Згадувала вже, та ще багато чого маю сказати. Мабуть кращого детектору ніж поцілунок немає. Не діло в техніці, чи досвіді, а лише в почуттях та емоціях, які ми відчуваємо в цей час. І навряд можна сказати, що: ще навчиться, діло часу. Якщо цілуєш і не відчуваєш - тікай, як найдалі тікай.

все інакше, немає каменю в душі, немає тих хто був поряд, немає мрій які і так казались чимось досить неймовірним, мабуть навіть непотрібним, є зовсім інші люди, зовсім інші очі, які тримають тебе за руку і кажуть: дій

Скільки можна, відпусти, благаю, більш аніж пів року ти тримаєш мене в своїх пазурях і не деєш вдихнути повітря на повні груди. Та величезна яма яку ті вирила в мені за цей рік, вона ніколи не стане квітучим полем, то хоча б дай наповнити її водою, прохолодною, прозорою водою. Напийся нею, вмийся, врешті, та подивись на світ чистими очима, от тільки дай наповнитись, щоб я подарувала тобі те, що ти бажаєш.

не зрозуміло, потрібно тобі боротися чи ні, варте воно того, чи ні, напевне дісно краще припинити відчувати... та інколи здається, що я не відчуваю нікого окрім тебе, щось таки є між нами, та кому це потрібно.

Те відчуття коли хотілось тікати, тікати у темряву нічних київских вулиць, в прохолоду весняного вологого повітря.

Кричати, кричати, кричати, кричати...

Алкоголь - проклята сиворітка правди. Розмова повинна була вміститись у кількох реченнях, а не кількотомову драму. Взагалі мені потрібно мовчати, чим більше тим краще. Маю сказати, що досить болісно, та це правильно.

На що я розраховувала? Визнаю, що нічим я тоді не думала, не думала що це стане складно.

нічого особливого, окрім самоконтролю, він дасть все чого тобі потрібно і запевнить, що все гаразд

Дивно знову сюди писати, але чомусь здаеться, що це дуже необхідно...
___________________________________________________________________

Знову порожнеча, знову ця клята порожнеча яка зжерає мене в середині. Вистроєне, майже ідеальне життя - знищено, а що залишилося? все з чого і починалось, але опускаються руки і досить стрімко, зломлена.
___________________________________________________________________

Так, можеш пишатися собою, ти зламав мене, здається саме тоді зламалося і все в мені, не хочу перекладати свою провину на інших, але якого біса ти взагалі це зробив? чому я знову наступаю на ці граблі, ненавиджу себе.

Я жахлива людина, просто яка розтопче тебе, вже навіть не та, що була три роки назад, а нестерпна, вимоглива істеричка, навіщо тобі це, не розумію, отямся, благаю, хоча ти ніколи цього не побачиш.

кохання - коханням, а друзів 0%...
їх напевне і не було, але я дуже хотіла вірити що є..
кохання та творчість це напевно дві речі яким я віддаюсь з головою..
не хотілося б про це думати, але залишившись без кохання, я залишаюсь зовсім одна з аркушем перед очима.
нікого не буде хто б щиро переживав за те, що зі мною, хоча я така сама..
ну й чорт з ними всіма... я щаслива і мені зараз мало хто взагалі потрібен...

незалежно від віку та переваг, будь-якій дівчині в певний час не вистачає романтики, не обов'язково рожевих ведмедиків та асвальтного кохання.

наче все добре, але чогось явно не вистачає, дізнатися б чого, щоб заповнити порожнечу..

важко коли розумієш, що нічого більшого ніж ти маєш зараз тебе не чекає...
_________________________________
увага - здається вона вийшла з моди...
_________________________________
тільки тепер зрозуміло наскільки я легка мішень....
____________________________________________
набридло думати, що мені років 30-ть, давно заміжня, троє дітей, і ще комусь щось повинна...
мені 17-ть, я не звикла собі відмовляти, хоча я небагато хочу....
_________________________________________________________________________________
... і що тепер?...

...

Інколи мені здається, що скоро в мене буде зовсім пагано з нервовою системою. Не розумію чим я все заслуговую. Найчастіше народєуєтся бажання втікти з дому, та я все намагаюсь дочекатися 18-тиріччя.
Мої батьки вважають, що у 17 років людину можна перевиховати, але мені здається, що це надто пізно.
едине бажання ридати, бігти звідси, але я поки залежна..

тепер я нарешті зрозуміла що це...

тебе беруть сумніви в відвертості моїх почуттів... я намагаюсь донести, щоб ти відчув вітдачу з моєї сторони, та все буде марно поки ти не відчуєш цього, всі слова втрачають сенс..
ти впевнений, що я піду.. та я чомусь більш ніж впевнена, що пропозиція розійтись буде з твого боку..
хоча мені більш за все хотілось, щоб все те, що ми маємо зараз продовжувалось вічно...
Якщо полум'я почне горіти дужче, то малоймовірно, що це надовго..
хоча б хотілося викинути на смітник подібні думки...
я з тобою... мені більше нікого не потрібно..

все надто ідеально, щоб бути правдо.... важко в це повірити....

хочу кожного ранку прокудатись під сонячне проміння і твої поцілунки..........

невистачає звісно минулого, ні, я б не хотіла обміняти минуле на теперішнє, але дуже гірко зізнаватися, коли ти в те що сталось, ніколи не вірив, що це можливо...

_______________________________________________________
мені тебе невистачає, але виключно тебе.....

Ти вірно сказав, у нас немає майбутнього, але ми разом. Я не засмучуюсь, це лише правда. Для нас це лише гра, емоції, відчуття...

ти мабуть найзагадковіша людина у моєму житті,
дивно, але багато людей намагаються виділитись зовнішністю, своєю поведінкою, але ти цього не робиш, навіть більше, тобі це не потрібно, ти й так набагато особливіший за всіх кого я зустрічала, в тобі вже є індивідуальність, яка не хвилюється за те, що буде схожа на інших, бо ти й так інший...

колись я дуже хвилювалась, що поєднати друга та кохану людину неможливо, чи це виключення, чи я помилялась, але ти дійсно зміг поєднати в собі цих особистостей...
виявилось, що для того, щоб бути другом своєї коханої людини потрібно тільки розуміння та відвертість.

потрібно всього лиш змінити одне ім'я і продовжувати жити далі...

ми обоє вважаєм, що кохання - це вигадки наївних письменників, що одруження - це дорога до розпаду.. Ми знаємо про один одного те, що могло б нас відштовхнути, але ми, тримаючись за руки, йдемо далі, можливо ми відштовхуємо те, що надто сентементальні, ти чогось очевидно боїшся, тому й інколи намагаєшься скористатись, якимось зовсім безглуздими фразами, чи поглядом. Та як би ти не хотів, погляд завжди викаже себе з середини...

звісно, але до хорошого швидко звикаєш, так я звикла до тебе, з кожної вільної хвилинки йти до тебе, бачити тебе..
мені все ж цікаво, все, що ти кажеш дійсно правду,
досі не розумію, як все вийшло, як сніг на голову, і в мене зовсім інше життя,
із всіх кандедатів чомусь саме опинився ти.. але в тобі є щось зовсім не притаманне іншим...

чому моє минуле мене не відпускає..? я змінила все що могла, та навіть, на силу, що було важко....
давно я не відчувала справжнє тепло від обіймів, але навіть в них я інколи думаю про іншого...
інколи буває, я вже майже про тебе не думаю... досить, натерпілась вдосталь....
та чомусь ти сміливішаєшь тільки зараз, коли я ладна піти до іншого....

все більш ніж вороже та чуже... Очі, рухи, слова.... Потрібно швидко щось змінювати... я втрачаю інтерес....
життя тепер не більше білого паперу з нескінченними крапками.... Жадають продовження.... марно...