-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в silvestrivna

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 05.04.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 730

Місто моєї мрії

Дневник

Среда, 07 Апреля 2010 г. 19:36 + в цитатник
Місто моєї мрії

«Под небом голубым есть город золотой…»
Ця нестаріюча ірландська балада у виконанні Гребенщєкова стала для мене і колисковою, яку часто мені наспівував тато, і першою сторінкою в моїй книзі мрій…
Місто під небесами, місто моєї мрії, зароджувалося у моїх думках і виростало разом зі мною. Його не знайдеш на жодній карті, на жодному глобусі, воно не позначене в жодному атласі. Та все ж воно є, воно живе в моїх мріях. На згадку спадають слова: «Якщо вже мріяти, то бодай ні в чому собі не відмовляти». Тому моє місто Мрії особливе, воно не подібне на будь-яке інше. Воно вмістило в собі частинки інших славетних міст світу. Як і кожне містечко, чи маленьке село, чи багатомільйонний мегаполіс, воно має серце і свою душу. Серце – це центр міста, а душа – це його дух, його настрій.
До центру ведуть вузенькі, схожі до львівських, вулички, переповнені маленькими затишними кав’ярнями. Є й інший шлях: водними каналами на гондолах можна мандрувати і милуватися старовинною архітектурою. На мить тобі здається, що ти у Венеції.
Незабаром ти потрапляєш на широку алею, де граються діти, на роликах і скейтбордах катаються підлітки, прогулюються прохожі: хто з парасольками у руках, хто з собачкою на поводку, пари молоді та літні, всі різні, але однаково щасливі. Молоді люди сидять на лавочці, грають на гітарі, співають задушевну пісню. По краях алеї стоять ліхтарі, які завжди випромінюють зелене світло, що означає «рух вперед».
Алея веде до великої площі, на якій височіє храм мистецтва – театр. Навпроти – величезна кількість сходинок, що веде до Статуї Надії, на яку люди пов’язують свої стрічки мрій. Це місце для мого міста – священне.
Навколо міста вирує його душа. Шум водоспадів, зелень лугів та рівнин, на яких пасуться маленькі ягнята, а пастухи грають запальні мелодії на волинці. Це нагадує часи старої Ірландії. На пагорбах видніються старовинні замки, які вже століттями хоронять таємниці та загадки. Тут завжди людно. Коли туристи потрапляють сюди, їх переповнює дух дивності, аура минулого, вони забувають про проблеми сьогодення. Вони поринають в полон своїх спогадів, мрій, сподівань на диво, навіть на мить здається, ніби перед тобою пробіг казковий одноріг.
Щоб потрапити в це місто, люди використовують повітряні кулі, з висоти польоту яких ти маєш можливість побачити всю красу і неповторність мого міста.
Напевно, багатьом це здаватиметься нереальністю, утопією. Але ж мрії – це є те, чого кожному з нас бракує в буденній дійсності. І наблизитись до них – це справа часу, волі, бажання. А, можливо, серед них є такі, які не варто втілювати в реальність. Нехай вони залишаються з вами як надія на звичайне диво, як іскра, що запалює вогник життя.
Сербіна Анастасія
учениця 10 класу
Рубрики:  Творчість учнів

Метки:  

 Страницы: [1]