-ТоррНАДО - торрент-трекер для блогов

 -Кнопки рейтинга «Яндекс.блоги»

 -Я - фотограф

Різні фото


1 фотографий

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в yury_108

 -Подписка по e-mail

 

 -Сообщества

Читатель сообществ (Всего в списке: 4) Искусство_войны Nenka_Ukraine Глобальная_политика Photoshopinka

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 11.09.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 542

Ідеологічні резолюції: 4. Про недолугих інтелігентів.

Дневник

Воскресенье, 12 Сентября 2010 г. 16:53 + в цитатник

 

 Сам термін «інтелігенція» виводять з латинського intelligentia, що в російську та українську мови попало через польську (Inteligencja).
Зрештою, це російський термін і явище, в основному, російське. Формально, його запропоновано російським публіцистом П.Д. Боборикіним (1870р.), хоча ще раніше в своїх щоденниках використовував В.А. Жуковський (1836р.).
Визначення терміну в українській Вікіпедії: 
Інтелігенція — суспільний прошарок, в широкому розумінні — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти,науки, охорони здоров'я, виробництва і мають для цього відповідну освіту.
Специфічне для Російської імперії, та країн що історично входили в сферу її культурного впливу, позначення частини середнього класу, що переважно зайнята розумовою працею.

Визначення терміну в російській Вікіпедії:
Интеллигенция — особая социально-профессиональная и культурная группа людей, занятая преимущественно в сфере умственного труда.
К характерным особенностям интеллигента относят обладание чуткостью, тактом и мягкостью в проявлениях; ответственность за поступки; также склонность к рефлексии и самоотречению.

Російський термін є більш точним. Але обидві трактовки не дають правильного визначення цього терміну, позаяк «люди розумової праці» в Європі і Росії грали різні ролі. Цікаво, що в Європі прошарку «інтелігенція» нема і ніколи не було, а от інтелектуали були і є. А от в Азії, Африці та Латинській Америці інтелігенція, як прошарок, є, хоча термін, можливо, і не використовується.
Освіта довгий час була привілеєм правлячих класів та духовенства. Але появу інтелектуалів у Європі пов’язують з добою Відродження, коли вони вже стали помітним суспільним чинником, їхня діяльність носила світський характер, працювали по найму або належали до осіб т.з. «вільних професій». Походили інтелектуали в основному з бюргерського середовища.
У Московщині, улусі Золотої Орди, що здобув незалежність, доби Відродження не було, як не було і бюргерів. Талановитих спеціалістів або виписували з Європи, як Іван ІІІ - будівничого Московського кремля Арістотеля Фіораванті, або рекрутували з підданих: селян, козаків, городян, купців. Але виконання функцій еліти не давало права інтелігенту стати її частиною.
Леонардо да Вінчі чи Бенвенуто Челліні, вихідці з бюргерського середовища, могли говорити з папами і королями, а європейськи освічений Тарас Шевченко, колишній раб, і мріяти не міг про щось подібне. Тому російська інтелігенція з самого свого виникнення мріяла про знищення тієї держави, в якій жила. Подібне явище ми бачимо і в країнах ІІІ світу.
Прихід в 1917р. до влади більшовиків нічого принципово не змінив. На зміну феодальній верхівці прийшла номенклатура, але попасти до її складу було так само складно, як за царя - до вищої бюрократії. Як за царя різночинці ставали революціонерами, так за більшовиків інтелігенти ставали дисидентами.
Нарешті за більшовиків з’явилась т.з. «національна інтелігенція». Частково, вона звісно була й за царя, але масовою стала вже за радянської влади. Причиною її появи є дублювання на рівні союзної чи автономної республіки суспільних відносин, що мали місце в Центрі (Росії).
Свого часу Анатолій Луначарський порівнював інтелігенцію з парламентом, в тому розумінні, що інтелігенція неоднорідна і кожен інтелігент, подібно до парламентарія представляє певну соціальну групу. Приблизно те ж саме писав і Антоніо Грамші. Але особливістю радянського і пострадянського суспільств є їх становість ( рос. сословность), коли люди діляться не на класи, а на стани. І от інтелігенція відчуває себе одним з таких станів, а її чільні представники формують ідеологію інтелігенції.
Звісно, що єдиної, узгодженої ідеології не існує, як не існує і загальностанової узгодженої термінології. Дискусійним є і головне питання: кого відносити до інтелігенції? Критерій заняття переважно розумовою працею не можна вважати універсальним, оскільки важко провести різницю між легкою фізичною і розумовою діяльністю. Скажімо, робота касира в універмазі не може бути віднесена до чисто фізичної, але і великого інтелекту для вибивання чеків теж не потрібно. Тому ідеологи інтелігенції ділять її на кілька категорій, довільно відносячи чи не відносячи конкретних осіб до інтелігенції. Часто мова йде лише про т.з. творчу інтелігенцію (письменники, публіцисти, філософи, науковці).
Інший критерій – джентльменський набір певних моральних якостей, життя у відповідності до специфічного морального кодексу. Синонім – поняття «інтелігентність». Якраз про це - визначення з російської Вікіпедії.
Але ніяких моральних норм чи кодексів, відмінних від норм поведінки більшості населення, інтелігенти не сповідують. Про що кожен міг впевнитися сам. Більше того, саме узалежнене становище інтелігенції, не сприяє культивуванню високих моральних чеснот серед її представників. Цікава в цьому розумінні радянська комедія «Гараж» Ельдара Рязанова, де показана гризня «інтелігентів» за матеріальні блага.
Зі здобуттям незалежності, інтелігенція в Україні не перестала існувати. До певної міри її чільні представники навіть сприяли цьому. Але в подальшому проявився прислужницький характер нашої інтелігенції. Вони служили радянській владі, тепер стали служити владі українській. Багато з представників «творчої інтелігенції» були в радянські часи агентами КДБ. В часи незалежності вони стали об’єктами маніпуляції чи агентами впливу. Але й та частина національної інтелігенції, що не була скомпрометована співпрацею з комуністичними спецслужбами, врешті виявилась в таборі т.з. націонал-демократів, тобто політичних сил, що знаходяться на утриманні у вітчизняних олігархів. В цьому виразилась природа інтелігенції.
Звісно, націонал-демократи і були спеціально створені для того, щоб боротись з українськими націоналістами, відволікаючи електорат демагогічними гаслами, загорнутими в національну ідеологію. Але за виразом, що приписується Ф.Д. Рузвельту, «Не можна весь час обманювати весь народ!». Націонал-демократи на чолі з Ющенком були скомпрометовані своєю антинародною політикою в інтересах іноземної та компрадорської буржуазії.
Інтелігенція, як суспільне явище, існує на пострадянському просторі та в країнах ІІІ світу. Але з часом станова напівфеодальна структура українського суспільства все більше буде нагадувати західну, тобто класову. Якщо перетворення підуть в демократичному руслі, то інтелігенція щезне, а інтелектуали стануть частиною середнього класу. Але скоріш за все збережеться теперішній курс на формування в Україні держави латиноамериканського типу. За таких обставин, інтелігенція, як прошарок прислужників олігархії, збережеться аж до національної революції. А іншої інтелігенції у нас не було й не буде. Винятки тільки підтверджують правило.
Яке повинно бути ставлення націоналістів до інтелігенції. Звичайно, ми повинні використовувати її, в міру можливостей, в своїй боротьбі. Націоналіст не може ніяким чином ототожнювати себе з інтелігентом, позаяк моральним імперативом націоналіста є Декалог українського націоналіста. Перифразуючи відомий вислів халіфа щодо Александрійської бібліотеки, можна сказати: якщо в моральному кодексі інтелігента написано теж саме, що й в Декалозі, то такий кодекс просто не потрібен. Але якщо там написане не те, що в Декалозі, то його треба знищити.
Взагалі, слід пам’ятати, що наш олігархічний режим буде час від часу використовувати «правильних» націонал-демократів з інтелігенції проти «неправильних» націоналістів. Тому діалогу з інтелігенцією, скоріше за все не вийде, а вийде боротьба. Але і в умовах боротьби треба користуватись кожним промахом наших противників і обертати ці промахи на благо нашої нації.

Серия сообщений "Ідеологічні резолюції":
Часть 1 - Ідеологічні резолюції: 1.Чи є націоналізм пропагандою?
Часть 2 - Ідеологічні резолюції: 2. Чому мертві ідоли важливіше життєвих проблем?
Часть 3 - Ідеологічні резолюції: 3. Роль "середнього класу" в Україні
Часть 4 - Ідеологічні резолюції: 4. Про недолугих інтелігентів.
Часть 5 - Ідеологічні резолюції: 5. Українці і українська нація. Визначення термінів.
Часть 6 - Ідеологічні резолюції: 6. Совість. Визначення терміну
Часть 7 - Ідеологічні резолюції: 7. Чому націоналіст не може бути «патріотом»?


Метки:  

 Страницы: [1]