-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в vikssunny

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 07.04.2016
Записей: 8
Комментариев: 1
Написано: 9

Настрій, як весна

Дневник

Среда, 06 Апреля 2016 г. 00:34 + в цитатник

      Хочеться все послати к чорту!
Бісить тупо все. Ці пропозиції мережевого маркетингу, тупий універ, де викладачі не приходять на пари, на парах не вчать, хочете вчіться - не хочете - робіть що хочете. А потім ми йдемо на роботу, від нас вимагають знання, досвід роботи (хах, яка там робота, хіба що "робота" де ти робоча сила, не подобається - давай дасвіданія! Ну, це типово для трудовлаштування студентів, і дуже зручно). Інколи віддаєшся роботі, малюєш собі пенюари, художні картини, майбутнє в класній сфері діяльності, а потім відкриваєш очі на все і думаєш: "а не пішло б до біса це все, дайте світ побачити, люди добрі".  А як же побачити світ, не маючи роботи?                                  

Та я зовсім не про це. І на часи важкі змахувати не хочеться: часи пройдуть - а в пам'яті залишиться. Не знаю що зі мною. Коханий каже: "давай говорити". А я мовчу. Слухаю і мовчу. Не хочу говорити. Кажу йому: Хочу помовчати, давай спати, добраніч". І сумую. А говорити не хочу. Може й того не хочу, що сумую.

Весна прийшла, погода шикарна. Виходиш з собакою гуляти, всі тобі посміхаються і повітря таке тепле, весняне, але  трошки з холодним відтінком і ти йдеш така, все класно, життя кипить: діти з батьками гуляють, бігають, на дит майданчику з велосипедами, самокатами, від маленьких молокосиків до здорових і хитрих хлопців /дівчат, які бачать тебе в дворі та летять розповідати анектот дня, що сьогодні читав на планшеті в додатку, завантаженому з плей-маркету. Про нинішніх дітей можна написати цілу розповідь з фактами і прикладами. А в нас просто не було такого дитинства. Не було таких можливостей. Не було таких іграшок. Зате зараз є. Дивишся і думаєш: нащо все це здалося? Нічого не хочеш.

Ніяка іграшка тебе не врятує від весняного дратівливого настрою. Він міняється як весняна погода. Зранку посміхаєшся, вмикаєш музику, листаєш стрічки чужих фотографій, передивляєшся свої, згадуєш, смієшся, п'єш каву, робиш салат, летиш на пари, розчаровуєшся, стаєш дратівливою сукою, бо ти не можеш змиритися з тупістю деяких людей. А потім починаєш розуміти: ну воно тобі треба? Хай люди лишаються наодинці зі своєю тупістю Але ні, тобі треба влізти, бо в тобі кіпить чаша справедливості і ти натякаєш  на низькі дії оточуючим прямим текстом, щоб, може побачили якось себе зі сторони, і саме жахливе в цьому, -ти думаєш, що це допоможе! Насправді моє бажання змінити цей світ на краще таке безмежне і нездійсненне, як оживити мертву людину. Ми самі вибираємо - ким нам бути, якими ми хочемо бути і як ми все бачимо. Тому і змінюємось - лише ми. І ті люди, яким ми намагаємось щось довести ніколи не будуть розуміти тої істини, що ми так хочемо донести.

Коли я гуляла десь останній раз? Коли сміялась і відпочивала? Душею відпочивала, з людьми, з дійсно ЛЮДЬМИ, а не щурами, які тут тобі сміються, а завтра плюнуть тобі на куртку, доки ти стоятимеш в черзі за чаєм і знову посміхнуться. Не мені з цим жити, а їм.
І так щодня. Таке бажання зникнути і займатись улюбленою справою. Але я вже не знаю, яка справа в мене улюблена? Відповідно хочеться просто зникнути. Або жити на повну. Або взагалі не існувати.

Щодня знаходиш в хорошому погане, в поганому хороше, вчиш всіх, даєш поради. А сама. А сама хочу щоб всі відстали. Бо немає поєдинку. Не можу почути себе. Не можу побути з коханим.  Єдиний плюс у всьому - це кохати. Кохаєш і розумієш, що без нього тобі жопа. Чесно. Хвилюєшя, думаєш цілодобово. Про все думаєш. Піти вже десь напитися, щоб не думати? Та було б ще з ким. Всі зайняті своїми турботами. А мені болить, а мені тут і зараз. Я хочу або все, або нічого. І вбийте мене. Але так, або ніяк. І це погано не більше, ніж дорбе.

Незрозумілі сни,  зовсім не змістовні і не бажані, і до страху зрозумілі у своєму здійсненні. Тепер і спати не хочеться. Щоб якийсь правдивий кошмар не наснився. Бо в житті вистачає. Люди кошмарні чого тільки варті. Я не розумію, чого ці сни приходять і забирають на себе мою увагу? Чи я думками десь у тому просторі, де знають, що має бути? Чи цей простір в мені? Хіба не можна зійти з розуму? Хіба хочеться про щось говорити?

-Чому ти не хочеш зі мною говорити?
-Не хочу говорити. Хочу мовчати. Давай спати. Добраніч?


Метки:  

 Страницы: [1]