- как хорошо, что вы у меня девочки!
- а если бы мальчиками были, разве плохо? :)
- нет, наверное... просто о чём бы я тогда с вами говорила?
- ну я думаю, ты бы придумала) если бы мы были мальчиками :)
- ага... тогда бы я интересовалась футболом и прочей ерундой... =/
- почему? если бы я была мальчиком, я была бы такой точно. только мальчиком :)
- ты уверенна?
- ну да.

вот такой разговор получился у нас с мамой пару недель назад.
я бы хотела побыть мальчиком.
какое-то время.
наверное, это круто.
не знаю.



у меня мужская рубашка.
и туалетная вода.













в следующей жизни я буду мальчиком.

за окном дождь. или дождь со снегом.
не знаю, а выглядывать не хочу.

в душе чёрная дыра.
и туда я заглядывать не хочу.

у них всё будет хорошо.
выучатся, поженятся, и у них будет 5 детишек.
ну и умрут в один день.
как в сказке.
а точнее, как в Советском Союзе.

а у меня другая сказка.
без хеппи энда.
я вырасту и куплю себе квартиру на Алексеевке.
именно там, где живут мои несбывшиеся мечты.
я буду видеть их в университете во время моей учёбы.
буду видеть, когда закончу его.
они будут преследовать меня всю мою жизнь.

а я нашла значок пионерский.
красная звёздочка с Лениным.
люблю звёздочки.
пойду с ним в понедельник в школу.
всё равно я не из этого времени.

и ещё я теперь я знаю китайскую детскую песенку.
спеть? я не умею... но спою для тебя.
если хочешь.

это здорово, говорить на английском.
просто приятно осознавать, что кроме русского понимаешь ещё и какой-то другой.
интернациональный, хехе.
круто, когда ты понимаешь человека из Китая, хотя не знаешь китайского, а она - русского, зато обе вы знаете английский.
это нужно ч.у.в.с.т.в.о.в.а.т.ь.
и эта Кристин из Китая подарила мне браслетик)
so, i've got a star from China <3

была на почте.
покупала марки.
а знаете, почта жива.
видела столько посылок...
и одну большую из США.
а мне некому слать посылки.
ну и что?
зато у меня есть письма.

я снова летала во сне.
в этот раз, на самолёте.
во Львов.
а я летела к Алинкам)
мы должны были жить в каком-то домике на дереве вместе *_*
/сюжет сна полностью бредовый, но мне он понравился)/

посмотрела фильм "Сумерки".
это просто что-то с чем-то.
ооочень понравилось.
влюбилась в актёра)
эх, я тоже хочу любви.
взаимной.
большой и чистой, ага.
но...

в пятницу на подкурсах познакомилась с мальчиком.
милый.
но это не то...
всё не то.


я растворяюсь.
по частичке.
в этой грёбаной серости дней.


хочу в Черкассы <3

жила собі дівчинка Ріка. якось-то в жовтні вона пішла на концерт Стігмати, де познайомилась з хлопчиком Льошею. він був на 2 роки старший за неї, і на концерті вони гарно посміялися разом із друзями. потім вони почали спілкуватися вконтакті, далі в асі, по смс, а потім зустрілися. і з того часу почали не тільки спілкуватися віртуально, але й реально. гуляли, їм було цікаво і весело разом. згодом вони почали зустрічатися. Льоша кожного дня писав Ріці десятки смс, зустрічав після підкурсів, вона була така щаслива і закохана. одного разу Льоша сказав, що кохає її. вона повірила, адже за час їхньго спілкування зрозуміла, що він завжди щирий. вона лише обійняла його та промовила *дякую*. час все йшов і йшов. і все було дуже гарно. проте якось будено. підходив час до зимових канікул, почалися контрольні та всілякі заліки, тому в наших героїв не було багато часу, щоб бачитись. і тоді це стало великою радістю: побачитись. Льоша бував у Ріки вдома, він подобався її мамі, вона залюбки балакала з ним, навіть запросила на Новий Рік у гості. Льоша та Ріка, звичайно ж, зраділи, але потім вийшло так, що тато Ріки не захотів бачити когось стороннього вдома на свято. і тому, Льоша не прийшов. з цієї причини Ріка і Льоша не бачились близько тижня. потім вона сказала, що їде у Черкаго. вона буда така радісна, а він сумував, що вона їде. і взагалі, він ревнував її, бо там, у далекому Черкаго, був Вільям, про якого останнім часом Ріка занадто багато згадувала. і ось, тато Ріки та Льоша відвезли її на вокзал, посадили у потяг, і Ріка поїхала. вона дуже добре провела час у Черкаго, за вийнятком того, що планувала побільше поспулкуватись з Вільямом. Льоша навіть 1 раз дзвонив Ріці, перший і єдиний раз, коли вони розмвляли по телефону. вона дуже здивувалася. та то пусте. коли Ріка приїхала додому, Льоша зустрів її на вокзалі. дівчинка була повна емоцій, а Льоші це не дуже подобалось, він взагалі не дуже любив емоційність. отож, коли вони сиділи вдома у Ріки, вона раптом почала плакати. Льоша не знав, що робити, але згодом вона заспокоїлась. і знову все стало, як завжди. школа, підкурси, Льоша. коли одного разу ходили в кіно, Льоша навіть не взяв Ріку за руку, все щось писав в телефоні. вона запитала, що? він прибрав телефон, і кинув: "нічого". у той день Ріка образилася на Льошу. а через 2 дні їй написала якась дівчинка Юля, що жила в Пермі. вона повідомила, що вони з Льошею кохають одне одного вже рік, а Ріка йому потрібна лише для того, щоб не бути самотнім, бо Юля далеко. і це почуття, що Льоша відчуває до Ріки не варте й копійки по зрівнянню з тим, що відчуває до Юлі. і це незважаючи на те, що Юля і Льоша жодного разу не те, що не гуляли, вони навіть не бачилися, а спілкувалися лише в інтернеті та інколи Льоша дзвонив Юлі, це вже не кажучи про те, що бачили одне одного лише на фотографіях. Ріці стало дуже боляче та прикро, що вона так помилялася у Льоші. вона сказала, що їм треба зустрітися і сказала все, що хотіла. він лише промовчав. з того часу вони більше не спілкувалися близько місяця. у цей час Ріка намагалася не сумувати, в неї звільнилося багато часу, але це було не дуже круто, бо друзів, з якими можна було б його провести, не було: у всіх були хлопці, дівчата, підкурси і не було часу на Ріку. дівчинці у той час подобався цей хлопчик, Вільям. але вона подумала, що історія з Юлею та Льошею більш, ніж абсурдна, і кохання по інтернету існувати не може, тому чого ж це самій випробовувати? тому вона лише часом (а якщо чесно, то майже постійно) жалкувала, що не живе у Черкаго, де були такі важливі для дівчинки люди. але згодом Ріка та Льоша знову почали спілкуватися. спочатку холодно і байдуже, потім вже як друзі, а потім все стало так, як було колись. Ріка повірила, що все налагодиться, але ні. у нашій казці хеппі-енду не буде. Льоша сказав їй, що останні 2 тижні були лише сном, їм не треба бачитись, бо все повернеться. і додав, щоб Ріка перестала його кохати, любити і взагалі, намагалася ненавидіти. проте дівчинка вважала ненависть найгіршим існуючим почуттям, бо ненависть руйнує зсередини, тому просто сиділа, печатала все це та інколи витирала самотні сльозинки, що пробігали по її щоці...

КІНЕЦЬ.

но в последнее время что-то многое стало напоминать о прошлом.
ну, или ассоциироваться с ним.


я снова с тобой.
и одновременно не с тобой.
потому что ты не со мной.
хотя мог бы...


а запахи?
я поняла, что схожу от них с ума.

я обожаю, когда от меня пахнет кофе *_*
у меня кружится голова от запахов, с которыми у меня ассоциируются какие-то определённые люди.
а конвертик с письмом?)
до сих пор он пахнет духами) еле уловимо, но когда я закрываю глаза, то представляю, что ты рядом, хорошая моя)

а ещё я люблю дуть себе в нос %)
потому что от меня пахнет мной, но это уже не мой запах, он стал твоим.
или это твой запах стал моим?
не знаю.

а ещё у моего одноклассника, по ходу, новая туалетная вода.
теперь я каждый день чувствую запах лета.
точнее, запах того, что ассоциируется у меня с летом.

да и ты тоже, видимо, любишь запахи)
*я сьогодні в метро стояв поряд із жінкою, від неї пахло твоїми духами %)*


а ещё я люблю обниматься)
не то, чтобы это что-то подразумевало или что ещё, нет.
просто мне та-ааааак нравится обнять человека и стоять так...
вдыхать его запах, чувствовать тёплое дыхание, ощущать сердцебиение...


а, да. и насчёт желаний.


*я хочу июль. потому что закончится школа, будет тепло и я поеду в Черкассы и увижу Алин *_*
хочу фотик. и поплакать. и получить письмо.

а чего хочешь ты?*

*я хочу субботу.*

*а что в субботу?*

*я увижу тебя.*

*знаешь, мне хорошо с тобой, но сложно.*

*будешь смеяться, но мне так же*

*не буду. нет ничего смешного. только знаешь, то, чего я больше всего хочу, нереально. а по-другому не выходит...*

*а что это? чего ты хочешь?*

*я хочу не запрещать себе чувствовать. хочу любить, влюбляться... ну такое*


вот так вот...)
у меня есть друзья, я их очень сильно люблю.
но нет человека, которого я люблю больше, чем друга.
зато есть целых 3, в которых мне нельзя влюбляться)

потому что:

а) если не послушаюсь, только хуже будет мне;
б) будет хуже;
в) будет ещё хуже.


йомайо, заманало)


а, да. ещё одно.
с 14 февраля.
сидим на лавочке.


*ну что, с праздником.*

*фу, никогда не любил этот праздник.*

*почему же? если есть День Независимости, почему не может быть Дня Любви?*

*да ну может... просто никогда не получается быть в этот день рядом с тем, с кем хочется... по-этому дурацкий день.*

*глупый ты. смотри на людей и думай, как они счастливы. и улыбайся.*

*давай я буду смотреть на тебя*

*хм, тогда ты будешь ошибаться)*


ну и насчёт желаний.

чего хотите вы ?

вчера виделась с Колей.
очень-очень сильно была этому рада)
он, конечно, немного пафосный стал, но вобщем - это тот Коля, которого я знаю.
радует, что он не изменился, как некоторые другие...

Verdfel (21:13:42 10/02/2009)
ну так шо - завтра мне тебя подождать?))

Verdfel (21:13:49 10/02/2009)
?)

Verdfel (21:13:49 10/02/2009)
ну точнее встретить

450777868 (21:14:43 10/02/2009)
мм

450777868 (21:14:46 10/02/2009)
можешь))

Verdfel (21:16:43 10/02/2009)
я кароче стану там де через дорогу переходить

Verdfel (21:16:50 10/02/2009)
на углу хире

Verdfel (21:16:55 10/02/2009)
поняла де?

450777868 (21:17:08 10/02/2009)
ну вроде

Verdfel (21:18:17 10/02/2009)
ну ок

так ещё и накануне встречи сон приснился)
так дурацкий же!))
типа, вот я заранее пришла, чем договаривались минут на 10. а его нет. жду, жду... и нет...
я уже расстроилась, и время подкурсов пришло. ну я и пошла.
а в потоке людей в универе встретила почему-то [?] Женю Эйра.
он был похож на Оливера Сайкса и с большой папкой для рисунков :D (странно, он ведь учится в общепите О_о а вот волосы могли и отрасти...)
поздоровался, всё такое. я спрашиваю - ты чего мне не пишешь? =( он - я не хотел писать что-то типа "привет. как дела?" а больше ничего придумать не мог...
ну вобщем, вот.
короче, итог - я боялась, что-таки не встречусь с Колей)

но нет, иду, слушаю себе Мьюз... смотрю - стоит на углу и улыбается)
не, ну хороший он))
хотя и ёжик)
это я его так назвала.
потому что внутри он очень добрый и милый, а снаружи - колкий и язвительный временами. во-оот.

вобщем, все мои одногруппники (да ещё и учитель по украинскому!!)) подумали, что Коля мой парень.
ну как всегда)
хах.
а ничего подобного.

хотя это, пожалуй, единственный человек, которого я любила. если это можно сказать в прошедшем времени)
сейчас же я его тоже люблю, но уже как брата.
получилось у меня это.
и я рада.
и хотя мы сейчас не очень много общаемся, я рада, что он у меня есть.
реально как брат и сестра мы))

жаль, что ничего не вышло, но...
как я для себя решила, лучше быть подругой.
чем какое-то время девушкой, а потом никем.

(а учитель по украинскому у меня вообще мего-чел)) я его обожаю. классно всё так рассказывает, шутит да и вообще. у него жизнь такая интересная... заикнулся, что жил в Черкассах, так потом я его всю перемену расспрашивала)) поговорили о городе, о том, что я там забыла, что он родился в Умани, в 16 лет решил доказать родителям, что может жить сам и уехал в Черкассы. что вообще он очень любит этот город, он очень красивый.. раньше особенно был, а сейчас, хоть и испортили, но всё равно - некоторые фотографии показывает, а люди диву даются, и спрашивают, где это такая красота бывает... вобщем, было бы интересно с ним просто поговорить. мне нравится его слушать)

ах, да.
сегодня гуляли с Лёшей.
ну, бывшим.
О_о
я вообще была в шоке от того, что он приехал.
полтора часа всё-таки до меня ехать.
да ещё и утром.
хм.
ну ладно.
побродили по грязюке, поговорили.
прошлись до Пролёта.
(с ним это было веселей, как я отметила, чем летом с Федей)
а у меня с собой было только 2 гривни, т.к. я сумку не брала.
вобщем, он купил мне капучино.
а потом ещё в *Классе* шоколадку.
(эти 2 грн. я ему отдала в качестве проезда на маршрутке и осталась без денег с одним жетончиком))
потом я покаталась на качели.
мы зашли ко мне домой, я покормила его горячими бутербродами.
и показала концерт Мьюз, которых он не любит)
странно, чего ему нужно.
он ведь понимает, что я больше никогда не буду с ним.
а говорит, что я ему нравлюсь и всё такое.
ещё когда я сидела за компом, стал сзади и носом так в мой затылок упёрся.
и дышит)
он так когда-то раньше любил делать.
ну а я ему только сказала - ты что, хочешь мне голову проткнуть носом?)
ну такое.
а потом он ушёл.

странно это всё так.
я люблю неожиданности.
а эта просто немного поставила меня в тупик.
не понимаю я его >.<



и может я и дура, но я не умею ненавидеть. и учиться не хочу.
и вообще не умею плохо относиться к людям...



вобщем, вот так вот и живём)

..з тобою пограємося, а?
ти скажеш, що кохаєш мене, а я заплющу очі від щастя і тихо-тихо прошепочу, що я тебе також.
у нас все буде добре, авжеж.
ми будемо гуляти, тримаючись за руки, зазирати одне одному в очі, бачучи там іскорки щастя, ловити віями сніжинки та замріяно дивитися у небо.
а коли комусь із нас буде погано, інший відкине будь-які другорядні справи і прийде, приїде, прилетить, аби тільки бути поряд у той час, коли підтримка так необхідна.
так, ми будемо сваритись (які ж відносини без сварок?), проте миритися після цього буде так приємно...
і хай у тебе в телефонній книзі не буде мого номеру - ти просто будеш знати його напам*ять.
а я буду впізнавати лише за кроками на сходах.
ми будемо вгадувати думки одне одного.
і хоча я нколи не познайомлю тебе зі своєю мамою, ти завжди будеш для мене найкращим.
бо будеш доповнювати мене, а я буду доповнювати тебе.
і нехай ти будеш жити не в сусідньому будинку, місті чи навіть країні, проте я буду впевнена, що ти існуєш.
якщо навіть і в моїй уяві.

а одного разу я посміхнусь, погляну у твої добрі очі і скажу:
"яка гарна гра... та я вже виросла. дякую тобі за все і... я все ще тебе кохаю"

в мене холодні пальці на ногах та руках.
я шморгаю носом.
і в мене на столі купа носовичків, та й взагалі безлад.

і хто сказав, що так виглядають зірки?)

*я інколи плачу. плакати - то добре. бо коли поплачеш, легше стає. а я вже не плакала з того вечора, як посварилася з татом та писала листа Алінцію чи ще після цього було? та нє, не пам*ятаю.

*я божеволію від суму. чому, чорт забирай, важливі для мене люди живуть так делако від мене?! Кулінічі, Краматорськ, Черкаси.. мене ж в основному оточують безчуттєві тварі, яким, прямо кажучи, просто насрать на все. це мене бісить. просто виводить з себе: я не можу побачити своїх хороших, і не зможу ще хз скільки. от пішлю все це нафіг і майну кудись. ось тільки куди?

*розмови з собою. я розмовляю сама з собою. уголос. точно божеволію. та, як я сама собі сказала в суботу: *краще вже балакати, бо то ж озвучені думки. а мовчки йти - то нудно*

*вплив. я піддаюся влпиву, і я це добре знаю. хоч я і дуже вперта, проте я можу слузати таку ж музику, як і мій співрозмовник, при чому чи відразу, чи з часом вона мені сподобаєтья. за умови, що сам співрозмовним мені подобається. чи говорю я схоже на когось. чи ні? коротше, фу на мене.

*карантин. просто хочу. хочу цього часу. цього часу БЕЗ ШКОЛИ. отаке простеньке бажання всіх школярів.

*двомовність. навіть не бачу чіткої причини, чому інколи мої записи написані українською мовою. просто так виходить) в принципі, я змалечку її вчу і люблю. але дякую чаркащанам за розвитик цієї любові) це круто. я б хотіла розмовлти українською завжди. та не той регіон, люди не ті, отак вийшло...

*нав*язливі ідеї. ррр, ненавиджу таке! >.< бо як залізе щось у голову, так чорта з два вилізе... але ж свербить там десь у мозку так, що аж думати інколи про щось інше заважає =/ хоча навіть і не ідея це, а якась мрія нездійсненна. з одного боку, розумієш, що це нереально, з іншого ж - хочеться, зараза! а ще з якогось третього - та не так вже і хочеться... та все одно, важко жити з такими ідеями-мріями. з часом, звісн, воно все минає, та то ж таки з часом... а в мене таких ідей фікс була ціла-цілісінька купа. бо я людина запальна, як заманетьс щось такого!..) але так вийшло, що це доволі швидко минає... тому ці ідеї теж забуваються. але, блін, коли ж і ця мине?!...

*викладачі. ох, як вже припарили мене ці люди... мало того, що кожен з них вважає свій предмет найголовнішим (тут я можу їх зрозуміти, бо вони ж віддали цій справі все життя), але щоб нам ще присвячувати йому весь вільний час і вихідні?!.. ну це вже вибачайте, я не витримую. тому й починаю зриватися... бо на мене й так давить це кляте ЗНО, а тут ще й ви зі своєю купою зайвої інформації... нєнє, досить з мене!

В колонках играет - Avenged Sevenfold - I Won't See You Tonight, Pt. 1

а ещё я поняла, что больше всего меня одновременно и раздражает, и обескураживает, и огорчает в людях.
когда я их не понимаю.
ведь когда я не понимаю человека, я не могу его простить, забыть, помочь ему... это самое ужасное, что можно найти в человеческих отношениях, непонимание.
и ещё почему-то день за днём я всё больше не понимаю, почему люди такие разные. ведь как такое может быть? практически у всех людей есть 2 руки, 2 ноги, тело, голова, а в ней мозг. хотя наличие мозга не всегда говорит о присутствии ума =) и даже всё это не говорит, что мы люди. ведь человек - что-то большее [меньшее], чем просто оболочка. но ведь почему мы все так сильно отличаемся друг от друга?? это очевидно, но совершенно непонятно, почему.
и вот, каждый день, когда я еду в метро или просто иду по улице, я смотрю на людей. я всегда стараюсь выбрать для себя кого-то выделяющегося из толпы. хотя бы внешним видом (ведь больше я увидеть не могу...). нет, я не говорю о синих волосах или отсутствии брюк или чём-то подобном. это может быть выражение лица, или просто что-то, что заставило меня задержать взгляд.
если уж так говорить, мне нравятся стильные люди. и не имеет значения, какой это стиль. просто люблю, когда у человека хороший вкус и он правильно сочитает детали. ненавижу выпендрёж, наляпистость, вульгарность и явно видную дешёвку. ведь можно носить вещи из секон-хенда, купленные за 3 гривны правильно. а можно и дорогущие тряпки из бутиков именно как обычные тряпки.
ну вобщем, вот так я наблюдаю за людьми, порой ловлю на себе недоумённые и настороженные взгляды, ол, чё уставилась?! тогда я и отвожу взгляд.
но всё равно, я НЕ ПО-НИ-МА-Ю, ПО-ЧЕ-МУ люди такие разные.
ведь одинаковые же!
ан, нет...

я вот сделала для себя такой вывод, что когда в жизни серая полоса, то живёшь ожиданием. ведь если ждёшь чего-то, то появляется смысл: случится то самое, и жизнь на какое-то время станет яркой и красочной. ведь так надоела серость... вот и я так живу: от выходных до выходных, от каникул до каникул. каждый день недели я говорю себе: *ну потерпи ещё чуть-чуть! и ты выспишься/сделаешь то-то и то-то. до выходных осталось так мало!* или: *ну Маша, смотри, до каникул уже всего-ничего - 1/3/5 недель! это так мало, по сравнению с тем, что уже прошло! так что фигня, всё переживём*
и вот, очередная серая полоса. вроде бы ничего особо плохого, но ничего и особо хорошего. всё как ВСЕ-ГДА. а хочется перемен...

и снова это сладкое чувство ожидания. теперь я жду письма =)

давно не заглядала у поштову скриньку.
а що я там знайду?
купу папірців, так званого спаму, рахунки і безкоштовні акційні газетки?
ага.
отак було і вчора.
і позавчора.
і місяць тому.
а я хочу знайти там листа.
це тупо, але хочу.

а взагалі-то, ви часто перевіряєте свої скриньки?)

ходили вчера с сестрой на фильм под названием "всегда говори "да". впечатлило)
такой хороший, добрый, смешной фильм, казалось бы ни к чему не обязывает. но одновременно после просмотра задумываешься.
понравилась фраза: "скажи жизни "Да!"
актёры хорошие)
заряжает позитивом)

и такая простая истина: говори "да" только тогда, когда правда так думаешь, а не потому, что кто-то заставляет или нечто подобное)
очень хорошо сопоставляется с ещё одной хорошо известной фразой - "лучше сделать и жалеть, чем не сделать и всё равно жалеть"
ведь в жизни так много нового и интересного, так почему бы не сказать этому "да"?..)

теперь у меня стало много времени) может, не так много, как хотелось бы, но ощутимо БОЛЬШЕ. и я могу делать всё, что захочу. просто есть одно но - я больше не буду проводить его с тобой)
я не жалею, что что-то не так сделала. ведь всё, что не делается, делается к лучшему. я в это верю. и я не считаю себя таким уж плохим человеком, который не заслуживал бы счастья. возможно, это эгоистично, но всё у меня ещё будет зе бест) у меня будет человек, которого буду ЛЮБИТЬ я, и который будет ЛЮБИТЬ меня. по-настоящему. и, как иногда бывает, это будет не 2 человека, а 1)
да, я не грущу, но всё-равно как-то пусто. мне не хватает чего-то. того, что было пару дней назад.


и, чёрт побери, я скучаю по тебе. по я смогу в себе это перебороть. ведь я сильная.

какая дрянная всё-таки штука - слова.

да и вообще, не верю я вашему *люблю*.

есть, конечно, исключения, но в наше время большинство просто так разбрасываются им. я думала, что не ты. ладно, в 15 лет можно ошибаться, но... видимо, у тебя мозгов столько же) теперь я тебя не ненавижу) я тебя просто презираю)

...а меня до сих пор трусит...



кстати, вы верите в интернетную любовь?

вот почему так? открываешься людям, пытаешься их любить, доверять и всё такое, а они со всей дури плюют тебе в душу?

нет, это уже смешно. потому что в 18 лет должны быть мозги. или я слишком умная для своих 16.

правильно говорят: Больно бывает не тогда, когда ударят по голове вазой, а когда насрут в самое сердце.

нехай цей запис буде позитивним) адже я не маю права сумувати. бо ці 5 днів назавжди залишаться у моїй пам*яті як найкращі зимові канікули.

найцікавіше, що коли я їхала у Черкаго, то все собі уявляла по-іншому. та вийшло ще краще, ніж я собі там надумала) є тільки один мінус, та то так. моє)

я все пам*ятаю) оті 8,5 годин видалися такими довгими... та в мене був мій айпод, клятий контакт та смс, проте телефон швидко розрядився і я залишилася наодинці з музикою. усмішка грала на моєму обличчі, коли я близько першої ночі побачила Дніпро. і хоча тоді я ще точно не могла сказати, що це саме Дніпро, та не здогадувалася, що він замерз, то було неперевершене відчуття якоїсь величності тієї річки. пам*ятаю, як в мене колотилося серце, коли я виходила з вагона в невідомість. і тут я побачила трьох дівчат, яких до цього я бачила лише на екрані мого комп*ютера. це було так прикольно, я перший раз побачила тебе, Алінко, а не лише напис *flame* online чи квіточку в квіпі..)
ви всі виявился такими хорошими. кожна по-своєму незвичайна, та це насправді круто.
спершу, звичайно, мені було складно, бо я розуміла, що якась нєвтємна. у вас своє життя, свої жарти, свої теми для розмов, та з часом ви ввели мене у курс справ і все стало добре)
поспілкувавшись з вами, я зрозуміла, що справжня дружба є. бо ви дійсно подруги. тільки щось противно зашепотало мені у вухо, що у мене ніколи таких друзів не було.

Міс Конгеніальність, нінтендокор, українська мова, Бен Ікс, сніг, сміх, плов, смажена картопля, огірки, чай-чай-чай, гітара, твоє хвилясте волосся з червоною прядкою, посмішки, розмови до середини ночі, а потім сон до середини дня, *начухане* волосся, мої червоні очі, гривня з ноликами, стаканчик із синьою фарбою, автобус, ще один, фільм із дівчинкою, яка була зовсім не дівчинка, універсальне слово, булочка у смітнику, четвертий поверх, Париж, я кохаю тебе, кішка, що мурчить тільки у однієї людини, помідори, картопля і водка, фільм про панків, магазин, каток, ніч, Крихітка Цахес, Кити, Саус Парк, НЯМОЧКИ-ИИИИИИИИИИИИИИИ!, лошадка, фотік Нікон, ПС: Я тебе кохаю, пиріг, салатик з фруктів, Різдво, клітинка %), цукерки з горішком усередині, Ленін, якого нема, долина троянд, написи на заборі, замерзший Дніпро, тріщини, Мак, вегетаріанці, запізнення на 40 хвилин, думки-думки-думки, ходіння під ручку, обійми, квартали, замерзші руки/ноги/щоки, сліпи *_*, НЕЗАБАРОМ, диск, Куй-ТБ, суп із фрикадельками, котлетки, розмови-розмови-розмови, маленькі подаруночки на пам*ять, сльози, твій тихенький спів, Зе Кукс, вокзал, прощання, вікно, машу рукою, не бачиш. побачила, поїзд їде, сльози.

все перемішано, проте це емоційне) кілька асоціацій, події, образів, відчуттів.

і як круто, що є ласт.фм, де я можу подивитися, які пісні ми слухали. весь день сьогодні і вчора їх слухаю. і взагалі, той диск, який ми записали) та на ньому залишились ті написи. я люблю той диск)

і єдине, що мене дуже засмучує, що Черкаго так далеко... а у місті, де я живу, в мене нема людини, з якою можна було б ділитися всіма переживаннями і радощами, гуляти в будь-яку погоду, сміятися, приходити в гості, дивитися фільми вдвох, і обіймаючи, відчувати серцебиття. як жаль, що я живу не в Черкаго. чи ти не в Харкові...

хех. до речі, у потязі теж було цікаво додому повертатись) я їхала з якимось хлопцем, як виявилось потім, його звуть Славік, він із Сміли, а вчиться у ХАІ. просто я розумію, як це дивно виглядало зі сторони. *зашла дівчинка, стояла, махала рукою, потім сіла поряд. та вона плакала. потім перестала, дістала плеєр, знову заплакала. перестала. знову почала. і сльози все капали та капали з очей.*
отак и з ним і познайомились. він спитав, чого я плачу. я відповіла, що не хочу їхати. він зробив такі очі О_О і здивовано запитав: *не хочеш їхати з Черкас?!* я кивнула і відповіла: *не саме з Черкас, а від тих людей, що там живуть* ми розговорилися, він пригостив мене чаєм, а потім я лягла спати. вранці ми також поговорили, випили ще по чашці чаю із моїми вафлями, ну а потім вже я приїхала. який же він величний, мій Харків!

та все одно, у серці назавжди залишиться місто, де живуть мої друзі) люблю вас.

тож, Cherkago, I love you!




ps: хехехе, це так прикольно, я все ще думаю українською, хоча розмовляю російською... ^^,

В колонках играет - Blink 182 - Pathetic
Настроение сейчас - мирное

знаете, мне сегодня сделали один из самых больших комплиментов в жизни)
или просто я и диод, что так этому обрадовалась))
ну да, скорее всего второе))

x__BugZBunny_X (16:58:25 1/01/2009)
оххх, у меня такая любовь к жизни внутри

x__BugZBunny_X (16:58:29 1/01/2009)
большая и тёплая

ha?blah,i don't CARE (16:58:43 1/01/2009)
О_о

ha?blah,i don't CARE (16:58:45 1/01/2009)
чё?

x__BugZBunny_X (16:58:49 1/01/2009)
от того что ты искренняя написала, а может и от того, что песня такая в колонках

ha?blah,i don't CARE (16:59:16 1/01/2009)
хехе

ha?blah,i don't CARE (16:59:21 1/01/2009)
я искренняя написала?))

x__BugZBunny_X (16:59:52 1/01/2009)
дада

ha?blah,i don't CARE (16:59:58 1/01/2009)
Х)

искренняя.. ну надо же)
а знаешь, у меня тоже большая любовь к жизни внутри))
потому что ты неискренний написал :D
я правда очень удивилась, что меня ещё не забыли)
хм, может и правда говорят, что прощать умеют сильные люди?
или нет)
не знаю))
но я простила)
как обычно))
просто, реально круто, что меня не забыли, ага.
тем более, такой человек, как ты)
ведь раньше другом был, как-никак))
вообще приятно, чёрт побери, я даже с Рысей теперь нормально общаюсь)
вот, позвал меня как-нибудь погулять..
ненене, я люблю поддерживать хорошие отношения с людьми)
пусть и не будет уже того, что было когда-то, но по крайней мере, всё стало лучше, чем было совсем недавно)
и если даже нет абсолютного счастья, то сейчас я хотя бы капельку, но счастлива)

В колонках играет - drop dead, gorgeous - drawing the devil
Настроение сейчас - задумчивое

ну вот и пришёл этот праздник)
Новый Год, ага)
осталось чуть меньше полутора часа до 2009 ^^,
пора подвести итоги..))
ита-аааак)
если так посмотреть, год Мыши (поллитровой, ахахаха)) вышел очень. да)
я много чего увидела, узнала, познакомилась с многими интересными людьми, общение с которыми я бы хотела продолжать ещё немалое время.
да)
в этом году получилось многое, многое и не удалось. но всё же я помню больше хорошего и светлого)
очень приятно осознавать, что вроде бы я ни с кем в ссоре не нахожусь на данном этапе и покидаю этот год с чистой совестью. в прошлом году на Новый Год было тяжёлое ощущение, грустно и вся такая лабуда... =\ ну да, может счас как-то немного грустно, но тем не менее я знаю, что всё окей.
вот)
а, да, ещё в этом году я была что-то слишком влюбчивая Х)
эх, эта тенденция меня немного смущает, но ничего-ничего) всё к лучшему, авже ж? 0=)
вобщем, не знаю я, что ещё писать)

с наступающим всех-всех-всех)
даже тех, кто никогда это не прочитает)
пусть 2009 год получится ещё более удачным в несколько раз, чем 2008)
главное помнить:
нет
ничего
невозможного
)

В колонках играет - десь у кухні працює телевізор

Настроение сейчас - ?_?

сумно.
чому?
не знаю.
просто якось сумно.
може погода така.
та скоріш за все то я така.
дивна.
незвичайна.
дурна...
просто не-вда-ха.
невдаха.
останнім часом я втрачаю віру у свої сили та можливості.
я нічого не розумію, нічого не хочу, ні до чого не прагну.
дивне таке собі існування.
та ну його...

сумно.
мені сумно, коли сваряться друзі, коли вони знаходять такий привід для суперечки, що вже не можуть потім знайти спільної мови.
бо їм болить.
вони образили одне одного.
тому й не спілкуються зараз...

боляче.
мені боляче самій втрачати друзів.
будь ласка, будь ласочка, нехай ті, хто зі мною зараз будуть зі мною назавжди.
бо це, мабуть, найбільше, чого я хочу.
якщо я взагалі чогось хочу.
може це й пафосно сказано, та так воно і є.

моторошно.
а що воно буде далі?
не знаю.
а хто знає?
та, мабуть, ніхто.

прикро.
дивно.
тупо.



сумно.



зі: чомусь сьогодні пробило написати пост українською.
хех, єдина мова, яку я хоч трішки знаю)

еле набравшись смелости, я подошла, легонько дотронулась до твоего плеча и сказала тебе, что люблю и не могу без тебя жить. после я затаила дыхание и ждала твоего ответа. а ты лишь недоумённо улыбнулся, снял наушники спросил: "ты что-то сказала?"