ДИССЕРТАЦИЯ ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ БЕЗРОБІТТЯ

Макроекономічний аспект процесу безробіття та завдання його статистичного вивчення

Структурна переорієнтація економіки України спричинила суттєві зміни в кон’юнктурі зайнятості. Становлення політичної і економічної незалежності, реформування всієї структури суспільних відносин відбувається на фоні багатосторонньої кризи, що захоплює всі сфери життєдіяльності суспільства.
За декілька років безробіття стало однією із самих гострих проблем. Адже, при системі централізованого планування існувала велика кількість державних підприємств, які фактично гарантували повну зайнятість. Після їх краху центральні органи відмовились від мети забезпечення повної зайнятості. Вперше за багато десятиліть значна кількість людей залишилась без роботи.
Загальновідомо, що виникнення безробіття – неминучий результат приватизації, структурних перетворень та скорочення чисельності робітників [1, c.13] .
Зауважимо, що протягом декількох десятиліть проблема безробіття на території України була практично невідома, а доцільність знайомства з нею на теоретичному рівні обумовлювалась лише при вивчені політичної економії капіталізму.
Огляди в історичне минуле підтверджують, що вивчення безробіття розпочалося ще в 20 –ті роки минулого століття, коли проблема боротьби з ним була актуальною [ 2 ].
Згідно з офіційною радянською статистикою безробіття було повністю ліквідовано в Радянському Союзі в грудні 1930 року [3,c.20]. Дослідження проведені в 70-80 роках 20 століття західними економістами показують, що в 60-70 роках фактичний рівень безробіття в СРСР складав 1-2% робочої сили [6, c.53].
Так, в деякій мірі маємо погоджуватись з даними досліджень, але необхідно визначити, що вивчення процесу безробіття має значні білі плями у своєму виникненні та існуванні і без аналізу сучасних економічних теорій щодо ринку праці не можливо виявити причини виникнення безробіття .
Проблеми вивчення процесу безробіття лише на сучасному етапі становлення ринкових відносин стали предметом спеціальних досліджень економічних шкіл. Сучасна економічна наука представлена багатьма моделями ринку праці, які пояснюють виникнення безробіття на – мікро та макрорівні. Тому, для подальшого дослідження процесу безробіття здійснимо аналіз модальних теорій, що до виникнення безробіття, а саме – класичну, неокласичну, марксистську та кейнсіанську.
Прихильники класичної школи політекономії (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль, Ж.-Б.Сей) вважали, що ринковий механізм самостійно, без зовнішнього втручання забезпечує економічну рівновагу як на мікро - , так і на макрорівні. Відповідно до постулатів, запропонованих класиками у економіці існує й автоматичне досягнення ринком праці повної зайнятості. Так, всесвітньо відомий вчений, автор праці “Багатство народів” А.Сміт виходив з тези про взаємозв’язок зростання заробітної плати і багатства. Він дотримувався погляду, згідно з яким збільшення приросту населення залежить від заробітної плати і його добробуту, що сприяє підвищенню народжуваності населення, і, навпаки, зниження заробітної плати зменшує чисельність населення. “Попит на людей, - стверджує А.Сміт, - як і попит на будь-який інший товар, регулює “виробництво” людей, прискорює його, коли воно проходить надто повільно, і затримує, коли воно відбувається швидко” [7, c.73].
А.Сміт розглядав принципи функціонування ринку праці через призму ринкових відносин попиту і пропозиції на працю, між якими, на думку вченого, завжди існує рівновага. Якщо пропозиція праці недостатня, то ціна на неї висока, а якщо велика, то ціна низька. “Ринок у першому випадку, - стверджував А.Сміт, - буде настільки недостатньо наповнений, наскільки в другому випадку надмірно, і це скоро призведе ціну пропозиції до відповідної норми, що необхідна для наявних умов суспільств” [7, c.73].
Таким чином, маємо стверджувати, що в умовах досконалої конкуренції заробітна плата є гнучкою, а отже рівновага на ринку праці за будь-яких умов встановлюється на тому рівні, де обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. Тобто, економіка може бути ефективною і при наявності деякого добровільного безробіття.
Добровільне безробіття представлене відрізком між точкою рівноваги Е та рівнем запропонованої на ринок праці робочої сили. Якщо попит на робочу силу зростає, то ставка заробітної плати також збільшується, тому що крива попиту зсунеться праворуч. Добровільне безробіття також скоротиться, тому що ставка заробітної плати збільшиться.
Основне питання, яке виникає в цій ситуації є таким: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня. В першу чергу зазначимо, що причиною такого явища, є особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці і самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на нього не змінюються кожну хвилину, кожний день. Особливості найму полягають в тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється, її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок у відповідності зі змінами індексу споживчих цін. Таким чином, заробітна плата наче “залипає” на певному рівні і не може спуститись донизу. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.
Отже, у класичній моделі ринку праці головною причиною безробіття є зростання заробітної плати вище рівноважної, а саме безробіття є добровільним та не становить загрози для економіки країни.
Проблема безробіття, на думку представників класичної теорії, може бути вирішена лише за допомогою механізму ринкового саморегулювання. В умовах, коли пропозиція праці перевищує попит – у роботодавців є можливість вибору працівників і вони можуть наймати їх за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці відбуватиметься доти, доки витрати роботодавців на виплату заробітної плати не стануть настільки низькими, що економічно вигідним виявиться найняти усіх працівників, що здатні приступити до праці. У цьому випадку ринок праці повертається до стану рівноваги.
В умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію, посилюється конкуренція між роботодавцями. У такій ситуації наймані працівники пропонують свої трудові послуги за умови більш високої ставки заробітної плати. Причому ефект конкуренції проявляється, поки витрати роботодавців на працю не досягнуть свого максимально можливого рівня, після якого наймати працівників стає економічно не вигідним [8,c.29].
Ідеалізуючи дію механізму ринкового саморегулювання, представники класичної школи вимагали водночас невтручання держави у економічні процеси. При цьому політика економічного лібералізму (laissez faire) є, на думку класиків, однією з передумов ефективного функціонування ринку праці.
Основні положення класичної теорії ринку праці були сприйняті та розвинуті наступним поколінням вчених-економістів, що сформували неокласичну школу (А.Маршал, А.Пігу).
Погляди представників цієї школи на ринок праці ґрунтуються на законі Сея, що був сформульований у 1803 р. відомим французьким економістом Ж.-Б.Сеєм [9, c.150]. Відповідно до закону Сэя процес виробництва товарів створює прибуток рівний вартості зроблених товарів. Це значить, що виробництво будь-якого об'єму продукції автоматично забезпечує прибуток, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку. Пропозиція породжує свій власний попит, а заощадження - чинник, що ускладнює. Однак у такому простому розумінні закону Сэя є явний недолік. Хоча факт, що виробництво продукції забезпечує відповідну суму грошового прибутку, і загальновизнаний, немає гарантії, що одержувачі прибутку витратять його повністю. Якусь частину прибутку можна зберегти (не витратити), і тому вона не знайде свого відображення в попиті. Заощадження викликають порушення, відплив у потоках прибутків і витрат і, відповідно, підривають ефективну чинність закону Сэя. Заощадження викликають недостатність споживання. У результаті непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і зниження прибутків.
Один із представників неокласичної школи, відомий англійський економіст А.Пігу у своїй відомій книзі «Теорія безробіття» (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал ( діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік із меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати здатне стимулювати зайнятість та вважав, що у економіці можливе існування лише двох видів безробіття [10, c.456]:
- фрикційного, що зумовлене недостатньою поінформованістю найманих працівників про пропозицію робочих місць на ринку праці, а також їх небажанням змінювати професію, місце проживання тощо;
- добровільного, яке виникає у тих випадках, коли робітники не хочуть працювати за зарплату, що відповідає граничному продукту їх праці.
Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :
- сприяти зниженню заробітної плати ;
- роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, за що вони борються, обертається ростом безробіття ;
- державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий прибуток, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери .
З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при зберіганні несприятливої кон'юнктури .
Ми згодні з думкою, що ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників із порівняно низьким рівнем заробітної плати. На наш погляд, методи боротьби з безробіттям визначає концепція, якою керується уряд конкретної країни.
Отже, класична та неокласична школи при аналізі ринку праці виходили з того, що у ринковій господарській системі не може виникнути довготривале безробіття, бо економічний механізм автоматично регулює рівновагу пропозиції та попиту на працю, завдяки гнучкості заробітної плати. На нашу думку, класична модель ринку праці відображала той період економічного розвитку, коли безробіття не набувало масового характеру, а його окремі прояви ще не становили загрози для суспільства. Очевидно цим пояснюється і те, що економісти не надто заглиблювались у проблеми безробіття, які мали розв’язуватись автоматично, самими економічними механізмами ринкової системи.
Однак, необхідно відзначити, що вже у межах класичної школи були зроблені перші спроби критики ідеї автоматичного саморегулювання ринкового механізму. Одним з перших, хто виступив проти постулатів класичної школи та “закону Сея” був Т.Мальтус. На думку вченого, “…і капітал, і населення можуть бути одночасно та упродовж тривалого періоду часу надлишковими по відношенню до ефективного попиту на продукцію” [11, c.402]. Головною причиною безробіття Т.Мальтус вважав не надмірне зростання заробітної плати, а падіння платоспроможного попиту, внаслідок скорочення особистих доходів домогосподарств та їх низької “схильності до витрат” (propensity to spend). Вчений неодноразово висловлював думку з приводу того, що зниження заробітної плати не може використовуватись як засіб боротьби з безробіттям, оскільки в умовах економічного спаду “… праця хоч і є дешевою, але не існує ні можливості ні бажання використовувати її у повному обсязі” [11, c.57]. На його думку, вирішити проблему безробіття можна лише за рахунок збільшення державних видатків, так як вони перетворюючи частину капіталу у дохід, забезпечують “більший та надійний попит на усі товари, а особливо на працю” [11, c.57].
Отже, Т.Мальтус вперше висловив припущення про негнучкість та неможливість саморегулювання ринку праці як причини зростання безробіття, що потребує відповідного державного втручання.
Досить детально дослідив безробіття К.Маркс. Не поділяючи теорії народонаселення Мальтуса, і ставлячись до неї різко негативно, у питанні про збільшення пропозиції робочої сили К.Маркс виходив із власного вчення про резервну робочу армію, яка виникає в силу об’єктивних умов капіталістичного виробництва.
В марксистській теорії феномен безробіття пов’язаний з процесом накопичення капіталу. Маркс стверджував, що безробіття породжується самим процесом капіталістичного накопичення. Він вважав, що збільшуючи виробничу резервну армію зростає постійне перенаселення, “ …бідність якого пропорційна мукам його праці”[12, с.45 ].
Таким чином, Маркс вважав, що накопичення капіталу обумовлює створення та ріст промислової армії. А резервна армія праці, в свою чергу виступає як продукт капіталістичного накопичення, як неминучий наслідок цього процесу. Утворення та ріст промислової резервної армії він пояснив, в першу чергу тим, що вважав, що процес накопичення капіталу несе за собою не тільки кількісне розширення виробництва, але і зміну органічної будови капіталу. Зокрема вказував, що з ростом продуктивності праці, змінюється органічна будова капіталу. Згідно з його концепцією, збільшення постійної частини капіталу відбувається швидше ніж змінної, це положення обумовлює відносне зменшення попиту на працю, тобто виробництво збільшується, а потреба в робочій силі відносно зменшується, оскільки більш продуктивніше обладнання потребує відносно менше число робітників. “По мірі росту виробничої сили праці, - говорить Маркс, - капітал скоріше утворює збільшену пропозицію праці, чим підвищує свій попит на робочих ” [12, с.47 ]. Видатний німецький вчений не вірив у можливості покращення становища робітничого класу в межах існуючого капіталістичного ладу. Більше того, він стверджував, що з розвитком ринкової економіки становище найманих працівників погіршуватиметься, оскільки робітники виявилися у повній залежності від капіталіста, який всілякими способами експлуатує їх. Підвищення продуктивності праці, досягнуте при капіталістичному способі виробництва, даючи вигоди капіталісту, не звільняє робітників від все зростаючої бідності. Приватна власність на засоби виробництва, циклічний характер відтворення, відкрите і приховане безробіття – це супутники капіталізму, які на думку автора “Капіталу”, можуть бути усунені лише на шляху до планово-соціалістичної системи.