СУЧАСНЕ ВЕСІЛЛЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СТИЛІ.
 

Весілля в Українському стилі, свіжі ідеї.
Музика для українського весілля, вишите весільне вбрання.
Декор для українсьго весілля.

Весільна церемонія завжди відрізнялася особливою пишністю і дотриманням безлічі народних традицій. До цієї події починали готуватися ще задовго до самого весілля. У весільний день наречену одягали до вінчання її подружки і свахи. Походив ритуал одягання нареченої в коморі, і супроводжувався ритуальними діями і піснями, які складалися спеціально для цього дійства. Весільний одяг для молодих шили перед весіллям. Особливе значення в наряді мали сорочки-вишиванки, які повинні були бути абсолютно новими. Весільний одяг зберігалася і шанувалася подружньою парою все їх спільне життя.

Найголовнішою подією весілля було вінчання молодих у церкві. Це найурочистіший, хвилюючий і вирішальний обряд, який і об'єднував молодих в одну сім'ю. Порядок прибуття до церкви для вінчання відрізнявся в різних місцевостях. Десь було прийнято, щоб наречений і наречена приходили або приїжджали до церкви кожен окремо, зі своїми родичами. А десь наречений спочатку приїжджав до нареченої, щоб разом відправитися в церкву. З церкви в основному відправлялися всі разом до місця святкування, але в деяких областях молоді після вінчання розходилися по своїх рідних домівках, і тільки потім наречений, зібравши весільну свиту, відправлявся за нареченою.

Весільний поїзд нареченого складався з непарної кількості родичів і гостей, тому що наречена повинна буде скласти пару нареченому. Бояри (дружки, старости) - друзі нареченого, виділялися серед інших гостей перев'язаними рушниками. Свахи тримали в руках весільний хліб - коровай, калач, шишку, і несли зав'язані в хустки подарунки нареченій і її родичам. Дівчатка з рідні нареченого називалися світилки. Вони теж несли ритуальний хліб - гілочку, шаблю, меч. Перед відправленням весільного поїзда нареченого благословляла його мати. Вимовивши напутні слова, вона обсипала його монетками, зернами жита та цукерками. На Чернігівщині матері одягали на синів-женихів вивернутий догори вовною кожух і обсипали вівсом, після чого наречений з дружкою обходили навколо діжки, в якій замішували хліб.

На більшій території України було прийнято, щоб після вінчання молоді та гості, присутні при вінчанні, відправлялися в будинок батьків нареченої. Батьки зустрічали молодих біля порога. Наречені тричі їм кланялися, а мати і батько нареченої благословляли молодих з іконою і хлібом-сіллю. У деяких регіонах існувала традиція подавати після благословення мед з короваєм. Це робилося і при проводжання молодих до церкви для вінчання, і при зустрічі вже повінчалися молодого подружжя.

У кількох регіонах України в XIX столітті поширився звичай повертатися після вінчання з церкви молодим чоловікові і дружині окремо, кожен у свій рідний дім. У будинку нареченої влаштовувалося частування для молоді, яка веселилася, чекаючи нареченого. А наречений збирав весільний поїзд зі своїх родичів і друзів і відправлявся за нареченою. При підході до двору нареченої жениха чекало «перехоплення», влаштоване молодими родичами нареченої. Вони вимагали викуп з процесії нареченого за свою родичку.

Біля воріт будинку нареченої хлопці зупиняли свиту нареченого, вимагаючи «ворітної» викуп. Їм давали гроші або підносили чарочку, після чого весільний поїзд міг пройти у двір. У порога будинку нареченого чекала наступна перешкода з дружок нареченої. З ними розплачувалися за наречену калачами та цукерками. Потім нареченому доводилося викуповувати місце біля своєї нареченої, яке займав її неодружений брат. Роль брата міг виконувати будь-який хлопець-підліток з рідні чи сусідів. Заплативши викуп братові, наречений займав звільнене місце поряд зі своєю нареченою. Тепер і гості мгли сідати за столи. Під час весільного бенкету молодих заводили «на посад», де для них стелили кожухо вовною догори (це символізує багате життя), а під кожухом насипали житні зерна і гроші.

Після того, як наречений сідав на викуплене місце, слідував ритуал одарювання рідних нареченої родичами нареченого. Потім родичі нареченої дарували своїй новій рідні відповідні подарунки. Хоча в деяких регіонах тільки рідні нареченого обдаровували родичів нареченої, без відповідних дарів. Молодий чоловік вручав своїй тещі шкіряні красиві чоботи, сестри молодої дружини отримували барвисті хустки, а її подружки - різнокольорові стрічки. Вінцем визнання і схвалення нової сім'ї з боку всіх родичів і гостей було частування весільним короваєм. По шматку короваю спочатку подавали батькам, потім молодятам, після цього коровай ділили між усіма гостями, залишаючи тільки «підошву» короваю для роздачі «запорожцям» - тим, хто не потрапив за святковий стіл, а залишався за порогом будинку, у дворі або біля вікон .

Далі йшов ритуал «покриття» молодої дружини. Свахи знімали з нареченої весільний вінок і одягали їй на голову очіпок заміжньої жінки або пов'язували хустку. Цей ритуал символізував прощання нареченої з її дівоцтвом і перехід у статус жінки. Вся дія супроводжувалася жалібними піснями, які співали хором присутні жінки. На цьому закінчувалася життя дівчини в батьківському домі. Тепер її відправляли в будинок чоловіка. Прощання з батьками, родичами, будинком було дуже драматичним, супроводжувалося сльозами і сумними піснями. Виносили і складали на вози весільного поїзда придане в скринях, подушки і перини. Весільна процесія відправлялася в будинок молодого чоловіка, де молодят зустрічали його батьки з іконою і короваєм для благословення.

Для входу молодої дружини в будинок чоловіка існували свої звичаї. Щоб у новій родині не було бід, молода дружина переходила через вогонь або входила в будинок по доріжці з білого полотна, яка була простелена від порога до столу. В руках невістка тримала чорну курку, яку привозила з батьківського дому. Увійшовши до будинку, вона кидала курку під грубку, стверджуючи себе як рівноправну господиню в будинку чоловіка. Молодих вітали, пригощали, а потім відправляли на шлюбне ложе, яке було обладнане в коморі або іншому окремому приміщенні. Гості та родичі продовжували до ночі бенкетувати і виспівувати веселі пісні. У більшості українських областей було прийнято вивішувати на загальний огляд простирадло з ліжка молодих, щоб довести дошлюбну невинність невістки. Якщо молода дружина до весілля була цнотлива, то, ставши жінкою, вона принесе в сім'ю достаток і примножить добробут.

На другий весільний день в будинок молодих сходилися тільки одружені пари, щоб продовжити святкове застілля. Молодь в цей день не запрошувалася. На Поділлі та Київщині було прийнято приносити молодій дружині сніданок. У Карпатах існував звичай ходити вранці молодим на «мітвіни», тобто на умивання, до гірської річки. У центральній Україні в другій весільний день виконували ритуал «биття каші». Варили весільну кашу в новому горщику, потім горщик розбивали, пригощали бажаючих, а решта висипали молодій дружині в фартух, символізуючи цим побажання жінці плодючості. Вона йшла у двір, сад, город і розсипала там кашу з фартуха, бажаючи всьому господарству примноження. Гості, продовжуючи веселощі, влаштовували весільну ходу по селу. Вони вбиралися циганами, співали веселі весільні пісні, жартували, збирали у сусідів частування. Характерним українським весільним ритуалом було катання у візку по селу батьків молодих, хитання їх в рядні, купання в річці.

Деякий час після весілля продовжували проводитися святкові обряди, що допомагають молодій жінці поступово звикати до життя в новій сім'ї, і зміцнюють родинні стосунки між сім'ями дружини та чоловіка. Через пару днів після весілля, молодий чоловік запрошував рідних своєї дружини на «пропій». Ще через тиждень молоде подружжя йшли в гості до батьків дружини на «міни», тобто забирати придане, яке батько обіцяв (мінив) віддати чоловікові дочки ще при сватанні. Молодих зустрічали застіллям і веселим гулянням.

Після першого місяця спільного життя проводився завершальний весільний обряд, який мав різні назви. На Гуцульщині його називали калачіни, на Львівщині - дяка або честь, у Волинській і Хмельницькій областях - хліба, а в інших місцевостях - витратний борщ. Молодий чоловік запрошував батьків своїх і дружини, а також інших родичів, на рясне застілля в честь процвітання своєї родини та господарства. Це бенкет, як і всі народні українські свята, прикрашалося мелодійними піснями, завзятими танцями та веселими добрими жартами.

https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/ukrainskie-svadebnye-obychai/