... чвалає під дощем і не знає чи осінь чи весна такий склянистий дощ мов бісер сиплеться у спалахи електрозварювання знайомі вулиці поорані слонами бульдозерів і ескаваторів їхніми бивнями не знав чи то весна чи то осінь дощ химерні начерки ажурних підворіть Андріївська химера дощ скапує з волосся і візерунків воронованих воріт й будинки немов ртутні декорації в окрайці рампи Еля мокра кішка дріботить бруківкою "...до тебе хочу як можу обминаю свій маршрут тікаю від трамваїв що везуть до тебе..." Еля завертає до кав"ярень барів й приголомшена попсою виходить знов на дощ гірка від пива міцної кави більярдні кулі обкрейдованих думок скелети манекени муляжі "... як я люблю це Місто плачу від щастя що нема нікого на мокрому Узвозі..." червоні закоцюблі мокрі руки очі цигарок спалахують в лискучій темряві жебрачка благає милостині на горілку Еля співає дощем блукає вулицями вештається і не знає чи осінь чи весна кав"ярнями трамваями аби не опинитися в його обіймах випадково аби її до нього ноги не принесли...

Не так як ніч закінчується день,
і роздилити їх дедалі важче

І місяць голосом Едіт Піаф
монеткою не падає в ранкову прірву -

Його душа блукає небом цілий день
немов крихкий уламок порцеляни

І в гущу кавову занурює мізинця
сумний шаман-ацтек сновида-вечір

І як своїх не дарувати крил
зустрічним безвітрильним каравелам

Коли дерева вже забули про торішнє листя
і скоро розпрощаються з прийдешнім

Як в дзеркалі - обірвана струна мов
по воді пускає кола звуків

Й відбиток місяця занурюєтьсяв свічку
щоб утекти в туман в обіймах воску

Лягти на дні - обличчям в прірву неба
де нашаровуються зграї риб на зграї чайок

Серед сліпого плетива води волосся
водоростей вітру зморшок світла...

І знати: день коли прийде нудьга
вважається останнім словом смерті

І першим начерком на полотні
з сирих конопель музики повітря...
С. Поваляєва "Ексгумація міста"


Так буває коли не розумієш тонкої грані між сьогодні, вчора, завтра. Коли твій мозок не сприймає різнобарвні загадки міста та й загалом життя. Коли зрозуміло те що ніколи не стане в нагоді, але не зрозуміле те що інколи найважливіше. Так буває, коли закоханий до нестями в того хто й стане твоїм останнім подихом.