Багато економістів дивляться на економіку як на набір статистичних показників. Дехто з них вважає себе великим спеціалістом тільки тому, що має в голові широкий масив цифрової інформації і вміло, з проникливим виразом обличчя знавця таємниць Всесвіту, розповідає з екранів телевізорів про курси валют або вартість акцій якоїсь фірми на якійсь біржі, засмічуючи свідомість більшості українців різним інформаційним сміттям. При цьому відволікаючи їх від головного — від відповіді на запитання, чому вони здебільшого не в змозі жити краще.
Володіння інформацією створює ілюзію знання істини. Це головна проблема багатьох, у тому числі тих, хто вважає себе «заслуженим».
* * *
Економіка — це спосіб задоволення суспільством своїх матеріальних потреб. Потреби формуються в людській свідомості і є наслідком людських цінностей. Потреба є у тому, що має цінність. Не можна прийти до потрібного розуміння економічних процесів без усвідомлення ціннісних підвалин суспільства, його моральних засад і правил.
* * *
Цінності формуються довколишньою інформаційною хвилею, і насамперед суспільними нормами, принципами, традиціями, мораллю. Усі ці норми й правила в конкретний історичний момент вважалися істинами, підвалинами реальності — доти, доки в них вірили. Для людського суспільства, практично в усі історичні періоди істиною була чергова ілюзія, в яку людство щиро вірило. Відповідно, хибні істини формують хибні цінності, хибні цінності — хибні потреби, хибні потреби — хибний спосіб їх задоволення, тобто економіку. Отож чи можна знайти правду там, де все побудоване на брехні? Там може бути тільки версія правди.
* * *
Ілюзії завжди були нормою життя людського суспільства.
* * *
У суспільстві подвійної моралі основною культурною традицією стає лицемірство. Саме воно визначає форму правильної поведінки будь-якого члена цього суспільства.
Між фактичними моральними засадами, культурними традиціями, релігією й економікою існує дуже тісний прямий взаємозв’язок.
Оскільки економіка — це спосіб задоволення суспільством своїх матеріальних потреб. Наше українське суспільство, за переважною більшістю віруючих, — християнське, відповідно, воно мало б для задоволення своїх матеріальних потреб сформувати і християнську економічну модель. Тобто побудувати економіку, яка функціонує на християнських засадах добра, любові до ближнього свого, чесності та справедливості. Відповідно, у такій економіці мають бути справедливий розподіл доданої вартості між роботодавцем та працівником, чесна конкуренція, турботливе ставлення виробника до споживача — і навпаки: відсутність видів бізнесу, заснованих на культивації гріха й пороку (наркоторгівля, проституція та виробництво ковбаси з протухлих кісток зі щурячими хвостиками).
Однак замість християнської моделі ми маємо принципово протилежну економіку, котра функціонує на засадах жадібності, заздрості, підлості, несправедливості, нечесності, тобто на антихристиянських, сатанинських принципах зла. Основний фактичний антихристиянський принцип бізнесу: якщо не їси ти — отже, їдять тебе!
Виникає парадоксальне запитання: чому християнське суспільство створило сатанинську економічну модель?
* * *
Коли дивишся наше телебачення, виникає відчуття, що вся Україна збожеволіла й пустилася в нескінченний хоровод, футбол і мордобій. Пісні із зірками, героїчні битви гумовими подушками, танці із зірками, танці без зірок, але гуртом, битви екстрасенсів і суцільні таланти, якими, як і чорноземами, така багата українська земля. І все це в коктейлі з футболом, боксом і, у перспективі, хокеєм і баскетболом. Пропаганди шоу-бізнесу і спорту — безліч, пропаганди інтелекту — нуль! Країна яскравих зірок, великих спортсменів і тьмяних мізків.
* * *
Критерієм щастя навіть не у свідомості, а в підсвідомості більшості українців має стати наявність роботи «не гіршої, ніж в інших», і можливість попищати на зірковому шоу або ревонути й погнати хвилю на стадіоні.
* * *
Апатія і перманентний нігілізм, що її змінює, всі двадцять років незалежності розчищали поле людської свідомості для засмічення його різними ціннісними бур’янами. Але це відбувається не тільки тому, що на свідомість українця діє наймогутніша інформаційна хвиля філософії маркетингу, яка культивує цінності суспільства споживання. А насамперед тому, що цим цінностям немає жодної переконливої, реальної й зрозумілої простій людині аксіологічної альтернативи. Немає тих зерен, які були б посіяні в головах українців, коли ці голови були здатні їх прийняти. Немає того меча, яким можна було б боротися з драконом.
Політика великих можливостей і малих справ, що панує в Україні з перших років її незалежності, завжди зводилася до дрібних і незначних, з позиції історії, цілей — боротьби за владу заради влади. Через те, що так звана еліта — плоть і кров від сліпого суспільства, яке породжує її, суспільства, яке легко піддається різним маніпуляціям, яке не знає й не розуміє, куди йти. Запитання «Що ми будуємо?» в нашій країні стало вічним, основним і риторичним. А, як казав Анней Сенека, «для корабля, який не знає, куди плисти, немає попутного вітру».
* * *
Біда України в тому, що гора увесь час народжує мишу, коли треба народжувати велетнів. Для того щоб стати здатним народжувати великі цілі й створювати монументальні цінності, українець повинен скинути з себе пута нікчемних чеснот: дріб’язкову обачність, мурашину метушливість, жалюгідну зарозумілість.
Дракон — це самонищівний світогляд кожного з нас, кожного українця. Але й лицар, новий світогляд, нова система цінностей, спить у кожному нащадку великих предків.
Тільки тоді, коли українець сам у собі вб’є дракона й подивиться на навколишню дійсність не через маленький світ хуторянина, чия хата скраю, а через лінзу всієї історії людства, його життя зміниться. Щоб жити інакше, треба навчитися мислити інакше. Але це буде вже інший рік, інший час.
Більше розумних думок можна прочитати
тут>>>
Ще статті, що варті на увагу:
Люди-тіні
Суспільство споживання як національна трагедія України
