E_L_E_C_T_R_I_C все записи автора Проект спільного проведення Україною та Польщею чемпіонату Європи 2012 року з футболу отримав державні гарантії: указ про невідкладні заходи з підготовки та проведення цієї грандіозної імпрези вже завізував Президент України Віктор Ющенко.

Міста, які прийматимуть матчі чемпіонату, - Київ, Донецьк, Дніпропетровськ та Львів. Центральний стадіон у столиці заплановано реконструювати, у Донецьку та Дніпропетровську вже будують нові арени стандарту «п’ять зірок». А що може запропонувати Львів?

Збудований методом народної будови, львівський центральний стадіон «Україна» було відкрито в серпні 1963 року і на його дерев’яних лавках могли розміститися майже 50 тисяч глядачів. При підготовці до єврокубкових зустрічей «Карпат» зі шведським «Хельсінборгом» улітку 1999 року його було реконструйовано, і кожен глядач отримав персональне місце, але тепер місць стало заледве 28 тисяч. Очевидно, що до 2012 року стадіон мав би зазнати кардинальної реконструкції, та чи варто «вдихати» нове життя у споруду, якій незабаром виповниться піввіку?

Найкращим варіантом мало б стати будівництво нового стадіону на сучасних модерних засадах, із створенням інфраструктури, яка передбачала б проведення шоу-вистав, зустрічей, виставок, оздоровчих заходів тощо. Напевно, й інвестори знайшлися б, адже на стадіоні працювало б періодично не тільки футбольне поле, а й постійні заклади різного спрямування. Дехто навіть вже пропонує місце для нової споруди – у кінці вулиці Стрийської навпроти сучасного іподрому. Тут легко розв’язується і проблема урбанізованих міст, адже транспортні потоки можна скерувати з кількох сторін: і з центру, і з аеропорту.

До того ж історично так склалося, що саме зі Стрийської починалося футбольне життя нашого міста: саме на цій вулиці у кінці XIX - на початку XX ст. були розташовані найбільші стадіони Львова,! саме у Стрийському парку стоїть пам’ятний знак, що увічнив проведення тут у липні 1894 року першої показової гри у копаний м’яч. У кінці позаминулого століття найпопулярнішим місцем у Львові вважався майдан у Стрийському парку, тут українці мали свою площу «Сокола Батька», з великим футбольним грищем, біговою доріжкою довкола нього, старий - повний дір і вибоїн - асфальтовий тор для велосипедистів, поруч кілька майданчиків для відбиванки та кошівки і два тенісні корти. На жаль, 1930 року згоріли дерев’яна трибуна на кількасот місць та будиночок-роздягальня - більше на цю площу спортсмени не повернулися.

Через кількасот метрів, на Стрийській, де тепер стоїть велична споруда ДПА, був найбільший до війни стадіон, що належав клубу «Чарні». Тут було два футбольні поля: одне - оточене біговою доріжкою, мало цементну трибуну на 10 тисяч глядачів, друге - дерев’яну трибуну на 5 тисяч. На цьому стадіоні збірна Польщі проводила свої міжнародні зустрічі з Румунією та Туреччиною (1923, 1926, 1934 роки). Після війни цей затишний стадіон назвали «Динамо», футболу на ньому стало менше, але проводили чимало легкоатлетичних змагань. Зокрема, на Спартакіаді школярів України перемагав майбутній олімпійський чемпіон та міністр спорту Валерій Борзов. На розташованих поруч кількох тенісних кортах проводили міжнародні юніорські турніри, і свою майстерність демонстрував майбутній суперчемпіон чех Іван Лендл.

Навпроти свій стадіон збудував найпопулярніший львівський клуб «Погонь» (відкритий 1913 року). Стадіон мав трибуну на дві тисячі місць для сидіння, а всього вміщував десять тисяч глядачів. За радянських часів він називався ОБО і на ньому грала армійська команда. Нині - тут плац для шикування військової частини.

На Цитаделі зі спортивних об’єктів залишився тільки лукодром СДЮШОР «Електрон» та кілька кортів. Колись тут також було футбольне поле з дерев’яною трибуною, а взимку заливали лід - грали у хокей і бігали на ковзанах. Стадіон на Цитаделі увійшов в історію тим, що на ньому в 1931 році вперше в Польщ! і провел и матч при штучному освітленні. Найбільший єврейський клуб «Гасмонея», як той “вічний жид”, змушений був мандрувати з місця на місце: спочатку отаборилися на Янові (нинішня вулиця Шевченка), а потім «Гасмонея» відкрила свій власний стадіон у Кривчицях, де трибуни вміщували, за деякими даними, до 11 тисяч глядачів. Та львівські стадіони мали нещастя горіти, і в грудні 1932 року пожежа знищила трибуни «Гасмонеї». Вирішили збудувати новий стадіон на вулиці Золотій (тепер - «Торпедо»). Нині тут львівський ринок.

А найперше у місті футбольне поле з’явилося на Личакові - стадіон «Сокул» мав футбольне поле з біговими доріжками, дерев’яними трибунами для глядачів, критим кінним манежем, залами для занять фехтуванням та гімнастикою. Зараз він належить інфізові, а його доріжки та зали пам’ятають не одного львівського олімпійця.

Чимало менших клубів теж мали свої футбольні поля, хоча й з трибунами меншого масштабу. Наприклад, РКС - Робітничий спортивний клуб, де грали кращий воротар Львова Іван Зуб та популярний пізніше польський тренер Казімєж Гурський, користав із стадіонів, що тепер звуться «Сільмаш» та «Кінескоп».

Спортивні споруди, як і люди, мають властивість старіти і помирати. Та народжуються нові покоління. І Львів дозрів, щоб мати новий сучасний стадіон для європейських змагань.

(с) Високий Замок
E_L_E_C_T_R_I_C