Сьогодні був чи не найгарніший захід сонця у моєму житті. Скільки фарб, кольорів, гарні книга у руці, подарунок на задньому сидінні. А ще багато-багато думок...про життя, кохання, про відносини інших, мої у частості. Я нарешті зрозумів чому своє сонечко я називаю сама "Сонце", а не як по іншому.
Кожного вечора я бачу захід сонця, мальовничий та єдиний, який дарує мані бажання прокинутись наступного дня. Так само и моє сонце весь час йде, залишаючи після себе фантастичні та неймовірні картини, і маленьку скибочку посмішки. А я йду, йду, бо люблю красиву, біжу незважаючи на холодний вітер та слизьке пріле листя. Йду, бо хочу нарешті впіймати...І нарешті нагрітись ,або згоріти, та то вже не обов’язково, зараз не треба спинятись, бо можна залишитись у темряві. В густому місячному промінні, під оком мертвих зірок, та мені вже так не хочеться ділити своє серце навпіл, та віддати місяцю теплу половину, натомість забираючи його спокійний теплий світ.