СПРАВА ЗНОВ-ТАКИ НЕ В СААКАШВІЛІ |
Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.
Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.
Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?
Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.
Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.
Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.
(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).
Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.
Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести. Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на "посадити трьох друзів".
Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.
Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.
Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все "грузинське диво" ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.
Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.
Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця "антикорупційна" коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить природі кози, себто Міхо. Але це суперечить самій природі корупційних скандалів, коли одна порушена корупційна схема призводить до "ефекту доміно" та викриття інших, бо ніхто ж не такий лох, щоб, бувши відтисненим від кормушки, мовчати в тряпочку.
Отже Міхо зробив свою справу та допоміг "підірвати" Коломойського. І зробився… не те щоб непотрібним, знайшли б йому врешті якийсь вжиток… Незручним. Як і інші варяги: Згуладзе, Балчун, Супрун. Його, зрештою, покликали в країну, щоб він робив ім’я Порошенкові, а не собі, то що він там собі надумав?
Деякі мудрі Сократи кажуть, що готувалася операція "преємник" з Міхо в головній ролі, але Міхо через свій темперамент все обісрав собі й людям. Якщо правда – то осьо й красна ціна Міхеїлові Ніколозовичу та його реформаторству.
А ТЕПЕР НАЙГОЛОВНІШЕ.
Наразі вся наша політична илітка поділяється на три великі групи "за інтересами". Перша – це ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться у Росії. Це велика купа людей із великим впливом в уряді. Не будемо зараз кидатися словами "вороги", просто зазначимо, що бізнес-інтереси цих людей пов’язані з відверто ворожою державою. До цієї групи належать Фірташ, Ахметов, Льовочкін, та загалом більшість ригів та опів, які є тими ж самими ригами, навіть не дуже перефарбованими. До речі, ця група дуже добре засвоїла патріотичну риторику, і, як показала історія з блокадою Донбасу (яка призвела до зростання імпорту вугілля з Росії – і прибутків тих, хто на цьому нажився - у півтора рази), може дуже вдало використовувати патріотичні настрої.
Друга – ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться в Україні та на Заході. Це не значить, що вони наші друзі. Це значить що вони не зацікавлені у тотальному зубожінні українського народу, бо нема кому буде купувати ті цукерки. Але це ще не значить, що вони зацікавлені в процвітанні українського народу. Вони зацікавлені, як і перша група, лише у власному процвітанні, просто для першої групи наявність українського народу взагалі не є принциповою, навіть на свої виробництва вони можуть завезти в’єтнамців. Але у якості покупців товару в’єтнамців вже не імпортуєш, тому друга група інколи щось корисне для України готова робити.
І третя група – це люди, в яких бізнес-активів або нема взагалі, або вони є мізерними. Головний актив цих людей – це близькість до владних структур та можливість утворювати корупційні схеми. Зрештою, цей контінгент продається першим, або другим. Бо власне для того і йде у владу – продатися. Це Юля, це Ляшко, це дехто з депутатів останнього "призиву", які потрапили у ВР як майданівці та комбати.
Ви правильно здогадалися, Міхо належить до третьої групи.
І тепер ми повернемося до корінного питання: чого саме ПОП реагує на Міхо спинним мозком та первинними рефлексами?
Бо добре це знає: Міхо не проводир самостійної політики, він приїхав продаватися.
І якщо ПОП його не купить – а він не купить! – то хто?
Власне, в Україні є лише одна альтернативна сила. Як я сказала вище, ця сила добре навчилась використовувати патріотичну риторику у власних інтересах. То що перешкодить їй використати у власних інтересах реформаторську риторику Міхо?
Власне, ніщо.
Оцього і треба боятися: що Міхо підвезе нам москаля, у найбуквальнішому сенсі сього слова.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2941668.html. Please comment there using OpenID.|
|
Троха про сімейні цінності |
Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.
Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?
Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.
(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)
Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.
Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.
Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?
Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.
Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.
Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.
Отакі пироги.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2941308.html. Please comment there using OpenID.|
|
Знайдене на просторах інету |
1. НЕСООТВЕТСТВИЕ ЗАЯВЛЕННОГО И ПОКАЗАННОГО
Для начала пусть каждый честно ответит себе на вопрос: что вы почувствовали бы, купив банку варенья и обнаружив там рыбные консервы?
Думаю, реакция будет матерной, даже если там окажутся хорошие рыбные консервы. Потому что вы покупали варенье, платили за варенье, хотелось вам именно варенья, а вместо варенья вот такая вот фигня.
Еськов в своем очерке "Как и зачем я писал апокриф к "Властелину колец"" обещает что?
"Мы будем исходить из той посылки, что мир Средиземья столь же реален, как наш -- "с метрикой Римана, принципом неопределенности, физическим вакуумом и пьяницей Брутом". И если какие-то детали строения этого мира кажутся нам не укладывающимися в существующие представления -- это наши проблемы, а не его."
После таких заяв ждешь варенья в виде нормальной деконструкции сказки методами реализма, ну хотя бы в духе Сапковского.
А получаешь рыбные консервы, где орки знают выражение "штыки в землю", но не знают огнестрела, герои цитируют то Лермонтова, то Галича, причем не в виде пасхалки, а так, в открытую, а историзм весь идет собачке под хвостик.
Одной рукой Еськов пишет:
"Так что действовать нам надлежит, как и принято в европейской рационалистической традиции, по "Бритве Оккама": к магии и всякого рода потусторонним силам апеллировать можно -- но лишь после того, как исчерпаны все иные, "материалистические", варианты объяснения."
О, думаешь, класс - сейчас тебе насыплют вкусного реализма в шапку.
А получаешь сюжет о том, как несколько чуваков должны уничтожить магическую фигню с помощью магической фигни, которую нужно скинуть... вашу мамашу, в Ородруин? Да вы издеваетесь!
Более того, Еськов апеллирует к магии, даже не попытавшись найти материалистическое объяснение, буквально с начала завязки, где Гэндальф и его сторонники-маги развязывают Войну Кольца из-за предсказания о том, что Мордор сделает через триста лет.
Ну офигеть.
Хотите материалистический обоснуй Войны Кольца? Без всякой магической ерунды? Со всеми еськовскими предпосылками? Ловите.
Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.
Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.
В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?
Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!
И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?
Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?
Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а значит - неизбежные войны. Агрессивные войны.
Мордор с реальной промышленной революцией получился бы ну просто офигенно похож на толкеновский Мордор. И гнев отсталых окрестных стран на такой Мордор был бы справедлив, как гнев туземцев на англичан, голланцев и прочих колонизаторов.
А это уже резко противоречт творческому зпмыслу Еськова. Каковой состоит вовсе не в том, чтобы "представить себе мир Средиземья таким же реальным, как наш". А в том, чтобы оправдать Мордор, как бы для этого ни пришлось изнасиловать канон. Поэтому Еськов забивает на экономику и придумывает заговор сионских мудрецов магов.
Не верите? Ну, вот вам еще один момент как иллюстрация. Итак, у Еськова ради пущего реализму и орки и тролли - просто люди, кочевники и горцы.
Но вот эльфы у него - эльфы. Почему? В рамках того же реализма их нетрудно представить просто еще одной расой людей - магически продвинутой, долгоживущей, евгенически прокачанной, но расой людей. Это нисколько не повредило бы сюжету - то же самое протаскиваем Палантир в Лориен, другой кидаем в Ородруин, ну какая разница, какой формы уши у клопоели, если уж орков и троллей записали в люди?
Для сюжета никакой, для идеологии - огромная: главный враг, гад за гадом, должен быть нелюдем, чтоб его не жалко было.
Собственно, поэтому у Толкиена орки - нелюди.
То есть, Еськов нигде не улучшил ситуацию по сравнению с оригиналом в пользу реализма. С реализмом он поступает так же, как и с каноном: где можно - использует аккуратно, где нельзя - отрезает куски квадратной формы, пинками загоняет в круглые дырки и говорит, что так и было.
Вот например: я задался вопросом, почему в мире Еськова существует Валинор, но почему-то "никогда не существовало" Нуменора.
(И тогда вопрос, кем же основаны Умбар, Пеларгир и собственно Гондор?)
У этого вопроса на самом деле есть четкий ответ: Нуменор выпилен потому, что он самим своим существование мобрушивал идею "прогрессивного Мордора" - если у людей и без Мордора была великая империя со стальными кораблями и огнестрелом, то рушится концепт "свет с востока для вшивого застойного Запада".
Зачем же Еськов все это делает?
Затем, что у него все подчинено единой идее. И эта идея - даже не показать Мордор белым и пушистым (Мордор Еськову вообще мало интересен, несмотря на все декларации, там действия почти и нет).
Эта идея - показать Запад злым и страшным. Источником всякого ужаса и ППЦа. "И часовню тоже".
То есть, за всеми еськовскими декрарациями стоит примитивнейший советский ресентимент: как это наш уютный Мордор с его академгородками проиграл холодную войну этим эльфам с вымороженными до дна глазами? Почему соблазнились эти очаровательные гондорцы/роханцы (восточноевропейцы и "бывший наш народ" в этих прибалтиках-украинах-беларусях)?
В общем, поскреби "скептика и агностика" - найдешь маленького комсорга.
2. СЮЖЕТ
Главый вопрос, который я задаю сам себе - как я это читал в 2000 году и не плевался за горизонт? Это же, для начала, просто ужасно написано. У героев нет языковых характеристик, все разговаривают одинаково, при этом неотличимо от авторской речи, убиться об стену. Километровые прогоны и лирические отступления про каких-то краснорубашечников, вся роль которых сводится к тому, чтоб довести героя из пункта А в пункт Б или просто появиться и тут же погибнуть. Но это фигня по сравнению с тем, как построен сам сюжет.
Он построен из роялей. Чуть более, чем полностью.
Судите сами: недобитые участники Мораннонской битвы Халадин и Цэрлэг пытаются вернуться домой и СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкаются на закопанного в песок барона Тангорна, который хотел помешать резне в Тэшгольском ущелье, но не вышло, его одолели. Затем они идут по следам тех, кто устроил резню, выносят их на пинках и убивают командира их отряда эльфа Элоара. Ладно, пока вроде все нормально. Но тут на них СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкается последний назгул Шарья-Рана, который СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО знает все, что необходимо Халаддину для осуществления миссии по уничтожению Зеркала Галадриэли, каковую миссию может осуществить только он, потому что он СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО нечувствителен к магии.
(то есть, оцените качество резины: назгулы воюют против Гэндальфа и Лориэна, но такого ценного кадра, как неуязвимый для магии "пария" Халадин отправляют рисковать головой в качестве простого полкового лекаря и только проиграв войну, етической силой находят его в песках, где он мог умереть уже надцать раз, и поручают ему миссию, на исполнение которой отводится ему два месяца)
Для осуществления этой миссии надо достать где-то два Палантира, один протащить в Лориэн, а второй сбросить в Ородруин. СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО один есть в Дол-Гулдуре, откуда его можно забросить в Лориен планером, а второй - в Эмин-Арнен, буквально в двух шагах.
СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО спасенный Тангорн оказывается близким другом Фарамира. Более того, так же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что он когда-то был резидентом разведки Фарамира в Умбаре и знает там все ходы-выходы. Опять же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что убитый ими эльф Элоар - не просто хрен с бугра, а сын эльфийской министерши иностранных дел. А его старший брат руководит СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО умбарской резидентурой.
(прямо как в анекдоте - "Тут мне, Петька, фишка-то и поперла!")
Тангорн едет в Умбар продавать эльфам легенду о том, что Элоар жив и в плену у мордорской разведки. Но эльфы не дураки и покупать эту легенду не собираются. Дело почти провалено, как вдруг СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО Тангорна убивают по ошибке агенты Арагорна. Его любовница СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО расслышала предсмертное "не получилось" как "получилось". Благодаря этим двум рояльчикам миссия в своей первой части имела успех: эльфы решили, что раз посредник убит, значит, дело серьезное, а Фарамир не дал отбой.
(а почему надо было так мудрить с Умбаром, если агентами Лориена начинен Минас-Тиритский двор? А чисто "чтобы слоники побегали")
Дальше веселей: миссия по доставке Палантра в Лориен. Представьте себе, СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО ключевой фигурант оказался братом возлюбленной Халадина! Каковой брат СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО не погиб в плену на каменоломнях, потому что СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказался конструктором планеров и планеристом и спецслужбы Арагорна его с каменоломен выдернули и поместили... в Дол-Гулдур, где СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО была открыта шарашка, на которой обманутые арагорновскими шпионами мордорские ученые ковали оружие возмездия - как они думали, для мордорского подполья, а на самом деле...
(вот тут у Еськова и появляется все, чего не было в Пеленнорской битве - и военная форма, и арбалеты, и обувь мануфактурного производства. Не прошло и 9/10 книги. Причем об арбалетах Еськов рассуждает много и со вкусом - вот только для лесной войны малыми отрядами, какая ведется в последних главах, арбалет не так хорош, как лук: скорость заряжания тут гораздо принципиальней, чем дальность полета стрелы и пробивная сила - за деревьями-то все равно дальше ста метров не видать, а ствол и с тысячефунтовым атяжением не пробить. То есть, в большой битве, где можно и нужно организовать стрельбу плутонгами, арбалеты не применялись, а в лесную стычку Еськов их запендюрил)
Оный брат возлюбленной Халадина выполняет миссию - но и сам СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО попадается в плен. Там он под действием эльфийских чар сливает информацию о Дол-Гулдурской шарашке. Эльфы накрывают шарашку,и при отступлении их оной СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО кармическая справедливость настигает нехороших спецслужбистов Арагорна. Мордорских умников тоже, но то таке.
В финале таки все подзрывается должным образом. Выжившие герои скачут на роялях в закат.
|
|
Відтепер це офіційно! |
|
|
Злобненькое |
|
|
Троха про хуйню та пиздець |
Кажуть, що пиздець підкрадається непомітно. Але то правдиво лише до фігових спостерігачів, тіпа як до фігових мисливців слон може підкрастися непомітно.
Насправді пиздець є наслідком накопичення хуйні. Коли хтось впродовж питомого часу робить хуйню, вона накопичується, і коли її набирається критична маса – БУМ! – настає пиздець. Як атомний вибух.
Але люди здебільшого фігові спостерігачі, і не можуть вследіти за накопиченням критичної маси хуйні. А надто коли самі тую хуйню творять. Тому для них "БУМ!" завжди настає несподівано.
От наприклад, якщо згадати Янека. Хуйню він розпочав робити одразу, як сів на президента. Шойно сів, як почав витрачати на свою Адміністрацію на 400 мільйонів більше за Юща. Потім всюди натикав своїх людей. Потім розпочав реформи, потім провалив реформи. Підписав дозвіл на перебування кацапського флоту до 2042 року, продав нас за газ, потім ще довго метушився між Євросоюзом та Тайожним Союзом і нарешті хуйня досягла критичної маси: він пообіцяв нам угоду про євроінтеграцію та прокинув. Почався Майдан.
Далі почалася ланцюгова реакція хуйні. Спершу Яник розігнав студентів, які згодом і самі б розійшлися. Потім він відмовився звільнити Захарченко копняком під сраку. Потім він став штурмувати Майдан. Потім він вигадав "драконівські закони". Потім уперся і не пішов на жодні поступки. І так аж до кривавого тридення 18-20 лютого.
Кожне рішення Яника під час Майдану було хуйовіше за попереднє. Може, він би і радий був придумати та зробити щось розумніше. Але така вже є природна властивість хуйні, що коли починається ланцюгова реакція, не людина вже творить хуйню, а хуйня творить людину.
Отже, внаслідок ланцюгової реакції хуйні стався БУМ! – тобто, пиздець. В пиздецю є своя природна властивість: він, падла, стається не лише з тим, хто робить хуйню, а з усіма навкруги. Ну точно як той атомний вибух.
До чого була ця довга псевдонаукова передмова?
До того, що наш мер, Борис Філатов, робить хуйню.
І робить її точно по схемі, яку Яник апробірував. Тобто, почав з того, що обіцяв скоротити міськраду та комунальні підприємства, що довкола неї пасуться, а сам наплодив їх ще більше. Розпочав війну з МАФами, начебто очищаючи місто – а насправді розчищаючи майданчики під МАФи лише для своїх. Посадив Лисенка та Грицая на ЖКГ, де вони хутенько нарубали собі близько шестисот мільйонів, роблячи ремонти силами школярів з Кам’янського та встановлюючи ліфти у будинках, де нема було навіть лифтових шахт. Святі та божі люди, як і родина Мішалових, яка ремонтує міст на півроку довше, за 178 лимоніів плюс 72 зверху. При тому пацани якось примудрилися не заплатити промальпіністам, які ремонтували бики моста. Ще одна знаменита хуйня – лісоповал на все місто. На цьому тли навіть створення комунальних підприємств, які займаються лише вихвалянням діяльності мера в ЗМІ, проведення гучних фестивалів та свят через незрозумілі фірми-одноденки виглядає навіть не хуйнею, а так, дрібним хуйнятком.
Але найхуйовіша хуйня, яку втнув нещодавно мер – це запрошення Андрія Ткаченка на посаду голови Муніціпальної поліції… ой, даруйте, то вже Гвардії Дніпра.
Себто, сама наявність такої контори – вже зашквар. В нас вже є поліція, на біса нам Муніціпальна гвардія? Ну, зрозуміло, для того, щоб віджимати парковки та кошмарити МАФи, але одна річ – зрозуміло, а інша річ, коли на цю посаду беруть беркутню, яка за наказом Яника кошмарила людей в Києві. Це було як з тією Євроугодою: начебто хуйні вже багато нароблено, але її здобрили ще й плювком людям в обличчя. Типу вишенька на торті.
Отакою самою вишенькою став Ткаченко. Тепер цю вишеньку хочеться запхати Борисові Альбертовичу туди, де він не поміщається у крісло.
Борис Альбертович не завважив на протести, не допустив до публікації електронну петицію з вимогою звільнити Ткаченка і взагалі на всіх поклав.
Помічаєте, як то кажуть, спільний патерн?
Я не вірю, що Альберкутович схаменеться. Як на мене, ланцюгова реакція вже почалася, і накопичена хуйня штовхає свого творця в напрямку пиздецю.
Питання лише одне: пиздець буде локальний чи на кшталт атомного вибуху, від якого трусоне все місто? Альберкутович та його команда роблять Дніпро непридатним до життя у скажено швидкому темпі.
This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2940348.html. Please comment there using OpenID.|
|
Не ищи меня Вконтакте |
|
Метки: необхдимоти ? |
Син написав про "Валеріана", напишу собі й я |
|
|
З Днем народження, Дашко! |
|
|
Раптово зрозуміла |
|
|
