Хочу до моря... На покинутий пляж.

 

Ходити босоніж по лінії прибою, щоб аж судомило від холоду.

 

Щоб мокрий пісок прилипав до рук, губ, волосся.

 

Щоб солонуватий вітер рвучко пробирався між пальців.

 

Хочу, щоб там був ти...

 

І цілувати тебе так відчайдушно, наче це мій останній подих.

 

Зима дышит мне в шею. Каблуком по голове получила от нее за безнадежность мечты.

 

Расправила пальцы, сжала реальность, пробежалась босиком по сну.

 

Мое небо - в шрамах. Мои слезы - на стекле бокала.

 

Смешались с коньяком и лимонным соком.

 

И нет дороги в осень.

 

Есть лишь ее осколки на полу... как напоминание о забвенни, что предстоит впереди.

 

Так не хочу дрожать коленками, а они все время выдают меня.

 

Я просто буду собирать снежинки в ладони и вдыхать их как наркотик.

 

Шарф, шапка, перчатки - не нужны.

 

Я оголяю себя перед зимой... чтобы не иметь больше никаких секретов.

 

Они обжигают слишком больно 

Ти як? Чи не проти
Вдихнути мій дотик
Стояти навпроти
Небо лягло, вдарило током
 

Слабкі душі сердяться,а сильні ненавидять або прощають...

"Моя самотність відкрила мені небо."

"Кожна людина є творцем самої себе і своєї долі."

"Никто тебе не друг, никто тебе не враг, но КАЖДЫЙ человек тебе великий учитель"

Щоб досягнути своєї мети, є одна важлива умова: перестати боятися самого себе. Раз і назавжди сприйняти себе як індивідуума й не піддаватися загальному психозу. Треба мати сили йти проти течії. А щоб мати ці сили - перестати боятись власних думок, що не збігаються з думками решти. Мати сміливість встати і сказати. Часом це досить важко. Невпевненність стримуєцей рух: встати. Хвилювання здушує гортань: сказати. Але зробивши це, ти, несподіванно побачиш - тебе слухають. І не тільки! З тобою погоджуються, адже думали так само, тільки ненаважувались йти проти течії. І страх минає.