Я маркетолог самого головного бренду – здоров`я.
Мені до вподоби моя робота.
Я поринула в неї по самі вуха..
Купаюсь в її хвилях, тримаю носа по вітру.
В морі роботи варто інколи згадати наскільки ми щасливі, що потрібні одне одному.
Кожна людина відділу, кожен гвинтик великої системи.
Ця потреба не береться «звідкись», її не мають приносити Вам на блюдечку.
ЇЇ треба заслужити перед самим собою.
Вона має змушувати Вас на подвиги – тоді це й є потрібність.

А як Ви вдосконалюєте свій внутрішній стержень на роботі ?

Каталиь на рликах в Маріїнському, вчились кататись назад.
Дивились на фінтуси профі та лякали новачків своїми розкаряченими рухами.
Людей була маса.
Та раптом приїхав автобус с вівчарками.
Й місця стало катастрофічно мало.

Вівчарок повели пастись коло ракушки. А по тому під`їхало ще кілька автобусів, проте вже нашпиговану міліціонерами.
Й вони залишились сидіти в душних машинах.
Їх очі невідривно слідкували за собаками та людьми в парку.
Їх очі стали колодязем чистого суму, мовчазного, зате неприховтого.

Ми ще трохи потупцяли на роликах серед натопку та поковиляли додому.
Йдучи додому розмовляли про похід в гори на травневі, про досягнення цілей у житті.
Як на мене, не варто гнатись за величезною такою, не підйомною.
А розбити її на малі кроки та тягнутись вже до них.

Отже розмова була про дискретність наших дій.
Як в стар-добрі обговорили всі можливі варіанти, пофантазували з приводу існуючих ідей в своєму житті.
І саме в цей час прибігли «мурахи», порозсідались по всьому мому тілу.
Й ще довгенько там сиділи й перемовлялись між собою.
Їм радісно, що на вулиці весна.
Їм в кайф, що збільшується кількість розмов про майбутні авантюри.
Вони вилізли з зивомої сплячки й їх душа також прагне активації свого самого прикрасного стану – натхнення на великі звершення !

Відходжу від своїх печальних роздумів.
Ось сходила на FBparty.

Знаєте як воно бути в натовпі гламурний тьоток.
Стояти серед них на фоні pop-music з ритмами, притаманними house, trans чи щось на кшталт.
Знаходитись там на фоні різнокольорового миготіння, що сліпить очі.
Доторкатись до розпашілих, запрілих та оголених дуууже не в тему тіл.
Бачити ляльок, дивитись на дивних створінь в платтях.
Ну чому модельєри так стараються, вигадують нові вбрання,
А на народ вмудряється так не в тему його носити.

Зате була одна прикольна фішка у всьому тому дійстві в колишньому «Царь прожект», а зараз «Столиці».
Так от.. в богемній обстановці водонапірної башти, серед білих стін з колонами та червоними кріслами. А ще серед низько посаджених люстр та великої кількості фотографів.
До речі їх було більше (до опівночі), аніж самої публіки.)))
Й серед всього того був виступ групи «Colour White» - хор дівчат співали пісня під дискотечного ритма. Солістка – золото, ото голосіще..)
Виступ, певне, у них був перший. Дуже не впевненно та в довгих платтях в клубах так не виступають.
Ось таким був мій вечір.

А ніч розпочалась довгим походом додому..пішки..
Потім зайшла додому. Квартира вже сопіла тихим сном. Я загорнулась в ковдру й засопіла в такт її сопіння, ну знаєш так, аби не розбудити..

За віконцем моросить дощ.
Його маленькі ніжки тупцяють по підвіконню.
Може він вистукує мені послання якесь від тебе.
А може сумує, що не може підслухать наших дивакуватих розмов за чаєм, фільмом, роботою чи навіть сном …))

Тебе нема, нікому мене тормошить серед ночі.
Нема кому розвіювать мій сон, відганяти натовпи сновидінь.
Ніхто не звисає наді мною й не каже «ну хоч в крести-нолики ты со мной сыграть можеш?»..
Й ніхто не дивитись на мене … не дивиться так жалісно як ти.

Достеменно є плюси – в мене не крається серце від того погляду щоночі.
Я не відчуваю себе зрадником всіх всесвітів разом взятих.
Проте є мінуси – й кимсь значним також не відчуваю.

Уся справа не в ділах наших, а в відношенні до них.
Мені подобається твоє відношення до моїх діл й люблю бути причетною до твоїх.
Й за день не зрахувати кількість раз, коли яскрава думка, наче блискавка, прориває мій мозок – «ооо, а це треба сказати..», «ооо,а ще з приводу цього розповісти..», «ооо, і…і…» …. і так мільйони-мільярди раз.

….А поки ніхто зранку не спить мертво-сонним калачиком побіля.
Завтра я як завша тихо встану, поплентаюсь до ванної, подивлюсь на пусте ліжко..
Як завше подумає нащо його застиляти.
Й подумаю про це саме тоді, коли руки будуть виконувати звичний ритуал.

Інколи встигаю хвіртку відкрити, аби трохи кімната причипорилась свіжим повітрям.
Кімнаті також хоче жити, вона також хоче дихати.
Гадаю, їй ні разу не весело лишатись щодень самій з величезною.. набагато більшою пусткою всередині.

Кімната не скаржиться, вона зустрічає нас/мене/тебе – не важливо в якому ми складі – просто зустрічає й забуває про свій сум.
Вона тихо радіє, що ми вже вдома.
Вона існує для нас, а ми для неї.
Й вона віддає нам наше ж тепло..

Зайшла до квартири, переодягнулась, вимилась, поставила грітись чайника, приготувала вечерю.
Сіла за стола та захрумтіла.
Откровення нумер 1 - я надто гучно їм.
В нашій спільній розмові про пройдений день не підмічала цього.
А зараз в тиші, навіть покласти виделку без грюкоту не можу..
Потім пройшло трохи часу, посиділа, послухала – виявляється весь будинок гуде розмовами.
Откровення нумер 2 – ми не одні так гучно й ретельно перемиваємо кісточки кожній днині.
Кожен виконує свого щоденного ритуала, чітко вибиваючи ритм музики нашого будинку. В нас дивний оркестр – й в нього самобутній такий диригент, вітром його звуть.
Проте буває він не справляється з своїм другим «я» - вітром змін..
…і зрідка бува хтось збивається.
Проте це не біда - вітругану подобається музика в стилі джаз, вільному як він сам !

А твій запах витає ще по нашій квартирі.
Хоч я трохи прибріхую. Я його не відчуваю, бо надто вже звиклась з ним.
Я просто знаю, що зараз він є, а скоро почне неминуче вивітрюватись.
А так би хотілось відокремити його від свого й вдихнути на повні груди .)

Дивно так знати про неминуче, проте не могти ніц зробити ..
Й цей день прудко добіжить свого кінця.
Й лиш тінь запаху буде витати довкіл.

Вчора я була сповнена енергії, сьогодні - лише спогадами про неї.
В кожного, певне, є ліміт зарядки – час, коли ти можеш без шкоди собі заряджатись та віддавати енергію.
Мій ліміт вичерпано
Здавалось на цім й все…
Однак мені дали спец.завдання – протриматись на запасних акумуляторах десь з місяць.
Тому я домовилась з собою, що моє наповнення нікуди не зникло - воно видозмінилось.

Ми не помічаємо звичних подій та матерій,.
Вони нас «не торкають» як сказали би наркомани про дозу. А життя все-таки має таке робити з нами.
Й для того, щоб залишати іскри на землі, для того, щоб у всіх вдома горів вогонь часто.. дуже часто, певне, набагато частіше, аніж нам би хотілось думати, - нам вартує самим створювати розряд.
Хтось для цього лається, хтось гарчить, хтось дується.
А хтось ревнує.
Ось нещодавно в процесі додавання до друзів в Однокласниках натнулась на жінку, що з аккаунта чоловіка відписувала всі можливі прокльони в бік дівчат, з котрими той спілкувавсь. Я попала під роздачу й звинувачена була у всіх гріхах людства, буцім-то й совісті в мене нема такого «хорошого» її чоловіка відбирати. Й чи я осліпа, а чи то мені повилазило, що я не бачу ЩО в нього в статусі .))) написано «воно одружено»..
Гвалт та й годі…

Знаєш, я хотіла б, щоб у таких жінок виявляли невиліковний нервовий розлад й робили їм лоботомію, аби переконатись, що вони не будуть й далі вирощувати сади свої психічних розладів з приводу кожного кліку..)

Проте вони себе самі карають – вони шукають матеріал, при стику з котрим буде бодай якась іскринка…
А вона все гасне…Чекайте таких жінок на базарі.

Для справедливості кажучи, я розумію цю жінку.
Не хочеться віддавати вогонь, котрий оберігала стільки років направо та наліво.
Це боротьба за тепло вугілля, а не стільки вже за вогонь.
Проте він зігріває глибинніше й надійніше.
В кожного віку свої вагомі епітети щастя.

Сьогодні день став довшим..

Вчора в мені був всесвіт, сьогодні ж - пустка.
Вчора були барви та кольори, сьогодні – сіра днина.
День став довшим, годинники перевели.
Однак це довге світло дня тепер сприймається мов знущання над прогавленою можливістю зобачитись з тобою.

Ти ж пам`ятаєш як тебе забрав ранок, а мої очі зжер морок.
Коли я прокинулась, то відчула, що мені бракує кисню…
Коли я хотіла заковтнути лише кілька маленьких вдохів, натомість мене нашпигували ситим сніданком, котрого я терпіти не можу, – порожнечею.
Пустка в душі – епіцентр подій, вона - чорна діра, що засмоктує усі відчуття та емоції.
Вона важко перетравлюється, не запивається та не замінюється якимось менш гидливим відчуттям.
Вона така як є – чесна, бодай би їй грець…

Я живу в своем выдуманном мире.
Он круглый. Мне в нем нравится, в нем все понятно.
Однако есть такая важная вещь – как движение дальше.

Без бурлящего адреналина в крови нет счастья в жизни.
Посему часто я прокалываю тент плотного круга и..
..и сливаюсь с окружающим миром.

Он меня готов принят только от того, что он сам небезгрешен.
У него тоже есть тайны и загадки.

Мысли навеяны разговором с разработчиками
сайта о загадочном и неизвестном текст - это ресурс о феноменах природы, потустороннем мире, НЛО и многом другом .))
Прелесть в том. что у вас будет возможность спрашивать о каждой загадке.

Фото видів Львова.
Для туристів та корінних жителей.
Для заклопотаних перехожих та для ділових львів`ян.
Вам є чим пишатись !

В додачу загляніть на види карпат.
Славське взимку розповідає зовсім інші легенди, аніж восени чи влітку.

Зазирніть в очі старому Підгорецькому замку.
Очі старовизни перекочували в шкіру собак, що сторожать його неприступні мощі.

п.с. тілько на разі, ссилки про Славське Вам розкриють очі.))
..вневдовзі викладу.)

http://turbobit.net/f1iainynkylu.html
http://turbobit.net/bz1hkaiyumsp.html
http://turbobit.net/hkew5x1ax458.html

Понедельник, Киев, 10 января в 18-00 состоится акция защиты дома Замок Барона.
Берите с собой лампады, свечи, фотоаппараты, видеокамеры.
Приглашайте журналистов, друзей, коллег, близких и родственников.
Чем больше людей придет, тем выше выроятность нашей победы.
Распространяйте информацию об акции.
Она будет очень красивой и полезной.

Защити свой город!

источник: http://voland14.livejournal.com/

В колонках играет - Nouvelle Vague
В гори вибрались на один незабутній день – другий у новім році.)
Катались на Тростяні.
На Заході є сніжок, на Центрі вже посчісували порядно так.
Лід та земля…а ну і трава.))
.
А при катанні ми розбились на дві команди (по три людини в кожнім).
В кожній групці було по новачку катання.
Ми з Сашкою підбадьорювали свого «студента» дуже назойливо.
Й під кінець каталась вона хорошо.))
Проте треба віддати належне – обоє наших «юних колег по катанню» зціпивши зуби підіймались й їхали.. опісля наступного падіння кубарем !
Оце сила волі. Попрацювали на славу !

Без казусів не обійшлось – я ледь не загубила палку з прокату.
А в Сашка поцупили взуття в точці прокату (швидше за все переплутали, бо ми нашли в кучі дуже схожі).
Отже точка прокату в Славському (одразу навпроти Вокзалу; там ще на 2-ий поверх тре підніматись) – не надійна !
Тому, люди, як здаватимете свої мешти – закидайте їх у кульок чи робіть інші помітки !

А опісля оп`яніння горами ми витоптали ще день у Львові.
Й все рівне було мало - отже як раз досить сказали ми собі й поїхали додому !

В колонках играет - Louis Armstrong
В потязі ретельно готувались – читали про Замки Львівщини.
Хотіли в Жовкву, Підгірці та Олесько та Золочів і Старе Село (є брошура, кому цікаво).
А проїхали повз Олесько.
Добрались-таки до Підгорецького Замка та занесло нас на шляху назад в Золочів.
Коло Підгорецького красиво і фраза «ну.. зраз там мало..туристів.. в принципі, й людей там нема..» охарактеризує найкраще.
Золочів встигнули оглянути лише ззовні. Тому весною всюди повернемось.

Кілька днів ходили по Львову.
Вразив вид Львова з Ратуші. Туди можна вибратись на саму гору ! Скілько там жила, а туди не залазила (в принципі, відкрито лише з 2000 р.).
Сходили в Цукерню.
Набрали подарунків на Вернісажі.
Довго блукали вздовж рештків величних фортифікацій, що вже врослись в сучасність своїми крихкими та немічними цеглинами. Нові будівлі як надія, як підпора та старе як пам`ять, як шанс не забувати про минуле.

Нами витоптані на снігу стежини малювали у центрі міста полотно з щільного плетіння. Зав`язувались у міцний вузол поміж вуличками. А вони ж промінчиками втікали від Ратуші та так й не втекли. Замилувались містом й застигли навік.

В колонках играет - Nouvelle Vague
Провели старий рік та зустріли новий у Львові, навколо Львова та у горах !
Побувала туристом у свому місті .))
По нашим відвідинам в пору було б екскурсійну програму формувати .)

Цього разу підмітила дві речі:
- що живе в мені така до болі закореніла для львів`ян нелогічність (радше закрученість логічності у якусь незнану фігуру);
- бажання пояснити все й всім. Проявляется у фразах типу… «ні - ну ви ж тут не розберетесь, зараз поможу, все розповім.. до найменших деталей…» ))

Тепер я знаю цитати з фільма.
Тепер не треба по-тупому всміхатись безглуздим фразам співрозмовників !
ура !

Вчора на ніч гляда низпало на мене натххення.
Багато.
Й в пориві розповісти, що знову нафантазувала ляпнула: "..в голову б`є текстостерон.." .))
Ось так моя підсвідомість називає мого бредогенератора .)

Маркетолог, опыт работы в РА (Украина, Киев).
Сейчас тружусь в фарм.бизнесе.