Можливо, знову загримлять гармати,/ І танк зімне пшеницю на лану,/ І буде плакать і журитись мати,/ Коли сини ітимуть на війну./ І хтось востаннє поцілує милу,/ І хтось сльозу непрохану змахне,/ А може, дехто втратить віру й силу,/ Своє життя рятуючи одне./ Але не я... Я квиснути не стану,/ Хоч як не буде боляче мені, -/ За нашу землю, дорогу й кохану,/ Я рад прийнять на себе всі вогні./ За тих дітей, що бігають до школи,/ За матерів, змарнілих у труді,/ За рідні наші верби довгополі,/ За наші дні прекрасні і молоді./ І тут ні сліз, ні відчаю не треба,/ І тут не треба страху і ниття -/ Живе лиш той, хто не живе для себе,/ Хто для других виборює життя.
