Рік додається.
Шкода. Мудрість пригнічує
душу, примножуючи смуток.

Світ
скорочується Дні працюють швидше. Все зручніше
сортувальник і диван -
всі родичі.

А на
обличчях друзів рефлексія твоя.
Рідше ви бачите дітей. Жити
одноманітно.

Світ поспішає за стіною.
Багато чого видно у вікні... Мир
приходить навіть вночі, уві
сні.

Більше
ніяких
завдань у вас
попереду, але хоча б смійтеся, навіть плачучи, але вставайте і йдіть.

---------------------------- // --------------------------------

Не боріться
з моїми днями відпочинком, збираючи на дорозі багаж. Бог послав
мене восьме десятиліття, і він, можливо, не послав мене.

Я не
бачу себе в майбутньому: дме вітер - а мене немає. Для мене
сьогодні минуле ближче
з днем за днем.

Поступово
потрапляючи
в дитинство,
як і інші люди похилого віку, намагаюся заглянути в нього, стара пам'ять, незважаючи на це.

Запам'яталися, як
не
дивно, гілки яблунь
над головою, Виходячи з туману рік далекий сорок.

Я пам'ятаю
сірий
від пилу білоруський ніжний шлях, Де
з батьками ми жили на поліковських фермах.

Довоєнний день
гореньє знімає гніт у вікні. Дозріває варення в
тазику,
і обіцяна мені піна

Яблучні бруски лежать під дахом.
Сміючись мати жива. Де ще
я почую
ці ласкаві слова?

Солодко
пахне ванільним тістом, палаючим, як сонце, міддю. Ось чому ми
впадемо в
дитинство, щоб померти щасливими.