Ви знаєте, мені боляче. Боляче за мою країну, боляче за людей, які стоять там на Майдані за її майбетнє, на наше майбутнє. Я усім серцем та усією душею з вами!
Я хочу жити в країні, в якій її люблять, поважають. В якій розуміють державну мову та не шиплять на неї немов гієні.
Хочу жити у країні, за кермом якої стоїть людина, не байдужа до долі України, до долі матері нашої.
Любіть Україну! Бо іншої у вас нема!


Трошки про Беркут. Це просто мишата у руках влади. Не треба так голосно кричати на них, вони так то невинні. Вони просто виконують те, що їм приказують ті, хто стоїть повище за званням. Ті, в кого ніколи не вистачить сміливості самому вийти проти свого народа. Хлопцям просто трошки не пощастило. Мені такоє їх дуже жаль! Це ж звичайні парубки, які служать на користь нашої Неньки. Не виключно, що багато хто з них хотів би приєнатись до мітінгувальників. Не лайте їх сильно, вони такі ж люди як і ми....

Але знаєте, інколи до мене приходить думка - а що б було, якби ці хлопці також встали проти влади?...

Помолимось за Україну. Я вірю, що ми переможемо!