В колонках играет - Post Blue
Настроение сейчас - Post Scriptum

всі вони не мої.

Не знаю на що сподіваюсь. Не знаю чому намагаюсь проникнути в серце людини, в якої воно і так вщент розтрощене.Це все мої зухвалі необдумані егоїстичні бажання.

хочу бути чудовими ліками, коли натомість я просто зіпсований шкідливий антибіотик.

люблю предмети навколо мене. та не люблю коли їх забагато.

*Блаженний мінімалізм*

скільки ще книжок читати? скільки б не читала - все замало.
Що я в них шукаю? Саму себе!

Шукаю розуміння.

Тікаю від образ. Невже не боляче коли від тебе більше нічого не хочуть чути рідні тобі люди, окрім *так* і *ні* ...коли тобі дійсно Є що сказати....

Невже не боляче визнавати власні помилки? Не боляче шкодувати за минулим? адже можна було зробити все інакше. можна було вибачитись. можна було промовчати чи навпаки закричати...

Минуле не є дійсним. Як зіпсований ваучер на поповнення рахунку.

Але минула дурість залишається на моїх руках...
хоча б набігає синцями під час холоду. І тоді видно все-все...все, чого побоялась сказати. Все, чого просто боялась.Все, чим не схотіла поділитись.
Зараз все воно тут.


Єдине, що мене зараз мучить - це думки.
Я так мало знаю і так багато хочу.
Так мало віддаю і так багато прошу.
Мало бачу і багато уявляю.
Майже не сплю і забагато мрію..от холера! Я ж як нелюдина!Скільки можна?