А я вот мужу сделала необычный подарок на Новый год))) Под елочку ему Дед Мороз принес комплект зимних шин http://shyp-shyna.com.ua/catalog/bus/ " />, вернее даже не шин, а второй комплект колес с зимней резиной, вот так правильно))) Ну мы их, понятное дело, не принесли под елочку, а со старшим сыном вырезали из бумаги. Муж поверить не мог, что я такое подарила, пока собственными глазами не увидел их. Пришлось в новогоднюю ночь идти в гараж показывать, благо он рядом с домом))) 

Сообщение отредактировано Rondi: 17 Январь 2014 - 22:25

 

 

sleza (05 Июль 2013 - 12:31):

А я с первого своего курса мечтала играть на флейте. Но как-то руки не доходили, да и боялась, что самостоятельно не освою. И вот на прошлый ДР просыпаюсь, а мне мой любимый флейту подарил. Причем не имея музыкального слуха выбрал качественный инструмент (за что ему огромное спасибо!!!) Теперь вот играю на радость всем соседям " />

Ну те що робила пам"ятається не дуже (не власні ж емоції). З останнього:

Подрузі на весілля в минулом році зробила коллаж. Якось помітила, що в мене є всі фотки цієї пари у визначні, переломні дні для них і пообіцяла подрузі зробити "історію в малюнках" про їх взаємини. Ну вона мене періодично пдіколювала за цю обіцянку, поки не забулося. А перед такою подією мені згадалось і я відірвала свою ж.... Обробила фотки, надрукувала. Купила кольоровий ватман А2, кольоровий папір, усілякі блискучки, наклійки, лінточки. Вибудувала схему з різноманітними стрілочками по ходу світлин, влучні коменти подописувала, намалювала амурчика, ромашки, сердечки, тролейбуси зі знаковими номерами маршрутів для них, кицьку їхню як дитину обіграла, ну і всіляке таке вагоме для них - фразочки, адреси, речі... В кінці обрамлене пусте місце - для весільної фотки. Все під скло у рамку. Подарувала не на саме весілля (коли заклопотані усі), а третього дня, коли зустрілись. В неї стільк емоцій було. По-перше, що я таки зробила, потім коли роздивлятись почала, аж пищала від розчуленості. Всім хизувалась і повісла в квартирі на видноті.

І ще я на форумівці розповідала здається, що планую. В моєї сестрички в квітні ДН, це було лише пів року як вона в Києві. Звісно надто близьких друзів, щоб святкувати вона ще не мала, лише на роботі відмітила. Ну і я приїхала. Домовились, що заскочу до них (вона з тіткою живе) в обід і посидим у сімейному колі. Я ж підмовила своїх близьких друзів, чоловік 6, які добре знайомі з моєю сестрою. Всі так організувались, купили квіти, букет з кульок, шампанське, торта зі свічками, конуси на голови і посунулись. Несподівано задзвонити у квартиру із криком "сюрпрайз" не вийшло - там домофон, вже знали, що я йду і поки ми підіймаючись запалювали свічки, вдягали конуси, вони вже виглядали у відкриті двері де я забарилась. Але все одно, я з"являюсь перша, а сестра без задньої думки так питає: "Ти шо там так довго ідеш, чи компанію по дорозі знайшла?", а я: "Ну да" і тут випливає торт, потім букет, потім кульки - вона в шочі, тітка в шоці, починаються радісні верещання, чмоки, сміх... Вона на такому емоційномі підйомі була, реально не чекала і так приємно було, що для неї зібрались. А тітка аж крізь сльози приговорювала весь час "Які ж ви молодці! Які ж в тебе друзі!" 

из детского и самого яркого:
моя мама как-то очень надолго уехала в командировку. я осталась с бабушкой и тут в моду вошли тамагочи и у некоторых в классе они уже были, но тогда их можно было привезти откуда-то только у нас еще не было. и вот я так сокрушалась, что у меня нет тамагочи, мама в отъезде, бабушке я ж предъявы кидать такие не буду. ходила страшно расстроенная ))) потом приехала мама,привезла мне кучу подарков и тут я ей давай рассказывать, что вот, такая игрушка новая появилась, надо делать то-то и то и они есть разных форм. а мама вроде меня как не сильно и внимательно слушает и говорит: "А ну пойди там посмотри в сумке кое-что", ну я так еще нехотя полезла... а там тамагочи уже и лежит, да еще и в форме сердечка. Ух, я такая довольная была, только ж рассказывала, что хочу, а оно уже тут. У меня это самое яркое воспоминание из подарков!!!!

еще помню, куклу сильно хотела новую, написала Деду Морозу письмо, а мама тоже, как обычно, занята была страшно и просто не успела мне купить подарок на Н.Г., такое часто бывало, т.к. мама ездила все время. И вот я утром встала, а под елкой конверт, типа, ответ от Деда Мороза на открытке и деньги с текстом, что у ДедушкиМОроза на Северном Полюсе не было магазина именно с такой куклой и поэтому он мне отправляет деньги, чтоб я пошла с мамой и купила куклу )))))) Я, конечно, заподозрила не ладное, т.к. почерк у Деда Мороза был очень похож на мамин,но мама не признавалась )))) Куклу я получила.

arla (13 Сентябрь 2011 - 08:18):

такие неожиданные подарки всегда очень приятны

у меня все мч были весьма практичными, поэтому я особо сорпризов не делала им (не считая чего-то типа встретить с работы в каком-то наряде провокационном или приехать только в плаще поверх белья, это такое)

самый большой сюрприз, на мой взгяд, мы с девочками сделали нашей подруге на прошлый ДР
знали, что она заказала ресторан и всех приласила на 19.00, решили ей сделать комфортную доставку в этот самый ресторан

ничего сверхнового - заказали лимузин к её дому и встречали её около него с цветами, подарками, шариками и шампанским. 
Но вышел действительно очень сюрпризистый сюрприз - мы тайно попросили администратора перенести праздник на 20.30, а что бы именинница вышла вовремя без каких-либо подозрений из дому, одна девочка, по совместительству её соседка, предложила имениннице поехать вместе на такси и выйти на часик раньше, так как была пятница, ехать нужно было с оболони в центр и типа что б не опоздать из-за пробок.
Вобщем, сюрприз удался, мы два часа ездили по вечернему киеву, пели песни под диск, тоже специально для именинницы составленный из её любимых песен и даже успели несколько фото на фоне огней сделать

а ещё одна девочка презентовала ей цифровую фоторамку, и сразу же туда закачала около 25-30 фото разных времен, где мы все вместе или по отдельности с именинницей, некоторые ещё со школьных времен - нашлось, что вспомнить, пока ехали) 

Я как-то зашла в магазин и увидела сумку своей мечты.Крутила-крутила, дорого думаю ,всю зарплату отдать надо.Облизнулась и поставила ее на полку. Домой пришла и мужу расказала,посокрушалась немножко. Муж говорит ,щас пойду к чаю куплю чего нибудь.А через полчаса вернулся с этой сумкой. Я его обажаю 

Мені найперше згадується як мій чоловік наприкінці мого другого курсу купив квитки у Львів, втиху викравши у мене студентський (тоді ще тільки за документами продавали) і підніс їх перед самою поїздкою. Причому це було на сессію і він все дізнався і підгадав, щоб це було перед легким екзаменом. Незабутня, весела і цікава була подорож.
Ну взагалі він мастак підносити подарунки просто так. Коли не очікуєш. Кілечко якось під час перегляду романтичного фільму подарував. Ті ж тіньки, наприклад, які запам"ятав, що я вподобла, в ресторані під руку підклав. Телефон теж без привіду підносив, я здається розповідала як - поки сиділа на форумі, переставив зі старого мою сімку, кинув його у сумку і подзвонив на нього, я відкриваю її - а там бажана мобілочка дзвонить.
Ну і дрібнички усілякі, типу збігати вранці за тюлпанами і круасанами та розбудити мене в ліжку ароматом запашної кави. Дуже люблю, коли він так робить, на увесь день настрій. Колись поділилася з ним, що смак мого дитинства - це сніданки з амлету з грінками та солодкого чаю з молоком і на ранок мене чекав підніс з тим самісіньким меню.
Ще ми дуже любим обмінюватися романтичними листівками без приводу і писати там довжелезні зізнання. Вже цілий ящик їх в нас поназбирався.

Ще згадується як моя подруга, з якою в нас була незмінна традиція перекушувати в інституті сирними паличками (булочки, які ми обоє полюбляли) з гарячим шоколадом, коли я вперше приїхала у Київ після свого переїзду, купила загодя у буфеті ці булочки, цього розчинного шоколаду і піднесла зі словами, що їй дуже не вистачає зара посеред пар цих перекусів зі мною. Тааааак зворушливо було. 

У меня такой подарок один из последних, на годовщину. У меня в комнате на стене висят 2 маленьких репродукции Ван Гога и одна большая, которую сама рисовала. И вот вечером перед годовщиной смотрю, муж начинает большую снимать и перевешивать с другой стороны от стола. Спросила, зачем, говорит, надо крючки поменять. Ну надо так надо, я пошла в душ. Выхожу минут через 20, ложусь и только через некоторое время до меня дошло, что на стене висят в рамках коллажи с нашими фото из фотоавтоматов (мы в поездках так дурачимся).  Так приятно было, что придумал такое, и сделал, и в 5 минут, пока меня не было, прицепил. В общем, сюрприз удался.