Дачна ділянка нашій родині належить ще з 1986 року її отримали мій дідусь і бабуся від підприємства на якому працювали все своє життя. Вся наша родина, від малого до великого брала участь у будівництві нашого, будинку, ми разом садили городину і збирали врожай, так промайнуло моє дитинство і мені ніколи і на думку не могло спати, що через декілька десятеліть, коли в живих не буде вже ні дідуся ні бабусі з нашою сімєю може трапитися така на перший погляд банальна історія, історія яку на данний момент праоохоронні органи вирішити не можуть або не хочуть...
А почалося все з того, що приїхавши по весні на нашу дачну ділянку ми побачали зруйновану частину паркану, як годиться повідомили про це голову садового товариства і самостійно поставили частину зруйнованого паркану на місце, міцно його закріпили і поїхали додому.
Але я і подумати не могла, що це був тільки початок неприємностей які на нас чекали. Світило сонце, щебетали птахі, прийшла така бажанна весна-красна, ми в гарному настрої виїхали на ділянку і... картина була настільки неприємною і не очікованною, що ми декілька хвилин переглядалися між собою перед тим як щось сказати. Весь паркан якій йщов вздовж дороги і нашого будиночку був зруйновний, ворота замотані товстим сталевим дротом, витягнуті бетонні стовпи і повалена сітка рябиця, зруйнована собача будка якоє щільно була підперта калитка яка вела до входу в наш будинок. Ми негайно повідомили про це дільничого і голову садового товариства. Нам пощастило і дільничний згодився приділити нам увагу і приїхати на місце злочину. Були опитані свідки, складені протоколи і начебто питання повинно було зрушити з мертвої точки, наша міліція мала б нас захистити (але я по наївності думала так тоді, тепер моя думка координально змінилася) але не так то воно і просто як на перший погляд здається... як зазначив дільничий у своїй відповіді яку ми отримали згодом «Складу злочину не вбачаю, раджу звернутися до суду»... цікаво що ж повинно статися, щоб дільничний побачив цей самий склад злочину....
І знов довгоочікуванні вихідні дні, на цей раз це були поминальні дні і зібравшись декількома родинами мі віддали шану нашим померлим родичам і вже по дорозі додому вирішили заїхати на дачу... Те що ми побачили шокувало нас усіх... я думаю, що ця картина шокувала будь яку людину яка в своєму житті хоча б раз, своїми руками посадила плодове дерево, виростила його і мала щастя збирати з нього врожай.
Я не знаю, не розумію і не хочу розуміти, чим мотивував цей вчинок наш «добросусід», він «вбив» два дорослих дерева кизилу, які ще при житті садили бабуся і дідусь, зрізав виноград якому було не меньше 20 ти років і варварськи зрубав кущі бузку. Це було боляче адже людина яка це зробила нанесла моїй сімї не тільки матеріальну шкоду, але й глибоку моральну травму, ці дерева, кущі, виноград це спогад про наших дідусю і бабусю, а він, він посягнув на саме святе, память, світлу память про них. Про людей які вклали в цю земельну ділянку і рослини на ній свою душу і частину свого такого нелегкого життя, вклали для того, щоб ми діти, онуки дивилися, доглядали за деревами і згадували про них...
На цей раз дільничий не приїхав хоча в телефонній розмові ми домовилися про зустріч з ним, обійшовши сусідів ми знайшли свідка який небайдуже поставився до нашої біди і не дивлячись на тиск і погрози з боку «добросусіда» згодився свідчити і розказати про те, що він бачив. Але як нам відписалися з міліції «Свідків не знайдено, складу злочину не виявленно»...
«Добросусід» залякав голову правління садового товариства, наших сусідів. Сусіди з якими ми товарищували на протязі багатьох років відмовилися нам допомагати в боротьбі за наше майно і нашу ділянку. І більша частина сусідів радить нам просто продати нашу ділянку. А «добросусід» тим часом підкидує вбитих пташок їм на подвіря, погрожує тілесно розправою і обіцяє всих засадити за грати.
На цьому можна було б закінчити цю розповідь., але він прийов перед першотравневими вихідними днями на нашу ділянку і ломом зруйнував стіну нашого гаражу, на, що в міліції відповіли, «А що ми можемо зробити?» В котрий раз задаю собі питання «Навіщо нам міліція яка нічого не може (або не хоче) зробити?» Відповіді я і досі для себе не знайшла.
Стіну гаражу 9 травня ми замурували і поїхали до дому, не встигли розкласти речі як нам зателефонували сусіди і сказали, що він її знову зламав. Викликали міліцію, поїхали на дачу. І знову питання чому ви звертаєтесь до нас…
Що робити? Куди бігти? Де шукати допомоги? Ці питання і досі залишилися без відповідді.
Спостерігаючи на всю цю картину, будучи її учасником і свідком і намагаючись вирішити все за літерою Закону я нажаль прийшла до такої думки, що міліція захищає не мене як потерпілу сторону, а стає на бік мого кривдника. Чому саме так запитаєте ви, а тому, що своєю бездіяльністю правоохороні органи стають саме на його бік, пройшло вже два місяці, а дій для того щоб завадити цій людині псувати майно нашої родини, чинити моральні і матеріальні збитки так і не було прийнято.
Мені не зрозуміло який вчинок має зробити ця людина щоб наші правоохоронні органи вважали це злочином??? Чому коли шкодиться майно моєї родини, руйнується паркан, рубляться плодові дерева, руйнується стіна гаржу всім просто байдуже. Байдуже тому, що ця проблема жодним чином не зачепає нікого крім моєї родини. Але в таку або подібну ситуацію (не приведи Боже звичайно) може потрапити кожний.
А слова прислівя «Моя хата з краю, нічого не знаю» доти будуть повторюватися і безлад в країні буде доти робитися поки люди ненавчаться перейматися проблемами ближнього як своїми, не навчаться допомогати один одному і не зрозуміють те, що Україна це одна велика Родина.
