Отже, все ближче і ближче та сама мить.

Коли Путін або під софітами, під об‘єктивами та телекамерами всього світу, після всіх погроз та попереджень країн Заходу все ж таки кидає свої танки на прорив, або вимушений відповзати назад з ганьбою, під завивання російських телеканалів про «небачену перемогу».

Ми не знаємо, як воно буде. Але ми знаємо дві речі.

Перше. Повномасштабна атака Росії буде означати початок її розпаду. І цей розпад наступить швидко. Скоріш за все, при нашому поколінні. Але вартуватиме нам багато крові. Багато життів. А відступ Росії, навпаки, вартуватиме нам менше у короткостроковій перспективі, але дорожче у довгостроковій.

А друге – це те, що ми впливаємо на ситуацію.

Кожен з нас.

Київ насичений телекамерами. Вони – очі народів. Очі інших націй. І ці очі мають бачити не тільки дивні заяви нашої влади. Вони мають бачити нас і нашу позицію. Бачити, що ми – не росіяни. Що ми інші. І що ми готові до бою.

Завтра, о 14:00, різні люди, організації, партів зберуться в Києві біля пам‘ятника Шевченку, щоб показати: ми будемо чинити опір. Ми, українці, хочемо тільки перемоги. Віримо в перемогу. Готові працювати заради перемоги.

І нехай нас буде багато. United we stand.

Субота. 14:00. Київ, парк Шевченка. Побачимось там.

Юрій Гудименко

https://ibigdan.livejournal.com/27982732.html