Що з тобою сталось ?
Що з тобою сталось, москалику-брате,
Чом, як тать, крадешся до моєї хати?
Не готуй відмичку, нічого ламати,
Я ж від тебе двері звик не замикати.
Ти прийди відкрито, як годиться, з миром.
Я потисну руку, привітаю щиро,
Пригощу від серця, дам ще й на дорогу
І за твоїх діток помолюся Богу.
Що з тобою сталось, москалику-брате,
Чом несеш свій розум до моєї хати?
В мене негаразди? У родині сварка?
Не втручайся, брате, бо й без тебе жарко.
Ми самі загасим розбрату кострище,
Ти ж із мого двору зробиш попелище.
Що з тобою сталось, москалику-брате?
Чи гаряче серце стало вистигати,
Чи ворожка люта так наворожила,
Що мене шукаєш в прорізі прицілу?
Опусти рушницю, схаменися, брате,
Бо у мене - мати і у тебе - мати,
В них одні тривоги і пекучі сльози,
І сивіють коси на Дніпрі й на Волзі.
Та ніщо не вічне, все минає, брате,
Заростуть окопи, відгримлять гармати,
Лише плач дитячий над труною мами
Та святі могили встануть поміж нами,
І болючі рани, як відлуння бою...
Як тоді ми жити будемо з тобою?!
Ніч. Не сплю. На серці щемний згусток жалю:
Що з тобою сталось, братику-москалю?
В.ГОМОН