Щоб пам"ятали...

наука

Альфред Бернхард Нобель (1833-1896) - людина, чиє ім"я повязане з винаходом динаміту й заснуванням Нобілівської премії. Але далеко не всі знають, що саме підштовхнуло Нобеля до заснування премії, названої його іменем. Після смерті його брата журналісти переплутали двох Нобелів і надрукували некрологи на Альфреда. Багатий промисловець отримав рідкісну можливість - довідатися, що люди будуть говорити про нього після смерті. Рядкам некрологів він не зрадів: газети писали про те, що померла людина, робота якої дозволила вбивати на порядок більше людей, ніж у війнах минулого. Тоді альфреду Нобелю і спала на думку ідея заснувати щорічну премію вченим,
письменникам і миротворцям:щоб його ім"я асоціювалося
не з війнами й масовими вбивствами, а з видатними особистостями.
... У житті кожної людини обов"язково настає момент, коли їй варто замислитися:
що залишиться в цьому світі після неї?
Що згадають про неї люди, коли її не стане?
Звичайно, випадок з Альфредом Нобелем унікальний, але, здається, кожному зрозуміло, чого про нього в некрозі точно не напишуть. Не напишуть, що покійний модно одягався, що в нього був великий будинок і розкішний автомобіль або, що він цілодобово працював і тому не приділяв часу рідним і близьким.
Те, що після нас дійсно залишається, - це добрі справи, які ми зробили протягом
життя. Найбільше й найкраще памя"ятають не того, хто був найбагатшою або навіть найщасливішою людиною,а того, хто своїми справами змінив на краще життя інших людей.
У цьому зв"яку пригадується історія відомого філантропа 19 столітті сера Мозеса Монтефіоре. Якось журналісти запитали його: "Скільки ви коштуєте?" - маючи на увазі розміри його майна. Той назвав суму - значну, але набагато меншу, ніж вартість акцій і нерухомості, що йому належали. "Чому ви даєте таку скромну оцінку вашому статку?"-
зживувалися журналісти. Отут у свою чержу, здивувався сер Монтефіоре:
"Я відповідав не на питання про те, що мені належить, а про, те, скільки я коштую. Наша вартість - це те, що ми віддаємо іншим, тому я назвав суму, що віддав на благодійні цілі". Аналогічної думки дотримувався і Бенджамін Франклін,
який стверджував, що "найбажаніші Богу справи - це добрі справи заради людей".
...Вплив добрих справ триває майже івічно. Гарним батьком пишаються не тільки діти, але й онуки, правнуки. Талановитим учителем - не тільки учні, але й учні учнів. Саме Нобелівська премія - характерний приклад: з першого нагородження (1901р.) минуло вже понад сто років, змінилося кілька поколінь, а ім"я Альфреда Нобеля дотепер щорічно згадують разом з видатними діячами науки, літератури й політики, яким він допомагає і які завдяки йому дають людству, ще більше користі.