Шапочка I HEART CABLES для малыша

Шапочка I HEART CABLES для малыша

Оригинал описания - здесь

 

 

Читать далее...

Новогодние игрушки

Новогодние игрушки своими руками:

1.


2.

Читать далее...

Шьем домовенка Кузю вместе с Алесей Пустовой

Всеми известный мультик про домовенка Кузю - один из моих самых любимых. Поэтому не смогла пройти мимо такого замечательно мастер-класса Алеси Пустовой. Посмотрите на эту игрушку - Кузя совсем как из мультика! Ну как не сшить такого очаровательного домовенка?

Ну что, сошьем?

Трёхцветное настроение

Трёхцветное настроение

Что то настроение праздничное... Почему то три цвета создают у меня новогоднее ощущение: красный, зелёный и жёлтый.

Читать далее...

Рождественские ангелы из льна с шаблоном.

Такой сшитый  из ткани ангелочек может послужить прекрасным украшением на елку или его можно будет подарить  как сувенир.  Сшить его можно из льна или бязи, мешковина тоже отлично подойдет и украсить кружевом. Милейшее создание.

Читать далее...

ЧАСЫ с КУКУШКОЙ

новогоднее интерьерное украшение

Автор: Светлана Семенова

МК здесь>>>

самый вкусный салат

Этот салат и действительно самый вкусный салат из тех, что я пробовала. Я говорю о мясных салатах. Он очень просто готовится и продукты очень доступные. Главное условие это именно красный болгарский перец! Когда приготовите поймете почему. Он оттеняет вкус мяса, и вносит определенный вкус, поверьте что с перцем другого цвета , dы этого не добьетесь.



Очень советую его приготовить. Я в него влюблена!

Новогодний декупаж бутылки. Быстро и просто. МК

Мастер-Класс...

Шкатулка «Французский балкончик», МК

Автор Оксана Тохтобина, далее текст автора.

Здравствуйте,дорогие декупажницы! Решила разместить свой первый мастер-класс! Не судите строго!)))

Купила шкатулку для чай, но решила что это будет шкатулочка для моей косметики,т.к. очень удобно в разных отделениях хранить тенюшки, кисти, пудры и тд.

Для работы нам понадобится:

-Деревянная заготовка

-бейц синий

-белая акриловая краска

-лак акриловый

-распечатки

-краска синяя(индиго)

-лак бесцветный ХВ-764

-паста акриловая рельефная

-шкурка

-кисти

-губка

-трафарет

-клей (пва+акриловый лак)

Мастер-Класс...

Мастер-класс по пошиву Елочек из фетра

Мастер-класс по пошиву Елочек из фетра

Я использую фетр, но вы можете взять и любую другую. Например, флис тоже замечательно подойдет для наших целей. Если вы желаете изделие из хлопка или чего-то похожего, то стачивайте изделие на изнанку и выворачивайте, затем набивайте. Думаю, все понятно.

Читать далее...

Самое нежное лакомство - Торт "Тающее чудо"

далее

Ляльки-мотанки






ЖЖ мастерицы:http://ljalka-motanka.livejournal.com/profile
сайт:http://motanka.ucoz.ru/

КУКЛА-МОТАНКА. (Мастер-класс, продолжение.)


Тряпочную куклу-оберег, сделанную собственноручно, мать дарила дочери перед свадьбой, благословляя её, таким образом, на счастливое замужество.

Мотанка - дух прадавнего предка, а значит, она, как старая мудрая бабка, передавала опыт прошлого поколения новому поколению......

Голову для украинской народной куклы-мотанки мы делали здесь:

http://www.liveinternet.ru/users/estelka/post96677349/

Сегодня рассказываю дальше. Доводим дело до логического конца.
Ещё раз говорю, что показываю принцип мотания ляльки. Один из вариантов.
Каждая мастерица что-то обязательно добавит от себя, украсит по-своему, свой смысл вложит.
Читать далее...

УКРАИНСКАЯ КУКЛА-СКРУТКА+МК НАТАЛЬИ БОКУНОВИЧ

УКРАИНСКАЯ КУКЛА-СКРУТКА+МК НАТАЛЬИ БОКУНОВИЧ

Серия сообщений "обереги":
Часть 1 - Оберег своими руками
Часть 2 - Домовенок Феофан
...
Часть 11 - народная кукла
Часть 12 - Мастер-класс "Кукла На здоровье"
Часть 13 - УКРАИНСКАЯ КУКЛА-СКРУТКА+МК НАТАЛЬИ БОКУНОВИЧ
Часть 14 - Как сделать Куклу Счастья?
Часть 15 - как рождаются семейные обереги...
...
Часть 27 - Тряпичная кукла “Бабка характерная”
Часть 28 - Кукла “Корова-Земун”
Часть 29 - дед харАктерный

Ляльки-мотанки


Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.

Сучасні дітлахи замість іграшок бавляться мало не всіма елементами періодичної системи Менделєєва, взятими у чистому вигляді. Чи не тому діти з дитинства хворіють на астму, хвороби серця, хвороби дихальних шляхів тощо. Сучасні батьки не завдають собі особливо клопоту. Йдуть до найближчої крамниці, де на них чекає «Китай» у широкому асортименті. Головне, що дешево, адже криза. Слава Богу, що останнім часом все частіше лунають попередження, що сумнівні іграшки можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю дитини. Однак річ не тільки у цьому.

Хочеться нагадати батькам, що китайські іграшки нікуди не щезнуть з ринків та крамниць, натомість щороку залишається все менше майстрів, які можуть передати технологію українського іграшкарства. Зрештою, постає питання: кого ми виховуємо, заполонюючи дитячі кімнати всуціль іноземним крамом? Генетична пам’ять, етнічна належність, національне коріння, зв’язок поколінь – невже ці поняття вже нічого не важать у нашому глобалізованому світі? Мабуть, це не так.

Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки. Скажімо, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, особливо для жінки-матері.

Власне, ляльки-мотанки мали символічний характер. Їх, зазвичай, робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри-лялькарі стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уяви. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.

Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах. Про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків, відображає у своїй грі щоденні реалії. Саме тому серед іграшок для хлопчиків були популярні фуркалки, калатальця та музичні ріжки. Ріжки, зокрема, використовували лісники, мисливці та пастухи для оповіщення про свій прихід або заманювання здобичі. Таким чином за чоловіком закріплювалася соціальна роль мисливця, годувальника і батька.

Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки. Так повелось, що такі фігурки виготовляли дружини та діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина: коники, баранці, півники. Найчастіше з глини виготовляли свищики – улюблену забавку хлопчиків. Про те, що ця іграшка не втратила актуальності і в наш час, свідчить той факт, що на етнофестивалі «Країна мрій» діти буквально шаленіли від цієї забавки, подекуди абстрагуючись від навколишнього середовища на кілька годин. Висновок: магнетизм української народної іграшки діє крізь віки.

Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Адже якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не треба жодних косметичних засобів. Ще одною перевагою такого роду заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами.

Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу натуру її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими стали іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят. Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонків», аби ті з їхньою допомогою закликали повернутися з вирію пташок. На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників». Діти так само долучалися до цього процесу, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства з частуванням одне одного смачною випічкою.

Ще однією особливістю українського народного іграшкового мистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись протягом століття, він почав відтворювати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.
Про секрети української народної іграшки ми також поспілкувалися із майстринями. Виявляється, різновидів ляльок-мотанок є дуже багато, і кожна має своє символічне призначення. Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами. Ляльки-трав`янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня – сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки - великі перса та яскраве вбрання. Майстрині нам розповіли про ляльку Спиридона-сонцеворота, яка зручно вміщалася в кишеню. В руках Спиридон тримав колесо, що є символом руху. Його майстрували ті, хто хотів змін в житті, і, кажуть, Спиридон цьому сприяв.

Львівська майстриня Оксана Смерека-Малик розповіла, що лялькарством вона захопилась порівняно недавно, однак вже встигла провести свою персональну виставку в одному з київських музеїв, а в червні майстриню запрошено з виставкою в Музей гетьманства (також у Києві), в липні – до Чернігівського художнього музею.

«Відтоді, як я почала займатися лялькарством, не минуло й року, проте за цей час я встигла виготовити понад трьох сотень ляльок-мотанок. Мені такі речі завжди подобалися, я вважаю це новим виміром творчості, адже я письменниця, автор трьох поетичних книг. Тепер почала розуміти, що це заняття, виготовлення ляльок, тепер не зраджу ніколи. Спостерігати, як із під твоїх рук народжується цей витвір, – це дивовижно, і це відчуття неможливо забути», – розповіла майстриня.

За словами Оксани Смереки-Малик, її ляльки вирізняються від ляльок інших майстринь тим, що вони є каркасними мотанками, які виготовляють без голки за технологією «не різана, не колота» – шляхом намотування та накручування. Окрім того, її ляльки є рухомі і авторці подобається робити з ляльок композиції, як-от, «Вечірня ватра», «Рожеві панни», «Княгині та боярині», «Ярмарок», «Пори року». Однак найбільшою популярністю серед поціновувачі української народної ляльки користується композиція «Карпатія: дівки, газдині, молодиці». Майстриня розповіла, що навіть мультиплікаційний фільм з цією композицією зняла.

«Я не претендую на те, щоб мої ляльки були оберегами. Знаєте, є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з хрестом замість обличчя. Згідно з українською традицією ляльки з хрестом від початку й були оберегами. Кажуть, що це їх первинний знак. Сьогодні багато продають ляльок, наприклад у Львові на Вернісажі, однак я не думаю, що ці ляльки є справжніми оберегами. Суто комерція. Я дуже люблю своїх ляльок і ставлюся до них з особливим теплом, якщо їх любити так, як люблю їх я, то вони обов’язково стануть оберегом», - переконана Оксана Смерека-Малик.

Вона також додала: «Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Чи не тому обличчя у ляльки нема, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоди».

Матеріали майстриня використовує виключно натуральні, особливо їй подобається працювати із льоном.

Свої ляльки-мотанки Оксана Смерека-Малик любить дарувати, адже людям вони дарують добрий настрій. Відносно ціни ляльки-мотанки, то майстриня наголосила, що це не є заробіток для неї, а праця для душі.

«Хочу вам сказати, що робота над лялькою-мотанкою приносить мені значно більше позитиву, ніж робота над книжкою. Особливе задоволення – викінчення голівок: викрутити очіпок, зав'язати хустку, сплести вінок чи чільце», – додала Оксана Смерека-Малик.

Ще одна львівська майстриня, яка вже тривалий час займається лялькарством, Олена Чистякова переконана, що лялька-мотанка – це не просто іграшка, а іграшка із своєю філософією і своїм життям.

«Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала. Саме тому такі ляльки є й оберегами для сім’ї, адже вони сприяють гармонії в родині, порозумінню між чоловіком та жінкою», - розповіла вона.

За її словами, для того, щоб лялька оберігала та захищала свого власника, потрібно, щоб майстриня, яка працює над лялькою, була в доброму гуморі.

«Основа тіла ляльки мотається ниткою без використання ножиць та голок, за годинниковою стрілкою. Якщо, наприклад, ляльку робити винятково як оберіг, то слід використовувати технологію «не різана, не колота». Однак в такому випадку лялька-мотанка матиме не надто привабливий вигляд, хоч і буде потужним оберегом. Якщо ж ляльку робити як елементу декору, то одяг її можна розшивати бісером, стрічками тощо, а тут без ножиць та голок не обійтись», - каже Олена Чистякова.

«Усе в ляльці є символічним та має прихований зміст», – зазначила пані Олена. Майстриня розповіла про те, що ручки в ляльки-мотанки, яку дарували дівчинці, були символом того, що вона буде працьовитою господинею, великі перса – це свідчення материнського начала, добробуту в родині, лялька з дитиною – знак матері-берегині сімейного вогнища. Голову ляльки обов’язково потрібно вінчати або косою, або ж хустиною, намисто на ляльці-мотанці – це символ достатку та багатства.

«Прийоми та техніки у кожної майстрині різні. Однак якщо лялька зроблена правильно, з урахуванням символічних значень, то вона й справді стане берегинею вашого дому», - підсумувала майстриня.

За її словами, на виготовлення ляльки багато часу не потребує. Якщо лялька проста, то потрібно одна – дві години, щоб її зробити. Майстриня використовує тільки натуральні матеріали: бавовну, льон, вовну, дерево, бісер, збір трав тощо.

Олена Чистякова розповіла, що працює над тематичними колекціями, до Різдва чи Дня матері, а нещодавно ляльки, які вийшли з під її руки, були виставлені в Міжнародному салоні «Модна лялька» в Києві.

Що ж, про українську народну іграшку можна говорити багато. Все, що треба для її виготовлення, є навколо нас, і воно своє, рідне і нічим незамінне. Потрібно лише, щоб батьки звернули увагу на це. Тим більше, що наразі в незалежній Україні проводиться досить багато етнічних фестивалів, де можна не лише придбати ці іграшки, але й навчитися виготовляти їх, опанувати всі тонкощі майстерності творців української народної іграшки, які передавалися з покоління в покоління.

Лялька-мотанка .Мастер - класс

Кукла-мотанка за 5 минут.

Лялька-мотанка

"Мотанка"

Лялька-мотанка відома з незапам'ятних часів і була оберегом в українській родині.Головне призначення ляльки - берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Це могутній магічний талісман та символ зв'язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі.

В давнину такі ляльки використовувалися як ритуальні, обрядові, а потім колекційні. Майструють ці ляльки зазвичай з природних матеріалів, натуральних тканин, фрагменти старовинних вишивок і мережева.

Майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають художнє та естетичне значення використовують голку для оздоблення - і то лише вбрання. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляють без застосування голки. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиеться, а робиться за допомогою ниток, стрічок, лише шляхом намотування.

В основі української ляльки-мотанки хрестоподібна фігура, де єдина об'ємна деталь-це голова. Майстер змотує спіраль-символ безконечності Буття і вічності. Хрест є й оберегом-символом Сонця, життя і нових починань, символізує саму людину, гармонію фізичного світу(горизонталь) і духовного (вертикаль). Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею - ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малюваті обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду. Обов'язково лялька мотається за рухом сонця-тоді вона принесе вдачу та щастя.

Щоб лялька мала більшої схожості з жіночою постаттю, формували ще й груди. Після чого ляльку одягають. Вбрання та кольори підбирає майстер. Нариклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров'я родини - для одягу підбирається червоно-зелені відтінки, для успіху фінансових справах- зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті-червоні, рожеві кольори, для успіху у творчості - блакитні.

І звісно велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енегію багатьох поколінь.Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна - це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб. Зазвичай ляльку вдягали у світлу сорочку, нижню спідничку та запаску. Усі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи- минулий, теперішній і майбутній; важливими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також має бути головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - що символізує зв'язок із небом.

Народна лялька - мотанка – оберіг наших душ

Народна лялька - мотанка – оберіг наших душ

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України.

Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу.

Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну.

На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» - від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі до степів Кубані – теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай, «сонницю» -- щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» -- молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії – і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться…

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.

Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.

Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо».

Лише з останньої скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Марко Грушевський, будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть.

Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Київщини, Полтавщини і Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття.

В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки.

Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні.

І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря – до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове. Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія – це всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь, -- все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить ритуал.

Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася. До цих пір такі ритуали зустрічаються в племенах Африки та Австралії.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Зокрема, дуже цікавим виглядає звичай робити ляльку-мотанку для викликання дощу. Це щнову нагадує про Велику Богиню, древньоєвропейську Богиню Дану – Праматір Вод, яка, за міфами європейських народів, народила усі ріки (і до сьогодні корінь імені цієї богині зустрічається в назвах багатьох європейських річок). Пізніше у слов’янських народів був культ богині Макоші – володарки живильних небесних вод (дощу), покровительки священних цілющих джерел, володарки і хранительки людських доль. До цієї богині молилися біля джерел та водойм, до неї зверталися з проханням про урожайні дощі. І зображували її жінкою з піднятими або розпростертими руками. До сьогодні розпростерті в жесті захисту руки – атрибут української ляльки-мотанки. Крім того, що Макоша – богиня води, вона ще й богиня-прядильниця, вона пряде нитки людських доль. І в даному разі ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це теж символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, щакладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі…

Також за народними повір’ями, лялька – це вмістилище душі, життєвої сили людини. В багатьох культурах, зокрема, в Японії і в деяких племенах Америки було прийнято робити ляльку, що символізувала конкретну людину, для вигнання хвороби з тіла. Лялька, виготовлена з тканини або іншого матеріалу, використовувалася цілителями для лікування тяжких хвороб з допомогою магічного обряду. Ляльку спеціальним заклинанням зв’язували енергетично з хворою людиною, далі цілитель чи знахар замовлянням переносив хворобу на ляльку, після чого її закопували, спалювали або знищували іншим чином. Вважалося, що із знищенням ляльки піде й хвороба від людини. Аналогічні обряди в тій чи іншій формі існували і в інших традиціях, зокрема, і українські відьми-знахарки теж мали подібний звичай.

Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині – зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Ляльку для такого ритуалу – чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого -- робили з воску або тканини, іноді з глини – тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити. Ляльку спеціальним ритуалом пов’язували з людиною, які хотіли завдати шкоди або навпаки, зичили добра. І коли виготовляли – подумки або вголос виголошували те, для чого робиться ця лялька. Іноді в ляльку зашивали шматочок речі, яка належала людині. Якщо хотіли пошкодити, то ляльку протикали терновим шипом або іншого колючого дерева. У Карпатах, кажуть, це треба було робити виключно голками, купленими на гроші, зароблені у вдови. Воскову ляльку могли розтоплювати на вогні.

Окремий різновид обрядової ляльки, яка робилася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «князя з княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. До речі, дотепер нерідко можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції.

Магічна роль мотаної ляльки, як захисного оберегу, відображене в народних казках. Лялька-мотанка є помічницею і берегинею героїні в казці «Василиса Прекрасна». Мати, помираючи, дає своїй доньці лялечку і наказує, щоб та берегла її, шанувала, годувала крихтами хліба і краплями молока – і лялечка завжди буде вірною помічнице. Дівчина виконує наказ матері, і лялька допомагає їй здійснити усі завдання, виконати усі забаганки лихої мачухи, вийти переможницею в символічному поєдинку з Бабою-Ягою і зрештою здобути щастя й добробут.

Очевидно, ця казка – відгомін старовинного звичаю, коли мотана лялька була символом Берегині роду, яка передавалася з покоління в покоління, від матері і до дочки, і ниточка, якою в’язалася лялька, ставала символічною золотою ниткою, яка єднала покоління в міцний єдиний Рід, берегла і захищала, давала силу, наснагу і добробут.

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини. Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась.

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову також до ляльки – молодої обов’язково робили пару – молодого, і що ж за весілля без дружб… Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню до посоха робили ляльок.

Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше, і тим здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то , звісно, лялька віддавалась їй.

Існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску – підібрано все в традиціях Подільського краю. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

Насправді ляльку-мотанку може зробити кожен. Для цього необхідно лише трішки часу, фантазія, та мінімальні знання вишивки свого регіону. І пам’ятайте, лялька, зроблена власними руками, значно тепліша та добріша, ніж куплена-пластмасова, адже вона наша – автентична … лялька-мотанка!
Г.Бердник

Лялька -мотанка

 

Ляльки-мотанки, примеры

 

Серия сообщений "Обереги":
Часть 1 - КУКЛА-МОТАНКА. (Мастер-класс по изготовлению сакрального креста на голове)
Часть 2 - КУКЛА-МОТАНКА. (Мастер-класс, продолжение.)
...
Часть 12 - Миниатюрная кукла-мотанка (мастер-класс)
Часть 13 - ЛЯЛЬКА-МОТАНКА: майстер-клас
Часть 14 - Ляльки-мотанки, примеры
Часть 15 - Славянские обереги
Часть 16 - Обережная вышивка, значение орнаментов
Часть 17 - Мастер-класс Кукла Коляда
Часть 18 - Обереговая вышивка