Перемоги вам у стрічку |

|
|
Чого я навчилася цієї суботи |
|
|
Троха про Кемерово для зловтішних |
Як українка. Як патріотка. Як католичка. Як жінка та мати благаю:
СТУЛІТЬ ЇБАЛА.
У вас вже нема емпатії до москалів? Подумайте про себе. Про наші торгово-розважальні центри, збудовані девелоперами в тісному жабогадючому союзі з тричі проданими та купленими міськими радами. Про тамтешні запасні двері, завжди замкнені і не завжди, на жаль, зроблені зі скла. Про стіни, які утеплені хрінохуліуретаном чи пінопластом чи ще якоюсь мерзотою, яка при згорянні виділить стільки угарного газу, що ти не тільки до виходу не добіжиш, а не встигнеш сказати "йоптвоюмати", як тебе вже накриє. До себе в вас емпатія є? До власних дітей?
Йолопи.
This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2952030.html. Please comment there using OpenID.|
|
Троха про сову |
|
|
Троха про сову |
|
|
Моя суперздібність |
|
|
Моя суперздібність |
|
|
Троха про Чорну Пантеру |
Спойлерів боятися - не читати далі.
Так от, найголовніша проблема цього фільму - це "Месники: ВІйна нескінченності", з трейлеру якого ми вже знаємо, що Т'Чалла буде королем Ваканди та очолить спротив Таносові. Ну тобто, усі перипетії "Чорної Пантери" не приведуть ні до чого: статус кво на початок фільму відповідає статусові кво на кінець фільму: Тчалла король. Тому за нього ми не переживаємо анітрішечки.
Всі інші можливі джерела драми злиті безжально. Тчалла мал-мала попереживав, що татко набрехав йому про дядька та про кузена - та й по всьому. Політичної напруги у питанні "відкривати Ваканду світові чи ні" геть нема, всі згодні з тим, щоб відкривати. Навіть злодій, хай йому грець, хоче відкрити Ваканду. А яке б можна було запиляти Бакумацу! Навіть М'Бакумацу, якщо хтось розуміє каламбур.
Так само не доводиться переживати за сестру Т'Чалли, Шурі, за його кохану та його мати.Навіть для зальотного Росса у виконанні Мартіна Фрімена ставки були вищі, ніж для них.
Прикро за Клауе, якого тупо спустили в сортир. Страшенно прикро, він значно виразніший злодій за Стівенса.
Стівенс - це знову проблемний марвелівський злодій. Однією рукою режисер хотів показати, що в хлопця є своя правда, другою - що він таки психопат, і не гідний жалості. Але таки не визначилися з тим, треба його жаліти, чи не треба, тому все ж таки жаліють. Але щось не жаліється, бо харизми Локі йому, прямо скажемо, бракує. Мені було нуднувато на нього дивитися, якщо чесно. Як слушно зауважив мій прекрасний син, йому видали оріджин сторі Чорної Пантери - бо в коміксах то саме Т'Чалла був принцем-вигнанцем, який повертав собі трон. Геройська історія, натягнута на роль злодія, тріщить по швах.
Навіть візуально то виявилось не таким пиром духу, як здавалося по трейлерах.
Але так, дві години я провела з більшою приємністю, ніж на "Зменшенні".
|
|
My Bible-fu is stronger than your Bible-fu |

|
|
Троха про матюки |
Матюки як мова емпаверменту
Нема в світі нічого страшнішого та огиднішого за матюкливу жінку — такою є поширена думка. Ані смерть, ані хвороба, ані війна не зрівняються з жінкою, яка спокійно може вголос назвати статевий орган або пов’язану з ним дію.
Що то, даруйте, за хуйня у людей в головах ?
Я нічого не маю в принципі проти людей, які відчувають до матюків відразу та огиду, у виконанні будь-кого, чоловіка чи жінки. Але коли матюки вважаються прийнятними для чоловіка та неприйнятними для жінки — це подвійний стандарт, який має троїсту природу, яку я зараз розкрию.
1. Загальна заборона на агресію
Жіноча гендерна соціалізація вимагає від жінок бути "милими". Навіть з незнайомими людьми. Особливо — з чоловіками. Навіть відмова має бути обставлена ввічливими преамбулами та вибаченнями. Чоловіки настільки привчені до такого стану речей, що коли з ними починаєш говорити в тоні, який прийнятий між ними, вони починають думати, що в тебе якісь проблеми ПМС, або "ви просто патологіческі ненавідіте мущін" (і це не жарт, мені це сказав один партійний діяч на запитання, чи знає він, скільки лайна доводиться вислухувати політикиням).
Звичайно, мовна агресія, а надто у формі матюка, в ці соціальні норми не вписується. Якщо навіть просту відмову треба супроводжувати танцями з бубном, що вже казати про "пішов на хуй". Жінка, яка вдається до матюків, сприймається як агресивна до рівню небезпечної.
Якщо ми руйнуємо в собі і довкола себе звичку до емоційного обслуговування чоловіків та скасовуємо заборону на агресію, то чому б не дозволити собі і цю форму вербальної агресії?
2. Заборона на сексуальність
У патріархатному суспільстві жінка не може бути господинею свого тіла та своєї сексуальності. На символічному рівні це полягає у забороні на відкрите обговорення статевих органів, стосунків та на вживання слів, якими це все позначається. Навіть знання та вживання медицинської термінології вважається небажаним. "Вихована" жінка не повинна знати, як називаються ти частини її тіла, які роблять її, власне, жінкою, та вільно обговорювати їх та їхні функції навіть зі своїм актуальним статевим партнером. Якщо ти не знаєш імені речі — у тебе немає над нею влади.
Примітно, що всередині суто жіночого колективу "матрон" нерідко вживання матюків служить маркером особливої "огородженої від чоловіків" території, де секс та сексуальність може обговорюватися межи своїми. Є приклади вживання брутальної лайки під час народних практик допомоги у пологах: літні жінки-повитухи та помічниці співають сороміцьких пісень, що покликане полегшити пологові муки. Матюкатися може й породілля.
Проте таке слововживання можливо лише у ситуаціях, табуйованих для чоловіків та дівчат, які не пройшли сексуальної ініціації, лише між "матронами". Дівчина має бути не лише незайманою, а й несвідомою власної сексуальності, аж доки чоловік не "посвятить" її в цю таємницю.
Звичайно, сексуальний емпавермент жінки неможливий без мовної емансипації. Вільне обговорення статевих стосунків і проблем та вільний вибір лексики для цього обговорення є неодмінною умовою опанування власної сусальності та повернення собі влади над своїм тілом.
3. Ритуальна заборона
В.Ю. Михайлін у статті "Русский мат как мужской обсценный код: проблема происхождения и эволюция статуса" пише: "Итак, в отечественной традиции мат — явление, жестко сцепленное с полом говорящего; это своеобразный мужской код, употребление которого обставлено рядом достаточно строгих еще в недавнем прошлом правил." Він пояснює це тим, що вживання матюків було прикметою суто чоловічих спілок молодих людей, які за соціальним статусом знаходилися поза суспільством, на маргінесах. "Территорией чисто мужской, исключающей всякое "законное" женское присутствие, практически во всех известных культурах всегда были территории охотничья и воинская — то есть территории либо неосвоенной, но знакомой природы, отношения с которой выстраиваются на договорных и паритетных началах (охота), либо среды откровенно чужой, хтонической и магически враждебной (война). Эти территории всегда рассматривались как маргинальные по отношению к магически понимаемому культурному центру, к которому непосредственно примыкали территории "женской", освоенной природы. Этот же "фронтир" изначально был и мужской пищевой территорией, при входе на которую каждый мужчина автоматически терял "семейные" магические роли, существенные для "совместных" территорий (отец, сын, муж, глава семейства), и приобретал взамен роли чисто маскулинные, характерные для агрессивного и монолитного в половом отношении мужского коллектива (охотник, воин, ратный или охотничий вождь)". Члени таких спілок ототожнювали себе з вовками й собаками, і лайка була мовним маркером такого "вовкулаки". Власне, тому лайка і зветься лайкою: це не людська мова, а собача.
Статус собаки в культурі є амбівалентним. З одного боку, це захисник та вірний друг, з іншого — нечиста тварина, нерозбірлива у харчових та сексуальних уподобаннях і близький родич одвічного ворога — вовка.
Так само амбівалентним є статус "людини-собаки". Михайлін пише: "С одной стороны, принадлежность к "людям-псам" или "людям-волкам" есть непременная стадия развития и становления всякого взрослого мужчины, предшествующая "полноправному", "зрелому" возрастному статусу, обрамляющая и предваряющая инициационные испытания и сама в широком смысле слова являющая собой инициацию. Как таковая она не может не носить определенных положительных коннотаций, связанных в первую очередь с молодостью, силой, агрессивностью и постоянной боеготовностью, а также с особого рода "божественной озаренностью", "боевым бешенством", презрением и готовностью к смерти и к боли, как с непременными атрибутами маскулинности, положительно маркированными культурной традицией и желательными во всяком взрослом мужчине инвариантными нормативами поведения... (...)С другой стороны, "собачий" статус является социально не- адекватным с точки зрения действующих в обыденном культурном пространстве норм. "Волкам" и "псам" не место на "человеческой" территории, для которой одно их присутствие может быть чревато осквернением: соответствующие нормы и формы поведения строго табуированы, а их носители, не пройдя обрядов очищения и не "превратившись" тем самым из волков обратно в люди, не имеют элементарнейших "гражданских" прав. Они по определению являются носителями хтонического начала, они магически "мертвы" и как таковые попросту "не существуют"".
Отже, вживання брутальної лайки жінкою, з одного боку, є претензією на воїнський статус, з іншого — паплюженням "культурної", "жіночої" території, впорядкованого космосу, за межами якого жінка може існувати лише у статусі "бляді", тобто, "заблудшої" у Дикому Полі. Двоїстої природи, можливості перекидатися своєю волею з людини на "собаку", а потім, шляхом ритуального очищення — знову на людину, для неї не передбачено. Жінка, яка шляхом паплюження/зґвалтування перетворилася на "блядь", не може пройти обряд очищення і знову стати людиною — "блядь" це назавжди. "Русское слово блядь произведено от глагола со значением блудить, блуждать, причем оба эти смысла исходно параллельны. Блудница есть именно заблудшая женщина, женщина, попавшая на территорию, магически не совместимую с традиционными родовыми женскими статусами. Мать, жена, сестра, дочь — статусы, сакрализованные как во внутреннем (общем), так и в промежуточном (женском, "садово-огородном", прокреативном) кругах бытия. Оскорбление, нанесенное "статусной" женщине, карается не менее, а зачастую и более сурово, чем оскорбление, нанесенное статусному мужчине. Однако женщина, попавшая на маргинальную, охотничье-воинскую территорию без сопровождения родственников-мужчин, есть именно женщина заблудшая, блудящая, гулящая и т.д., вне зависимости от тех обстоятельств, по которым она туда попала. Она лишается всех и всяческих территориально обусловленных магических (статусных) оберегов и становится законной добычей любого пса. Она — сука. Она — блядь."
Водночас і для "правильної" жінки не передбаченого і повноцінно-людського статусу. Вона не бере участі у народних зборах, не носить зброї, не має інколи навіть власного дому.
Отже, маргинализація матюків та ритуальна заборона на вживання матюків "порядними жінками" є відбитком прадавньої системи заборон та ієрархій. Але як система уявлень (хоча вже не реальних соціальних практик) воно ще живо, і в його рамках жінка, яка вживає брутальну лайку, є "бляддю", "курвою" поза статусом.
Чи треба зайвого разу казати, що цю систему уявлень ми маємо зруйнувати насамперед?
Часто зустрічається такий закид, що матюки є мізогінними
Я докорінно не згодна з цією точкою зору. Матюки є мізогінними рівно тією ж мірою, що й інші слова. Ну тобто, є такі слова як "блядь" чи "курва", які спеціально створені для приниження жінок, але можна їх просто не вживати, віддаючи перевагу іншим розмаїтим словам та виразам. Та й по всьому.
Матюкайтеся, подруги. Життя таке, що кожен потребує розради, а кращої розради ніж матірний вибух, ще не придумали. До того ж, руйнація системи соціальних табу, пов'язаних із сексом та статусом жінки, є справою шляхетною. Коли жінка матюкається - це, власне, те ж саме, що й аналогічний акт вербальної експресії у виконанні чоловіка. Ми можемо бути агресивними та сексуальними. Ми не зобов'язані існувати в системі архаїчних забобонів. Так, вживання матюків є зазіханням на статус чоловіка. Але самі чоловіки побудували суспільство, у якому лише вони є повноцінними людьми - отже, ми зазіхаємо на статус людини, і, власне, маємо на цей статус повне право.
А хто не згоден - то й хуй з ним.
|
|
Прекрасне |

|
|
Розмова з об'єктивним та неупередженим му |
Я: Уверенность мужиков в том, что их-то уж точно выбрали не за пол, поражает.
Евгений Тычук: Когда я сравниваю кандидатов в депутаты и президенты, на пол ынимания не обращаю - смотрю на дела прошлые и на программу действий. И вам советую.
Я: За эти 25 лет президентами были одни мужчины, и все как один - сволочи. Вы достигли больших успехов, поздравляю.
Он: За 25 лет в президенты выдвигались только две женщины: Витренко и Тимошенко. Сволочи куда большие, чем мужчины.
Я: 1. Каким обоазом большие? 2. Значит, таки нужно больше женщин?
Он: Большие, потому что используют свой пол для обмана избирателей. 2. Зачем боьше женщин? Нужно больше разумных, работящих депутатов независимо от пола.
Я: 1. Какого еще обмана? 2. То есть, независимо от пола, но преимущественно мужчин?
Он: 1. О, перечислять всю ложь Тимошенко я сейчас не буду. 2. Независимо от пола - смотреть на действия в прошлом и на программу.
Я: Слушайте, врали все, кто эти 25 лет сменял друг друга на посту Президента. Но вы говорите, что Тимошенко и Витренко как-то "использовали свой пол". Что вы имеете в виду? Янукович не использовал свойц пол? Кучма? Ющенко? 2. Я не верю, что вы не смотрите на пол. На самом деле вы доверяете мужчине априори, и перестаете доверять, когда он завалит задание. А от женщины требуете заранее доказать свою компетентность.
Он: Дамочка, я на роль Бога не претендую, чтоб вы должны были в меня верить. Я знаю много людей разных полов, наций, народов и политических симпатий. Пытаюсь ко всем относиться адекватно их моральным качествам и деятельности, Чего и вам советую.
Я: Так вы не скажете ничего про Витрено и Тимошенко? Как именно они использовали свой пол в обмане избирателей?
Он: Я знаю много людей разных полов, наций, народов и политических симпатий. Пытаюсь ко всем относиться адекватно их моральным качествам и деятельности, Чего и вам советую.
И дальше пошла сказка про белого бычка.


|
|
Троха про історію та вигадку |
|
|
Ще троха про "Нетаких" |
"Не сексизм" у виконанні більшості "нетаких" - це оборудка на умовах: "Жінки не навантажують мене своїми проблемами, я не допомагаю їх розв'язати - це й є рівність. Мої привілеї залишаються зі мною, Або так, або я займу позицію ворога відверто".
Коли "нетакий" розчехляється і займає відверто ворожу позицію, робиться навіть трошки приємніше.
Майже напевно хтось зараз заперечить, що чоловіки зазвичай не навантажують чоловіків своїми проблемами, і тому рівне ставлення до жінки означає, що й жінка не навантажуватиме чоловіка своїми проблемами.
Але то лукава півправда. Правда в тому, що чоловіки навантажують своїми проблемами ЖІНОК, вони вважають само собою зрозумілим своє право контейнувати в нас проблеми і емоції, і навіть якщо чоловік-колега намагається "поводитися з тобою як з рівною" і не контейнує в тебе проблеми емоції - це, як правило, значить, що в нього вдома є жінка - дружина, коханка чи мама, - яка виконує для нього цю функцію. І ти, повертаючись додому, виконуєш цю функцію для свого чоловіка. А на роботі "всі рівні" і все чікі-пікі.
Ні, більшість чоловіків не усвідомлює, що вони контейнують емоції та проблеми в жінок.
Більшість тих, що усвідомлює, вважає, що так і треба.
Більшість тих, що розуміє, що тут якась засада, все одно не вміє надавати одне одному психологічну допомогу і звертатися по неї, коли треба. Якщо дуже припече, вони роблять це у форматі "пляшка на двох", а це шкідливо для здоровля.
|
|
Він остаточно єбанувся |
|
|
Троха про пастирів наших |
|
|
Ось чому я кинула апологетику |
|
|
Троха прекрасного |
|
|