І, бажано, швидше...

Як за Портіковим: у Януковича немає часу насолоджуватися життям - не встигне він влягтися в ліжко, щоб хоч трохи відпочити від трудів праведних на благо Вітчизни, як доводиться прокидатися і знову невтомно зображувати діяльність. Знову робити вигляд, що він не впливає на судову систему, а це вона сама. Знову робити вигляд, що це не він віддає розпорядження уряду, а це вони самі. Знову імітувати незалежність парламенту - наче голосування депутатів визначаються Єфремовим або, прости господи, Чечетовим. Знову зображати радість на переговорах з Європейським Союзом - як ніби він з європейцями про щось домовляється. Знову посміхатися російським колегам - наче він з ними про щось може домовитися. Які вже тут насолоди!

Зате насолоджуємося ми. Такого президента у нас ще не було. Був найобережніший - Кравчук. Був найхитріший - Кучма. Був найцинічніший - Ющенко. Але кожному з них було властиве уявлення про те, як функціонує державний організм, якими можуть бути наслідки тих чи інших кроків, де варто діяти рішуче, а де краще зупинитися і перечекати.

Януковичу все це невідомо. Він існує винятково на рівні первинних хапальних інстинктів, рішуче відкидаючи все, що може перешкодити їх задоволенню у даний момент. Йому навіть і до голови не приходить, що це може бути видно збоку, що вся пелерина з незграбно підібраних слів, яку він накидає на розкрадання країни своєї жадібної угрупованням, не може нічого приховати. Що люди живуть все гірше - дарма, що мають дах над головою і що ситуація все тривожніше - дарма, що вона викликає у глави держави тільки оптимістичні очікування.

Саме це щире нерозуміння президентом того, як він і результати його правління виглядають з боку і викликає сміх. Саме тому ми - слідом за навколишнім світом - перестаємо сприймати власного президента всерйоз, так, як в один прекрасний день перестали сприймати всерйоз свого правителя персонажі андерсенівської казки про новий королівському сукню. Саме тому ми насолоджуємося - тому що вперше живемо, як у казці.