Раніше я просила хлопчика із хвилястим волоссям, щоб він поїхав зі мною далеко. Ненадовго. Хоч на трошки. Бо тоді дуже хотілося вирватись і поїхати у незнайоме місто до незнайомих людей. А він не міг. Казав,шо грошей не має. А зарас він просить, шо б я їхала з ним далеко. А я не хочу. Не тому,шо пам*ятаю,шо він нехотів їхати зі мною. Просто не хочу. Саме з ним. А він кожен день дзвонить,хоче гуляти зі мною. А я брешу. Шо вчу уроки. Нє,я уроки і вчила. Але це не було головною причиною. Вчора подзвонив. дуже просив вийти. Не хотіла. Вийшла. (совість?) Він стояв разом із своїм хлопчиком,який косить під хлопчика з хвилястим волосся. Нє,він не крутить волосся,шоб воно кучеряве було і він нагадував того хлопчика. Він просто робить усе,як він. Не люблю. Пішли на залізничний міст. Вони багато говорили. Робила вигляд,шо слухаю. Гарно. Темно. Чорне небо. Високо. Вітер. Дрібний дощ. Так би й полетіла. Хлопчик з хвилястим волосся захотів мене кинути з моста. Нє,він би не кинув. Просто хотів взяти мене на руки. Лиш торкнувся,а я зразу сказала,шоб він забрав свої руки.. Кілька раз повторила. Дойшло. Злякався. Забрав. Дивно так. Я не поїду з ним нікуди. Боюся. Він починає сприймати мене не так,як сприймаю його я.. Ніколи не скажу йому,що поїхати далеко хочу не з ним. А з хлопчиком з борідкою.. Я ніколи не буваю така..як коли знаходжусь біля нього. Як бачу його. Але ж не буває казок. Як він знайшов мене в чаті? А так. Говорили. Домовились зустрітись. Субота. Тепер це найкращий день. Подарував мені диск. З гарною музикою. А потім ми танцювали разом повільні пісні. Говорили. Цікавий. " - Я тобі теж якийсь диск подарую. - Нє,не треба. В мене всьо вже є. - Та нє,я так не можу. Кажи хоч приблизно,які гурти любиш,шоб я знала,шо шукати. Кажи. Шо любиш? - Шо люблю? Иии..Кефір! " Цікавий. Я таких не бачила. А на наступну суботу.. Хм. Дивно. Коли я йшла по вулиці, зрозуміла,шо ззаді йде він. Почала йти повільно,ніби калюжі довго перестрибую. Догнав. Він. Як? Звідки я знала? Подарувала йому диск. Два. KMFDM. А хлопчик із борідкою дав мені гарні журнали почитати,про метал. Побіг. Сказав,шо ше сьогодні побачимось. Сиділа на лавочці сама. Прийшов він із своїми друзями. Говорили. Потім він розвернувся і пішов до мене. Сів. Поруч. Біля мене. На лавочці. Зі мною такого ніколи не було. Як тільки він підійшов, почала підвищуватись температура..Здавалось,шо кров кипить.. А серце..Воно калатало,як скажене..Здавалося,шо от от розірветься..Або вилетить..Розірвавши грудну клітку.. Мокрі руки. Шо це? Розмовляли. Він переживав. Мовчали. Обоє перебирали в голові всі думки,намагаючись знайти,шо спитати..Як тільки знаходили,говорили одночасно..Шо ж це? Чекаю суботи. Знову побачу хлопчика з борідкою. Ні, зараз борідки у нього вже нема. Але таким я його пам*ятаю. Перед тим,як ми познайомились у чаті..Кілька днів перед тим. Мені снився сон. Ми бігали босі по місті під дощем, тримаючись за руки..Хто він,цей хлопчик з борідкою? Чому я така,коли він поруч? Чекаю суботи..