©

Якщо Бог мене чує, я хочу звернутися напряму:

Боже, присядь на хвилину, тримай телефон мій, читай війну.
Наши тексти прості, напевно, на цей раз - Пулітцер пас,
Але Ти прочитай і всім розкажи про нас.
І стається диво – Бог сидить тихенько, читає слово
І бормоче – ніколи в житті не читав такого:
Вибач
Дякую
Хочу додому
та співчуття - безкінечні свічки, що очевидно не про життя
Як ти
Де ти та «не хвилюйся, зі мною ок»
Номери карток
Номери карток
Номери карток…
Загубилась такса
Загинув тато
В полоні дід
На веселку черга – останній, начебто, сірий кіт.

Бог сидить, читає, тремтить телефон у Його руці
Каже – як багато дякують невгамовні ці українці!
Головой хитає, і поки я чаю Йому несу –
Він мене питає – а хто такі ті зсу?
Бачу, ваші люди щоденно моляться ЗСУ та мені,
Напевно, ми ваші два українських Боги на цій війні.
***
Бог закінчує на сьогодні 100-денну книгу, за мить зника…
Я стаю безсовісною нахабою, хапаю Його за рукав:

Поки наші розстріляні діти лягають спати на небесах,
Хочу щоби Ти кожного відспівав, про кожного написав.
Вимагаю, Боже, щоб Ти сидів біля виходу Сам, особисто Ти –
І нікого з наших більше не пропустив.

Автор: Лала Тарапакіна, украинська тревел-блогерша і Радник міністра
у Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України