-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Хокари

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 21.10.2011
Записей: 41
Комментариев: 9
Написано: 60


О_ о - новая серия фотографий в фотоальбоме

Понедельник, 24 Октября 2011 г. 16:58 + в цитатник

О_ о - новая серия фотографий в фотоальбоме

Понедельник, 24 Октября 2011 г. 16:51 + в цитатник

О_ о - новая серия фотографий в фотоальбоме

Понедельник, 24 Октября 2011 г. 16:46 + в цитатник

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 20:01 + в цитатник
Это цитата сообщения Хокари [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Без заголовка

друзья должны быть такими , чтобы потом еще ваши дети дружили.......

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:11 + в цитатник
друзья должны быть такими , чтобы потом еще ваши дети дружили.......



Процитировано 1 раз

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:10 + в цитатник
Мы живём в обществе,где пицца приезжает быстрей чем,полиция;D

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:10 + в цитатник
Идешь по улице, тебе вслед смотрят парни, а ты гордо отворачиваешься, зная, что принадлежишь только ему. Дивану.

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:09 + в цитатник
люблю,когда ты делаешь обиженное лицо, а на самом-то деле ждёшь очередного поцелуя...

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:08 + в цитатник
школьная мудрость: над шутками учителя надо смеяться......

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:07 + в цитатник
-Дорогой,я тебе Богом дана. -Конечно,не пойму только за какие грехи... :D ©

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:06 + в цитатник
эгоист — это ужасный человек! это человек, который постоянно думает не обо мне.......

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:06 + в цитатник
Даже Себастиан может быть добрым, душевным и таким милым… Просто никто этого не видел… И не видит… И НЕ УВИДИТ!!!
P.S.А мне кажется его ток кошки таким видят......)):D

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 19:04 + в цитатник
- У куклы нет души. у нее нет чувств. ею играют. недолго, но зато для нее делают все: покупают аксессуары, одежду, домики... ее холят и лелеют. но она этого не чувствует. ей все равно. она просто раба. а потом кукла надоедает. хочется другую: более новую, более красивую. куклу выбрасывают. она больше не нужна. она никому не нужна. но она снова не почувствует боли. не почувствует, как ее сердце разбивается на сотни тысяч осколков. ей все равно...

О_ о - новая серия фотографий в фотоальбоме

Суббота, 22 Октября 2011 г. 13:52 + в цитатник

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 13:20 + в цитатник
Это цитата сообщения Хокари [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Без заголовка

А я ненавижу сочувствие.Я хочу понимания.Даже если я до боли другая.Проклятая, презираемая, шокирующая, извращенная. И первая в очереди на сожжение на костре.

Без заголовка

Суббота, 22 Октября 2011 г. 13:19 + в цитатник
А я ненавижу сочувствие.Я хочу понимания.Даже если я до боли другая.Проклятая, презираемая, шокирующая, извращенная. И первая в очереди на сожжение на костре.



Процитировано 1 раз

ваш ангел

Суббота, 22 Октября 2011 г. 13:17 + в цитатник
1. Возраст вашего ангела: число вашего рождения + месяц

2. Пол вашего ангела: сумма всех цифр даты вашего рождения
четная – мальчик, нечетная – девочка

3. Стихия вашего ангела: вторая цифра дня рождения
Например, если вы родились 13 числа, то это будет 3. А если 5 (05), то это будет соответственно просто 5.

Стихии

1 – святость. Ангелы, не нуждающиеся в крыльях. Светлы и незапятнанны. Их невидимые крылья одеялом накрывают весь мир.
2 – свет. Большие белые крылья. Светлый ореол.
3 – воздух. Сотканные из света и воздуха, неопределенных очертаний. Крылья большие, но невидимые.
4 – тьма. Темные и жуткие. Черные крылья.
5 – металл. Холодные. Стальные крылья.
6 – радуга. Яркие и теплые. Крылья бабочки или т.п.
7 – энергия. Меняют формы и цвета. Такие же и крылья. Сгустки энергии, зависящие от настроения.
8 – человек. Ничем не отличаются внешне от обычных людей. Крыльев нет.
9 – разложение. Увядающие и разлагающиеся с каждым днем. Оборванные обычно крылья.
0 – огонь-пепел. Возрождаются подобно фениксам. Огненные крылья.

4. Характер вашего ангела: третья буква вашей фамилии.

Характер Ангела

А – он ходит за вами попятам. Нигде не оставляет без присмотра, вот только вы его не видите.
Б – он приходит, когда вы плачете. Чем больше вы проливаете слез, тем больнее ему приходится, и тем ярче он появляется
В – Он не ходит за вами, но всегда наблюдает. Тихо молча, сидя у себя на небесах.
Г - он специально устраивает вам испытания и несчастья, чтобы потом их для развлечения устранять.
Д – он заперт в одном месте и не может помочь вам всегда. Только там, в его области, вы по-настоящему в безопасности.
Е – каждый раз, когда он вас спасает, он забирает частичку вашей души. Это коварный ангел-вампир.
Ж – он работает только «услуга за услугу» Ничего не делает просто так, если не попросить, или не совершить доброе дело.
З – он постоянно хочет с вами связаться. Присниться, показаться в зеркале, послать знак, но тут уже все зависит от вас самих.
И – то ли есть, то ли его нет. Обычно эти ангелы так и не оказывают влияния на жизнь человека.
Й – ангелы редкой мудрости и интуиции. Обычно это передается и их хозяевам.
К – эти ангелы обычно приобретают форму ваших друзей или животных, чтобы быть ближе.
Л – Самые настоящие ангелы от бога. Вот только приходят обычно ночью, а в полнолуние их даже можно увидеть. И не всегда они могут спасти человека. Следуют принципы «на роду написано».
М – бездушные ангелы-наемники. Непредсказуемые и не всегда полезные.
Н – Они всегда хотят помочь. В любой мелочи, и так уж получается, что тратят на эти мелочи все свои силы. Обладателей таких ангелов иногда называют везунчиками, но спастись в серьезной ситуации им редко удается.
О – самые добрые ангелы. Они никогда не будут спокойно смотреть как человеку плохо. Будь то их подопечные или другие люди. Их обладатели обычно тоже добротой не обделены.
П – двуличные ангелы-демоны. Те самые, что шепчут на уши разные варианты, не поясняя, что хорошо, а что плохо.
Р – жестокие ангелы. Если вы не угодили своему ангелу, он может круто на вас отыграться. С ними надо быть осторожнее.
С – приходят только во снах и никогда в жизни. Все, что они могут для нас сделать, это предупредить. Обычно сны их подопечных несут в себе скрытый смысл. Следует обзавестись хорошим сонником.
Т – они не могу помочь человека, когда тот в этом нуждается, но обычно они искупают свою вину после роковых происшествий в виде приятных подарков судьбы.
У – этих еще называют домовыми или полтергейстами. Любят похозяйничать в жизни своего подопечного.
Ф – прекрасные, но нежные ангелы. Могли бы тешить глаз, если бы мы их видели, а так… Говорят, именно с них списали ангелов на большинстве картин.
Х – обычно, это ангелы – души умерших родственников или знакомых, любивших вас при жизни.
Ц – настоящее сокровище. Обычно их обладатели живут долго и счастливо.
Ч – чересчур педантичные ангелы, считающие себя спецами в своем деле. Но это не всегда правда.

Что такое любовь?

Суббота, 22 Октября 2011 г. 13:15 + в цитатник
Что такое любовь: цитаты Ни для кого не секрет, что цитат о любви существует множество. Это объясняется тем, что каждый человек старается дать свое собственное объяснение этому прекрасному, мистическому чувству. Приведем примеры некоторых, но самых ярких цитат и афоризмов.
Любить - это значит смотреть вместе в одном направлении, а не - друг на друга.
Любовь бежит от тех, кто гонится за нею. А тем, кто прочь бежит, кидается на шею.
Однажды я встретил на улице влюбленного нищего. На нем была старая шляпа, пальто потерлось на локтях, башмаки его протекли, а в душе сияли звезды.
Любовь - страсть, которая не выносит ни будущего, ни прошлого.
Лучше быть рабом у любимой, чем свободным у нелюбимой.
Любовь не может быть самоцелью, иначе она теряет всякий смысл.
Женщины созданы для того, чтобы их любили, а не для того, чтобы их понимали.
Любящий человек божественнее любимого, потому что вдохновлен богами.
Любовь как ртуть: можно удержать ее в открытой ладони, но не в сжатой руке.
Любовь подобна зеркалу. Когда вы любите другого человека, вы становитесь его зеркалом, а он - вашим.
Мы привели примеры некоторых выразительных высказываний о любви, однако, это лишь самая малость среди афоризмов, мудрых изречений и крылатых фраз о любви известных деятелей искусства, культуры. Каждый из нас может придумать свою личную цитату, в которой будет выражена индивидуальная любовь. Сочинение на тему любви - тоже прекрасный способ выражения чувства. Кроме того, любовь - фильм, кинопленка каждого отдельного человека.

Стих2

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:31 + в цитатник
Я же любила тебя,
но си час я одна.
Я хочу закричать...
но осталась молчать.
Ведь я знаю увы - что не мой,
не со мной , а с другой.
Может было во сне,
показалось всё мне...
Но нет на яву,
Sms-ки , звонки,
что "люблю" говорил!!
Всё было б прекрасно ,
но поставили сказку :
словно ты принц ,
а я принцесса..
и сижу я в темнице ,
далеко от тебя...
жду спасени я .
Не границы кордоны ,
но горы й драконы.
Было бы легче
ведь надо дождаться
и время было
не надо ругаться...
Вены я не вижу
и нету сомнений...
просто замки попутал
да и пренцесса не та
но рас счастлив ты
то й счатлива я.
Но прошу я одно ,
не забуть ты меня!!
Ведь осталась я ждать
но кого то тебя.

щось друге....

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:30 + в цитатник
День. Ночь. Или всё-таки день? Не помню. Ничего без тебя не помню. Зачем ты ушел? Что я тебе сделал? А? Ну скажи...
Я наверное свихнулся... Разговариваю с фотографией... С твоей фотографией.
Слёзы, мысли, опять слёзы... Надоело. Хочу жить. Все, решено, начинаю жить! Заново. В другом городе.
А что скажу родителям? Надеюсь поймут. Хотя что им понимать? Что их сын влюбился в парня? Нет. Отец меня из дома вышвырнет. А ведь если подумать, то мне это и нужно. Но что я буду делать без ничего, совершенно один в этом мире. В реальном мире, который вроде как и знаю, но вроде и нет.
Рядом с кем-то хорошо.Защищают, поддерживают, радуются за тебя. Но почему-то всегда хочется самостоятельной жизни.Но какая она. Не знаю. Надо ли мне это? Не знаю. Все. Запутался. Окончательно.
Бля как херово...
Нужно в душ, смыть с себя все...Всю усталость, боль, все чувства.
Зачем?! Зачем? Зачем...
А ведь я всегда был таким хорошим мальчиком. Никогда не пил, не курил не ругался матом. Хотя нет, матом таки ругался. Но только в особых случаях. А сейчас? Сейчас сижу в гараже с бутылкой чего-то, что нашел в баре и тупо бухаю. Алкоголик хренов. Сам наливаю, и сам выпиваю. А это всё ты. Это из-за тебя я сейчас в таком состоянии. Ненавижу… Вот так сижу и тихо ненавижу. А ведь ненавидел уже много раз. И что толку то? Потом опять вижу тебя и все прощаю. Хотя ты же ничего и не делал. Это я всё сам... Сам всё себе придумал. Эту любовь, все взгляды, прикосновения. Я так с ума сойду. Хотя нет, уже сошел.
А ведь если подумать то ты же не от меня ушел. Просто учёба закончилась и всё. Больше тебя не увижу наверное никогда. А я трус. Боюсь тебе признаться. Но как? Как сказать человеку, который тебе доверяет и считает возможно даже другом такое? Абсурд...
Он не поймет, не захочет потом меня видеть, общаться. Ну как после такого общаться? По себе знаю что трудно. Даже посмотреть в сторону того человека страшно, а то вдруг не так поймет, а ложной надежды давать не хочется. Вот только теперь я буду на месте "жертвы". И в его мыслях появится пункт "минус один друг", как у меня когда-то.
Люблю... Как же я люблю… Или всё-таки придумал? Сотни, нет уже тысячи раз думал над этим вопросом, а толку никакого. Исход всегда один: запутался...
Надоело, как же мне надоело...
А ведь я даже не помню как мы познакомились. Как-то само собой случилось. Ведь так и должно быть у одноклассников, да? А ведь сразу я на тебя не обратил внимание. Парень как парень. Вроде. А потом мы познакомились и началось. Это я уже помню. Ты всегда был не такой как все. И тебе пох было на всеобщее мнение. А мне нет. Никогда. Хотя, судя по моему виду, и не скажешь. Но я слабак. Слабак и трус. Ничего не могу сам. Не могу сам против всех. А ты можешь. Мне это всегда в тебе нравилось.
Помню когда началась эта моя "болезнь". Я просто захотел тебя поцеловать. Вот так просто, ни с того ни с сего. Помню тогда дико испугался, долго-долго уговаривал себя, что это всё пустяк и такого больше не будет. Но нет. С того момента все прикосновения, взгляды, слова я воспринимал по другому. Не так. Не правильно. А ну и что, этого ведь никто не узнает. Никому не скажу. Моя личная тайна. Только мой секрет. Ведь нужно иметь что-то только для себя. Или не нужно. Теперь не важно.Это только мой секрет и я никому не скажу. Не скажу что при одном взгляде на тебя весь мир уходит на второй план, в голове все мыслительные процессы исчезают и сердце сначала замирает, а потом начинает биться с двойной скоростью. Ведь ты весь такой...такой...такой... Ну не такой как все. Совершенно. Красивый? Да, безумно. Ведь на тебя пол школы запало. А пол только потому, что остальные парни. Хотя я ведь тоже парень, но запал. Серьезно так запал. И рядом со школьными "красавицами", которые возле тебя вьются, я никто и зовут меня никак. Но не в этом суть. Твои глаза... Так банально, но в них можно утонуть. Ресницы... Длинные-длинные. Губы... Такие желанные. Вот остановить бы время и прикоснутся к ним своими. Но чтоб ты не узнал. Никогда. Низа что. И чтоб никто не узнал. Твои волосы... Такие нежные.Всегда любил играть с твоими волосами. И ты был не против. Но всегда недовольно говорил, что они у тебя какие-то не такие. Потом я долго убеждал тебя что волосы у тебя самые лучшие на свете. А ты спорил. Всегда и со всеми спорил. Потом начинал играть моими волосами. Мне так нравилось. Очень-очень. В такие моменты у меня даже надежда на что-то появлялась.
Помню однажды мы вместе возвращались домой и ты обнял меня. Просто так. И тебе было пофиг, что люди на нас смотрели. Но не все. Только некоторые. Самые наблюдательные и догадливые. Ведь я всегда был очень похож на девушку. Слишком длинные волосы, слишком женские руки, слишком длинные ноги, слишком женственное поведение, всё слишком. У меня даже, как ни странно, талия есть. Все мальчики меня сначала принимали за девушку, пытались познакомится. И какой офигевший вид у них был когда они узнавали что я то тоже парень. А я кайфовал. Открыто кайфовал. Всегда смешно так было. И дружил я всегда с девушками. Никогда с парнями. Но ты стал исключением. Исключением из всех правил, которые были в моём мире. Ты всё разрушил в нём, сам того не осознавая. А я ведь хотел влюбится в какую-то милую девушку, нарожать с ней кучу детей. Хотя нет, не кучу. Либо одну девочку, либо мальчиков-близнецов. Хотел растить их, и прожить спокойную жизнь до самой старости. Но нет. Не тут-то было. Я обязательно должен был переехать. Я обязательно должен был попасть именно в эту школу, потому что "близко к дому" и встретить там тебя. Ну почему всегда так? Почему?
Люблю-ненавижу, люблю-ненавижу, люблю-ненавижу...
Как маятник. Вот только люблю тебя, а ненавижу себя. Люблю за твой пофигизм, ненавижу себя за трусость. Люблю за твой смех, ненавижу за трусость. Люблю... даже не знаю за что, но люблю, ненавижу за трусость. И вот уже второй год так.
А может это к лучшему. Ну к лучшему то, что мы не будем видится? Я всё забуду и жизнь пойдёт как по маслу, как и должно было быть. А я дурак тут напился. Непременно будет тошнить. Ведь первый раз же. Хотя всегда хотел попробовать, но как-то повода не было. А тут целых два - окончание школы и разлука с тобой. Но что-то я слишком отошел от темы... Вот, не будем мы видится и все будет хорошо. Но от этой мысли грустно. Из-за неё я и напился. А ведь не первый раз же такие мысли. Уже третий. Перед каждым летом. Но это "лето" будет особенно долгим. Почему я так однозначно думаю что не увидимся? Да потому что за те прошлые "лета" он мне даже ни разу не позвонил. Хотя нет, один раз таки позвонил. Был тогда на море. Я сначала когда увидел его имя на дисплее не поверил своим глазам. Но звонил реально он. Мы тогда где-то около часа проболтали. Вот так просто, ни о чём. Я так счастлив был, как ребёнок, которому наконец-то, после долгих запретов, дали конфетку. И не какую-нибудь, а самую большую и сладкую. Но больше ни разу... Ни разу за два лета… Ни одного звонка…
Иду ка я в дом. Лето летом но в гараже, кажется ночью (о да, точно, уже 3:00), холодно.
Квартира. Родная... Где даже стены лечат. Но не сейчас, не в этом случае.
Пойду в ванную, умоюсь наконец. И надо что-то с этим всем делать. Пойти и сказать ему? А ведь я даже не знаю где он может быть. К нему домой? Но я ведь не знаю где это. Ладно. Но если просто сидеть здесь, то и окончательно сдуреть можно. Так, стоп! А ведь я кажется знаю где он может быть. Это же я свалил раньше времени, а все нормальные люди остались встречать рассвет. Решено. Иду к ним! Но сначала подправлю макияж, причёску. Переоденусь, а то в гараже испачкался весь.
И тут опять все как все, а я как обычно. Все как нормальные парни пришли в костюмах, а я в кофте и джинсах. И сейчас что-то в этом духе поищу. Ладно. Беру кофту серую и чёрные штаны. Или лучше джинсы? Нет всё таки штаны. Так,выгляжу вроде не плохо. Сердце только бешено колотит. Страх? Да страх. Я же уже говорил что трус.
Открываю дверь, выхожу на улицу. Чёрт, гребаный ключ. Что он никак в скважину попадать не хочет. А ведь ещё и темнотища на улице. Вдали что-то мелькнуло. Совершенно ничего не видно. Но вот опять что-то мелькнуло. Похоже на сигарету. Подхожу ближе. Да нет... Не может быть… Ты… Это ты! Сидишь под деревом и куришь. Но как? Что ты тут делаешь? Похожу ближе. Ты мня заметил. Встал. Подходишь. Ближе. Сердце остановилось. Ближе. Опять забилось. Ещё ближе. Сейчас всё скажу, но не могу выдавить и слова. Ты кажется немного пьян, но только совсем чуть-чуть.
-Я кажется люблю тебя. -тихий шепот. Но не мой. Твой шепот. Но этого не может быть. Или все таки может? Не верю...

реальність у якій існують мрії.....

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:28 + в цитатник
-А хіба мрія існує?

-Ну......напевно...на знаю....я її не бачила....

-Тоді.....напевно.....їїї немає....

-Чому одразу намає??? Я так не думаю....

-Але ж ти сама сказала, що не бачила її.....отже.....

-Отже, що!?

-Отже....це напевно....були просто казки.....фантазія.........ілюзія.....і все......

-Все.....це просто слова песиміста....

-О, ні!!! Ти помиляєшся, я- реалістка.......

-Хіба!? Хм....не впевнена...)

-Не впевнена!? Тоді, доведи, що мріє існує.....!!!

-Ну....добре.....Заплющ очі....

-Для чого???

-Довіряй мені..... Уяви, що зараз літо, ти сидиш на березі моря, останній промінь сонця обіймає тебе......Уявляєш?

-Так, але не розумію для чого все це...

-Слухай далі.....І тут з-за горизонту випливає чарівний корабель з.......з пурпуровими вітрила......пам'ятаєш.....ти дуже любила цю історію?

-Так....я нею просто захоплююсь, але це не реальність....

- Неперебивай мене.....корабель підпливає все ближче......уявляєш?

-Це просто казка, але........скоріше б літо.....я так хочу на море....

-Хіба тільки на море???

-Знаєш, я тут подумала.....а раптом дійсно.....захід сонця.....і..пурпурові вітрила.....Якби ж таке насправді, я так багато про це думаю, ще з самого дитинства)

-Я так довго чекала від тебе цих слів

-Чому? Вони якісь особливі?

-Ти навіть не уявляєш наскільки! Просто....розумієш.......ти не думаєш про них........ти про них мрієш.....ти надієшся, що колись корабель з пурпуровими вітрилами приплеве за тобою.......Розумієш, це і є мрія....

-Мрія!? Хіба таке можливо....це ж так просто...

-Так....це мрія.....мрія, яка, можливо, колись збудеться...

-Знаєш......дякую....

-О, за що??

-За те..........за те, що показала мені реальність.......реальність у якій існують мрії.....

Вони разом....

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:27 + в цитатник
Вона(мрія) народилась, коли сонце тільки ледве торкнулось вечірнього моря. І на останньому відблиску променів сонця, було зрозуміло, що це прекрасна дівчинка. Пройшло декілька років і дівчинка підросла, гралась з своїми друзями, і кожен вечір чекала заходу сонця, і так раділа, коли останні промінчики обіймали її. А роки йшли і безтурботні ігри перетворились на обов'язки, друзі почали зникати і все більше часу вона проводила на самоті, кожну ніч спостерігаючи, як зорі виходять на небо, щоб скупатися в теплому морі. А самотність була все ближче і займала все більше місця в її серці. І не раділа вона вже так завз'ято, як раніше, заходу сонця і обіймам променів. Її душі не вистачало, здавалося б такої дрібниці і уже не раз вона відчувала, що ця дрібниця поруч. Та їй не під силу було збагнути, що це. Не могла і збагнути, чому морю потрібні хвилі, сонечку його промені, а місяць завжди виходить погуляти тільки з зорями. Чому у всіх хтось є, а вона...вона сама зустрічає, сидячи на березі моря, захід сонця. Всі йдуть і повертаються, а вона залишається на місці і напевно, так було б завжди, якби, з новим світанком, здавалося б зовсім звичайним, не прийшов він. Вона не могла зрозуміти, хто він, звідки і, що тут робить. Але це просто не було цікавим для неї. Їй було досить того, що тільки при одному погляді було зрозуміло: серце уже не самотнє і у ньому більше немає пустоти. Не запитувала вона у нього нічого, але навіщо тут слова. Тільки від його обіймів було зрозуміло, щасливішої немає. І раділо все, адже він так довго шукав її, а вона чекала...Нарешті знайшли, вони знайшли свою мрію. І прямуючи вздовж узбережжя, вона розуміла, що тепер вона не сама....розуміла, що вони разом...

Це написала моя подруга.....

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:22 + в цитатник
Ми народжуємось, живем і помираємо. А далі? Що ж далі? Кінець? А так хочеться повернути все назад, виправити зроблені помилки. Зробити те, про що мріяли, але на що ніколи не вистачало часу. Сказати "люблю" тому, кому не зуміли, бо не вистачило хоробрості. Попросити вибачення в тих, кого образили, бо не вистачило духу. І просто зробити те, що давно хотіли, але завжди відкладали і врешті не встигли. Чому ми цінуємо щось тільки тоді, коли втрачаємо? Чому живемо без права піти, без бажання залишитись, без надії вижити? І все ж ми всі маємо право жити! І всі так міцно тримаємось за це право. Хоча іноді й втомлюємось. Втомлюємось від розчарувань. Ховаємось в обіймах рідних, які заспокоюють, кажучи, що все прекрасно. Але насправді ми ховаємось від правди. Тікаємо від неї, не хочемо її чути. Всім нам потрібні увага і тепло, кохання і дружба, турбота і розуміння. Інакше ми просто згаснемо.
Самі ж, позбавляючи останньої надії тих, хто вартий, даруємо своє кохання тим, хто його не заслуговує. У відповідь отримуючи біль і розчарування.
А так хочеться розповісти про свої почуття усьому світу. Але ж це тільки мрії, яких ніхто не чує. Тоді ми шукаєио інші шляхи. При цьому роблячи безглузді кроки. Мовляв, помітьте мене!
І коли приходить розуміння, що все марно, ми замикаємось у собі, залишаючись наодинці із своїм світом, таємно сподіваючись на кращі часи.
Ми прагнемо брати від життя лише найкраще. Але за це доводиться розплачуватись.
Так ми живемо. Сліпо вірячи в те, що так має бути. І ніхто не скаже, чи правильне твоє життя.
Просто хочеш жити - живи! Бо якщо ти живеш, значить, ти потрібен на цьому світі.
Тільки скинь свої чорні окуляри і поглянь навколо іншими очима. І ти побачиш, що цей світ прекрасний, без сумніву!

Вчинки...

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:21 + в цитатник
Крок за кроком.....прямуючи до своєї мети....ми робимо так багато непотрібних вчинків.....ми заплутуємось у власних думках...
Для чого це? Навіщо? Для чого ці штучні відчуття? Чому ми не можемо щиро усміхатися маленьким невдачам? І чому усміхаємось неприємним для нас людям?
Не знаєте!? Чи, можливо, не хочете знати!?
Та ні, напевно, знаєте...просто не хочете говорити про це вголос.....говорити про те, що хоча б раз в житті, всі ми одягаємо маску....
Скажете, що це не так....що ви завжди чесні....але це неможливо....тому, що деколи, нам просто необхідно одягнути цю маску....для того, щоб ситуація повернулась в кращу сторону....
Ви, напевно, знову подумали, що ви, її ніколи не одягали.....
можливо, це і справді так....хоча, це тільки можливо.....
якщо так, то це ж добре.......але тоді поясніть мені.....для чого....наприклад....коли ви заходити в школу, університет, на роботу....і бачите свого вчителя, начальки....ви кажете до нього "Доброго дня"...хоча, ви не дуже любите цю людину...
для чого...зранку ви підфарбовуєтесь, розчісуєте волосся, так, як личить саме вам і дивитесь в дзеркало, перед тим, як вийти на вулицю....хоча, пред тим, можете стверджувати, що вам байдужа думка оточуючих...
чому, ви все-таки відкриваєте парасольку, хоча вже давно встигли промокнути....
для чого все це....напевно, просто так....напевно, ми просто звикли до цього....напевно...

Історія одного янгола

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:19 + в цитатник
Коли ніч закриває повіки місту, стає дуже темно та затишно. Темрява опускається на душі дерев, огортає нічним спокоєм сонні вулиці. Зникають погляди будь-чиї, навіть наглядачів. Замість сотень буденних залишається один, проте сильніший та містичніший за інших. Про нього стільки сказано, написано і вигадано, та ніхто не зміг наблизитись хоча б на крок більше, як зрештую і розгадати його сутності…
Він все проникний. Йому не потрібні дозволи чи заборони. Все одно він прийде, де б ти не був, і торкнеться тебе своїм крижаним поцілунком. Марно тікати, пручатися не має сенсу, - наздожене та візьме те, що забажає…насититься тобою сповна, і можливо подарує далі життя, якщо, звісно незабуде.
***
Еріка лежала у ліжку. Хвороба зовсім знесилила її, але водночас ніяк не пускала до сну. Будь-які спроби завершувались миттєвими жахами , що наче мисливці кидались на жертву зі всіх сторін. Вони хотіли крові, незайманого тіла, чистої душі. Дівчина нічого не підозрювала про свої крила…їх в неї просто не було. Від постійного напруження тендітне тіло раз у раз проймалось тремтінням. Але поряд сиділа лише байдужість осінньої ночі, в’язала зірково-небесний килим самотності (вишивала самотність на нічному небі зорі хрестиком). Так важко було стерпіти ті стріли дивного болю. Вона відчувала, що з її янголом сталось щось страшне.
***
На душі янголів часто полюють. Завжди жорстокіше, аніж на душі смертних. Власне він був не зовсім янголом. Знаєш, там на небі також є свої правила, зазвичай то жалюгідні обмеження та закони. Ті, хто їх не дотримувались не мали права називатись янголами. Отже, він був не зовсім янголом з огляду на тамтешні порядки. Не варто намагатися зрозуміти всю ту структуру їхньої ієрархії, та лише так я можу показати тобі свого янгола. Є три типи янголів: світлі (білі та всі відтінки неіснуючого кольору), темні (чорні і лише чорні) та сірі. Наш був останнім. Сірих не дуже любили, бо вони були результатом заборонених стосунків між білими і чорними. І ніхто потім не міг зрозуміти на чиїй стороні сірий янгол. Запахло примітивністю…
Він ніколи не намагався здаватися хорошим чи поганим. Більш ніж часто порушував правила, бо не терпів обмежень. Зовсім не хотів зливатись із сірою масою середньостатистичних янголів. Часто любив опускатись на землю і спостерігати за людьми з дахів їхніх будинків. Інші собі такого ніколи не дозволяли, бо кожен, хто самовільно злітає до землі неодмінно понесе покарання. Лиш наш янгол був байдужим до всіх пересторог. Він вважав себе вже покараним, і те, що народився не таким як всі було доказом. Він, на жаль не міг уявити собі наскільки жахливим може стати добро, байдужим до відчаю зло та жорстокими янголи.
***
Той день нічим не відрізнявся від всіх попередніх, таких самих, коли янгол на ймення Нахтігаль, спустившись на землю вкотре спостерігав за людьми. Ті спостереження нічого за собою не мали: нікому не допомагав, нікому не шкодив, ніяким чином не втручався в їхнє життя, як то зазвичай змушені робити порядні і не дуже янголи. Наш просто переглядав їхні долі. Деякі щасливі, місцями сумні, часто нещасні. Йому подобалось торкатися людських емоцій, він навіть колекціонував особливі. Янголи таких не знають. Зазвичай просто спостерігав за емоціями людей з відстані та запам’ятовував їх. Перш ніж ховати їх до скрині спогадів я розповім тобі як виглядала та колекція. Емоції перетворювались на матерію, яка мала вигляд різнокольорових скляних кульок з різними відтінками, сяйвами і навіть запахами, а деякі навіть відгукувались якимись мелодіями.
Але сьогодні йому зовсім не хотілось збирати ті кульки. Нині він бачив багато щастя, звичайного людського, зовсім не вічного(як це буває у них, воно так втомлює), а інколи й абсолютно миттєвого, зате такого теплого та щирого. Так сумно стало йому цього дня, настільки самотньо, майже відчай пройняв своїми обіймами. Тільки Нахтігаль навіть не здатен пустити сльозу, бо в янголів немає емоцій. Напевно він став першим таким, в якого вони з’явились.
Отож, йому було нестерпно сумно. Єдиною розрадою ставали емоції, які часто розглядав, а особливо тоді, коли ставало якось так, як тепер на душі. Увагу привернула одна дивної краси кулька. Її забарвлення було темно фіолетовим із срібним сяйвом навколо. Він торкнувся її ніжно-ніжно, наче дитинку, наче боявся зашкодити їй, а вона відгукнулась таким сумним передзвоном, музичним вітром, що має здатність зачаровувати. І так зайняла його та емоція, так сонячний промінь займає світанки. Стала та емоція такою рідною, наче його власна. Він пестив її в на долонях, дозволяв грати сумних мелодій, які ніжно виривались на волю. Він назвав її емоцією, що плаче…вона мало не стала його талісманом. Та все-таки ні, вона стала його коханою…
***
Єдиним його другом завжди був місяць. Ці двоє були надто схожими, щоб не стати друзями. Обоє жили споглядачами, ніби давні філософи. Вони не були ні абсолютним добром, ані суцільним злом…врешті разом стали вигнанцями, лиш кожен в свій час. Саме місяць став його посередником між небом та землею. Він нікого не боявся та завжди вів бої без жодних правил. Цей знав, - йому не зашкодить небесна канцелярія, бо він потрібен їм так само як і сонце. Тому його ніяким чином не замінять і не скасують. Місяць уособлює життя і смерть водночас. Для нашого янгола то ідеальний партнер.
- Місяцю, друже, я повинен відшукати людину, якій належить ця емоція!
- Навіщо? Ти хочеш її повернути власнику?
- Ні, вона подобається мені, я хочу залишити її собі.
- Тоді я не розумію твого бажання.
- Я просто хочу поглянути на людину, в якій народилась така дивовижна емоція…
- Ти закохався в емоцію, а тепер хочеш покохати людину!
- А як це – кохати?
- Це смертельно для тебе!
- Мені байдуже! Я не хочу жити вічно…я не знаю що таке кохати.
- Ти страждатимеш…
- Годі, опусти мене на землю.
***
Він летів до землі, міцно стискаючи кульку в руці, біля серця. Його переповнювало бажання побачити, і можливо навіть торкнутись людини. Ще ніколи такого не було. Ще в хмарах він підкинув її і дозволив падати так вільно і швидко, летіти до людської душі, яка народила її. Вона падала в місто, якому на вії інеєм опустилась ніч. І лише поодиноке світло ліхтарів розсіювало темряву. Самотність туману бродила тишею старих вулиць. А місяць заповнював своїм срібним сяйвом усі закутки та щілини химерних будинків. Тим часом кулька впевнено прямувала до вікон свого власника. За нею страшенно збуджений, та до божевілля переляканий слідкував янгол, який, мабуть, вперше відчув, що у нього є серце, так шалено воно калатало.
***
Вона сиділа за столом і спостерігала як танцює вогник свічки від її подиху. А далі починали танець всі навколо тіні тіней на стінах самотності. Усе перетворювалось на диво, майже не реальне, але таке просте. Це диво повертало щоразу від задуми до білого аркуша та олівця. Повертало знову і знову до магічної прози, що так любила переливатись в її руках, думках, подихах…
Дивно, але якось раптово Еріка відчула присутність ще когось чи чогось. Ні, то не були тіні, ані привиди. Можливо це божевілля, але вона так чітко відчула свою власну емоцію…її відпустила не так давно, але в цей момент вона повернулася, чи принаймні їй здалось, що вона споглядає за нею крізь вікно. Вона так довго вдивлялась за скло, не кліпаючи. Це не можливо, 9-ий поверх…там нікого не могло бути…чи могло?
Наш янгол, зворушений так глибоко поглядом цієї людини, відчував себе натягнутою струною. Йому здалось, що вона побачила його. Але ж люди не бачать янголів. Не можливо.
- Вона прекрасна! Я повинен побачити її знову…
Ніхто окрім місяця не здогадувався про можливі наслідки цієї зустрічі. Прокляття наливається силою опівночі, коли місяць у повні.
***
Найважливіше – почати. А початок хоче сну. Сни – то такі дивні створіння, які крутять кіноплівку з наших думок. Та в них зовсім інакше сприйняття нашої свідомості. Тому сни часто такі дивні. Сни – то потойбічні режисери нашого свідомлення, нашого світла, що ховається в темних закутках наших душ…
Еріка обожнювала сни. Вона теж була колекціонером. Навіть часом записувала їх до свого щоденника, але лише тих, які дозволяли себе записати. Інші були надто примхливими(вона часто мала з такими справу), і рідко затримувались у пам’яті. Останнім часом дівчина почала жити снами, навіть більше, аніж жити насправді. Ти розумієш чому? Бо тепер сни стали реальністю. Вони забирали у свої обійми, ховаючи від жорстокості та байдужості світу, і так тривало поки люди не почали втручатися в її особисті краплини щастя. З їхніх слів вона стала божевільною, а насправді вільною. Божевілля проявлялось кожного дня, коли наближались сутінки. Вона так чекала приходу сну, який забирав її до коханого. Бо лише так вони могли заховатись від сторонніх очей тих, хто заздрить і нерозуміє
Найближчою подругою Еріки булла самотність. Присутність відсутності будь-якої сутності. Та в цих снах вона не почувала себе самотньою, скоріше навіть сильною, впевненою, напевно такою вона й хотіла бачити себе в реальному житті…
Який дивовижний сон, ви ще ніколи не показували менітаких красивих краєвидів. Місячне сяйво розливалось поверхнею нічного озера, так, наче хотіло накрити його собою, своєю ніжною пеленою. Трава під ногами перетворювалась на шовковисті мелодії з кожним кроком та подихом. Вітер колихав гілки мудрості старих дерев…але ставало прохолодно. Мабуть від зоряного неба, що так чітко відбивалося на поверхні дзеркальної води.
Дівчина булла одягнена в напівпрозору білу сукенку, вона булла схожа на янгола, того, ще не зіпсованого та прекрасного як дитяча наївність. Квіти завивались у її волосся наче птахи, намагались заплести чи то заплутати його, але воно було надто неслухняним, щоб коритися їм. А він тим часом просто спостерігав як вона захоплюється цим ілюзорним світом. Заздрив повітрю, що могло так легко торкатись її тіла… він міг би спостерігати за нею вічність, лиш в неї не було стільки часу.
***
Він з’явився якось так зненацька, наче був завше присутнім, але я чомусь не бачила. Втім, я знала, що вони існують, інакше і не могло бути. Цікаво, а іншим людям вони також сняться? У нього погляд такий….святий Боже, збожеволіти можна! Треба щось сказати! ЧОРТ, я не вмію розмовляти у снах…
- І не треба! Просто думай, і я прочитаю твої думки, - він усміхнувся, а я страшенно перелякалась. Ще ніхто ніколи не читав моїх думок. Це ж особисте!
- Не бійся мене, я не завдам тобі кривди. Дозволь мені стати твоїм особистим…
- Хто ти?
- Я янгол, напевно…Хочу стати твоїм… (тут вона підійшла і торкнулась моєї руки…вперше людина мене торкнулась. Хоч я не пам’ятаю, щоб так робили янголи. Це так приємно, так ніжно).
Вона обійняла його. Пригорнулась так, наче не хотіла розлучатись ніколи-ніколи. Вона більше не відпустить його.
***
Ось так, вони зустрічались у снах. Це було єдине безпечне місце для обох. Вони покохали одне одного безмежно, і в снах не було для них ні заборон, ні правил. Він міг подарувати їй будь-який вітер, краєвид, водоспад, хмари, море, гори, океани. Вони стали справжніми мандрівниками у снах. Вона відчувала себе неймовірно щасливою. Тільки інколи ставало шкода, що вона не янгол і вони не можуть бути поруч завжди. Все для неї було чарами його реальності, поки не наставав підступно швидко ранок. А коли прокидалась зі сну усе зникало і залишались лише дивовижні спогади, та відчуття ейфорії. Але так втомлювало жити від ночі до ночі, чекати поки прийде він і забере її в рай. Все було надто добре, щоб стати правдою до кінця, бо вони жили ілюзією. Тільки от такі ілюзії не вічні, час не безмежний, а злі очі праведників не байдужі до чужого щастя.
Розум нашого янгола був затьмарений п’янким почуттям, що його люди називають коханням. Він зовсім збайдужів до неба. До своєї коханої він приходив навіть удень. Що було неприпустимо для нього. Відтоді вони були разом не тільки у снах. Якось парадоксально склалося в цих двох істот. Обоє не знали ким є насправді, вона завжди прагнула до неба, а він шукав щастя на землі. Кожному своє.
Місяць спокійно спостерігав усю цю божевільну картину нерозумних окрилених вчинків. І тільки раз він намагався попередити друга про те, що готується змова, жорстоке покарання. Але Ніхтігаль не слухав місячні сонати…на жаль. Він просто хотів позбутися клейма янгола і стати людиною.
***
Він творив для неї маленькі дива, а вона дарувала йому звичайні емоції. Якось янгол зник ненадовго, кілька днів здається, лиш для дівчини вони видались вічністю. Еріка швидко захворіла. Вона й гадки не мала, що він рятує її щоразу своєю присутністю.
А змова, яка так довго вигрівалась у душах янголів нарешті проросла першими паростками жорстокості. Нашого янгола схопили та ув’язнили. Не дуже надовго, але так, щоб висмоктати з нього енергію. Тепер він не зможе опускатися на землю без дозволу.
Коли мене відпустили єдине, що я відчував – це злість та образу. Як після цього вони можуть називати себе добром? Мною заволоділо бажання помсти. Помсти за те, що нас з тобою хочуть розлучити. Та я таки не спромігся на щось грандіозне. Просто перешкоджав планам так званого добра творити зло. Словом, я граю проти всіх. Я став втікачем. А мої крихітні перешкоди страшенно розлючували правителів неба. Доводиться відхиляти пропозиції диявольських найманців перейти на їхній бік, грати у грі без правил на стороні зла. Тоді полювання починають ще й вони.
Часто він, знесилений втечею,повертався до своєї коханої, пильно вбиваючи, змиваючи всі шляхи за собою, що вели до неї. Так треба було, щоб ніхто не міг зашкодити їй. Вона ж відновлювала його своєю енергією та емоціями любові, які так нестримно переповнювали її, коли дивилася йому в очі. А потім він знову ішов, щоб могти повернутися. Від постійного напруження та втрати енергії Еріка ставала все слабкішою. Проте її кохання до янгола дарувало їй сили до життя.
***
Рано чи пізно він все одно б схибив, бо не можна вічно втікати, ховатись. Його покарали. Йому обітнули крила. Хотіли вбити, але тоді б це розцінювалось як зумисне вбивство. А янголам не личить вбивати, точніше це заборонено. Знаєш, навіть попри до смерті нестерпний біль, він був вдячний їм за це. Бо тепер він стане звичайною людиною. Зможе насолоджуватись її коханням сповна, і ніхто вже цьому не завадить.
***
Сяйво місяця перетворилось на щось текуче та в’язке. Воно стікало живими стягами з вікна та впевнено прямувало до ліжка, де зовсім знесилена та хвора лежала вона. Їй снилось, ні, їй таки показали, як Нахтігалю обрізають сірі крила. Вона кричала і плакала, билась об холодні кам’яні хмари, щоб відпустили його. Вона переконає його більше не приходити. Дівчина готова була віддати своє життя заради нього, лиш би йому не завдавали стільки болю, лиш би залишили крила. А він зтерпів усе мужньо, лише кроваві сльози стікали надто повільно, в такт гострому ножу.
Місячне створіння прокладало собі шлях до тіла дівчини. Воно танцювало навколо свої жертви, вистукувало холодом. Зв’язувало ноги та руки, гралося її слабким пручанням, приглушувало благальні крики. Місяць зґвалтував незаймане тіло. Ввійшов в неї так болісно, без жодної краплини жалю. Його срібне сяйво насолоджувалось її теплом до певного моменту, поки шалений стукіт серця не почав затихати. Створіння занадто захопилось спогляданням прекрасної сцени завмирання життя. Еріка вже майже нічого не відчувала, лише дивний холод пробивав на яскраво болісні спалахи світла. Душа її покинула тіло разом з останньою емоцією, - гарячою срібною сльозою за своїм коханим.
***
А він прокинувся, з неба скинутий, скалічений, але щасливий. Про минуле життя нагадували лише два симетричні шрами на спині. Він ще не знає, що коханої вже немає. І тепер її зігріватимуть лише холодні хмари та непривітні погляди янголів-вбивць…

Обіцяю

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:18 + в цитатник
Кожний із нас народжується людиною! Людиною, яка з роками набуває характер. І цей характер тільки її, він індивідуальний. Вона звикає до нього. Хоча, деколи, старається змінити його негативні прояви. У одних це виходить, у інших, на жаль, ні! Але людині, преважно подобається її характер і вона рідко хоче його змінювати...

Знаєте, а так прикро спостерігати за тим, хто хоче змінити чужий характер! Можливо вони просто не бачать справжніх почуттів людини!? Напевно...Хоча, зовсім не погано, коли тобі дають добрі поради....це може навіть подобатись. Але просто, деколи, до крику душі, не хочеться слухати думок інших....тих, хто бачить у тобі гіршу сторону...тих, хто ніби хоче сам себе у цьому переконати...Для чого??? Не зрозуміло... Можливо вони це роблять навмисно, але чому!? Не знаю...

Але саме у такі моменти і народжуються обіцянки...Обіцянки не іншим людям....а обіцянки, які ти даєш своїй душі, самому собі...Їх так важко дотримати....але все-таки можливо....Так важко сказати це слово....не просто сказати, а промовити не сказавши ні слова....Можливо навіть не сказати, а відчути....Але пообіцяти...Пообіцяти не змінюватись без позитивного настрою, пообіцяти слухати своє серце, свою мелодію душі....

Пообіцяти.....Сказати...Відчути....Прожити цим словом.....Словом......Обіцяю..

Заборонила плакати

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:17 + в цитатник
Одна....друга...трєтя....Здається, буде злива. Але не на вулиці. Ні! Злива у її душі, точніше вже на зовні. Чому? Напевно і сама не розуміла.....можливо і розуміла....Та ні.....точно розуміла. Дорікала собі у чомусь. У чому, ніхто не знав. А злива продовжувалась...вона набирала забарвлення її кольору туші, напевно і олівця для очей...Чому вона не могла зупинитись!? Для чого вона розпочалась? Адже, ще хвилину назад її не було, там де зараз вона, сяяла сонячна усмішка. Дівчина продовжувала себе в чомусь обвинувачувати. Ніхто б і не знав у чому, якби....якби не вітер. Вітер, який вловив слова її душі і розповів усім про те, що вона заборонила.....просто взяла і заборонила......заборонила собі плакати. Недотрималась обіцянки, не могла собі цього пробачити....плакала....на самоті серед людей...А на дворі і справді почалась злива, вона й не помічала цього....не хотіла помітити...Краплини дощу почали все більше вдарятись у її тіло. Кожна з них ніби повторювала її, що вона не зроблена із платини, що вона може зробити крок убік, може впасти, але все-таки піднятись. Злива почала закінчуватись....на щастя...на її щастя злива не на вулиці, злива у її серці. Все....напевно її не має....залишилось тільки підправити макіяж, хоча для чого!? На вулиці все ще йшов дощ. Це не засмучувало її, навпаки вона раділа....раділа через те, що більше не зобороняла собі щиро усміхатися, радіти, хвилюватися.....і вона дозволила собі.....просто плакати.....плакати від щастя....дозволила....не заборонила...

Художниця

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:14 + в цитатник
Кожний ранок, прокидаючись, вона розуміла, що, напевно, щаслива...Та, ні, точно щаслива. Хоча, її душі не вистачало чогось, але чого!? Не розуміла...Просто не хотіла діставати ключі від свого серця, перекладати свої переживання на інші полички. Не хотіла викидати зі своїх думок щось старе. А воно нагромаджувалось, закриваючи її бажання, приховуючи за собою мрії, якої так не вистачало...

Кожний ранок вона одягалась, кудись бігла, поверталась втомлена, включала музику, яку сприймала її свідомість....відпочивала, думала. Намагалась зрозуміти....зрозуміти незбагненне. Музика закінчувалась, сон стукав у її душу і воно відкривала йому...засипала. У сні до неї приходили мрії, але вона була занадто втомлена, щоб згадувати зранку про них. Забувала...

Кожний ранок вона повторювала свою програму...Але одного разу музика закінчилась, а сон не прийшов(він просто пішов гуляти з почуттям захоплення і......просто захопився, можливо навіть закохався). Вона чекала, а його не було...Саме тоді вирішила, що потрібно все-таки знайти ключ від серця.....напевно.....звільнити полички для чогось нового....

Сон згадав про ню....прийшов....

Настав ранок, вона прокинулась.....зрозуміла, що щаслива...Більше нічого не стримувало її мрій......мрій стати художницею...

Ранок, день, ніч, знову ранок....Її мрія здійснилась......Вона художниця.......Художниця, у якої мольберт- це цілий світ.....

Не має крил.....

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:13 + в цитатник
Вона зовсім звичайна....Хоча,ні! Особлива! Усі ми особливі...Вона,напевно, цього не знала....Можливо і знала....невідомо...Одне тільки розуміла.....

Вона хотіла мріяти.....ніхто не міг їй цього заборонити.....Мріяла...

Хотіла плакати.....очі і душа дозволяли...Сльози текли по її обличчю...

Просто, деколи, хотіла усміхатись......нічого не заважало....Усміхалась...

Хотіла, хоча, ні.....любила дощ....

Вона хотіла весни......і з кожним днем її бажання було все ближче.....

Виявляла щирі емоції......їй це подобалось....

Хотіла і запам'ятовувала сни (тільки ті, які подобались)....

Любила птахів (вони вільні).....

Закохувалась у вільний вітер (він теж її кохав)

Ніхто не говорив її "Ні"......майже...

Вона хотіла літати......не могла.....не вміла....але ніхто не забороняв.....просто.....вона не має крил...

Чому? Не знає.....вона ж особлива....усі особливі...Тоді, чому?

Ніхто не забороняє.....

Вона хотіла мати крила........але......вона не має крил.....

Бажання...

Пятница, 21 Октября 2011 г. 19:10 + в цитатник
Хочеться плакати....пару капель стікають по щоці...хочеться плакати....не можу...немає сліз. Точніше, вони є...просто трішки байдуже..Не мені, ні! Комусь, напевно, байдуже. А так хочеть заплакати, але уже немає сили. Хочеться знайти сили для того, щоб усміхнутись...Але мрії, деякі мрії, кудись йдуть...можливо, навіть не мрії..примхи, побажання, забаганки...НІ! Просто бажаня....вони зникають...не стають реальністю.Сумно...адже думаєш про них...цілий день думаєш про них..напевно, просто, потрібно змінити бажання...або забрати байдужість...хоча, я надіюсь, що її не так багато...


Поиск сообщений в Хокари
Страницы: [2] 1 Календарь