровільно поїхали з ними. Серед них був і я.
Виїхали ми в ніч з 12 на 13 січня. Нас затрамбували у МТЛБ, але їх каменем можна було пробити, бо броня була дуже легка. Ми доїхали без втрат, вийшли на першому посту в терміналі. А там - темно, слизько, свистить літає, гримить. Нас завели в штаб, без ліхтариків, навпомацки, бо світити не можна було. Там розповіли що до чого. Мене поставили на перший пост.
Їхні танки постійно виїжджали зі сторони Донецька і Спартака і обстрілювали наш термінал. Так декілька днів поспіль. Ми навіть звикли: танки гепають, штукатурка падає.
Сильний заміс почався 16 числа, коли впала стіна, від того, що вони лупашили. Ховатися не було де, і наші змушені були просто відійти у північний зал. Втрати були одразу, хлопчик з 93-ої бригади загинув від осколка в голову, наш Федя Місюра був поранений тяжко в груди. Його врятував медик Ігор Зінич, який потім сам загинув, а Федя зараз живий-здоровий. Сєпари з південного залу просочилися на верхні поверхи, а у підвалі вони вже були до цього. Я зрозумів, що зі старого терміналу є перехід у новий у підвальне приміщення, а його зверху штурмувати немає ніякого сенсу - це самогубство, бо нам нічого не видно, а вони нас бачать. Тому ми зробили завал на сходах, щоб вони не вилазили. У терміналі було два виходи: одна сходова клітка в центрі терміналу, інша - на першому посту. Сходи на першому посту ми теж завалили. Вороги один завал розбили і періодично пробували звідти вилізати, але ми туди пускали черги і постійно тримали сходи під контролем.
Коли стіна впала, почалися сильні штурми, хоча ми і ефективно відстрілювалися, але багато наших хлопців поранило. Одним з поранених був командир 7-ої роти Любенко, на терміналі він був керівним офіцером. В той момент приїхав наш начальник штаба майор Сергій Гурін. Нібито для підняття бойового духу. Бо ми по рації передавали, що нам потрібна допомога, щоб вибити їх згори. Але прислали начальника штаба, який там з нами трохи побув і поїхав, якраз перед вибухами.
В ніч з 16 на 17 хтось влучив у боєкомплект. Центральна перегородка у північному залі почала розвалюватися. В той же день 90-ий батальйон здійснював штурм будинку з Хрестом і монастиря, але в них нічого не вийшло. Танки на підтримку не приїхали. Тому вони пішли самі, але нарвалися на непрохідний протитанковий рів. Частина з тих хлопців відкотилася назад, частина полягла там на полі.
Після цього до нас прорвався Андрій Сєвєр. І йому від мене дуже величезне дякую. Коли ми лишилися фактично без офіцерів, він взяв на себе оборону і нас більш-менш організував; сказав, що нам треба укріплятися і будувати барикаду. Мене, Дімона Крижука, і ще одного хлопця посадили під стінку в три кулемета. І ми майже до півночі тримали всю оборону, поки хлопці будували барикади, пару чоловік нам заряджали стрічки для кулеметів. Діма тоді був поранений, йому осколок в руку залетів. Мене якось Бог милував. Зробили мінімальне укриття - і знову настала відносна тиша. Деколи нас закидували газами, але ми до того вже звикли. Інколи якісь перестрілки відбувались, якесь РПГ прилітало.
Ми дуже сильно просили евакуацію, в нас була купа поранених і багато хто в тяжкому стані. Евакуацію нам не давали, а прислали лише одну машину. Вона приїхала, і її запалили біля самого термінала. Кулеметник з неї загинув, а водій залишився живий.
Ігор Зінич - неймовірна людина була, він реально витягав хлопців. Мій помічник, Рома Калинюк, три дні пролежав з простріленими ногами і перебитою спиною. Він втрачав свідомість, і я не знаю, яку Ігор йому надав допомогу, але з Ромою зараз все нормально. Любенка, ротного, так само врятував. Він був у надзвичайно важкому стані: і голова,і руки, і ноги, і корпус, і хребет, і органи внутрішні - усе було покоцане. Наскільки я знаю, Ігор навіть якісь реанімаційні заходи в польових умовах проводив. Його зараз представили на героя, але не підписали подання, і я не розумію, чому так? Рішення того комітету зараз якраз будуть оскаржувати.
Евакуацію поранених здійснили лише 18 січня. Якимось дивом прорвалося дві машини, з якими приїхало підкріплення:10 чоловік хлопців з 90-го батальйону. За весь час, що я там був, більше підкріплення не було. Начальник штабу Гурін поїхав з ними. Після цього нас почали знову активно штурмувати. Коли було вже дуже жорстко і вони з тих верхніх поверхів лізли і лізли, то ми викликали вогонь нашої артилерії на себе. А 19 січня на якийсь момент було навіть затишшя, і ми з того дуже зраділи. Як описати вибух, я навіть не знаю, бо я його навіть не чув. Просто раптово заклало вуха, пилюка, темно. Коли пил осів, я побачив, що лежу під ящиками, нашу барикаду знесло, а в стелі була величезна дірка. Я не піротехнік, але мені здається, що це щось прилетіло, і не виключено, що ракета. Після першого вибуху ми швидко оговтались, знову ж таки, тут Ігор Зінич найперший взяв на себе командування і нас організував. Його поранило в голову, невеликий осколок, але він сам себе перебинтував і бігав далі. Я з трьох кулеметів зібрав один. Все, що можна було позбирати, навіть сміття, ми насипали, як вал, перед собою, проте захисту від цього практично не було ніякого. Лежали ми на відкритій місцевості. Підлоги не було, патронів - не було, та нічого не було, бо все потрапило під завали.
Вороги активно лізли, а ми продовжували відбиватися. А 20 січня вранці почався найсерйозніший штурм. Сєпари відкрито йшли зі сторони 2-го терміналу, зі щілин північного залу, виходили з нашого старого штаба. Відбивалися ми зранку і мабуть до години другої. Орієнтовно за цих 7-8 годиня спалив 3 ствола для кулемета. Близько 2 дня все затихло, вони відступили, з великими втратами. Я пам'ятаю ще, як мій командир відділення Демчук сидів посміхався, що все добре. А по рації нам передавали, що вже за нами їде купа наших танків, БМП. Але виявилось, що нічого до нас не їде.
Тиша була, може, хвилин 20, ми ще сіли покурили. Аж раптом стався другий вибух. І його словами не описати, бо я летів так, що в польоті перегнав стелю. Вона розкололася, і по одній половині плити я скотився вниз, а друга половина мені на ноги з'їхала. Я не одразу зрозумів, що мені ноги придавило, больових відчуттів спочатку не було, просто кров з вух пішла, бо сильно контузило. А сєпарскі вбиті падали на нас з даху, - це колосальна кількість людей. Їх там багато назбиралося, бо вони трупи своїх загиблих звідти не забирали. Я був дуже вражений цим видовищем. З одного боку радів, а з другого боку - це просто жах.
Сіла пилюка, і я подумав, що бачу небо - і слава Богу. Голова чомусь тоді працювала, як ніколи. Я не знаю, як так сталося, що мене не порвало, тому що бронежилет розірвало на 2 частини, так само і кулемет, від нього один тільки прихват залишився. Навіть бляху від ременя навпіл перебило. Я попробував сам дістати ноги - не вийшло. Знайшов якусь арматуру, почав розбивати плиту. Трохи подробив її, де зміг, і праву ногу витягнув сам; тому вона, напевно і збереглася. Ліву не зміг. Поки хлопці прийшли, поки дістали, поки розковиряли, пройшло десь 2 години. На лівій нозі була перебита артерія.
Хлопці витягли усіх, кого могли. А один дуже довго лежав під плитами і кричав, що киньте мені гранату, мене ця плита душить, але дістати його неможливо було без техніки. І дуже важко було ці крики переносити.
Коли нас подіставали, знову стало відносно тихо. Ми залишалися на невеликому клаптику, на, так би мовити, бровці, з обох боків були провалля у підвал. З тієї бровки не можна було ні в яку сторону двинутися, бо стріляли з усіх боків. Тому ми до землі прижалися і лежали.
Там був такий хлопець з 90-го батальйону Ігор Броневицький, його нещодавно ховали в Києві. Він мені у ту ніч врятував життя, бо 4 рази за ніч міняв жгути, постійно дбав про мене. Замість ніг у мене було місево, я думав, що їх ампутують. А Ігор постійно мене заспокоював, казав: "Все, братику, буде добре!" Приніс мені автомат і гранату. А Толя Свирид, старшина першої роти 90-го батальйону, колов лід і розносив пораненим. Бо вода в нас була або розбавлена солярою, щоб не замерзала, або лід.
Ситуація була дивна, бо ми вже просто виживали, а командування казало: "Тримайтеся, все буде добре, до вас приїде підкріплення". Ми пояснювали, що тут немає куди їхати, бо одні розвалини. І хлопці прийняли рішення, що треба самим виходити, виносити кого можна. З 19 на 20 січня виходило три групи. Одна ввечері, з нею вийшов Рахман. Друга вночі, а під ранок Сєвер виходив. З нами, пораненими, залишились по своїй волі Толя Свирид, Ігор Броневицький, з 80-ої Славік Гав'янець і Гребенюк Артем. Ігор Зінич помер від поранень близько півночі. Залишились з важких: я, з нашої 7-ої роти Гавриляк Остап, водій тої МТЛБ, яка згоріла, Ваня Доберман, і з 91-ої сапер Кривошапко Максим. Оце четверо важкопоранених, які дотягли до ранку.
Як ми потрапили в полон я вже не пам'ятаю. Втратив свідомість, бо крові витекло стільки, що руки були такі білі, як простирадло у лікарні. Я навіть на курок не міг натискати. Вночі я ще стріляв, але тоді я вже не міг стріляти. Пам'ятаю, як хтось вколов мені 2 уколи, один з них під язик. Я більш-менш до тями прийшов. Бачу, ходять якісь вже не наші. Поки я був непритомний, Толя Свирид вийшов до них з пропозицією забрати наших поранених в госпіталь.
Я дуже не хотів у полон до чеченців, тому що в підвалі сиділи чеченці, і кожен їхній штурм починався з фрази "Алах Акбар". Тому я дістав гранату і дивлюся, що Остап Гавриляк теж. Я тримав її у руці, хотів вирвати кільце, а вона просто викотилась. Сєпари це побачили, а перед тим, виявляється, була команда "здати зброю". До нас підійшов один снайпер і хотів нас з Остапом добити, коли побачив, що ми з гранатами. Він зарядив СВД, на мене навів, але їх командир сказав відставити.
боец стовбан
З мене залишки екіпіровки познімали і затягли в машину. Поки тягли, то я так в житті ніколи не кричав, було дуже боляче. В машині я знову вирубився. Опритомнів у лікарні на операційному столі в Донецьку. Нас, важко поранених, тримали у госпіталі, а решту в СБУ. Мені ноги хотіли відрізати. Але прийшов якийсь лікар з голочкою, одну ногу потикав - немає реакції, другу - є, і сказав другу ногу зберегти. Крові моєї групи в них майже не було, тому вони залили пару пакетів крові, розбавленої фізрозчином, а в епікризі було написано: втрата крові несумісна з життям. Як воно так вийшло, що я живий - не розумію. Потім нас обміняли. І це був перший обмін з аеропорту.
У мене завжди була мрія - це армія. Я після строкової служби 2 рази намагався контракт підписати, але не виходило, тому що Янукович скорочував армію.
Коли мені поставлять протез, я дуже хочу повернутися до своїх хлопців. Головне, щоб з мене не зняли форму, не зняли мою тєльняжку. Поставлять інструктором - буду інструктором. Скажуть: "Бігай, стріляй" - буду бігати, стріляти. Головний ортопед України мені сказав, щоб я забув, що означає слово "комісувати". Тому, я дуже сподіваюсь, що повернуся до армії.
Метки: ДАП АД аэропорт Украина киборги герої Україна війна война РФ донецкий аэропорт |
ПОЗЫВНОЙ РАХМАН: "КОГДА МЕНЯ ЗАСЫПАЛО В АЭРОПОРТУ, ПОДУМАЛ: "ХОРОШО, ЧТО 2 АВТОМАТА РЯДОМ – СМОГУ ОТСТРЕЛИВАТЬСЯ!"" |
ПОЗЫВНОЙ РАХМАН: "КОГДА МЕНЯ ЗАСЫПАЛО В АЭРОПОРТУ, ПОДУМАЛ: "ХОРОШО, ЧТО 2 АВТОМАТА РЯДОМ – СМОГУ ОТСТРЕЛИВАТЬСЯ!""
До войны мне было обидно, когда меня по должностям обходили, а потом стало все равно. Воевать можно хоть пулеметчиком. Когда мне предложили быть командиром взвода, я согласился, с условием того, что в войсковой части.
рахман
Повоевал в отдельном батальоне, потом начали формировать новую часть, предложили должность с повышением, тогда я ушел из батальона и пошел в 81-ую бригаду. Там были ребята, включая командира, с которыми я до войны был знаком.
Морально я был готов к этой войне и прекрасно знал, что меня там ждет, потому что любой военный понятие "война" прокручивает в голове, независимо от того, идет она сейчас или нет.
А вот молодые пацаны меня поразили. Когда раньше видел таких на гражданке, впечатление было, что клубящиеся тинейджеры и не больше. А оказалось, что они мощные воины, такой прыти и героизма я от них не ожидал.
И не ожидал в аэропорту такой подлости от противника, как во время эвакуации раненых и убитых. Мы им давали коридоры и возможность забрать свои потери, своих пацанов, а они такой возможности нам не давали. Они не просто не подпускали наши машины, а еще добивали те, которые стояли и уже были фактически нерабочими. Из принципа, злости, не знаю из-за чего, но стоит танк без гусениц, уже разбитый, без экипажа, а они все равно добивали его на#уй.
В аэропорту в общей сложности я пробыл суток 30 или 31.
Однажды не хватало человека на смене, убило пацана. Я предложил, что, если надо, я вместо погибшего Ильи туда пойду. Днем я на втором этаже, а ночью могу спускаться на первый этаж на смену. А мне один солдат в ответ говорит: "Конечно надо, так спокойно, когда офицер рядом". Так приятно стало, что начали ценить офицеров.
Третий раз я туда приехал 15 января, вместе с двумя офицерами. Заняли пожарку. Двое остались там, а я пошел в терминал. Но когда я туда пришел, наши удерживали только половину северного зала. На первом этаже шел бой. Он начался еще на рассвете, а закончился в два или три ночи. То есть, шел почти сутки. Посты там были разбиты по 2, по 3 и по 4 человека, и каждый имел название: "Тишина", "Калитка", "Позитив". Помню, прибежал 16 числа к "Калитке" солдат и говорит, что в глубине зала, на первом посту, остался всего один человек и что нужно к нему пробраться. Я сказал, что готов идти с ним. Набрали выстрелов для РПГшек и прибежали туда. Этот солдат из РПГшек отшмалял и ушел, а я остался с тем бойцом, который держал там оборону.
Говорю: "Братан, тебя как зовут?"
- Я - козак, Володимир Миколайович, - только переговорили, и тут РПГшка влетает в мешки: бух, такой разрыв перед мордой. Я говорю: "Нифига себе"
- Та це вже п'ята за день.
- Братан, надо отходить, потому что нас отрежут.
- Як? Ти шо? Залишити пост??
- По нам со второго этажа сейчас ушкварят, надо срочно уходить.
Тогда он все же собрал магазины и мы стали потихоньку прорываться к своим. Потому что там, в терминале, расстояние в 100 метров - это была огромная дистанция. Плотность гранатометного огня была очень большая. Сепары лезли и напирали со всех сторон. Но нам удалось отойти.
17 января наши пошли на прорыв. И ополченцы нас оставили в покое, но если бы мы не начали штурм, нас бы еще тогда выбили оттуда. А 19 случился первый подрыв. Очень мощный. Пацаны хоть и оглушенные были, но все равно в круговую стали, заняли оборону. Тогда я еще считал на себе осколки, но днем позже уже их просто не замечал. После второго подрыва там уже просто был кошмар какой-то: нас засыпало и все провалились в подвал. Многих оглушило, контузило, и первая мысль была, что сейчас сепары ломанутся или закидают нас гранатами, а потом будут добивать.
Страх был от беспомощности, потому что не можешь сдвинуться с места, полтела засыпано. Я лежал и думал, хорошо, что вокруг меня два автомата, как по заказу, мой и боевого товарища, хоть и лежа, но как-то отстреливаться можно.
Меня друг мой Игорь (Буля) откопал. Не знаю, как он сам выбрался, но он очень многих достал из-под завалов. Когда раненых повытаскивали, понимали, что от аэропорта не осталось почти ничего, но пацаны вцепились зубами, рогами, копытами - и стояли до последнего. Крутые они, ребята наши.
20 числа я с одним разведчиком Зеныком пешком вышли к своим. Сначала мы хотели выйти на метеостанцию, но я блуканул: мы вышли на сепарский секрет и нас обстреляли. Но Зенык - молодец, сориентировался на местности лучше меня и помог выбраться. Вот с ним, как говорят, я бы в разведку пошел. Вышли на взлетку и добрались в Пески. Там попали к ребятам из Правого сектора, попросили у них машину. Нам выделили машины, выделили людей. И я поехал в аэропорт, как проводник. Но не получилось пробраться к пацанам. Были очень мощные обстрелы. Мы пытались зайти с западной стороны рукава. Созвонился с нашим парнем, Севером (интервью с Севером на Цензор.НЕТ), который там был. Он пытался нам маяковать фонарем, но мы его не видели. По нам начали мощно сыпать или из "Утесов" (пулемет), или из ДШК (пулемет). А потом сожгли нашу первую машину, мне тогда еще и в глаз осколок попал. Мы из нее вылезли, нырнули за насыпь и нас тогда очень круто обстреляли. На моей голове, можно сказать, ВОГ разорвался. Сориентироваться, где мы находимся, в таком состоянии было трудно. Но как-то сориентировались. Увидели пожарку и побежали туда. Оттуда нас отправили на вышку, там мы просидели до темноты. На вышке оказалось всего 7 человек, а нас пришло трое. Стали помогать пацанам держать оборону. У меня уже и глаз и рука не работали, поэтому, в основном, ребята старались. С приходом темноты, 21-го, мы связались с нашими, потому что к нам машины уже подъехать не могли, их сжигали на подходе. Тогда нас прикрыла минометка, и мы тихонечко с вышки пошли на метеостанцию. Выходили мы все, 10 человек, потому что держаться на вышке было уже невозможно. Там нас целый день утюжили танками и из гранатометов посыпали, я думал, что мы и дня не продержимся. Повезло, что среди нас не было "трехсотых" и не пришлось их тащить. Из раненых я был один и шел своими ногами. Когда мы вышли на метеостанцию, там уже ждали наши.
Я когда сам с собой остаюсь, стараюсь о тех событиях не думать. Морально было тяжело, когда пускали дым, газом травили. Усталость была дикая, ноги подкашивались но приходилось подыматься и себе через силу говорить: надо стрелять!!
Но самое тяжелое - это потери. Там фонариками и телефонами пользоваться нельзя было. Идем однажды, как мышки, на ощупь. Я на что-то наткнулся, говорю: "Братан, прости ты спишь?". А он уже спит вечно. В спальном мешке замотанный. Пацаны в сторонку просто отложили. Извиняешься перед ним и идешь дальше.
А еще тяжело грузить мертвых пацанов на броню - иногда ими живые ребята, которые внутри не поместились, прикрываются. Братаны, хоть и мертвые но вот так помогали. Пусть нас простят за это.
Я оклемаюсь и собираюсь снова идти воевать. Мне хотелось бы вернуться живым и жениться на девушке Татьяне, которая меня ждет. Она - это лучшее сейчас, что есть в моей жизни.
Метки: НацГвардия Новости киборги киборг всу зсу ПС война війна Украина Україна Россія Россия |
Дебальцево |
Метки: война Россия Украина Дебальцево |
Маленьке беззахисне |

Метки: війна |
Дебальцево 2 фото |
дорога в сторону Дебальцево
На заднем плане куча ящиков из под снарядов... Бьёмся до последнего...
|
Воїни |
Метки: війна Україна война АТО |
Український тату майстер Тимур Лисенко |
Неймовірні тату роботи, українського татуювальника. Незвичайний свій стиль.
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

29.

30.

31.

32.

33.

34.

35.

36.

37.

38.

39.

40.

41.

Метки: tatoo ua ukraine тату украина україна |
В последний путь |
Фото Сергея Лоико.
Киборги из аэропорта находят останки своего боевого товарища.И без раздумий бросаются под пули, что бы забрать останки и отправить
домой, похоронить с почестями. Танк был подбит врагом, весть экипаж погиб, одного его не могли найти очень длительное время...
Его сгоревший танк.

Товарищи под обстрелом находят подходящий ящик-гроб.

Останки танкиста кладут в ящик.

Ящик грузят на бронированный катафалк. Сепары продолжают обстрел.

Закрепляют гроб на броне. Сепаратисты продолжают обстрел.

Поехал танкист домой ... А ребята уже опять воюют.

Этот парень, рискуя жизнью, отправлял танкиста домой. Его зовут Славик. Сам вызвался. Никто не заставлял. Загляните ему в глаза.

Этот парень, рискуя жизнью, отправлял танкиста домой. Его зовут Миша. Сам вызвался. Никто не заставлял. Загляните ему в глаза.

Метки: киборг война аэропорт війна украина україна лоико |
"В честь полоненого командира Кіборгів" |
"В честь полоненого командира Кіборгів"
Ти йшов, як Він, смиренно так ішов,
свого Хреста ніс на свою Голготу.
В глибоких ранах запеклася кров
під камуфляжем, що змокрів від поту.
Й тобі юрба кричала: Розіпни!
за те, що боронив свою Вкраїну.
А ти ішов проклятий без вини,
слова і камені летіли вслід у спину.
Не впадь, рідненький, під тяжким хрестом,
бо мусиш до кінця пройти страшну дорогу.
У відповідь на зло, не варто - злом,
в душі тихенько змов Молитву Богу.
...Ти так смиренно ніс свого хреста.
Юрба хотіла хліба і забави.
Це їх дорога, їх страшна ганьба.
Для тебе це була дорога - СЛАВИ!
ИРИНА ГУЛИЕВА
1.

2.

3.

Метки: киборг война ато україна украина вірш |
Хтось ще ходить в Упц мп? |
Ієрей із Санкт-Петербурга Артем Єгурний приїхав в Україну, щоь разом з кадировцями вбивати православних українців.
Геть цю продажну церкву московського патріархата з їхнім продажним патриархом-бізнесменом!
Хтось ще ходить в Упц мп? Робите пожертву? Щоб потім ось такі гниди вбивали наших хлопців????
Метки: терроризм россия война украина україна війна war |
А нужна ли миру такая ОБСЕ (OSCE)?! |
Война в Украине. А нужна ли миру такая ОБСЕ (OSCE)?!
Война в Украине. И простой вопрос. А нужна ли миру такая Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ), занимающаяся вопросами безопасности?!
СМИ о ОБСЕ:
Наблюдатели ОБСЕ дискредитируют организацию во время своей деятельности в Украине
Украина обеспокоена разглашением представителями ОБСЕ информации о дислокации украинских военных – СНБО
Советник замминистра обороны: представители ОБСЕ называют наших солдат “укропами”
Советник Порошенко назвал бесполезной миссию ОБСЕ в Украине
Миссию ОБСЕ обвиняют в связях с террористами
Осторожно, слепые наблюдатели. Карикатура на ОБСЕ
ОБСЕ упрекнули в бездеятельности: боевики безнаказанно нарушают режим тишины
Миссия ОБСЕ: с широко закрытыми глазами
Хотелось бы заметить, что жители Украины ежедневно фиксируют передвижение российско-террористических войск на Донбассе, даже с их точным местоположением (пример ниже). Но у ОБСЕ с этим постоянно проблемы, даже когда они находятся в шаге от солдат ВС РФ (фото выше).
Метки: OSCE обсе Украина україна |
Алексей Арестович КАК ВЫЧИСЛИТЬ АРТИЛЛЕРИЙСКИЕ ПОЗИЦИИ ВРАГА И ОРГАНИЗОВАТЬ ЕГО ПОР |
Алексей Арестович
КАК ВЫЧИСЛИТЬ АРТИЛЛЕРИЙСКИЕ ПОЗИЦИИ ВРАГА И ОРГАНИЗОВАТЬ ЕГО ПОРАЖЕНИЕ НА НИХ:
Народ, меня читают много военных и добровольцев.
Может быть, так дойдет.
Вы передайте в группы огневого поражения, что все позиции, с которых плохиши ведут огонь, имеют четыре устойчивых признака:
1. Имеют большую площадь. Она необходима для маневра, разворота, отхода, размещения нескольких единиц техники.
2. Имеют минимум два пути/подхода/направления подъезда/отъезда.
3. Имеют твердое покрытие (в мягких грунтах техника вязнет и буксует).
4. Прикрыты маской (забором, деревьями, зданием, земляным отвалом).
В городе это: спортивные площадки, прилегающая территория спортивных и технических сооружений, крупные развязки дорог, парковки, любые другие площадки с твердым покрытием и удобной развязкой, закрытые с двух и более сторон от прямого наблюдения.
На местности это: крупные перекрестки дорог, отбойники, пустеющие гидросооружения, и площадки возле технических сооружений, ферм, заводов, прикрытые лесополосами.
Алгоритм командирам и разведчикам:
- в своей полосе на карте и в гуглмэпс, отыскиваете подобные объекты, по рубежам и дистанциям,
- объезжаете передний край или, если Вы на переднем крае - определяете азимуты на эти объекты/районы, и удаление - по видам огневых средств,
- идете с бутылкой к артиллеристам, братаетесь, договаривайтесь о системе связи, указываете объекты, нумеруете их условно.
Система взаимодействия готова.
Далее, если начался обстрел ваших позиций:
1. Определяете тип огневого стредства.
2. Определяете азимут - для сокращения времени определения, азимуты можно обозначить на местных предметах ясно видимыми знаками - красными тряпками, желтыми лентами и пр.
3. Смотрите в карту, на которой эти азимуты нанесены - от ваших позиций до просчитанных позиций огневых средств противника и видите по конкретному азимуту и, в зависимости от типа огневого средства - по дальности, с вероятностью в 95 процентов, конкретную позицию, с которой по вам в данный момент ведут огонь.
4. Передаете условный сигнал артиллеристам.
5. Наслаждаетесь черным дымом на горизонте.
ПРИМЕР:
- в вашей полосе ответственности - две дороги с твердым покрытием, проходящие через вашу позицию/блок-пост.
- по вам начал работать 120 мм миномет.
- на дальности до 6000 м, у этих дорог, две возможные позиции, которые Вы вычислили заранее, одна с азимутом 60, другая - 73, одна на дальности 3500, другая - 5900. с условными обозначениями "Чебурашка" и "Гена", соответственно.
- наблюдатель отмечает, в створе какого азимута укладываются мины, допустим, "Гена",
- засекает, если слышно, время от хлопка выстрела до разрыва или визуально наблюдает дальность; это необязательно (азимута обычно хватает), но не лишне.
- Вы делаете звонок другу-артиллеристу: "Гена меня беспокоит".
- испытываете радость по поводу черного дыма на горизонте и прекращения обстрела ваших позиций.
2. Вариант 2.
Вы на позиции/прибыли на позицию, которую уже обстреливали.
Снаряды/ракеты ложатся в эллипс рассеивания. По центральному меридиану этого эллипса, прекрасно определяется направления/азимут, с которого по вашим позициям вели/ведут огонь.
Если не удается вычислить меридиан (бывает), то обозначьте на местности створ (по крайне правому и крайнему левому месту разрыва) и берите азимут от центра между ними.
Далее, идете по карте от себя к противнику и вы глубину и смотрите по указанным признакам - возможные позиции.
Средняя эффективная дальность и средние дистанции на которые ведется стрельба, по опыту текущего конфликта составляют:
- 82 мм миномет: 400 -2400 м,
- 120 мм миномет: 2400 - 5400 м,
- 122 мм гаубица Д-30: 5400 - 12500 м,
- 152 мм САУ "Акация": 6500 - 15000;
- РСЗО "Град": 6500 - 20 0006500 - 20 000.
Следует различать практический диапазон дальности от ТТХ дальности.
Практический определяется сложностью вывода на позицию, охрану/оборону/маскировку (минимальная дальность), и - сложностью наведения/корректировки/рассеивания/метеоусловий в случае максимальной дальности.
Кроме того, система огня строится эшелонированно: т.е. позиции огневых средств удаляются с перекрытием зон по мере возрастания дальности стрельбы: от 82 мм миномета на ближней дистанции до РСЗО "Град" на дальней.
------------------------
Данная техника опробована лично мной в конкретных условиях неоднократно.
В 80% случаев - кочующий огневые средства противника накрывались в кратчайшие сроки.
Для коротких дистанций - 82/120 мм работает более чем железно.
Для дальних - не хуже, но большой артиллерией обычно командуют большие дяди (я задолбался ее сегодня объяснять и показывать в очередной раз. Попробуем широкой популяризацией - через ФБ.smile emoticon
Таких позиций, на самой перспективной местности в вашей полосе отвественности, не может быть много, обычно не более пяти-шести, около - до десяти.
Противнику еще нужно найти эти позиции, осуществить топопривязку, отсмотреть подходы, отходы, охранять и обеспечивать. Все это непросто.
Поэтому, россияне и боевики, используют одни и те же позиции, которые уже разведали, пристреляли и обеспечили. При этом, они их периодически меняют.
С какой именно позиции они в данный момент ведут огонь по нам - легко и быстро определяется указанным методом.
Не ленитесь, пользуйтесь: сократите цикл "обнаружил - поразил" до 5-10 мин.
А даже 82 мм миномет, подъехавший в кузове гражданской "Газели" требует для развертывания-открытия огня-эвакуации, не менее 15 минут, даже, если он кидает всего две-три мины и его расчет/экипаж хорошо подготовлен.
Война - это кто кого опередит.
Боремся за сокращение цикла, товарищи!..smile emoticon
Примеры позиций (поле, город) и эллипс рассеивания с центральным меридианом и фланговыми точками разрывов:
Народ, меня читают много военных и добровольцев.
Может быть, так дойдет.
Вы передайте в группы огневого поражения, что все позиции, с которых плохиши ведут огонь, имеют четыре устойчивых признака:
1. Имеют большую площадь. Она необходима для маневра, разворота, отхода, размещения нескольких единиц техники.
2. Имеют минимум два пути/подхода/направления подъезда/отъезда.
3. Имеют твердое покрытие (в мягких грунтах техника вязнет и буксует).
4. Прикрыты маской (забором, деревьями, зданием, земляным отвалом).
В городе это: спортивные площадки, прилегающая территория спортивных и технических сооружений, крупные развязки дорог, парковки, любые другие площадки с твердым покрытием и удобной развязкой, закрытые с двух и более сторон от прямого наблюдения.
На местности это: крупные перекрестки дорог, отбойники, пустеющие гидросооружения, и площадки возле технических сооружений, ферм, заводов, прикрытые лесополосами.
Алгоритм командирам и разведчикам:
- в своей полосе на карте и в гуглмэпс, отыскиваете подобные объекты, по рубежам и дистанциям,
- объезжаете передний край или, если Вы на переднем крае - определяете азимуты на эти объекты/районы, и удаление - по видам огневых средств,
- идете с бутылкой к артиллеристам, братаетесь, договаривайтесь о системе связи, указываете объекты, нумеруете их условно.
Система взаимодействия готова.
Далее, если начался обстрел ваших позиций:
1. Определяете тип огневого стредства.
2. Определяете азимут - для сокращения времени определения, азимуты можно обозначить на местных предметах ясно видимыми знаками - красными тряпками, желтыми лентами и пр.
3. Смотрите в карту, на которой эти азимуты нанесены - от ваших позиций до просчитанных позиций огневых средств противника и видите по конкретному азимуту и, в зависимости от типа огневого средства - по дальности, с вероятностью в 95 процентов, конкретную позицию, с которой по вам в данный момент ведут огонь.
4. Передаете условный сигнал артиллеристам.
5. Наслаждаетесь черным дымом на горизонте.
ПРИМЕР:
- в вашей полосе ответственности - две дороги с твердым покрытием, проходящие через вашу позицию/блок-пост.
- по вам начал работать 120 мм миномет.
- на дальности до 6000 м, у этих дорог, две возможные позиции, которые Вы вычислили заранее, одна с азимутом 60, другая - 73, одна на дальности 3500, другая - 5900. с условными обозначениями "Чебурашка" и "Гена", соответственно.
- наблюдатель отмечает, в створе какого азимута укладываются мины, допустим, "Гена",
- засекает, если слышно, время от хлопка выстрела до разрыва или визуально наблюдает дальность; это необязательно (азимута обычно хватает), но не лишне.
- Вы делаете звонок другу-артиллеристу: "Гена меня беспокоит".
- испытываете радость по поводу черного дыма на горизонте и прекращения обстрела ваших позиций.
2. Вариант 2.
Вы на позиции/прибыли на позицию, которую уже обстреливали.
Снаряды/ракеты ложатся в эллипс рассеивания. По центральному меридиану этого эллипса, прекрасно определяется направления/азимут, с которого по вашим позициям вели/ведут огонь.
Если не удается вычислить меридиан (бывает), то обозначьте на местности створ (по крайне правому и крайнему левому месту разрыва) и берите азимут от центра между ними.
Далее, идете по карте от себя к противнику и вы глубину и смотрите по указанным признакам - возможные позиции.
Средняя эффективная дальность и средние дистанции на которые ведется стрельба, по опыту текущего конфликта составляют:
- 82 мм миномет: 400 -2400 м,
- 120 мм миномет: 2400 - 5400 м,
- 122 мм гаубица Д-30: 5400 - 12500 м,
- 152 мм САУ "Акация": 6500 - 15000;
- РСЗО "Град":6500-20000
Следует различать практический диапазон дальности от ТТХ дальности.
Практический определяется сложностью вывода на позицию, охрану/оборону/маскировку (минимальная дальность), и - сложностью наведения/корректировки/рассеивания/метеоусловий в случае максимальной дальности.
Кроме того, система огня строится эшелонированно: т.е. позиции огневых средств удаляются с перекрытием зон по мере возрастания дальности стрельбы: от 82 мм миномета на ближней дистанции до РСЗО "Град" на дальней.
------------------------
Данная техника опробована лично мной в конкретных условиях неоднократно.
В 80% случаев - кочующий огневые средства противника накрывались в кратчайшие сроки.
Для коротких дистанций - 82/120 мм работает более чем железно.
Для дальних - не хуже, но большой артиллерией обычно командуют большие дяди (я задолбался ее сегодня объяснять и показывать в очередной раз. Попробуем широкой популяризацией - через ФБ.smile emoticon
Таких позиций, на самой перспективной местности в вашей полосе отвественности, не может быть много, обычно не более пяти-шести, около - до десяти.
Противнику еще нужно найти эти позиции, осуществить топопривязку, отсмотреть подходы, отходы, охранять и обеспечивать. Все это непросто.
Поэтому, россияне и боевики, используют одни и те же позиции, которые уже разведали, пристреляли и обеспечили. При этом, они их периодически меняют.
С какой именно позиции они в данный момент ведут огонь по нам - легко и быстро определяется указанным методом.
Не ленитесь, пользуйтесь: сократите цикл "обнаружил - поразил" до 5-10 мин.
А даже 82 мм миномет, подъехавший в кузове гражданской "Газели" требует для развертывания-открытия огня-эвакуации, не менее 15 минут, даже, если он кидает всего две-три мины и его расчет/экипаж хорошо подготовлен.
Война - это кто кого опередит.
Боремся за сокращение цикла, товарищи!..smile emoticon
Примеры позиций (поле, город) и эллипс рассеивания с центральным меридианом и фланговыми точками разрывов:
Метки: война ато UA war війна україна украина |
На тому боці війни |
Неймовірні світлини!
Метки: війна україна ато war |
Світлини на плівку |
Метки: война ато війна плівка плёнка украина україна хлопці воїни |
укропчик Валера світлини |
Класний добрий хлопчина Валера, справжній українець, каратель русні! Приклад для всіх! Його обожнюють та бажають дівчата, та ненавидять сепари!![]()
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Метки: АТО война війна українець украинец ua украина україна укроп |
Україно, п'ю твої зіниці |
Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.
Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
(с) Василь Симоненко 1961 рік

Метки: украина україна стихи вірші |
Знаю, на війні ніхто не спить, |
Знаю, на війні ніхто не спить,
Там хвилина вічністю здається,
Це ж над нами височить блакить,
А у Вас же кров постійно ллється.
І щоночі сняться Вам сини,
Донечки маленькі рученята,
Бо ніхто з нас не чекав війни,
Та ніяк не кінчиться, проклята.
Вам за зброю служить автомат,
А у нас-молитва до півночі,
Щоб вернувсь живим кожен солдат,
І не плакали його душа й матусі очі.
© Надія Приймук

Метки: АТО війна война |
Українські красуні |
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

Метки: украинки українки українка украинка девушки дівчата девушка УКРАИНА ua бандеровщина бандеровки красуні красотки |
Волшебная зима Украины |

Метки: лес зима снег УКРАИНА ua |
| Страницы: [1] Календарь |