-неизвестно

 -ћетки

алина остафийчук алкоголь арт библиотека боги ведьмы видео вкусно волосы врем€ гадание город гороскоп графика дети дизайн дом женщина животные жизнь здоровье им€ инфобизнес искусство истори€ исцеление календарь картинки кельты кира костенко книга колесо года комп корни неба космос кот красивые картинки красота креатив кухн€ литература литфест любовь люди маги€ мантика мода мудрость мужчина мужчина и женщина музыка наука небо нумерологи€ нэп обр€ды обычаи одежда он она оргазм отношени€ песн€ познай себ€ похудеть поэзи€ праздник прикол психологи€ путешестви€ рецепт рукоделье руны сайт свадьба секс скульптура слав€не смерть собака ссср стиль стихи счастье творческий орден корни неба творчество тест травы фестиваль фото футарк характер хохма художник хэллоуин человек шаманизм этнографи€ юмор €зычество

 -÷итатник

Ќежно и стильно, небрежно и винтажно - (0)

¬ стиле Ѕохо.Lookbook Collection | Daniela Dallavalle бренд Elisa Cavaletti (ЂЁлиза  авалеттиї) II ...

—ама€ больша€ бесплатна€ электронна€ библиотека - (0)

—егодн€ дл€ любителей читать книги, € предлагаю вам насто€щий подарок...))) “акой Ёлектронной б...

Ћайфхаки - (0)

ѕолезности разные 21 Ќажми на картинку 12 лайфхаков с...

Ђ уклы дл€ мальчиковї - (1)

” массовых отечественных солдатиков довольно коротка€ истори€, около ста лет — до револ...

 -я - фотограф

базова€ программа с гантел€ми

 онцентрированное сгибаниеЎрагиѕриседани€ с гантел€миќтжимание от полаќтжимание от полаѕопеременный подъем на бицепс“рицепсовые разгибани€ с гантел€миѕодъЄм на боковую часть прессаѕодъем гантелей

 -ѕодписка по e-mail

 

 -ѕоиск по дневнику

ѕоиск сообщений в Ћина_«вездоглазка

 -—ообщества

„итатель сообществ (¬сего в списке: 3) три_птицы „ортова_ƒюжина creative_art

 -—татистика

—татистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
—оздан: 29.10.2007
«аписей:
 омментариев:
Ќаписано: 1798

 омментарии (1)

Ѕез заголовка

ƒневник

„етверг, 05 јвгуста 2010 г. 14:45 + в цитатник
¬ќЋ’¬»

”с≥ давн≥ сусп≥льства мали ч≥ткий кастовий под≥л. як писав ¬. Ўа€н, У≤нституц≥€ каст забезпечуЇ лад та ≥Їрарх≥юФ (1.870). ¬олхви, воњни, землероби (рем≥сники та ≥н.) - аристократ≥€, ≥нтел≥генц≥€, народ, €к колись, так ≥ нин≥, в≥дпов≥дають трьом основним видам д≥€льност≥ сусп≥льства: вольов≥й, розумов≥й та чуттЇво-емоц≥йн≥й. ”крањнська духовна верства мала в давн≥ часи, можливо, той же статус, що в ≤нд≥њ брагмани (жерц≥, представники вищоњ касти).  аста брагман≥в представл€ла, ≥деал≥стичн≥, творч≥ елементи ≥сторичноњ сп≥льноти.
” словТ€нських народ≥в, у тому числ≥ й украњнц≥в, ≥снувала ще й своЇр≥дна п≥дпор€дкован≥сть самих жерц≥в: кожне племТ€ чи поселенн€ мало свого волхва. ќчолював ус≥х головний волхв чи жрець держави, €кий в≥д≥гравав головну роль порадника у вир≥шенн≥ державних справ (при кн€зев≥), бо вс≥ важлив≥ справи в кн€з≥вствах вир≥шувалис€ на кн€жих радах, в €ких обовТ€зково брали участь найшанован≥ш≥
волхви. ¬иконавц≥ €зичницьких рел≥г≥йних обр€д≥в мали р≥зн≥ назви: волхви, кудесники, жерц≥, а також - чар≥вники, в≥дуни, в≥щуни, потворники, знахар≥ та ≥н. «вичайно, вс≥ ц≥ назви стосуютьс€ людей з р≥зними обовТ€зками. Ћ≥тописи донесли нам в≥домост≥ про те, що кн€зь поЇднував св≥тську ≥ духовну владу, коли розпочинав загальнодержавн≥ богослуж≥нн€, клав першу борозну, звертавс€ з≥ —ловом до воњн≥в перед битвою тощо. ≈тимолог≥€ слова кн€зь св≥дчить про спор≥днен≥сть його з пон€тт€м волхв, жрець, св€щеник (наприклад, польське ksiaze - кн€зь, ksiadz - Укатолицький п≥пФ, ксьондз - 2.≤≤.475).
 н€зь у св≥домост≥ давн≥х словТ€н мав значенн€ голови роду, батька. ¬≥домо також, що в до≥сторичн≥ часи роль жерц€ в родин≥ виконував батько, д≥д чи прад≥д, тобто найстарший в родин≥. ѕор., наприклад, назви св€щеника, €к≥ побутують ≥ нин≥ - УотецьФ, УбатюшкаФ. Ѕ.  равц≥в у своњй статт≥ Ућ≥толог≥€Ф писав: У—кити мали статуњ чи ф≥гурки своњх Ѕог≥в, ≥, за св≥дченн€м ≈л≥€ √ерод≥€на, називали ц≥ ф≥гурки попами (грецьке попос - назва дл€ Ѕог≥в ≥ дух≥в)Ф (3.8). ¬≥рог≥дно, до цього ж р€ду можна в≥днести ≥мТ€ ск≥фського божества ѕапай (Ѕатько), €кий, за √еродотом, ≥дентичний «евсов≥. “ака взаЇмоперех≥дн≥сть ≥мен Ѕог≥в, жерц€, кн€з€ ≥ батька (д≥да) родини стане зрозум≥лою, коли звернемо увагу на обр€дову мову жерц€ в≥д ≥мен≥ Ѕог≥в: √ерборд описав зустр≥ч жерц€ яровита з сел€нином у л≥с≥: Уя Ѕог тв≥й,- вимовив жрець, - € той, хто од€гаЇ пол€ зелом ≥ л≥си лист€м; даЇ припл≥д череди ≥ все, що служить дл€ корист≥ людини: все це даю тим, хто шануЇ мене, ≥ в≥дбираю у тих, хто не визнаЇ менеФ
(4.30). —воњ пророкуванн€ волхви чи жерц≥ також могли виголошувати в≥д ≥мен≥ Ѕог≥в, н≥би передаючи њхню пр€му мову. ” У¬елесов≥й  низ≥Ф знаходимо зверненн€ Ѕог≥в: ѕеруниц≥, —варога, ћатер≥-—лави та ≥н. до народу. Ќаприклад, мова ¬ишен€ Ї водночас ≥ пророкуванн€м ≥
повчанн€м: У—е бо ¬ишень ≥де по хмарах до нас ≥ каже: Уƒ≥ти, город≥ть град ваш ≥ кр≥п≥ть його, бо будете оточен≥ по весн≥, ≥ боротьба ваша буде люта ≥ кр≥пка. ќце —варог послав мене до вас, сказавши, що будете мати —или Ќебесн≥ ошую ≥ одесную ваших, ≥ також казав, що ви недбало ставитесь до Ѕог≥в, ≥ так бо Ї сам≥ перед ворогамиФ (дощ.15б).
¬ ж≥ночих св€тилищах (присв€чених Ѕогин€м, покровителькам ж≥нок) духовними особами були ж≥нки-волхвин≥. ¬ фольклор≥ збер≥гаЇтьс€ назва волхва (ж≥н. р≥д в≥д волхв). “ак називали ж≥нок, €к≥ вм≥ли л≥кувати, чарувати, передбачати майбутнЇ тощо. ¬≥дом≥ й ≥нш≥ назви: потворниц€, потвора, що означало ту ж≥нку, €ка Утворить чудесаФ. Ќегативного в≥дт≥нку це слово набуло лише п≥сл€ христи€н≥зац≥њ, а згодом христи€ни надали йому ц≥лком протилежного значенн€ -негарноњ бридкоњ ≥стоти. ѕро волхвинь €к про УбогопротивнихФ ж≥нок писали христи€нськ≥ попи в своњх настановах, €к спов≥дувати людей у церкв≥: Ујще волхову водил еси в двор или к ней еси ходилФ (6. є3); У»же ворожила еси з бабами богумерзка€Ф(6. є10); У»ли сумеешь волшебные притворыФ (6.є15). ¬ Ќомоканон≥ ≤вана ѕостника читаЇмо: Ујще жена нека€ чароде€ние ухитривша€ и к волхвам и чароде€м ходивша€, и аще уб бесам послужи и призывани€м бесовским,- вс€ лета живота своего без причащени€ да будет, токмо к смерти да причаститс€Ф (7.149). (“ут ус≥ вид≥ленн€ наш≥). ќтже,слово волхова, чароде€ние ухитривша€, призивание бесовское та ≥н. св≥дчать про певн≥ €зичницьк≥ обр€дод≥њ - Уволшебные притвориФ, €к≥ засуджувалис€ христи€нською церквою ≥, на зд≥йсненн€ €ких накладалис€ певн≥ покаранн€ чи обмеженн€, в даному випадку - позбавленн€ христи€нського причаст€ на все житт€. Ѕули ≥ сильн≥ш≥ покаранн€, а саме т≥лесн≥ катуванн€, €к≥ ≥нод≥ зак≥нчувалис€ смертю. “ак, патр≥арша грамота на заснуванн€ Ћьв≥вського братства 1586 року наказуЇ: Уј, €кби в котрому м≥ст≥ чи сел≥ була чар≥вниц€ або ворожка - сосуди ди€вольськ≥, - або волшебниц€.., да ≥стребитьс€ от церкви, ≥ тих, котр≥ ƒи€волом прельстившись, до чар≥вниць ≥ ворожок ход€ть - в≥длучайте!
(8.≤≤≤.602). Ќа думку ™. јн≥чкова, Ѕогин€ ћокоша мала пр€ме в≥дношенн€ до ж≥ночих таЇмних знань, чарод≥йства. “ому попи запитували ж≥нку: Уне ходила ли к ћокоше?Ф, що означало: Учи не ходила до чаклунки?Ф (9.276)
“е, що ж≥нки часто зверталис€ до волхвинь, чаклунок по допомогу у вс€ких родинних справах (знайти чи повернути чолов≥ка, викликати його коханн€, вил≥кувати чи зм≥цнити дитину, допомогти заваг≥тн≥ти безпл≥дним) засв≥дчено в багатьох документах. ќсь €к УƒомостройФ (1649 р≥к) засуджуЇ таких ж≥нок: У« дитинства почне вона у прокл€тих баб обавничества навчатис€ ≥ Їретицтва шукати, ≥ запитувати буде багатьох, €к би њй зам≥ж вийти ≥, €к би њй мужа причарувати на першому лож≥ ≥ в перш≥й бан≥; ≥ знайде обавник≥в ≥ обавниць, ≥ волшебство сатанинське, ≥ над њжею буде шепот≥ти ≥ п≥д ноги п≥дсипати, ≥ в узгол≥вТ€, ≥ в пост≥ль вшивати, ≥ до штан≥в пришиваючи, ≥ над чолом втикаючи ≥ вс€ко прилучившись до того промишл€ти, ≥ кор≥нн€м ≥ травами прим≥шувати - ≥ вс≥м цим над мужем чаруЇФ.
“радиц≥њ ж≥ночих чарувань беруть своњ початки в глибин≥ в≥к≥в. ” У¬елесов≥й  низ≥Ф зустр≥чаЇмо слово кудесниц≥ (ж≥н. р≥д в≥д кудесник): У...чар≥вниц≥, €к≥ в л≥сах були, вз€ли меч≥ ≥ п≥шли з раттю. ≤ побачили кудесниць, €к≥ чудеса велик≥ творили. ≤ ≥з праху, кинутого до небес, встають –ат≥ Ќебесн≥, ≥ т≥ течуть на ворог≥в ≥ могилюють њх. ≤ тамо бачимо птах≥в великих, що лет≥ли на нас, а кинулис€ на ворог≥вФ (5.дощ.14). ÷€, на перший погл€д, поетична г≥пербола могла мати й ц≥лком реальну основу - завд€ки чаклунству (певним обр€дод≥€м волхвинь), п≥дн€вс€ в≥йськовий дух воњнства ≥ вони отримали перемогу над ворогом.
ѕро незвичайн≥ знанн€, ум≥нн€ л≥кувати, розум≥ти закони природи ≥ косм≥чних св≥тил, €кими волод≥ли ж≥нки-чаклунки, збереглис€ х≥ба що легенди. ѕисемних доказ≥в цього мало, та й те, що Ї, носить характер христи€нськоњ критики, осуду тощо. ’оча де€к≥ ≥сторичн≥ приклади св≥дчать про виконанн€ ж≥нками функц≥й верховних жриць: У” ск≥ф≥в... там, де влада переходила до рук цариц≥, вона зд≥йснювала ≥ громадське богослуж≥нн€, при н≥й були д≥ви, зобовТ€зан≥ прислуговувати при обр€дах жертвопринесенн€Ф. (8.≤≤.55-56).
—еред предмет≥в культу, знайдених археологами, можна назвати де€к≥ атрибути волхвинь та волхв≥в. ÷е кремТ€н≥ знар€дд€ (стр≥ли), амулети у вигл€д≥ сол€рних та люнарних знак≥в, р≥зн≥ символи, жезли (кињ з наверш€ми), дзв≥ночки, жертовн≥ нож≥, жертовний посуд, пр€слиц€, к≥ст€н≥ писала та ≥н. ¬≥доме наверш€ ск≥фського волхва з к≥лькома дзв≥ночками, п≥дв≥шеними на ланцюжках до кон≥чноњ основи. ѕри ударах палицею об землю ц≥ дзвоники створюють ритм≥чний дзв≥н - в≥рог≥дно, под≥бн≥ палиц≥ з наверш€ми служили дл€ закликанн€ дух≥в-пом≥чник≥в або використовувалис€ в обр€дах з ≥ншою маг≥чною метою.
”  иЇв≥ неподал≥к в≥д —оф≥њвського собору знайдене пр€слице з написом: Уѕотворин пр€слиньФ, що датуЇтьс€ ’≤≤-’≤≤≤ ст. “е, що пр€слице було знайдене в скарб≥ серед коштовних золотих ≥ ср≥бних речей, св≥дчить про його ц≥нн≥сть дл€ власниц≥. «а даними археолог≥њ, пр€слиц€ в ”крањн≥ зТ€вл€ютьс€ ще в п≥зньому палеол≥т≥. «нах≥дки пр€слиць наочно св≥дчать про њхню св€щенн≥сть - не просто €к знар€дд€ прац≥, але й пристосуванн€ дл€ спостережень за небесними св≥тилами. ƒе€к≥ пр€сла мають астральн≥ знаки (—онц€, ћ≥с€ц€, —уз≥рТњв) або календарн≥, а також ≥менн≥ написи чи монограми, €к≥ вказують на ≥мТ€ власниц≥ - волхвин≥-в≥дунки, визначноњ особи (10.297-300), хоча Ї, звичайно, ≥ прост≥ пр€сла без в≥зерунк≥в, €к≥ використовувалис€ за пр€мим призначенн€м (настромлювалис€ на край веретена, щоб не спадало пр€диво).
Ќа п≥дтвердженн€ думки про те, що пр€слице було своЇр≥дним УокомФ, через €ке дивилис€ на —онце й ћ≥с€ць, ћ. „михов нав≥в народн≥ загадки: У≤з в≥кна у в≥кно - веретеноФ, або УЋисий жеребець через пр€сла гл€дитьФ, що означаЇ в≥дпов≥дно - сон€чний пром≥нь (€кий проходить ≥з в≥кна- —онц€ у в≥кно-око у вигл€д≥ веретена), ≥ ћ≥с€ць (Улисий жеребецьФ). “акими св€щенними, астроном≥чними ≥ л≥кувальними властивост€ми над≥л€лис€ вс≥ предмети, €к≥ мали отв≥р (особливо круглий): пр€жки, к≥льц€, топ≥рц≥, кам≥нц≥ з д≥рочкою (тобто пробит≥ блискавкою, Уперунов≥ стр≥лиФ) (10.341-342).
«ображень волхв≥в до нас д≥йшло небагато. ¬≥домий портрет жерц€ ћиробога з буш≥вського св€тилища, а також зображенн€ де€ких волхв≥в у л≥тописах. “ак, наприклад, у –адзив≥л≥вському л≥топис≥ п≥д 1071 роком вм≥щена м≥н≥атюра - зображенн€ волхва в б≥лому довгополому од€з≥ з широкими рукавами, вишитому спереду вздовж ус≥Їњ заст≥бки, з широкою в≥длогою.
„имало €зичницьких терм≥н≥в були перекручен≥ христи€нськими попами з метою висм≥юванн€ €зичницьких в≥рувань ≥ звичањв, €к≥ вони назвали УсрамнимиФ, Уб≥совськимиФ. ƒос≥ слово б≥с по€снювалос€ т≥льки з точки зору христи€нського св≥тогл€ду: УчортФ, Унечиста силаФ тощо. …ого найдавн≥ше значенн€ - ≥ндоЇвропейське - Ублищати, св≥титиФ, (2.≤.201).
¬≥рог≥дно, б≥сами називалис€ служител≥ €зичницького культу, €к≥ виконували функц≥ю запалюванн€ ритуального вогнища, тобто Усв≥тилиФ на жертовнику. ѕор.: спор≥днен≥ слова б≥ситис€, б≥снуватис€ перв≥сно означали ритуальний стан жерц€ п≥д д≥Їю ритуального (хм≥льного) напою, що супроводжувавс€ пророкуванн€ми чи маг≥чними заклинанн€ми. ѕор. також назви наркотичних рослин, з €ких виготовл€лис€ обр€дов≥ напоњ: б≥сина, б≥сдерево та ≥н. « часом, за христи€нською традиц≥Їю, б≥сами стали називати вс≥х ≥нов≥рц≥в (мусульман, юдењв та ≥н.): бусурман, басурман, б≥сурман (2.≤.202).
Ќегативного значенн€ христи€нство надало також слову жерти, що перв≥сно означало Уприносити дари ЅогамФ, тобто спалювати дар на вогнищ≥, на жертовнику. ћожливо, й джерело (жерело) мало значенн€ жертовника - м≥сц€, де перебуваЇ Ѕог ≥ куди принос€ть жертви. ≈тнографи пов≥домл€ють про звичањ принесенн€ жертв саме вод≥, особливо джерельн≥й.
‘ункц≥њ духовноњ верстви були надзвичайно р≥зноман≥тн≥, бо у вс≥х сферах народного житт€ користувалис€ порадами, допомогою волхв≥в, знахар≥в, чаклун≥в та ≥н. ∆ерц≥, €к≥ зд≥йснювали обр€ди богослуж≥нн€, жертвопринесенн€, пильно стежили за тим, щоб вироблен≥ прот€гом в≥к≥в ритуали виконувалис€ за вс≥ма правилами. —аме вони були розпор€дниками на вс≥х богослужбах, жертвопринесенн€х, обр€дових ≥грах, тризнах тощо. «а зор€ним Ќебом волхви визначали ≥ встановлювали строки мол≥нь, оранки, с≥вби та збиранн€ врожаю. Ѕули серед них ≥ так≥, що мали велику чаклунську силу впливу на погоду. “аких волхв≥в дуже ц≥нували в народ≥, називаючи Уоблакогонител€миФ за њхню здатн≥сть викликати дощ або спин€ти бурю з допомогою ритуальних д≥й ≥ заклинань.
¬  ињвськ≥й –ус≥ були поширен≥ заст≥бки з пр€жками (ф≥були), €к≥ слугували не т≥льки прикрасами, але й оберегами. јрхеологи знаход€ть також чимало р≥зних амулет≥в, медальйон≥в, ювел≥рних прикрас, що мають типову €зичницьку символ≥ку, €кою ще довго п≥сл€ насильницькоњ христи€н≥зац≥њ живилос€ давньоукрањнське мистецтво. ÷≥ символи ще були зрозум≥л≥ новонаверненим христи€нам, але наступн≥ покол≥нн€ використовували њх т≥льки з естетичних уподобань, бо вони прит€гували своЇю самобутн≥стю.
¬ середовищ≥ волхв≥в творилис€ стародавн≥ перекази, м≥фи - так зван≥ кощуни.
Ќа думку ≤. —резневського, кощуни близьк≥ до УбасенФ (байок): Уќдн≥ гудуть, ≥нш≥ бають йому ≥ кощун€тьФ (11.105). √уд≥ти означало грати на музичних ≥нструментах: соп≥лках, гусл€х, дудках тощо. ќтже, кощуни виконувалис€ у супровод≥ музики (можливо, сп≥валис€ або промовл€лис€ речитативом €к кобзарськ≥ думи).  ощунник - виконавець цих твор≥в. ¬ €зичницьк≥ часи УкощунствуватиФ чи УкощунитиФ означало - Увиконувати кощуниФ (пор.: Укол€дуватиФ - виконувати кол€ди). ” науков≥й л≥тератур≥ Ї к≥лька вказ≥вок на те, що кощуни виконувалис€ €к плач≥ на тризнах, ≥ €к космогон≥чн≥ м≥фи, ≥ €к св€щенн≥ тексти. –уськ≥ книжники ’≤ - ’≤≤ ст. перекладали грецьке слово м≥ф словТ€нським - кощуна. —п≥вц≥-кощунники, а п≥зн≥ше л≥рники й кобзар≥, пробуджували генетичну памТ€ть народу про –≥дну ¬≥ру. Ќедаремно христи€нськ≥ попи оголосили кощуни крамольними, перекрутивши значенн€ цього слова на негативне - Уоскверн€ти св€тинюФ (2.≤≤≤.71). ћаЇмо ус≥ п≥дстави вважати давн≥х гудц≥в попередниками украњнських л≥рник≥в та кобзар≥в, а њхн≥ кощуни та байки (басн≥) - зразками дл€ створенн€ украњнських кобзарських дум, п≥сень,
плач≥в. Ѕезумовно, ≥снували й писемн≥ св€щенн≥ тексти, €к≥ були винищен≥ христи€нством. якщо таких запис≥в майже не збереглос€, то знар€дь, €кими писалис€ ц≥ тексти, вже знайдено чимало - це к≥ст€н≥ та металев≥ писала (палички ≥з загнутим загостреним к≥нцем, ≥нод≥ з ф≥гурними ручками у вигл€д≥ казкових зв≥р≥в чи орнаментальних переплетень). Ќин≥ стаЇ в≥домо все б≥льше факт≥в, €к≥ засв≥дчують на€вн≥сть писемност≥ в  ињвськ≥й –ус≥ задовго до Ум≥с≥њФ  ирила. “аким чином, можемо з певн≥стю стверджувати, що волхви були й першими л≥тописц€ми. ѕро це св≥дчать ≥ досл≥дженн€ ≥сторик≥в та мовознавц≥в, €к≥ знаход€ть в христи€н≥зованих л≥тописах давн≥ш≥ записи, що вносилис€ ще з €зичницьких списк≥в (наприклад, г≥потеза ћ. Ѕрайчевського про јскольд≥в л≥топис, ум≥щений в Уѕов≥ст≥ времТ€них л≥тФ).
«нанн€ про волхв≥в €к духовну верству збер≥гаЇтьс€ зр≥дка й в украњнському фольклор≥, але так≥ згадки вже поодинок≥: quote>Ќа гор≥, на камТ€н≥й,
ўедрий веч≥р, добрий веч≥р! (присп≥в)
¬лохи кують, терем будують,
« трьома верхами, з трьома в≥кнами.
¬ перв≥м в≥конц≥ - €снеЇ —онце,
¬ друг≥м в≥конц≥ - €сний ћ≥с€чик,
¬ трет≥м в≥конц≥ - €сн≥ «≥рочки.(12.122)

align=justify>> ¬ ≥нших зразках цього сюжету зам≥сть влох≥в (волхв≥в) знаходимо: Уд≥дки стареньк≥њФ, €к≥ вже Увар€ть воски жовтеньк≥њФ(13.28). ѕод≥бний сюжет рос≥йськоњ п≥сн≥ передаЇ сцену жертвопринесенн€ козла, €кого волхви збираютьс€ р≥зати, тобто приносити в жертву. ¬≥рог≥дно, що б≥лоруська кол€дка про Уд≥дк≥в старенькихФ вже Ї п≥зн≥шим переробленим вар≥антом, де €зичницька жертва зам≥нена христи€нською (воски дл€ св≥чок).
¬ л≥тописах знаходимо в≥домост≥ про ≥снуванн€ окремих волхв≥в упродовж майже ц≥лого тис€чол≥тт€ п≥сл€ христи€н≥зац≥њ. –укописний зб≥рник ’” стол≥тт€ зазначаЇ, що Угр≥х Ї до волхв≥в ходити, запитувати, або в д≥м приводити, або чари д≥€тиФ. «а цей гр≥х церква накладала покаранн€: Уеп≥тимьњ 40 дн≥в, поклон≥в по 100 на деньФ, Угр≥х Ї д≥€ти чари будь-€к≥ в питт≥ - еп≥тимьњ 5 рок≥в по 100 поклон≥в на день; гр≥х Ї носити наузи (€зичницьк≥ обереги) - еп≥тимьњ 40 дн≥в по 60 поклон≥в на деньФ (8.≤≤≤.602).
ѕро розправи над €зичницькими св€щениками збереглос€ небагато св≥дчень, але й те, що Ї, вражаЇ своЇю жорсток≥стю. ¬≥домо, що в 1227 роц≥ кн€зь ярослав ¬севолодович (батько ќлександра Ќевського) спалив живцем чотирьох волхв≥в (14.42). ƒес€тки волхв≥в знищив московський цар ≤ван-√р≥зний, незважаючи на те, що сам неодноразово звертавс€ до њхн≥х послуг. ÷ей фанатичний христи€нин, будучи хворим, не вважав за гр≥х звернутис€ до волхв≥в заради власного зц≥ленн€: в≥н закликав до себе близько 60 волхв≥в з ус≥х сус≥дн≥х земель. ¬олхви предрекли день його смерт≥.  оли цей день настав, царю покращало, ≥ в≥н наказав Уза брехнюФ стратити вс≥х волхв≥в, €ких дос≥ тримав у вТ€зниц≥. ќдна з волхвинь перед стратою зауважила царев≥, що У—онце ще т≥льки з≥йшло...Ф ўоб заспокоњтись, √р≥зний с≥в грати в шахи, але... змушений був в≥дправитись Уна лоно јвраамаФ.
ћосковська деспот≥€ в≥дзначалас€ особливою нетерпим≥стю до €зичницьких знань. ÷ар ‘ед≥р в грамот≥ до —ловТ€но-греко-латинськоњ академ≥њ говорить про заборону таких предмет≥в Унаипаче же маг≥и естественной и иных, таким не учити и учителей таких не имети. јще же таковые где обр€щутс€, и они с учениками €ко чародеи без вс€кого милосерди€ да сожгутс€Ф. ƒал≥ в≥н наказуЇ не тримати Уволшебних чародейних, гадательних и вс€ких от церкви возбран€емых книг и писаний, и по оным не действовал и иных тому не учил. ” кого же объ€в€тс€ так≥€ богопротивны€ книги, тот вместе с ними без вс€кого милосерди€ да сожжетс€Ф.
јле, незважаючи на ц≥ покаранн€, люди продовжували користуватис€ не т≥льки Учар≥внимиФ книгами, але й д≥Ївими послугами волхв≥в. «гадки про це знаходимо й в ≥нших документах. Ќаприклад, у грамот≥ ћисањла до Ќикодима, написан≥й у к≥нц≥ ’”≤≤ ст.: Уƒа в городах же и уездах бывають чародеи мужского и женскаго полу и волхвованием своим и чародейством многих людей прельщают. ћногие люди тех волхвов и чародеев в дом к себе, к малим дет€м и к больным младенцам призывают, а они вс€кое волхвование чин€т, и от правовери€ христи€н отлучаютФ (15.28).
ѕро ≥мена волхв≥в знаЇмо мабуть ще менше, н≥ж про њхн≥ функц≥њ, статус, знанн€ тощо. ƒе€к≥ ≥мена в≥дом≥ з л≥топис≥в, хоча ≥нод≥ важко встановити належн≥сть њх до того чи ≥ншого етносу. Ћ≥тописц≥ неохоче писали про це, вважаючи, що про €зичник≥в ≥ волхв≥в знають вс≥ Учерез безл≥ч њхФ(16.522).
ƒо нас д≥йшло небагато ≥мен руських волхв≥в: жрець ћиробог, зображений на Ѕуш≥вському рельЇф≥; Увысший над жреци слав€н Ѕогомил, сладкоречи€ ради наречен —оловейФ, €кий боронив €зичницьк≥ св€тин≥ в Ќовгород≥ (17.≤.112-113). «наЇмо й волхв≥в укр≥в ≥з У¬елесовоњ  нигиФ: У≤ се прийшли волхви укри ”хор≥з ≥ брат його ќсловен ≥ так сказали русам: УЌе твор≥тьс€ на дар тойФ, тобто Уне приймайте грецьких дар≥вФ(дощ.25).
ћабуть, говорити про певн≥ ≥нституц≥њ волхв≥в €к стану (чи касти) в ”крањн≥ прот€гом останнього тис€чол≥тт€ не маЇмо п≥дстав - надто вже жорстоко з ними розправл€лис€ христи€нськ≥ суди, що засв≥дчено в документах багатьох судових процес≥в проти чаклун≥в, чорнокнижник≥в, Їретик≥в тощо. ћожна припустити, що знанн€ €зичницьких дух≥вник≥в передавалис€ в≥д батька до сина, в≥д матер≥ до дочки або взагал≥ до учн≥в, тобто передача знань була суто ≥ндив≥дуальна. “ак, јфанасьЇв, посилаючись на ¬ерегина, пише, що в јрхангельськ≥й губерн≥њ У≥снуЇ нав≥ть переконанн€, що таЇмна наука волхвуванн€ збер≥гаЇтьс€ пост≥йно в де€ких родинах, передаючись у спадок ≥з роду в р≥д - в≥д батька до синаФ (8.≤≤.59).
¬олхв≥вство в украњнських земл€х також пройшло довгий складний шл€х свого виникненн€ ≥ становленн€, ≥снувало довго в неспри€тливих умовах боротьби христи€нства з традиц≥йною етн≥чною в≥рою та залишилос€ частково в де€ких родинах, ≥нод≥ у досить двов≥рському (синкретичному) вигл€д≥.
–озвиток волхв≥вства мав к≥лька стад≥й. ѕерв≥сно мати - господин€ дому, хранителька домашнього вогнища зд≥йснювала функц≥њ головноњ жриц≥ в родин≥. ƒомашнЇ вогнище (п≥ч) було першим жертовником, на €кому готувалас€ њжа, б≥л€ €кого говорилис€ маг≥чн≥ заклинанн€.
« переходом в≥д матр≥архату до патр≥архату ц≥ функц≥њ переход€ть на батька - голову родини, або найстаршого чолов≥ка (д≥да, прад≥да). « виникненн€м сусп≥льних в≥дносин ≥ плем≥нних обТЇднань, а згодом ≥ держав, виникаЇ потреба у публ≥чних богослужбах. ќсь €к пише про це ќ. јфанасьЇв: Упод≥бно до того, €к поруч з родовими вогнищами виникаЇ у€вленн€ про плем≥нне ≥ всенародне вогнище, полумТ€ €кого вшановуЇтьс€ однаково вс≥ма окремими с≥мТ€ми ≥ родами, так поруч з господар€ми, охоронц€ми родинноњ Їдност≥ ≥ служител€ми батьк≥вських Ѕог≥в у т≥сному кол≥ родич≥в, великий кн€зь користуЇтьс€ ус≥ма правами верховного жерц€, служител€ перед в≥втарем того св€щенного вогню, €кий був очевидним знаменн€м народноњ Їдност≥. ѕри зд≥йсненн≥ громадського богослуж≥нн€, в≥н зТ€вл€Їтьс€ попереду, €к пастир народуФ (8.≤≤.53-54).
Ќе зважаючи на пересл≥дуванн€ оф≥ц≥йною христи€нською церквою €зичницькоњ обр€довост≥, знищенн€ волхв≥в, спаленн€ рел≥г≥йних книг, руйнуванн€ храм≥в ≥ св€щенних гањв, потреба в них не зникла. Ќарод збер≥гав б≥льшу дов≥ру до давн≥х батьк≥вських рел≥г≥йних обр€д≥в, зд≥йснювати €к≥ вже не було кому, та й не було де. “ому з часом в≥дбувс€ поступовий перех≥д €зичницьких обр€д≥в знову в сферу родини. „асто нав≥ть п≥сл€ христи€нськоњ служби в церкв≥ батько родини вважав за потр≥бне виконати €зичницький обр€д вдома, в кол≥ своЇњ с≥мТњ: —в€твеч≥р, осв€ченн€ вогнем, осв€ченн€ худоби, подв≥рТ€, пол€, зерна та ≥н. ¬≥дбувс€ також поступовий перех≥д знахар≥в, ворожок, чаклун≥в та в≥дьом до зовн≥шнього двов≥рТ€. ¬≥дом≥ випадки, коли знахарки, прикриваючись христи€нськими молитвами, в≥дпов≥дали на запитанн€ етнограф≥в, що вони н≥чого, кр≥м молитов не знають.
якщо згадки про волхв≥в знаходимо ще в ’”≤≤, нав≥ть на початку ’”≤≤≤ ст., то дал≥ - х≥ба що про чаклун≥в, чорнокнижник≥в, в≥дьом тощо. ¬ цей час напевно в≥дбувс€ де€кий стих≥йний розпод≥л €зичницьких знань м≥ж представниками р≥зних сфер д≥€льност≥: м≥рошниками, л≥сниками, свахами, повитухами тощо. ÷≥ люди за своњми знанн€ми ≥ вм≥нн€ми повинн≥ були Усп≥лкуватис€Ф з т≥Їю чи ≥ншою стих≥Їю, духами чи Ѕогами, ≥ кожен з них добре мусив знати властивост≥ т≥Їњ Ѕожественноњ —или, з €кою йому доводитьс€ мати справу внасл≥док профес≥йноњ д≥€льност≥. ћельник знав, €к догодити ¬од€ников≥, €кщо млин сто€в на вод≥, чи ¬≥тру, €кщо - в пол≥. Ќаприклад, у Ѕ≥лорус≥ мельник при перших заморозках, коли вода вкриваЇтьс€ тонкою кригою, опускав ¬од€ников≥ кусень сала, Ущоб колесо не скрип≥лоФ. ўоб п≥дн€ти в≥тер, в≥н вилазив на вершок свого в≥тр€ка ≥ кидав борошно пригоршн€ми Удл€ посиленн€ в≥труФ. “ому односельц≥ часто запрошували його л≥кувати хвороби, спричинен≥ стих≥€ми в≥тру чи води (напр., п≥дв≥й, лихоманка та ≥н.). ¬≥н також ум≥в замовл€ти воду дл€ л≥к≥в. ѕод≥бн≥ знанн€ збер≥гали ≥ л≥сники: вони вм≥ли задобрити Ћ≥совика, щоб той не насилав небезпечних зв≥р≥в до худоби; в≥н жертвував Ћ≥совиков≥ частину впольованоњ здобич≥, або клав њжу на гал€винах. —аме такого л≥сника описала Ћес€ ”крањнка ≥ в своњй знаменит≥й УЋ≥сов≥й п≥сн≥Ф. Ћ≥сники знали безл≥ч р≥зних €зичницьких замовл€нь (молитов) на вс€к≥ випадки житт€ в л≥с≥, знали вс≥х його мешканц≥в. язичницьк≥ знанн€ мали й ≥нш≥ профес≥йн≥ чаклуни: пастухи черед, пас≥чники, ковал≥, пивовари. ¬ памТ€т≥ народу залишились лише де€к≥ з цих знань, але вже без рел≥г≥йного осмисленн€ - просто €к традиц≥йно-звичаЇв≥ правила.
¬ документальних джерелах майже не знаходимо жодних згадок про посв€ченн€ волхв≥в або чаклун≥в, х≥ба що окрем≥ нат€ки. ѕроте, де€к≥ обр€ди св≥дчать про певн≥ ≥н≥ц≥ац≥њ (€к в≥ков≥, так ≥ кастов≥). ѕосв€ченн€ у волхви г≥потетично складалос€ (€к ≥ в ≥нших ≥н≥ц≥ац≥€х) з трьох ступен≥в: п≥дготовчого, поруб≥жного ≥ Укоронац≥њФ, тобто саме визнанн€ ≥ прийом до стану волхв≥в. ѕ≥дготовчий ступ≥нь означав прощанн€ з попередн≥м житт€м звичайноњ людини. ÷ей етап м≥г тривати нав≥ть к≥лька рок≥в, поки майбутн≥й волхв, чарод≥й засвоював необх≥дн≥ знанн€, набував навичок, потр≥бних у волхвуванн≥. ѕоруб≥жний ступ≥нь, €к правило, зак≥нчувавс€ складанн€м прис€ги (власне посв€ченн€м). ѕоруб≥жна ≥н≥ц≥ац≥€ фактично означала Уритуальну смертьФ посв€чуваного в стар≥й €кост≥ (тобто звичайноњ простоњ людини) ≥ народженн€ його в нов≥й €кост≥, €ку, однак, посв€чуваний отримував дещо п≥зн≥ше, на третьому ступен≥, коли його визнавали вже у €кост≥ волхва. Ќеодм≥нним обр€довим елементом посв€ти було покладанн€ на голову земл≥ з дерном, що символ≥зувало перебуванн€ посв€чуваного м≥ж св≥том ява ≥ св≥том Ќава (земл€ на голов≥ - земл€ п≥д ногами).
ѕрис€гу складали ¬елесу, €к володарю п≥дземного царства ≥ Ѕогу таЇмних знань (пор. з грецьким √ермесом). ÷≥кав≥ св≥дченн€ про становленн€ чар≥вника подав ј. Ѕогданович: б≥льш≥сть людей дивл€тьс€ на чар≥вника, €к на вище знанн€ даноњ профес≥њ. ўоб бути могутн≥м чар≥вником, треба присв€тити себе €зичницьк≥й ¬≥р≥ ≥ €зичницькому Ѕогов≥. ƒл€ цього необх≥дно порвати будь-€кий звТ€зок з христи€нською церквою ≥ зд≥йснити щось антихристи€нське.
“ут же Ѕогданович зазначаЇ, що такий вчинок був можливий х≥ба що в далекому минулому. ¬ к≥нц≥ ’≤’ ст. (коли писав автор) таких см≥ливц≥в п≥ддавали тортурам, тому вже мало хто в≥др≥кавс€ в≥д оф≥ц≥йно прийн€тоњ рел≥г≥њ (христи€нства). Ћише одиниц≥ наважувалис€ поклон€тис€ €зичницьким Ѕогам. ƒал≥ автор зазначаЇ, що, на в≥дм≥ну в≥д оф≥ц≥йноњ думки (церкви чи держави), сам народ ставивс€ до волхв≥в з великою пошаною: в≥н був св≥дком, €к п≥д час родинних св€т њх садовили на почесн≥ м≥сц€, звертали виключну увагу, по-особливому пригощали тощо (13.139-141).
ѕроанал≥зован≥ €вища дають право говорити про ≥снуванн€ дух≥вник≥в €зичницькоњ рел≥г≥њ впродовж тис€чол≥тт€ (в завуальованих формах) паралельно з оф≥ц≥йною христи€нською духовною верствою.
–озгл€нувши €зичництво €к св≥тогл€дну систему, знайдемо чимало факт≥в, €к≥ вказують на ц≥л≥сну концепц≥ю ладуванн€ в≥дносин людини з природою (космосом), розвинену систему обр€д≥в, мережу культових споруд (д≥ючих храм≥в), на€вн≥сть писемност≥ й рел≥г≥йних текст≥в (¬елесова  нига, досл≥дженн€ ≤. ќг≥Їнка, ¬. ƒаниленка, ≤. —тойка та ≥н.); ≥снуванн€ молитов та усталених обр€д≥в, р≥чного календарного кола, узгодженого з астроном≥чними циклами природи, - все це св≥дчить про високий розвиток €зичницькоњ культури украњнц≥в. якщо за час≥в кн€зюванн€ ¬олодимира й в≥дзначалис€ кризов≥ €вища, то аж н≥€к не на св≥тогл€дному р≥вн≥, а швидше- на пол≥тичному (тобто криза влади, чи державноњ ≥деолог≥њ).
“аким чином, р€д перел≥чених факт≥в даЇ право припустити, що духовна €зичницька верства ≥снувала безперервно прот€гом тис€чол≥тт€ п≥сл€ христи€н≥зац≥њ, паралельно з христи€нством. ”крањнське двов≥рТ€ ще збер≥гаЇ де€к≥ ознаки €зичницького богослуж≥нн€, а збережен≥ давн≥ звичањ та обр€ди засв≥дчують ≥снуванн€ знавц≥в цих обр€д≥в, функц≥њ €ких можемо пор≥внювати з функц≥€ми €зичницьких жерц≥в та волхв≥в.
ќтже, волхвами були люди, над≥лен≥ особливими талантами ≥ знанн€ми у справах культу ≥ в≥ровченн€ - служител≥ Ѕог≥в, в≥дуни, ц≥лител≥ ≥ поети, хранител≥ родовоњ мудрост≥, €ка передавалас€ у вигл€д≥ рел≥г≥йного в≥данн€ (тобто м≥фолог≥њ). «нанн€ волхв≥в поважаЇтьс€, €к чудесне обдаруванн€, послане њм Ѕогами.
¬оно пол€гаЇ насамперед в ум≥нн≥ розум≥ти таЇмничу мову обожнюваноњ ѕрироди ≥ використовувати це вм≥нн€ в повс€кденному житт≥. ”крањнськ≥ волхви були ≥ залишились нос≥€ми етн≥чноњ (нац≥ональноњ) ≥дењ. ÷е вони передали нам любов до –≥дноњ ¬≥ри, €ка закарбована на дубових дощечках  ниги ¬елеса ≥ в св€щенних текстах украњнських кол€д.
–ел≥г≥йна думка украњнських мудрец≥в уже у У¬елесов≥й  низ≥Ф маЇ €скравий етн≥чний характер ≥ виразне розум≥нн€ саме –≥дноњ ¬≥ри, на в≥дм≥ну в≥д чужоњ: У“ако речемо, що маЇмо красне в≥нце в≥ри нашоњ, ≥ не мусимо чужоњ добиратис€Ф, або: Украще нам зникнути, але н≥коли не бути в рабств≥ ≥ не поклон€тис€ Ѕогам њхн≥мФ (дощ.7-з, 6г). Ќаш≥ волхви сформували розум≥нн€ кровноњ спор≥дненост≥ з р≥дними Ѕогами: У—лавимо ƒажбога, ≥ буде ¬≥н наш кровний заступник в≥д  ол€ди до  ол€ди (дощ.15-а); Уј кров наша про те каже, що ми русич≥ вс≥Ф (дощ.4г). —аме волхви розробили вченн€ про божественн≥сть походженн€ нашого народу, де Ѕоги ѕрава УЇ нашими ѕраотц€ми, бо ж се ми походимо в≥д ƒажбога ≥ стали славними в≥д славленн€ Ѕог≥в нашихФ (дощ.24-в).
—аме вони, ”крањнськ≥ ¬олхви передали нам предк≥вський запов≥т, €кий мусить стати св€щенним дл€ кожного украњнц€: У“о стрепенис€, Ќароде м≥й, в≥д спл€чки ≥ в злагод≥ йди до ст€г≥в наших. ј захистить нас од ворог≥в на –ус≥ могутн≥й —варог наш, - не ≥нш≥ Ѕоги!Ф (дощ,7-г).

Ћ≤“≈–ј“”–ј

1. Ўа€н ¬. ¬≥ра ѕредк≥в Ќаших. - √ам≥льтон,  анада, 1987. - “. 1.
2. ≈тимолог≥чний словник украњнськоњ мови в 7-ми томах. -  ., 1983-1989.
3. ≤стор≥€ украњнськоњ культури (п≥д заг. –ед.  рипС€кевича ≤). -  .: ќбереги. - 1993.
4. ‘аминцин ј. Ѕожества древних слав€н. - —ѕб., 1995.
5. ¬елесова  нига.- ≤ндоЇвропа.-  .,1994. - є 1-4.
6. јлмазов ј. “айна€ исповедь в православной церкви. - ќдесса, 1894. - “. ≤≤≤. ѕриложени€.
7. √орчаков ћ. ќтчет о Ќомоканоне. - —ѕб., 1914.
8. јфанасьев ј. ѕоэтические воззрени€ слав€н на природу. - ћ., 1865-1869. - “. 1-3.
9. јничков ≈. язычество и древн€€ –усь. - —ѕб., 1914.
10. „михов Ќ. »стоки €зичества –уси. -  ., 1990.
11. —резневский ». ћатериалы дл€ словар€ древнерусского €зыка. - —ѕб., 1903.
12. ”крањнськ≥ народн≥ п≥сн≥ в записах «ор≥€на ƒоленги- ’одак≥вського. -  ., 1974.
13. Ѕогданович ј. ѕережитки древн€го миросозерцани€ у белоруссов. Ётнографический очерк. - √родна, 1895.
14. Ќовгородска€ ≤ летопись. - ѕ—–Ћ. - “. ≤≤≤. - ћ., 1841.
15. —ахаров ». —казани€ русского народа. - ћ., 1987.
16. Ћ≥топис –уський.-  ., 1989.
17. “атищев ¬. »стори€ –оссийска€. - ћ.-Ћ., 1962. - “. 1.

Ѕ≤—

Ѕ≥с Ч €зичницьке Ѕожество, а п≥зн≥ше Ч служитель €зичницького культу, €кий виконуЇ функц≥ю запалюванн€ св€щенного вогнища, промовл€Ї маг≥чн≥ заклинанн€, пророкуЇ майбутнЇ. Ќегативного в≥дт≥нку надали цьому слову христи€нськ≥ попи, €к≥ ганьбили давню в≥ру украњнц≥в-русич≥в. ¬они вважали б≥с≥в антиподами христи€нських Ђсв€тихї ≥ називали њх також чортами та Ђнечистою силоюї. ѕроти б≥с≥в та б≥с≥вства було написано безл≥ч христи€нських повчань, наприклад, номоканон ≤оанна ѕостника: Ђ»же жена нека€ чароде€ние ухитривша€ и к волхвам чароде€м ходивша€, и аще убь бесом послужи и призыванием бесовским Ч вс€ лета живота своего без причащени€ да будет, токмо к смерти да причаститс€ї.
ѕоходженн€ слова б≥с маЇ глибок≥ ≥ндоЇвро-пейськ≥ корн≥: *bhos Ч Ђблищати, св≥титиї, або давньо≥нд≥йське bhasa Ч Ђсв≥тло, блискї. ¬ украњнц≥в ≥ дос≥ в≥дом≥ назви наркотичних рос-лин, €к≥ використовувалис€ з певною л≥кувальною (обезболюванн€) або маг≥чною метою, Ч б≥сина, б≥сдерево. ќтже, €зичники-р≥днов≥ри мус€ть повертати цим словам справжнЇ значенн€ ≥ не вживати њх у христи€нському значенн≥, €к це ще ≥нод≥ трапл€Їтьс€ (те ж саме стосуЇтьс€ й сл≥в „орт, ƒи€вол, —атана та ≥н.). ’ристи€ни ж, €к≥ вважають ц≥ слова лайливими, т≥льки демонструють своЇ нев≥гластво ≥ рел≥г≥йний фанатизм.

¬ќЋ’¬»

¬олхви Ч служител≥ €зичницьких культ≥в. ≤нш≥ назви: кудесники, жерц≥, а також чар≥вники, в≥дуни, в≥щуни, потворники, знахар≥. «вичайно, вс≥ ц≥ назви стосуютьс€ людей з р≥зними функц≥ональними обов'€зками. ¬ украњнц≥в-русич≥в, €к ≥ у вс≥х слов'€н, ≥снувала своЇр≥дна ≥Їрарх≥€ жерц≥в: кожне плем'€ чи поселенн€ мало свого волхва. ќчолював ус≥х головний волхв чи жрець держави, €кий був близький до кн€з€. ¬≥рог≥дно, що вс≥ важлив≥ справи в кн€з≥вств≥ вир≥шувалис€ на кн€з≥вських радах, в €ких брали участь найшанован≥ш≥ волхви.
Ѕули й ж≥нки-волхвин≥: в фольклор≥ часом зустр≥чаЇтьс€ назва волхва (ж≥н. р≥д ≥ в≥д волхв}.
¬≥дом≥ зображенн€ волхв≥в: на Ѕуш≥вському рельЇф≥ (портрет волхва ћиробога); у –адз≥в≥л≥вському л≥топис≥ п≥д роком 1071 Ч зображенн€ волхва в б≥лому довгополому од€з≥ з широкими рукавами, вишитому спереду вздовж ус≥Їњ заст≥бки, з широкою в≥длогою; а також де€к≥ зображенн€ волхв≥в у ≥нших л≥тописах.

¬ќЋ’ќ¬Ќ» 

¬олховник Ч €зичницьк≥ книги, або дощечки, на €ких були записан≥ св€щенн≥ тексти, молитви, заклинанн€, найдавн≥ш≥ знанн€ волхв≥в. ѕисемн≥ св€щенн≥ тексти були безжальна винищен≥. якщо таких запис≥в майже не збереглос€, то знар€дь, €кими вони писалис€ вже знайдено чимало Ч це к≥ст€н≥ та металев≥ писала (палички ≥з загнутим загостреним к≥нцем, ≥нод≥ з ф≥гурними ручками у вигл€д≥ дивовижних зв≥р≥в чи орнаментальних переплетень). “аким чином, можемо з певн≥стю стверджувати, що волхви були й першими л≥тописц€ми.
—учасне €зичницьке в≥ровченн€ викладене в кн.: ¬олховник.  арби €зичницького в≥ровченн€. Ч ”крањнський центр духовноњ культури. Ч  ., 1994.

¬ќЋЎ≈Ѕ—“¬ќ

¬олшебство Ч волхвуванн€, чарод≥йство, ворожба. ÷ими словами христи€нськ≥ попи називали знанн€ та вм≥нн€ давн≥х волхв≥в л≥кувати людей (творити чудеса), впливати на природу та х≥д под≥й. ќск≥льки волхвуванн€ часто супроводжувалось словесною маг≥Їю, замовл€нн€ми, молитвами, примовками, то часто його називали ще басн€ми. “ак в церковних наказах зустр≥чаЇмо приписи, €к допитувати знахар≥в, €к спов≥дувати ж≥нок, що найдовше залишалис€ €зичниц€ми: Ђ то тебе показал таковые басни, кто теб€ научил такому волшебству?ї, або: Ђ»ли умеешь волшебные притворы?ї. ¬ 1410р. митрополит ‘от≥й писав до новгородського архиЇпископа ≤оанна: Ђ”чите их, чтобы басней не слушали, лихих баб не принимали, ни узлов, ни примолвлени€, й где таковые лихие бабы наход€тс€, учите их, чтобы престалиї. —лово волшебство Ч однокор≥нне з≥ словом волховство, оск≥льки звуки Ў Ч ’ чергувалис€.

√ќ—ѕќƒ№

√осподь Ч найдавн≥ша назва Ѕога в ус≥х ≥ндоЇвропейських мовах. ” старословТ€нських мовах gospodь, в сх≥дно-словТ€нських Ч господь, господин. ярославна в У—лов≥ о полку ≤горев≥мФ звертаЇтьс€ до —онц€-Ѕога: У„ому, √осподине, простер гар€чу лучу свою (пром≥нн€) на воњв Ћада?Ф ” Ѕолгар дос≥ ≥снуЇ у€вленн€ про те, що ƒ≥до-√осподь ходив по земл≥ в образ≥ л≥тнього чолов≥ка ≥ навчав людей орати землю.
ћовознавц≥ стверджують, що етимолог≥€ цього слова складна ≥ затемнена, хоча ≥снуЇ припущенн€, що його перша частина ≥ндо-Ївропейське гост≥с Ч г≥сть, а друга - пот≥с Ч пан, володар. “обто значенн€ слова √осподь Ч Угостинний господарФ, що близьке до ≥мен≥ зах≥днословТ€нського Ѕога –адогоста Ч Урадого гост€мФ. ¬ давньо≥нд≥йських гов≥рках √осподь (ƒжаспат≥) Ч владика –оду, що. в≥рог≥дно, Ї найдавн≥шим у€вленн€м про Ѕога €к батька (голову) –оду.
ѕерекладач≥ Ѕ≥бл≥њ п≥дступно експлуатували нашу €зичницьку назву ¬севишнього √оспода, перекладаючи власне ≥мТ€ жид≥вського ™гови (яхве) загальною назвою Ѕога. як писав ≤. ќг≥Їнко (митрополит ≤лар≥он), в Ѕ≥бл≥њ ≈лог≥м ™гова скр≥зь перекладене €зичницькими словами √осподь Ѕог.
¬ язичницьк≥й ¬≥р≥ наших ѕредк≥в ≥снуЇ √осподь —варог €к ѕрабатько нашого –оду ≥ Ќароду.

ƒ»…, ƒ»¬

ƒий, ƒив - так≥ ≥мена Ѕог≥в згадуютьс€ в Упоучен≥€хФ проти €зичництва поруч з ≥менами ѕеруна, ’орса, ƒажбога та ≥н., наприклад: Уодн≥ ƒию жертви принос€ть, а ≥нш≥ ƒив≥Ф.
” трьох новгородських текстах середньов≥чч€, виконаних тайнописом, згадуЇтьс€ ≥мТ€ ƒий. « контексту цих грамот зрозум≥ло, що мова йде про Ѕога ƒенного —в≥тла.
¬ старословТ€нськ≥й мов≥ пон€тт€ диво- чудо ≥ дивний - незвичайний були близьк≥ до божеський, божественний. ” вс≥х словТ€н ƒий вважавс€ Ѕогом ясного Ќеба, тобто денного св≥тла. ¬ спор≥днених ≥ндоЇвропейських рел≥г≥€х Ї близьк≥ образи. “ак, ≥нд≥йське слово ду≥ Ч позначаЇ парн≥сть близнюк≥в, €кими вважалис€ Ќебо ≥ «емл€. “акою космогон≥чною парою у словТ€н також Ї Ќебо-ќтець ≥ «емл€-ћати. ѕро њхн≥й шлюб пише ¬елесова  нига: У—е пов≥нчаймо Ќебо ≥ «емлю...Ф
¬ У—лов≥ о полку ≤горев≥мФ, €ке було написане вже в христи€нськ≥ часи, знаходимо вираз: Ууже вержес€ ƒив на землюФ, €кий тлумачитьс€ по-р≥зному. ¬≥рог≥дно, що автор вклав у нього ще зрозум≥лий дл€ сучасник≥в зм≥ст Ч ƒий (язичницький Ѕог) УзверженийФ, тобто скинутий на землю, переможений войовничим христи€нством. ≤, €кщо в ранн≥х Упоучен≥€хФ проти €зичництва читаЇмо: УƒиЇва служен≥€ ≥ кладенн€ требФ, то вже в п≥зн≥ших редакц≥€х ≥мТ€ ƒи€ зам≥нено на ди€вола: Уди€вол€ служен≥€...Ф. “ак христи€нство витворювало свою м≥фолог≥ю, надаючи негативного забарвленн€ нашим давн≥м св€щенним словам.
ѕод≥бн≥ перетворенн€ в≥дбулис€ також з Ћюцифером, ≥мТ€ €кого перв≥сно означало ¬ран≥шню «орю, тобто планету ¬енеру, або словТ€нську ƒенницю. ’ристи€нська м≥фолог≥€ надала ≥менам ƒи€вол, —атана, Ћюцифер негативного значенн€ - вс≥ вони стали назвами ворога, суперника христи€нського УбогаФ, ≥ були назван≥ Утемними силамиФ. язичник повинен знати правдивий перв≥сний зм≥ст цих ≥мен ≥ не вживати њх з христи€нським навантаженн€м.

ƒ»я¬ќЋ

ƒи€вол Ч переосмислений б≥бл≥йною м≥фолог≥Їю образ €зичницького божества сон€чного (денного) св≥тла ƒ»я. ¬ христи€нств≥ ƒи€вол став уособленн€м темних сил, антиподом бога. ѕор.: лат. deus, divus Ч "бог", "божий", давньо≥нд≥йське *devah Ч "бог, божий", що походить з ≥ндоЇвропейського *dei-u -"€сний". ” "–≥івед≥" ƒь€ус Ч Ѕатько Ќебо Ч виступаЇ в пар≥ з ѕрит≥хв≥ Ч ћат≥р'ю «емлею.

 ”ƒ≈—Ќ» 

 удесник Ч духовна особа праукрањнського €зичництва. Ђѕолный церковно-слав€нский словарьї (1900 р.) по€снюЇ слово кудеси €к чари, волхвуванн€.  удесники могли передбачати майбутнЇ: згадаймо пророкуванн€ кудесника Ђ¬≥щому ќлегуї. ” ¬елесов≥й книз≥ знаходимо також легенду про кудесниць-ж≥нок: Ђ„ар≥вниц≥, €к≥ в л≥сах були, вз€ли меч≥ ≥ п≥шли з раттю. ≤ побачили кудесниць, €к≥ чудеса велик≥ творили. ≤ ≥з праху, кинутого до небес, рат≥ встають небесн≥, ≥ т≥ течуть на ворог≥в ≥ могилюють њх. ≤ тамо бачимо птах≥в великих, що лет≥ли на нас, а кинулис€ на ворог≥вї. ќтже тут маЇмо еп≥зод не просто поетичноњ г≥перболи, але можливу реальну под≥ю Ч завд€ки чаклунству (певним обр€дод≥€м волхвинь-кудесниць), €к≥ п≥дн€ли в≥йськовий дух воњн≥в, в≥йсько отримало перемогу над ворогом.

–јƒќ√ќў

–адогощ Ч Ѕог словТ€н, св€тилище €кого було в –етр≥, де сто€ла його золота стату€.
Ќа стату€х –адогоста (–адигаста) зображали орла, бика, буйвола, що в≥дпов≥дало народним гербам даноњ м≥сцевост≥. ¬≥н вважаЇтьс€ —варожичем (сином —варога); Ѕог Ч оракул, символ потужноњ пл≥дноњ сили, сон€чного вогню й воњнськоњ доблест≥. «а легендами, з Ѕогом –адигастом ототожнювали хороброго цар€ й геро€ –адагеза, €кий жив у V ст. ≥ отримав Ѕожественний чин за св≥й героњзм. Ќа думку ‘ам≥нцина, –адогощ означаЇ УратникФ, Уратний мужФ.

–ќƒ

–од Ч ѕрабог Ч творець ¬сесв≥ту ≥ людського роду; згадуЇтьс€ у ¬елесов≥й книз≥: Ђ≤ тут у —варги перш≥ пращури молили: в –оду ≥ –ожаниць - джерело (криницю) випросили, а у ƒуба Ч частку хл≥ба нашогої (дощ. 15 Ч ј). –од Ч духовна енерг≥€ ѕращур≥в, €ка перебуваЇ в —варз≥, даруЇ житт€ люд€м, зв≥рам, птахам, даЇ родючий дощ пол€м ≥ городам, посилаЇ людин≥ ƒолю. –од ЇднаЇ вс≥ покол≥нн€: померлих пращур≥в, њхн≥х живих нащадк≥в ≥ майбутн≥ ще ненароджен≥ г≥лки род≥в. “обто ¬≥н Ї зм≥цнюючим €дром народу (нац≥њ) Ч звТзком минулого, тепер≥шнього ≥ майбутнього, виразником ≥стор≥њ свого етносу, €кий формуЇ ≥ його майбутнЇ. –ода вшановують на другий день зимового сонцесто€нн€; зд≥йснюють УрождественноЇ волшен≥ЇФ, що означаЇ Упров≥щатиФ за з≥рками майбутнЇ род≥в (Уродослов≥ЇФ), читати У–ожденик - книгу, в котор≥й указан≥ добриЇ ≥ злиЇ дн≥ ≥ часи ≥ вл≥€н≥Ї њх на судьбу нарождающихс€ младенц≥вФ.

—ј“јЌј

—атана Ч перв≥сно ≥м'€ Ѕогин≥, €к≥й поклон€лис€ ск≥фи, осетини, балкарц≥, нарти та ≥нш≥ ≥раномовн≥ народи (вар≥анти ≥мен≥: —атаней, —ат≥. Ўатана). —атана Ч щедра гостинна господин€, €ка розпод≥л€Ї вс≥ припаси ≥ добра м≥ж своњми народами. ¬она маЇ чар≥вне дзеркало, з допомогою €кого бачить вс≥ негаразди в своњй держав≥ й посп≥шаЇ на допомогу своњм п≥доп≥чним. Ѕогин€ —атана вд€гаЇ в≥йськов≥ обладунки ≥ хоробро воюЇ з ворогом; це нагадуЇ легенди про амазонок Ч хоробрих ж≥нок-воњн≥в, €ких згадував √еродот, описуючи —к≥ф≥ю (тобто нашу ѕрабатьк≥вщину). ¬≥рог≥дно ц€ ж Ѕогин€ зображена на золот≥й ск≥фськ≥й пластинц≥, що знайдена археологами поблизу —в€тилища –ода на р. –ось. ƒавньо≥нд≥йська —ат≥ означаЇ Ч Ђсущаї, тобто Ѕогин€, €ка завжди ≥снуЇ ≥ в≥дроджуЇтьс€.
ёдењ вживають це ≥м'€ в чолов≥чому род≥ ≥ з наголосом на останньому склад≥, що походить з жид≥вського satan або арамейського satana ≥ означаЇ Ђпротивник бога яхвеї. „ерез грецький переклад слова —атана €к Ђд≥аболосї, в слов'€нському христи€нств≥ поЇдналис€ слова —атана, ƒи€вол, „орт, Ѕ≥с та ≥н. на позначенн€ противник≥в ’ристоса (про де€к≥ з цих пон€ть див. Ђ—варогї, число 1, стор. 15). «а юдейськими м≥фами. —атана подаЇ з "рук в руки √аману указ про знищенн€ юдењв (Ђ≈стер раббаї, 7), тому юдењ так ненавид€ть —атану. јле перекладач≥ б≥бл≥њ чомусь вважали за потр≥бне вилучити цей еп≥зод, переклавши всю вину на Ђго€ї √амана (ЂЅ≥бл≥€.  нига ≈стер, 3). Ѕ≥бл≥йн≥ м≥фи про —атану €к противника яхве та ’ристоса дуже суперечлив≥; в≥дчутне намаганн€ спотворити або приховати де€к≥ перв≥сн≥ легенди, наприклад, про реванш (перемогу) —атани в часи јнтихриста (тобто перемоги €зичництва), або вченн€ ранньохристи€нського ф≥лософа ќригена про в≥дродженн€ —атани.
—учасна теч≥€ Ђсатан≥змї не маЇ н≥чого сп≥льного з €зичництвом, оск≥льки вона виникла лише €к запереченн€ христи€нських догм ≥ облудноњ морал≥, €ка не влаштовуЇ сучасну молодь. —атан≥сти мають не €зичницьке трактуванн€ Ѕогин≥ —атани, а христи€нське розум≥нн€ —атани €к антипода ’ристоса. —атан≥сти не мають ч≥тко окресленого нац≥онального спр€муванн€.

—¬я“»…

ѕон€тт€ св€то, св€т≥сть, св€тий, св€тин€ з давн≥х давен були притаманними €зичницьк≥й в≥р≥ наших ѕращур≥в. ¬ ор≥йськ≥й духовн≥й культур≥ широко використовувались слова з коренем св€т-, що походить ≥з санскритського sva: —вар, —варіа, —варог, —васт€ (—вастика) ≥ позначають пон€тт€ с€ючий, блискучий, б≥лий, чистий. ¬ христи€нських пам'€тках слово св€тий (sanktus) не вживалось до IV-V ст. ¬оно не застосовувалось н≥ до канон≥зованих церквою ос≥б, н≥ до мученик≥в, н≥ до апостол≥в. –имська церква того часу називала њх: paulus. ” списках ос≥б, €ких церква вшановувала до IV ст. також уникали слова sanktus - св€тий. Ћише в  арфагенському календар≥ V ст. при поминанн≥ померлих, €к≥ вшановуютьс€ христи€нською церквою, стали вживати цей еп≥тет перед ≥менем. Ќаприклад, ще в 451 р. при ≥мен≥ й зображенн€х ≤вана ѕредтеч≥ не вживаЇтьс€ це слово, воно вперше з'€вл€Їтьс€ лише в 472 р. на зображенн≥ св. јгаф≥њ в –им≥, а також при зображенн≥  озьми ≥ ƒам≥ана в 531 р. ѕричина, через €ку давн≥ христи€ни уникали сл≥в sanktus, sanktissimus, зрозум≥ла - ц≥ слова вживали в €зичницьких написах, €ким христи€ни не хот≥ли упод≥бнюватис€. Ќатом≥сть христи€нська церква вживала слова dominus, domina Ч мученик ≥ мучениц€. ¬ €зичництв≥ слово св€тий застосовують у значенн≥ того, що людина (герой) прославилась за житт€ своЇю праведн≥стю, в≥рн≥стю своЇму роду ≥ народу, Ѕатьк≥вщин≥. —ловом св€щенний позначають м≥сц€ на «емл≥, €к≥ прославились своњми Ѕожественними прикметами: св€щенн≥ гањ (Ўул€вський гай), св€т≥ р≥ки, озера (ƒн≥про-—лавута, —инЇв≥р), св€т≥ гори (ƒ≥вич-гора, —лЇнжа, –адун€), могили ѕредк≥в, а також велик≥ стар≥ дерева, що ростуть в м≥сц€х Ѕогослуж≥нь (дуб, липа, береза) тощо.

—ќЌ÷≈Ѕќ√

—онцебог Ч найдавн≥ший Ѕог вс≥х словТ€н; ще ≥з сп≥льноар≥йських час≥в —онцебог у€вл€вс€ на золот≥й кол≥сниц≥, запр€жен≥й б≥лими к≥ньми. Ѕлискуча постать Ѕога —онц€, його войовничий характер, золот≥ стр≥ли, €к≥ в≥н пускаЇ по в≥тру Ч все це успадковане словТ€нами в≥д њхн≥х ѕредк≥в ар≥њв. ≤мен —онц€ багато: Ѕог, —онце-÷ар,  н€зь, ќко Ѕоже, „адо Ѕоже, —онце ѕраведне, —онце  расне, —онце “рисв≥тле; а також теон≥ми: ƒажбог, Ѕожич, Ѕ≥лобог, ярило, Ћадо,  упайло, ѕрип≥кало, —в≥товид. ѕро всеперемагаючу силу —онц€, його щор≥чне в≥дродженн€ говор€ть так≥ народн≥ приказки: «агл€нець —онце и в наше воконце (б≥лоруське), Bedzie ≥ przed naszemi vrotami Slonce (польське), ¬зойдет —олнце и к нам во двор (рос≥йське), де —онце, там сам √осподь (украњнське). ” сербськ≥й вес≥льн≥й п≥сн≥ батько каже дочц≥: Уќкрени се —унцу на истоку, Ч помолисе Ѕогу истинноме и жаркому на истоку —унцуФ Ч словТ€ни завжди мол€тьс€, повернувшись обличч€м на сх≥д. —онцю приносили в пожертву спец≥альне печиво, що називалос€ сончата, при цьому сп≥вали: У√рай, —онечко, грай, тут твоњ сончатаФ (тобто д≥ти —онц€-ƒажбога). ≤мена пох≥дн≥ в≥д сонце мають кор≥нь сон-, сол-, солн-, солон- (пор. посолонь Ч по ходу сонц€).

„»—ЋќЅќ√

„ислобог Ч Ѕог часу. ” ¬  закарбовано: Ђ≤ „ислобог рахуЇ дн≥ наш≥, чи бути дню —варожому, чи бути ноч≥ї (дощ. 11-Ѕ). «ображавс€ у вигл€д≥ статуњ з двома обличч€ми: —онц€ ≥ ћ≥с€ц€. —онце в≥драховувало денний час, а ћ≥с€ць н≥чний. «а народними переказами, перед храмом „ислобога росли р≥знобарвн≥ кв≥ти, €к≥ розтул€ли своњ пелюстки в р≥зний час доби: в≥д раннього ранку до п≥зньоњ ноч≥. «а ними жерц≥ визначали, котра година. „ислобог тотожний грецькому  роносу, римському —атурну. …ого св€та в≥дбувалис€ в час зимового сонцесто€нн€ (римськ≥ сатурнал≥њ починалис€ 17 грудн€ ≥ продовжувалис€ ц≥лий тиждень, в ”крањн≥ Ч 21-22 грудн€ „ислобог вшановувавс€ поруч ≥з —варогом).

„ќ–“

„орт Ч перв≥сно жрець „орнобога (Ѕога Ќоч≥), адже н≥ч вважаЇтьс€ св€щенним часом дл€ чар≥вник≥в, чаклун≥в, кудесник≥в.
„орт - людина, над≥лена великою маг≥чною силою, €ку дають њй знанн€, почерпнут≥ з≥ св€щенних книг, написаних тайнописом (Учертами ≥ рiзамиФ).
„орнобог, €к ≥ ¬елес, Ї покровителем цих таЇмних знань, чаклунства й знахарства. —л≥ди позитивного образу „орнобога знаходимо у балт≥йських словТ€н, де в≥н Ї Ѕогом ѕеремог ≥ зображаЇтьс€ з≥ ср≥бними вусами.
¬ ”крањн≥ „ортом часто називали людину, €ка вм≥ла виходити з≥ скрутних ситуац≥й незбагненним дл€ ≥нших способом. “акими були козаки-характерники, €к≥ користувалис€ незвичайною силою, здобутою чар≥вним способом.
„ортом також вважають ƒомовика, ƒ≥да, ѕращура, „ура, ÷ура. ¬они над≥лен≥ надприродньою силою ≥ можуть допомагати або шкодити люд€м, залежно в≥д њхньоњ повед≥нки.
„ур, ÷ур Ч родове Ѕожество, €ким став дуже в≥ддалений в час≥ пращур, родоначальник, котрий п≥сл€ смерт≥ п≥клуЇтьс€ про св≥й р≥д, обер≥гаЇ його в≥д п≥дступних д≥й ворожих род≥в. —лово Ув≥дцуратис€Ф означаЇ Ув≥дмовитис€ в≥д родовоњ спадщиниФ. ўоб прикликати ÷ура на допомогу, сл≥д окреслити коло вуглинкою з печ≥, або ритуального вогнища ( упальського, ¬еликоднього, –≥здв€ного та ≥н.).
÷≥ духовн≥ сили перебувають на меж≥ св≥ту яви ≥ Ќави, але можуть переходити до св≥ту ѕрави п≥д час св€щенних обр€д≥в  ол€ди та ¬елесового тижн€, €кий ще називавс€ „ортовим (тиждень перед  олод≥Їм). ÷≥Їю силою над≥л€ютьс€ жерц≥, волхви, р€джен≥, кол€дники, котр≥ виконують обр€ди з обходом хат. ¬они Ї бажаними гост€ми в кожн≥й осел≥, куди принос€ть побажанн€ добра, щаст€, багатства, врожаю. ¬ивернут≥ кожухи (символ родючост≥), маски, роги, бубонц≥, дзв≥ночки - необх≥дн≥ атрибути обр€ду, бо учасники не повинн≥ бути вп≥знан≥ Ч це забезпечуЇ д≥Їв≥сть чаклуванн€. —аме через ц≥ костюми в христи€нств≥ склавс€ образ „орта €к вкритого щерстю, рогатого та ≥н., що св≥дчить лише про нев≥гластво поп≥в та њхню ненависть до €зичництва.

„”–»Ћќ

1) ≥мТ€ повТ€зане з образом духа „ура Ч ѕрапредка, що символ≥зуЇ потужну силу –ода, обер≥гаЇ в≥д чужинських вплив≥в; в обр€довому фольклор≥ ≥мТ€ „ур, „урило видозм≥нилос€ в ƒжурила, ярила, що також Ї символами чолов≥чоњ пл≥дноњ сили;
2) згадуЇтьс€ €к ≥мТ€ богатир€ в галицькому билинному цикл≥. —тел€ його замку, €к склеп≥нн€ неба, на €кому св≥т€ть —онце, ћ≥с€ць ≥ «в≥зди; його волосс€ Ч золота дуга; ши€, €к б≥лий сн≥г; оч≥, €к у €сного сокола; брови, мов у чорного собол€. ѕеред ним несуть сон€шника, а в≥н њде на кон≥, т≥шачись: виробл€Ї р≥зн≥ чуда лицарськоњ доблест≥ (з кон€ на кон€ перескакуЇ, з с≥дла у с≥дло перел≥таЇ). ¬ нього закохуютьс€ не т≥льки красн≥ д≥виц≥, але й зам≥жн≥ молодиц≥, ≥ нав≥ть сама кн€гин€. „урило Ч мабуть чи не перший в украњнськ≥й народн≥й поез≥њ образ облесливого коханц€, спокусника ж≥ноцтва, недаремно по-батьков≥ в≥н зветьс€ ѕленкович (в≥д слов. плЇн€ть Ч полонити красою, спокушати; пор. ще ѕерелесник).

я«»„Ќ» 

язичник Ч спов≥дник етн≥чноњ в≥ри будь-€кого народу, €ку мав цей народ до прийн€тт€ св≥тових рел≥г≥й. язичництвом Ї рел≥г≥€ елл≥н≥в (грек≥в), вед≥йська рел≥г≥€ (ар≥йц≥в та ≥ндус≥в), руська в≥ра (украњнц≥в-русич≥в) та ≥н. —лово Ђ€зикї в мов≥ наших ѕредк≥в означало Ђнарод, етносї: так воно перекладене в ЂЋексикон≥ї ѕамво Ѕеринди (’V≤≤ ст.), так вживали слово Ђ€зикї ј. ѕушк≥н ≥ “. Ўевченко. ћожемо з повним правом стверджувати, що в основ≥ давньоњ ѕредк≥вськоњ ¬≥ри украњнц≥в був етнон≥м (назва народу) Ч ≥ нин≥ побутуЇ гуцульська приказка: Ђѕоки кол€дники ход€ть, поки писанки пишуть, доти наша в≥ра руська буде в св≥т≥ї. Ќе викликаЇ сумн≥ву те, що мова йде саме про €зичницьку в≥ру, адже кол€дники, писанки Ї реал≥€ми давньоњ в≥ри наших ѕредк≥в, з €кими впродовж ц≥лого тис€чол≥тт€ боролас€ христи€нська церква, але не зм≥гши знищити њх, змушена була вз€ти до свого обр€дового циклу, надавши њм б≥блењзованого вигл€ду. “ак були спотворен≥ тексти €зичницьких рел≥г≥йних сп≥в≥в: м≥н€ли ≥мена €зичницьких Ѕог≥в на ≥мена ’ристоса та його апостол≥в (ƒажбога Ч на Ђƒай же ж Ѕожеї, або Ђсам Ѕогї, ѕеруна Ч на св. ѕетра, ярила Ч на ёр≥€ або ≤вана тощо). “аким чином руйнували наш≥ св€щенн≥ тексти.
—лово Ђ€зичникиї вживали ≥ давн≥ украњнськ≥ волхви у ¬елесов≥й книз≥: ЂЌаш≥ отц≥ одн≥ хомути носили ≥ н≥€к не звалис€ ≥накше, €к €зичникиї (в ориг≥нал≥ це слово написане ™«≈÷≈, пор. старослов'€нське €зыце). ќтже, слова Ђ€зичникї ≥ Ђ€зичництвої Ч нейтральн≥ науков≥ терм≥ни, €к≥ не мають н≥чого образливого ≥ принизливого, на в≥дм≥ну в≥д христи€нських назв Ђпоганинї ≥ Ђпоганствої, €к≥ й дос≥ вживають обмежен≥ люди. Ќавпаки Ч слово Ђя«»„Ќ» ї Ч велична ≥ горда назва людини, €ка Ї в≥рною ¬≥р≥ —воњх ѕредк≥в, етн≥чн≥й в≥р≥ своЇњ нац≥њ.

ћетки:  

 —траницы: [1]