Аврал мене несказанно тішить. Він ліквідує купу проблем. Тобі завжди є, чим зайнятися, а про наметове містечко дізнаєшся не стоячи на майдані, а від друзів. Коментуєш - вау, буває ж таке.
Як рибка в акваріумі, споглядальність в кубі. Кльово-кльово.
Оце сьогодні о п'ятій ранку вирішила, що якщо вчора, проігнорувавши будильник, тіло проспало зайві три години, то сьогодні можна вже й не лягати.
О восьмій поснідала у МакДональдсі - і знову ну редагувати, як дурна.
Щастя є.

Пишу з глибокого особистого неадеквату.
Наступний тиждень мине під гаслом "флудер дуже любив літературу, але ніфіга не тямився на математиці".
21-го на тиждень приїзжає моя віртуальна partner in crime, і у нас буде кавай, яой і запой, себто - не до роботи. Можна було порахувати заздалегідь, скільки сторінок і чого мені доведеться робити за день, якщо я беру 500 сторінок редаговидла і 130 - перекладу.
То ось ти який, дванадцятигодинний робочий день... Оце сиджу на кафедрі, відпочиваю трохи.

Загалом, це я так заплутано вибачаюся перед Тоббічем, що гальмую з "Ізюмкою" %( Тобіч, пробач дуру грішну, я так більше не буду!

Люди не винні в тому, що я їх не розумію.

"Ніхто мене не любе, ніхто не поважає" зазвичай перекладається як "я себе не люблю, я себе не поважаю".

А ще я дуже хочу декого побачити. Ederlezi, не підкажеш, кого? ;)

Я ось що вам скажу: в Києві немає місць жаскіших за вулицю Смірнова-Ласточкіна. То ніби тіло росло-росло, а потім якась його частина зупинилася в рості. Всохла рука, чи дитяче обличчя на старечому тілі.
Серед заводів - порожні приватні будинки. І один - жилий.
Мені здається, самотньо жити у такому місці, де навіть радіо, напевно, транслює новини 60-літньої давнини. А вночі приходять люди із порожніх будинків, п'ють компот, слухають новини про початок вінйи, підтискаючи губи - мовляв, за нашої молодості жилося краще.

Мене дуже від цього заглючило - чого ще чекати від нетверезого флудера о 5 ранку? Досі, власне кажучи, глючить...

Женя, ти хоч усвідомлюєш, що у тебе на аватарці той самий хлопчик, що і в мене на робочому столі? Паралелізми лякають.

Вчора в мне у сні йшов дощ. Ти хоч не змокла, доки мені снилась?

З новим роком тебе! Хоча б віртуально.

P.S. Мені досі цікаво, хто зробив останній пост в мене на щоденнику. Я майже певна, що не я, провалів у пам'яті в мене давно не було )))))

Раніше я писала на шкірі, на зап'ястках, на внутрішньому боці ліктів усілякі глупства. Паста розмазувалася, то нагадувало синці, і меня здавалося, що то виглядає дуже круто.
Слова й досі інколи проступають. Ось їх я і записую.

Кусаюся, якщо наступити на хвіст.