Я бажаю мало. Я більше даю людям, віддаю себе, свій час, своє тепло і посмішку. Та хочу тільки щоб мене не забували. Ні, не у розумінні «забули»- бо не потрібен, а не робили частиною свого світу. Я ніколи не буду ненею, я ніколи не стану принайсправжнісеньким другом. Опора, людина яку не варто зайвий раз турбувати, та просто пам’ятати про неї. Тоді і я не забуду вас, ніколи, і буду сам приходити і питати «чи потрібна поміч?» і допомагати, віддавати себе далі. Та тільки не забувайте мене у своєму світі, я не деталь інтер’єру, та не частина вас. Просто звичайна опора, та людина що кохає тих, кого може втратити.