Есть у меня френдесса. Она хороший человек, только репостит иногда всякую дрянь. Например, сегодня отрепостила петицию против законопроекта «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності)».

То есть, оцените качество резины: в парламент подали проект, грубо говоря, о том, чтоб человека нельзя было обижать и бить за то, что он/а занимается любовью с людьми своего пола, ну или там решил/а себе сиськи/пенис отрезать/пришить. Или не отрезать и не пришивать, а просто носить одновременно бороду и платьичко. А то чего-то внезапно священникам можно, а просто так людям нельзя. Вот чтоб за это никого не обижали - такой закон.

Но есть отдельные одаренные граждане, которым все-таки хочется за это обижать и бить других. И они не могут про себя честно сказать: мы тупые садисты. Что-то им мешает. Они говорят: "мы за традиционные ценности" - и так вроде нормас выходит.

Но совсем херово, когда они говорят: "Мы за христианские ценности".

В конце прошлого года та же френдесса зарепостила петицию "ЩОДО ЗАХИСТУ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ – ОСНОВИ СТАБІЛЬНОСТІ, РОЗВИТКУ І ПРОЦВІТАННЯ УКРАЇНИ". Именно так - капсом.

Ну, пошла я и зачитала эту петицию.

Начал автор, некий Олег Довбыш, издалека:
"У 988 році князь Володимир Великий, усвідомлюючи визначальне значення світогляду та релігії в житті особистості та держави, зробив доленосне рішення для країни – прийняття та упровадження християнства. З того часу християнство стало невід’ємною частиною особистісного, культурного та суспільно-політичного життя усіх поколінь українців. Християнські цінності були взяті за основу для функціонування та розвитку освіти, науки, культури, права та економіки."

Я сильно сомневаюсь, что Владимир Великий что-то знал про развитие образования, науки, права и экономики, ну да ладно. Читаем дальше:

"У часи панування радянського тоталітарного режиму після перевороту 1917 року християнство було фактично вилучено з активного суспільного життя, а на зміну християнській моралі прийшла комуністична ідеологія. У цей час були фізично і морально знищені тисячі священників, зруйновані і перепрофільовані храми, грубо потоптані релігійні вірування українців та культурна спадщина нашого народу. Відтоді стала очевидною небезпека впровадження на державному рівні комуністичної антихристиянської (атеїстичної) ідеології, яка має жахливі наслідки: антидуховність, аморальність, насилля, геноцид, низький рівень культури, корумпованість, цинізм тощо. Комуністична атеїстична ідеологія спустошила не лише душі громадян Радянського Союзу, але й зробила багато шкоди для інших народів та країн в Європі, Азії, Америці та Африці, так званого соціалістичного табору.
Після здобуття незалежності у нашій країні відбувалося духовне відродження, переосмислення цінностей релігійної культурної спадщини та значення свободи. Зокрема, віра в Бога знайшла відображення у преамбулі до Конституції України, а Президенти України під час інавгурації дають клятву на Пересопницькому Євангелії. Такі християнські свята, як Різдво Христове, Пасха, Трійця, Покрова, стали відзначати на державному рівні в Україні."

Ну да, не без этого. А про ценности когда будет?

"Християни продемонстрували свою активну соціальну позицію через благодійні, просвітницькі, реабілітаційні, гуманітарні програми серед різних верств населення нашої країни. Зокрема, це стосується створення благодійних фондів, лікарень, сирітських притулків, реабілітаційних центрів для допомоги нарко- та алкозалежним, центрів допомоги людям з особливими потребами, безліч просвітницьких та творчих програм для дітей та дорослих громадян нашої країни. Не можна переоцінити значення новостворених інституту капеланства в ЗСУ, поліції, лікарнях, тюрмах тощо, що давно та ефективно практикується в багатьох країнах Європейського Союзу та США."

Ну тут вроде ближе к телу - харитативная деятельность нам Христом заповедана напрямую:

"Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
35 Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.
36 Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене.
37 Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли?
38 Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?
39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли?
40 Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили."

Но ёлки-метёлки, вроде как никто не запрещает ею заниматься.

У меня зародилась слабая надежда: может, петиция о том, чтобы уменьшить количество бюрократических барьеров на пути благотворительных и волонтерских объединений?

Ага, щас.

Петиция оправдала мои худшие ожидания. Когда автор наконец-то добрался до сути, суть оказалась в следующем:

"1. Забезпечити виконання Конституції в частині захисту сім'ї та сімейних цінностей.
2. Зберегти непорушними норми чинної Конституції України (ст. 51) та Сімейного кодексу України (СКУ, ст. 21), які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка й обумовлюють, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (СКУ, ст. 211 ч. 3).
3. Не використовувати поняття «ґендер», «сексуальна орієнтація», «ґендерна ідентичність» у Конституції України та жодних інших законодавчих формулюваннях. Не ратифікувати в Україні Стамбульську конвенцію.
4. Скасувати запроваджену Стратегію упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір-2021», що нехтує правом батьків на виховання власних дітей згідно з їхніми світоглядними переконаннями та впливати на освітній процес. Ці фундаментальні права закріплені в низці міжнародних договорів, ратифікованих Україною, зокрема п. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., п. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., п. 2 ст. 3, 5, п. 2 ст. 14 та п. 1(с) ст. 29 Конвенції ООН про права дитини 1989 р. Таким чином, ми, передусім, і як громадяни України, і як батьки, вимагаємо забезпечення нашого права виховувати власних дітей згідно з нашими уявленнями про шлюб, сім’ю, родину та не нав’язувати антинаукових і аморальних постулатів гендерної ідеології в освітньому процесі.
5. Припинення проведення антидискримінаційної експертизи навчальної літератури, результати якої на практиці засвідчили зневагу до основоположних цінностей українського народу, таких, як батьки, сім’я, мова, патріотизм тощо."

Перейдем к сути вопроса: собственно христианским ценностям. Где тут о них вообще идет речь? Какое отношение к Христу имеют гендер и постулаты гендерной идеологии (что бы автор ни имел в виду)? Где Христос, а где антидискриминационная экспертиза? Какая глава, какой стих Евангелия гласит, что Христос не одобряет Стамбульскую конвенцию? Почему вдруг Христос, не одобрявший вообще никакое насилие, вдруг противился бы закону, запрещающему семейное насилие? Где логика?

Впрочем, у автора петиции приоритеты расставлены четко: "Президент США Дональд Трамп активно сприяє відновленню християнських цінностей в різних сферах суспільного життя". То есть, прелюбодей, стяжатель и обманщик активно способствует восстановлению христианских ценностей. Да каких же именно? Я серьезно, какие христианские ценности может восстанавливать чувак, призвавший хватать женщин за письку? Любовь к ближнему? Добровольную бедность? Милосердие? Я что-то упускаю? Может, при Трампе облегчили доступ к медицинским услугам для бедняков, стали привечать беженцев, вывели войска из Афганистана или, как вариант, - разбили наконец талибов и дали афганцам возможность зажить мирной жизнью?

Этот защитник христианских ценностей Евангелие-то открывал? А пан Довбыш?

Грустно то, что люди, которые читали Евангелие, и всерьез читали, тоже принимают эту дуристику консерваторов за чистую монету. Я прекрасно помню, как я сама совершала эту лукавую подмену: я христианка, мне нравятся консервативные ценности - значит, это и есть христианские ценности.

Да ничего подобного и близко нет! Главная христианская ценность - это Христос, и будь он консерватором - то его ждал бы трон, а не крест. Фарисеи с саддукеями носили бы Его на руках, если бы он отстаивал традиции еврейского народа, не нарушал суббот, не водился с мытарями и грешницами, не рассказывал притч о том, что человек, сделавший тебе добро, ближе, чем твой единоверец и священноначальник.

Христос не был глашатаем семейных ценностей: Он говорил, что ради Него можно отвергнуть и семью.

33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.
35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.
36 І: вороги чоловікові домашні його!
37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.
38 І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.

Христос не был бойцом за традиционный брак: лично для себя Он предпочел безбрачие и сказал, что в Воскресении, в идеальном состоянии человечества, брака не будет:

29 Ісус же промовив у відповідь їм: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили.
30 Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі.

Вот чего Он точно не одобрял - так это лицемерия и вранья.

13 Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!
14 Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!
15 Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!

Давайте будем честными. Если вам нравится бить жен и детей, преследовать тех, кто "неправильно" трахается или не так одевается - отстаивайте свои убеждения от своего имени, а не от имени Христа. Имейте для этого достаточно отваги. Если ваши ценности хороши для страны и общества - они хороши и без размахивания крестом. Если они плохи - то апелляция к Христу только добавит святотатство к остальным вашим грехам.

Берите пример с Христа. Или хотя бы с меня. Я призываю подписать петицию в защиту Стамбульской конфенции не потому что это соответствует христианским ценностям, а потому что это сделает жизнь женщин и детей лучше. Что с моей ТЗ вполне по-христиански, но мою ТЗ никто не обязан разделять, правда?

https://petition.president.gov.ua/petition/87528

https://morreth.livejournal.com/3039518.html

https://morreth.livejournal.com/3039425.html

Сегодня меня разобрал приступ экзистенциальной тоски, даже вот прямо тощищи, от этого бравурного текста:
https://golovschik.livejournal.com/148532.html
Таким на меня повеяло вымученным комсомольским задором, такой советской праздничностью, так прям лицом меня макнули в мое пионерское детство (кто был — не забудет), что на какое-то время солнышко вроде погасло и даже дождик идти перестал.
Ну, это, конечно, иллюзия, потому что никакие силы природы не приостановят действие свое только потому, что некий бацька в сети излился елеем. Это только мое болото депрессии булькнуло в ответ и отрыгнуло порцию метана.
Потому что, как сказала велемудрая ЖЖ-френдесса mmekourdukova, как только становится надо напоминать, зачем мы ходим в церковь, то можно уже и не напоминать, Изя всё. Это как выйти замуж: если начинаешь задаваться вопросом «зачем я это сделала», так сразу и понятно, что зря. В счастливом замужестве такие вопросы просто не приходят в голову. В счастливом и радостном единстве с Христом и общиной не приходит в голову вопрос «зачем мы ходим в Церковь». Как только на Трулльском соборе приняли 80-е правило: «Если кто, епископ, или пресвитер, или диакон, или кто-либо из сопричисленных к клиру, или мирянин, не имея никакой настоятельной нужды, или препятствия, которым бы надолго устранен был от своея церкви, но пребывая во граде, в три воскресные дни в продолжение трех седмиц, не придет в церковное собрание: то клирик да будет извержен из клира, а мирянин да будет отлучен от общения» — так фактически и признали, что всё, кабзда, по доброй воле и по влечению сердца большинство уже не ходит, нужно палкой загонять.
Да, люди падшие. Да, они ленивы и склонны к унынию, а такожде прочим многочисленным грехам, из-за которых им облом шевельнуть булками и двинуться в ближайший храм воскресным утром.
Но если в первые века христианства все те же падшие люди ходили в церковные собрания, рискуя жизнями, и отдавали в общину все имущество, а в седьмом веке привет, уже нужна палка — значит, все-таки в консерватории что-то не так. Сиречь, в экклезии.
Можно сколько угодно призывать мирян шевелить булками энергичнее — но хотелось бы видеть ответное шевеление со стороны клира. А то разница между Апостолами и их нынешними духовными наследниками — как между комиссарами и политруками: первые учили «делай как я», а вторые — «делай, как я говорю».
Начну я с интроспекции. И, не мудрствуя лукаво, признаюсь в том, что ходить в храм мне попросту скучно.
«Ну а что же нам делать?» — спросят священники. – «Кино показывать? Петь и плясать перед вами?»
И ведь кино показывают порой. И поют и пляшут. А все равно скучно.
Зато порцию истинной радости я получаю, когда хожу на кружок рисования в выходной день. Семь теток 40+ жизнерадостно марают холсты и ватманы, в процессе попивая чаёк и болтая «за жЫсть», и вот с ними некая общность складывается, а с людьми, которые мне как бы община — нит.
Или вот в воскресенья через раз мы с любителями словесного творчества встречаемся в кофейне и обсуждаем плоды наших словотворческих усилий. И это все гораздо интереснее, чем вновь и вновь наматывать одни и те же круги Литургии Слова, потом Евхаристической Литургии, наперед зная, что сейчас будет.
Я не буду лукавить: я утратила контакт с Богом и людьми, которые мне вроде бы сестры и братья по Чаше. Церковь — это место, где я не могу говорить искренне, наотличку от кружка писателей или художниц. Я не могу сказать «братьям и сестрам», что я реально ощущаю: скуку, порой раздражение, почти всегда — отчуждение и одиночество. А если я не могу быть искренней в доме Господнем — то где тогда, ядрена вошь?
Надо отдать должное матери нашей Римско-Католической Церкви, осознание этой проблемы есть. Литургическую реформу провели, служим теперь на понятном языке и можем сами петь псалмы (мой любимый момент в Литургии Слова). Организуются группы по принципу групп взаимопомощи. Проводятся выставки, концерты, викторины всякие. Даже чётки в виде апплета на смартфон придумали. Чего вам еще, дорогие прихожане?
Ну, лично мне бы священника умней меня, и чтобы про-феминист, но будем реалистами.
Я вижу проблему в том, что Церковь оказалась не готова к ХХ веку, а когда наконец подготовилась, хоба — и уже наступил двадцать первый. Цифровое столетие, грандиозные объемы информации, за которыми никто не успевает, стремительно меняющийся образ жизни — а у нас тут все еще синагогальная структура богослужения, разработанная в античные времена, со средневековыми накрутками сверху.
Очень традиционно. Почтенно. Обрядно. Красиво. Но выстраивалось все это для аграрной цивилизации, где грамотным был хорошо если один из десяти. Именно отсюда взялась практика публичного зачитывания вслух фрагментов из Писания немногочисленными грамотеями для всей общины. И отсюда взялась традиция проповеди — устного толкования и разъяснения прочитанных фрагментов (потому что уже во времена Христа простой норот ни фига не понимал иврит). Я уж молчу про Средние века, когда принципиально было, шоб красиво и непонятно, и поп вообще _единственный_ грамотный на селе.
Я, кстати, абсолютно за практику зачитывания Писания вслух, потому что, несмотря на повальную грамотность населения, Библию все-таки мало кто читает всерьез. А еще потому, что чтения — один из немногих моментов, когда мирянина активно зовут к со-участию в Литургии.
Но когда за чтением следует проповедь, и нам, тупеньким, разъясняют, как понимать текст — то порой хочется встать и непочтительно спросить: отче, а вы вообще в курсе, что половина присутствующих вообще-то получила лучшее образование, чем вы? А впереди время, когда все 100% прихожан будут иметь лучшее образование? Ну честное слово, ну нельзя же взрослым людям преподносить в устной форме «Детскую Библию».
Проблема даже не в том, что семинарское образование уже безнадежно отстает от светского. Проблема в том, что оно приучает клириков к разделению на «мы» и «они». Мы, священники, несущие свет Христов в болото повседневности, и они, миряне, барахтающиеся в этом болоте. Поэтому я не спешу особенно топить за женское священство: ну, допустим, в сосисочный клуб допустят женщин, ура, но это классовое, даже кастовое деление, доставшееся нам в наследство от средних веков, никуда не денется. Тогда какой смысл в допущении женщин к священству? Они тоже начнут жить своей отдельной кастовой жизнью, нисколько не улучшив общую ситуацию.
Цепляясь за метафору пастыря и стада, клирики как-то забывают, что во времена Христа пастырь буквально жил вместе со стадом. Он вместе с овцами неделями бродил по горам, искал хорошие пастбища, жарился с ними на солнце и мок в дождь, принимал роды, лечил заболевших, отгонял хищников. Он не был отстраненным наблюдателем, проблемы овец были его проблемами.
Примерно так же «пастыри» жили с «овцами» в эпоху ранней Церкви. Апостол Павел пишет о епископе: «ибо, кто не умеет управлять собственным домом, тот будет ли пещись о Церкви Божией?». И дальше, о диаконе: «Диакон должен быть муж одной жены, хорошо управляющий детьми и домом своим» (Послание к Тимофею). Как видим, речь не идет о людях, отделенных от общества. Павел определяет компетенцию священника в делах церковных его же компетенцией в делах домашних. Священник, так же, как и миряне, владел ремеслом, имел семью, иной держал рабов, иной сам был рабом, священство представляло собой все сословия и народы космополитичного Рима. Священника не присылали в общину по распоряжению митрополита, который того прихода в глаза не видел — его избирали сами прихожане, из своей среды, как и диаконов ему в помощь.
Сейчас священник избавлен от необходимости вступать в трудовые отношения — и поэтому не знает, с чем сталкивается мирянин на работе. Священник живет в целибате — и познания о семейной жизни у него ровно те, что сохранились из детства (то есть, он мыслит категориями прошлого, а то и позапрошлого поколения). Если он не целибатный, его семейная жизнь все равно складывается специфически, не так, как у большинства прихожан. От отделен от мирян своим образом жизни, и ответ на основной вопрос — «как быть христианином в актуальной повседневности» — он поневоле дает с поправкой на себя. Отрыжка Средневековья, когда мирянин официально считался неполноценным, недоделанным христианином, сильна и по сей день.
Сейчас католический клир, обеспокоенный все уменьшающимся количеством приходов и священников, бьется о вопрос «как затащить мирянина в церковь». Я хочу поставить встречный вопрос: как вытащить священника в мир? Как сделать его одним из нас?
Потому что ответ на первый вопрос простой: никак. Время, когда церковь — разумею не мистическую Церковь, само собой, а вот непосредственно храмовое здание — была центром общественной жизни, распространителем информации, источником образования и даже развлечения — дано прошли. Никакой храмовый праздник не может конкурировать с хорошим голливудским блокбастером, никакая «политинформация» от епископской конференции — с интернетом. Что может разъяснить приходской батюшка тому, кто по запросу гугла способен черпать из всей сокровищницы богословской литературы? Как можно ощутить близость с довольно случайными людьми, собранными в один приход, если есть ежедневная возможность общаться с христианами разных стран, действительно близкими по духу?
Мирянин приходит в церковь только когда он серьезно заинтересован в следовании Христу. Если эта потребность в храме не удовлетворяется, если вместо этого у нас разговоры об абортах, сборы подписей против гей-парадов и крестные ходы за сохранение традиционной семьи — человек, заинтересованный в Христе, уйдет. Да хотя бы к протестантам, в чьих общинах нередко больше живого чувства сопричастности.
Бесполезно заклинать крещеный народ тем, что «Каждое воскресенье - которое и названо у нас именно в честь Воскресения Христова - мы вспоминаем, как все это происходило: пришествие Одного из Троицы в мир, Его воплощение, рождение, жизнь, учение, страдания, смерть, воскрешение, и снова уход Туда, откуда Он пришел, к Своему Отцу и Духу.» Во-первых, Альцгеймер до меня еще не добрался, я это все помню и так. Во-вторых, если дело только в воспоминаниях, то чем мы, христиане, отличаемся от японских шаманов, которые при помощи танцев кагура вызывают солнышко из пещеры, куда оно спряталось на ночь? Тем, что у нас Бог правильный, а у них нет?

https://morreth.livejournal.com/3039132.html

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2964075.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3038824.html

Чому я вважаю справу Ельжбети Підлесної не просто неосудною, а святою і правою? А обов'язком кожного християнина (ну, якщо він правда християнин, а не трайбаліст з хрестом) - заступитися за неї?

Ельжбету хочуть притягнути до відповідальності за те, що вона чи то зробила, то чи просто поширювала плакати з іконою Ченстоховської Божої Матері, де до Марії і Немовляти було примальований райдужний німб. Віруючі поляки страшно образилися. Адже натякнути на те, що Марія з Ісусом могли бути... страшно сказати, не дуже гетеросексуальними - це майже такий само жах, як сказати, що вони були євреями. Oh, shi ...

Взагалі кажучи, це не перший випадок, коли за допомогою ікони нам нагадують, що Господь і Його Мати аж ніяк не належали до білої процвітаючої більшості. Вони були євреями, пригнобленими та колонізованими в своїй землі. Вони були біженцями в Єгипті. Ісус зазнав кари не просто болісної, але і ганебної - такої ганебної, що римських громадян не можна було їй піддавати. У церковних гімнах співається, що Бог прийняв плоть раба. Є ікони з чорношкірими Ісусом і Марією, з Ісусом і Марією - індіанцями, азіатами, в'язнями концтаборів.

Я скажу більше: в Писанні немає прямого свідчення про те, що Ісус і Марія коли-небудь відчували сексуальний потяг до протилежної статі. Ісус був безшлюбний, а Марія, коли католицька церква нам не бреше, знаходилася в суто номінальному шлюбі, і жодного разу в житті не вступала в сексуальний контакт. Зате на іконах Марію і Єлизавету зображують в обіймах, а Ісус цілував чоловіків. Можна сказати, що нічого гомосексуального в цих обіймах і поцілунках не було - але нічого гетеросексуального в їхньому житті не було достеменно. Асексуали же в нашому суспільстві належать все до тієї ж "райдужної" меншості. Їх терплять і не особливо женуть, але вони піддаються репродуктивному тиску суспільства, не можуть вступати в союзи, успадковувати один одному і відвідувати одне одного в лікарнях чи в'язницях. Більш того, я думаю, в наш час Ісуса точно оголосили б гомосексуалом: довговолосий хлопець, за яким волочиться дюжина мужиків і який жодного разу не спав з жінками - це ж не просто підозріло, це прямо-таки волає про аморальність. Такі ненависники Христа, як Лео Таксиль, із задоволенням закидали на Нього гомофобні звинувачення. Неважливо, що ці звинувачення були несправедливі - важливо, що ненависник Христа волав саме до гомофобії своїх читачів.

Але головне навіть не в цьому. Припустимо, ви добрий католик і все ще переконані в тому, що гомосексуальність - "гріх, кричущий до неба про помсту". Ви озброєні цитатами зі Старого і Нового Заповіту, на вашому боці Мойсей і Апостол Павло. Ви твердо переконані в своїй правоті і з місця вас не зрушити: гомосексуал є страшний грішник, і, уподібнивши Діву Марію і Господа до гомосексуалів, Ельжбета Підлесна завдала вам нестерпної образи.

Тоді у мене для вас погані новини. Тому що особисті образи - це така штука, яку Господь заповідав нам терпіти покірно. "Ви чули, що сказано:" око за око, зуб за зуб ". А Я кажу вам: не противитись злому. І коли вдарить тебе в праву щоку твою, підстав йому й другу А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому; і хто силувати тебе буде відбути з ним милю одну, іди з ним два".

Розумієте, не авторитетний єпископ, не святий отець, не вчитель церкви, навіть не апостол, а особисто сам Господь: "Ви чули, що сказано: "Люби свого ближнього і ненавидь ворога твого".
А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, вас і гонять вас,
щоб вам бути синами Отця вашого Небесного, бо Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних.
Бо якщо ви будете любити люблячих вас, яка вам нагорода? Хіба не те саме й митники роблять?
І якщо ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите? Чи не так само чинять і язичники? "

Народе, якщо Ельжбета справді завдала вам образу - ви повинні молитися за неї. Так, і не інакше.

Ага, ви зараз вдастеся до виверту, до якого я вдавалася, коли групова ідентичність мені була дорожче за Христа. Ви скажете: "Але вона образила не мені особисто, а Бога і Його святу Мати! Якби вона наїхала на мене, я б пережив(ла), але вона спокусилися на святе!"

Тоді у мене для вас зовсім паскудні новини. В Євангелії є персонаж, який так само ревно переживав образу святинь, і вам цей персонаж не сподобається:

"І, вставши, первосвященик сказав Йому: Ти нічого не відповідаєш що свідчать супроти Тебе?
Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос, Син Божий?
Ісус каже йому: Ти сказав. Навіть повім вам: відтепер ви побачите Чоловічого Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних прийде.
Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: Він богозневажив! на що ще нам свідків? ось, тепер ви чули богохульство Його!
як вам здається? Вони ж відповіли та сказали: Повинен умерти.
Тоді стали плювати у обличчя і заушалі Його; інші ж били по щоках
і казали: Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе? "

Вам хочеться бути схожими на цього персонажа? Правда-правда? Тоді давайте по-чесному: створюємо конфесію в честь Каяфи і називаємося "каяфіани". Людина була ображена в релігійних почуттях, людина зажадала від світської влади (Пилата) стратити образника цих почуттів. Ви - учні і діти цієї людини. Христос був в цій справі, як і Ельжбета Підлесна, обвинуваченої стороною.

Чесне слово, народ, мені все більше подобаються щирі світські гомофоби, що не прикривають свою ненависть ім'ям Христа і з якими я не зобов'язана підходити до однієї Чаші.

"Але як же бути з Писанням?" - запитаєте ви. - "Адже написано ж:" Але як вони, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце; Називаючи себе мудрими, збожеволіли,
і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, -
Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли свої тіла.
Вони замінили Божу правду на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь.
Тому видав їх Бог ганебним пристрастям: жінки замінили природне єднання на протиприродне
Так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили І вони прийняли в собі відплату, відповідну до своєї помилки.
А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений - щоб чинили непристойне,
Вони повні всякої неправди, лукавства, користолюбства, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв,
обмовники, наклепники, богоненавидники, кривдники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам,
нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві.
Вони знають присуд Божий, що хто чинить таке, вартий смерти, а проте не тільки самі чинять, але й інших, хто чинить, схвалюють."

Знаєте, особисто моя думка - Апостол Павло іноді писав дурниці. Як в даному випадку. Тому що гомосексуальність пристигає не самих тільки язичників, гомосексуал може народитися раптово в благочестивій християнській родині. Гомосексуальну поведінку демонструють навіть тварини, створіння Божі, яких важко запідозрити в згубному впливі гей-лобі. Я вже не кажу про те, що серед хрещеного люду повно сволоти.

Але припустимо, ви вважаєте, що Біблія права в кожній букві і не допускає іносказань і тлумачень (а π = 3). Тоді ми повинні з вами піти глибше і задатися дуже важливим питанням: ЧОМУ МИ ХРИСТИЯНИ? ЧОМУ МИ ВІРУЄМО В БОГА?

Це не просте запитання. Якщо ми вимагаємо захисту наших релігійних почуттів, ми повинні розуміти, звідки ці почуття у нас взялися. Чому ми вибрали бути християнами.

Так ось, на самому глибинному рівні відповідь проста: БО МИ ЦЬОГО ХОЧЕМО. І крапка.

Ми віримо, тому що хочемо вірити. Чи знаємо ми точно, з об'єктивного повторюваного досвіду, що Бог реальний, що за гріхи піде покарання, а за праведність - нагорода? Ні. І це правильно, адже тоді в чому полягала б чеснота віри і подвиг віри? Якби ми точно знали, що Бог реальний, то праведність перетворилася б на банальний життєвий здоровий глузд: якщо сунути в розетку пальці, шарахне струмом, якщо стрибнути з висоти - розіб'єшся, а якщо перелюбничати або красти - Бозя покарає. Віра можлива лише тільки там, де точного знання немає і не може бути, а чеснота віри - тільки там, де слідування їй не дасть миттєвих нагород, а неслідцвання не спричинить миттєвих кар. Інакше це не чеснота, а вигода.

Але якщо ми віримо, тому що хочемо - то наше бажання вірити в Єдиного Бога, Христа і Святого Духа і в усі догми нашої віри логічно і онтологічно дорівнює бажанням інших вірити в Аллаха, Крішну, Зевса, Одіна, Аматерасу і Кецалькоатля або не вірити взагалі ні в кого і ні в що. Так, для нас безумовною істиною є, що наша віра натхненна Святим Духом, а решта помиляються - але це теж феномен нашої свідомості, який ніхто, крім нас, не зобов'язаний розділяти. Це дуже важливо розуміти.

Тобто, якщо хтось із нас вірить, що гомосексуальність є страшний гріх - це зобов'язує тільки його самого не займатися гомосексуальною активністю. І все. Іншим він нав'язувати що-небудь не має права. Не має права вимагати, щоб гомосексуали заради нього забилися під шконку і зробили вигляд, що їх немає. Тим більше не має права вимагати, щоб їх карали кримінальними карами, випалювали розпеченим залізом, кастрували і застосовували до них інші принадни середньовіччя. По-перше, це лицемірство, по-друге, жорстокість, а по-третє, читерство. Якщо ти вступив на шлях духовної боротьби, некрасиво вимагати від світської влади, щоб твій шлях гарненько заасфальтували і встелили трояндами, силою закону не підпускаючи до тебе спокуси. Борись з ними сам, чувак.

Тебе спокушає дупа ближнього твого? Зчепи зуби і замружся, відважно відганяючи гріх хресним знаменням. Можеш вирвати своє око, як радив Господь. Але не вимагай, щоб ближньому відрізали дупу для твого зручності.
(До речі, щось я в церкві не особливо багато зустрічала однооких. Що нібито говорить нам.)

Інтелектуальна чесність і християнська совість в один голос говорять, що якщо ми закликаємо до городового з вимогою захистити наші почуття - то ЛГБТ мають таке ж право. Як вам сподобається, якщо у вас зажадають вирізати з Писання образливі для ЛГБТ місця? Вам в голову не приходить, що у них теж є почуття, або що ми ці почуття зачіпаємо дуже жорстоко?

Ельжбета Підлесна нагадала всім нам дуже важливі слова Господа нашого: "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви з ними, бо в цьому Закон і Пророки". Якщо ми хочемо, щоб ЛГБТ і просто світські поважали наші почуття - давайте почнемо з себе і будемо поважати їхні почуття. Навіть якщо ми щиро вважаємо, що вони роблять страшний гріх - ми повинні стулити пельку з цього приводу. Гомосексуальні стосунки сторонніх нам людей не завдають нам болю, не применшують нашого здоров'я, нашого майна і нашого буття. Так, навіть коли вони цілуються і тримаються за руки прямо на вулицях - у вас же нічого не відвалилося, від цього видовища? Ні? Спокійно, і далі не відвалиться. Якщо хочете, розглядайте відкритих гомосексуалів як випробування, послане вам Богом для вашого смирення перед Його волею. Він створив світ, в якому відбуваються не тільки приємні вам речі; розглядайте це як шлях до спасіння.

Ще раз: заступатися за людей, які нам неприємні - заповіт Ісуса Христа, заповідь блаженства. Тому що за "своїх", за приємних, за прийнятих в "зграю" заступаються і язичники. Та що там - навіть звірі. Парохіальний альтруїзм, лояльність групі існує буквально "по плоті" - вона прошита в генах. Але ми покликані стати не плотськими, а духовними. Значить, ми повинні перемогти цей поділ на "свій-чужий". І саме тому Ельжбета Підлесна воістину творить Боже діло.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2963862.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3038373.html

https://morreth.livejournal.com/3038133.html

https://madmundt.livejournal.com/134525.html
https://madmundt.livejournal.com/134911.html

https://morreth.livejournal.com/3037441.html

(Е-е-е ... лайк, репост?)



Народ!
Я таки решила пойти в эту чертову политику.
Да, есть еще люди, которые надеются что-то изменить, и среди них - я.
Мне нужна команда. Такие же ненормальные, числом как минимум 12. Можно и больше - у нас, как в ирландской семье, всегда есть место для еще одного.
Деньги будут, хотя главное - быть единомышленниками. Потому что с циниками каши не сваришь.
Я представляю ДемАльянс, который сейчас выступает в союзе с Самопомощью.
Забег будет долгим: сначала президентские выборы, где мы будем работать на единого кандидата от демократических сил, затем - парламентские, затем - выборы в местные советы, куда я буду баллотироваться.
Такой вот блокбастер.
Пишите в комменты и личку. Я всех буду рада услышать.
(э-э-э... лайк, репост?) This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2963393.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3036882.html

https://shakko-kitsune.livejournal.com/1337567.html

Угадала все из всех.

И сейчас объясню, по какому критерию выбирала. Кто хочет пройти тест, тот себе не спойлит, сначала проходит, а потом под кат.

Очень важен тот момент, что все "абы кто", тем не менее, крепкие ремесленники, умеющие держать кисточку в руках. То есть, первичный отбор - "Импрессионист, гришь? Ну, нарисуй лошадку" - все проходят. А теперь поехали дальше.

У всех работ, принадлежащих кисти гения, есть общая черта: легкая "недоделанность". Посмотрите на глянцевых лошадков Дедрё (он, кстати, не совсем абыхто, он известный анималист) и на Делакруа. На вылизанную бабу и воды и "непричесанную" женщину Курбе. На Милле и Бретона. На этого Шарля Антуана и на карабинерского генерала. Ну вот только Коро кажется более вылизанным, чем де ла Пенья, но там другая фишка, я потом расскажу.

Гений вовремя откладывает кисть. Он не допиливает картину до мыльного скрипа. Почему?

И вот здесь пролегает линия водораздела.

Художник говорит о своем. Ремесленник работает на заказчика.

Да, даже когда гений выполняет заказ, он все равно говорит о своем. Они иначе не может.

У Делакруа на картине четко "Конь и его парень". Они слиты в близком, почти интимном жесте: конь ласкается к человеку головой, человек обнимает коня. Между ними есть связь, есть отношения. Химия. Они оба молоды, полны энергии, нетерпеливы.

Лошадки Дедрё - это просто парадный портрет лошадков. Богатенький эмир заказал успешному художнику изобразить любимых коников, на память, потому что цветных фоток тогда не было. Навешали на коников красивых попон, нарядили слугу-зинджа в расшитую золотом ливрею, поставили в позу и зарисовали. Шоб все видели: у нас, эмиров, по-богатому. И кони первый сорт, и зиндж первый сорт, и попонки парчовые, и седла шикарные. У того же Дедрё есть собакен в кресле - посмотрите, насколько он лучше и выразительней:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%91,_%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%B4_%D0%B4%D0%B5#/media/File:Alfred_Dedreux_-_Pug_Dog_in_an_Armchair.jpg

Тётки. Бодри - это прон. Причем от того, что нарисовано в рамках дозволенного, с одинокой сиськой рейтинга - прон в квадрате. Эта тетка разделась для зрителя, и валяется там для зрителя, и сиську выставила для зрителя: смотри, дорогой, какая у меня сиська. А потом к ней сзади пририсовали волны, но это фальшивые волны, потому что она сухая, на ней нет брызг, и песок фальшивый - он не пристает к ее телу. Как это обычно и бывает в проне, где нагота не бывает естественной, она всегда впихнута в красивенькие декорации.

Для тетки Курбе зрителя нет. Она разделась, чтобы искупаться и с удовольствием искупалась, сейчас сидит на бережку обсыхает, а собацюра к ней ласкается, и тетка с собацюрой прекрасно радуются друг на друга, не собираясь причесываться и принимать призывную позу ради зрителя-покупателя телес.

С Диасом сложнее. Он запоздалый романтик. Он не коммерческий мазила, и его успех объясняется не угодничеством перед публикой, а тем, что романтизм в его время сделался уже достаточно консервативен, чтобы нравиться истеблишменту. Его опушки, чащи, бури, мельницы, грозы - все это написано с чувством, это не глянцевые открыточки для украшения интерьеров - но старомодная монументальность в 1860-1870х уже не торт. На его картине слишком много всего, и грозовое небо, которое лучше всего ему удавалось, просто не помещается уже. Она не плохая, нет, если не сравнивать с "Мостом в Нанте" - вполне себе ничо так. Свое место в Луврах и Эрмитажах он заслужил.

Но "Мост в Нанте", народ... Понимаете, вот эта вот штука, когда на передний план вылезают грубые черные стволы, и какая-то случайная лодка, и пеньки... Первым делом хочется воскликнуть - чувак, тычо, про композицию не слышал? А потом понимаешь, что все нормально тут с композицией, тут высший пилотаж - выстроить ее так, словно бы ее и нет, словно бы этот "кадр" никто не выстраивал, просто шел ты по берегу ясным весенним днем, а оно вдруг упало тебе в глаз. И черные стволы торчат на переднем плане, чтоб подчеркнуть воздушную невесомость моста. Но кажется, что просто так. А вот.

С крестьянами все просто: у Бретона это просто неудачная работа, где слишком много фигур, которые перекрывают друг друга, чтобы не загородить красивенький пейзажик. Ну не определился чувак, что он хочет - показать людей за работой, комичную жанровую сценку, где мущинка в треуголке командует, пока женщин подбирают колоски, или пейзажик. Напихал в картину все-все-все. Вышло пестро и бестолково. У него есть реально классные "Песня жаворонка" и "Крестьянка со свечкой", а это у него не классная.

А вот у Милле классная. Фигур вроде бы и много - но они не разбрелись как стадо, а собраны в две осмысленные группы: на переднем плане женщины собирают сжатые колосья, чтобы отнести на ток, на заднем плане собственно ток, где мужчины колосья молотят, а тетки отгребают и жгут солому. Никт не суетится, Никто не перекрывает друг друга - и вместе с тем от картины впечатление абсолютной естественности, никто не позирует.

Ну а с патретами все совсем просто. Аппиани - чОткая заказуха. "Изобрази меня ОБОЖЕКАКИМ МУЩИНОЙ, художнег!", сказал заказчик. "Яволь!" сказал художник. Все складочки изобразил, все локоны. На заднем плане маячат Смерть и Слава, на переднем орапчеги восхищаются: "ОБОЖЕКАКОЙМУЩИНА!" Ну а что "в чертах у Ольги жизни нет", так это вопрос пятый.

Жерико пишет прежде всего характер. У него даже безымянный натурщик - мужик с характером. Он не выписывает скрупулезно каждую складочку, у него вся сила изображения в лице, взгляде, выражении. Его карабинеру нафиг не нужны арабчики с восхищением во взгляде и аллегорические богиньки с лаврушкой на заднем плане. Он сам себе бог войны и герой своего романа.



В общем, разница между гением и крепким рисовальщиком в том, что гений высказывается от собственного лица, не боясь неприятия, а ремесленник все-таки работает на публику. Гений откладывает кисть, когда он все сказал. Ему незачем пидорасить картину до сверкания.

Практически все ремесленные картинки из этой выборки портит именно желание понравиться, иногда вот просто до блевотины. Исключение составляет Диас, который просто отстал от времени. Он не гениален не по уровню мастерства и не потому что стремился заказчику лизнуть - а потому что у него было вот это туннельное виденье, он застрял в романтизме. А гений опережает свое время, стиль, направление.

https://morreth.livejournal.com/3036564.html

ОК, тепер у мене є можливість поговорити про феномен "Хлопець старається" ( "дівчина старається" теж буває, але рідше).

"Хлопець старагається" - це випадок, коли автор хоче додати репрезентації жінок у своїх творах, але у нього не дуже виходить.

Розглянемо це на прикладі мого улюбленого автора Еда МакБейна.

Свій цикл про 87 поліцейську дільницю МакБейн почав в 1956 році, коли відсутність жінок в поліції була повсюдним явищем, та й взагалі передбачалося, що дівчина повинна працювати тільки до заміжжя. Природно, всі головні герої циклу - чоловіки. МакБейн чесно намагається зображати жінок персонажами "не для меблів". Наречена, а потім дружина головного героя Стіва Карелли Тедді Франклін - інтелектуальна начитана дівчина, відважна і кмітлива при тому - одного разу врятувала себе і нареченого від вірної загибелі, іншого - вистежила злочинця. Все це підкреслюється ще й тим, що вона глухоніма, тобто, їй кожен раз потрібно долати мовний бар'єр між собою і оточуючими (крім Стіва, який вивчив мову жестів).

Це класно, але МакБейн прекрасно розуміє, що водевільний розклад "дружина допомагає копу в розслідуванні" не котить в жорсткому детективному циклі - і Тедді відступає на неминучий третій план, поряд з іншими дружинами поліцейських: Сарою Майер, Гарріет Бернс, Клер Браун. Надалі він намагається додати Тедді сюжету, але повноцінної арки все одно не виходить: то Тедді намагається влаштуватися на роботу і наривається на харрассмент, то вона бере участь в про-чойсерскій демонстрації і її обливає кров'ю релігійний фанатик, то вона татуює ще одного метелика на плечі - сміливі ходи для жінки-домогосподарки, але ніяк не тягнуть на сюжетну лінію на кшталт тих, які були у Тедді в перших романах.

Ну і не можна забувати, що попри роки і пологи Тедді Карелла залишається надзвичайною красунею.

МакБейн робить висновок: щоб жінку не довелося пхати в домогосподарки, потрібно, щоб її стосунки з поліцейським не завершувалися неминучим весіллям. Як наслідок, Клер Таунсенд, подруга, а потім і наречена Берта Клінга, не збирається за нього заміж, поки не закінчить освіту. Але цієї мотузочці теж не можна витися вічно: Клер все більше перетворюється в двійника Тедді Карелли, тільки говорить (а вона ще й довгонога пекуча брюнетка, як Тедді). Та загалом і Берт, у міру того, як дорослішає і матеріє, все більше перетворюється на Кареллу - відважного компетентного безкомпромісного копа. І-і-і ... МакБейн вбиває Клер, робить її "жінкою в холодильнику", перетворюючи її смерть на причину зміни характеру Берта: він надовго стає озлобленим на весь світ козлом.

Згодом Берт у всіх романах віддувається за проблемні відносини з жінками: адже усталені сім'ї Карелл, Майєрів, Браунів і Бернсів не можна руйнувати :). Тому саме Берта кине дівчина заради кар'єри, саме Бертові буде зраджувати дружина-фотомодель і саме у Берта зав'яжеться трагічний роман двох травматиків з Ейлін Берк.

Саме час поговорити про Ейлін. Для свого часу МакБейн дуже передовитий письменник, і вже в другому романі циклу, Mugger, вводить жінку-копа, Ейлін Берк. Але це все ще Америка 50-х років, і, звичайно ж, Ейлін не може бути просто дільничним копом нарівні зі Стівом, Бертом, Майєром, Бертом і Артуром. Вона працює "підсадною качкою", зображуючи то повію, то легковажну громадяночку, яка прогулюється вулицями вночі. Це небезпечне і важке заняття, і начебто МакБейн ставиться до своєї персонажки з повагою. Але вона не належить до ділянки, вона в підпорядкуванні центрального управління, тому честь розкриття справи не може дістатися їй. Тому раз по раз вона фейлить. Щоб було не так прикро і щоб не створювалося враження "баба-дурепа запартачила справу", разом з нею фейлить і напарник-чоловік, як правило, Хел Вілліс. На третій раз, правда, МакБейн віддав-таки злочинця в її руки (Хел знову зафейлив, для комічного ефекту), але, як то кажуть, "осад залишився" - тим більше що в тій само книзі вже інший злочинець досить сильно б'є Ейлін і трохи не ґвалтує. А в наступному романі ґвалтівник, якого вона ловила на живця, таки її ґвалтує. І начебто знову через пару книг їй дають можливість реабілітуватися і вбити серійного вбивцю... але і це вбивство представлено як "психанула", випустила шість куль в спину. І на цьому її нещастя не закінчуються - вона переходить до відділу звільнення заручників переговорницею (головним чином для того, щоб їй не довелося більше нікого вбивати), і в перший раз у неї вбивають заручницю, яку вона майже вже витягла, а другий раз злочинець застрелює в обличчя її більш досвідчену старшу колегу. Створивши образ "сильної жінки-копа", МакБейн чомусь не може видати їй тріумфу, належного її чоловікам-колегам. І навіть в 90-2000х роках в 87 ділянці не з'являється ось просто жінка просто коп, яка була б просто одним з копів ділянки поряд з іншими представниками меншин - чорним Брауном, євреєм Майєром, японцем Фудзіварою. Є детектив Енн Роулинз, яка бере-таки "календарного ґвалтівника, який поглумився над Ейлін, але вона не працює в 87-м, а в сюжеті з'являється тільки з цієї нагоди - і в наступних романах лише тому, що спить з Коттоном Хоузом. І врешті решт, найбільш empowered персонажками Макбейна виявляються лиходійки. ось їм МакБейн дозволяє, хоча б тимчасово, тріумфувати навіть над своїми героями з 87-го - безпосередньо, як Уна, що побила Хоуза, Вірджинія Додд, яка захопила 87-у дільницю в заручники або безіменна наркоманка, яка захопила в полон Стіва Кареллу і жорстоко його побила - так і опосередковано, як героїні, на тягнули ніс Глухому, архілиходієві, який завжди натягав ніс детективам з 87-го, або як Товстуха Емма, яка вбила вбивцю, якого 87-му довелося відпустити за браком доказів. Таким чином поза волею автора складається патерн "Сильна жінка, яка домагається свого - зло".

Чому ж трапляється такий феномен і що стоїть за явищем "Хлопець старається"?

Таке трапляється, коли передові ідеї, засвоєні автором свідомо, вступають в протиріччя з відсталими ідеями, які він засвоїв в дитинстві несвідомо. Макбейн щиро хоче писати сильних жінок, які ні в чому не поступаються чоловікам. Але водночас у ньому діє приховане переконання, що жінки не можуть просто робити те ж саме, що і чоловіки: виїжджати на труп, оглядати місце злочину, отримувати звіти з моргу і від експертів, опитувати свідків, допитувати підозрюваних. Навіть жінки-копи у нього в першу чергу жінки, і копствують на особливий, жіночий кшталт, або підманюючи злочинців красою і удаваною безпорадністю, або розслідуючи особливі протижіночі злочини на кшталт згвалтувань або сімейного насильства. Він наскрізь бачить гниле лицемірство принципу "рівні, але різні" там, де мова йде про расові питання, але не бачить його в гендерному розподілі. Тільки злочинниці в його уявленні можуть просто взяти і наплювати на віками освячений принцип гендерного розподілу праці і нарівні з чоловіками-подільниками стріляти, водити машини і товкти поліцейським пики.

Макбейн людина старої формації, ветеран Другої Світової і, як я вже сказала, для свого часу мужик цілком прогресивний. Але за принципом "Хлопець старається" працюють і молоді автори, яких розриває між бажанням бути прогресивними і небажанням переглянути свої гендерно-стереотипні погляди. Якщо автор може сконструювати хорошу персонажку, але не знає, чим її зайняти - це воно. Якщо автор "ховає" цікаву героїню у заміжжі, просто не знаючи, як її розвивати "за кам'яним муром", щоб не зіпсувати образ "кам'яного муру" - це воно. Якщо цікавішими від всіх інших жінок у автора виходять лиходійки - це воно.

______________________________________________

ОК, теперь у меня есть возможность поговорить о феномене "Парень старается" ("девушка старается" тоже бывает, но реже).

"Парень старается" - это случай, когда автор хочет додать репрезентации женщин в своих произведениях, но у него не очень получается.

Рассмотрим это на примере моего любимого автора Эда Макбэйна.

Свой цикл "87 полицейский участок" Макбэйн начал в 1956 году, когда отсутствие женщин в полиции было повсеместным явлением, да и вообще предполагалось, что девушка должна работать только до замужества. Естественно, все главные герои цикла - мужчины. Макбэйн честно пытается изображать женщин персонажами "не для мебели". Невеста, а потом жена главного героя Стива Кареллы Тедди - интеллектуальная начитанная девушка, отважная и сообразительная при том - один раз спасла себя и жениха от верной гибели, другой - выследила преступника. Все это подчеркивается еще и тем, что она глухонемая, то есть, ей каждый раз нужно преодолевать языковой барьер между собой и окружающими (кроме Стива, который выучил язык жестов).

Это классно, но Макбэйн прекрасно понимает, что водевильный расклад "женушка помогает копу в расследовании" не покатит в жестком детективном цикле - и Тедди отступает на неизбежный третий план, наряду с другими женами полицейских: Сарой Майер, Гарриэт Бернс, Клэр Браун. В дальнейшем он пытается додать Тедди сюжета, но полноценной арки все равно не получается: то Тедди пытается устроиться на работу и нарывается на харрассмент, то она участвует в про-чойсерской демонстрации и ее обливает кровью религиозный фанатик, то она татуирует еще одну бабочку на плече - смелые ходы для женщины-домохозяйки, но никак не тянущие на сюжетную линию вроде тех, какие были у Тедди в первых романах.

Ну и нельзя забывать, что спустя года и роды Тедди Карелла остается сногсшибательной красоткой.

Макбэйн делает вывод: чтобы женщину не пришлось задвигать в дом, нужно, чтоб ее отношения с полицейским не завершались неизбежной свадьбой. Как следствие, Клэр Таунсенд, подруга, а затем и невеста Берта Клинга, не собирается за него замуж, пока не закончит образование. Но этой веревочке тоже нельзя виться вечно: Клэр все больше превращается в двойника Тедди Кареллы, только говорящего (а она еще и длинногогая жгучая брюнетка, как Тедди). Да в общем-то, и Берт, по мере того, как взрослеет и матереет, все больше превращается в Кареллу - отважного компетентного бескомпромиссного копа. И-и-и... Макбэйн убивает Клэр, делает ее "женщиной в холодильнике", превращая ее смерть в повод к изменению характера Берта: он надолго становится озлобленным на весь мир козлом.

Впоследствии Берт во всех романах отдувается за проблемные отношения с женщинами: ведь устоявшиеся семьи Карелл, Майеров, Браунов и Бернсов нельзя разрушать :). Поэтому именно Берта бросит девушка ради карьеры, именно Берту будет изменять жена-фотомодель и именно у Берта завяжется трагический роман двух травматиков с Эйлин Берк.

Самое время поговорить об Эйлин. Для своего времени Макбэйн очень передовитый писатель, и уже во втором романе цикла, Mugger, вводит женщину-копа, Эйлин Берк. Но это все еще Америка 50-х годов, и,конечно же, Эйлин не может быть просто участковым копом наравне со Стивом, Бертом, Майером, Бертом и Артуром. Она работает "подсадной уткой", изображая то проститутку, то легкомысленную гражданочку, которая прогуливается улицами ночью. Это опасное и трудное занятие, и вроде бы Макбэйн относится к своей персонажке с уважением. Но она не принадлежит к участку, она в подчинении центрального управления, поэтому честь раскрытия дела не может достаться ей. Поэтому раз за разом она фейлит. Чтоб было не так обидно и чтоб не создавалось впечатления "дура-баба запорола дело", вместе с ней фейлит и напарник-мужчина, как правило, Хэл Уиллис. На третий раз, правда, Макбэйн отдал-таки преступника в ее руки (Хэл опять зафейлил, для комического эффекта), но, как говорится, "осадочек остался" - тем более что в той же книге уже другой преступник довольно сильно избивает Эйлин и чуть не насилует. А в следующем романе насильник, которого она ловила на живца, таки ее насилует. И вроде бы опять через пару книг ей дают возможность реабилитироваться и убить серийного убийцу... но и это убийство представлено как "психанула", выпустила шесть пуль уже упавшему в спину. И на этом ее несчастья не заканчиваются - она переходит в отдел освобождения заложников переговорщицей (главным образом для того, чтоб ей не пришлось больше никого убивать), и в первый раз у нее убивают заложницу, которую она почти уже вытащила, а второй раз застреливают в лицо ее более опытную старшую коллегу. Создав образ "сильной женщины-копа", Макбэйн почему-то не может выдать ей триумфа, "положенного" ее мужчинам-коллегам. И даже в 90-2000х годах в 87 участке не появляется вот просто женщина просто коп, которая была бы просто одним из копов участка наряду с другими представителями меньшинств - чёрным Брауном, евреем Майером, японцем Фудзиварой. Есть детектив Энн Роулинз, которая берет-таки "календарного насильника", надругавшегося над Эйлин, но она не работает в 87-м, а в сюжете появляется только по этому случаю - и в последующих романах лишь потому, что спит с Коттоном Хоузом.

И в конечном счете, самыми empowered персонажками Макбейна оказываются злодейки. Вот им Макбэйн позволяет, хотя бы временно, торжествовать даже над своими героями из 87-го - непосредственно, как Уна, избившая Хоуза, Вирджиния Додд, захватившая 87-й участок в заложники или безымянная наркоманка, захватившая в плен Стива Кареллу и жестоко его избившая - так и опосредованно, как героини, натянувшие нос Глухому, архизлодею, который всегда натягивал нос детективам из 87-го, или как Толстуха Эмма, которая убила убийцу, которого 87-му пришлось отпустить за недостатком доказательств. таким образом помимо воли автора складывается паттерн "Сильная женщина, добивающаяся своего - зло".

Отчего же происходит такой феномен и что стоит за явлением "Парень старается"?

Это происходит, когда передовые идеи, усвоенные автором сознательно, вступают в противоречие с отсталыми идеями, которые он усвоил в детстве бессознательно.

Макбэйн искренне хочет писать сильных женщин, ни в чем не уступающих мужчинам. Но одновременно в нем действует подспудное убеждение, что женщины не могут просто делать то же самое, что и мужчины: выезжать на труп, осматривать место преступления, получать отчеты из морга и от экспертов, опрашивать свидетелей, допрашивать подозреваемых. Даже женщины-копы у него в первую очередь женщины, и копствуют по-особому, по-женски, либо подманивая преступников красотой и кажущейся беспомощностью, либо расследуя особенные противоженские преступления вроде изнасилований. Он насквозь видит гнилое лицемерие принципа "равные, но разные" там, где речь о расовых вопросах, но не видит его в гендерном разделении. Только преступницы в его представлении могут попросту взять и наплевать на веками освященный принцип гендерного разделения труда и наравне с мужчинами-подельниками стрелять, водить машины и бить полицейским морды.

Макбэйн человек старой формации, ветеран Второй Мировой и, как я уже сказала, для своего времени мужик вполне прогрессивный. Но принципу "Парень старается" подвержены и многие молодые авторы, которых разрывает между желанием быть прогрессивными и нежеланием пересмотреть свои гендерно-стереотипные взгляды. Если автор может сконструировать хорошую персонажку, но не знает, чем ее занять - это оно. Если автор "хоронит" интересную героиню замужем, просто не зная, как ее развивать "за каменной стеной", чтоб не попортить образ "каменной стены" - это оно. Если интересней всех прочих женщин у автора выходят злодейки - это оно. This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2963122.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3036212.html

У всій цій історіїзі зґвалтуванням вражає якийсь ідеально гармонійне, ось прямо небесносферичне поєднання підлості і боягузтва. Мущінки, у яких ніколи не вистачить пороху вийти на барикади проти міліції, що їх береже, навіть в отих ваших енторнетіках не ризикують гавкнути на трьох ґвалтівників, які начебто теж належать до ненависної ментовні. Весь їх праведний гнів проти системи виливається на зґвалтовану дівчину.

Та пізно вже берегти синів. Немає у вас вже ніяких синів.

Во всей этой истории поражает какое-то идеально гармоничное, вот прямо небесносферическое сочетание подлости и трусости. Мужичонки, у которых никогда не хватит пороху выйти на баррикады против берегущей их милиции, даже в этих ваших энторнетиках не рискуют гавкнуть на трех насильников, которые вроде бы тоже принадлежать к ненавистной ментовне. Весь их праведный гнев против системы выливается на изнасилованную девушку.
Да поздно беречь сыновей. Нет у вас уже никаких сыновей.




This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2962703.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3035949.html

Ви знаєте, що у Дирі є Союз Письменників?

Отепер знатимете, не одній же ж мені лягати з цим знанням спати в день після Хеловіну.

Чим я так згрішила, що Фейсбук мені запропонував їх полайкати, я не знаю - але я зайшла на їхню сторіночку і зацінила креатифф. Зацініть і ви.




Тут прекрасно все. І голови росіських класиків, посаджені на тулуби американських "Нестримних". І роль, яку в уяві креатора відіграє російська класична література. І імпотенція самого творця.

Але найкраще тут - чистісінька божа правдонька, мимохіть сказана творцем про ролю російської класики у розбудові "Руцкава міра". Так, це воно, з ножем і автоматом, іде до тебе. Культуру несе.

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2962662.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3035656.html

Говорячи про дискримінацію жінок, ми зі страшною силою недооцінюємо роль інституціональності. Власне, я недооцінювала і не замислювалася про неї до вчорашнього, коли прочитала чудову статтю Лінди Нохлін за посиланням.

http://artaktivist.org/tag/tekst-pochemu-ne-bylo-velikix-xudozhnic

Ми закохані в міф про селф-мейд-мена, чоловіка, який прийшов ось просто з вулиці і досяг висот. Цей міф наче каже нам: побільше старань, і ти теж так зможеш. Він же наповнює нас, жінок, токсичним соромом за те, що ми мало стараємося.

Нохлін розставляє все по своїх місцях. Аби стати геніальним художником або музикантом, тобто, перевершити школу, напрямок, жанр, в якому ти подвизаєшся, відкрити нове - потрібно спочатку УВІЙТИ. Всі чесні генії визнавали, що вони стоять на плечах гігантів. Але, щоб влізти на плечі гігантів, потрібно спочатку увійти в коло гігантів, потім влізти на коліна гігантів, потім стати врівень з гігантами, і тільки там вже можна підняти питання про влізання на плечі. А, так, і не забуваємо нахабство, потрібне, щоб, стоячи на плечах гігантів, сказати: це все хуйня, ми не тим займалися і не туди йшли, повертаємо ось у цьому напрямку.

Там, де мова йде про якісь інституті - а живопис, музика, кіно це ду-у-уже інституційні штуки - жінка вбиває життя на те, щоб увійти в інститут і влізти на коліна. Все, життя закінчилося, опаньки. Про плечі мови немає, тим більше про нахабство.

Чоловік може вважати, що він прийшов з вулиці, весь такий кльовий, і зробив себе ось практично з нуля. Геніальний хлопчик Ландау приходить ось просто з єврейського кварталу, як є, і в 14 років поступає одразу на два факультети університету. Ну що це як не доказ геніальної геніальності? А давайте подумаємо, чи взяли б геніальну дівчинку, яка в 14 років вміє диференціювати й інтегрувати, хоч би на один факультет.

Для порівняння: мама того ж Ландау спочатку вбивалася об стінку, щоб вчитися в Цюріху, бо в Росії дівчат до університетів тупо не брали. Потім грошей не вистачило, вона повернулася до рідного Могильову, і почала вбиватися об стіну, щоб покинути межі осілості. У 21 рік, коли хлопці вже закінчують університет, їй вдається нарешті вступити на жіночі курси, в 22 роки - в Жіночий медичний інститут. Царський уряд нарешті роздупливсь і змилостився, відкрив цей Жіночий інститут. Потім - неминучий заміж, повіт в єбеня, в Баку, куди послали чоловіка. Там вона практикує як лікар, акушер і гінеколог. Їй 30 років, і десять вона вбила на те, щоб УВІЙТИ в інститут медицини як ЗВИЧАЙНИЙ практикуючий лікар. І тільки революція дає їй можливість увійти в університетське середовище, де вона стає ЗВИЧАЙНИМ співробітником кафедри, спочатку в Баку, потім в Пітері. Їй 40, час поривів і звершень позаду, кращі роки пішли на те, щоб стати просто "однією з". Ну і виховати сина, який інтегрує в 14 років.

Який урок виніс з цього її геніальний син? Та ніякого, він так і вірив в свою винятковість і був мерзенним сексистом до кінця життя. "За Ландау, дівчата діляться на красивих, гарненьких і цікавих. У гарненьких ніс злегка кирпатий, у красивих він прямий, у цікавих носи жахливо великі".

Ну добре, скажете ви, це справи давно минулих днів, зараз не треба пробивати головою стіну, щоб потрапити в інститути.

Е-е-е, взагалі-то треба. Тільки стіна стала нижче і м'якіше, тепер жінка може пройти в інститут на рівні отримання освіти, ну в більшість, і якщо це інститут, вже досить заповнений жінками, як, наприклад, гуманітарні науки, їй навіть не доведеться ходити в лайні по пояс назустріч потоку, а тільки по кісточку. Так, хлопчикам, які потрапили на потік, будуть завищувати оцінки, тому що ці два з половиною хлопчика рідкість, треба берегти, та, часом викладач-чоловік ляпне "навіщо вам все це, вам же тільки заміж вийти", але це ж фігня в порівнянні з необхідністю їхати в Цюріх? Ні, серйозно, хлопець повинен нелюдськи слакати, щоб вилетіти з філфаку або істфаку. Його будуть тягнути і витягнуть, якщо він робить хоч щось. У гіршому випадку він потрапить в школу, де з ним, єдиним чоловіком в колективі, теж будуть носитися як з крашанкою від Фаберже.

На природних науках гівна вже по коліно, сексистів більше, але все одно не потрібно записуватися повією, щоб отримати право жити в столиці, правда ж?

Стіна з'являється при вході в професію. Чим вище в професії роль інституту - тим вище стіна. Письменниць найлегше: ось голова, ось текстовий редактор, ось інтернет. Правда, в інтернеті дохуя товаришів, які принципово не будуть читати, чого там ця баба написала, причому і серед самих баб таких дохуя, але це не те ж саме, що бути режисером. Режисер - це начальник цеху в багатомільйонної індустрії. Ти можеш прийти на завод і сказати: "Я начальник цеху, ось диплом, довірте мені виробництво на вісім лимонів доларів"? Ні? Отож бо.

Мені скажуть: але хлопчик теж не може прийти і сказати. І почнуть розповідати легенди про те, як Спілберг на канікулах на колінках зняв "Емблін", а Родрігес на колінках зняв "Ель Марьячи", але це легенди того ж кшталту, що й Чімабуе, розчулений малюнком баранчика, який зробив маленький Джотто або 14-річний Ландау, який прийшов в універ і всіх вразив. Спілберг знімав з 10 років, предки купували йому камери, дали обладнати в будинку темну кімнату і після розлучення батьків він поїхав в Лос-Анджелес разом з батьком, а його сестри залишилися в Саратозі. Купували їм батьки хоча б фотоапарати? Так, вони увійшли в кіно - по слідах брата. Анна Спілберг стала сценаристом, і навіть була номінована на "Оскар" за сценарій "Великого", але після цього чомусь пішла з кіно. Ненсі Спілберг відверто зізнається, що домоглася фільму Above and Beyond тільки завдяки Стівену. "Ти не заявляєш з порога, що ти сестра Стівена Спілберга, але в світі кіно про це знають раніше, ніж ти переступиш поріг". Те ж саме, про що пише Нохлін: жінка домагається чогось в інституції, якщо у неї в цій інституції вже є чоловік, з яким вона пов'язана: батько, чоловік, брат. Інакше вона витрачає життя на те, щоб ввійти. Є лише одна інституція, де жінку не просто раді бачити, а пхають її туди руками і ногами: сім'я. Багато жінок "самі вибирають" сім'ю - так, після того, як їм років приблизно з двох їбуть мізки тим, як сім'я необхідна і як вона дасть жінці незамінне щастя. Коли в сорок років задаєшся питанням "Так де ж воно, блять, теє щастя?" - вже трошки пізно вибирати інший шлях. Тобто, можна, попереду 30-40 років життя, яка ще може бути активним і радісноим, але ось, наприклад, я в свої 43 пролітаю повз масу прекрасних освітніх програм чисто за віком. Я вже пролітала повз них, коли прийшла в універ, як Міша Ломоносов, у 28 років. Ні для Міш Ломоносових грантів і програм по стажуванню за кордоном, тільки починаючи з 1980 року народження. А що Міша Ломоносова робила раніше замість навчання? А оце ж шукала ж щастя в родині.

Вплив цього інституту теж чомусь дико, жахливо недооцінюють. 90% хлопців в упор не розуміють, як це - мало не з пелюшок готувати себе до заняття, яке відгризе половину твого життя, стриножить тебе там, де ти хочеш узяти розгін і злетіти, зробить тебе винуватою перед усіма, але при цьому ти повинна думати про нього як про своє найбільшому досягненні і щастя. Я дивуюся, як ми не сходимо з розуму, пані. Я чесно дивуюся.

АПД: в громадському транспорті прийшла думка про те, що робити в такій ситуації. Фер-то ке.

1. Нещадно розвінчати і розтоптати міф про селф-мейд-мена, який сам себе з болота витягнув за волосся, такий молодець. Йому місце під однією обкладинкою з іншими оповідками Мюнхгаузена. Розвінчати і розтоптати його дощенту. Інституційність - це співпраця, підтримка і взаємодопомога, і хоча чоловіки люблять розповідати, яка у них страшна конкуренція і як вони один одного зубами рвуть, насправді в абсолютній більшості випадків працює схема do ut des, інакше жодна справа ніколи б не робилося, все було б зафейлено через постійну гризню.

2. Не соромитися вписуватися в інституції, використовуючи чоловіків. Через ліжко, правда, занадто стрьомно, "насмоктала" все-таки не те тавро, з яким хочеться будувати і жити, але заміжжя - чому ні, головне не перетворитися на "міцний тил для генія", не захопитися побудовою його кар'єри. Дружба теж нічого, тільки потрібно подолати мозковий опір на тему дружби чоловіки та жінки у нього і не давати йому сідати на шию собі. Do ut des, тільки так. Можна також реалізувати схему marry down - одружитися з чоловіком, який забезпечить міцний тил, поки ти робиш кар'єру. Хоча тут теж не повинно бути розбіжностей з приводу того, хто забезпечує тил. Все це вимагає неабиякої частки везіння.
(Боже, у мене пальці затерпли від усвідомлення мого цинізму, коли я це писала - але ж чоловікам для цих схем не потрібно навіть бути циніками, вони просто беруть це як належне, це називається "любов" і " сім'я ").

3. Не давати запудрити собі мізки "сімейним щастям". Любов - це кльово, вона додає сил і натхнення, але спільне житіє може її як зміцнити, так і вбити, а ось професійний рівень це назавжди.

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2962310.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3035540.html

https://morreth.livejournal.com/3035257.html

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2961935.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3034891.html

Дивіться, я навіть не ставлю питання у формі "чи потрібна вона нам?"
Авжеж потрібна.
Я вже писала, що жінкам потрібні не оригінальні сюжети, яких неможливо вже придумати – а великі сюжети. Що до цього треба ставитися не як до "вторинної творчості" чи "постмодернізму", а як до повернення собі свого законного майна, від якого ми довгий час були відрізані правдами й неправдами.
Що таке Джеймс Бонд? Це ікона маскулінності, яку чоловіки творили й викохували близько 70 років. Це не мрія про "сильного мужчину" — це втілення того ідеалу, який зветься словом "чоловік" та описується поняттям "мужність". Бонд на 100% є тим, чим одвіку хочуть зробити хлопців, вимагаючи, щоб вони були мужні, витривалі, винахідливі, войовничі, добрі товариші та водночас самотні вовки (не питайте), жорстокі, не схильні до емпатії, сексуальні хижаки, але здатні коли не коли на щире кохання до Гідної Жінки (не питайте), елегантні та дотепні, і ще добрі питухи, мартіні з горілкою, будь ласка, збовтати, але не розмішувати. Звичайно жодна людина не в змозі бути усім оцим на 100%, але вона може мріяти.
Саме тому галас "створіть собі свою, ОРИГІНАЛЬНУ жіночу ікону, не чіпаючи нашого Бондика" не має сенсу. "Жіноча ікона маскулінності" — нонсенс. Паралеллю Бондові була б ікона фемінності — але фемінність є конструктом, який теж вигадано чоловіками і який потребує деконструкції аж до стадії "вщент". Якщо створити супершпигунку, яка водночас була б іконою жіночості, це буде не супершпигунка, бо створіння тендітне, покірне і лагідне супершпигункою бути не може.
Справа не в тому, щоб дати жінкам мрію про якусь "атомну блондинку", яка стала б нашею мрією про "сильну жінку", бо "сильна жінка" це аж ніяк не ікона маскулінності, ані ікона фемінності, це образ у собі самому, що не є поганим, нехай їх буде що більше, то краще, але це НЕ ТЕ, ПРО ЩО Я ВЕДУ.
Я веду про ДЕКОНСТРУКЦІЮ БОНДА як маскулінної ікони.
Саме тому нам потрібна Джейн Бонд. Нам потрібна ДЕКОНСТРУКЦІЯ ікони маскулінності як шлях до деконструкції маскулінності у цілому. Нам потрібна жінка, яка поводитиметься як убермужик, битиметься, як убермужик, бухатиме та брехатиме, як убермужик, ставитиметься до статевих партнерів як до ганчір’я, буде водночас брутальною та чарівною — тобто, цілковито присвоїть чоловічу power fantasy, і ти самим віддасть її до рук жінок.
Вигадувати для цього "оригінальний персонаж" — це все одно що пропонувати Джекові Сперроу побудувати "оригінальний корабель" замість того, щоб відібрати в Барбоси "Чорну Перлину".

Почему нам нужна Бонд? Джейн Бонд?
Смотрите, я даже не ставлю вопрос в форме "нужна ли она нам?"
Конечно нужна.
Я уже писала, что женщинам нужны не оригинальные сюжеты, которых уже и не придумать — а великие сюжеты. Что к этому надо относиться не как к "вторичному творчеству" или "постмодернизму", а как к возвращению себе своего законного имущества, от которого мы долго были отрезаны правдами и неправдами.
Что такое Джеймс Бонд? Это икона маскулинности, которую мужчины творили и холили около 70 лет. Это не мечта о "сильном мужчине" - это воплощение того идеала, который называется словом "мужчина" и описывается понятием "мужество". Бонд на 100% является тем, чем издавна хотят сделать мальчиков, требуя, чтобы они были мужественны, выносливы, изобретательны, воинственны, хорошие товарищи и одновременно одинокие волки (не спрашивайте), жестоки, не склонны к эмпатии, сексуальные хищники, но способные иногда на искреннюю любовь к Достойной Женщине (не спрашивайте), элегантные и остроумные, и еще хорошие віпивохи, мартини с водкой, пожалуйста, взболтать, но не размешивать. Конечно никто не в состоянии быть всем этим на 100%, но он может мечтать.
Именно поэтому крик "Создайте себе свою оригинальную женскую икону, не трогая нашего Бондика" не имеет смысла. "Женская икона маскулинности" — нонсенс. Параллелью Бонду была бы икона феминности — но феминность так же является конструктом, придуманнім мужчинами и требующим деконструкции до стадии "вдребезги". Если создать супершпионку, которая одновременно была бы иконой женственности, это будет не супершпионка, потому что создание хрупкое, покорное и кроткое супершпионкой быть не может.
Дело не в том, чтобы дать женщинам мечту о некой "атомной блондинке", которая стала бы нашей мечтой о "сильной женщине", потому что "сильная женщина" это отнюдь не икона маскулинности, не икона феминности, это образ в себе самом, что не плохо, пусть их будет чем больше, тем лучше, но это НЕ ТО, О ЧЕМ Я ГОВОРЮ.
Я говорю о деконструкции БОНДА как маскулинной иконы.
Именно поэтому нам нужна Джейн Бонд. Нам нужна деконструкция иконы маскулинности как путь к деконструкции маскулинности в целом. Нам нужна женщина, которая будет вести себя как убермужик, сражаться, как убермужик, бухать и врать, как убермужик, относиться к половым партнерам как ветоши, будет одновременно брутальой и обаятельной — то есть, полностью присвоит мужскую power fantasy, и тем отдаст ее в руки женщин.
Выдумывать для этого "оригинальный персонаж" — это все равно что предлагать Джеку Спэрроу построить "оригинальный корабль" вместо того, чтобы отобрать у Барбосы "Черную Жемчужину".

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2961840.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3034869.html

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2961494.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3034525.html

Критикиня Галина Юзефович виступила на якійсь русофантастичній тусі.
Мама дорогенька, що почалося! У п'яти словах: дріжджі вкинули до великої гноївки.



Каганов зробив підборку найцікавіших посилань:

http://lleo.me/dnevnik/2018/09/05.html

Там одразу є і розшифровка лекції, енджой. Найупоротіша реакція в Холмогорова, на неї посилання нема, але є посилання в коментах у Лук'янена, який посідає почесне друге місце по упоротості.

АПД: знайшла упоротий псто Хламогорова:

https://360tv.ru/news/tekst/rossijskaya-fantastika/
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2961367.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3034141.html

Кстати об аватарке.
Характерный пример гендерной дискриминации - это набигание на аватарку с криками: "А вот Йуля же! Витренко! Фарион!".

При этом в ВР 89% составляют мужчины, и никому это не кажется диким, и никто не кричит "А вот Ляшко! А вот Берёза! А вот Мосийчук!"

Я уж молчу про президентов, от Леонид Макарыча до "дважды несудимого".

"Плохой" мужчина во власти понимается как некое отклонение от "общей мужской" нормы - предполагается, что вообще мужчина как фигура власти это нормально, просто вот есть отдельные такие уроды, которые как-то сумели просочиться. Но "плохая" женщина во власти как бы выступает представительницей всех женщин, словно мы все каким-то образом воплощаемся в Юле или Фарион.

Бред, который большинством воспринимается как должное.

This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2960999.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3034005.html

1. Я плюс сайз.
2. Я плюс сайз від народження. Я народилася 4100 замість "положених" 3200. Я ніколи не була тонкою та дзвінкою, ніколи не вписувалася у завітну формулу "зріст мінус 110", що в підлітковому віці приводило до трагедій, бо я дивилася в дзеркало, де бачила те, що мене розчаровувало, а тра було дивитися на хлопаків, які падали довкола штабелями.
3. Після двох пологів мій плюс сайз став плюс плюс сайзом. Зараз я важу 97 кг.
4. Коли в мене поганий настрій, можу наїсти до 100+, але з такою вагою вже некомфортно, тому скидаю.
5. В день я в середньому проходжу 6,5 кілометрів, або бігаю 5 кілометрів, або їду на велосипеді 21 кілометр. Минулого літа я намотала на велі понад 2 000 км. До сраки. 97 кг.
6. Я займаюся силовими вправами з 24-килограмовою гирею. Перш ніж казати мені, яке я лінько та недбайло, зробіть принаймні один довгий цикл 24-килограмовою гирею.
7. Так, я намагалася схуднути. Результат — прокачана серцево-судинна система, що таки непогано. Через постійне кардіо я можу бігати, не захекуючись, на довгі дистанції, та подумую про тренування на "Залізну людину". Оце буде бомба: тітка плюс-сайз зробилася "Залізною людиною"!
8. У бійці немає такого поняття як "зайва вага". Що більше маєш, то більше вкладеш в удар.
9. Ні, я не вдоволена своїм здоров’ям. Бо я живу в запилюженому та задимленому Дніпрі, і мої бігові та велосипедні вправи приводять до того, що я ковтаю пилюку кілограмами та хворію на бронхіти щоосени. От зараз у мене бронхіт, через який я не бігаю вже два тижні.
10. Якщо вас турбує моє здоров’я, приєднуйтеся до руху Save Dnipro, будемо разом тиснути на забруднювачів повітря.
11. Я не питаю порад, як мені схуднути. Взагалі, найдурніше, що ви можете ляпнути людині плюс-сайз — це порада про схуднення, якої людина в вас не просила. БО а) ви не перший і не сто перший, який лізе з порадами; б) або людина не хоче скидати вагу, їй нормально так, в неї така тілобудова — і тоді ви пошиєтеся в дурні, або людина хвора, і тоді ви пошиєтеся в квадратні дурні.
12. Якщо у вас є ідеї, у чому ще я б мала відмовити собі, щоб більш відповідати вашому естетичному ідеалові — тримайте ці ідеї при собі. Я не почну любити кисломолочні продукти і не розлюблю шоколад (хоча до решти солодощів я байдужа). Ні, я не хочу решту життя харчуватися вареною курячою грудкою та шпинатом. Занотуйте собі де-небудь, що я ненавиджу шпинат.
13. Мій калораж у день — 2600. Це на тисячу калорій менше, ніж армійська норма і на 1300 кк більше ніж пайок в'язня німецького концтабору. Я знаю жінок, які харчуються як в'язні німецьких концтаборів. Хай йому біс так жити. Це правда повільне вмирання, нацисти знали, що робили.
14. Якщо ви прийшли пофетшеймити мене, то поцілуйте мене в мою товсту сраку.





This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2960788.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3033784.html