-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в teddy_faceless

 -Подписка по e-mail

 

 -Постоянные читатели

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 06.09.2009
Записей:
Комментариев:
Написано: 59

Дневник одного психопата 


Азіатські фільми... %)

Воскресенье, 14 Февраля 2010 г. 00:52 + в цитатник
В колонках играет - нихера
Настроение сейчас - депрессия

Хм, азіатські фільми полонили мій розум. Щось знайшов я в них цікаве, достойне уваги і перегляду.
Палка пристрасть, похоть, висміювання моралі, свобода думки вражає… Ніби цей дволикий народ віддається пристрасті та творчості, завжди посміхається і ніколи не старіє. Дивно, але це пронизує мене і хочеться ковтати чайні ложки китайського й японського кінематографу величезними глотками, відчуваючи смак і жар кожного моменту цих дивовижних картин.


Хм, зараз гляну якиqcm///
Бля*ь, с*кА нах розсерджений я… В жопу моє життя, якщо воно столь безцінне й безпорадне. В депресію все…

 



Метки:  

життя. майбутнє. універ... тихо

Понедельник, 01 Февраля 2010 г. 22:11 + в цитатник
В колонках играет - Dreams of Dying Stars
Настроение сейчас - ахххх

Ох, люблю думати над життям… Якби б ці думки змогли б змінити світ і людей, були б цінними для майбутнього, а так, вони призначені лише для однієї. Ну нехай 2-ох людей.


Ще вчора задумався над питанням свого майбутнього, сьогодні це питання постало сильніше, треба буде його зловити, цю думку, поки не вискочив цей метелик на волю.
«Вчуся в цьому універі, вже не бачу ким я стану після нього. Суто формалізм. Мій препод з психології, Сан Санич спілкується про самоповагу і самооцінку, натякаючи на те, що ми повинні обов’язково чогось досягти, максимально віддатися роботі, праці, суспільству, без бою стати рабом режиму. Але отримати за це винагороду – повагу людей, самого себе, сім’ї. Будова соціально значущої особистості повинна відбуватися не в таких стінах вузьких, а десь за межами цього досить страшного універу. Він такий неідеальний… Може в КПІ? Зустріну людей, цікавих людей, хоч і буду старший, але. Але буду вчитися як справжній студент. Може і так. А може там буде пастка? Як тут. Може там зовсім не так, як здається. Може… Якщо туди йдуть різні студенти з різних регіонів, чому я не можу, чим я гірший? Нічим, людина може досягти вершин більших, ніж від неї очікують, дайте їй мету, свободу і волю головне. Але попасти в ці тенета я не сильно хочу. Треба шукати компроміс. Красива обложка, смачна серединка, але після цього КПІ на кого я стану схожий? Вони виховають страшного захисника цинізму та честі, грошей і моралі, станеш рабом чийогось режиму, а треба ж створювати свою гру…

 

скачав з нета.

взяв фотку в юзера http://www.liveinternet.ru/users/x_fairy_x/ Не заню що це, але красиво.


За це можна критикувати суспільство. Інші універи також не варіант. Варіант – за кордон. Там більш складніше, але цікавіше, ти маєш свободу, волю, мету. Головне – переступити межу. А що, хіба так важко? Взяти, та й набратися цинізму трішки, кмітливості, рішучості, впевненості та об’єктивності (люди, грайте в RPG!!!). І все. Я буду під ЛСД, літати від щастя та радості, будучи корисним для суспільства, для людей… Але мій борг перед природою не погашу ніколи.

 

 

stident

ем... студентка?! =)  Взято з http://moltat.ru/wp-content/uploads/2007/03/student.JPG


Я застряг. Стомився. Мабуть. “


Жити треба для мети, а не для себе – каже друге Я. Для досягнення мети є багато шляхів, тільки куди він заведе…? Саме цікаве – це не результат, а процес. Уявіть педантичного захисника моралі, який все життя робить на суспільство, сім’ю. Він робить для результату, отримує гроші для себе, щоб прожити, прокормити дітей, побудувати дім… облаштувати квартиру. І продовжувати цей прекрасний але циклічний процес.


Людина живе заради грошей. Гроші не його мета, це його результат. Ця людина повністю віддає свої сили комусь, працю, а отримує щось і це все невгамовно споживає, жере, для себе. Але не віддає. Ні, бізнес-проекти також ожиріння і егоїзм. От якщо б працювати для того, щоб підтримувати власне існування, але жити і досліджувати світ заради мети і отримувати від цього процесу насолоду, жити без часових проміжків, свят, вільно, природньо? А не працювати, щоб отримувати гроші і жити заради грошей, отримуючи від цього задоволення. Від результату а не процесу. Це краще, ніж ви думаєте.


Головне – не боятися. Я не повинен боятися ступити на цю стежку….


Не боятися… смерті. Її нема.



Метки:  

Апатія якась

Суббота, 30 Января 2010 г. 23:23 + в цитатник
В колонках играет - Herbst9
Настроение сейчас - ммм =)

Ех, чёрт... Не можу себе заставити щось робити. Граю в ME2, готуючи безтолкову рецензію на цю гру. Треба щось робити, щось вчити, але нападає якась апатія. Я розумію, що повинен дивитися на інших, як вони пробивають собі шлях в люди, заробляючи гроші, але щось не можу собі вдублити цю думку. Жаль, жаль. Некваліфікований працівник не знаю чого. Не знаю, чи такими темпами здобуду я якийсь інтерес до роботи і отримаю щастя від неї в процесі самої роботи.


Зараз думаю щось зробити, щоб знову почати рух цього матового колеса, яке застрягло як зубочистка в горлі, необхідні зміни, кардинальні.

 



Метки:  

Нічого особистого, лише спогади...

Понедельник, 25 Января 2010 г. 17:13 + в цитатник
В колонках играет - Lustmord
Настроение сейчас - хворію... ніякий настрій

Як цікаво змінюється цей світ, а з ним і наші поступки, відношення, дії, думки. По крайній мірі, навіть якщо нічого не змінюється фактично, ми себе заставляємо вірити, що все змінюється і ми також. Лише спогади заставляють нас вважати, що все не так, як ми вважаємо.


Ці дурні спогади, вони навіюють смуток і страх, переживання і біль, але це лише спогади. Їх сила велика, але вплив дуже малий, вони майже нічого не значать в нашому житті: людина найбільше «кайфу» від життя отримує саме не за рахунок спогадів, а саме під час конкретної події, діяльності, яка може закарбуватися у пам’яті на довгий проміжок часу.  


Якби б не спогади, у нас б зовсім були б інші цілі в житті, ми б не переймалися із-за маленьких дрібниць, не думали б про своїх друзів, жили б власним життям, а не чужим. Але тоді б ми були б схожими на тварин, незважаючи на наявність вищого розумі і здатності мислити творчо і логічно. Просто спогади роблять людину скованою, скутою кайданами відповідальності за вчинки. А може я просто несу якийсь бред.


Заставляю себе спілкуватися з самим собою у віртуальному житті, я перетворююсь на власний ідеал чорного злодія, який краде у мене ж самого нормальне людське життя. Треба навчитися не примусово перетворювати власне життя на ідеальне (те, яке ти хочеш і до якого ти прагнеш), а навчитися жити ним повноцінно.


Закриваю вікно аськи: дві мої аськи утворили ілюзію часу – начебто час зупинився. Треба жити природою і шумами природи, відчувати дотик тепла і любові навколишнього світу, а не підкорятися винаходам лютих і тщеславних виродків. Таке відчуття, начебто час зупинився, хоча це неправда. Просто я зміг створити такий світ.

 



Метки:  

Гаити

Четверг, 14 Января 2010 г. 13:16 + в цитатник
В колонках играет - Moby

Настроение сейчас - треба йти на пари =(

 

Це просто жахливо… Стільки померлих, стільки блукаючих душ були позбавлені свого обскура. Хтось назве цей випадок плином життя, хтось карою господа Бога, а хтось помстою природи. Ну, кожен, хто не постраждав від цієї стихії, зрозуміє це по-своєму.


Страшний землетрус на Гаїті став чи не самим страшним горем останнім часом для мого життя. Не знаю, як інші люди, які не постраждали, але я співчуваю сім’ям загиблим, і болісно дивитися на ту кількість людей, які померли під час катастрофи. Інколи я їм заздрю: вони померли гордо, дістали довгождану свободу і мир у своїй душі. Настільки жорстокий і слабкий наш світ, що ті усі філософи і антропоцентристи, які возвеличували силу та здібності людини, просто краще б мовчали і не оголювали свої слабкі місця: егоїзм, пафос, самовдоволення.


Не уявляю себе на місця гаїтянина. Це занадто важко, потрібно спершу пережити щось подібне, щоб говорити про масштаби трагедії, чи жити атмосферою катастрофи. Все-таки, це людське життя і пофіг на тих безглуздих бізнесменів, чи заможних людей, які вважають бідних людей пустим місцем, вакуумом та зрівнюють їх з скотом. Але дійсно: кожна людина, що померла в цій катастрофі – це ще одна смерть найважливішої людини на Землі. Я себе інколи запитую: а чому я не був там? Чому я не зміг відчути дотику їхнього життя та страху перед смертю. Я ж також помру, але не так, не знаю коли і не знаю де. Страшно дивитися у вічі смерті.


І як буде дивитися потім гаїтянин на майбутнє, на життя країни? Де той сенс життя, щоб заробляти гроші? Де ті цінності, якими проїдали наші мізки великі філософи та науковці? Краще б вся Земля, або хоча б майже вся Земля поринула в щось схоже, в глобальну катастрофу: тоді було б цікавіше і справедливіше жити, набагато цікавіше. Надіюсь, таке коли-небудь відбудеться.


P.S.: Мені стало жаль людей, які цим не цікавились. Для них, це як взмах крыльев мотылька: такий безшумний, малопомітний в їхньому божественному житті: д-ка десятків, а то й сотні тисяч померлих гаїтян не коштують життя таких людей, справді?! Набагато головніше – це заробити грошей, отримати задоволення та користь від усього, це ж закон моралі та виживання.
Ці люди не в силі називати себе людьми. Це лайно, твань і ніщо…


Хоча, щоб ми робили без ЗМІ. =)


 


Метки:  

В чем смысл...?

Суббота, 02 Января 2010 г. 03:16 + в цитатник
В колонках играет - Solar Fields - Movements
Настроение сейчас - Праздничное

Что же делать, когда мир так близок, но ты все-равно не можешь туда попасть.… Нету сил, но есть дорога, нет ключа, но замок-то висит, дверь заперта, а мир так близок, время есть, но дел-то нет. Такое ощущение, что Я, как и каждый гость этого пристанища должен пройти очень трудный искус: попасть в этот мир, создав иной мир, иллюзию, мираж. Такой мираж, где все, как ты представляешь в настоящем мире, но все не настоящее, где есть понятие правильно/неправильно, и дремлет такая жуткая вещь, как подлинная свобода мысли.
Интересно, а что этот мир должен из себя представлять? Бурную фантазию, или же какую-нибудь игру, где правила придумываешь ты сам… Интересно, это должна быть виртуальная машина, как эксперимент, который надо будет пройти успешно, найти в этом фальшивом мире ключ к дверям настоящей свободы мысли, духа и тела? Буду надеяться, что этот путь будет легче, чем другие.

И так, рассмотрим некоторые пути, или же иллюзорные миры, в которых можно найти истину и соискать этот ключ к настоящему миру. Самое главное – это построить этот мир, найти мост между настоящим человеком и тем, кто будет в этом мире жить, построить перед собой цель (ключ) и самое главное – не загубить человечность и себя, не задерживаясь в этом мире навсегда. Кто-то это назовет смыслом жизни, хотя это не совсем верно… Впрочем, вам решать. =)



Метки:  

Життя без любові. Цикл 1.

Понедельник, 28 Декабря 2009 г. 02:52 + в цитатник
В колонках играет - Solar Fields - Feelings
Настроение сейчас - депрессия

Цього разу хотів би написати про одне з найбільш важливіших філософських категорій і почуттів людини, яке властиве напевне всьому живому і неживому… любов. Хотілося б розглянути її з багатьох точок, тому поки що розглянемо перші 99 поштовхів мого серця… Надіюсь ви зрозуміли.

Цикл 1. Розлита чашка кофе на лист без адресата…


Так, ці 99 ударів серця скорочують життя не лише головному герою гри «Тургор». Це незліченна міра, яку неможливо осягнути цифрами. Не об’єм і не площа, це не новий вимір, а просто шлях до прекрасного, чим менший, тим менше ти отримуєш коли її зустрінеш, але шлях який ти пройдеш до істини дасть тобі неймовірну силу-силенну нових ідей та досвіду, який можна буде втілити в реальність, якщо знайдеш істину любов.

Неможливо осягнути тих емоцій та почуттів, які спалахують в серці закоханого. Це щось як вибух атомної бомби посеред Тихого океану, настільки яскраве і прекрасне, але колюче і болюче, що неможливо осягнути повного обсягу тієї енергії, яка від неї (любові) відходить. А що саме головніше – не кожен день побачиш атомний вибух посеред океану, або прекрасної живої планети (Солярис), або іншої видуманої планети. Так само і з коханням: про любов в Інтернеті хоч завались і вбийся, а про тих, хто не пізнав всіх смаків та барвів цього дива майже ні слова, лише деякі промінці виблискують з купу хламу. І забудьте про такі поняття, як «невзаємна любов», чи «обезкровлена любов». Це все бред, ніяк не назвеш: вам дали таку можливість, а ви її промайнули, прогавили… От нелюди, дайте краще шанс тим, хто навіть не може осягнути поняття любові.

Чесно кажучи, жахливо залишати себе на пір тим тисячам парам, які тебе оточують: в думках, в неті, серед друзів чи на вулиці. Воно мене все тривожить. Я обертаюся від молодої пари і стараюся не звертати уваги на акт любові. Інколи для мене це жахливо, інколи боляче, але ніколи не огидно. Жахливо і боляче за мене.

Виходячи з чисто суб’єктивних думок, які живляться емоційним підґрунтям, не важко заявити одне: краще померти зараз, ніж мучитись будучи нецілованим і чекати своєї смерті. Краще надіятись на те, що я перетворюсь в жахливого монстра, але з коханням, ніж будучи живою людиною, але без того почуття. Це жахливо.

Неможливо зрозуміти думок нецілованих і нелюблячих. Їхній світ ширший, оригінальніший і дуже різноманітний й відрізняється від світу закоханих. Те, що набуває закоханий, недоступне нецілованому, але останній також має свої переваги.

Насамперед згадайте слова Папи Римського Бенедикта XVI: «людина позбавляється свободи, пізнавши любов». Я звичайно перекрутив, але суть передав. І справді, нелюбляча людина вільна. Вона може створити той світ, де їй краще жити, де будуть схожі за поглядами люди, де світ краще. Вона буде чекати того моменту, але буде вільною. Вона буде жити, а не виживати. Творячи, думаючи, чекаючи, терплячи, ця людина заслуговує більше ніж той, хто отримав любов. Без кохання людина не перетворюється на жахливого маніяка, чи безкровного аморального урода (про аморальність я ще скажу). Вона становиться більш досконалішою частиною світу, неземною, але й втрачає ту казкову гамму почуттів. Це те, що її відділяє від тварини: не розум, мова чи мислення, а саме любов.

99 поштовхів серця підбігають до кінця… а тебе ще нема. Перший цикл завершується, а ворота ще не відкриті. Цікаво, а коли вони відкриються, хто оживить мертве дерево посеред цієї смутної одинокої пустелі, де час немов застиг а голос мовчить? Годинник помалу пливе по стінам зруйнованого колись невдалою спробою відчути кохання, дерево спокійно мовчить, грамофон не грає. В банці вина лежить моє серце. Ще б’ється. Добре, що цей світ настільки сірий, що я не бачу наскільки воно жагуче, п’янке і багряне. Я можу його розбити – замість рук у мене рапіри, але тіло також мертве, в груді велика діра… Вставити й оживити себе я не можу, але цей світ також прекрасний. Він змінюється і може жити без любові. Побачимо, що потім буде…



Метки:  

чушь и только

Пятница, 18 Декабря 2009 г. 20:11 + в цитатник
В колонках играет - Herbst9
Настроение сейчас - ммм

Сегодня снова думал о том, что меня очень часто волнует… Ну, не знаю, как вам, и не знаю даже кто вы, но, все-таки, меня это даже не волнует, это пустяки. Оно меня очень нервирует и раздражает.

Я имею ввиду работу. Да, то главное, что нам говорят родители, лучшее, что есть, по их словам в жизни, то, ради чего «мы» живем. Или кто-то даже выживает… Кто-то из-за нее купается в горах золота, бассейнах вина и рома, имеет несколько дач и даже дворцов, а некоторые живут в нищете, бомжи, как бы и не понимают зачем они вообще живут. 
 – А я? Я где… Выше богачей, или ниже бомжов?  
 – Может быть ты где-то посередине? Живи и не парся, пей пиво, трать деньги и свое тупое время, ведь мы живем ради денег, не правда ли?
 – Нет, спасибо. Время… его не существует. Мне пофигу, что какой-то мой друг имеет сто жен, целый гараж авто и кучу денег. Мне пофигу сколько у Абрамовича миллиардов. Это суть дела не менят. 
 – А мне не пофигу, я всегда хочу больше, ведь деньги – это жизнь, это праздник! С ними можно все, а потом еще какая быть может хорошая и перспективная работа… Ах, красота-ляпота.  
 – Будешь свои деньги в гробу вспоминать, самодовольная сучка. У тебя криша едет, дружок. Зомбрированое существо. Ты – никто. Лучше я буду свободным от дерева, нежели нить и бегать на побегушках, как ты.
 – Не нада так, а! Я буду жить! У меня будут деньги, свобода выбора: куда хочу туда и поеду. У меня будет все, что я захочу…
 – Ни черта у тебя не будет. Оглянись: ведь ты же скот, который сдохнет и ничего как самому себе не принесет. Говоришь, будет все, что захочешь…? А сотворить свой мир, жить в своем мире, нарисовать самого себя таким, как ты себя видишь, а не играть под чужую дудку? Увидеть красоту там, где ее нет. Ты можешь так, а? зомбрированное существо.
 – К чертям собачим твоя красота. Я ее вижу в человеческом: дворцы, красивые сады, разные дорогущие сооружения. Ведь это красота за деньги. Доступная тем, кто знает, что означает работа. Да и ты же не выживешь, когда не будешь работать, вот и все! И ты будешь смотреться как зомби, а не я, чулок =)
 – Говоришь сооружение дорогущие? Их построил человек, их природа и уничтожит. Рано или поздно. Ты не видишь красоты там, где она будет жить всегда. Я не буду говорить где, ведь твой разум уже не вернуть, он испоганен этой дрянью. Если как-нибудь землей пройдет вирус и превратит людей в зомби, ты будешь каждый день ходить на 8 утра на работу, там сидеть и ничего не делать, не знать, что делать, ты будешь таким зомби, как ты сейчас есть. Потом в 20 вечера вернешься домой и ничего тоже не будешь делать, только жрать. Цикл повторится и не раз, а вечность. Ты же зомби, который ничего не делает, только ест. Вот ты кто. Ты – никто.
Короче, с тобой спорить – это глухое дело. Посмотрев на себя со стороны, понял, что не прав. Жить надо как все, а не хаотично. Вот я и стараюсь. А ты – нет. Нравиться жить бомжом – живи, а я буду зомби навсегда…
– Я буду человеком, а ты – скотом и зомби. Вот и разница, пойми, неуч.  



 



Метки:  

Borderlands

Воскресенье, 29 Ноября 2009 г. 15:12 + в цитатник
В колонках играет - Lo-Fi

Безумно жестокий мир.

Знаете, сейчас не всегда найдешь игрушку, которая прилипает к мозгу геймера, как прилипала к киту. Да вот только прилипалы вродь микробы уничтожают, а игры не всегда пользу приносят. =) Сейчас будем рассматривать одну из наиболее интересных игрушек “кризисного времени игр” (иными словами не назовешь) – Borderlands, анонс которой состоялся еще в далеком 2007 году с вовсе другой картинкой, но уже сформированными моделями. И что самое главное, что надо выяснить – эта прилипала действительно приносит вред нашему мозгу, или, что не есть, как пища для мозгов? Будем вести следствие. =)

Пандора – ящик зла и ненависти…

Помните тот миф о “ящике Пандоры”? Впрочем, сюжет игры имеет практически ту же суть, хоть и немножко в другой ипостаси, но… Начнем с истории. Человечество открыло новую планет – Пандору. Не сказано когда и, в каком измерении, и что там было до открытия, но суть в том, что там живет некая инопланетная раса. Вот и наш человек захотел узнать, какой ящик скрывает этакая Пандора: сундук изобилия, пустое место, или же кучу грехов. И пустилась всякая швара – богатая и бедная искать свое золото, но, планета не стала столь богатой на алмазы/золото/оружие пришельцев, поэтому кто имел что-то в кошельке, драпанули назад. А бедные бродяги остались и основали свою страну, бандитскую, ввели свои законы, которых, впрочем, нету, стали свободными и независимы, ни от кого и, ни от чего. Они провозгласили себя богами, но рано радовались.

 

img_borderlands_1

Вот он, мир Пандоры...

Так вся соль в том, что кто-то перехватил сигнал, будто существует некое убежище, где куча богатства и инопланетной дряни. И послали за тем, чтобы найти этот “Оазис” 4-ех бойцов (хотя лучше сказать 1-го Рэмбо, которого выбираете вы сами =) ). Впрочем, раскрывать все карты над сюжетом я не буду, хотя вернусь к нему разок.

Раскрасим мир по-своему! )

Бандиты в игрушке делают, что хотят и “раскрасили” мир Пандоры по-своему, как это и сделали разработчики. Да и сама игрушка жанра RPG – ну, можно развивать свои способности, хотя сама система такая убогая, что больше смахивает на екшн, нежели RPG. Перекрасить себя удастся, конечно же, но только костюм и машину. Хотя, если взять на язык, что выбор героя, за которого должен играть игрок вовсе не повлияет на сюжетную линию, лучше, чтобы игрок мог сам создавать внешность своего персонажа, или же создать нелинейный сюжет, что так и не смогли сделать разработчики.

Хотя игрушка имеет и свои плюсы. Во-первых – это сложность. Как не крутите, а играть сперва очень тяжело и уничтожать монстров все тяжелее и тяжелее, иногда даже невообразимо тяжело (вспомните дракона-мотылька и Mad Mel’а). Бандитов лучше отстреливать издали, потому, что вблизи воевать – это смертельный приговор: некоторые враги очень сильны. Бояться стоить и их оружия, но главная мотивация, чтобы уничтожить побольше врагов это не деньги или опыт, а именно их экзотическое оружие. Именно тогда, когда игрок найдет подходящее по душе оружие, игра становиться очень легкой. Да, надо будет попрощаться с прошлым оружием, но когда апогей будет достигнут, когда найденное оружие будет стоить десятки тысяч деньжат, вот тогда можно отстреливать врагов в свое удовольствие. Припустим, могучий Rakk Hive не такой и могучий и убить с нормальной винтовки можно в считание секунды, хотя в ролике он казался куда приличней. Аналогически и любой босс, с которым игрок сражается, имея 30+ уровень. Последний босс Destroyer – это халтура, как и сам сюжет, поэтому не стоит проходить игру ради концовки. Играйте ради удовольствия.




Могучий Rakk Hive

Удовольствие играть, удовольствие убивать, удовольствие смотреть, удовольствие жить…

Вполне Borderlands хорошая и приличная игрушка… В нее можно играть, не отрываясь от монитора несколько дней по несколько часов, с удовольствием уничтожать толпы бандитов и монстров, смотреть на приличные пейзажи, нарисованные на “ура” и просто можно было с удовольствием жить в этом мире Пандоры, забыв о самотохе, которая грызет наш мир, чувствовать себя свободным. Хотя и некоторые детали прорисованы не очень, на земле нет того хлама, который нарисованный на текстурах, который можно и надо было пинать, а те кучи мусора, которые можно было б насбирать только через несколько десятков лет портят всю картину. Но все же, Borderlands живет и дышит и ничто ему не угрожает. Огромные локации, пустынная атмосфера, добротный юмор маленьких роботов… Да, Claptrap это что-то! Лучший робот 2009 года =) Наиболее понравилось "Hey, check me out everybody, I'm dancin', I'm dancin'!" ну и еще много-много цитат и глупостей, которые этот маленький шустрый роботяка делает во время игры. )

Вернемся к главной теме, с которой мы и начинали – все-таки, приносит пользу, или вред игрушка? На этот вопрос каждый должен ответить сам, хотя, логически, не сложно сказать, что как такого смысла в игре нет, просто отдых. Но скрытый подтекст можно увидеть везде и вывести свой урок.

Много ли нужно для счастья?!

Все же, нет чувства присутствия на другой планете, нет, хоть за палец укусите. Планета человеческая, будто мы живем здесь несколько сот лет. И это очень плохо. Разработчики дали акцент именно на игровом процессе, а забыли об атмосфере и сюжете. Плоховато, однако.

 



Пандора и ваш спутник... ;-)

Впрочем, и безжалостное истребление бандитов тоже не имеет никакого смысла и основания. Ведь это их страна, здесь они управляют, живут, да и не зачем уничтожать людей, которые толком и ничем не угрожают матушке-Земле да и живут как хотят. Ну и на конец, как говорилось в “Золотом Глобусе”: “Все хорошее рано или поздно заканчивается. Так думаем мы, покидая райские уголки. Но райскими эти места делает не только природа, но и люди. Люди, лучезарные как Солнце и подвижные как море. Люди, которые не видят причин унывать, живя на Пандоре*. Может они и бедны, но в чем-то они определенно богаче нас. Безумно жестокий мир, пустыня, легкий ветер, свобода, приключения и просто новая жизнь. Много ли нужно для счастья?!”

 

Ну и суммарный бал - 76% (лично мое мнение - 80%)

 

По критериям:

графика - 85%

сюжет - 43%

интересность - 92%

музыка и звук - 84%

 


Метки:  

Друзі/сон/мета

Воскресенье, 29 Ноября 2009 г. 12:25 + в цитатник

Ох, тупий день… Інколи потрібно і справді підключати смикалку, а не підкорятися дибільній системі та власним стереотипам і подивитися на світ по-іншому, з тієї точки зору, яку ви не визнаєте, або просто не хочете визнавати.

Сьогодні снились мені сни, звичайно, не про майбутнє людства, чи які вирішують глобальні проблеми людей, а про мене, а саме про друзів: незнайомих, але добрих, цікавих. Суть сна краще не розказувати – це, я думаю, неважливо.
Іншими словами, я зрозумів, що дійсно мені не хватає друзів. Так, саме друзів, а не знайомих, друзів, які будуть думати, що є така людина, як Тедді, яким буде цікаво прогулятися з ним, допомогти, чи просто побайдикувати. Так, це не школа, і це не твір про справжню дружбу, чи користолюбство. Просто дружба…

Хотілося б жити не одним життям, це було б цікавіше, але по суті, трішки неправильно. Але що взагалі означає правильний вчинок? Один мій друг казав про те, що правильно. Це безглуздість, впертість людини, а не правильний вчинок. Викиньте поняття «правильний вчинок» з голови: ви повинні діяти, звичайно, по правилам, але діяти самостійно, а правильно чи не правильно можна судити з багатьох точок зору. Допомогти людині можна, але чи це буде правильний вчинок? Запитайте себе. Адже людина повинна бути по природі егоїстом і завжди отримувати від чогось користь. Це закон її економічного існування, як особистості.

Так, куди я забрів… Щось мої думки, немов осінні птахи летять у далекі краї, головне, щоб їм там було тепліше. Людина звикла йти до своєї мети, змінювати її і бути однією особистістю, а не жити д-ка ролями. Моя мета гальмує дружбу. Так, я хочу пізнати сутність бога, відчути подих природи, відчути себе людиною, а не особистістю, бути вільний, а не закомплексованим роботягою (гроші можна заробити як хочеш, головне, чхнути на мораль і не вважати, що гроші – це твоя мета і закон існування). Щоб відчути себе у рої ambient’а, частинкою краси природи і бачити прекрасне там, де люди бачать злість і занепад, потрібно викинути свої думки за обрій і так, щоб їх не підхватила якась хмарка і не занесла на чуже поле. Потрібно, щоб голова була ясна, як чисте небо перед сходом Сонця. Свобода… Вона манить, треба чимось жертвувати, треба шукати пригоди заради неї. Ви відчуваєте себе вільним? Подумайте.

А друзі почекають, думав я. Так, почекає і дівчина, якої у мене не було. Я думав знайти дівчину по інтересам, по поглядам, але вона прилетить на колісниці бога Випадковості. Може мої друзі і моя дівчина – це природа, біологічна істота, яку я люблю… Не думаю.

Без друзів життя буде черстве, навіть якщо б ти досягнеш своєї мети. Цими друзями можуть бути друзі по релігії, по інтересам, по поглядам, по можливостям, по долі… Люди спотикаються і падають, я ж спотикнувся об свою мету. Я сиджу і вчу останні пари, які так потрібні, як хвіст людині. Особливо, якщо система навчання бездарна і виконують її користолюбні ублюдки, які прагнуть лише грошей, твань. Не всі, але більшість з них – егоїсти і марнотрати власного часу. Я також перетворююсь на цього марнотрата. Що дасть мені освіта? Що я здобуду, якщо хочу робити не по спеціальності, а відчути дотик цієї роботи. Стипендія не допоможе, як і це навчання. Я перетворюсь на зомбі заради грошей, визнання та егоїзму. Так, інколи потрібно заробляти гроші проти своїх бажань, але робити це, ніби ти граєшся, а сам процес – місією гри. Ніби, навіть якщо я програю, це нічого не дасть, головне, що герой живий і вихід завжди є і буде існувати. Просто ми люди… Ну, ви зрозуміли, хто ми =)

Що я отримаю, коли закінчу навчання? Спогади зітруться, а я порину у бездарний суспільний світ. Треба шукати друзів, відпочивати, робити добро і жити, торкаючись мізинчиком власної мети. Все-таки, є нещасні люди, і я також… =(


Метки:  

Краса...

Воскресенье, 15 Ноября 2009 г. 02:13 + в цитатник
В колонках играет - Anthesteria - Streamflower
Настроение сейчас - Никакое

9 поверх “Радіозаводу”…

Не знаю, коли це було. Вроді тоді, коли був закритий “Будь здоров” (тренажёрка). Там видно прекрасний краєвид на південну частину міста…

Музика New Age. Безлюдно. Прекрасно. Я ніколи в житті не відчував кращої насолоди, ніколи не бачив нічого прекраснішого, ніж моє рідне місто. Ніж ця прекрасна природа. Це безумно. Люди забули бачити красу там, де вона насправді існує, люди забули бачити красу у вічному та прекрасному. І справді, Рівне тоді було прекрасне.
Тролейбусне депо жило своїм життям, тихо і похмуро поглинувши у безкінечне існування та малесенький розвиток власного “Я”. Але ті тролейбуси, ті застарілі, облуплені будинки, вони ніби жили своїм новим життям. Вони ніби живі, це їхній світ, який ми не замічаємо.

А ці прекрасні осінні дерева… Зверху вони закривають цю самотоху, яка твориться з нами, вони прикривають з неба цей стид і позор, які все акумулюють з часом порочні люди. Саме вона, природа, позволяє нам забути про наш світ, про те, що людина ніби всьому голова. І в такі моменти потрібно любити не лише себе, але і все навколо…

Але крім цих прекрасних будинків, цих вічно сущих дерев і безмежних полів ще є одна “іпостась”. Завод, який ніби знаходиться біля Здолбунова, чомусь мені найбільше запам’ятався. Я відчував ту енергію, ту вічність, яку передавала ця споруда. Незважаючи на те, що вона нежила, але цей пар, який виходив з труби, рухався, немов людство, помаленьку, в одну сторону, розширювався і розтворявся, перетворюючись в ніщо, так само як і ми. В цьому парі я бачив не лише своє життя, а й життя всього людства, навіть, всього Всесвіту. І таке видовище складається з малесеньких крапельок води, які не замітиш простим оком. Ці малесенькі молекули створювали неймовірне видовище, яке підсилювала прекрасна New Age музика.

 

somthng

Індастріал. Мертва краса... Чи справді мертва? Взято з darkwinter.com

Дивлячись на цю красу, я знав: місто Рівне вимре, покоління зміняться. А ці будинки, споруди, ця краса – ніколи не зміниться. Вона зустрічає ранки без нас, вона на нас не дивиться. Вона живе своїм життям, яскравішим, ніж у нас. Не ставте себе вище Бога, гляньте туди, де життя і краса в підручниках просто не існує, а лише ми збурюємо цю красу у своїй підсвідомості. Вихід є, і він у нас в голові =)



Метки:  

Фільм "2012"

Четверг, 12 Ноября 2009 г. 17:39 + в цитатник

Подивився сьогодні “2012”. Фільм маю на увазі.

Чекав його не так уже й довго, але останнім часом із-за того, що мало дивлюся фільмів, терпець майже увірвався і не міг дочекатися, поки вийде цей блокбастер на екрани. І що ж сказати – фільм мене трішки розчарував. Не в тому, що це Еммеріх і що це знищення Землі. Сам фільм знятий поганенько, але...

Маю на увазі, що сам сюжет і самі події могли б розвернутися по-іншому. Я вважав, що К’юсак, як і, наприклад, гг з “Da Vinci code” (не пам’ятаю його імені, гугл знає =) ), розгадував таємницю чому саме так сталося, а не так зразу Сонце вплинуло (якщо детальніше - нейтрино). Жах, але хотілося б трішки детективу. Я на це надіявся.

По-друге, подивіться на те, хто герой. Він міг би бути ким хочеш і йому дуже везе в усьому. Я й не дивуюся, чому він у своєму житті не став якимось мілліардером з таким везінням. Він ніби центр цього знищення світу (Джексон його звали вроді). На його місці у сюжетній лінії могло б бути виживання простого пожежника / лікаря / програміста на худий кінець, який би був на рівні інших померлих. Він же ж також людина, а не demigod.

Спецеффекти – це круто, не спорю, хоча інколи їх можна було б показати іншим ракурсом. Ну і звичайно можна було б замінити ту Голлівудську сентиментальність якимись нормальним сюжетним ходом. Короче кажучи, Еммеріх наступає на свої ж граблі…

Я не отримав того, чого чекав. Де те тістечко, яке показували по трейлері? Невже все так добре і те, що 5+ млрд.. (а то й 6) людей померло і людська цивілізація вижила, хоча природа захотіла її знищити… невже це добре?! Можливо, природа захотіла заборонити нам керувати світом, захистити Землю, а Еммеріх сприйняв це лише як нормальне знищення людства. Це як маленький поштовх для людської раси, їй пофігу, головне, щоб були гроші! Видимо, хтось Еммеріху виїв мізки, коли він писав сценарій.

Але я не жалкував про те, що потратив ті 15 грн. на кіно. Хай зароблять бідняги хоч за таке погано відшліфоване кіно в період кризи.

Моя оцінка: 5/10 При цьому я не брав до уваги багато дрібниць. Еммеріх повинен знати, що він знімає фільм не заради грошей… Вийшло навпаки.


Метки:  

“S.T.A.L.K.E.R.: Зов Припяти”

Среда, 04 Ноября 2009 г. 02:07 + в цитатник

Вітчизняний разраб– це просто клас! Навіть краще… І якось по-барабану, чи виходить гра надзвичайно крута, чи ні. Головне, що наші розробники ігор не дрімають. Особливо, такі монстри, як GSC. І тому вважаю за необхідне, не лише не проходити мимо любої з серії ігор “S.T.A.L.K.E.R.”, але підтримувати вітчизняного разраба і купляти його продукцію =) І справді, люди стараються, розробляють ігри, але більшість народу те й робить, що їх лише скачує. Така у нас, українців, природа =)


Одна з найбільш очікуваних ігор цього року таки вийшла. Звичайно, не всі її очікували, в принципі, це і так зрозуміло – гра “Clear Sky” не виправдала очікувань геймерів, ще і стільки багів було, що можна було б просто з головою в болото нирнути і не вилазити. Але ж знаєте, що кожна гра має свою аудиторію, і в СНГ їх і справді шанувальників S.T.A.L.K.E.R.’а є вдосталь. І що хочу сказати: геймери не просто так чекали на цю гру, так як разраби постаралися виправити старі баги, хоча нових грабель їм, звичайно, не уникнути. Це і так величезний успіх, все-таки, не випускати гру сирою, авжеж?

Повернення в Зону.

Іншими словами не назвеш. Хоча, не скажу, що це повернення. Зона майже не змінилася, лише 3 локації, старі вороги, старі угрупування, стара зброя. Не вигадає ж люд за якийсь там рік супер-пушку, яка б змітала ворогів з покинутого будинку, як ворон з даху. Антураж не змінився, хоча, він і так вилизаний до кісточок, що його краще не змінювати, бо саме перший S.T.A.L.K.E.R.запам’ятався своїм антуражем, своєю атмосферою закинутого, пост-радянського міста. Не в кожній грі побачиш таку прекрасну атмосферу, як у S.T.A.L.K.E.R.’і(надалі Сталкер).

Але не лише атмосфера залишилася старою. Анекдоти, анімація стакерів, безнадійні прогулянки стакерів по Зоні, анімація монстрів. Все це не змінилося. А варто було б, так як це неодмінний атрибут любого аддону – не все ж було ідеальне в першому Сталкері. Подивіться хоча б як ті сталкери бігають, або як вони повертаються… Виглядає убого, хоча не саме головніше в грі, але все-таки, інколи викликає посмішку.
Також не чіпляють за живе місії. Завдання, які тобі дають виконати бувають просто надзвичайно банальними і деякі з них навіть не хочеться проходити. Деякі проходиш, бо знаєш, що на цьому можна було б розбагатіти. Хоча, тут немає такого читингу, як у “Clear Sky”, наприклад, де треба було взяти станковий кулемет і віддати його бійцям “Долгу”, при чому, нагорода за таку роботу невелика. Але можна було б продати якомусь торговцю зброї за 70 000! От така історія…

Також можна поскаржитися на деякі недоробки, типу недотягнули атмосферою лабораторій, чи заводу “Юпітер” до ідеалу, але як на мене, читаючи рецензії з інших сайтів, я здивувався, чому це могло викликати нудьгу. Навпаки, грати в локації заводу “Юпітер” було дуже цікаво, та ще й атмосфера хоч може була не такою, як хотілося б її бачити, але інколи було навіть страшно бігати по зруйнованих будинках і винищувати собак й стакерів.

Добро пожаловать в Припять.

Загалом, розказувати про локації не буду, підкреслю лише те, що хоч пробігти одну таку локацію можна за пару хвилин, але можна зустріти особливі аномалії, які по своїй природі є унікальними. І справді, такі аномалії захоплюють своєю оригінальністю, і, навіть, масштабом. Щодо монстрів, які там водяться, то можна відзначити впертість старого доброго “кровососа” і силу “химери”. Не завжди їх можна зустріти, якщо так, то здебільшого в якомусь завданню.

Старий добрий кровосос =)

Також хотів би відмітити те, що не сподобалось. Це сюжет. Він мені показався напрочуд лінійним та банальним, а відшукати якийсь вертоліт, який буде стерегти якесь лихо, навіть не то що легко, а нудно. Страшне місто Прип’ять, яким лякали до того, поки ти в нього не попадеш, насправді оказалось простеньким знелюдненим містом, де монстрів не так і багато, як хотілося б. Та і останні місії хочеться пройти якнайшвидше, бо вже надоїдати почали одні і ті ж самі, банальні завдання командування. Кінцівка ж заслуговує на приз самої неоригінальної кінцівки з серій Сталкера, а детективне розкриття падінь гелікоптерів вразило б напевне лише дурня. От таким показав себе Зов Прип’яти. Без містичності, без закувирків, таке відчуття, що розробники кінцівку робили якнайшвидше. От так і вийшло у них, швидко…

То, что надо видеть и слышать.

Чесно кажучи, на цьому можна розмову завершувати. Але хотілося б багато чого додати. За що треба любити цей аддон? Впринципі, геймер, зайшовши в світ Сталкера, хотів би просто пограти, постріляти ворогів, або відлучитися від повсякденних справ. Але не кожен може побачити, і почути те, що хотіли показати разраби проекту. Зона Сталкера – це унікальне творіння, яке ще ніхто не зміг повторити. Це власний образ, свій світ, віртуальний світ, в якому дійсно цікаво жити. Це не замкнені цикли нашої реальності. Ambient музика гри ще сильніше зануряє нас в свій світ. І справді, таке відчуття, що Зона жива, так само, як і природа на Землі. Тільки мало хто це бачить, а сталкери бажають отримати тільки гроші й користь від неї. Це багаж знань, яка має свій захист, як і наша природа. Інколи хотілося б просто погрузитися в цей світ і побути на місці головного героя, віддати все, щоб пожити в цьому світі, а не в тому занудному світі, який оточує нас, в тій неминучій безнадії, яка називається смертю.

 

Найнебезпечніше місце на Землі... Мабуть =)

І справді, якщо, граючи в “Зов Припяти”, поставити себе на місце головного героя, ви б просто здуріли. Настільки страшно було б бігати по покинутих місцях, напівзруйнованих будинках, відчувати голос Зони і не здуріти. Це сильна людина, але вона знає, що означає слово “пригоди”. Цікавий цей світ, світ Зони, не лише тим, що в ньому такі балагури, як Дядька Яр, чи Зулус (харизматичний персонаж =) ). Це свій, власний світ, в якому і справді хотілося б жити і вмерти.

Наостанок скажу, що дана гра заслуговує того, щоб в неї пограли. І тому виставлю загальний бал:
75%
І по деяким критеріям:
Графіка – 81%
Сюжет – 50%
Цікавість – 86%
Музика і звук – 81%

 


Метки:  

Пандемія грипу.

Суббота, 31 Октября 2009 г. 02:58 + в цитатник
В колонках играет - Anthesteria

Да, такого явно в нашій країні давно не було. Не було колективного непоборного страху, страху перед безпорадністю. Такої паніки рівняни давно не бачили. Перший випадок таких масових проявів активності народу… Напевне, це ще раз доказує, що наші жителі не дурні і розуміють ситуацію добре й швидко б’ють на спалах, коли приходить час. І це дуже добре – в наших жилах тече егоїстична кров.

Йдеш по вулицях і розумієш, що це не сон. А краще б був би сон. Настільки реальна картина, що дрижаки беруть. 5 днів дається, щоб зберегти власне життя, а ще й різноманітні провокативні чутки, які, буцімто, підтверджені радіо, але ні… це все брехня і наклеп. Люди в паніці, і ми це розуміємо.

В такий час, дивлячись у вічі перехожим, відчуваєш близькість поглядів та сердець, відчуваєш, що ми єдине ціле і повинні боротися і що ми думаємо зараз про здоров’я. І справді, що може бути важливіше за здоров’я?

Наостанок, хотів би сказати, що жаль стає людей, які звернулися невчасно. Вони такі ж як ми і не думали навіть, що це не простий грип, а “свинячий”. Вони так як і ми лікувалися самостійно, просто їм менше повезло. І на їхньому місці могли б бути ми, чи не так? Але їм не повезло, молоді люди, які старалися прожити якнайкраще, які вкладали у власне життя всі свої сили, не думали, що помруть на такій нещасливій ноті. Просто жахіття. А ми просто навіть і гадки не мали, що “каліфорнійський” грип завітає в гості і до нас. Хоча, багато є припущень. Може, це видуманий грип, для контролю грошових потоків на планеті, може це бажання заробити багато грошей, чи показати безпорадній людства, або захисна функція природи, живе створіння, проти людей. Всі варіанти можливі.

А поки що лікуйтеся і не хворійте. Гарного вам здоров’я…


Метки:  

Універ і дівчата

Вторник, 27 Октября 2009 г. 01:18 + в цитатник
В колонках играет - Air

Настроение сейчас - В бой!!! =)

Інколи і справді корисно побути наодинці, а ще краще, жити в спокої. Напевне, цього ми і прагнемо. Надіюсь.

Сьодні був в 1-ому корпусі універа, тра було забрати зошити з психології та педагогіки, жаль, я просидів там десь 50 хвл. Біля 138 ауд., але так і не дочекався викладчки… Треба буде наступний раз бути більш допитливим, щоб довідатися більше інфи про розклад викладача =) Але це неважливо. Все-таки, я прийшов туди з іншою метою.

Скажу чесно, багато я не дізнався =) За якісь 50 хвл. можна всяку чушь нести, але змінити свій світогляд треба поступово, не спіша. Я замітив, що коли я знаходжуся сам, де немає знайомих людей, і, що саме головне, мене ніхто не потривожить, що я однозначно знаю, я відчуваю себе вільним. Немов кузнечик, тобто коник. Він пригає вільно, бачить свій маленький світ, який ми не можемо розгледіти з своїх височезних висот. А він бачить, кольоровий гад =)

Саме цю свободу шукає людина. Я? Аякже, без свободи ти не людина. В такому рабстві, ти більше всього засіб існування для когось. От ми повинні це усвідомити разом, чи не так?!”

 Симфонія ракет… Тишина мене завше тривожить, але не зараз. В такій ситуації, в якій немає нічого цікавого для зомбака, або кукло-людини (прим. ред. – слово не моє), напевне важко зловити сенс. В таких ситуаціях, коли дійсно знаєш, що тебе ніхто не тривожить, і що викладачка точно не прийде, і що тобі тут нічого робити, відчуваєш себе вільним. Все-таки, пробуджується якийсь стан Джокера – вільний, егоїстичний, цілеспрямований, хитрий, без меж та аморальний. Люблю цей стан.

Коли я там сидів, я дивувався, наскільки чисто прибрали цей поверх. Він був прекрасно вилизаний, немов прозоре скло. Тільки нічого особливого в цьому антуражі я не бачив. Не було краплі оригінальності, яка б приваблювала, лише відганяла. Хотілося б чогось природного, а не такої пихатості. Все-таки, ми люди, а не роботи. Хотілося б “хаосу”.

На рахунок людей. Цікаво було споглядати за ними. Багато дівчат, напевне, безглуздому мужику це сподобалося б, людині без розсудка. Але я не бачив в тих дівчат справжньої краси. Всі були замкнуті, не віддавали тепла, на них було гидко дивитися – кожна приховувала своє я під маскою, яку породило виховання та безглузда мораль. Пихатість. Хтось з дівчат хотів вразити подруг, надівши фіг знає що: панчохи, накрасивши носик кг бридоти, а хтось хотів вразити хлопців. Так, їм це вдавалося, але та ворожнеча, з якою вони хотіли це показати і проявити, просто мене жахала. Де усішки, де жага життя, любов… Так, у нас багато привабливих дівчат, не то що хлопців, але треба ж все-таки знати, що таке краса. Справжня краса.

Але були красиві люди. Мене вразила якась дівчина, не знаю, куди вона саме пішла, але її кольорова посмішка мене вразила. Зовнішність – не головне, хоч і коротке волосся і одяг не дуже, але усмішка вразить людину більше. Тепла дівчина. Спробую з нею познайомитися… =)


 


Метки:  

Столкновение миров.

Суббота, 17 Октября 2009 г. 22:15 + в цитатник
В колонках играет - ничего
Настроение сейчас - апатия

Брр, цікавий все-таки цей світ, як не крути… Настільки цікавий, жорстокий і нудний водночас, так можна його охарактеризувати. Особливо, якщо він такий нікчемний, як там, де я зараз живу, в Рівному. Хоча, прогулянки по цьому містечку залишають відбиток на думках любої мудрої, не зомбованої людини, яка хоч знає, що таке свобода, а не порсається в діжці з дьогтем. 

Не все так просто, або хоч так здається… Про цю тему, тему дикого суспільства можна лити воду хтозна скільки, але інколи це просто необхідно. Люди забуваються хоч разок присісти, відпочити від своїх справ і подумати про власне існування, а не бути зомбі, занотувати такі думки, або змінити своє життя в інше русло.

Стиль життя: по ту сторону добра

Хм, он лазив я, лазив і зустрічав я багатьох людей… Всі одягалися по-різному – хтось неординарно, хтось оригінально, хтось просто, або банально. Таке було відчуття, що всі ці люди хотіли виділитися від толпи, ніби це шлях до спасіння. Цікава думка, але одягом себе, як Мюнхаузен, не витягнеш. Деякі люди створювали досить цікаві образи, хтось підкреслював уже існуючі, якби ж то знати, де вони це все беруть =)

Але я взагалі не про це. Мене зацікавило зовсім інше, не одяг людей, а більше всього, бажання людей так одягатися. Ну, наприклад, є якийсь магазин одягу, де продаються простенькі світера, чи ненав’яливі футболки, з цікавими візерунками, але не оригінальними. Там і сорочки більш-менш прості, і піджаки, брюки, і джинси всі на одне лице… А тепер заглянемо в інше озеро – там, де все оригінальне… Яскраве, витончене, напрочуд неординарне, яке зразу привертає вигляд. І останній конкурент – магазин з взагалі простою одежею, у якої сенс існування не привертати увагу, а просто задовольняти тваринні потреби споживача – щоб не змерзнути, аби що-небудь висіло. Звичайно, є ще дорогі фраки, костюми, плаття, але навіщо воно? Кому треба ті ціни, як не дохлому чорту?! 

 

http://emokid.org.ua/image/emodreth.jpg
Взято з http://emokid.org.ua/image/emodreth.jpg

Є одна відповідь – люди вихваляються, хвастаються, випендруються. Їм це до вподоби. Хм подобається впихувати у маси непотрібне барахло, туди, де воно може просто не присвоїти ся, де зовсім інше суспільство, свої порядки та закони. Ми, українці, не вільний народ, нами керує мораль та страх, так що, не треба цього забувати. Дурні власники пропагують якісь шмотки, щоб їх купляли, носили, а їм що? Їм головне, щоб було непотрібне бабло в кармані. А що ті олухи, що носять одежу? Хай собі носять, це їхня справа, головне, щоб гроші платили. Не платять – геть з пляжу =) 

Тому тут виникає інше запитання – як, як можуть вживатися в такому маленькому містечку, як Рівне, величезна кількість різноманітних бутіків, як вони можуть існувати поруч? Тут базар, де продається все більш старовинніше, де свої порядки, а за углом – якийсь наворочений емо-магазин, або магазин для товстосумів. І вони співіснують, блін. Чому? Ні, не економіка, не маленький бізнес. Схоже, але думаю, трішки інше – просто гроші. Нащо їм думати про бізнес країни? Вони ж егоїсти, самозакохані нарциси, їм дихати повітрям заборонено! Бо ще задихнуться.

Все-таки, народ забувся про справжній образ, стиль життя. Забувся творити сам, купувати речі і їх модернізувати, створювати власний образ, а не живитися чужим. Це ж навпаки, прекрасно, коли маєш власні думки, власний образ, а не куплений в магазині… Та ще й ці салони краси, дизайну. Невже це так потрібно, робити з людини ляльку?!

Люди забулися про вільний стиль… А, наприклад, військові? Вони що, приречені бути відхилені більшістью за те, що вони живуть наказами? Ні, не думаю. Ці люди страждають, їм ставлять мізки на місце, вчать цінувати класику та повагу. Але позбавляючись власного образу, немає іншого шляху, як йти назустріч зомбірованню, заробляючи лише непотрібні гроші, щоб компенсувати невдачі та отримувати задоволення. 

Середній бізнес, або масове отруєння…

Інше, що мене вразило – величезна кількість маленьких фірм, які чимось торгують – продають якийсь товар, заробляють на цьому гроші. Дивлячись на ті салони, якийсь агентства, магазини, починаєш розуміти – ми дійсно обнагліли =) Ну, наприклад, ремонт квартир, чи встановлення скла, якісь будівельні роботи, які мають попит завжди. Але якщо той маляр, технік, чи інженер помилиться разок – то йому вже каюк виходить? Виганяють з роботи і моральна травма на все життя? Тим власникам головне, щоб їм не перекрили горлянку і щоб отримувати гроші від свого бізнесу. Вигода і ще раз вигода, їх вчать бути егоїстами й нікого не поважати, крім себе. Це такі вже правила моралі =)

 

http://psihology.net.ru/wp-content/20060322a_551_369.jpg

Взято з http://psihology.net.ru/wp-content/20060322a_551_369.jpg

Краще не становитися зомбі, це досить небезпечно для здоров’я. Переживання, стреси, які виникають із дріб’язкових ситуацій, а людям все по-барабану, який у неї сенс існування, і чи є якась живність за межами планети. Люди забули про пригоди, вони не знають, що таке свобода… Жорстко, правда?

Природа – ліки від самотності.

Що ж може врятувати людину від цього інформаційного шоку? Думаю, що тільки природа. Вона не задумується над тим, скільки треба заробити бумажок, щоб купити собі новий листочок. А ми все хочемо підкорити, стати богами. Хоча забуваємося дивитися на все справжнім поглядом. Так, відходячи від цивілізації, погружаючись в ностальгію, чи відчуженість, тобі стає легше, тому що не мучають ці дурні думки про те, як треба виглядати, що треба купити. Краще відійти від людних місць. Вони лише шкодять. Природа ж допомагає, провірено. =)

P.S.

Гляньте на бідних людей, вільних бездомних (в народі бомжі), сліпих, німих, паралічних, хворих іншими хворобами, наприклад, епілепсією чи шизофренією. Для них кожний день – не насолода, і вони не отримують задоволення від того, що живуть. Але ж все-таки живуть. Чому? Навіщо? Вони не бачать тих емо, неформалів, не знають, що таке сучасне життя, мода. Невже це відброси суспільства? Думаю, що ні. Краще б медицина здохла, ніж би вихвалялася. Знедолені люди не мають грошей, щоб вилікуватися, влада тих грошей не дає. То навіщо ця медицина? Може просто прокляти ті прокляті гроші ще раз і забути про власне життя, стати вільним? Блін, ми ніколи не замислювалися, які ми приковані, що ми нічого не варті в цьому світі, що ми лише граємо в якусь незрозумілу гру. Хоча, вихід є, але він затьмарений дурними думками, і буде сприйматися, як щось нереальне, нестандартне.

 



Метки:  

Рандомні листи

Вторник, 06 Октября 2009 г. 00:37 + в цитатник

Настроение сейчас - Непонятное =)

 

Краплинка щастя, самотності або безнадії? Який кращий спосіб повідомити про свої почуття, коли відчуваєш себе самотнім?


 

Я дивився недавно тільки 2 епізоди досить красивого і цікавого фільма "5 см в секунду". От і під час перегляду було таке відчуття, що цей фільм відкриває у людини глибинні почуття, розвиває творчість.


 

 Мені захотілось якимось чином зворушити систему з місця. Не знаю, чи це вийде. Ну, але я спробую...


 

Як же ж можна розказати про себе? Я думаю, тут треба скористатися класичною схемою, звернутися до романтики. Відсилати листи випадковим людям, хто б це не був: депутат, прибиральниця, економіст, або школярка. До кожного листа добавляти смайлик, краплю свого настрою, цікавий вірш, або слова і щось з природи - кленовий лист, маленький жолудь, каштан. Хотілося б протестувати суспільство: і собі буде приємно, і дізнаєшся повніше про природу та ворожість нашого народу. 


 

Головне - не бачити меж. =)


Метки:  

Мечта - зачем?

Воскресенье, 27 Сентября 2009 г. 12:12 + в цитатник

Настроение сейчас - Удручение

 

Недавно посмотрел какую-то передачу, вроде, “Танцы со звездами 3”, хотя, это совсем неважно. Суть в том, что там был мальчик, который хотел быть звездой цирка. Хотя, это тоже косвенно относиться к тематике статьи. Впрочем, там были и другие маленькие дети, каждый из которых имел свою, уникальную мечту. Ну, посмотрел я всю эту “идиллию”, и уж очень стало жаль мне этих детишек…

Конечно же, интересная передача, которую я смотрел, такая бессмысленная. Реально, пища для мозгов и не больше. Пипл будет хавать. Ему это по душе, только уж очень приторным оказался вкус передачи. Скрываясь за маской доброты, морали, благих намерений, это по своей сути, PR-ход, и, конечно же, прибыльный бизнес. Руководители проекта заинтересованы именно в деньгах, а не в том, чтобы помочь бедным детишкам (их же много, не только 8, какая чушь!!!). Знаете, мне это вспомнило “Бегущего человека” – люди боролись за свободу, развлекая народ и только избранные могли получить эту свободу. Короче говоря, посмотрев все изнутри, понимаешь смысл безупречного, бесконфликтного телевидения.

А теперь про мечту. Не буду критиковать детишек за то, что они выбрали тот или другой способ развития и самоусовершенствования, но… честно, мне их жаль. Вот смотришь – и видишь, что родители в каждом выращивают любовь к той или иной деятельности. Пониманию, надо развивать кругозрение, педагогику, вести детей за течением. Но где же свобода? Когда, как не в детстве, детишка должна почувствовать свободу и отдохнуть, нежели зарабатывать деньги и бессмысленные призы родителям. Зомбирование детей – это очень ужасное явление, которому нет равных…

Если быть прагматиком, а сейчас школа педагогика черпает главную идею именно из прагматизма, можно с уверенностью сказать, что человек должен развивать человеческие способности (не разум) еще с пеленок, делать с ребенка робота, который никак не повлияет на ход событий в мире. Хотя, мне иногда завидно им, иногда хочешь вернуться назад и изменить ход своей жизни. Но куда там…

А теперь про хорошее – мечту… Это понятие, сколько анекдотов, поговорок, цитат, мотивационных статей наведено на тематику мечты. Но вот припустим, мальчик с цирка – припустим, он получит деньги (т.е. его семья) и его “мечта” сбудется. Но что будет дальше? Огромный цирк, ты зарабатываешь деньги, а цирк со временем все более теряет свою популярность. Ты так разработал технику движений своего тела, что мало кому это еще удастся сделать. Ты – чемпион на подиуме, но твань посреди общества. Сейчас можно даже не ходить в школу, не говоря о универе. Подучил главным знаниям и постулатам, не впихивая в свою башку такую чушь, как биология, химия или высшая математика, ты спокойно можешь уже в раннем возрасте зарабатывать деньги. Похер на закон. Ведь посмотрев на общество, зомбирование – это высший порок человечества, ведь за деньги можно купить все – любовь, чувства, красоту, доверие, дружбу…

Бедный мальчик будет играть в цирке всю жизнь, а мечта? Где всемирная мечта? Что будет с обществом? Зачем нам наука, если надо зарабатывать деньги, а не смотреть у будушее, развивать свой разум, подсознание, воображение, мысль, которая делает чудеса. Мы – эгоисты, ведь нам по цымбалам на всемирную мечту: как карта ляжет, так и будет. И пусть мы сдохнем, вымрем, как ветвь эволюции, о человечестве никто помнить не будет. Пока зародиться новая жизнь, наши останки исчезнуть, как и память о нас.

И это мечта?


Метки:  

Социальная сеть

Воскресенье, 06 Сентября 2009 г. 02:57 + в цитатник

Настроение сейчас - готов служить =)

Ну, припустим, существует некая система. Она имеет свои законы, за которыми мы должны играть, она существует благодаря труду её авторов и интересам объектов, которые согласны существовать в этой системе и подчиняться её постулатам. Припустим, такой системой имеется семья. В общем, каждая система сконструированная так, как хочет это её создатель - это его маленький мир, где он может чувствовать себя Богом и творцом.

С одной стороны, система должна быть совершенной. Но, как говориться, каждая палка о двух концах. Поэтому, есть такой закон =): любая система, какой бы она не была, всегда даст когда-нибудь сбой. Не верите - убедитесь, попробуйте описать какие-то происходящие вокруг вас события через систему, загните объекты в систему и спрогнозируйте её существование и деятельность. Ведь мы существа разумны, должны же что-то прогнозировать =). Ну, в любом случае в системе найдется сбой. Поиск такого сбоя называется критикой.

От я и буду сейчас критиковать некие социальные сети. Якобы, это что-то вторая реальность, реальная виртуальность, или же мозготрах :). Людям дурят голову, используют его, как зомби, хотят, чтобы инфа на их сайтах была как ближе к реальности - ведь нельзя так, а надо сяк. Чёрт, это же настоящий тоталитаризм, зомбирование и к чертям здесь демократию!

соц_сеть 

Но это ещё не всё. Человек (или же группа людей), создавший соц. сеть, хочет, чтобы его пользователи играли только за его правилами, провозглашали создателя богом. Такое тщеславие настоящий бред. Лесть - это не что иное, как порок человечества. А мы, пользователи, этого не замечаем... Скрытая реклама, а нами манипулируют. Типа, играйся, народ в песочнице, а нам главное, чтобы результат от этого был - сказал прыгать, прыгай; сказал сдохнуть - подохнешь. Тирания :)

Так насчёт этой игры. Юзеры начинают вывешивать свои фотки со свадеб, интимные фото, любого контента, при этом, не соблюдаются авторские права и можно с любой фотки сделать смешную фотожабу. Но на это юзерам начхать. Им же главное, чтобы их альбомы прокомментировали, написали всякую чушь, лесть, типа: "Солныфко!!111 Какая милафка! Секас..." и т.д. Это же почёт, это же модно. Забывая о культуре, о своем образе, человек отдает этой системе всё, что он получил за всю свою жизнь. Такие системы-кровососы сосут жизнь из общества, делая его тухлыми помидорами, хуже наркоманов, короче, превращая народ в зомби. Хорошо, что система дает сбой - взломы сайтов, атаки хакеров, перегрузки серваков - это будничное дело. Людям пофигу на то, что случилось, им главное, чтобы оно работало. Не так, как они хотят, а так, как все говорят, так, как зараз модно... Мода, мода, мода...

А потом на парах студенты, в которых нету крутых мобилок с выходом в и-нет, бегут в комп. классы, чтобы получить дозу. С кем-то пообщаться, прокомментировать чьи-то фотки. Но, эффект-то не тот. А если вы зайдете к другу, посмотрите вместе на его компе интересные фотки, которые он показывает только близким людям; а если вы случайно встретите интересного человека и начните с ним общаться, придерживаясь светского этикета, знаете, сколько эмоций вы получите. 5 минут общения могут соответствовать часам, дням общения в какой-то соц. сети. А чтобы пообщаться по-быстрому, лучше побалакать в аське, или звякнуть на телефон, нежели каждую 5-ую секунду клацать в браузере F5, чтобы увидеть, не пришло новое сообщение.

Хм, интересная критика. Дык, к чему же катится этот мир? Хорошо, что находятся умные люди и используют зомби в своих интересах - реклама местных групп, бизнес, реклама сайтов, какие-то мероприятия, шоу, и т.д. Всё-таки, без реальной жизни здесь не выживешь. Но то время, которое человек тратит на, припустим, ВКонтакте, можно пустить куда угодно - хобби, развлечение, приятное проведения досуга. Что угодно. Но только не этот мозготрах.

соц_сеть_2 

В общем, сейчас социальные сети хотят объединят в себе всё самое лучшее потроху - немножко музыки, немножко знакомств, видео, общения, чепухи, юмора и т.д. Всё для того, чтобы сделать из юзера зомби. А не лучше ли просто найти сайты о том, что тебя интересует, а не ждать, пока всё будет у тебя перед носом, но не в таком количестве и совсем тухлое.

P.S.: Пишу я эту критическую запись, чтобы высказать всё, что я думаю о том, что сейчас популярно. И, думаю, таких записей будет много. Чем дальше в лес - тем больше дров. Здесь можно писать долго и уныло весь день. Ведь имеется ещё такая планка, как знакомства...

 


Метки:  

Дневник teddy_faceless

Воскресенье, 06 Сентября 2009 г. 01:53 + в цитатник

Я человек. Слегка аморален, слегка оригинален, немножко не в себе и немножко эгоист. Ищу смысл жизни и всемирную мечту. Дневник создан для релакса и поиска новых друзей и как альтернатива соц. сетям. Это ещё не всё :-P
 



Поиск сообщений в teddy_faceless
Страницы: 2 [1] Календарь