Малюнок 2. Зміна шикування гравців після запровадження пасу вперед
І це був лише початок. Запровадження пасу вперед спричинило процес поступової спеціалізації футболістів. Один із гравців нападу під час розіграшу повинен був вирішувати — кидати м’яча ресиверу чи віддавати раннін-беку, щоби той проривався по землі. Він не мав бути дебелим, швидким чи витривалим, натомість мусив уміти читати захист, якнайшвидше вирішувати, як атакуватиме його команда, та гарно кидати м’яча. Так з’явився квотербек — лідер нападу.
Квотербеку потрібен час на ухвалення рішення. Частина гравців нападу, які раніше тупо кидалися на захист, почала формувати довкола нього захисний «конверт», бар’єр, що дає змогу квотербеку вичікувати, поки не звільниться з-під опіки якийсь із ресиверів, а тоді віддати йому пас. Так виокремилися лайнмени нападу — гравці, що захищають квотербека. Лайнмени майже не рухаються і не ловлять м’яча, їхнє завдання — зупинити захисників, що атакують квотербека, тобто що більшою є маса лайнмена, то краще для команди. На ці позиції почали брати порівняно неповоротких, але надзвичайно масивних атлетів. На сьогодні зріст лайнменів складає не менше як 193 см, а вага перевищує 140 кг. Збільшення габаритів лайнменів нападу потягло за собою відповідне збільшення габаритів лайнменів захисту, чиє завдання — прорватися крізь «конверт» і завалити квотербека до того, як він віддасть пас.
Із ресиверами все навпаки, вони почали «тоншати». Сучасний ресивер — це високий, рухливий і прудконогий атлет, що вміє маневрувати на швидкості та втікати від захисників. Синхронно з ресиверами (щоби встигати за ними) еволюціонували корнербеки. Раннін-беки стали здебільшого кремезними та присадкуватими, щоби «пірнати» під височенних лайнменів і таранити лайнбекерів. І так далі…
За менш як десятиліття одинадцятеро однотипних гравців перетворилися на чітко структуровану когорту, що складається з квотербека, ресиверів, лайнменів, раннін-беків і тайт-енда, і кожен із них відзначається відмінними від решти фізичними параметрами, починає розіграш із визначеної позиції та має вузьку, чітко окреслену роль під час розіграшу. Нудний і кривавий футбол початку ХХ століття несподівано трансформувався в живі шахи. Плейбук (тобто збірка схем атакувальних розіграшів) хорошої команди часто налічує не менш як тисячу сторінок, і кожен із нападників зобов’язаний вивчити його задовго до початку польових тренувань. Так само команди захисту розробляють і відпрацьовують десятки різноманітних шикувань для успішного протистояння нападникам.
