-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в teddy_faceless

 -Подписка по e-mail

 

 -Постоянные читатели

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 06.09.2009
Записей:
Комментариев:
Написано: 59

Комментарии (0)

Краса...

Дневник

Суббота, 14 Ноября 2009 г. 02:13 + в цитатник
В колонках играет - Anthesteria - Streamflower
Настроение сейчас - Никакое

9 поверх “Радіозаводу”…

Не знаю, коли це було. Вроді тоді, коли був закритий “Будь здоров” (тренажёрка). Там видно прекрасний краєвид на південну частину міста…

Музика New Age. Безлюдно. Прекрасно. Я ніколи в житті не відчував кращої насолоди, ніколи не бачив нічого прекраснішого, ніж моє рідне місто. Ніж ця прекрасна природа. Це безумно. Люди забули бачити красу там, де вона насправді існує, люди забули бачити красу у вічному та прекрасному. І справді, Рівне тоді було прекрасне.
Тролейбусне депо жило своїм життям, тихо і похмуро поглинувши у безкінечне існування та малесенький розвиток власного “Я”. Але ті тролейбуси, ті застарілі, облуплені будинки, вони ніби жили своїм новим життям. Вони ніби живі, це їхній світ, який ми не замічаємо.

А ці прекрасні осінні дерева… Зверху вони закривають цю самотоху, яка твориться з нами, вони прикривають з неба цей стид і позор, які все акумулюють з часом порочні люди. Саме вона, природа, позволяє нам забути про наш світ, про те, що людина ніби всьому голова. І в такі моменти потрібно любити не лише себе, але і все навколо…

Але крім цих прекрасних будинків, цих вічно сущих дерев і безмежних полів ще є одна “іпостась”. Завод, який ніби знаходиться біля Здолбунова, чомусь мені найбільше запам’ятався. Я відчував ту енергію, ту вічність, яку передавала ця споруда. Незважаючи на те, що вона нежила, але цей пар, який виходив з труби, рухався, немов людство, помаленьку, в одну сторону, розширювався і розтворявся, перетворюючись в ніщо, так само як і ми. В цьому парі я бачив не лише своє життя, а й життя всього людства, навіть, всього Всесвіту. І таке видовище складається з малесеньких крапельок води, які не замітиш простим оком. Ці малесенькі молекули створювали неймовірне видовище, яке підсилювала прекрасна New Age музика.

 

somthng

Індастріал. Мертва краса... Чи справді мертва? Взято з darkwinter.com

Дивлячись на цю красу, я знав: місто Рівне вимре, покоління зміняться. А ці будинки, споруди, ця краса – ніколи не зміниться. Вона зустрічає ранки без нас, вона на нас не дивиться. Вона живе своїм життям, яскравішим, ніж у нас. Не ставте себе вище Бога, гляньте туди, де життя і краса в підручниках просто не існує, а лише ми збурюємо цю красу у своїй підсвідомості. Вихід є, і він у нас в голові =)



Метки:  
Комментарии (0)

Універ і дівчата

Дневник

Понедельник, 26 Октября 2009 г. 01:18 + в цитатник
В колонках играет - Air

Настроение сейчас - В бой!!! =)

Інколи і справді корисно побути наодинці, а ще краще, жити в спокої. Напевне, цього ми і прагнемо. Надіюсь.

Сьодні був в 1-ому корпусі універа, тра було забрати зошити з психології та педагогіки, жаль, я просидів там десь 50 хвл. Біля 138 ауд., але так і не дочекався викладчки… Треба буде наступний раз бути більш допитливим, щоб довідатися більше інфи про розклад викладача =) Але це неважливо. Все-таки, я прийшов туди з іншою метою.

Скажу чесно, багато я не дізнався =) За якісь 50 хвл. можна всяку чушь нести, але змінити свій світогляд треба поступово, не спіша. Я замітив, що коли я знаходжуся сам, де немає знайомих людей, і, що саме головне, мене ніхто не потривожить, що я однозначно знаю, я відчуваю себе вільним. Немов кузнечик, тобто коник. Він пригає вільно, бачить свій маленький світ, який ми не можемо розгледіти з своїх височезних висот. А він бачить, кольоровий гад =)

Саме цю свободу шукає людина. Я? Аякже, без свободи ти не людина. В такому рабстві, ти більше всього засіб існування для когось. От ми повинні це усвідомити разом, чи не так?!”

 Симфонія ракет… Тишина мене завше тривожить, але не зараз. В такій ситуації, в якій немає нічого цікавого для зомбака, або кукло-людини (прим. ред. – слово не моє), напевне важко зловити сенс. В таких ситуаціях, коли дійсно знаєш, що тебе ніхто не тривожить, і що викладачка точно не прийде, і що тобі тут нічого робити, відчуваєш себе вільним. Все-таки, пробуджується якийсь стан Джокера – вільний, егоїстичний, цілеспрямований, хитрий, без меж та аморальний. Люблю цей стан.

Коли я там сидів, я дивувався, наскільки чисто прибрали цей поверх. Він був прекрасно вилизаний, немов прозоре скло. Тільки нічого особливого в цьому антуражі я не бачив. Не було краплі оригінальності, яка б приваблювала, лише відганяла. Хотілося б чогось природного, а не такої пихатості. Все-таки, ми люди, а не роботи. Хотілося б “хаосу”.

На рахунок людей. Цікаво було споглядати за ними. Багато дівчат, напевне, безглуздому мужику це сподобалося б, людині без розсудка. Але я не бачив в тих дівчат справжньої краси. Всі були замкнуті, не віддавали тепла, на них було гидко дивитися – кожна приховувала своє я під маскою, яку породило виховання та безглузда мораль. Пихатість. Хтось з дівчат хотів вразити подруг, надівши фіг знає що: панчохи, накрасивши носик кг бридоти, а хтось хотів вразити хлопців. Так, їм це вдавалося, але та ворожнеча, з якою вони хотіли це показати і проявити, просто мене жахала. Де усішки, де жага життя, любов… Так, у нас багато привабливих дівчат, не то що хлопців, але треба ж все-таки знати, що таке краса. Справжня краса.

Але були красиві люди. Мене вразила якась дівчина, не знаю, куди вона саме пішла, але її кольорова посмішка мене вразила. Зовнішність – не головне, хоч і коротке волосся і одяг не дуже, але усмішка вразить людину більше. Тепла дівчина. Спробую з нею познайомитися… =)


 


Метки:  

 Страницы: [1]