Народна артистка України, Герої України Ніна Матвієнко живе з чоловіком та трьома дітьми в триповерховому будинку в центрі Києва. Він огороджений мурованим забором. Верхній поверх – це переобладнане горище.

Називає кішку своєю подругою

– Цей будинок – родинна спадщина. Раніше тут була майстерня – надворі скульптури, на кухні – величезна газова пічка й крихітний столик. Більш нічого, – розповідає Ніна Матвієнко. – Мій чоловік зробив у будинку грандіозну реконструкцію, а я засадила сад квітами. Поки я вдома, у мене все росте, але ж доводиться їздити. Тепер моє улюблене місце – на веранді, у саду. Кімнат у нас багато, але вони всі маленькі. Вийшло так, що кожен у своїй будці живе. Останній ремонт робили десь років 15 тому, а новий починати діти не дають, бо їм тоді нікуди подітися. У нас ніколи не буває ідеального порядку в хаті: як поприбираємо – одразу й насмітимо. Життя таке, що постійно потрібно кудись бігти. Загалом,я вважаю,чисто,коли немає пилюки.

з тварин має тільки білу кішку М’яту, яку називає своєю подругою. Грядок біля будинку не садить, бо там переважно насипна земля, де тільки трава росте. Підсипала трохи землі, щоб хоч квіти могли вкоренитися. Посадила кілька кущів троянд і багаторічники, щоб щороку їх заново не пересівати.

Ягоди для заготовок мне руками

Матвієнки мають дачу в селі Гребені, що під Ржищевом на Київщині.

– Це дуже далеко – 60 кілометрів від Києва. Я не можу там перебувати. Вона стоїть на пагорбах, там багато крутих схилів, а я люблю простір. Повиривали там бур’яни. Раніше садили картоплю, капусту, помідори, а тепер немає часу. Далеко з Києва їздити. У нас гарно родять вишні, малина. Варення я не роблю: перемну ягоди руками, трохи додам цукру, закладу в спеціальний пакет – і в морозилку, – розповідає Ніна Матвієнко. – Я все звикла робити сама. Не було в мене ніколи ні няньок, ні куховарок, навіть коли хлопчики були маленькими. Не знаю, як управлялася з малюками і вчилася одночасно. Лише один раз на десять днів залишала старшого в мами в селі. Приїжджаю, а він усміхається і бурмоче: тітка, тітка. У мене мало серце не розірвалося. Більше я дітей ні на кого не залишала, – продовжує співачка. На дачі чоловік співачки художник Іван Гончар часто малює картини.

У дитинстві пасла свині й телята

Народилася артистка в селі Неділище на Житомирщині. Була шостою із 11 дітей. Згадує, що в дитинстві жили не в розкоші, а за чітким розкладом. Змалечку привчали до праці, тому й згадує клятих свиней, яким носила важкі мішки із зіллям, вгрузаючи ногами в глевку землю.

– У колгоспі робиш, а отримувати нема чого. То кожне собі ходило: те пасло свині, а те – телята. На канікулах малим не було коли гуляти. Треба було якусь копійчину заробити, і собі вдягнутися. Нам із дитинства довелося важко працювати. Доцями нас не називали – тільки за іменами. Тому своїх хлопчиків я синульками кличу.

Більше 10 років Ніна Матвієнко не їла м’ясо, зараз потроху вживає. Старається не свинину, тільки курку.

– Я відчуваю дотик до крові. Із рибою така сама історія, від неї теж відмовлюся. Почалося з того, що ми з дітьми приїхали на дачу з куркою, щоб зварити чи засмажити. І я відчула трупний запах, який мене переслідував роками. То в магазинах намагалася оминати ці відділення. Але дітям і чоловіку я готувала. Кожного дня мрію просто полежати, хоча б кілька годин, і щоб ніхто мене не зачіпав. Але такого в мене не буває, – сміється співачка. – Завжди кудись поспішаю захекана. Раніше я ще й на дачі встигала, а зараз нічого не роблю. Тут на кухні так набігаюсь, насічусь тих салатів, що вже нічого не хочеться.

Карина ХОМЕНКО    

  http://ridneselo.com/node/17139

День Віри, Надії, Любові та їх матері Софії:

історія свята