У вересні мав нагоду пофоткати з гори краєвиди південної частини Голосіївського району міста Києва.

Готель категорії "три плюс" під брендом Ramada Encore, а далі на горизонті проглядаються Осокорки і Позняки.

Частина села Віта-Литовська (нинішня Чапаєвка) та Жуків острів.

Голосіївський ліс за яким видно силуети будинків на проспекті Науки, ЖК "Тріумф" на Звіринці та монумент "Родіна мать".

Тренувальна база київcького ФК "Динамо", а за нею видно води Дніпра.

Авторинок "Чапаєвка".

Ново-Обухівське шоссе та залізничний тунель під ним.

Батько

Його мати та вітчим

Усі разом)))

Неподалік музею Пирогів

За посиланням невеличка панорамка ))

http://static.panoramio.com/photos/original/79123499.jpg

Нарешті сцена не під церквою 

1 жовтня відбудеться освячення нижнього теплого храму в честь благовірного князя Ігоря Чернігівського митрополитом Київським  і всієї України Володимиром (Сабоданом).

Хо́тів — село Києво-Святошинського району Київської області. Безпосередньо межує з міською смугою на південно-західній околиці Києва (Голосіївський район, Феофанія). Перша задокументована згадка про с. Хотів датується 1465 р. тому його прийнято вважати за дату заснування села. З кінця XVI ст. Хотів належав Києво-Печерській лаврі.

Мальовнича горбисто-рівнинна територія Хотова, яка є частиною ландшафту Київського плато, порізана ярами і балками. На угіддях - родючі суглинкові сіроземи, а також дерново-підзолисті та супіщані грунти. Місцями до села підходить мішаний ліс (дуб, граб, береза, сосна). Хотів поділяється на дві частини струмком Віта (давніша назва - Хотівка, довжина 12,6 км), що впадає біля Пирогова у річку Віта, яка несе свої води у Дніпро. Є два ставки.

Перші стаціонарні поселення на території сучасного села з’явилися близько VI-V ст. до н.е. Про це свідчить досліджене в 1965-1967 рр. науковцями Інституту археології НАН України скіфське городище, розташоване на високому плато між Хотовом і Феофанією. ”Хотівське” городище, площею близько 31 га, було обнесено земляним валом, мало три в’їзди і виїзди та дерев’янні оборонні вежі. Це найбільш віддалене на північ з усіх скіфських городищ на території України. Через заплаву струмка Стратівка на відстані 1,5 км розташовані залишки валів древнього городища, яке можливо існувало в комплексі з Хотівським скіфським городищем. Швидше за все, якщо саме городище було "дітинцем" (умовно), то прилеглі території заселяли "городяни" (також умовна назва). Звісно, що оборонні споруди тут були значно слабші і не розраховані на довготривале протистояння, як у дітинці. Але тут цікаво інше, а саме розташування цих валів. Усі вони крім двох оперезуючих, йдуть 5 рядами уздовж заплави р.Віти. Тобто найбільшу небезпеку мешканці чекали із сторони річки. Це не дивно, зважаючи на те, що в ті часи р.Віта була судноплавною і одна з проток древнього Дніпра підходила впритул до гір, що височіють над річкою. Давні городяни остерігалися "десанту"! Південна брама городища вела до ремісничого містечка (чимось нагадує Київський Поділ) і причалів. Ріка Віта у V ст. до н.е. була судноплавною, тому тут розвантажувались судна із Царської Скіфії з грецькими товарами, а натомість вантажилися тут збіжжям та худобою до грецьких міст, зокрема і до Ольвії.

Князь Сіряк, який за легендою заснував Хотівське городище, швидше за все був царським скіфом і городище з оборонними валами побудував з метою збирання данини з скіфів-орачів (хліборобів), прадавніх українців. Про князя Сіряка згадує Лаврентій Похілевич а в наш час навіть мешканці с.Хотова. Це підтверджується і назвою урочища - Серякове, на південний схід від городища. Північна брама городища на відміну, від південної брами це був "парадний" в'їзд до городища. Умовно цю браму можна назвати "Золотими воротами". Звідси пролягав шлях до прадавнього Києва, де на території сучасного інституту фізики на проспекті Науки також було скіфське городище із похованнями царських скіфів.

Проект

релігійно- культурного комплексу

по вул.Василя Касіяна (ж.м."Теремки-2")

у Московському районі.

Собор святих Бориса і Гліба

Том 1А

Основні креслення

(Корегування по зауваженням ГоловКиїв-

Архітектури та Київдержекспертизи)

Головний архітектор проекту - В.Жежерін

Головний інженер проекту - О.Костовецкий

м.Київ - 1998р.

Ситуаційний план

Головні споруди

Північно західний фасад комплексу

Південно-східний фасад комплексу

Західний фасад церкви 

і в розрізі

15 травня за церковним календарем – перенесення мощей благовірних князів Бориса і Гліба.
Борис і Гліб, в хрещенні Роман і Давид, святі князі-страстотерпці (пам'ять 15 травня і 6 серпня), молодші сини святого рівноапостольного київського князя Володимира Святославовича, загнули в міжусобиці після його смерті від руки старшого брата Святополка; перші за часом канонізації українські святі.

Літописна повість називає матір'ю Бориса і Гліба якусь «болгариню», хоча на підставі непрямих даних неодноразово висловлювалося припущення, що Борис і Гліб були синами Володимира від шлюбу з візантійською царівною Ганною. Судячи з імен князів-страстотерпців, відомості про їх болгарське походження по матері заслуговують переваги: ім'я «Борис» — болгарського походження, брати Борис II і Роман займали болгарський престол відповідно в 969–971 і 977–991 рр., ім'я Давид також відому в правлячій династії Західноболгарського царства в 2-й пол. X ст. Можливо, «болгариня» належала до болгарського царського роду і потрапила на Русь як полонянка в 90-х рр. X ст., коли руські війська в якості союзників Візантії брали участь у війні проти болгар. Менш вірогідним є те, що діти від «болгарині» народилися до шлюбу святого Володимира з Ганною, ув'язненого в 988/89 р., оскільки ця гіпотеза суперечить одностайному свідченю всіх джерел, що святі загинули юними.Згідно літописів, за життя батька Борис займав княжий престол в Ростові, а Гліб — в Муромі.

Святополк побоювався, що Володимир ніби то збирався залишити Київ не старшому з синів (на той час таким був Святополк), а Борису, саме тому Володимир під кінець життя вивів Бориса з його князівства і тримав при собі. Схоже, Володимир йшов на корінну змінну традиційного порядку столонасліддя, дійсно бачивши в Борисі свого наступника в обхід старших синів, можливо внаслідок царського походження святих братів. Проте цей намір київського князя натрапив в 1013–1014 рр. на активну протидію його старших синів — Святополка Туровського і Ярослава, що сидів в Новгороді, що дає можливість відносити обнародування планів Володимира щодо Бориса приблизно до 1012/13 р.

Після кончини кн. Володимира (28 липня 1015) київський престіл по праву старшинства зайняв Святополк, хоч і при не зовсім ясних обставинах . Ці події застали Бориса, який повертається на чолі батьківської дружини з походу на печенігів. Дружинники запропонували князю підтримати його в боротьбі за київський престіл, проте Борис відмовився, не бажаючи «в'зняті руки на брата свого старєїшаго». Після цього велика частина дружини покинула Бориса. Міролюбивість Бориса не зупинила Святополка, який послав декількох «вишегородськіх болярцев» , на вбивство молодшого брата. Попереджений про наближення вбивць, Борис в своєму шатрі «співав заутренюю», після молитви ліг на ліжко і потім був заколений. Разом з Борисом було вбито немало його дружинників, в т.ч. св. Георгія Угрина, який прикрив князя своїм тілом, але деяким вдалося врятуватися (зокрема прп. Мойсею Угрину, брату св. Георгія). Тіло Бориса було доставлене до Вишгорода і поховане у церкві святого Василя.

Згідно даних жітійних джерел, Борис і його дружинники були вбиті в неділю 6 серпня. Місцем їх загибелі був стан Бориса на річці Льте (Альті), поблизу Переяславля. Повної упевненості в точності даних про місце і день кончини Бориса немає. У літописній розповіді дата відсутня; крім того, за переказами, що відобразилося в літописах, якраз на Альті і саме на місці вбивства Бориса відбулася в 1019 р. вирішальна битва Ярослава з Святополком. Цей збіг посилюється тим, що битва відбулася «в п'ять», на який і доводилося 6 серпня в 1019 р. Сказане дає привід підозрювати, що топографічне і хронологічне приурочування загибелі Бориса до місця і часу битви на Альті, можливо, мало місце пізніше, під час формування жітійного переказу, який підкреслював роль Ярослава як месника за кров братів.

Викликаний обманом з Мурома, Гліб був убитий 18 вересня (і цієї дати немає в літописній повісті) на шляху до Києва поблизу гирла річки Смядині, у Смоленську. Гліб знаходився в Києві, біг на північ (до Ярослава?) і був наздогнаний вбивцями під Смоленськом. Тіло юного князя поховали на місці загибелі. Після Бориса і Гліба був убитий ще один Володимирович — Святослав, що княжив в Древлянськой землі (на північний захід від Києва). Розв'язкою цієї кривавої драми неминуче повинне було стати зіткнення Святополка з іншим своїм братом — новгородським кн. Ярославом. Їх чотирилітня протікаюча із змінним успіхом боротьба за київський престіл завершилася влітку 1019 р. згаданою битвою на Льте, в якій Ярослав отримав остаточну перемогу.

Через деякий час (тобто в 1017 або 1020) за наказом Ярослава тіло Гліба було знайдене і перезахоронене поряд з Борисом у Вишгороді.
Канонізація святих Бориса і Гліба відбулася одночасно з перенесенням їхніх мощей до нової камінної церкви 15 травня 1115 року.

http://xram.com.ua

Настроение сейчас - чудове

7 тур, 27 мая 2012 г. стадион ДЮСШ-15, 15:30
СДЮШОР-10 - Десна 5:4
СДЮШОР-10: Шевченко - Павлюченко (Тыканин, 45'), Перекос, Кузьмич, Евдокимов - Кулиш, Стариков, Подюченко (к) - Нагорный.
голы: 2' (0:1), 11' Нагорный (1:1), 15' Кузьмич (2:1), 22' пен. (2:2), 28' Нагорный (3:2), 38' (3:3), 44' (3:4), 47' Подюченко (4:4), 50' Подюченко (5:4)
н.з.:Стоецкий, Лейник

І фото на память.