-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в silvestrivna

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 05.04.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 730


Рабіндранат Тагор

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 20:13 + в цитатник
Это цитата сообщения Деметрий [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Рабиндранат Тагор - Последняя поэма



В прекрасной советской мелодраме о первой любви "Вам и не снилось..." (1980) звучит не менее прекрасная песня "Последняя поэма", автор музыки - Алексей Рыбников, автор текста - Рабиндранат Тагор, песню исполняет группа 33 1/3:




После успеха фильма песня стала очень популярна, её исполняли разные артисты, например, Валерия:

Прослушать запись Скачать файл


У Рабиндраната Тагора нет стихотворения под названием "Последняя поэма", в песне использованы фрагменты стихотворения из романа "Последняя поэма".
В романе речь идет о двух возлюбленных - юноше Омито и девушке Лабонно, которые в конце повествования понимают, что земная любовь между ними невозможна, однако при этом уверены, что незримая связь между их сердцами не исчезнет никогда. Омито решает жениться на девушке по имени Кетоки, он любит её не так, как Лабонно: "То, что привязывает меня к Кетоки, — любовь. Но эта любовь — как вода в сосуде, которую я пью каждый день. Любовь к Лабонно — это озеро, которое нельзя вместить в сосуд, но в котором омывается моя душа".
Идею небесной любви Омито выражает в стихотворении, которое он посылает Лабонно:

Ты, уходя, со мной осталась навсегда,
Лишь под конец мне до конца открылась,
В незримом мире сердца ты укрылась,
И я коснулся вечности, когда,
Заполнив пустоту во мне, ты скрылась.
Был темен храм души моей, но вдруг
В нем яркая лампада засветилась,—
Прощальный дар твоих любимых рук,—
И мне любовь небесная открылась
В священном пламени страданий и разлук.

Вскоре Омито получает ответ на свое письмо. Лабонно пишет, что через полгода выходит замуж за другого, также в письме есть стихотворение, где Лабонно по-своему выражает идею невозможности земной любви между ней и Омито, но при этом её стихотворение, как и стихотворение Омито, дышит верой в небесную любовь.
Фрагменты прощального стихотворения Лобанно и послужили основой текста песни "Последняя поэма".

Вот полный текст стихотворения:

... Слышишь ли шорох летящего времени?
Вечно его колесница в пути...
Сердца удары нам слышатся в небе,
Звезды во тьме колесницей раздавлены, -
Как не рыдать им у тьмы на груди?..

Друг мой!
Время мне бросило жребий,
В сети свои захватило меня,
Мчит в колеснице опасной дорогой,
Слишком от мест, где ты бродишь, далекой,
Там, где уже не увидишь меня,
Там, где неведомо, что впереди...
Кажется мне: колесницей захвачена,
Смерть уже тысячу раз победив,
Вот я сегодня взошла на вершину,
В блеске зари обагренно-прозрачную... -
Как не забыть свое имя в пути?

Ветер ли старое имя развеял?
Нет мне дороги в мой брошенный край...
Если увидеть пытаешься издали, -
Не разглядишь меня...

Друг мой,
Прощай!
Знаю - когда-нибудь в полном спокойствии,
В позднем покое когда-нибудь, может быть,
С дальнего берега давнего прошлого
Ветер весенний ночной принесет тебе вздох от меня!
Цветом бакуля опавшим и плачущим
Небо тебя опечалит нечаянно, -
Ты погляди, не осталось ли что-нибудь
После меня?...
В полночь забвенья
На поздней окраине
Жизни твоей
Погляди без отчаянья, -
Вспыхнет ли?
Примет ли облик безвестного сонного образа,
будто случайного?...

...Это не сон!
Это - вся правда моя, это - истина,
Смерть побеждающий вечный закон.
Это - любовь моя!
Это сокровище -
Дар неизменный тебе, что давно еще
Был принесен...
В древний поток изменений заброшена,
Я уплываю, - и время несет меня
С края на край,
С берега к берегу, с отмели к отмели...
Друг мой, прощай!

Ты ничего не утратил, по-моему...
Вправе и пеплом и прахом играть -
Создал бессмертной возлюбленной образ, -
Блеск и сиянье бессмертной возлюбленной
вызвать из сумрака можешь опять!

Читать далее...
Рубрики:  Кохання

Метки:  

Немного Галича

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 20:09 + в цитатник
Это цитата сообщения sunsan [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

немного Галича ...




 

Последняя песня Галича, Возвращается вечером ветер на круги своя 

Прослушать запись Скачать файл
 Посвящение А.Блоку  
Прослушать запись Скачать файл
  Повстречала девчонка Бога 
Прослушать запись Скачать файл
  Петербуржский романс 
Прослушать запись Скачать файл
  Памяти А.Ахматовой 
Прослушать запись Скачать файл
 


 

Снова август (памяти А.Ахматовой) 

Прослушать запись Скачать файл
  Поезд (Михоэлсу) 
Прослушать запись Скачать файл
  Баллада о вечном огне (посв. Копелеву) 
Прослушать запись Скачать файл
  Баллада о том, как одна принцесса раз в три месяца приходила поужинать 
Прослушать запись Скачать файл
  Баллада о чистых руках 
Прослушать запись Скачать файл

Рубрики:  Музика

Метки:  

Квіти

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 20:03 + в цитатник
Это цитата сообщения beauty_Nikole [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Collin Bogle. Fine Art. Flowers



Современный американский художник Collin Bogle.
Цветы

Flowers
Рубрики:  Живопис

Метки:  

Бахчисарайський фонтан

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 19:52 + в цитатник
Это цитата сообщения Barucaba [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Бахчисарайский фонтан



 (393x36, 24Kb)

Фонтан слез - сельсебиль (райский источник).
 
Не молкнет лишь фонтан в печальном запустенье,
Фонтан гаремных жен, свидетель лучших лет,
Он тихо слезы льет, оплакивая тленье:
О слава! Власть! Любовь! О торжество побед!
Вам суждены века, а мне — одно мгновенье,
Но длятся дни мои, а вас — пропал и след.

А. Мицкевич

Фонтан слез (сельсебиль) - творение мастера Омера в память рано умершей жены Крым-Гирея. Созданным иранским художником в 1764 г. фонтан первоначально был установлен у стены мавзолея Диляры-Бикеч. На свое нынешнее место во внутреннем дворике Хансарая фонтан был перенесен уже при Потёмкине, а изначально он находился на садовых террасах Дворца близ мавзолея Диляры-бикеч - женщины, жившей в Ханском Дворце в эпоху Крыма Гирая (1758-64). С именем Диляры-бикеч было связано несколько замечательных построек в городе - и при этом ее личность, о которой в исторических документах не сохранилось никаких следов, оставалась и до сих пор остается совершенно загадочной. Тайна, окружающая имя Диляры-бикеч и историю создания фонтана на ее могиле, вызвала к жизни романтические легенды, рисующие Диляру как возлюбленную хана Крыма Гирая.
 (390x640, 93Kb) 

Читать далее...
Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Висоцький "Неужели мы заперты в замкнутый круг?"

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 19:50 + в цитатник
Это цитата сообщения Veilchen [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Неужели мы заперты в замкнутый круг?...В.Высоцкий



 (600x502, 45Kb)

Неужели мы заперты в замкнутый круг?
Неужели спасет только чудо?
У меня в этот день все валилось из рук
И не к счастию билась посуда.

Ну пожалуйста, не уезжай
Насовсем, - постарайся вернуться!
Осторожно: не резко бокалы сближай, -
Разобьются!

Рассвело! Стало ясно: уйдешь по росе, -
Вижу я, что не можешь иначе,
Что всегда лишь в конце длинных рельс и шоссе
Гнезда вьют эти птицы удачи.

Ну пожалуйста, не уезжай
Насовсем, - постарайся вернуться!
Осторожно: не резко бокалы сближай, -
Разобьются!

Не сожгу кораблей, не гореть и мостам, -
Мне бы только набраться терпенья!
Но... хотелось бы мне, чтобы здесь, а не там
Обитало твое вдохновенье.

Ты, пожалуйста, не уезжай
Насовсем, - постарайся вернуться!
Осторожно: не резко бокалы сближай, -
Разобьются!


Владимир Высоцкий

 

Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

ЕЛЬ ГРЕКО

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 19:45 + в цитатник
Это цитата сообщения Александр_Ш_Крылов [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Эль ГРЕКО



 (669x699, 150Kb)
"Автопортрет"

Эль Греко (El Greco; собственно Доменико Теотокопули, Theotocopuli) (1541-1614), великий испанский живописец, архитектор и скульптор. Грек с острова Крит, Эль Греко учился, видимо, у местных иконописцев, после 1560 приехал в Венецию, где, возможно, обучался у Тициана; с 1570 работал в Риме, испытал воздействие маньеризма, Микеланджело, Бассано, Пальма Веккьо, Тинторетто.
В Венеции и Риме Эль Греко овладел приемами масляной живописи, передачей пространства и перспективы, обобщенным широким мазком; особенностями венецианского колоризма. Произведения, среди которых лишь немногие признаны достоверно принадлежащими кисти Эль Греко, отмечены разнохарактерностью исканий (“Изгнание торгующих из храма”, 1570, Национальная галерея, Вашингтон; “Исцеление слепого”, 1567-1570, Картинная галерея, Дрезден; портрет миниатюриста Джулио Кловио, 1570, Музей Каподимонте; портрет рыцаря Мальтийского ордена Виченцо Анастаджи, 1576, собрание Фрик, Нью-Йорк). Расцвет таланта Эль Греко наступил в Испании, куда он переехал около 1577 и где, не получив признания при королевском дворе в Мадриде, поселился в Толедо. В зрелом творчестве живописца Эль Греко, родственном поэзии испанских мистиков XVI века (Хуан де ла Крус и др.), в иллюзорно-беспредельном пространстве стираются грани между землёй и небом, реальные образы получают утонченно-духовную интерпретацию (торжественно-величавая композиция “Погребение графа Оргаса”, 1586-1588, церковь Санто-Томе, Толедо; “Святое Семейство”, около 1590-1595, Музей искусства, Кливленд).

 (700x541, 179Kb)

"Изгнание торгующих из храма" 1570 Вашингтон, Национальная галерея


61 картина
Рубрики:  Живопис

Метки:  

Річард Бах. Цитата

Четверг, 08 Апреля 2010 г. 19:42 + в цитатник
Это цитата сообщения Solitary-Angel [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

№ 1911



Почему обязательно случается так, что самые продвинутые из людей, те, чьи учения живут веками, пусть в несколько извращенной форме религий, почему эти люди непременно должны оставаться одинокими? Почему мы никогда не встречаем лучащихся светом жен или мужей, или чудесных людей, которые на равных делят с ними их приключения и их любовь? Те немногие, кем мы так восхищаемся, неизменно окружены учениками и любопытными, на них давят те, кто приходит за исцелением и светом. Но как часто мы встречаем рядом с кем-нибудь из них родственную душу, человека сильного, в славе своей равного им и разделяющего их любовь? Иногда? Изредка? Я невольно сглотнул - в горле пересохло. Никогда.

(с) Ричард Бах. Мост через вечность.
Рубрики:  Цитати

Метки:  

Романс "Прощание"

Среда, 07 Апреля 2010 г. 21:30 + в цитатник
Это цитата сообщения Вера_Константинова [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Романс "Прощание"




Романс,,Прощание,,

Автор плэйкаста: gladik80
Создан: 5 сентября 2008 13:15
Рубрики:  Романси

Метки:  

Опера Дж. Верди

Среда, 07 Апреля 2010 г. 21:12 + в цитатник
Это цитата сообщения Ирина_Тиминская [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Опера Дж.Верди "Аида"






В конце 1860-х годов Верди получил предложение от египетского правительства написать
для нового театра в Каире оперу с патриотическим сюжетом из египетской жизни,
чтобы украсить торжества, связанные с открытием Суэцкого канала, по сценарию
французского ученого-специалиста по древнеегипетской культуре А.Мариэтта.
Каирская премьера "Аиды" состоялась 24 декабря 1871 года.
"Это был один из самых блестящих и энтузиастических спектаклей во всей истории
оперы" -писал академик Б.В.Асафьев.
С весны 1872 года началось триумфальное шествие "Аиды" по другим итальянским оперным
сценам, и скоро она стала известной по всей Европе, включая Россию, и в Америке.
П.И.Чайковский признал творца "Аиды" гениальным и сказал, что имя Верди должно
быть начертано на скрижалях истории рядом с самыми великими именами.




Рубрики:  Музика

Метки:  

Супружеские измены

Среда, 07 Апреля 2010 г. 21:10 + в цитатник
Это цитата сообщения Алевтина_Князева [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Диана Фрэнсис Спенсер и Чарльз Уэльский. Супружеские измены.



http://www.charla.ru/uploads/images/4/e/1/1/9/7956bf6ab7.jpg

Диана Фрэнсис Спенсер

Судьба Дианы Спенсер или, как любовно называли ее в народе, леди Ди, всегда находилась под пристальным вниманием репортеров. Будущая принцесса родилась 1 июля 1961 года в семье виконта Олторпского, графа Спенсера. Род Спенсеров к тому времени насчитывал уже четыре столетия. Мать Дианы, в девичестве леди Ферма, принадлежала к древнему ирландскому роду, а по отцовской линии предками леди Ди были послы и премьер-министры.

Диана воспитывалась, как и положено девушке из аристократической семьи, то есть вдали от своих родителей. Кроме Дианы, в семье было еще трое детей, поэтому мать считала, что на воспитание всех четверых у нее сил не хватит, и переложила этот груз на плечи многочисленных гувернанток и бонн.

Читать далее

Рубрики:  Жінка

Метки:  

Доріан Грей - глядач власного життя

Среда, 07 Апреля 2010 г. 19:43 + в цитатник
Тема. Доріан Грей – глядач власного життя.

Тип уроку – урок-дослідження.

Подивитися на себе зі сторони...
Час від часу варто це робити. Але як ми це робимо?
Найчастіше в своїй уяві. І, здебільшого, бачимо там себе такими, як хочемо. Бачимо себе на фотографіях, зйомках відеокамер, які ловлять якісь миті нашого життя. Та чи може фото або відеоплівка відобразити нашу душу, і такою, як вона є, а не такою, якою ми собі її уявляємо. Напевно, кожному хотілось би подивитися на неї таку. Та напевно, більшість погодилася б на цей шанс за умови, що ця „зустріч з душею” буде наодинці. Ніхто не може дати гарантії, що душа наша така, як ми її собі уявляємо. Тому треба старатися жити так, щоб, коли появиться фантастичний шанс зустрітися з своєю душею, не боятися, що цю зустріч може хтось побачити.

А от для Доріана Грея такий шанс став реальністю. Портрет став екраном, на якому відображалися не стільки події його життя, скільки те, що відбувалося з його душею. Він став глядачем свого життя. І екран, на якому знаходиться відображення його душі, він ретельно ховає від стороннього погляду. На початку твору портрет існує незалежно від Доріана, пізніше вони стають одним цілим, завершується тим, що Доріан ріже портрет, але тим самим вбиває себе.
Сьогодні ми проведемо дослідження, чим був портрет для Доріана Грея на різних етапах його життя.

1. „Всякий портрет, написанный с любовью, - это, в сущности, портрет самого художника, А не того, кто ему позировал”. Отже, в цей портрет свою душу вкладає художник Безіл Холуорд. На ньому зображено все те найкраще, що побачив митець в Доріані Греї.

2. Коли цей портрет в майстерні художника побачив лорд Генрі, він одразу захотів познайомитися з натурщиком, настільки був захоплений красою юнака. Отже, портрет – причина знайомства лорда Генрі з Доріаном Греєм.

3. Після розмови з лордом Генрі Доріан по-новому подивився на портрет. „…вспыхнул от удовольствия. Как откровение пришло к нему сознание своей красоты”. Значить, під впливом слів Гаррі і самого портрета Доріан усвідомив, наскільки красивий.

4. Як говорив Гаррі, краса недовговічна. Вона зів’яне і люди вже не будуть такими поблажливими , не будуть прощати помилок. І у Доріана появляється мрія: „Если бы портрет менялся, а я мог оставаться таким , как сейчас. Душу бы отдал за это!” Отже, під впливом портрета народилася мрія.

5.Усвідомлюючи, що це неможливо, і що краса з роками дійсно буде в’янути, Доріан говорить: „Он будет дразнить меня, постоянно насмехаться надо мной”. Розуміючи, що ця фраза появилася не просто так, Безіл звинувачує Гаррі, а той в свою чергу говорить, що це заговорив справжній Доріан.
- Що вразилоБезіла в словах Доріана?
- Чи справджуються слова Доріана?
- Що означають слова „справжній Доріан”?
Безіл зрозумів, що Доріан вже попав під вплив Гаррі, через це він готовий був зненавидіти свою найкращу картину. „Я ее уничтожу”, - сказав він, а у відповідь почув: „Не смейте. Это все равно, что убийство”. Трохи пізніше додав: „У меня такое чувство, что портрет часть меня самого”.
- Чи можна ці фрази сприйняти, як пророцтво?
Отже , все що говорить Доріан про портрет, збувається. Значить, існує якийсь нерозривний зв’язок між портретом і героєм.

6. Коли Доріан розповідав Безілу і Гаррі про Сібілу Вейн, він говорив настільки натхненно, що вони зрозуміли, що в житті Доріана це виняткова подія. Гаррі сказав тоді художнику: „Портрет, который ты написал, научил его ценить красоту других людей”. Це свідчить про позитивний вплив портрета на Доріана.

7. Після сварки з Сібілою Доріан помітив зміни на портреті.
- Чому змінився портрет? Що саме змінилося?
- Які почуття викликали ці зміни у Доріана?
„Портрет хранит тайну его жизни и может всем ее поведать. Неужели тот же портрет заставит его возненавидеть собственную душу”. „Возникло чувство жалости не к себе, а к портрету”. „он станет как бы его совестью”Отже, портрет тепер зберігає таємницю життя Доріана, він стає його совістю і тому Доріану жалко його.
- Чому портрет Доріан закрив екраном?

8. „Рассказать бы об этом Безилу – это его изрядно забавит”. Але Доріан перед тим ще раз перевірить , чи не помилився. Як тільки лакей пішов, Доріан кинувся до портрета. „И боялся узнать правду”. Але виявилося, що портрет дійсно змінився, це не було жартом.
„ С ужасом смотрел на портрет. Он помог ему понять, как жесток он был к Сибилле”
Портрет допомагає Доріану зрозуміти свою жорстокість.

9. Доріан вирішив, що відтепер портрет буде показником його вчинків. „Это доказательство, что человек способен погубить свою душу… Я не хочу, чтобы душа моя стала уродливой”. Тепер портрет буде пересторогою на шляху Доріана, герой вірить, що не все втрачено.

10. Та коли провів цілий день з Гаррі, появилися зовсім інші думки. „ Настало время делать выбор. Вечная молодость, неутомимая страсть, наслаждения утонченные и запретные – все будет ему дано, все должен он изведать! А портрет пусть несет бремя его позора – вот и все”. „Наблюдать этот процес будет истинным наслаждением”. Отже, портрет „несет бремя позора”.

11. „Картина разложения... пороки будут разъедать его изображение на полотне. Они изгложат его красоту, уничтожат очарование. Они осквернят его и опозорят. И все-таки портрет будет цел. Он будет жить вечно. Он пожалел, что не рассказал правду Холлуорду. Безил мог бы спасти его.”
- Чому саме Безіл, а не лорд Генрі?
Тепер картина - це відображення упадку душі.

12.Портрет не змінився, але дивився на Доріана „...с еще большим отвращением. В сравнении с этим обвиняющим лицом как ничтожны были укоры Безила. С портрета на Дориана смотрела его собственная душа и призывала к ответу”. „Комната должна была скрывать его душу от людских глаз.” Портрет тепер асоціюється із душею героя.

13.” Пусть лицо портрета... становится светски тупым, жестоким и порочным. Что за беда! Ведь никто этого не увидит. Да и сам он не будет этого видеть. Он один будет лицезреть свой позор”. Отже портрет – ганьба, схована від людських очей.
- Чому тоді Доріан бігає щоразу дивитися на портрет?

14. „ Сокровища помогали ему хоть на время забыться, спастись от страха, который порой становился невыносимым. Он ненавидел его и себя. Он не мог выносить разлуки с портретом”. Доріан прагне сховатися від самого себе за колекціями каменів тому, що портрет тепер для нього необхідність і ненависть одночасно.

15. – Чому Доріан наважився показати портрет Безілу?
„Бремя тайны разделит с ним другой, виновный в его грехах или позоре”.
- В чому вина Холуорда?
„ Я веду дневник, в нем отражен каждый день моей жизни”. Портрет - щоденник
Безіл пригадав слова Доріана: „ Вы говорили, что уничтожили портрет.” І отримав відповідь: „ Это неправда. Он уничтожил меня.”
- Що має наувазі Доріан?
- Чому Доріан вбив Холуорда?
Портрет внушив йому, що треба вбити, в ньому проснулося „бешенство загнанного зверя”.

16. Доріан вирішив змінити своє життя, стати кращим.
- Чому навіть після спроб змінитися в кращу сторону портрет кращим не ставав?
Все, що робив Доріан, не для добра інших людей, а для змін на портреті. Хіба можна це назвати добром. З іншої сторони, за все, що скоїв в житті, рано чи пізно, треба заплатити. А Доріан хоче це „змити” з своєї душі добрим вчинком. А куди подіти все попереднє життя. Жодної сторінки з книги життя не вирвати, і за кожну треба відповісти. Отже тепер портрет – це нагадування про все скоєне.

17. – Чому Доріан порізав портрет?
„ Против него есть одна - и то слабая – улика – портрет. Так надо уничтожить его!”
„ Портрет этот – как бы его совесть. Да, совесть. И надо его уничтожить”.
„Он убьет прошлое и, когда умрет прошлое, Дориан Грей будет свободен!”
„…когда прекратятся эти зловещие предостережения, он вновь обретет покой”

18. Чому Доріан ріже портрет, а сам падає мертвий?
Хіба може жити тіло без душі? Він не портрет різав, а власну душу. Він сам сказав, що порізати портрет – це все рівно, що вбити його самого. З другого боку, ще жодній людині не вдалося почати життя спочатку. Тай, рано чи пізно, Доріан мусів заплатити за все. Можна вину звалити на когось про людське око, але є інший суд, від якого не сховається ніхто. Тому справедливо, що краса повертається на портрет, а потворність до свого власника – Доріана.

І лише одне питання не дає спокою: чому не виникає ненависть до Доріана, а лише жалість?

(На протязі уроку учні записують в зошити те, що виділено жирним курсивом).

Зверніть увагу на свої записи в зошиті і спробуйте зробити висновок.
- Який вплив мав портрет на життя Доріана?
- Чи хотілось би вам отримати такий дарунок долі – портрет, який подарує можливість жити у власне задоволення?
- Чи змінилось би тоді ваше життя?


Тема . Підсумковий урок за романом Оскара Уайльда „Портрет Доріана Грея”


Контрольні питання
1. Коли Безіл розповідає лорду Генрі про знайомство з Доріаном Греєм, він говорить: „Я смутно предчувствовал, что судьба готовит мне необычайные радости и столь же изощренные мучения”. Чи справдилися ці передчуття Безіла Холуорда? Яка радість і які муки повязані із Доріаном?
2. Чому Безіл боявся знайомства Доріана з лордом Генрі?
3. Яка мрія виникла у Доріана під впливом слів лорда Генрі? Коли він зрозумів, що вона стала реальністю? Чи зрозумів Доріан свою помилку?
4. Як на протязі твору змінюється образ портрета? Чим він був для Доріана?
5. Які ідеї лорда Генрі формують характер Доріана Грея?Чому, розуміючи, що вони жорстокі, Доріан не може від них відмовитися?
6. Чому ідеї лорда Генрі перемагають те світле начало, яке є в Сібілі Вейн, Безілі Холуорді?
7. Чому зло, яке приносить в життя інших Доріан, залишається безнаказаним?
8. Чому портрет Доріан рішився показати Безілу? За що вбив художника?
9. Чому, порізавши портрет, Доріан вбив себе?
10. „Из него можно вылепить, что угодно: сделатьего титаном или – игрушкой” .Що зробив із Доріана лорд Генрі7
11. Чи можна сказати, що життя Доріана – це відбиток життя лорда Генрі?
12. Чому збувається мрія Доріана, а словаГаррі про те, що молодих і красивих більше люблять і поважають – ні?
13. Яке відношення викликає у вас Доріан? Чи можна це почуття назвати ненавистю?
14. Поступки яких літературних героїв нагадує вам Доріан Грей?
15. Моральним чи аморальним ви би назвали роман „Портрет Доріана Грея”?
16. Назвіть елементи роману, які свідчать про нього, як про детективний роман, ідеологічний, інтелектуальний?

Домашнє завдання
Підготуватися до письмової роботи – твору на одну із тем (за вибором учнів).
1. Доріан Грей – відголосок мелодії лорда Генрі.
2. Доріан Грей – глядач власного життя.
Рубрики:  Конспекты

Метки:  

Доріан Грей - відголосок мелодії лорда Генрі

Среда, 07 Апреля 2010 г. 19:41 + в цитатник
ТЕМА: Доріан Грей – відголосок мелодії лорда Генрі.

Галерея портретів. З епохи Відродження посміхається до нас Джоконда, Незнайомка із глибини віків чарує своїм поглядом,...... . А що сталося з тими людьми, які позували великим художникам? Від їхньої краси тільки й залишилися портрети, а самі вони канули у вічність, як писав Омар Хайям, перетворилися у глину. То що варта краса, якою наділяє людину Бог? Вона – тільки миттєвість порівняно із вічним мистецтвом, і тільки в ньому може залишити свій слід. Красу зовнішню – на портретах, в скульптурах, багатство душі в поезії, прозі, у звуках музики.

Музика . Вона проходить крізь століття і знаходить відголосок в наших душах. Кожен виконує її так, як розуміє, кожен по-своєму. І хто знає, чи саме такою була та музика у хвилини, коли натхнення торкнулося генія. Лише він сам міг зіграти її так, як задумав. А інші, нехай і геніально виконують, зате вкладають в гру власну душу, але не авторову. От і виходить, що кожен творить щось своє, навіть якщо і прагне просто зіграти чиюсь, не власну мелодію.

Так буває і з словом, думками, фразами. Вони западають нам у душу, і вже ніщо не може стерти їх із нашої пам’яті. Вони здатні навіть змінити наше життя, адже слово може підтримати нас у скрутну хвилину, воно ж може і вбити.

Сьогодні ми поговоримо про те, як ці проблеми розглядав у своєму філософському романі Оскар Уайльд. „Портрет Доріана Грея” – це твір, який залишив глибокий слід в душах не одного покоління. Він заставляє душу здригнутися, і забути враження від нього неможливо. Надто легко все дається Доріану, йому можна навіть позаздрити, але водночас ніхто не хотів би опинитися на його місці. Не все так просто у його житті, як здається спочатку. Коли зроблено перший крок назустріч спокусі, зупинитися дуже важко. А коли ще поряд опиняється така людина, як лорд Генрі, то і неможливо.

Хто ж винен у тому, що здійснення заповітної мрії Доріана Грея не принесло йому задоволення? Чому життя, наповнене лише здійсненням забаганок, закінчилося самознищенням? Чому Доріан відмовився від тих, хто міг би врятувати, і пішов за тим, хто підштовхував до прірви? Відповіді на ці запитання знайти не так вже і важко у творі. Набагато важче уявити себе на місці Доріана і відповісти на запитання, а чи зміг би я відмовитися від дружби з такою цікавою людино, як Гаррі. В чому ж секрет привабливості цієї персони?

Коли лорд Генрі говорить про вплив однієї людини на іншу, з’являється фраза: „ Він стане відголоском чужої мелодії”.

-Відголоском чиєї мелодії став Доріан? Яка це мелодія? Чи розумів лорд Генрі, що він і стане тією мелодією, яку спробує зіграти Доріан?

Сам того не помітивши, Доріан з першої ж зустрічі попав під вплив лорда Генрі. Про це ще до їхнього знайомства здогадувався Безіл Холуорд. Він не хотів навіть називати імені юнака, портрет якого він малював. Художник розумів, що їх спілкування не принесе нічого доброго, що Гаррі просто забере у нього Доріана і поведе за собою , а це все рівно, що погубить. Занадто велика сила у тих пагубних ідеях, які злітають з уст лорда Генрі.

- Що в Доріані Греї зацікавило лорда Генрі?

Коли Гаррі зайшов у майстерню Безіла Холуорда, він побачив портрет красивого юнака. Відразу назвав його Нарцисом, тому що, на його думку, така красива зовнішність може бути тільки у людини, яка ніколи ні над чим не задумується”. „...справжня краса зникає там, де появляється натхнення. Високо розвинений інтелект вже сам по собі деяка аномалія, він порушує гармонію обличчя” . Гаррі переконаний, що людина може бути або красивою, або розумною. Поєднання цих якостей в одній людині неможливе.(Цікаво, до якої категорії належить сам Гаррі). Отже Доріан, судячи з портрету, „безмозглое и прелестное Божье создание... он никогда ни о чем не думает”. Саме така людина потрібна лорду Генрі : вона сліпо повірить у все, що він скаже , не задумуючись піде за ним на край світу, забуде, коли це йому буде вигідно, про існування всіх інших людей, які її люблять і можуть врятувати від таких, як Гаррі. Але лорд Генрі навіть не здогадувався в цей момент, що його учень не тільки буде обожнювати свого злого генія, а й піде набагато дальше, ніж він сам, і стане монстром, на руках якого буде кров тих людей, які його любили і бажали йому тільки добра.

-Яка мрія виникає у Доріана Грея під впливом слів лорда Генрі? Коли Доріан зрозумів, що вона стала дійсністю? Чи зрозумів Доріан свою помилку?

„Красота – один из видов Гения”. Значить, Доріан Грей – геній від природи, і не треба прикладати ніяких зусиль. Хіба не вигідно? Але будуть проходити роки, краса в’янутиме, а з ними пройде і геніальність, люди вже не будуть ним захоплюватися, як раніше, не прощатимуть йому його провини. А перемоги будуть настільки мізерними, що здаватимуться гіршими від поразок. Ці думки вражали Доріана, як музика. В цих словах було „ коварное очарование”. Лорду Генрі вдалося зачепити в душі Грея ті таємні струни , які породили мрію: якби старів портрет, а Доріан залишався завжди молодим. За це він тепер готовий душу віддати.
Доріан навіть уявити не міг, що його мрія стане реальністю. Вперше він помітив зміни на портреті, коли жорстоко поступив із Сібілою Вейн. Тепер він став глядачем власного життя. Не дуже приємно жити, коли тобі в душу дивиться твоя власна совість, причому погляд її нестерпний.
Після першої зміни на портреті Доріан зрозумів, що припустився помилки, яку він постарається виправити. Але навіщо виправляти помилки, якщо поряд є лорд Генрі, який схвалює все, що ти зробиш, буде захоплюватися тобою. Хіба це не вигідніше ніж терпіти муки совісті? „ Настало время делать выбор. Вечная молодость, неутомимая страсть, наслаждения утонченные и запретные, безумие счастья и еще более исступленное безумие греха – все будет ему дано, все должен он изведать. А портрет пусть несет бремя его позора – вот и все. Наблюдать этот процес будет истинным наслаждением”. До кінця життя Доріан так і не усвідомив, що за все рано чи пізно треба відповідати.


- Чому ідеї лорда Генрі перемагають те світле начало, яке є в Сібілі Вейн, Безілі Холуорді?

Коли Доріан познайомився із лордом Генрі, він відразу майже забув про існування Безіла Холуорда. Можливо, це сталося тому, що морально Гаррі виявився сильнішим. Безіл боготворив Доріана, адже той давав йому натхнення, і художник, хоча і боявся цього почуття, але невільно піддавався впливу лорда Генрі. „Я смутно предчувствовал, что судьба готовит мне необычайные радости и столь же изощренные мучения”, - так розповідав про знайомство із Доріаном Безіл. А із лордом Генрі вийшло навпаки. Це Доріан готовий був іти за ним, куди завгодно, тому що з Гаррі набагато простіше: він будить в душі Доріана нові думки і почуття. Грей усвідомлює, що все, сказане лордом, лякає його, але і відмовитися від цих ідей в нього не вистачить сміливості. А художник нічого нового не відкрив для Доріана, лише продовжував вірити в його порядність, чесність і закликав його совість до відповідальності. Коли Безіл зрозумів, що Доріан попав під вплив Гаррі, він майже відійшов в сторону, зрозумів, що третій лишній. І все ж, коли він зрідка появлявся в житті Доріана, той хапався за нього, як за соломинку, тому що усвідомлював, що Холуорд та людина, яка вірить в нього, не зважаючи на слухи, вчинки. Але тут же поряд з’являвся Гаррі і Доріан моментально забував про Безіла. І все ж картину він насмілився показати тільки художнику. Спочатку, можливо, була надія, що Безіл зрозуміє і простить. Потім сам портрет внушив Доріану ідею вбивства художника, адже це він створив картину, на якій відображалося падіння Грея, картину, яка стала його совістю, його мукою, його манією. Чи усвідомлював у той момент Доріан Грей, що зображення на картині не залежить ні від кого, окрім нього самого? Напевно ні. Адже лорд Генрі вже навчив його у всьому звинувачувати кого завгодно, тільки не себе, А собою пишатися гордитися і жити лише задоволенням власних потреб.
З Сібілою Вейн було складніше. Про знайомство із нею Доріан розповідав настільки захоплено, що Гаррі відразу зрозумів, що у нього появилася суперниця. „Ваш голос и голос Сибилы Вейн мне не забыть никогда. Я слышу ваши голоса.” Значить тепер вони на одному рівні для Доріана. „Сибила Вейн для меня святая! Я уже не могу жить без нее! Если бы вы знали, как я ее обожаю! Как непохож был Дориан на того робкого, застенчивого мальчика… существо его раскрылось, как цветок… Душа вышла из тайного убежища, и желание поспешило ей навстречу”. Але причиною цього був не Гаррі. „Доверие Сибилы обязывает меня быть лучше. Когда Сибила со мной, я стыжусь всего того, чему вы Гарри научили меня и становлюсь совсем другим. Да при одном прикосновении ее руки я забываю вас и ваши увлекательные но отравляющие теории”. Після цих слів лорд Генрі зробить все, щоб його іграшку – Доріана у нього не забрав ніхто. Він вже навчився грати на струнах самолюбства Доріана. „Вы меня всегда будете любить. В ваших глазах я – воплощение всех грехов, которые у вас не хватает смелости совершить”. І тепер вже Доріан докладе максимум зусиль, щоб довести Гаррі, що йому всі гріхи підсилу. Він образить Сибілу, портрет йому підкаже, що поступок його жорстокий і буде прийнято рішення попросити у Сібіли пробачення , але хіба не краще гордитися тим, що через кохання до тебе жінка покінчила життя самогубством. І Доріан просто забуде про цей випадок. Це вона сама зробила вибір, при чому тут він. Для совісті так легше.

-Гаррі говорив, що в близькі друзі він вибирає людей красивих, в приятелі – людей з хорошою репутацією, ворогів заводить тільки розумних. А хто для лорда Генрі Доріан?

Доріан красивий. Значить, він мав би бути другом лорду Генрі. Та чи можна назвати другом того, хто підштовхує тебе до прірви. Скоріше друг – той, хто допоможе у скруті. Але Гаррі вірить, що нічого поганого не робить. Він вважає, що лише допомагає Доріану знайти себе у житті, робить його світ цікавішим, безтурботним. Адже він і не здогадується про існування портрету, про те ,що Доріан вже не тільки слухає мелодію його слів, а й починає створювати свою, значно жорстокішу музику. Це у лорда Генрі все закінчується словами, а Доріан все це втілює в життя. Страждає, мучиться, але відмовитися від спілкування з Гаррі не вистачає сміливості.
Слово „приятель”, напевно, походить від „приємно”.Лорду Генрі приємно, що знайшлася людина, яка ловить кожне його слово, прислухається до його думки і не знаходить в собі сил відмовитися від того, що відкрито вважає пагубним. Але чи приємне це спілкування для самого Доріана? Спочатку йому було дійсно цікаво. Та дуже швидко він зрозумів, що це пастка, з якої важко вирватися. Коли він залишається наодинці із собою, розуміє, що це треба зробити. Але, як тільки появляється Гаррі, Доріан перетворюється в безвольну істоту, яка сліпо наслідує свого учителя. Лорд Генрі проголошує фрази, які ніби паралізують волю Доріана. Хіба не приємно вважати себе генієм тільки тому, що природа наділила тебе надзвичайною красою? Хіба не приємно після слів Гаррі про гріхи доводити, що ти здатний вчинити любий із них? Хіба не приємно усвідомлювати, що за твоє кохання віддано життя? Це легше, ніж терпіти муки совісті. Хіба не лестить самолюбству Доріана фраза: „Вы тот человек, которого наш век ищет..., и боится, что нашел”? Та чи приємно потім залишатися наодинці із портретом, з якого дивиться на тебе не усміхнене обличчя Гаррі , а твоя потворна душа. Такого і ворогу не побажаєш.
На початку знайомства Гаррі сказав про Доріана: „ Не все ли равно, какая судьба ему уготована”. А так не говорять ні про друзів, ні про приятелів.

-Хто кому більше потрібен: Доріан лорду Генрі чи навпаки?

Вони, як дві сторони однієї медалі, не можуть існувати один без одного. Для Доріана потрібен лорд Генрі тому, що з перших хвилин їх спілкування він відчув, як в його душі пробуджувалися незнані досі почуття. Саме під впливом слів Гаррі зародилася мрія Доріана, пов’язана із портретом. Лорд Генрі настільки переконливо говорив, що Грей навіть розуміючи, що слова і думки Гаррі страшні , не міг їм протистояти. Лорду Генрі вдавалося робити так, що на місці страху появлялася готовність до гріхів, на місці сумнівів – впевненість у тому, що, як би він не вчинив, все буде правильно, навіть якщо суспільство засудить. Замість мук совісті звучали заспокійливі слова Гаррі, які породжували гордість за свої негідні вчинки. Поряд із Гаррі можна було жити у власне задоволення, і не задумуватися, що відчувають люди, які живуть поряд. На перший погляд, так жити набагато простіше. Та існує ще портрет, який не відпускає думки Доріана на волю.
Лорду Генрі Доріан цікавий як людина, яка ловить кожне його слово, не заперечує, як це робив в свій час Холуорд; готовий втілювати ідеї в життя. Хіба для вчителя не потрібен саме такий учень? Але чи можна назвати його справжнім учителем, якщо Доріан заслуховується проповідями, а портрет не показує лорду. Значить не довіряє. А може просто боїться осуду з боку учителя? Та лорд Генрі скоріше всього і не осудив би. Адже Доріан майже зізнався йому, що вбив Холуорда, а Гаррі не повірив. Напевно страшно усвідомлювати, що під впливом твоїх ідей виростає вбивця. Вчитель – це людина, яка у великій мірі відповідальна за те, яку мелодію життя зіграють його учні.


-Гаррі говорив: „ Я повинен допомогти вам пізнати самого себе”. Яким же з точки зору лорда Генрі був Доріан?

Коли лорд Генрі побачив обличчя на портреті, він назвав натурщика, імені якого він не знав, Нарцисом, тобто самозакоханим, не здатним думати, аналізувати. Після знайомства з Доріаном, бесіди про красу юнака він отримав підтвердження, що Доріан такий і є. Появляється ніби два Доріани: один - той, якого знає Холуорд, другий – той,що невідступно слідує за лордом Генрі. Для Гаррі цікавий той Доріан, який, дізнавшись про смерть дівчини, в яку він ще вчора був закоханий, цілий день проведе у розвагах із лордом Генрі; той, в якого вирветься крик радості, коли на полюванні буде вбитий брат Сібіли; той, хто не звинувачує себе через те, що всі, хто колись спілкувалися з Доріаном, тепер проклинають його. Для лорда Генрі це і означало пізнати самого себе: навчити не задумуватися над вчинками, не боятися гріхів, не звинувачувати себе ні в чому, прощати собі все тільки тому, що красивий.

-„Говорити з цим юнаком було всерівно, що грати на рідкісній скрипці”. Так вважав лорд Генрі. Чому грати на скрипці, а не слухати гру на скрипці?

Дійсно, Доріан подібний на рідкісну скрипку, тому що наділений від природи рідкісною красою.Але у скрипки не тільки зовнішній вигляд красивий, вона повинна звучати по-особливому, і тоді її називають рідкісною. Та звучання скрипки в великій мірі залежить і від майстерності виконавця. Лорд Генрі живе у світі своїх особливих думок , які заворожують інших, міняють погляди людей, стиль життя. Значить, він творить свою мелодію, грає на струнах душі інших людей, від нього в великій мірі залежить, якою буде ця мелодія.
Слухати ж гру на скрипці означає просто споглядати пасивно, як живуть інші, не вмішуватися в чуже життя. Такий спосіб життя лорду Генрі не підходить.
Лорд Генрі не врахував того, що він почав грати на цій скрипці, а скрипка вийшла з-під його контролю і почала грати свою зловісну музику, яка віддалено нагадувала його колишню, на перший погляд, таку безневинну мелодію

-„ З нього можна виліпити все, що завгодно, зробити його титаном, або іграшкою”. Так що ж виліпив лорд Генрі: титана чи іграшку?

Звичайно, кожному хочеться зробити в житті щось таке, чим би захоплювалися люди. Але лода Генрі не можна назвати людиною з традиційними поглядами. Скоріше всього, Доріан цікавий для нього як іграшка, як піддослідний. Цікаво, що Грей прислухається до його порад, Цілком забуває про Безіла, Сібілу, тих, хто позитивно на нього впливали. Але лорд Генрі не цікавиться тим, що робиться в душі його „іграшки”. Адже на Доріана неабиякий вплив має портрет. Здавалось би, інший на місці Доріана задумався б над тим, як зробити, щоб портрет не змінювався і постарався б життя своє зробити чистішим. Та чи можливо це допоки поряд буде лорд Генрі. Портрет в сукупності з Гаррі зробили свою чорну справу і „іграшка” перетворилася в „титана”, злого генія.

-„ Лорд Генрі вирішив, що йому слід стати для Доріана тим, чим Доріан, сам того не помітивши, став для художника”. А в чому різниця впливу?

Коли Безіл Холуорд розповідав лорду Генрі про знайомство з Доріаном, здавалося, що видає якусь свою таємницю, з якою боїться ділитися із другом, тому що знає, що ні до чого доброго це не приведе. Тай саме знайомство було незвичне. „Глаза наши встретились, и я почувствовал, что бледнею. Меня охватил какой-то инстинктивный страх, и я понял: передо мной человек настолько обаятельный, что, если я поддамся его обаянию, он проглотит меня всего, мою душу и даже искусство”. І все ж Безіл Холуорд наскільки міг опирався цьому впливу. Тай Доріана не назвеш таким наполегливим, як Гаррі. Після знайомства із Доріаном у художника появилося натхнення, якого до цього часу він ніколи не відчував: в пейзажі він бачив диво, якого ніколи раніше не помічав, в портреті Доріана була відбита не лише краса натурщика, а й душа самого митця. Але цей вплив на художника підсвідомий. Доріан ніколи не ставив собі за мету змінити життя чи думки Безіла, привертати до себе його увагу, підчиняти його собі. А лорд Генрі поступає саме так. Він нав’язує свою ідеологію, свою дружбу і робить це цілком свідомо. І життя для Доріана стає пеклом. Чи не став лорд Генрі тим, хто забрав душу Доріанову?Адже мрія-спокуса появилася під впливом його слів, і кожного разу, як тільки Доріан давав собі обіцянку покінчити з цією дружбою, Гаррі появлявся і не давав це зробити.

-Хто на вашу думку страшніший для суспільства лорди Генрі чи Доріани?
Страшні обоє. Але чи став би Доріан злочинцем, якби його життєвий шлях не перетнувся із шляхом лорда Генрі? Значить, за все, скоєне Доріаном Греєм, має нести відповідальність його учитель? І так ніби неправильно, він же не вчив його вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Хто ж тоді має відповідати?
Генрі говорив: „Что пользы человеку приобрести весь мир, если он теряет… собственную душу”. Чи не вклав в ці слова лорд Генрі своє розуміння того, що сталося із Доріаном?Він не тільки Грея навчив безвідповідально відноситися до слів і вчинків, але і сам так робить? Та чи повинен він відповідати? Доріан - не дитина. Він сам обирав свою дорогу, Гаррі лише підказував, але не заставляв нічого робити. Він не малював портрет, не ображав Сібілу, не вбивав Холуорда, не заставляв Алана Кемпела знищувати тіло вбитого художника. Все це справа рук Доріана. За це і поплатився Грей: порізав портрет, а вбив себе. І все ж , як би не хотілося їм обом звалити вину на когось іншого, винні обоє. Кожен, хто бере під свою опіку когось, відповідальний за того, кого виховує. Лорд Генрі був теоретиком, Доріан його ідеї втілював в життя. І хоча це тільки слова, та такі, як лорд Генрі – страшніші: вони нівечать життя іншим людям, тим, в кого воля слабша , хто піддається впливу, а значить і відповідати вони повинні разом.

- Диспут по фразах лорда Генрі
Учні отримали завдання знайти в тексті продовження висловів лорда Генрі і подумати над їх змістом.
1. Молодость – единственное богатство,… которое стоит беречь.
2. Женщины не бывают гениями,.. они декоративный пол.
3. Поверхностными я считаю тех,.. кто любит раз в жизни.
4. Влюбленность начинается с того, что человек обманывает себя,.. а кончается тем, что обманывает другого. Это принято называть романом.
5. Мужчина может быть счастлив с какой угодно женщиной,.. если только он ее не любит.
6. Люди неэгоистичные… бесцветны.
7. Слишком коротка жизнь, чтоб брать на себя… бремя чужих ошибок.
8. Совесть и трусость в сущности… одно и то же.
9. Интереснее всего люди… без принципов.
10. Кто к жизни подходит как художник,.. тому мозг заменяет душу.
11. Душа есть только у искусства,.. а у человека ее нет.

Спробуйте знайти серед цих фраз оправдання вчинкам Доріана.

Зародження мрії -1. Відношення до Сібіли – 2,3,4,5. Відношення до Безіла – 6,7.

Лорд Генрі сказав Доріану: „Вашим искусством была жизнь. Вы положили себя на музыку.” Чи однакову „музику життя зіграли лорд Генрі і Доріан?
„Музика” лорда Генрі заворожуюча, чарівна, на перший погляд , але вона губить душу. „Музика” Доріана віддалено нагадує мелодію Гаррі, але своєрідне оранжування, в яке Доріан вплітає акорди зради, вбивств, втрати всього святого, принижень, знущань... І така музика вже не зачаровує, а лякає.

Висновок

Ми всі - відголоски тих людей, з якими спілкуємося, тому що переймаємо думки і погляди інших людей, запам’ятовуємо фрази, які нас вражають, зберігаємо в пам’яті обличчя тих, хто нам сподобався, підсвідомо повторюємо жести і погляди своїх батьків, дідусів і бабусь. Ми співаємо ті пісні, які чули з дитинства, живемо спогадами про своїх рідних, гордимося заслугами попередніх поколінь свого роду. Це значить, що ми є відголоском тих „мелодій”, які творили наші предки, які звучали на уроках в школі, якими ми захоплювалися, спілкуючись із своїми друзями.І зі всього цього ми вибираємо ті акорди, які здаються нам найкращими і творимо свою „музику життя”
Важливо в житті не тільки стати відголоском чужої мелодії, а й створити свою неповторну музику. Але нею можуть захопитися інші, і тоді вже і ти будеш відповідальний за те, яку мелодію зіграють твої послідовники.

Домашнє завдання: підібрати цитати про вплив портрета на Доріана Грея.
Рубрики:  Конспекты

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

Місто моєї мрії

Среда, 07 Апреля 2010 г. 19:36 + в цитатник
Місто моєї мрії

«Под небом голубым есть город золотой…»
Ця нестаріюча ірландська балада у виконанні Гребенщєкова стала для мене і колисковою, яку часто мені наспівував тато, і першою сторінкою в моїй книзі мрій…
Місто під небесами, місто моєї мрії, зароджувалося у моїх думках і виростало разом зі мною. Його не знайдеш на жодній карті, на жодному глобусі, воно не позначене в жодному атласі. Та все ж воно є, воно живе в моїх мріях. На згадку спадають слова: «Якщо вже мріяти, то бодай ні в чому собі не відмовляти». Тому моє місто Мрії особливе, воно не подібне на будь-яке інше. Воно вмістило в собі частинки інших славетних міст світу. Як і кожне містечко, чи маленьке село, чи багатомільйонний мегаполіс, воно має серце і свою душу. Серце – це центр міста, а душа – це його дух, його настрій.
До центру ведуть вузенькі, схожі до львівських, вулички, переповнені маленькими затишними кав’ярнями. Є й інший шлях: водними каналами на гондолах можна мандрувати і милуватися старовинною архітектурою. На мить тобі здається, що ти у Венеції.
Незабаром ти потрапляєш на широку алею, де граються діти, на роликах і скейтбордах катаються підлітки, прогулюються прохожі: хто з парасольками у руках, хто з собачкою на поводку, пари молоді та літні, всі різні, але однаково щасливі. Молоді люди сидять на лавочці, грають на гітарі, співають задушевну пісню. По краях алеї стоять ліхтарі, які завжди випромінюють зелене світло, що означає «рух вперед».
Алея веде до великої площі, на якій височіє храм мистецтва – театр. Навпроти – величезна кількість сходинок, що веде до Статуї Надії, на яку люди пов’язують свої стрічки мрій. Це місце для мого міста – священне.
Навколо міста вирує його душа. Шум водоспадів, зелень лугів та рівнин, на яких пасуться маленькі ягнята, а пастухи грають запальні мелодії на волинці. Це нагадує часи старої Ірландії. На пагорбах видніються старовинні замки, які вже століттями хоронять таємниці та загадки. Тут завжди людно. Коли туристи потрапляють сюди, їх переповнює дух дивності, аура минулого, вони забувають про проблеми сьогодення. Вони поринають в полон своїх спогадів, мрій, сподівань на диво, навіть на мить здається, ніби перед тобою пробіг казковий одноріг.
Щоб потрапити в це місто, люди використовують повітряні кулі, з висоти польоту яких ти маєш можливість побачити всю красу і неповторність мого міста.
Напевно, багатьом це здаватиметься нереальністю, утопією. Але ж мрії – це є те, чого кожному з нас бракує в буденній дійсності. І наблизитись до них – це справа часу, волі, бажання. А, можливо, серед них є такі, які не варто втілювати в реальність. Нехай вони залишаються з вами як надія на звичайне диво, як іскра, що запалює вогник життя.
Сербіна Анастасія
учениця 10 класу
Рубрики:  Творчість учнів

Метки:  

Співаков, Синявська

Среда, 07 Апреля 2010 г. 19:04 + в цитатник
Это цитата сообщения nataliakarelina [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Спиваков, Синявская, Магомаев


























Настроение сейчас - чудесное
Рубрики:  Музика

Метки:  

Самотність

Среда, 07 Апреля 2010 г. 17:39 + в цитатник
Самотність – великий біль людини.
Говориш – не розуміють.
Питаєш – не відповідають.
А для душі душа потрібна.
Тепло потрібне. Ніжність...
Коли відчуєш себе самотнім, згадай,
Що в полях дозрівають цілі моря зернин;
Що у сонячних променях купаються океани квітів;
Що мільйони людей плекають для тебе думку і слово;
Що матері народжують дітей;
Юнаки цілують закоханих дівчат;що навколо тебе дихає і пружиться всесвіт;
Ллються ріки, співають пташки, шелестять дерева;
Що всіма тривогами і радощами віку настоюється вода в лісових криницях...
Згадай, згадай...
Нічого не забудь
Олексій Довгий
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  

Былина

Среда, 07 Апреля 2010 г. 17:35 + в цитатник
« Сказка – ложь, да в ней – намек, добрым молодцам урок».
Ну а былина? Бывало ли былинное? Никто, нет, никто не знает, жил ли на свете Илья Муромец, Добрыня Никитич и Алеша Попович, сражались ли с многоглавым Змеем Горынычем да с бессчетной вражьей силой, бились ли с колдовскими чарами….
Вот ведь диво!
Были ли, не были, а стоят русские богатыри возле каждой детской кроватки, точно покой сторожат, точно подтверждают: «Да здесь мы, тут!»
Вглядывается малый человек в родные близкие лица. В бородатое, широконосое Ильи Муромца, который о палицу колючую облокотился. В лицо Добрыни Никитича, бородатое да улыбчивое, не зря и имя у него такое доброе – этот о пику оперся.
В безбородое и грустное Алеши Поповича – этот глаза затуманил, вдаль куда-то загляделся.
Хороши богатыри, святая троица русская, да ведь и четвертый есть – Микула Селянинович. Три Богатыря – воины-охранители земли родной, а Микула Селянинович боец особенный: воин-пахарь.
Пока тихо и вражьей силы нет, пашет он землю милую, хлебушек растит, чтобы малых деток накормить, богатырей-охранителей, да и самому поесть. А настанет лихая година, вынесет он меч-кладенец, и не будет удара страшней, чем его сеча.
Микула и за родину бьется, и за землю, и за продолжение ее, которое в зернах пшеничных таится.
Были ли герои?
Да пустой вопрос.
Были, коли в лицо их люди знают.
Были, коли подвиги былинные и новым людям по плечу.
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  

Куінджі

Среда, 07 Апреля 2010 г. 16:51 + в цитатник
Это цитата сообщения -KRASOTA- [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Художник Архип Иванович Куинджи.Украинская ночь



Когда в 1876 году Куинджи показал на выставке передвижников свою «Украинскую ночь», газеты писали, что этот пейзаж совершенно убивает все другие находящиеся на выставке пейзажи.
Секрет воздействия картин Куинджи таился не только в поразительной иллюзии света. «Сами по себе луна и солнце, — писал Крамской,— не предмет для живописи». «Но,— говорил он о произведениях Куинджи,— глядя на такие картины, я могу сделаться лучше, добрее, здоровее».
Архип Иванович Куинджи
Украинская ночь. 1876
 (700x339, 23Kb)
В 1876 году Куинджи написал эту, непозволительно роскошную, Украинскую ночь. Восторженные воспоминания оставил о ней Михаил Нестеров: «Украинская ночь Куинджи, перед которой была все время густая толпа совершенно пораженных и восхищенных ею зрителей. Она даже в отдаленной мере не была тогда похожа на изменившуюся за много лет теперешнюю олеографическую картину этого большого мастера».
>>>>>>>
Рубрики:  Живопис

Метки:  

Гойя

Среда, 07 Апреля 2010 г. 16:49 + в цитатник
Это цитата сообщения Александр_Ш_Крылов [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ГОЙЯ КАПРИЧОС полная "Сюита офортов на причудливые сюжеты"



Пережитый Гойей в конце 1790-х годов душевный кризис усугубляется потерей слуха в результате тяжелой болезни. Обличительная сила его творчества находит воплощение в знаменитой графической серии «Капричос» (1798), включившей в Гойю в число крупнейших мастеров мирового графического искусства. В формах трагического гротеска он выступает против мира зла и мракобесия, фанатизма и невежества масс, нравственных пороков общества. В многослойную струну «Капричос» вплетены отзвуки политической карикатуры Французской революции, народного испанского лубка, демонология средневековья и сатирические традиции испанской литературы «золотого века».


 (337x480, 86Kb)

"Автопортрет"
Судьба серии «Капричос» трагична, как трагична судьба и самого Гойи.

Первые зарисовки к этой серии художник создал в 1793 году. В это время вследствие перенесенной болезни, предполагают, что менингит, Гойя начинает терять слух. Но именно потеря слуха усиливает его зрительное восприятие. Он начинает острее чувствовать окружающий его мир и вдруг понимает, что окружающие его люди вовсе не те, за кого себя выдают.

Читать далее...
Рубрики:  Живопис

Метки:  

Красивые мелочи

Среда, 07 Апреля 2010 г. 16:46 + в цитатник
Это цитата сообщения -Изис- [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Мгновенья нашей жизни в мелочах.



То,что создает настроение,атмосферу и уют.Наши эмоции в предметах.

Читать далее...
Рубрики:  картинки

Метки:  
Цитата сообщения Leonsija

Я помню вальса звук прелестный

Цитата

Среда, 07 Апреля 2010 г. 16:35 + в цитатник
Файл удален из-за ошибки в конвертации Я помню вальса звук прелестный Д. Хворостовский



Романсы с полным правом называют песнями любви, т.к. именно любовь является причиной для создания многих из них. Музыка и тексты остаются, а вот имена создателей часто забываются и романс становится "народным".  У знаменитого и очень мелодичного романса "Я помню вальса звук прелестный" именно такая судьба, долгое время имя его автора было неизвестно широкому кругу слушателей и исполнителей. Но все же он есть, и это было единственное музыкально-поэтическое сочинение Николая Афанасьевича Листова и причиной тому стала счастливая любовная история.

Николай Листов был родом из Пскова из  богатой дворянской семьи, получил хорошее образование. Разные источники обладают разными сведениями о его юношеских годах: известно лишь то, что он был студентом юридического факультета то ли Петербургского, то ли Рижского университета. В годы учебы он страстно увлекался театром и принимал участие в любительских спектаклях. В 1898 году Листова  за участие в студенческих волнениях отчисляют из университета и он возвращаеся домой в Псков, где с успехом играет в местном театре, часто исполняя роли, в которых по ходу действия приходится петь.

Но неожиданная встреча на одном из светских балов все перечеркнула: в 1904 году на сцене Народного театра появилась молодая актриса Александра Медведева, она-то и привлекает внимание Николая Листова. Он знакомится с ней, страстно влюбляется. Актриса отвечает ему взаимностью, влюбленные решают пожениться. Но против выступили родители Листова:  их сын, дворянин, красавец и провинциальная актриса - страшный позор для их рода! Надо было сделать выбор между любовью и деньгами. Николай Листов выбирает любовь и становится актером провинциального театра и мужем Александры Медведевой.

Встреча с Александрой Медведевой вдохновила Листова на создание замечательного романса – "Я помню вальса звук прелестный" (артист сам сочинил и музыку и слова). Написан он был спустя годы, в память о встрече на балу. Николай Листов написал всего один романс, но этого хватило, чтобы его имя навсегда было увековечено в памяти любителей русского романса. 

 

* * *

Я помню вальса звук прелестный
Весенней ночью в поздний час,
Его пел голос неизвестный,
И песня чудная лилась.

Да, то был вальс прелестный, томный,
Да, то был дивный вальс!

Теперь зима, и те же ели
Покрыты сумраком стоят,
А под окном шумят метели,
И звуки вальса не звучат…

Где ж этот вальс старинный, томный,
Где ж этот дивный вальс!

Владимир Первунинский Большой вальс

 

О дальнейшей судьбе Николая Листова удалось узнать на сайте Муслима Магомаева: "... в 1983 году Григорию Полячеку, создавшему в Петербурге музей эстрадного искусства, удалось документально доказать авторство Николая Листова. В Псковском театре в 20-е годы работал отец Полячека гримером. Его воспоминания и послужили основой статьи, помещенной в журнале «Музыкальная жизнь», где говорится о создании Листовым романса.  После 1917 года Листов много времени отдавал общественной работе, ставил спектакли и какое-то время занимал должность директора Псковского драматического театра им. А. С. Пушкина. Музыкальная школа, созданная им при хоровом обществе, существовала до Великой Отечественной войны, до оккупации города фашистами. Позднее Листов перешёл в Ленинградский дом ветеранов сцены, сыграв там свою последнюю роль. Там, в доме ветеранов сцены, в 1951 году он оставил театр, своего зрителя и этот мир…"


Метки:  
Комментарии (0)

Поиск сообщений в silvestrivna
Страницы: 31 ..
.. 4 3 [2] 1 Календарь