відчуваю себе мертвою.

ні, не фізично. фізично, я так як і раніше встаю о сьомій, готую собі каву, збираюсь на роботу,  говорю по телефону, зустрічаюсь з друзями, кудись спішу, інколи невстигаю, дивлюся фільми, посміхаюся і ще ціла купа всього того, що входить у звичний режим мого життя.

а от душевно. душевно тільки відчуття пустоти.

вічний голод тепла, від якого всередині все стискається.

найзагостреніше він відчувається зранку.

коли ти тільки починаєш прокидатися і ще лежиш в своєму ліжку не розплющуючи очей.

і готова так пролежати цілу вічність, поки хтось тебе не знайде, отаку от сонну, в піжамці з метеликами, з закусаними до крові губами, з запахом дорогих парфумів і вчорашнього міцного алкоголю.

знайде, і подарує тобі ПОВІД прокидатись, готувати ту ж саму каву, курити, збиратись на роботу, кудись спішити, завжди встигати, вкладати більше суті у слова. і найголовніше - відчувати ще щось, окрім цієї пустоти. навчить бути живою в кінці кінців.

і ти лежиш. і чекаєш. бо самій шукати вже втратило будь-який сенс, так само як втратили сенс всі ті речі, які колись приносили задоволення.

 

7. будильник. час, коли пора грати в нормальних людей. встаю і підходжу до дзеркала. посміхаюся.

можливо, мені колись таки дадуть Оскара за зіграну найщирішу посмішку, на яку ведуться стільки людей.

так мало хто вміє.