Вступ
З раннього дитинства мріяла присвятити своє життя писанню творів різної тематики, танцям, співам, бо щось було таке в моїй душі, що мені хотілось жити і творити, я відчувала дар від Бога, але ніяк не могла себе реалізувати в чомусь.
Бувало сидячи на шкільних уроках на останьому майже ряді,відкривши блокнотик починаю писати вірш:
“Якщо змерзне душа від блакитті очей твоїх,
Не писатиму я вірша, не шукатиму я в мріях втіх”.
Вірші були шедеврами, я так називала, бо в них була глибока сутність, виплеск почуттів, думок і емоцій пережитих самих життям. Вчителі були просто в захваті від мене, я писала досконалі твори. Але поряд з цим я була дуже самотня, мене не розумів ніхто, в мене не було подруг, з якими я могла поділитись своїми почуттями, враженнями, посовітуватись, а навпаки навколо мене оточували злі язики, завідні люди. Мої батьки мене дуже любили, одягалась я не погано, і Бог на красу не обідив. Всерівно мене ніхто не міг зрозуміти, адже я була душевно багатою, добродушною. Мені здавалось, що моя доброта мене прикрашує саму, і навіть бувало таке, що мені начхають в душу, а я все стерплю і скажу дякую. Мої однокласниці не любили мене, тому що вони думали що я з себе несу щось, але це все було тіки в їх фантазіях, вони не хотіли зазирнути і відчути мою душевну красу. Все ходили збирали різні плітки, я одного разу поділилась секретом Галі, а вона пішла і розповіла все іншій, і потім суперечки, і весь клас, і всі дівки проти мене, і перепутали, і перефразували, різні сутички тоді, бійки. А деколи взагалі придирались до чогось любого, видумували щось, щоб мене розізлити, унизити. Проте час злетів, і я про школу забула як дивний сон.
На літо приїхала до мене подруга Оля Маслеєва, вона жила в Києві, тут мала діда і бабу. Ми з нею були великими подругами, часто прогулювались парками, в коротких спідницях і довгим волоссям, ми були такими смішними, схожі на хіппі…
Розділ1
Частина 1
- Привіт Олю! Я так рада тебе бачити!
-Так і не кажи, а ти вже в 10 клас переходиш, а я закінчую економічне училище, давай сьогодні підемо до моєї подруги Іри?
-Звісно, я вже сто літ ніде не ходила.
Ми прийшли до Іри і на ганку сидів дуже красивий юнак, його звали Ігор. Він подивився на мене і я побачила в ньому простоту, чесність, любязність, і навіть тоді повірити не могла, що він стане одним із моїх найбільших кохань. Побачивши мене в його очах як ніби промайнуло світло, я сподобалась йому настіки сильно, що від мене він не відводив очей.
-Олю привіт! А Іри нема вона десь пішла, а як звати цю дівчину з тобою?
-Анжеліка!
-Дуже приємно мене - Ігор, я навіть вчуся у твоїй школі.
-Справді? Ну це прикольно.
Ми ще сиділи балакали, потім зібрались іти, Ігор нас провів до дому, і сказав:
-Вийди сьогодні на балкон о 22 вечера.
-ГГ, чому?
-Я тобі з замка футболкою помашу.
-Ну ти якийсь кумедний, гаразд.
Ввечері я вийшла на балкон і всеж таки Ігор покрутив футболкою, і щось там горлапанив, але я не чула. Я була щаслива, мені було тіки 14 років, але в моїй душі були такі приємні мені моменти, які я віддчула тіки тепер, адже я не мала друзів. І так я почалась зустрічатись з Ігором, він мене зустрічав з квітами із школи, проводив до дому. Одного разу я похвалилась своїм сусідкам з подвір”я:
-Ой дівчата ви бачили який у мене кавалер все для мене робить, навіть з замку футболкою машить.
-Ггг, жених і наречена.
Увечері коли ми сиділи коло озера з Ігором прибігли мої сусідки з двору і почали насміхатись:
-А нам ти футболкою помахаєш теж? Ггг ти слуга, Анжеліка з тебе сміється, вона не любить тебе.
-Ти дурепа, закрий писок.
Я заплакала і побігла до дому. Ігор мене наздогнав і питає:
-Анжеліка чому ти плачеш?
-Я не можу так Ігор, тому що я зробила не хотячи цього, я поділилась секретом з ідіотками, а вони все розбовтали, і через це я боюся втратити тебе, тепер Оля поїде і мені ні з ким буде дружить.
-Ні я не відмовлююсь Анжеліка ні від тебе, ні від нашої дружби.
-Я люблю тебе Ігор.
-Я тебе теж Анжеліка, ти така красива, не така як всі, проста, добра, мила.
Провівши мене до під”їзду, Ігор поцілував мене перший раз в уста. ”О Боже, не вже я така щаслива, що не знаю, чи на довго для мене це щастя, що як вмить щось захочу, здійсниться, а потім з полону думок вириваюсь, і розумію, що все це лише мрія.”, - подумала я і набік звернувшись клубочком заснула.
Оля вже поїхала до Києва, а мені сумно стало і я подзвонила до Ігора, домовилась про зустріч. Ми дуже любили прогулюватись по озеру. І от коли ми ішли з прогулянки, за нами ішли хлопці з моєго будинку, і дивились, п’ялились на мої стрункі ноги. Один із них давно на мене запав, але він знав що я не зможу зустрічатись з ними це йому не давало покою. Він кинув камінцем на мою ногу. Ігор розсердився і крикнув:
-Хто кинув камінцем в Анжеліку, той справжнісінький бовдур!
-Ти кого обізвав бовдуром, думай що говориш!
Вадім розізлився і стукнув кулаков у голову Ігору. Хлопці обступили Ігора, і кричать:
-Тікай звідси! А то ще тобі перепаде!
-Відстаньте від нього, ви що якісь дикуни, що він вам зробив!
Мої умоляння, крики, плаччі, нічого не міняли, вони сціпились, як ніби два вола, той того валить на землю, а той того, я хотіла розборонити то сама чуть не впала у калябуху. Всеж таки пізніше, якісь люди зупинили цю божевільну бійку. Я прийшла до дому з Ігором ми сміялись, бо я і він були просто замурзані, через це навіть сміх схопив нас.
Осінню приїхала Оля і моїй радості не було меж. Ми годинами сиділи в її діда і бабці в садку їли яблука та грушки. Тут я побачила, що до нас іде хлопець, він був сусідом Олі, і я зрозуміла, що він вже давно залицяється до Олі, його звали Віталік. Він був симпатичним теж, але все говорячи з ним як з другом, я бачила, що ми йому не байдужі обоє.
Дзвінок по телефону:
-Оля?
-Так Анжеліко, що маю робити я не знаю, Віталіку ти дуже подобаєшся, він дуже просить щоб ти прийшла до нього. Що ж робити, я його кохаю?
-Не переживай Олю, це твій хлопець, і я ніколи в світі на нього не гляну, тим більше – я вже маю Ігора.
-Ну то я до тебе прийду зараз.
-Гаразд.
Коли прийшла Оля, вона дуже нервувалась, і перебирала? що ж мені одіти на здибанку.
-Що таке Олю?
-Ай Анжеліко, треба щось тебе в таке нарядити щоб він не звернув на тебе увагу, ось вдівай ці штани, можливо, зараз намалюю тебе, і побільше смійся, щоб він подумав, що ти не сповна розуму.
Мене це вкужило, але я все ж таки промовчала, ми найшли штани на два розміра більших за мене, гг, всежтаки Оля зробила мені бойовий розкрас, але то не був модний і не якийсь там готовський, мені тоді здалось, що я гратиму якогось шута, ну коротко кажучи клоунаду.
Прийшовши туди Віталік зірвав розу з саду і подарив мені. Його не здивував мій зовнішній вид.
-Чому ти не подаруєш Олі квітку?
-А я хочу тобі, ну що тобі ще подарити чи купити?
-Нічого, я іду до дому.
Я встала і побігла, але Віталік ішов за мною. На другий день, Оля почала зі злістю до мене ставититись, придумала одну затію. Коли я прогулювалась з Ігорем, вона подзвонила і сказала, щоб я прийшла до її діда. Я стояла з Ігорем, а вона пішла до Віталіка, він вийшов і побачив мене та опустив погляд вниз.
-Ну що Віталік, ти переконався, що Анжеліка не любить тебе.
-Так мені цього достатньо.
І ні промовивши ні слова зайшов у свій великий дім. Після того я Віталіка не бачила. З Олею він також не захтів бути. Кажуть у нього тепер чарівна дочка і він працює в Києві.
Якраз минуло два місяці як поїхала мама в Італію, я відчувала цю самотність, тому що я інколи не маю з ким порадитись, про те як вчинити в тій чи іншій ситуації. Я дуже вдячна своїм батькам, що вони мене любилять і виховали в мені справжню Людину, так з великої букви. Дивлячись на сучасну молодь, я ніколи не тратила грошей на дурниці, не вживала спиртного, не гуляла по нічних закладах, чи десь інде. Ігор знав, що я одна така, мініатюрна дівчинка, з довгим волосям, струнка, чесна, порядна, незаймана, поважав і любив мене так, що навіть моментами боявся до мене доторкнутись.
Частина 2
Я вийшла на перерву у школі, і побачила Іру, сестру Ігора, вона була сумна, я її спитала, що сталось, вона мені сказала, що Ігора побили мої хлопці з двору, я стояла ні жива, ні мертва, його били палками, і він був в лікарні. Я плакала, не могла зтриматись, після уроків я подзвонила йому, але він не захотів зі мною говорити. Я не могла зрозуміти чому так, через що так не любити людину щоб там можна ні з того, ні з сього її бити. Минуло два місяці, і Ігор пішов в армію, на кінець він провів мене до мого дому і сказав:
- Анжеліко, ти чудова людина, яку я коли небудь в світі зустрічав, я любитиму тебе, допоки ти живеш, і я живу, допоки цей світ чудовий та веселий, прости мені усю мою вину і я усе тобі пробачу.
Поцілувавши у руку і уста, я зронила сльозу, та обняла на прощання Ігора.
Він часто мені писав, переходячи в 11 клас, я літом ще записалась на курси бухгалтера, там я познайомилась з чудовою дівчиною Софією Цимбровською. Ми все сміялись на парах, лузали насіння, і тут побачили, що до нас прийшов в групу якийсь неформал в чудернацькій куртці та майці із написом «Prodigy», в нього стерчало волосся в різні боки, і сам він виглядав кумедно.
-Привіт, я Сергій, мій нік Гуф, я похожий з мультика з Діснею.
-Прикольно.
Сидячи поряд з ним, він розповідав про різні гурти, і я слухаючи його навушники, зрозуміла, що цю музику я обожнюю. Це були гурти: “Slipknot”, “Korn”, “Him” та багато інших. Деколи Гуф любив пустити «отрижку» на весь клас, чи випустити газ, інколи співаючи в навушниках, він перекрикував викладача, який тоді злостився та підходив до нього і кричав: “Та що з тобою в біса таке!”
З часом я зрозуміла, що належу до субкультури готів, почала одягатись екстравагантно і зі смаком.
Готи - це люди, які відчули біль і рахують що біль їм приносить силу. Вони замкнуті в собі люди, розчаровані в житті. Саме такою одинокою я відчувала себе тоді. Весною приїхала Оля і я її познайомила з Софією, ми стали подругами не розлий вода.
-Яка я рада тебе знову бачити, Анжеліко! Ти знаєш, що в тебе один хлопець закохався?
-Ггг, Олю не жартуй!
-Так це правда, ти подобаєшся йому вже давно, але ти не знаєш його. Звати його Славік, живе біля мого діда. Ти не хочеш сьогодні піти з нами на дискотеку?
-Так звичайно хочу, але це трішки не моє, я ж ніколи ніде не була, мені цікаво десь піти.
Я наділа довге темно-синє плаття, і сміючись пішли з дівчатами. Зайшли в зал. Там я побачила багато молоді, неформалів, і таких клаберів, що любили клубну музику. Зверху на балконі впала тінь, я піднесла голову і побачила незнайомця.
-Олю, а хто ж це такий?
-Ну як ти не знаєш його? Це ж Славік, він грає на гітарі, є неформалом та ді-джеєм цього клубу.
-А що ж він грає?
-Легендарний “Deep Purple”!
-Нічого собі.
Музика на танцях була шикарна, грали хіти 90-х років, а також, пролітали композиції Him, Мetallica, Nirvana, Rammstein. Потім залунала пісня Н. Носкова “Я тебя люблю”.
-Анжеліко, ця пісня для тебе, давай піднімемось в діджейську, я тебе познайомлю із ним.
-Ну давай.
Піднявшись на верх, я побачила, що там сидів молодий симпатичний хлопець. Побачивши мене, він намагався піднятись щоб пожати руки, проте йому ніяк не получалося вилізти з-за пульту - дуже хвилювався.
- Привіт мене зовуть Славік, або просто за ніком - Джон.
Ми довго говорили, а потім з подругами пішли до дому. Славік дивився на мене з балкону, а я помахала йому рукою. Мені здавалось, що він буде приділяти мені якусь увагу, але нічого не відбувалось. Завжди коли я десь бувала він стояв біля мене, але нічого не говорив, навіть не вітався. Оля мене переконувала в тому, що він мене дуже любить, просто дуже стидливий.
-Олю і Софа, ну що ж мені робити, як мені з ним поговорити, чи може, що написати йому?
-Напиши Анжеліко щось, можливо вірші, можливо щось подібне.
-Гаразд.
Пройшов місяць Ігор написав лист, де писав, що я дуже змінилась і що він приїде з армії вже через місяць. Йому не подобалось те, що я стала готтесою (неформалкою). В День закоханних до мене прийшла Софія і ми їли «курку-гріль».
-Ну що ж, ходімо я листа кину з віршами Славіку? – запропонувала я.
-Ходім, - Софія засміялась.
Ввечері я написала низку віршів. Не подумавши головою, що роблю, вирішила всеж-таки піти відправити лист, думаючи, що Славік прочитавши ці вірші нарешті наважиться сказати мені про свої почуття. Він мені подобався як хлопець. Проте, вже тоді я була розгублена, незнаючи кого кохаю більше і взагалі, чи когось дійсно люблю. Скоріше це не була любов. Ну щось мене спонукало зробити безглузддя. Я одягла довге, шкіряне пальто, окуляри від сонця, типу така маскировка, і пішла з Софою кидати листа Джону. Перелізли через паркан, постукали, а потім дали ходу. За нами кинувся пес, чуть не вкусив. Тікаючи назад ми реготали ніби малі діти. Я думала, що станеться диво, але через декілька днів, прийшовши до школи побачила, що однокласниці читають мій щоденник, що стояв на парті. Вони єхидно сміялись, мене це вбивало морально. Не знаю звідки, ну фактично всі про це знали.
І тут приїхав Ігор. Ми з ним довго розмовляли. Він питав мене, навіщо я це зробила. Я казала, що не мала почуттів до Джона, що все те, що я зробила це було з намови Олі. Вона втокмачувала мені в голову, що Славік мене любить.
-Ти так змінилась Анжеліко. Навіщо ти покрасилась в чорний колір? Навіщо це все, я не розумію, стань людиною, стань такою як ти була швидше, навіщо тобі ці готи? Що ти цим хочеш доказати?
-Ні коханний, я не змінилась, подивись я така як я була. Так звичайно, я змінила своє життя, тому що знаєш сам, що дуже довгий час була самотньою. Мені подобається субкультура “готи”. Це не значить, що я інша, чи хочу щось доказати, просто мені подобається їхня музика, їхній стиль одежі, закоханність у замки і архітектуру, змінився мій світогляд, але я ні.
Все ж таки Ігор не міг мене зрозуміти, та і не тіки він, фактично всі довкола. З часом вже сміялось багато людей з мене. Я вже не могла цього терпіти, сидячи в дома я не могла зрозуміти нічого більше, і стала відчувати як Ігор від мене потрішки відаляється… Батько хотів щоб я вчилась в інституті і казав мені, що Ігор не той хлопець, який мені потрібний. Все таки я продовжувала з ним зустрічатись, але ці зустрічі були для мене болісними, я відчула, що ми зовсім різні люди і що мій світогляд інший ніж у нього, ми сперечались за дурниці і не находили спільної мови. Я ніби хотіла щоб він був зі мною, а коли приходив мені хотілось щоб він ішов. І одного разу я йому сказала:
-Ігоре, я не хочу щоб ми більше зустрічались! Розумієш, я тебе дуже любила і люблю, але не можу тобі сказати, чому ми не можем бути разом, бо сама цього не розумію.
-Ну Анжеліко, іди, іди, шукай собі дурного, де ти найдеш такого як я, який зустрічався з тобою три роки, а ти не хотіла зі мною спати і жити разом.
-Що ти таке верзеш? Я не розумію тебе, я не можу слухати таке, - я розплакалась і хотілось вдарити його по лиці, але стрималась і пішла геть до дому.
Ідучи, я побачила Олю, вона ішла до Гуфа в гості.
-О Анжеліко, ви із здибанки, а я якраз гуляти!
-Олю, а Анжеліка, мені зраджувала коли я був в армії? – спитав Ігор.
-Ой Ігоре, та звичайно ні, кому ж вона потрібна, тіки ти можеш на неї глянути.
-Ну спасибі подружко, добре, що ти всім потрібна!!! - я розізлилась і пішла до дому.
З Олею більше я не спілкувалась. Знаю, що вона вийшла заміж і живе зараз в Києві. З Ігорем я розійшлась і не таїла на нього обіди. Він все ж-таки мене любив, і перше кохання воно звісно в кожного якщо є, то саме найприємніше, чисте і запам’ятовується майже на все життя.
Частина 3
Минуло два роки. Два роки самотності, без друзів, без хлопця і тут я вже на дгругому курсі престижного Тернопіського екномоічного університету. Я любила своїх одногрупниць, але люди продовжували не розуміти мене. Вони ставились до мене не вподобаємо, здивовано їм це казалось дико. І тут на дискотеці почали мене дівки шарпати, кажучи: “Ти як це оділась? Ти що на себе напялила? Нам стидно з тобою стояти”. Тоді я зрозуміла, що це всього лиш неосвіченна гопота. І до мене підійшла Оксі й сказала:
-Я теж сама як і ти і не маю друзів. Я теж багато чого пережила, давай будем разом дружити.
З Оксі ми стали як сестри, я розуміла її світогляд а вона мій. Тепер найкращою подругою я вважала Оксі. І от ми в той самий вечір пішли до неформального клубу “Візит”. Ми хіхікали грали, хто пиво пив, хто ще щось. Випивши трішки вина, я побачила як зайшов у клуб дуже товстий хлопець.
-Оце Оксі бичок, певно важить 300 кіло, “файна” туша, я як програю в карти піднімлю його.
-О, то ти силачка?!
-Так.
Ми сміялась. Все ж таки я програла в карти і типу стаю, прикалуюсь ніби буду його піднімати, та він не бачить цього, а тут ні з того, ніз сього той падає, на мене. Я навіть руками не встигла вхопитися за його пузо, певно був п’яний.
-Браво Анжеліка!
-Іди до дупи ггг, я трішки потовклась.
З Оксі мені було весело. Я відчувала радість життя, інколи хотілось подуріти але вже без “перегинання палки”.
На другий день я із знайомою поїхали на “Висадку” в рок-клуб Тернополя. Там грала справжня готика: “Далеко”, “Вінки”, “Холодне сонце”. Я тоді віддавала перевагу таким напрямкам як “Heavy metal”, “Trash” (Slayer, Metallica), а також захоплювалась творчістю гуртів “Marilyn Manson” та “Him”.
- Ой, Іро - це життя, я така щаслива, так приємно бачити подібних собі людей. Це ж готи! Це люди такі як і ми, вони не мають неприязні до мене, не дивляться з коса, а навпаки я їм подобаюсь.
З великими враженнями ми поїхали до дому. Вже через тиждень ми записались в танцювальний колектив – “Авангард”, де танцювали під готичні мотиви із елементами гімнастики.
На канікулах ми з Софією пішли загоряти на пляж.
-Софіє, а де зараз Гуф?
-Він в Чехії.
-Гггг, що ж він там робить?
-Косить траву, займається садівництвом.
-Оце кумедний чоловічок. Я вже не вірю, що дійсно зустріну якогось хлопця, просто доля моя бути самотньою.
-Ні ти знайдеш, ти ж ще молода і красива.
На пляжі ми купались і побачили, що за нами спостерігають декілька недоумків. Ми вийшли з води, а вони почали до нас загравати. Я побачила щось не ладне і кинулась бігти, а вони за нами із Софією і кидалися намулом. Ну поки добігли до дому, то з голови до ніг були в болоті.
В Софи зявився хлопець, а в мене нікого. От і Віталік привів свого друга Стьопку. Запрошував на танець і що саме прикольно він був без зубів. Пару раз здибалися всі разом. І одного разу в нас відбулася серйозна розмова на тему, чи він буде зі мною зустрічатися. Я звісно сказала, що не хочу, а він з того горя пішов до бару пити. Ми відривалися і не замітили цього. Потім я пішла до дому. Та от прийшла подруга і сказала, що Стьопка плаче. Я швидко накинула плащ і побігла. Прибігши туди дивлюсь сидить Стьопка в трусах. Нічого не розуміючи, я кажу йому:
- Вдівайся! Ти, що з глузду з’їхав, сидіти зимою в трусах у барі.
Ну потім трохи протверзів і не міг нормально ногами перебирати, встане - впаде. Ми всі троє його несли, він ніяк не міг стати на ноги. Ще підспівував: “Вино оно дано для уталения жажды, на то оно вино”, потім впав в калабаню і весь в бульках кричав: “Я пил его однажди…” Ми йшли реготали цілу дорогу. Згадувала Ігора, я змінилась кардинально, я стала справжньою готесою, яка багато чого пережила. І його інтереси не співпадали з моїми. Я побачила далеку мені людину. Я заплакала, можливо тому, що любила колись його, а він мене не розумів, заплакала, бо боялась, чи зможе хтось мене полюбити в новому образі і cприймати такою, якою я є.
- Вставай! Чого ти спиш, ми маємо сьогодні виступаємо в замку, - я відкрила очі і побачила поруч себе Іру.
- Але ж тіки вчора ми виступали на руті в Тернополі.
-Ти, що не знала, що в нас сьогодні в замку "Некрополіс", виступатимуть “Аudi Sile”, “Зсув”, “Полинове Поле”…
Скоро вдівшись ми пішли до Збаразького замку. Ідучи туди ми чули як лунала музика і пускали феєрверки, душа розривалась на частинки, я була щаслива. Прийшовши туди, танцюючи я відчула незабутню енергетику, люди всі були розмальовані. Я там також побачила Оксі і її хлопця Ігора, зраділа. Ми з Оксаною були покрашені тоді в чорний колір. Я нагадувала Діту фон Тис (колишню жінку відомого рокера Мереліна Менсона. З цього часу почала цікавитись Анною Волф із “Lacrimosa” і Дітою. Це були мої ідеальні жінки, під яких я шила одежу, і слідкувала за їх смаком в одежі, і гарною фігурою.
Бачила, що ті, що не мали грошей лізли на замок і на мур кидали драбину, а то й і стрибали, і тут на мене налетів зверху хлопець. Я замітила, що в нього була борода,
і сам він був блондином, борода була заплетена в косички, і сам він нагадував Марко Хієтало із “Nightwish”. Я тоді засміялася побачивши такого кумедного хлопця.
-Я Женька, а ти що Діта? – запитався він.
-Я Діта? та ні, я Анжеліка.
-Не бреши ти Діта, ти її копія.
Потім Женя провів мене. Він сам був із села Клекоти Львівської області. Де я не йшла мене всі впізнавали І Женя, і всі мої друзі, Софа та Оксі, називали мене Дітою, аж поки я забула, що звуся Анжелікою і що моє ім’я не таке. Але я не зазналась. Я залишилась такою простою, я всіх любила і йшла на зустріч всім. Я вибрала такий стиль одежі; ну і що, всі неформали тоді так вдівались. Женя мені лишався тіки другом, в ньому я бачила людину, з якою мені цікаво і смішно, але не любов. Я відчувала до нього, лише дружбу. Оксі ввечері запросила мене піти в бар і я погодилась. Там я зустріла Славіка, який побачив мене і зразу сів біля мене.
-Діта, як ти змінилася! Ти знаєш я довго думав і зрозумів, що ти мені колись подобалась.
Я сиділа і не знала, що сказати, дивлячись на нього. В його погляді було видно, що йому захотілось переспати зі мною і не те щоб там любов, а просто фізичні почуття. Я кажу до Славіка:
-Ну що давай вип”ємо пива.
-То ти мене простила Діта?
- Звісно так. - Я піднялася і вилила йому пиво, трішки бризнувши на сведра. Всі мої друзі почали сміятися.
Я попросила Оксі піти зі мною. Ми пішли, сказавши Славіку, що ще повернемось. Ми бігали цілу дорогу, іграли в сніжки, падали. Прибігши до клубу “Залужжя”, Оксі побачила хлопця і почала з ним танцювати. Ігор з Оксі провели мене до дому.
2006 р. Оксі мала свого кавалера Ігора і поступово почала від мене віддалятися. Я постійно відчувала самотність. Було багато справ і проблем в інституті, зрештою, через те все я з Ірою закинула танці, бо не було на це часу. Іра вийшла заміж у Дрогобичі так і не приїжала більше. Спогад залишився, я не могла забути готів, фестів, висадок і т. п. Оксі перейшла взагалі на техно і любила клубну музику. Поряд зі мною все ж таки залишався Женя, який був хорошим другом але я його не могла полюбити. Він мені признався в тому, що коли він був ще малим хлопцем катався з другом на мотоциклі і сидів в колясці, при повороті їх почало заносити, тоді вони притормозили ...і двоє вилетіли на “Камаз”. Женя летів з коляски. Потім струс мозку і страх до чогось невідомого. Я бачила його “страності” по мові і це мене смішило. І от довгожданий фестиваль “Нівроку”, люди всі ходили там як придурки. Один панк ніс на голові пиво, вилив на голову і далі пішов. Женька все рвався на перед до сцени, я кричала, що там затовчуть проте не слухаючи мене, він поліз. Хтось кинув газовий балончик і Женька впав трупом. Потім плакав, що в нього приступ і щоб викликали швидку. Все слава Богу обійшлося. Женя провів мене до дому. Потім сказав мені, що я подобаюсь йому як людина, але не захотів бути моїм другом, а хотів шукати любові десь інде.
В інтернеті, я створила сторінку про рок-клуб “Висадка”, брала участь в громадському діянні, масовому зборі людей на концерти, фото-, відеозйомках, а також вихованням молоді та розвитку рок-культури зокрема. Була знайома з різними рок-музикантами, і організатором концерту Миколою Голубєвим (Птахою). Переписувалась з готом Романом Волкмаром, Проксом, Міленою, Антуанетою, Ніколя Рогоцьким, Зоряном Безкоровайним. Волкмар мені дуже сподобався як хлопець. Я була фанаткою його групи “Салвія”, ця група була схожа на “Lacrimosa”, яку я просто обожнювала. Мені настіки сподобався Волкмар, що я годинами могла дивитись записи з його концертами, і з часом закохалась в нього. Я не знала що він має дівчину, а якось побачила в неті їх фотку - струнка блондинка і він гарненький з довгим чорним волоссям.
Я зрозуміла, що він непоганий приятель і друг, мені нічого не залишалось як побажати їм щастя.
На “Висадці”, мене зустрічало багато неформальної молоді (готи, панки, емо, блекери, дезери та інші). Ідучи туди тільки було чути: “Діта ти супер!”, “О привіт давно не бачились!”, “Діта ти рок-зірка!”, “Ти що на себе напялила ггг, класна дівчина”...
Всі ці слова мене не втішали, я сама нікому не потрібна, як казала Оля, що не взмозі навіть мати хлопця, що можливо через те, що я лишила Ігора все життя моє таке нещасне, що я хожу і не можу знайти друзів, ні коханого, ні своє місце в житті. Відкривши очі я побачила як іде до мене Прокс - друг з яким я переписувалась в неті (йому було 38 років, а мені 22).
-Привіт Діто, чому ти сумна?
-Не знаю Прокс.
Прокс відкрив шампанське і купив коробку цукерків.
-Ти не переживай, ти моя хороша подруга, я хочу тебе пригостити, ти дуже гарна і тебе вже багато людей знає, ми можемо зустрічатись якщо ти цього захочеш, дай мені шанс.
-Прокс я не знаю, я постараюсь тебе полюбити.
-Ідем в середину концерт вже почався.
Давно не будучи на концерті я почула свободу і втекла від Прокса. На сцені грав “Адзгард”, і тут я побачила хлопця, який обійняв і начав мене цілувавти. Це був Рома (Джизус). Прокс вже теж був випивший і пішов за добавкою в магазин. Озброївшись по кишенях спиртним так і не зміг пролізти назад, охорона не дозволила.
-Ти що до мене лізеш ти хто?
-Роман, або просто Джизус.
Потім підбіг його друг Толік Даркхавен, я побачила в них щось таке дуже прикольне, можливо вони випивші виглядали симпатичними мені і я більше придала увагу Роману. Ми з ним танцювали, там де була слеб-зона в металістів. Гра заключалася в тому, що всі збираються в коло і починають один одного штовхати, ми скакали. Як тут Роман зашпортався і підбив мене та я не впала, відскочила, а він повалився на міліціонера зразу біля сцени. Тут бачу міліціонер взявся за “дубінку” Ромку за шкурку і вивів його на вулицю, як шкідливого кота.
Потім за деякий час він повернувся і стояв коло мене не відходячи.
-Як тебе звати? – запитав він.
-Анжеліка. Я бачу в тебе дуже прикльний стиль одежі - ти металіст?
-Ні блекер. Ти мені дуже сподобалась, можна тебе провести до дому?
-Ну не знаю, мене Прокс проводить до бабці, але хочеш іди з нами.
Прокс ревнував і сказав, що він іде до дому. Я була злякана, адже Романа тоді боялася. Попросила їх обидвох провести мене до дому. Ми йшли цілу дорогу на дворі була зима, Прокс бурчав.
-Ну знаєте ...я не знаю кого з вас нести, чи Прокса, чи тебе Ромка.
Я боялася, чесно кажучи, як вони мене проведуть, щоб вони не побилися між собою, але все було нормально. Ми з Романом почали зустрічатися і згодом дуже сильно я його полюбила.
Розділ 2
Частина 4
Роман був розумним блекером, і дуже добрим хлопцем, який на той час дуже любив мене. Прогулюючись з ним ми сіли на острівку на лавці.
-Діто, я не хочу щоб ти ходила з Проксом.
-Ггггг чому ні? А переписуватись?
-Ні, я ж тебе люблю і не хочу.
-Не знаю коханий, ти мій другий хлопець якого я люблю.
-Ну добре, що хоч не сороковий.
-Гггг, я тобі відкрию один секрет але не знаю як ти до цього віднесешся. Річ у тім, що мені 22 роки, а я незаймана.
-Це добре.
-Розумієш, я не старомодна, просто я так вихованна і розумію тебе, що ти вже дозрілий, тому не знаю, чи ти зможеш зачекати мене певний час або навіть до тої миті коли ми одружимось.
-Якщо ти скажеш, то буду чекати. – відповів він.
З часом мені дуже сподобався блек-метал і я зрозуміла, що це той стиль в музиці, якому я надаю перевагу.
Я жила тим випадком, щоб знов побачити Романа. Життя без нього втратило б свій зміст. Він чудовий - з зеленими очима, в чорній брутальній одежі іде до мене.
-Привіт, я сьогодні з своїми блекерами не пішов гуляти;
-Так, це класно бо сьогодні в рок-клубі виступає “Дівісі”, “Борщ” і “Севен”. А Ніколя Рогоцький – вокаліст, хороший друг, і гарно волає треш.
-Мої друзі скоро будуть, хоча це не їхня музика, зрівняти блек і “Борщ” …хі!
Прийшли його друзі, мені сподобались всі, дуже приємні “блекоти”.
-Так Діто, ми йдем всередину, веди себе вподобаємо добре?
-Так Рома.
Приходячи в середину і дивлячись на сцену я довго находилась як в трансі, аж тут почула за спиною знайомий голос, це був Волкмар. Я зразу глянула на Рому, потім знов на Волкмара, він тихо сказав:
-Привіт.
-Привіт, а де твоя Алла? – запиталася я.
-Вона тут не далеко, я знімаю на камеру групу.
Я не могла повірити що він прийде сюди, і тим більше кине свою дівчину десь так далеко і буде біля мене крутитися знімати камерою.
-Рома, Волкмар - хлопець якого я любила. – поясниля я Ромі.
-Я його знаю, він грав у групі “Салвія” і дружив з хлопцями із “Холодного Сонця”. Знаєш, я говорив з хлопцями, вони на дворі. Мої блекери кажуть що ти їм сподобалась. Я теж хочу створювати группу свою, ходи сюда я тебе познайомлю з Мутером.
-Привіт, яка гарна в тебе дівчина! – сказав Мутер.
Мабуть дуже сильно я сподобалась Назару Мутеру, який пішов через деякий час за нами в середину. Потім я взнала, що він за нами почав крутитися і ми сміялися та прикалувались. Мутер дуже любив “Rammstein” і не погано грав їхні пісні.
Потім Роман мене провів до таксі, я поцілувала його в губи, і сказала:
-Не сумуй за мною.
Яка я була тоді щаслива:
-Боже, дякую тобі, що я знайшла такого чудового хлопця як Роман, що я маю нових друзів.
На наступні вихідні Роман приїхав у Збараж, і ми не погано погуляли по місту та замку.
На слідуючий тиждень я зустріла Романа, ми пішли перед парами в ресторан. Наші з Романом зустрічі переросли в якусь прив’язаність один до другого. Я побачила, що він почав від мене відалятися. Я все йому дзвонила і назначала зустрічі, ми зустрічалися, гуляли але між нами вже не було такої любові.
-Ну, що з тобою? – одного разу запиталась я Романа.
Роман сидів і відпихав мене, не хотів мене обійняти.
-В тебе є інша?
-Ні.
-Та що в біса з тобою, подивись на мене. Я не можу більше так, ти повинен мені сказати…
Потім мене охопив відчай і я прокричала до нього:
-Романе, ну що ти хочеш, подивись, яка я красива, а ти взагалі не вартий мене.
Роман провів мене до автобуса і я поїхала в інститут. Я думала, що цей крик дасть замислитись Роману, а саме те, що він був не правий і буде цінувати мене. Їдучи я згадала все, як ми металісти дурачились, як ми гуляли, і він все мене проводжав до інституту навіть коли було по коліна води. Проте ця зустріч була останьою в нашому житті. Ми розсталися і для мене це було просто не виносливо. Я любила його.
Він зник і не говорив зі мною по телефону, я плакала і так пройшла половина року. Його хороші друзі блекери, все ж таки підтримували мене морально, навіть мої подруги.
І от настав довгожданний час. Мені подзвонила Антуанетта і повідомила мені, що буде концерт. Я була рада, що в рок-клубі щось буде, тоді вииступали – “Терпіння Урвалось”, “Тол”, “А-доте”. Я якось відчувала, що мали прийти блекери і тут я побачила, що вони дійсно є. Підійшовши до Роми, він стояв і хвилювався, я його спитала:
- Роман, ну ти можеш мені пояснити, що сталось? Скажи щось? Ти не любиш мене?
- Ні.
- Хіба ти міг так швидко мене розлюбити?
Стояли блекери, він став біля них і нічого не казав. Я не помітила, як на моїх очах виступили сльози кохання. Мене обняв Ігор Прокс і я з ним пішла в бік сцени. Антуанетта і Прокс пили вино:
- Хочеш вино?
- Ні, дякую Прокс, дякую, що ви підтримуєте мене, я не знаю як буду без Романа жити.
- Він повернеться от побачиш, він зрозуміє, що такої як ти вже немає.
- Не знаю, що робити, я ж до нього прив’язалась. Може він хотів, щоб я з ним спала?
- Все можливе.
- Прийшовши в рок-клуб мене побачили знайомі і казали: “Діто, це ти?”, “А можна з тобою сфоткатись?”, “Давай познайомимось”...
Я сиділа за столиком в рок-клубі і мені вже навіть нізким не хотілось розмовляти. До мене підійшов Прокс:
- Прокс, а чому ти не женився тобі ж 38 років? – запитала я його.
- Та так довго гуляв, перебирав, що вже збився з рахунку скіки їх мав, на день по три може п’ять.
- Що???????????
- Потім став старий, шукав незайманих.
- Боже, боже, краще іди від мене.
Прокс відвернувся, нахилився і насильно поцілував мене в губи. Від нього несло перегаром, як від якогось дракона. Провівши мене, я приїхала до дому і лягла спати. Через два дні я захистила диплом на відмінно, і дістала ступінь “Магістра з обліку і аудиту”.
Проте з роботою не пощастило, в нас на заході всіх впихали по знайомству, от наприклад, чиясь мама десь працює і пхає свого сина туди ж і т. п. Або давали великі гроші і тоді проходили. Я плакала, коли програвала всі вакансії, конкурси в установи і поневірилась в житті конкретно. Ні любові, ні власного життя, бо батьки такі стали, що мене не пускали нікуди, тіки в рідному Тернополі могла десь вийти. Ой Боже, вже пройшло так багато часу, не вже я спала, а Антуанета з Проксом не дзвонять.
Антуанета була мені хорошою подругою, вона одна могла зі мною піти на концерт, тому я її поважала, але вона не розуміла того, чому я можу, то сміятись і веселитись, то водночас змінюватись і плакати. Я читала подібну книгу Евен Фрі про самотню дівчину, там були такі рядки: “Люди часто не замечают, как плачет ночами та..которая идет по жизни смеясь…” Я все йшла по житті сміючись і стала сильною, я вже не помічала людей, які мені щось казали, я вже не боліла комплексами, я стала іншою.
На вихідних я пішла з друзями в бар “Галич”. Оксі була моєю єдиною подругою, яку я любила і поважала, вона мені була як сестра, і людина, з якою мені було приємно проводити час. Тоді до нашого спільного друга Олександра Міщука приїхав брат Максим з Умані. Олександр Міщук говорить мені:
-О Енджел, ти помниш як я залицявся до тебе?
-Ну звісно помню, ти на Новий рік навіть покрасив волосся в білий колір і приходив до мене в шапці Діда Мороза, яка світилась і лунала пісня – “Chingle Bell”.
-Ну нащо ти з мене глузуєш знов, ти вічно з мене “гониш”, от я з тобою і посварився на замку, бо хотів провчити тебе.
-Ну що ж Саша, я люблю тебе як друга і поважаю, бо друзі ті, які вічно поряд тебе, а для мене найцінішим є те, що ти і Оксі зі мною дружете, і тому я щаслива.
Хто пив пиво, хто щось інше. Коли ми йшли назад, то обнявшимь всі співали пісеньки. Я була одягнена у всьому шкіряному. Раптом нас чомусь понесло на цвинтар…
Частина 5
-Я щось боюсь тут находитись.
-Діто... Хто б казав - головна готесса і сатаністка.
-Я не сатаністка.
-А хто?
-Я блекерка.
-А хто такі блекери?
-Блекeри – субкультура, така як готи, тільки на відміну від готів, у них є групи, чиї композиції бувають антихристиянськими ,а є і такі в яких, притаманий крик, плач, стони, шепіт, голос зірвавшись на крик... тексти про нещасне кохання, несправедливість, про жорстоке і повне гвалтування світу.
-Зараз ми тебе Діто згвалтуємо.
-Перестаньте дуркувати.
На мене налетіли Оксі, Саша і Максим почали дуріти. Максим впав зі мною. Ми присіли всі на траву і дивились на зоряне небо.
-Яка я щаслива з вами, я хочу щоб ця дружба була вічна, як і кохання. Але мій хлопець мене лишив.
-Тихо. Діто, хтось іде... якісь малі.
-Давай налякаємо малих, хі хі.
-Сашо, хіба є розум?
-Є.
Ми вилетіли пулею з цвинтаря і почали горлапанити:
-Рятуйте, тут хтось є!!!
-Де?
Перелякані дівчата почали вже труситись, але ми засміялись і пішли по хатах. Кожень день я сиділа в “асьці” більшість часу, мені писав Мутер, що скоро байкери приїдуть до лісу і там відбудеться зліт рокерів. Зрадівши я на другий день взяла свою подружку Таню і ми поїхала туди. Таня була дуже хорошою подругою, але з нею я не була дуже знайома. Ми познайомились в неті, а виявилось, що вона із мого міста, і щей метал любить, і не далеко від мене живе. Так сталось, що вона швидко пішла до дому, а я побачивши Антуанетту, побігла до неї.
-Привіт Тоня!
-Привіт Діта!
-Боже скіки часу я тебе не бачила! Як ти?
-Я добре, вибач Діто, я маю іти в мене своя компанія...
Я опустивши очі стояла одна, думала, що ж мені роботи і на мотоцикли хочеться подивитись, і немає з ким бути. Тут я побачила, що на мотоциклі на великій швидкості влетів Мутер.
-Мутер! Мутер!
-Діта, маленька ти тут?
-Ми вже рік не бачились з тобою, а ти з ким?
-Сама...
-Будеш з нами, я з Олегом Вечоринським і Христею, то мій друг.
Я радісно засміялась і стоячи розповідала про себе, як тут на хвилину оглянувшись подивитись на мотоцикли, я побачила перед собою Романа, з довгим темним волосям з зеленими очима, він дивився просто на мене, а я навіть не знала що робити, бо бігти до нього не хотілось, це означало принизити себе. Як мені не хотілось я зрозуміла, що він прийшов на зліт не просто, а до друга Мутера і це оначало находитись з ним в одній компанії. Мутер запросив всю компанію до себе в палатку, там я познайомилась з прикольною дівчиною Галею Петрик, так сталось, що я сиділа коло Ромки і мені хотілось щоб він мене обійняв за плечі, поговорив зі мною. Компанія весела всі сміялись, дехто пив пиво, грали в карти. Мутер сидів на впроти і теж дивився на мене, він хотів щоб Роман теж вернувся до мене, але беперечно я подобалась Мутеру не тіки як подруга. Захотівши пити, через спеку, я пішла за водою, повзучи на четвереньках у шортах з палатки, сідницями до Мутера і Роми. Роман каже:
-Діта ти куди?
-Іду топитись, - сміючись і жартуючись я вийшла з палатки. Черга була велика і зайняла годину. Коли я прийшла назад, я зайшла і побачила, що в палатці не було нікого, ми з Христиною пішли на концерт дивитись. Мутер стояв з іншими блекерами, я бачила, що в колі стояли його друзі: Даркхавен, Катя, Вовік, Ліля, Тарас і сам Мутер який щось там базікав.
-Де Роман?
-Він вже пішов. Діта забудь його.
-Ні, не можу.
Я то говорила, що Роман смішний і кумедний, такий дивак, а потім навпаки ще більше за нього думала. Я хотіла мати хлопця блекера розумного красивого, який би поважав і любив мене. Мені хотілось також дружити з блекерами, бо я бачила спорідненість як з ними так і з їхньою музикою, і в світогляді. …Мутер мене провів з блекерами до таксі.
Частина 6
Я залишалась все самотньою, в мене було “купа” друзів, але і ця “купа” десь дівалась, в мене було безліч залицяльників... але я не могла зустріти кохання. На раз згадала, що колись я зустріла Ігора, він мені розповідав, що після того як розійшовся зі мною, то мав дівчину Віку, жив з нею неофіційно, а потім виявилось, що вона заміжня і що мала дітей. Повторяв слова:
-Ти будеш все життя самотня і не найдеш свого щастя, всі хлопці, які тебе тільки будуть хотіти, але ніхто не буде тебе кохати, так як я кохав.
-Ну, мабуть доля моя така - бути самотньою.
Поговрили і розійшлись. Так буває, що навіть коли є дуже сильне кохання, з часом воно теж проходить.
Прийошов рік часу. Я, сидячи в неті, побачила в знайомого блекера Даркхавена програвальний сайт “Ласт-фм”, і туди писала в рупор, знайомлячись з металістами. Тут я натрапила на одного пацана, в нього була майка Бехемута і сам він на лиці був як лялечка, внизу побачивши “аську” я написала йому. Його звали Павло і сам він був аж із Криму (Сивастопіль). Якось написав мені:
-Мені погано, моя дівчина розлюбила мене.
-Мене теж Роман кинув.
Пожалівшись один одному які ми нещасливі в коханні, ми зрозуміли, які ми подібні у всьому, навіть в музичних уподобаннях. Де б я не була, я все спішила до дому, щоб зайти в “аську” і йому написати. В жовтні я пішла на весілля своєї подруги Оксі та її хлопця Ігора. А через місяць не витримав Павлік і приїхав до мене. Він ішов мені на зустріч і ніс букет червоних троянд, з ним ішов маленький хлопець, його друг Саша Папо. Я подивилась на нього, на ньому була була світла футболка з Парісайда. Смішна ходьба, великий ріст, милі сині очі як небо, з яких виходила доброта, він так був схожий на мене, що я тоді вже зрозуміла, як побачила Пашу, що він моя доля.
-Привіт Діто, я їхав через всю Україну, щоб побачити тебе.
-Невже і як тобі я?
-Ти дуже гарна.
-Дякую Паша.
-А де нам залишитись?
-Ну до мене ви не поїдете, бо мій тато буде кричати, я навіть ще йому нічого не говорила, що ти приїдеш, тому що я не знала як він на це відреагує.
Провівши їх до готеля я повернулась до дому, сказала щоб завтра заходили на курку печену, яку сама буду пекти. На другий день я чекала їх біля своєї хати.
-Привіт Діто!
-Пашусик, ну ходіть до мене.
-Ні, ми стидаємось.
-Ну що ви як діти, ви ж голодні.
-Діто, в Паші проблеми.
-Що сталось?
-Я, Діто, загубив паспорт, білети до дому в Крим, але документи по роботі є.
-І що ж робити?
-Не знаю, давай підем до хати, і не переживай так.
Ми прийшли до мене, поїли курку і тут подзвонила адміністраторка готелю, і сказала, що найшла паспорт він валявся на снігу перед входом у готель. Ми почали сміятись, штовхати один одного, битись подушками з Папо і Пашею, слухати метал.
-Ну ти чудо в мене якесь.
-Ти теж чудо Анжеліко.
-Ти любиш слухати блек-метал?
-Ну так відносно, більш грінкор та дез-метал. Ми сьогодні кудись підем?
-Так ми підем з Оксі, з її чоловіком в молодіжний клуб, типу дискотеки.
-Ні, фу.
-Так так так.
Дивилась я на Пашу і коли він ішов кудись на кухню, чи на балкон, я починала сумувати, мені здавалось, що я знаю його тисячу років і, що він мені рідна людинка. Ми пішли спочатку в ресторан, де Папо випив два фужера пива і боком біля стіни пішов. В клубі сиділо багато дівчат та хлопців, які єхидно, заздрісно поглядали, ми з Оксі танцювали різні танці, (я була в золотистому корсеті) змучилась, присіла. До мене на коліна зігнувшись підсів Павло і промовив:
-Анжеліко, кращої за тебе я не зустрічав і не зустріну більше, ти ангел в людській подобі, я відчуваю, що ти стала моєю від коли я тебе перший раз побачив.
-Пашо, які прекрасні слова ти говориш, а чи вони справді ідуть від чистого серця твого, бо зараз такий час, що всі один одного дурять.
-Ні моя любов, моя Діта, виходь за мене заміж, я зроблю тебе найщасливішою людиною в світі.
Поцілувавши мої руки Павлік став і сів біля мене, дивлячись в мої очі і чекаючи відповіді.
Я згадала любимий вірш,якогось поета і мовила:
“Ти сенс мого буття, без тебе безглузде це життя,
Невтомлююсь тобі я повторяти, що буду завжди, лиш тебе кохати”.
Анжеліка поцілувала і обняла Павла.
Коли Павло поїхав я за ним сумувала, через брак грошей ми мусіли відложити весілля на наступний рік. Я пішла на “Висадку” і там познайомилась з Наталею Лагодою, Хардметал, Юлею, була Антоанетта і багато знайомих, що гонили і дивились, то на мене, то ще десь. Чогось ніби на “Висадці” бракувало, здавалось блекерів, можливо Прокса, але він вже женився і живе щасливо. “Висадка” – рок-клуб, в якому я переживала і радощі, і розпачі, але чогось мене туди тягнуло, це було місце, де я могла відвести душу. Вся моя компанія подруг були не серйозні, тікали десь, бігали навкруги. Але я все розуміла, що хотілось їм свободи але...
Антуанетті я стала не потрібною як подруга. Вона вже мала друзів з якими я сама її познайомила і ті самі знайомі почали з мене хіхікати, і в колі друзів я виглядала зайвою. Вони робили так, щоб я сама це розуміла. Я побачила знайому Вікторію з Копиченець і там ще якісь були металісти, ми пішли в магазин, і на компанію купили якесь вино але не могли відкрити. Якийсь металюга пхав корок ножем і втопив його. Ми сміялись, ніхто не пив його, перехожі, які дуже хотіли, приходили і просили. Потім той металіст сказав щоб віддали ножа. Він бив бутилку але вона не розбивалась, матерився, а ми сміялись. Я прийшла на концерт якраз грали “Неймлес”, ”Брендон”, “Ортодокс” і побачила біля себе Рому:
-Привіт Діта!
-Привіт
-Я не до тебе прийшов.
-Ну, це добре.
-Ми не можемо більше зустрічатися, бо ти маєш Павла, іди до Павла ти мені не потрібна.
-Рома ти і справді думаєш, що я тут буду молити тебе за кохання чи що, вже два роки минуло, а ти мав шанс змінитись, доказати мені, що ти мене любиш і тим більше я тебе любила понад усе життя. Я ніколи до тебе не повернусь.
Мені здалось, що і в Романа проснулись якісь глибокі почуття до мене. Я не могла збагнути, чи то в нього була любов, чи то він хотів з мене надсміятись, але я показала, що вже не та, якою була раніше. Я ніколи ні за ким не буду бігати.
Одного разу я не могла заснути і подивившись, що горить якесь полум’я подумала, що горить наш дім. Підкравшись вниз я побачила, що це горів “Москвич”, далі побачила багато хлопців з повір’я і так просто знайомих, які cміялись і крутили “Rammstein”. Мене охопила паніка, якщо горить машина, то вона може й вибухнути, а куди відлетить це все звісно ж у дім.
-Хлопці, що ж ви на робили, це не весело, зара все вибухне!
-Ходи слухати “Rammstein”, ггг.
-От чокнуті.
Несподівано опом’ятавшись із того сміху і забави, почали бігати із відрами. Я сміялась.
Вже рік як без роботи сиділа, куди не йшла на конкурси, співбесіди, не брали мене, не було знайомих, які б помогли і я бачила, що не можу ніде заробити грошей, дуже страждала, переймалась. Новий Рік святкувала з Оксі, Ігорем, Олександром, коли ішли назад то підійшли до ялинки там ми крутились, грали в сніжки, згадували старі часи, Оксі з Санькою впали в сніг і мене підбили, прийшла до дому вся в снігу і брудна, з куском болота. Батьки не спали, я кажу:
-Третя ночі я дома, з Новим роком!
Вони побачили як я з куском снігу брудним зайшла. До мене часто дзвонив і писав Паша в “аську”, але приїхати йому не завжди вдавалось, бачились раз на пів року. Одного разу приїхав і запропонував поїхати до нього в Крим. По дорозі до Криму було зимно і мій тато злізав з верхньої полки, ставши на стіл, скатертина сповзла і тих сто кілограмів, ггг, повалились до низу. Добряче змерзнувши, я таки приїхала туди. Яка там була краса: гори, скали, море і безліч акацій, клумби. Також відвідала старовиний Херсонес, велика церква і дзвін, скелі і каміння коло моря, чуть пальця не зломала, як лізла. Все ж таки була дуже щаслива всюди побувати, навіть на фолк-металі – “Дорога Водона”. Познайомилась з Віолетою, Дашею та Миколою - дуже милі металісти. Перед вессілем Віолета знаючи, що я скоро їду, запросила мене, Пашу і металістів до себе. Ті напились пивом, поїли і дразнили папугу. Микола розізлився і забрав його на кухню. Я сподобалась батькам Павліка. Мені так було там добре, що навіть не хотілось звідти їхати. Не з чулася, як вже їхала до дому плачучи в подушку, бо полюбила Пашу, його сім’ю, яка до мене добре ставилась і що так з коханним не побула на одинці. Я зрозуміла, що цю людину я не кину ніколи. Час минає та чомусь нівчому не везе, я хочу змінити своє життя проте не виходить. Чому я його здибала так далеко і через інтернет але думаю, що тут в Тернополі не зустріла б такого, бо ніхто не хотів мене сприймати, всі думали, що мені чогось бракує. Можливо я так і сама думала.
Частина 7
Сиділа в хаті, плачучи за коханним, коли почула дзвінок, дзвонили з біржі. Швидко прибігши туди, мені порадили піти попитатись чи є в “Колібрісі” робота бухгалтера. Прийшовши туди, я побачила милу жінку, яка мені вічливо розповіла, що я маю поїхати в Луцьк на стажування і вона візьме мене на роботу. Зрадівши я не знала, що вже і робити. Позичивши гроші поїхала туди. Посилившись в гостель “Луческ”, я зайшла у номер і сіла на зламаному кріслі й сильно заплакала. Потім подивилась навкруги: стояв поломаний диван, поломане радіо і якийсь телевізор по якому ішов тіки 1+1. Захотівши помитися я побачила ржаву ванну і злякалась. Поївши я побігла на практику.
Прийшовши туди, побачила там якусь бухгалтерку. Я вічливо привіталась, присіла і усміхнулась. Вона дуже швидко показувала все підряд, що я аж не встигала записувати. Потім побачила, що вона розсердившись вийшла і подзвонила по мобільнику:
-Чуєш, це взагалі, я прозріла, мені привели якусь з села Збараж…
Працюючи там, я приймала і відгружала товар. Працюючи до вечера, приходила додому і зразу падала. Мало їла, бо не мала грошей. Інколи їла сирий хліб і терпіла. Не здаваючись, вчила все все, що вони задавали. Кожен день її крики доводили до божевілля. Я не витримувала такої нагрузки. Фактично дві кімнати були завалені товаром, який заносячи я зразу записувала. Я добре знала, що пишу, а вона кричучи стояла ззаду і просто вбивала мене морально.
-Ти що пишеш, ти що дура, не можеш знати все все, що вимагають!
На другий день як я прийшла, то дали мені накладну. Я все зробила як слід, вона не привітавшись, направила мене поїхати на 40-й квартал, на базу “Колібріс”.
Прихожу туди, а там сидить якась жінка, я присідаю біля неї. Та дивиться на мене ніби я у неї “половину світу забрала” чи щось інше зробила.
-Дорогенька, дзвонила ваша керівничка і сказала, що ти нічого не тямиш, так, що збирай свої “гамаки” і не зли її, поняла?
-Що???
-Що. чула.
Не повіривши своїм вухам, я поїхала до дому і гірко плакала. Я зненавиділа людей і перестала вірити в Бога. Я дуже переймалась, що не могла найти роботу, а тоді був такий час, що всіх молодих дурили, не виплачували зарплатні, мабуть багатьох спідкало таке як мене. Та все ж таки я не здавалась, шукала все кращого, хотілось все рухатись вперед і радіти життю.
Осінь. Я все ж сижу дома і хочу побачить своїх друзів. Мені в нет написав Мутер і Саша, я зібралась їхати на “Нівроку” - Всеукраїнський рок-фестиваль у Тернополі. Зраділа, коли побачила Антуанетту і Хардметал. Але чомусь я не бачила радості в них, їх не хвилювало, що я їх не бачила цілих шість місяців, навпаки вони стояли надуті і з ними відчувалось якийсь дискомфорт.
-Привіт Тоня, Хардметал!
-Привіт... ти з ким будеш?
-Як з ким? З вами, я ж до вас приїхала, хотілось з вами на концерті побути.
-Ну не знаю, тому що до мене приїжають друзі з якими по неті познайомилась.
Я зайшла з ними в туалет і почула як до мене дзвонить Мутер.
-Привіт Мутер, не вже ти теж будеш на Нівроку?
-Так Діто, зустрічай мене.
Я сказала, що іду бо Мутер приїде, а вони єхидно сміючись промовили:
-Та йди, не забудь привіт Менсону передати.
Все ж таки було боляче чути від подруг їхні насмішки з мене,адже я привикла до них,і тим більше навчила їх слухати метал,їм відкрила очі на субкультуру,і навіть вікрила своє серце для дружби.Не довго сумувала,як побачила що прийшов Мутер,а за ним за годину пригнався Саня. Потім я ще бачила блекерів,тих що колись дружили з Ромкою.
Нівроку було як не як чудовим, сцена шикарна ,а музика ідіотська.Я з знайомою пішла до туалету в кущі,тіки вона присіла до неї міліція:
-Ей дівчино,ти маєш розум в туалет ходити?
-А що?
-Тут заправка,і приватне місце.
-Ясно.
Санька напився цілу дорогу шпортався кричав хеві метал,ішов не бачив де сходи, чуть голову не розбив.
-Діта веди мене.
-Ой не можу з тебе.
Мутер теж таке саме було,до дому їхати а вони понабирали випивки ще багато.До дому їхали весело.
-Діта я жалію що не знав тебе раніше,ти така прикольна дівчина,з тобою так весело.Просто тоді ти мала Романа ,а тепер маєш Павла.
-Так,я маю вже Павла і дуже його люблю,не зраджу його.
Приїхала до дому все ж таки подзвонила Павліку,і чогось мені було обідно за подруг Антонету і Хардметал.Чогось друзі мінялись в мене на очах,але я вже не відчувала такої самотності як раніше,вірила і знала що будуть друзі які заслуговують на мою дружбу.І я не помилилась моєю подругою стала подруга з нету- Наталя Лагода.Вона була дуже інтелегентна проста,весела і в багатьох вчинках нагадувала мене,з неї тіки виходила доброта,не було видно завісті.Колись одного разу вона приїхала до мене в гості до Збаража.
-Привіт Наталя!
-Привіт Діта!
-Ти знаєш що від тоді як ми переписувались в аські,я не приділяла тобі увагу,а дружила більше з Тонею і Хардметал.
-Знаю ,я хотіла щоб ми були подругами,але ти дружила з ними..
-Так,я не розіміла Наталя, що вони з мене сміються чи завідують мені.
-Так те саме Діта,але ти моя подруга будеш і є яку я поважаю.
-Дякую тобі за це.
Діта обняла подругу і зрозуміла що все ж таки на світі існують такі почуття як дружба і справжнє кохання.І взагалі якщо людина не красива чи не такої фігури повна чи навпаки висока дуже,яка має погані манери,вона може стати вашою найліпшою коліжанкою,головне її душа і ставлення.З Наталею також гуляла Таня,добре находилась я прийшла і лягла спати.
Минув місяць як до мене всеж таки подзвонила Оксі:
-Діта маленька я маю роботу!Тепер веду гурток дитячої творчості.
-Класно,Оксі я рада за тебе.!
Я дуже рада була за подругу,але віддчувала що вона від мене відаляється в неї вже було збудоване життя,свої інтереси,заміжннє життя.Коли приїхав Павлік,я зрозуміла що
він моє чудо і моя велика любов,я дуже боялась що мої батьки будуть проти нього бо він неформал і руський.Але Павло поговоривши з моїми батьками сказав що дуже кохає мене,
і хоче бути зі мною.Оксі обіцяла піти десь коли Павло буде,так і не прийшла.На Різдво я ,Саня і Павло і Люба поїхали в Марокану.Сані купили бренді колу,він пів бутлика кинув в мусурник і промовив :
-Все Діта я готовий
-Нащо ти вилив капєц з тобою,ти якийсь циркач,гг
-Ай,Марокана то не висадка.
-Ой на висадку тебе ще візьми,ти там таке наробиш,що потім людми всі будуть ходити на вухах,тоді фоткав всіх і музикантів, і мене по сто разів.
-Так а фіга,Діта я фоткаю, заношу в нет,ми скоро станемо відомими.
-Гггг можливо.
Епилог
В “Марокані” диско-клубі була електрика,Саня скакав коло труби,я теж з боку дуріла,вже діско закінчилось,а Саня ще в залі танцював сам,Пашка хникав куда ми його привезли.
Вже на другий день я стояла на пироні у вагона і провожала Пашу до Криму,все як завжди не успіла з ним побути ,мене тішило те що в ми в жовтні поженемось.
Через місяць Паша втратив роботу,бо в Україні почалося масове скорочення через економічну кризу,я за все переживала.На моє день народження прийшла величезна маса народу,мої друзі:Тетяна,Наталя,сусідка Ірина,Оксі,Ігор,Саня з дівчиною,і його брат Борис.
Я була дуже рада всіх бачити ,і рада за те що взнала що Саша жениться теж цього року.
-Діта вітаю!Залишайся завжди такою простою,красивою доброю.!
-Спасибі мої маленькі.
Все ж таки ми пішли в клуб,і там накуплявши спиртного,і напившись,я чомусь спяніла.
В мене була сумка рюкзак назад туда я кидала всі подарки які дарили,ьтам був піднос,і ще щось,ну та сумка зі стола падала разів сорок.
-Діта ти така прикольна,я хочу бути такою як ти але ,скажи мені як такою бути?-каже Оксі.
-Ну,не знаю,потрібно тішитись життям, все іти вперед,любити людей,цінувати дружбу.
Не повнячи що вже і казала,я побачила що світло засвітилось закривали клуб,переді мною стояв Сашко з дівчиною,Борис,і я побачила свою сумку в якій була побита посуда подарки,встала іти до дому.В руках Борис тримав поломану троянду.
-Оце відірвались Діто.
-Та ну,тепер мені капут дома буде.
Бачивши що Борис не хоче іти від мене,я все ж таки сказала щоб він ішов до дому спати.
Вдома добряче перехопила від предків,і це стало мені уроком,що ніколи не потрібно напиватись так,бо це є не вподобаємо.Кадрова агенція мені найшла роботу,я там трошки підзаробляла секретарем в одній торговій фірмі.Шефи були дуже гарні і добрі,але їхня фірма то процвітала то через кризу народ нічого не купляв,і типу як стояла на місці,я там дуже хотіла робити.але не хотіла рискувати собою,своїм часом.
Переживала чи відбудеться весілля, чи Павло зможе приїхати до мене,тут почула дзвінок по мобільнику:
-Паша?
-Привіт любов моя,я так за тобою сумую,я приїду літом,щоб ми поженились.
-Справді котик?
-Так ,не залишай мене,тому що без тебе я не зможу бути,я люблю тебе найбільше за всіх на світі.
На заводі все було постарому,поставили мене на конвеєр,де без кінця їхали доски,і я швидко пхала дроти.Забула один і той самий кліп ставити червоний.Треба було через мене розмотувати цілу кабельну проводку і всі мої напарники і я цим займалась.Ідучи з роботи я побачила Лесю,яка спішила на автобус і перегнала мене,але не бачила доски.Ця доска стояла все там на неї ставили товар,Леся зашпорталась за ту доску вона аж в сторону відїхала,я аж злякалась бо думала що вона може забитися,так летіла.
мені дуже сподобалось як виступили мої коханні Namelles,я була з Тані сестрою Василиною і її друзями,була рада що я всім сподобалась,а рок музиканти впізнавали мене вже здалеко,я зрозуміла що я дійсно кльова бо мене всі люблять і тому я щаслива.Хоч я подобалась іншим хлопцям набагато молодшим за мене,я все ж таки давала їм поняти що до мене не потрібно загравати,а Паша і справді самий ліпший,тому що він єдиний який чекав на мене так довго і він цим самим доказав свою любов до мене
З Наталею дружили дуже добре і вона мені стала найліпшою коліжанкою.Чекала нового року,бо на нього має приїхати моя найбільша любов Паша.
Сижу в хаті як завжди.Дні вже скоро темніють,в колонках гупає Shagarth,Akitsa,Raw//Шкода що як колись і тепер в мене мало друзів,не кожен може сприймати мене,але я змінилась.Я почала сумувати за Пашею,я розуміла що він самий ліпший який мене може розуміти і поважати.Саме це я хотіла щоб друзі мене поважали і цінили.Дзвінок по телефону,це дзвонила Оксі.
Вцей день до мене приїхали подруги Антонета Таня і Галина,я проводила екскурсію в своєму місті,їм дуже сподобався наш замок і костел.Ідучи з цвинтаря відломався шльопанець я така хоч плихай,хі,взяла вділа чорну ризинку не могла іти 
Одного разу я не могла заснути і подивившись що горить полумя якесь я думала що горить наш дім,підкравшись вниз я побачила як горів москвич,потім я побачила толпу хлопців з повіря і так просто знайомих які ржали і крутили рамштейн,охопила паніка як машина підірветьс то все в чорту мать згорить і може постраждати дім,хлопи резко опомятились і з того сміху і забави почали бігти з відрами..я сміялась,коли побачила пару готес внизу.Оце дураки.Раз на новому році,я вирішила дома не сидіти а справляти новий рік з Оксі і компанією,ідучи підранок до дому оксі як завжд на пала на мене і ми попадали.Я вся в болоті з снігом перемішаним тріпаюсь ,прихожу до дому відкриваю двері,батьки дивляться підрозріло,я захожу така з новим роком і пішла в плащі довгому з болотом до хати.Тепер я щаслива що маю таких подруг як Тоня,Таня,наталі,ну і навіть Оксі,ще тому що я зустріла справжню любов свого мявчика Пашу і скоро я їду до нього на море.
