Без заголовка |
Тебе... до нестями.... Закохана,
До зойку, до болю в крові.
Невтішна жага, невтамована
Тече попри вени мої.
І росами капає, падає,
Рясніє зрадлива сльоза:
Бриніла, мов листя на пагоні,
А стала – вода дощова...
Ні смерть, ані муки пекельні
Не вичавлять з мого єства
Тих спогадів, що так ретельно
Я в свої клітини вплела.
На Бога! Не треба про щастя,
Не треба про вічне життя!
Я густо подрібнена в часі
І то мій найтяжчий суддя.
Секунда – щопогляд, щоусміх...
Хвилина – щодумка летить.
Та мій запланований успіх
Для тебе коротший за мить.
І байдуже, що там надалі...
Не було б цих зламних рядків,
Коли б я не була в опалі,
Коли б ти мене так любив.
14.09.2004р.
Рубрики: | Моя стихиЯ |
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |