Я знову їду до Львова.... На один день...
Є велике бажання зустрітись з ЛіРушними друзями зі Львова....
Чекаю відгуків)))

Мій т. 8-097-900-39-86

Переглядала сьогодні свою книжкову бібліотечку.... Знайшла свої з маминого дитинства (рядянські!) книжечки "для середнього та старшого шкільного віку"...
Багато з них про боротьбу соціалістів з капіталістами... Про боротьбу пригноблених за більш достойне життя... (а що, раніше розвивали почуття патріотичної свідомості у радянських дітей, це тепер у визначенні таких як Я, слово "патріот" замінили словом Далі

Настроение сейчас - сумно

Що ж Прощай Saerix.... Стас - це те, що люди називають "нэ судьба"... Мабуть таки нэ судьба.... 800 км відстані не підсилу нікому.... Дякую що видалив, дякую що перерізав останню ниточку з старого щоду.... Нас об"єднав один процитований тобою мій вірш.... Вірш для неї... Я тоді її намагалася зненавидіти, бо вона робила боляче тобі.... Але ненавидіти схожих на себе не можливо... Вона залишилася зі мною... Ти пішов шукати своє щасття.... Що ж любові тобі... Я вірю ти її знайдеш, може вона ходить по одній вулиці зтобою, їздить в одній маршрутці, відвідує ті ж кав"ярні.... Вона поруч...Тільки оглянись....І ПРОЩАЙ....

На пам"ять колись тобою процитоване:

"Я закрою глаза и стану прозрачной как время,
Возьму твою руку, почувствуй я вместе с тобой,
Я останусь твоей, хотя буду рядом со всеми,
Свое прошлое вспомню последней холодной слезой.

Я себя растворю в лабиринтах пустующих улиц,
Ты мой голос услышишь в стуке трамвайных колес,
Но Творца не проси, чтобы я к тебе снова вернулась,
Пусть останется все в переплетах несбыточных грез.

Я стану звездой, что поблекла в рассветном небе,
Ну а может быть стаей улетающих вдаль журавлей,
Или может как в сказке, где я заколдованный лебедь,
Потерявший себя, в королевстве мертвых теней

Мы не в силе узнать что судьба нам готовит дальше
Не порвешь, не развяжешь, слишком спутана эта нить,
Только я умоляю давай проживем без фальши
Может сможем найти тонкий смысл у обычного слова "быть"

Давай оставим себя звездопадом на радость людям,
Музыкант без надежды и потерявший веру поэт,
Мы закроем глаза и агонии больше не будет
Но не надо жалеть зря потерянных прожитых лет.

Не смотри на других, загляни прямо мне в сердце
Чтобы прошлых ошибок больше не повторить
Ты меня не целуй, я в обьятьях хотела согреться,
И вновь убедится что сможешь меня ты простить

Не хочу опускаться до подлой и жалкой измены,
И тонуть в океане не существующих чувств,
Ощущать как под лезвием сопротивляются вены,
И ложью застыть случайно сорвавшейся с уст...



... Я буду молчать, ожиданием разрежу время
Я израненный ангел, потерявший одно крыло
А там далеко, таких же целое племя,
И к ним возвратится мне больше не суждено

Дай мне руку, посмотри мне в глаза - я на грани,
Прикажи сердцу биться вместе с моим в унисон
И забудь обо всем что когда-то давно было с нами
Дай мне руку и вместе войдем в этот сон.

Не надо искать среди прошлого жизненных истин,
Отбросим иллюзии, вместе со всем что перестает
Нести в себе смысл, хотя он тоже бессмыслен,
Жить в погоне за временем, но оно нас не подождет

Ухожу в пустоту, я живая, но я умираю,
Ты чувствуешь как моя ослабла ладонь
Я сгорела в огне ослепленная отблеском рая
Где силу брала убитая мною любовь ..."

Нещодавно помітила за собою дивну закономірність - я не можу нічого писати, без музики...
Музика допомагає мені творити.... Налаштовує мій хід думок на потрібну хвилю... Одягаю навушники, включаю мелодію і відгорожую себе від різких звуків зовнішнього світу. Музика стає підтримкою ідеї, сюжету, надає своєрідний стиль і ритм письму.
В залежності від настрою і фрагменту твору я вибираю різні стилі музики.
Найкраще писати під іншомовні пісні, музику без слів чи саундтреки із фільмів, оскільки вони абсолютно не заважають зосередитися на темі, та не дозволяють відплагіатити сам зміст пісні...
А коли музика ідеально доповнює текст, то виникає відчуття сну наяву... ніби то все не фантазія, а реальність другого простору.... А ще музика з письмом чудово заспокоюють і дозволяють позбавитись негативних емоцій... Тож включаємо улюблену мелодію, беремо клавіатуру (чи то ручку і листок паперу) і творимо-пишемо...

Питання дня:
Любі френди ЛіРу, хто їде на шешори?....
Є велике бажання побачити там знайомі обличчя...

Чекаю відкликів...

Через вікно, пробившись до кімнати
Вмирає промінь світла на підлозі,
І день втікає, місто хоче спати,
Роняє кран свої холодні сльози...

Про що він плаче, я не хочу знати
Себе ділю на дві криві частини
Одну могла б тобі подарувати
Якби хотів ти тої половини...

Йду мити руки від червоної помади
І знову змушую навзрид ридати кран
Себе питаю задля чого ради,
Міняю вкторе правду на обман??

Всі ролі міряю, дивлюсь на себе в дзеркало
Та в жодній з них надовго не утримаюсь
І буду завжди чесною й відвертою
Не стану матір"ю, коханою, дружиною...

Хоча...Змогла би... Та чи дочекаєшся??
Чи варто вірити, надіятись, страждати?
Я все боюсь, а ти чомусь вагаєшся
Ніхто із нас не зможе покохати...

Моя душа відверта і сполохана
Як і в дитинстві вперто в себе вірю,
Я плачу не тому що я закохана,
А що кохати взагалі не вмію...

Нам назад не вернутись...
Ми стали чужі...
На піску твоє ім"я...
Змили дощі...
Одного не збагнути...
Чому досі у сні...
Я розказую Богу...
Як ти потрібен мені...

"Люблю я ніч, яскраві сни,
емоцій дивні витинанки.
Люблю я ніч, та більш за все,
люблю я сонячні світанки..."



Приходить ніч...
Тільки вона робить ближче нас з нашими коханими і близькими, тільки вона дарує нам яскраві емоції у снах, тільки з нею ми буваємо спокійні, тільки ночами ми стаємо ближче на один крок до мрії...
Жаль, що вона така коротка...


Але я все одно більше люблю ранки....
Люблю запах заварної кави з корицею, люблю свою рожеву піжамку, люблю сонний безлад на своїй голові....
Люблю підходити з чашкою до вікна на кухні і дивитись як прокидається моє місто, посміхатись в небо...
І вірити в себе...

Настроение сейчас - хз...

Останнім часом мені все дедалі важче зібратися з думками...
Всередині присутнє якесь дивне відчуття... може то просто параноя... ні... я мабуть закохана...
Хоча складно сказати, бо стан закоханості в мене завжди...
але іноді він стає дуже сильним і відчутним... коли це взаємно  з її боку, то я навіть думаю, що вмію літати, але про всяк-випадок тримаюсь осторонь відкритих вікон, бо не хочу випробовувати долю....
...але якщо я  не відчуваю взаємності, то це відчуття починає приносити страждання і десь на рівні серця заводиться черв"ячок... і той черв"ячок гризе зсередини до тих пір, поки не прогризає дірку наскрізь у гнилому яблучкові мого нереалізованого кохання, а потім відпускає...і мені стає легше...

Хм...а іноді навіть здається, що все безнадійно ...
мабуть просто здається....
Хто знає...!!??

Настроение сейчас - нєпанятнає)

Як пройшов мій ранок наступнього дня після ДР я описувати не буду....
Скажу одним словом...Важкувато....

Перейду до того моменту, коли я і мої колеги (щасливі та п"яні) пили за моє здоров"я (цікаво яке здоров"я може бути, коли наливають "по самі вуха"), за моє кохання (ці тости коментувати не буду) і ще за купу всього-всього, що мені на їхню думку архінеобхідне....
Після "енної" випитої скляночки, сиджу і спостерігаю за всім, що відбувається... Колеги веселі, ножики-виделки повикидували хто-куди і від культурно-інтелігентного колективу не залишилось нічого... Офіційно-ділові тости помаленьку змінили заборонені цензурою анегдоти..))
Повернусь до себе.... Сиджу за столом... За мене вже забули, п"ють хто-за-що... Дивлюсь у свій стакан... Шампанське.... а в ньому трупаком плаває шматок хліба... Думаю про те, що трупи мабуть так само розбухають, коли спливають на поверхню, бо якби не розбухали, то так собі і лежали на самому дні далі)... Втикаю... про себе чомусь кажу:"кульно"....Хех...моє фірмове слово "кульно".... Згадала одного хлопчика, якого воно страшенно дратувало.... При згадці про нього мене перетіпує і я незнаю чому "кульно" заміняю словом "кльово".... Думаю, що те "кльово" звучить занадто по-москальськи... Знову просто втикаю... Дивлюсь на колег-чоловіків, що теревенять про якусь супер-пупер-нову-хірню-техніки і жалію, що серед них немає жодного підараса).. гомосексуалісти такі кльові... з ними можна говорити на більш зрозуміліші теми і вони не осудять і не поржуть з тебе)))... І в них немає таких незрозумілих діалогів....
Шукаю в шухляді телефон... клацаю смс-ку одному дружкові нетрадиційної орієнтації: " Я тібя люблю.. ти мнє самий лущий друххх..." (орфографію я зберегла).... Той через кілька хвилин присилає мені багатозначну відповідь "????"... Що ж, я чогось більш лаконічного і не чекала.... Забиваю і на це)))


Пі.Ес.Добираюсь своїми двома лапками додому... Дивлюсь на своє відображення в дзеркалі.... кладу свою руку до руки свого дзеркального "Я" і кажу "Привіт доросла Льонко... Хеппі Бьорздий ... "
І йду спати...