Куди поділись древні люди?
В які могили відійшли?
Невже ковтнули їх ці дюни?
Безжальні вічності піски

Що із народом древнім стало?
Що зводив кам'янні міста?
Із стін високих їх здавалось
Ти вежам не знайдеш кінця

На вежі лиш одній стояла
Закрита в чорне полотно
І поглядом все проводжала
В пісках самотнє марево

Відходив з міста люд великий
Геть обмілівши у кінець
“Йому в дорогу дай Всевишній
мій поцілунок і вінець”

Стояла дивлячись на захід
Ледь рухались її вуста
Цариця сліз своїх не зрадить
В пустелі сльози лиш вода

Молитви древні все шепоче
Відомі лиш своїм богам
Із вежі тихо все пророче
Майбутнє внукам та синам

У ритуальні шати вбрана
Дуга до скронь аж пролягла
Богам остання її шана
Навіки віддана вона

Піски поглинули те місто
Народ розбрівся по світах
Скажи чи було все це дійсно?
Не знаю, відповідь у снах

У снах стоїш у шатах чорних
Ти на вершині вежі мрій
Світи в очах твоїх бездонних
Молитви, шепіт ... тепер твій