В колонках играет - Земфира - Бессонница

Настроение сейчас - поза ме(ре)жею

Коли пішов 13ий день "нового" року, можна згадати і старий. Дивним він був у знайомствах-прощаннях-забуваннях, в поїздах-дизелях-тамбурах, в полях, в нічних багаттях-спальниках-наметах, в горах-озерах-душних містах, у посмішках і сльозах, у щирості і сарказмі, у німому відчаї і шумних-п'яних-димних-порожніх компаніях, в замерзлих руках, інфантильних хлопчиках і милих дівчатках, в відповідальності-байдикуванні-роботою над.

Щодо копаній... цього року відсіялось-зникло із життя так багато людей. Ніскілечки не болить-не бентежить. Природній відбір. Мої рішення-висновки-мовчання + їх рішення-слова-вчинки = спільний результат.

Було багато, справді багато себе у собі. Спочатку трохи збентеженого, моментами надривного. Зараз - легкого і природнього. Википів увесь біль разом із самотностями. Обсипались старою штукатуркою суррогати, непотрібності, псевдо цінності. Коли тижнями не виходиш із квартири, забуваєш про дні і години, маєш у своєму розпорядженні себе, музику, фільми і книги - вчишся цінувати і любити цей стан. Швидко до нього звикаєш. 

Моменти спілкування з кількома людьми, які залишились, набули особливої цінності. Їм готова дарувати себе з усіма своїми думками-мріями-ідеями, якщо їм це, в свою чергу, потрібно. 

Вперше за багато років зима не несе за собою металічного присмаку у роті, не гірчить кавою і цигарками, не морить своїми настроями. 

Те, що залишилось від зими пройде в цьому ж стані, знаю. Буде ще багато змін. Буде багато... але все це буде потім. 

А зараз, в 3 ночі, так просто і спокійно сидиться на кухні. Чекаю, коли небо почне сіріти.

Чекаю... я, здається, дуже давно чекаю.