-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в silvestrivna

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 05.04.2010
Записей:
Комментариев:
Написано: 727


Цитата сообщения Жагуара

Мужской танец живта

Цитата

Среда, 07 Апреля 2010 г. 16:29 + в цитатник
Просмотреть видео
10891 просмотров
Мужской танец живота




Комментарии (0)

Казка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 22:15 + в цитатник
До чого схожа душа людська?
Пожалівши слабкого, людина стала людиною.
Оволодівши словом, стала не самотньою.
А заспівавши, взялася за руки з іншими людьми. Сильною стала. Чи не правда, вона стає все вищою?
Ніби злітає на крилах душі. У цих крилах багато пір’їн. Кольоровик, різьблених, прекрасних. Ніби що тут, перо як перо, трішки краще, трішки гірше, яка різниця!
Та ні! Велика різниця, ще й яка, коли мова заходить про крила душі.
Від кожної пір’їни залежить, вище душа злетить чи малим задовольниться.
Злетить у безмежжя чи тільки від землі відірветься...
Є в цих чарівних пір’їнах одне – неймовірно прекрасне.
Відливає голубим, бузковим, горить пурпуровим, оранжевим.
Пір’їна ця непомітна, та без неї душі важко злетіти.
А ім’я їй – казка
Казка душу зігріває, піднімає увись.
В казці те, чого не може бути, і все ж їй віриш.
Крутиться земна куля у чорному мороці, летить над лісом пухнастий сніг, тане, квітами світ покривається, а потім опадає жовте листя..
Тане час, відходять старі люди, та казки ніколи не відходять, залишаючись вічно чарівними. І одна із них особлива.
Про жар-птицю. Вночі прилітає вона, кормитися відбірним зерном і пити чисту воду. Хто її за хвіст упіймає, той щастя матиме.
Хто її за хвіст упіймає?
Не вірять у свої сили старики. Посміхаються, киваючи головами, дорослі.
І тільки діти вірять.
Виростуть і зловлять за діво-хвіст чарівну птицю.
Горять їх очі
Це їх душа парить у небі.
Почувши казку про чарівний меч маленька людина мріє, як вона виросте і візьме його в руки.
А казка про літаючий килим народить мрію літати. І вона вже уявляє собі, як летить а внизу пролітають сірі гори, звиваються ріки, парує земля.
І перехоплює дух, і хочеться кричати від захоплення, та так, щоб голос твій тебе обігнав і, облетівши простір, наздоганяв знову.
Людина летить над землею.
Вона у захваті, хоча летить поки що лише у мріях.
І серце її провалюється, і дух завмирає. Вона вже учасник майбутнього. Хоча ще не все розуміє і не все уміє. А це і є МРІЯ
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  
Цитата сообщения Anchen_XIII

Дюрер

Цитата

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 14:44 + в цитатник
Просмотреть видео
521 просмотров
Альбрехт Дюрер



.

Метки:  
Комментарии (0)

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:46 + в цитатник
Это цитата сообщения Leonsija [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

День памяти А.С.Пушкина



В 2 часа 45 минут пополудни 10 февраля (29 января по старому стилю) 1837 года не стало Александра Сергеевича Пушкина...

"Друзья, близкие молча окружили изголовье отходящего; я, по просьбе его, взял его подмышки и приподнял повыше. Он вдруг будто проснулся, быстро раскрыл глаза, лицо его прояснилось, и он сказал: "Кончена жизнь!" Я не дослышал и спросил тихо: "Что кончено?" - "Жизнь кончена", - отвечал он внятно и положительно.

"Тяжело дышать, давит" - были последние слова его. Всеместное спокойствие разлилось по всему телу; руки остыли по самые плечи, пальцы на ногах, ступни и колени также; отрывистое, частое дыхание изменялось более и более в медленное, тихое, протяжное; еще один слабый заметный вздох - и пропасть, необъятная, неизмеримая разделила живых от мертвого. Он скончался так тихо, что предстоящие не заметили смерти его.”

В.И.Даль

Белюкин Д. Смерть А.С.Пушкина

* * *

Нет, бил барабан перед смутным полком,
Когда мы вождя хоронили:
То зубы царёвы над мертвым певцом
Почетную дробь выводили.

Такой уж почет, что ближайшим друзьям —
Нет места. В изглавьи, в изножьи,
И справа, и слева — ручищи по швам —
Жандармские груди и рожи.

Не диво ли — и на тишайшем из лож
Пребыть поднадзорным мальчишкой?
На что-то, на что-то, на что-то похож
Почет сей, почетно — да слишком!

Гляди, мол, страна, как, молве вопреки,
Монарх о поэте печется!
Почетно — почетно — почетно — архи-
почетно, — почетно — до черту!

Кого ж это так — точно воры вора
Пристреленного — выносили?
Изменника? Нет. С проходного двора —
Умнейшего мужа России.

19 июля 1931 М.И.Цветаева

"3 февраля в 10 часов вечера собрались мы в последний раз к тому, что еще для нас оставалось от Пушкина; отпели последнюю панихиду; ящик с гробом поставили на сани; сани тронулись; при свете месяца я несколько времени следовал за ними; скоро они поворотили за угол дома; и все, что было земной Пушкин, навсегда пропало из глаз моих."

В.А.Жуковский 

Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:43 + в цитатник
Это цитата сообщения Ketevan [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

А.С.Пушкин-материалы о гибели поэта



 (568x699, 19Kb)

 (178x190, 11Kb)

СЕНСАЦИОННЫЕ ДОКУМЕНТЫ, СВЯЗАННЫЕ С ГИБЕЛЬЮ ПУШКИНА

9e7c0f917562 (350x466, 24 Kb)

Элла МАКСИМОВА
Время от времени в фантастически богатых российских государственных архивах происходят удивляющие самих архивистов открытия. Еще одно доказательство того, сколь глубок и неисчерпаем кладезь архивной памяти. К таким находкам относится выявленный - точное профессиональное определение - в Российском государственном военно-историческом архиве (РГВИА) том, одетый в зеленую кожу, с золотым тиснением: "Высочайше конфирмованные (утвержденные. - Э.М.) доклады по военно-судным делам. Февраль - апрель 1837 год". В нем - материалы, представленные Николаю I Генерал-Аудиториатом, высшим военным судом России, который ревизовал расследование дел, гражданских и уголовных, судами низшей инстанции. 1837 год. Да, конечно, - Пушкин, дуэль с Георгом Дантесом, бароном Геккерном (в бумагах - Геккерен). Это дуэльное дело никак не выделено среди прочих вечных российских сюжетов - лихоимство, пьянство, воровство. А что Пушкин, кто такой?! Рядовой дуэлянт в невеликом придворном чине камер-юнкера, посмевший преступить закон, запрещающий дуэли. В отличие от самого доклада резолюция царя известна. Но - по писарской копии. Где ее подлинник? На каком документе? Оказалось, на том самом докладе Генерал-Аудиториата после приговора, вынесенного судом Лейб-Гвардии Конного полка. Дантес-Геккерн служил в другом - Ее Величества Кавалергардском. Таков был общий порядок, дабы избежать пристрастности. Суд приговорил поручика Геккерна, дуэлянта, и подполковника Константина Карловича Данзаса, секунданта Пушкина, к повешению. Доклад никогда не публиковался. Наш корреспондент Элла Максимова беседует с ведущими специалистами РГВИА Владимиром Пономаревым и Наталией Шабановой.

вопрос: Как же был обнаружен доклад?

ответ: В архиве хранится большущий фонд Главного военно-судного управления Военного министерства с докладами Генерал-Аудиториата монархам. Сотни томов за многие десятки лет. Следуют друг за другом в хронологической последовательности. Алфавитных, пофамильных, "подсказок" в описях, увы, нет. Возможно, и по этой причине обращались к ним ученые, архивисты крайне редко. Этот том вовсе никто в руках не держал. А тут, в связи с проектом создания одного пушкинского сборника, решили на всякий случай пролистать несколько томов. И вот такое нас ждало везение.
Читать далее...
Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:37 + в цитатник
Это цитата сообщения ЕЖИЧКА [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

=СТРАННОЕ ЗАВЕЩАНИЕ ГОГОЛЯ=



 (577x699, 59Kb)
Он вообще странный, этот Гоголь. Вот и второй том своих «Мертвых душ» зачем-то сжег в последние дни своей жизни, когда ушел в длительную голодовку. Несправедливо поступил с читателем.
А его «Вечера на хуторе близ Диканьки»? Только за «словари» искристых украинских понятий в начале сборника можно было назвать Гоголя Писателем. Шедевральность этого произведения понимаешь не сразу – только прочувствовав жизнь. Потому что в них – сама жизнь. А многие школьники Николая Васильевича недолюбливают – понятие не созрело.
Но вернемся к завещанию. Оно появилось в 1845 году – за семь лет до смерти писателя (21 февраля 1852 года). И не случайно стало первым в «Избранных местах из переписки с друзьями». Когда читаешь его, кажется, что оно написано совершенно безумным человеком. Гоголь и был таким. Почти. Но завещание его трезвое как никогда. Разберемся, почему?
СМОТРЕТЬ ДАЛЕЕ...=
Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:31 + в цитатник
Это цитата сообщения Ryslanova [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

"Демонский полет — с небом гордая вражда". Дуэль.



http://slovo.ws/bio/rus/Lermontov_Mihail_Yurevich/518.jpg

По воспоминаниям Эмилии Александровны, вышедшей впоследствии замуж за родственника и друга детства Лермонтова, Ак. П. Шан-Гирея, Лермонтов был представлен ей, в числе прочей молодежи, в мае месяце 1841 года, по приезде в Пятигорск, и нисколько не ухаживал за нею, а находил особенное удовольствие — как она выражается — «me taquiner». «Я отделывалась, как могла, то шуткою, то молчаньем, ему же крепко хотелось меня рассердить; я долго не поддавалась, наконец это мне надоело, и я однажды сказала Лермонтову, что не буду с ним говорить и прошу его оставить меня в покое. Но, по-видимому, игра эта его забавляла, просто от нечего делать, и он не переставал меня злить. Однажды он довел меня почти до слез; я вспылила и сказала, что ежели б я была мужчина, я бы не вызвала его на дуэль, а убила бы его из-за угла в упор. Он как будто остался доволен, что наконец вывел меня из терпенья, просил прощенья, и мы помирились, конечно не надолго. Как-то раз, — продолжает Э. А., — ездили верхом большим обществом в колонку Карас. Неугомонный Лермонтов предложил мне пари a discretion, что на обратном пути будет ехать рядом со мною, что ему редко удавалось. Возвращались мы поздно, и я, садясь на лошадь, шепнула старику Зельмицу и юнкеру Бенкендорфу, чтобы они ехали подле меня и не отставали. Лермонтов ехал сзади и все время зло шутил на мой счет. Я сердилась, но молчала. На другой день, утром рано, уезжая в Железноводск, он прислал мне огромный прелестный букет в знак проигранного пари» («Русский Архив», 1889 г., кн. VI, стр. 315—316).

На одной из вечеринок в доме Верзилиных и произошла роковая ссора Лермонтова с Мартыновым, закончившаяся «вечно печальною» дуэлью.

Николай Соломонович Мартынов, отставной майор Гребенского казачьего полка, служивший раньше в кавалергардах, был товарищем Лермонтова по Юнкерской Школе и издавна находился в довольно коротких отношениях с поэтом. Лермонтов бывал в доме его родителей и, по-видимому, очень неравнодушно относился к сестре Мартынова, Наталье Соломоновне, которой посвящено стихотворение «Когда поспорить вам придется» (I, 93). Недолюбливала Лермонтова мать Мартынова, как-то писавшая своему сыну: «У него слишком злой язык и, хотя он выказывает полную дружбу к твоим сестрам, я уверена, что при первом случае он не пощадит и их».

Читать далее

Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:27 + в цитатник
Это цитата сообщения mila_daugherty [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Пленник красоты



 (600x462, 56Kb)
Сплетни преследовали Оскара Уайльда всю жизнь. «Что за скверная манера у людей говорить за твоей спиной то, что является чистой правдой», — отшучивался и острил по этому поводу писатель... Даже сейчас, по прошествии века, пересуды совсем заслонили его подлинную личность. Произведения гениального Уайльда почти не читают, зато его имя красуется на вывесках сомнительных баров, значится на постерах гей-парадов. Мечтал ли об этом писатель, посвятивший себя служению красоте? Хотя и об этом он давно написал, помните: «Пьеса была просто великолепна, а вот публика никуда не годилась».
Читать далее...
Рубрики:  Письменники і поети

Метки:  

Без заголовка

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:24 + в цитатник
Это цитата сообщения Софи_Марссо [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Еще один взгляд на дуэль Пушкина и Дантеса



Часть1

…В морозном марте 1837 года в открытых санях в сопровождении жандарма покидал непокоренную Россию недавний фаворит их величеств Жорж Дантес. Гордость полка и краса гвардии, озорная душа петербургских гостиных, неутомимый властелин мазурок и котильонов, баловень замужних дам и бессменный персонаж девичьих дневников… Ветер с Черной речки унес, развеял по российским просторам память о молодом французе...


…Он навсегда запомнил этот миг — Пушкин. Ослепительно белые зубы, кудри над вдохновенным лицом. Вот он жмет Дантесу руку, сильно, с чувством. И, кажется, только в лихорадочном бреду могла привидеться упавшая в снег фигура, расплывающееся на нем темное пятно, пальцы в крови — дуло пистолета и вечность выстрела…
 

 

 

 (699x506, 77Kb) 

…Он мечтал о подвигах, а стал убийцей, защищая честь и жизнь в честном поединке по законам своего времени — но разве это оправдание? Нет человека! Нет оправданий! И эхо выстрела на Черной речке докатывается до далекой Франции каждый день, год за годом.
Имя его — синоним цинизма и равнодушия — на века осталось нарицательным. Дантесами будут звать тех, кто посмеет очернять талант или поднять на него руку.
А если попробовать остановиться в этом гневе? "Несчастный спасшийся — не несчастнее ли?" — пророчествовал Александр Тургенев. Ведь даже убийцы в цивилизованных странах имеют право на адвоката, и, может быть, стоит посмотреть на события более чем 170-летней давности другими глазами? Хотя бы потому, что у Александра Сергеевича претензий к Дантесу не было. Все его претензии были адресованы голландскому послу — барону Геккерну. Именно его в последний, решающий раз Пушкин вызывал на дуэль, но статус посла не позволял барону встать к барьеру. Вместо него это сделал его приемный сын Жорж Дантес…


Читать далее...
Рубрики:  Литература

Метки:  

На що схоже небо?

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 12:02 + в цитатник
Чи помічали ви коли-небудь, на що схоже небо? Навряд. По-перше, тому, що люди куди-небудь поспішають, і їм ніколи блукати очима в височині. По-друге, якщо навіть хтось і подивиться вгору, то побачить небо лише таким, яким воно виглядає з першого погляду. А насправді, небо - своєрідна жива істота, яка, залежно від пори року і часу доби, перевтілюється у найнеймовірніші образи. Влітку, за ясної погоди, голубе небо нагадує щасливу дитину. А білі , легкі, як пух, хмаринки дуже схожі на безневинні усмішки, що раз у раз злітають з уст цього маленького янголятка. Восени, у нестійку погоду, небо зовсім інше. Тоді воно нагадує бурхливий і всемогутній океан, по якому, наче кораблі, пропливають похмурі хмари. А зоряне нічне небо! Яке воно величне, непорушне і спокійне. Тоді це Всесвіт, серед якого твоє життя виглядає дріб’язковим, не вартим уваги. І починаєш розуміти, що ти не цар, а лише частинка природи, і що ніякими відкриттями не досягнеш цієї величі. Але найбільше мені подобається нічне, але не тихе і спокійне, а ураганне небо. Тоді – це душа людини, життя якої несеться з швидкістю хмар, гнаних нестримним вітром, думки якої – неначе блискавки сліпучо-білі, незрозумілі нікому, повні енергії, життєвої сили і здатні розтрощити будь-яку перешкоду на своєму шляху.
(В . Мандзюк)
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  

Небо

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 11:59 + в цитатник
Небо. До нього людина підносить свій погляд.
Ось почав накрапати дощ, і перш ніж розкрити парасольку, Людина дивиться в небо. Ось, задумавшись, слідкує вона, як в небі летять пухнасті хмарини. Ось розглядає зоряне небо відшукуючи Чумацький шлях.
Ось злякано розглядає густі хмари, які розсікає блискавка.
Людина і небо, вони такі далекі один від одного. Людина і небо, вони такі близькі: адже небо, якщо добре подумати починається біля наших ніг.
Ось це повітря відразу над травою, цей простір над асфальтом, ця порожнеча над кущем – це все небо, таке саме як там на висоті.
Ми доторкаємося до нього кожної миті. Розмахуємо в ньому руками, поспішаючи на роботу. Дихаємо ним, нашим небом.
Та рідко думаємо про це.
І тільки дехто думає про це завжди. Не так вже й просто думати про небо.
Ще важче мріяти. Та є люди, які думають про небо, мріють про небо завжди.
Їх не упізнати при зустрічі на вулиці. Ні , їх не упізнати.
Вони, як і ми, дивляться на нього перед тим, як розкрити парасольку, вдивляються в зірки, лякаються блискавок, і задумливо розглядають хмари.
Вони такі, як усі.
І не такі.
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  

Анатолій Алєксін. Земля

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 11:57 + в цитатник
Що пізнає людина перш за все?
Ще не вміючи говорити, не навчившись розуміти?
Материне обличчяя. Яке буває так близько, коли вона кормить дитя своїм молоком. Біль. Голод.
І красу.
Чому маленький паросток життя, маленька людина, у свідомості якої світ тільки успів перевернутися і стати на ноги, тягнеться до ромашки, подібної на сонце?
Чому його долонька мне зелений листочок?
Чому він видає захоплений вигук розглядаючи крильця комашок ?Та тому, що дитинство ближче до природи ніж інші етапи людського життя.
Адже і мати – частинка природи.
І сама маленька людина – її частинка. А поки що вона самостійна, вона особливо близька їй.
В дитинстві багато відкриттів. Та головне серед них – про світ, який її оточує. Ось світлий метелик присів на рожеву квітку шипшини. Ось коло підніжжя травинки, подібної на велике дерево – тільки маленької -, клопочеться жук.
Ось коник-стрибунець – він тільки що скрипів своїм невидимим смичком, а тепер затих, вдивляючись в тебе бусинками насторожених очей.
Світ, виявляється, живий, навіть суха деревина глухо стогне, коли вдарити по ній палицею.
Світ живий і маленька людина, підростаючи, бачить, як сміється, як співає, як плаче і страждає цей світ, навіть якщо він мовчить.
Ще не усвідомлюючи себе, не знаючи рідної мови, маленька істота розуміє: є два шляхи у цьому світі.
Один – причиняючи біль тим, хто не може тобі відповісти.
Другий – жаліючи всіх, хто слабший.
Пожалівши, людина стає Людиною.
Рубрики:  Ліричні замальовки

Метки:  

Велике народжується великим

Вторник, 06 Апреля 2010 г. 11:52 + в цитатник
Велике народжується великим. Низьке, пусте, нікчемне, безплідне або ж народжує таке ж низьке, пусте, нікчемне. Велика ріка бере початок від малого струмка, і тільки бідна душа, напившись кришталевої прохолоди, зневажить його, кинувши в живородне лоно грудку землі, замість того щоб поклонитися.
Величезний дуб починається маленьким паростком, яким проклюнувся жолудь, і тільки пуста душа, помітивши маленьку жилочку життя, зможе втоптати її в землю кованим чоботом.
Два воїнства стоять один проти одного: велике і нікчемне. Два воїнства, дві сили: адже і в нікчемного є своя немала сила. Змагаючись з підлим, прикрим, велике стає величним. Тільки в боротьбі, тільки в битві утверджує воно себе.
Річка петляє крізь гори, обходячи крутизну і відшукуючи свою єдину дорогу. Дерева виростають, пригинаючись під натиском вітру.
Ні, життя непросте, воно не може бути рівним і гладким.
Життя – це горіння, а в вогні щось згорає.
Життя – це світло, а світло когось засліплює.
Життя – це боротьба, а в боротьбі має бути переможець.
Життя. В цьому слові немало значень. Життя квітки, якій відпущено на віку одне літо.
Життя птаха, який живе три весни.
Життя людини. І життя країни. Всі вони тісно переплелись. Хіба можемо ми жити без квітів, без пташиного співу?
А хіба проживемо без Батьківщини, без батьківського дому?
Правда, існують інші, подібні на дивні рослини - перекоти-поле, несе їх вітер, і немає ніде їм притулку.
Та навіть перекоти-поле несе вітром, коли воно вже померло, перетворилося у сухий клубок, відірвалося від землі.
Але це – нікчемне. А ми – про велике.
Так, виток ріки – в єдиному джерелі. Та силу і міць течія набирає лише тоді, коли зіллються в одне русло тисячі маленьких струмочків, і сотні невеликих річечок.
Дуб проклюнеться єдиним па росточком, та силу і міць він набере, лише розкинувши пишну крону, розметнувши могутнє гілля, а їх напуває коріння великого дерева.
Коріння дерева і притоки річки подібні.
Вони кормлять стовбур і річку.
А життя людини поїть його Батьківщина. Далека і близька, пісні і казки, небо і земля, подвиги і герої, предки і сучасники – все це коріння, притоки, які зливаючись в одне, перетворюються у велику силу.
Людина народжується і помирає не сама по собі. Народжує її мати. Живе вона з друзями, змагається з ворогами. А помирає, залишаючи Справу, яку підхоплюють інші
Людина подібна до ріки, що зливається у величезне русло з багатьох притоків. Людина продовжує розпочате до неї. Тим вона і сильна, що тільки продовжуючи, тільки вбираючи із матері-землі потоки життя, вона здатна звершити ВЕЛИКЕ.
Рубрики:  Ліричні замальовки

Аудио-запись: Нотр дам де Пари - Belle

Музыка

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 18:56 (ссылка) +поставить ссылку

Комментарии (0)Комментировать

На грані краси і потворності

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 18:52 + в цитатник
Тема: НА ГРАНІ КРАСИ І ПОТВОРНОСТІ.
(за романом Оскара Уайльда „Портрет Доріана Грея”)

Мета: з’ясувати, що є краса для людства, як розглядає проблему краси і потворності
світова література, чи завжди ми погоджуємося з думками великих людей, що
вкладаємо ми в своє поняття краси. Поспілкуватися з великим захисником краси -
естетом Оскаром Уайльдом, людиною, яка зуміла стати символом свого часу.

Некрасивая девочка

Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам ее,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про нее,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит ее и вон из сердца рвется,
И девочка ликует и смеется,
Охваченная счастьем бытия.

Ни тени зависти, ни умысла худого
Еще не знает это существо.
Ей все на свете так безмерно ново,
Так живо все, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине ее горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты ее нехороши
И нечем ей прельщать воображенье,-
Младенческая грация души
Уже скользит в любом ее движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
(М. Заболоцький)

Краса врятує світ.
У це свято вірив великий Достоєвський.

Cотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен...
Так писав Олександр Блок, з творчістю якого ми будемо знайомитися в наступному навчальному році.

А сьогодні ми поговоримо про красу і потворність і ту грань, яка проходить між ними.
Звичайно, для кожного вона проходить в іншому місці. І сьогодні наше завдання з’ясувати, що є краса для людства, як розглядає проблему краси і потворності світова література, чи завжди ми погоджуємося з думками великих людей, що вкладаємо ми в своє поняття краси. А також спробуємо поспілкуватися з великим захисником краси - естетом Оскаром Уайльдом, людиною, яка зуміла стати символом свого часу.

Вже три тижні ми працюємо над проектом „На грані краси і потворності”. Давайте пригадаємо, з чого все починалося.
Демонстрація вчительської презентації „У пошуках краси”

Слайд 1.
У пошуках краси.
Що таке краса? Чому її обожнюють всі люди?

Слайд 2
Сходження до вершин краси.

Коли самородок потрапляє в руки ювеліра, стає діамантом. Майстер камінь перетворює у шедевр, огранюючи його, вгадуючи лінії природи, розгадуючи таємниці століть, які творили його.
Краса, як діамант, криє в собі багато граней і кожна з них доповнює іншу. Пізнання цих граней робить людину багатшою. Спробуйте створити свій діамант краси.

Слайд 3.
В людині все повинно бути прекрасним....
Здійснюючи подорож країною її величності Світової Літератури, дивуєшся багатством думок, ідей, красою слів, многоликістю образів, вічністю тих проблем, які проходять крізь віки, епохи, тривожать безліч поколінь і все ж залишаються без остаточної відповіді. І одна із них - проблема краси. Її доторк ми знайдемо в природі, в мистецтві, в музиці, в слові, і, звичайно, в людині: її зовнішності і її душі.

Слайд 4.
Подивись у вічі вікам
Огляніться назад. В лабіринтах літератури ми неодноразово стикалися з красивими людьми і їх потворними душами і навпаки. Спробуйте пригадати тих, хто вразив красою зовнішньою і внутрішнью, прекрасним і потворним, хто ніс в світ гармонію чи дисгармонію, хто залишив в душі світлий спогад або незбагненну тривогу.

Слайд 5.
Його величність – Мистецтво
Художник завжди прагне високого, вічного, щирого. Законне право краси – пройти крізь віки.
Портрети і долі. Що важливіше? Для нас...Для тих, кого малювали, хто надихав художників силою власної краси...


Слайд6.
Душа його – темрява
На перший погляд Доріана Грея можна вважати щасливим – здійснилася найфантастичніша мрія: він залишався вічно молодим, старів портрет. Та цей самий портрет зробив його найнещасливішою людиною – він дав йому можливість пізнати власну душу, стати глядачем власного життя.
Спробуйте створити дерево пізнання життя, вирощене Доріаном Греєм.

Слайд7.
Рідкісна скрипка
Так назвав свого нового знайомого лорд Генрі. Яку ж роль відіграв Гаррі в житті Доріана Грея? Яку мелодію грала ця рідкісна скрипка? Хто творив ту мелодію? Чия вина, що музика ця не чарує, а навіває жах?


Слайд 8
Дивнії перли.
Молодість – єдине багатство,…
Жінки не бувають геніями,..
Поверхностными я считаю тех,..
Чоловік може бути щасливий з якою завгодно жінкою,..
Люди неегоїстичні…
Занадто коротке життя, щоб брати на себе…
Совість и трусость по суті…
Цікавіші всього люди…
Душа є тільки у мистецтва,..
Знайдіть продовження цих фраз. Ви згідні з лордом Генрі?

Слайд 9
Жорстокий моральний урок
Мозаїку розчаруваньі радощів дарує нам роман Оскара Уайльда. Та лише той, хто вміє вдивлятися в себе, зуміє проникнути глибше поверхні, зрозуміти біль героя, усвідомити, що найголовніше в житті – це прагнення бути людиною. Тому що можна замкнути у кімнаті портрет, та душа не повинна бути замкнутою. Здається, нам є про що з вами поговорити.

Ключове питання нашого проекту: що таке краса і чому її обожнюють всі люди?
Шукаючи відповідь на це запитання, ви подумки створювали свій багатогранний діамант краси. Яким було ваше сходження до вершин краси?

Звіт ведучих рубрик на стенді „Краса врятує світ”


Звіт тих, проводив анкетування

Представлення бюлетня. Реклама випуску.
- Випуск готовий?
- Готовий.
- Що цікавого знайшли на цей раз?
- Розпитали улюдей, які фрази вони вважають красивими, порилися в біографії Оскара Уайльда і знайшли цікавинки. Знали би ви, які несподівані думки крутилися в його голові і головах його літературних дітей. І без сенсації не обійшлося. Жаль тільки, що цей випуск єдиний і неповторний.
- Ну що ж тоді, де наш рознощик? Віддаємо газету на суд людей.
Читайте! Читайте! Сенсація! Капуста і роза – родичі! Хто не вірить читайте у нашому випуску! Повірите!

Учнівська презентація „Діамант краси”

На діаманті завжди залишатимуться незаповнені грані. Можливо, якісь нові ідеї у вас появляться ще до кінця уроку. А деякі грані заповняться для вас через роки, тому що людина, скільки живе, стільки вчиться. А з життєвим досвідом буде приходити і нове розуміння краси.

А ваше сьогоднішнє розуміння краси в великій мірі формувалося під впливом великої світової літератури. Спілкуючись з письменниками, ми вчилися розглядати за красивою зовнішністю потворні душі і в зовнішньо непривабливих людях знаходили зразки порядності, вміння по-справжньому кохати, готовність жертвувати своїм життям заради інших і називали таких героїв по-справжньому красивими.
Результати ваших досліджень в вашій презентації

Учнівська літературна презентація „У лабіринтах світової літератури”


Найголовніше у спілкуванні з людьми - розпізнати їх душу. Та чи можна її зобразити. І, зрештою, що таять у собі портрети? Чи завжди вони однакові по стилю, спрямованості? Чи справді в кожному з них відображене світобачення художника, його душа?

Учнівська презентація „Портрети і долі”.

Галерея портретів. З епохи Відродження посміхається до нас Джоконда, Незнайомка із глибини віків чарує своїм поглядом, Сікстинська Мадонна йде назустріч вічності.

А що сталося з тими людьми, які позували великим художникам? Від їхньої краси тільки й залишилися портрети, а самі вони канули у вічність, як писав Омар Хайям, перетворилися у глину. То що варта краса, якою наділяє людину Бог? Вона – тільки миттєвість порівняно із вічним мистецтвом, і тільки в ньому може залишити свій слід. Красу зовнішню – на портретах, в скульптурах, багатство душі в поезії, прозі, у звуках музики.

Музика . Вона проходить крізь століття і знаходить відголосок в наших душах. Кожен виконує її так, як розуміє, кожен по-своєму. І хто знає, чи саме такою була та музика у хвилини, коли натхнення торкнулося генія. Лише він сам міг зіграти її так, як задумав. А інші, нехай і геніально виконують, зате вкладають в гру власну душу, але не авторову. От і виходить, що кожен творить щось своє, навіть якщо і прагне просто зіграти чиюсь, не власну мелодію.

Так буває і з словом, думками, фразами. І добре зваживши кожне слово мимоволі погоджуєшся з Федором Тютчевим: „Мысль изреченная есть ложь».Вони западають нам у душу, і вже ніщо не може стерти їх із нашої пам’яті. Вони здатні навіть змінити наше життя, адже слово може підтримати нас у скрутну хвилину, воно ж може і вбити.

Сьогодні ми поговоримо про те, як ці проблеми розглядав у своєму філософському романі Оскар Уайльд. „Портрет Доріана Грея” – це твір, який залишив глибокий слід в душах не одного покоління. Він заставляє душу здригнутися, і забути враження від нього неможливо.

Надто легко все дається Доріану, йому можна навіть позаздрити, але водночас ніхто не хотів би опинитися на його місці. Не все так просто у його житті, як здається спочатку. Коли зроблено перший крок назустріч спокусі, зупинитися дуже важко. А коли ще поряд опиняється така людина, як лорд Генрі, то і неможливо.

Хто ж винен у тому, що здійснення заповітної мрії Доріана Грея не принесло йому задоволення?
Чому життя, наповнене лише здійсненням забаганок, закінчилося самознищенням?
Чому Доріан відмовився від тих, хто міг би врятувати, і пішов за тим, хто підштовхував до прірви?

Відповіді на ці запитання знайти не так вже і важко у творі. Набагато важче уявити себе на місці Доріана і відповісти на запитання, а чи зміг би я відмовитися від дружби з такою цікавою людино, як Гаррі. В чому ж секрет привабливості цієї персони?

Коли лорд Генрі говорить про вплив однієї людини на іншу, з’являється фраза:
„ Він стане відголоском чужої мелодії”.

-Відголоском чиєї мелодії став Доріан? Чи розумів лорд Генрі, що він і стане тією мелодією, яку спробує зіграти Доріан?

Сам того не помітивши, Доріан з першої ж зустрічі попав під вплив лорда Генрі. Про це ще до їхнього знайомства здогадувався Безіл Холуорд. Він не хотів навіть називати імені юнака, портрет якого він малював. Художник розумів, що їх спілкування не принесе нічого доброго, що Гаррі просто забере у нього Доріана і поведе за собою , а це все рівно, що погубить. Занадто велика сила у тих пагубних ідеях, які злітають з уст лорда Генрі.

- Що в Доріані Греї зацікавило лорда Генрі?

Коли Гаррі зайшов у майстерню Безіла Холуорда, він побачив портрет красивого юнака. Відразу назвав його Нарцисом, тому що, на його думку, така красива зовнішність може бути тільки у людини, яка „ніколи ні над чим не задумується”. „...справжня краса зникає там, де появляється натхнення. Високо розвинений інтелект вже сам по собі деяка аномалія, він порушує гармонію обличчя” . Гаррі переконаний, що людина може бути або красивою, або розумною. Поєднання цих якостей в одній людині неможливе. (Цікаво, до якої категорії належить сам Гаррі). Отже Доріан, судячи з портрету, „безмозглое и прелестное Божье создание... он никогда ни о чем не думает”. Саме така людина потрібна лорду Генрі : вона сліпо повірить у все, що він скаже , не задумуючись піде за ним на край світу, забуде, коли це йому буде вигідно, про існування всіх інших людей, які її люблять і можуть врятувати від таких, як Гаррі. Але лорд Генрі навіть не здогадувався в цей момент, що його учень не тільки буде обожнювати свого злого генія, а й піде набагато дальше, ніж він сам, і стане монстром, на руках якого буде кров тих людей, які його любили і бажали йому тільки добра.

-Яка мрія виникає у Доріана Грея під впливом слів лорда Генрі? Коли Доріан зрозумів, що вона стала дійсністю? Чи зрозумів Доріан свою помилку?

„Красота – один из видов Гения”. Значить, Доріан Грей – геній від природи, і не треба прикладати ніяких зусиль. Хіба не вигідно? Але будуть проходити роки, краса в’янутиме, а з ними пройде і геніальність, люди вже не будуть ним захоплюватися, як раніше, не прощатимуть йому його провини. А перемоги будуть настільки мізерними, що здаватимуться гіршими від поразок. Ці думки вражали Доріана, як музика. В цих словах було „ коварное очарование”. Лорду Генрі вдалося зачепити в душі Грея ті таємні струни, які породили мрію: якби старів портрет, а Доріан залишався завжди молодим. За це він тепер готовий душу віддати.
Доріан навіть уявити не міг, що його мрія стане реальністю. Вперше він помітив зміни на портреті, коли жорстоко поступив із Сібілою Вейн. Тепер він став глядачем власного життя. Не дуже приємно жити, коли тобі в душу дивиться твоя власна совість, причому погляд її нестерпний.
Після першої зміни на портреті Доріан зрозумів, що припустився помилки, яку він постарається виправити. Але навіщо виправляти помилки, якщо поряд є лорд Генрі, який схвалює все, що ти зробиш, буде захоплюватися тобою. Хіба це не вигідніше ніж терпіти муки совісті? „ Настало время делать выбор. Вечная молодость, неутомимая страсть, наслаждения утонченные и запретные, безумие счастья и еще более исступленное безумие греха – все будет ему дано, все должен он изведать. А портрет пусть несет бремя его позора – вот и все. Наблюдать этот процес будет истинным наслаждением”. До кінця життя Доріан так і не усвідомив, що за все рано чи пізно треба відповідати.


- Чому ідеї лорда Генрі перемагають те світле начало, яке є в Сібілі Вейн, Безілі Холуорді?

Коли Доріан познайомився із лордом Генрі, він відразу майже забув про існування Безіла Холуорда. Можливо, це сталося тому, що морально Гаррі виявився сильнішим. Безіл боготворив Доріана, адже той давав йому натхнення, і художник, хоча і боявся цього почуття, але невільно піддавався впливу хлопця. „Я смутно предчувствовал, что судьба готовит мне необычайные радости и столь же изощренные мучения”, - так розповідав про знайомство із Доріаном Безіл. А із лордом Генрі вийшло навпаки. Це Доріан готовий був іти за ним, куди завгодно, тому що з Гаррі набагато простіше: він будить в душі Доріана нові думки і почуття. Грей усвідомлює, що все, сказане лордом, лякає його, але і відмовитися від цих ідей в нього не вистачить сміливості.
А художник нічого нового не відкрив для Доріана, лише продовжував вірити в його порядність, чесність і закликав його совість до відповідальності. Коли Безіл зрозумів, що Доріан попав під вплив Гаррі, він майже відійшов в сторону, зрозумів, що третій лишній.
І все ж, коли він зрідка появлявся в житті Доріана, той хапався за нього, як за соломинку, тому що усвідомлював, що Холуорд та людина, яка вірить в нього, не зважаючи на слухи, вчинки. Але тут же поряд з’являвся Гаррі і Доріан моментально забував про Безіла.
І все ж картину він насмілився показати тільки художнику. Спочатку, можливо, була надія, що Безіл зрозуміє і простить. Потім сам портрет внушив Доріану ідею вбивства художника, адже це він створив картину, на якій відображалося падіння Грея, картину, яка стала його совістю, його мукою, його манією.
Чи усвідомлював у той момент Доріан Грей, що зображення на картині не залежить ні від кого, окрім нього самого? Напевно ні. Адже лорд Генрі вже навчив його у всьому звинувачувати кого завгодно, тільки не себе, А собою пишатися гордитися і жити лише задоволенням власних потреб.
З Сібілою Вейн було складніше. Про знайомство із нею Доріан розповідав настільки захоплено, що Гаррі відразу зрозумів, що у нього появилася суперниця. „Ваш голос и голос Сибилы Вейн мне не забыть никогда. Я слышу ваши голоса.” Значить тепер вони на одному рівні для Доріана. „Сибила Вейн для меня святая! Я уже не могу жить без нее! Если бы вы знали, как я ее обожаю! Как непохож был Дориан на того робкого, застенчивого мальчика… существо его раскрылось, как цветок… Душа вышла из тайного убежища, и желание поспешило ей навстречу”. Але причиною цього був не Гаррі. „Доверие Сибилы обязывает меня быть лучше. Когда Сибила со мной, я стыжусь всего того, чему вы Гарри научили меня и становлюсь совсем другим. Да при одном прикосновении ее руки я забываю вас и ваши увлекательные но отравляющие теории”. Після цих слів лорд Генрі зробить все, щоб його іграшку – Доріана у нього не забрав ніхто. Він вже навчився грати на струнах самолюбства Доріана. „Вы меня всегда будете любить. В ваших глазах я – воплощение всех грехов, которые у вас не хватает смелости совершить”. І тепер вже Доріан докладе максимум зусиль, щоб довести Гаррі, що йому всі гріхи підсилу. Він образить Сибілу, портрет йому підкаже, що поступок його жорстокий і буде прийнято рішення попросити у Сібіли пробачення , але хіба не краще гордитися тим, що через кохання до тебе жінка покінчила життя самогубством. І Доріан просто забуде про цей випадок. Це вона сама зробила вибір, при чому тут він. Для совісті так легше.

-Гаррі говорив, що в близькі друзі він вибирає людей красивих, в приятелі – людей з хорошою репутацією, ворогів заводить тільки розумних. А хто для лорда Генрі Доріан?

Доріан красивий. Значить, він мав би бути другом лорду Генрі. Та чи можна назвати другом того, хто підштовхує тебе до прірви. Скоріше друг – той, хто допоможе у скруті. Але Гаррі вірить, що нічого поганого не робить. Він вважає, що лише допомагає Доріану знайти себе у житті, робить його світ цікавішим, безтурботним. Адже він і не здогадується про існування портрету, про те ,що Доріан вже не тільки слухає мелодію його слів, а й починає створювати свою, значно жорстокішу музику. Це у лорда Генрі все закінчується словами, а Доріан все це втілює в життя. Страждає, мучиться, але відмовитися від спілкування з Гаррі не вистачає сміливості.
Слово „приятель”, напевно, походить від „приємно”.Лорду Генрі приємно, що знайшлася людина, яка ловить кожне його слово, прислухається до його думки і не знаходить в собі сил відмовитися від того, що відкрито вважає пагубним. Але чи приємне це спілкування для самого Доріана? Спочатку йому було дійсно цікаво. Та дуже швидко він зрозумів, що це пастка, з якої важко вирватися. Коли він залишається наодинці із собою, розуміє, що це треба зробити. Але, як тільки появляється Гаррі, Доріан перетворюється в безвольну істоту, яка сліпо наслідує свого учителя. Лорд Генрі проголошує фрази, які ніби паралізують волю Доріана.

Хіба не приємно вважати себе генієм тільки тому, що природа наділила тебе надзвичайною красою?
Хіба не приємно після слів Гаррі про гріхи доводити, що ти здатний вчинити любий із них?
Хіба не приємно усвідомлювати, що за твоє кохання віддано життя?
Це легше, ніж терпіти муки совісті. Хіба не лестить самолюбству Доріана фраза: „Вы тот человек, которого наш век ищет..., и боится, что нашел”? Та чи приємно потім залишатися наодинці із портретом, з якого дивиться на тебе не усміхнене обличчя Гаррі , а твоя потворна душа. Такого і ворогу не побажаєш.
На початку знайомства Гаррі сказав про Доріана: „ Не все ли равно, какая судьба ему уготована”. А так не говорять ні про друзів, ні про приятелів.

-Хто кому більше потрібен: Доріан лорду Генрі чи навпаки?

Вони, як дві сторони однієї медалі, не можуть існувати один без одного. Для Доріана потрібен лорд Генрі тому, що з перших хвилин їх спілкування він відчув, як в його душі пробуджувалися незнані досі почуття. Саме під впливом слів Гаррі зародилася мрія Доріана, пов’язана із портретом. Лорд Генрі настільки переконливо говорив, що Грей навіть розуміючи, що слова і думки Гаррі страшні , не міг їм протистояти. Лорду Генрі вдавалося робити так, що на місці страху появлялася готовність до гріхів, на місці сумнівів – впевненість у тому, що, як би він не вчинив, все буде правильно, навіть якщо суспільство засудить. Замість мук совісті звучали заспокійливі слова Гаррі, які породжували гордість за свої негідні вчинки. Поряд із Гаррі можна було жити у власне задоволення, і не задумуватися, що відчувають люди, які живуть поряд. На перший погляд, так жити набагато простіше. Та існує ще портрет, який не відпускає думки Доріана на волю.
Лорду Генрі Доріан цікавий як людина, яка ловить кожне його слово, не заперечує, як це робив в свій час Холуорд; готовий втілювати ідеї в життя. Хіба для вчителя не потрібен саме такий учень? Але чи можна назвати його справжнім учителем, якщо Доріан заслуховується проповідями, а портрет не показує лорду. Значить не довіряє. А може просто боїться осуду з боку учителя? Та лорд Генрі скоріше всього і не осудив би. Адже Доріан майже зізнався йому, що вбив Холуорда, а Гаррі не повірив. Напевно страшно усвідомлювати, що під впливом твоїх ідей виростає вбивця.
Вчитель – це людина, яка у великій мірі відповідальна за те, яку мелодію життя зіграють його учні.


-Гаррі говорив: „ Я повинен допомогти вам пізнати самого себе”. Яким же з точки зору лорда Генрі був Доріан?

Коли лорд Генрі побачив обличчя на портреті, він назвав натурщика, імені якого він не знав, Нарцисом, тобто самозакоханим, не здатним думати, аналізувати. Після знайомства з Доріаном, бесіди про красу юнака він отримав підтвердження, що Доріан такий і є. Появляється ніби два Доріани: один - той, якого знає Холуорд, другий – той,що невідступно слідує за лордом Генрі. Для Гаррі цікавий той Доріан, який, дізнавшись про смерть дівчини, в яку він ще вчора був закоханий, цілий день проведе у розвагах із лордом Генрі; той, в якого вирветься крик радості, коли на полюванні буде вбитий брат Сібіли; той, хто не звинувачує себе через те, що всі, хто колись спілкувалися з Доріаном, тепер проклинають його. Для лорда Генрі це і означало пізнати самого себе: навчити не задумуватися над вчинками, не боятися гріхів, не звинувачувати себе ні в чому, прощати собі все тільки тому, що красивий.

-„Говорити з цим юнаком було всерівно, що грати на рідкісній скрипці”. Так вважав лорд Генрі. Чому грати на скрипці, а не слухати гру на скрипці?

Дійсно, Доріан подібний на рідкісну скрипку, тому що наділений від природи рідкісною красою. Але у скрипки не тільки зовнішній вигляд красивий, вона повинна звучати по-особливому, і тоді її називають рідкісною. Та звучання скрипки в великій мірі залежить і від майстерності виконавця. Лорд Генрі живе у світі своїх особливих думок, які заворожують інших, міняють погляди людей, стиль життя. Значить, він творить свою мелодію, грає на струнах душі інших людей, від нього в великій мірі залежить, якою буде ця мелодія.
Слухати ж гру на скрипці означає просто споглядати пасивно, як живуть інші, не вмішуватися в чуже життя. Такий спосіб життя лорду Генрі не підходить.
Лорд Генрі не врахував того, що він почав грати на цій скрипці, а скрипка вийшла з-під його контролю і почала грати свою зловісну музику, яка віддалено нагадувала його колишню, на перший погляд, таку безневинну мелодію

-„ З нього можна виліпити все, що завгодно, зробити його титаном, або іграшкою”. Так що ж виліпив лорд Генрі: титана чи іграшку?

Звичайно, кожному хочеться зробити в житті щось таке, чим би захоплювалися люди. Але лода Генрі не можна назвати людиною з традиційними поглядами. Скоріше всього, Доріан цікавий для нього як іграшка, як піддослідний. Цікаво, що Грей прислухається до його порад, Цілком забуває про Безіла, Сібілу, тих, хто позитивно на нього впливали. Але лорд Генрі не цікавиться тим, що робиться в душі його „іграшки”. Адже на Доріана неабиякий вплив має портрет. Здавалось би, інший на місці Доріана задумався б над тим, як зробити, щоб портрет не змінювався і постарався б життя своє зробити чистішим. Та чи можливо це допоки поряд буде лорд Генрі. Портрет в сукупності з Гаррі зробили свою чорну справу і „іграшка” перетворилася в „титана”, злого генія.

-„ Лорд Генрі вирішив, що йому слід стати для Доріана тим, чим Доріан, сам того не помітивши, став для художника”. А в чому різниця впливу?

Коли Безіл Холуорд розповідав лорду Генрі про знайомство з Доріаном, здавалося, що видає якусь свою таємницю, з якою боїться ділитися із другом, тому що знає, що ні до чого доброго це не приведе. Тай саме знайомство було незвичне. „Глаза наши встретились, и я почувствовал, что бледнею. Меня охватил какой-то инстинктивный страх, и я понял: передо мной человек настолько обаятельный, что, если я поддамся его обаянию, он проглотит меня всего, мою душу и даже искусство”. І все ж Безіл Холуорд наскільки міг опирався цьому впливу. Тай Доріана не назвеш таким наполегливим, як Гаррі. Після знайомства із Доріаном у художника появилося натхнення, якого до цього часу він ніколи не відчував: в пейзажі він бачив диво, якого ніколи раніше не помічав, в портреті Доріана була відбита не лише краса натурщика, а й душа самого митця. Але цей вплив на художника підсвідомий. Доріан ніколи не ставив собі за мету змінити життя чи думки Безіла, привертати до себе його увагу, підчиняти його собі. А лорд Генрі поступає саме так. Він нав’язує свою ідеологію, свою дружбу і робить це цілком свідомо. І життя для Доріана стає пеклом. Чи не став лорд Генрі тим, хто забрав душу Доріанову? Адже мрія-спокуса появилася під впливом його слів, і кожного разу, як тільки Доріан давав собі обіцянку покінчити з цією дружбою, Гаррі появлявся і не давав це зробити.

-Хто на вашу думку страшніший для суспільства лорди Генрі чи Доріани?

Страшні обоє. Але чи став би Доріан злочинцем, якби його життєвий шлях не перетнувся із шляхом лорда Генрі? Значить, за все, скоєне Доріаном Греєм, має нести відповідальність його учитель? І так, ніби неправильно він же не вчив його вбивати, принижувати, знущатися над іншими. Хто ж тоді має відповідати?
Генрі говорив: „Что пользы человеку приобрести весь мир, если он теряет… собственную душу”. Чи не вклав в ці слова лорд Генрі своє розуміння того, що сталося із Доріаном? Він не тільки Грея навчив безвідповідально відноситися до слів і вчинків, але і сам так робить? Та чи повинен він відповідати? Доріан - не дитина. Він сам обирав свою дорогу, Гаррі лише підказував, але не заставляв нічого робити. Він не малював портрет, не ображав Сібілу, не вбивав Холуорда, не заставляв Алана Кемпела знищувати тіло вбитого художника. Все це справа рук Доріана. За це і поплатився Грей: порізав портрет, а вбив себе. І все ж , як би не хотілося їм обом звалити вину на когось іншого, винні обоє. Кожен, хто бере під свою опіку когось, відповідальний за того, кого виховує. Лорд Генрі був теоретиком, Доріан його ідеї втілював в життя. І хоча це тільки слова, та такі, як лорд Генрі – страшніші: вони нівечать життя іншим людям, тим, в кого воля слабша, хто піддається впливу, а значить і відповідати вони повинні разом.

- Лорд Генрі сказав Доріану: „Вашим искусством была жизнь. Вы положили себя на музыку.” Чи однакову „музику життя” зіграли лорд Генрі і Доріан?


„Музика” лорда Генрі заворожуюча, чарівна, на перший погляд , але вона губить душу. „Музика” Доріана віддалено нагадує мелодію Гаррі, але своєрідне оранжування, в яке Доріан вплітає акорди зради, вбивств, втрати всього святого, принижень, знущань... І така музика вже не зачаровує, а лякає.


- Диспут по фразах лорда Генрі

Учні отримали завдання знайти в тексті продовження висловів лорда Генрі і подумати над їх змісто, а також виписати ті фрази, які їх зацікавили або вразили. Саие ці фрази виносяться на обговорення.
Знайдіть продовження цих фраз. Ви згідні з лордом Генрі?


Молодость – единственное богатство,… которое стоит беречь.
Молодість – це не зовнішність, а стан душі.
Женщины не бывают гениями,.. они декоративный пол.
Цей вибір робить конкретно кожна людина. Не можна всіх під одну мірку.
Поверхностными я считаю тех,.. кто любит раз в жизни.
Чи не поверхова тоді ця любов багаторазова.
Мужчина может быть счастлив с какой угодно женщиной,.. если только он ее не любит.
Кохання саме вже є щастям, а з тим кого не любиш не так цікаво спілкуватися.
Люди неэгоистичные… бесцветны.
Так можна судити лише тоді, коли себе вважаєш цікавою особистістю,
а всіх інших – сірою масою
Слишком коротка жизнь, чтоб брать на себя… бремя чужих ошибок.
Совесть и трусость в сущности… одно и то же.
Тоді по логіці всі поняття, які входять до переліку позитивних рис людини треба
записати сюди. Але кожна людина хоче, щоб повідношенні до неї люди
були порядними.
Интереснее всего люди… без принципов.
Вони легше піддаються впливу. Але чи хотів би лорд Генрі, щоб його
таким вважали.
Душа есть только у искусства,.. а у человека ее нет.
А хто ж тоді творить ту „ душу мистецтва”, ті в кого душі немає? А в Гаррі її
теж немає?


Висновок

Ми всі - відголоски тих людей, з якими спілкуємося, тому що переймаємо думки і погляди інших людей, запам’ятовуємо фрази, які нас вражають, зберігаємо в пам’яті обличчя тих, хто нам сподобався, підсвідомо повторюємо жести і погляди своїх батьків, дідусів і бабусь. Ми співаємо ті пісні, які чули з дитинства, живемо спогадами про своїх рідних, гордимося заслугами попередніх поколінь свого роду. Це значить, що ми є відголоском тих „мелодій”, які творили наші предки, які звучали на уроках в школі, якими ми захоплювалися, спілкуючись із своїми друзями. І зі всього цього ми вибираємо ті акорди, які здаються нам найкращими і творимо свою „музику життя”
Важливо в житті не тільки стати відголоском чужої мелодії, а й створити свою неповторну музику. Але нею можуть захопитися інші, і тоді вже і ти будеш відповідальний за те, яку мелодію зіграють твої послідовники.

Подивитися на себе зі сторони...

Час від часу варто це робити. Але як ми це робимо?

Найчастіше в своїй уяві. І, здебільшого, бачимо там себе такими, як хочемо. Бачимо себе на фотографіях, зйомках відеокамер, які ловлять якісь миті нашого життя. Та чи може фото або відеоплівка відобразити нашу душу, і такою, як вона є, а не такою, якою ми собі її уявляємо. Напевно, кожному хотілось би подивитися на неї таку. Та напевно, більшість погодилася б на цей шанс за умови, що ця „зустріч з душею” буде наодинці. Ніхто не може дати гарантії, що душа наша така, як ми її собі уявляємо. Тому треба старатися жити так, щоб, коли появиться фантастичний шанс зустрітися з своєю душею, не боятися, що цю зустріч може хтось побачити.

А от для Доріана Грея такий шанс став реальністю. Портрет став екраном, на якому відображалися не стільки події його життя, скільки те, що відбувалося з його душею. Він став глядачем свого життя. І екран, на якому знаходиться відображення його душі, він ретельно ховає від стороннього погляду. На початку твору портрет існує незалежно від Доріана, пізніше вони стають одним цілим, завершується тим, що Доріан ріже портрет, але тим самим вбиває себе.

- Чому Доріан ріже портрет, а сам падає мертвий?

Хіба може жити тіло без душі? Він не портрет різав, а власну душу. Він сам сказав, що порізати портрет – це все рівно, що вбити його самого. З другого боку, ще жодній людині не вдалося почати життя спочатку. Тай, рано чи пізно, Доріан мусів заплатити за все. Можна вину звалити на когось про людське око, але є інший суд, від якого не сховається ніхто. Тому справедливо, що краса повертається на портрет, а потворність до свого власника – Доріана.

Вплив цього портрету можна порівняти з деревом пізнання життя, яке виростив сам Доріан Грей.

Учнівська презентація „ Дерево пізнання”

До зустрічі з лордом Генрі Доріана можна порівняти з паростком, про якого турбуються добрі руки.

Але появляється Гаррі, і, як садівник, починає формувати це дерево, обрізаючи ті паростки, які йому не підходять, і рясно поливає своїми ідеями. А для дерева зайва вода буває шкідливою – корінь гниє.

„Дерево” робить слабенькі спроби рости самостійно, познайомившись з актрисою Сібілою Вейн, зустрічаючись із художником Безілом Холлуордом. Та лорд Генрі жорстоко присікає ці спроби.

Йому вдалося зберегти красивою крону цього дерева, та непомітними для нього залишилися плоди, які породило це дерево. А можливо він просто не хотів на це звертати увагу. А дерево плодоносило підлістю, зрадою, вбивствами, безвідповідальністю...

Не помітив „садівник”, як струхлявіла серцевина цього дерева, як круг нього утворилася пустка, тому що ніхто не хотів ядовитих плодів зовнішньо-привабливого дерева.

Зрештою рано чи пізно, а трухлява душа дає про себе знати і гниле коріння не може живити пишну крону, тому й ламається дерево на пустирі.

А садівник? Його поряд немає. Він шукає нового піддослідного. Не попадіться!



І лише одне питання не дає спокою: Чому не виникає ненависть до Доріана, а лише жалість?Чи не тому, що він красивий і хочеться йому пробачити?


- Чи хотілось би вам отримати такий дарунок долі – портрет, який подарує можливість жити у власне задоволення?
- Якщо так, то чи готові ви відкрити цей портрет привселюдно, чи все ж наодинці з ним?
- Чи змінилось би тоді ваше життя?

- Чого ж вчить нас роман Оскара Уайльда? Чи згідні ви з думкою, що люди вчаться лише на власних помилках?

Відмінники життя вчаться на чужих помилках.

Підсумок

Наш урок підходить до завершення. Я далека від того, що він якось різко змінить ваше життя. Але хотілось би, щоб ви його не забували. Життя – це важка смуга перешкод, які зустрічатимуться на вашому шляху несподівано. Тай не завжди відразу зрозумієш, що це не дарунок долі, а справжнє випробування, як це сталося з Доріаном Греєм. І не завжди цікава людина приведе вас туди, де зможете протистояти спокусам, і не відразу здогадаєтеся, що шлях, обраний вами, неправильний. І тому мені хочеться побажати вам, щоб в вашому житті не було жодної сторінки, яку вам хотілось би вирвати, знищити, заховати від усіх. А коли появиться фантастичний шанс подивитися на свою душу зі сторони, хай вона буде такою, якою ви самі сподіваєтеся її побачити. І пам’ятайте: ви – відголоски мелодій багатьох людей. Зумійте в цих мелодіях розпізнати фальшиві ноти і зіграйте свої власні без фальші. Адже ваші діти будуть їх слухати і грати подібні свої. А батькам хочеться гордитися своїми дітьми. А вчителям – учнями.
Рубрики:  Конспекты

Метки:  

Аудио-запись: Алла Пугачева и Кристина Орбакайте - Опять метель

Музыка

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 18:46 (ссылка) +поставить ссылку

Метки:  
Комментарии (0)Комментировать

Золоті правила

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 18:36 + в цитатник
Десять “Золотих правил” виховання щасливих дітей.
1. Стимулюйте інтелект дитини, створивши сприятливе середовище.

2. Формуйте самоповагу.Висока самооцінка дає можливості братися за нове. Прищеплюйте такі навички, котрі б вирізняли її з – поміж інших, викликали повагу ровесників і дорослих.

3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за якими у дитини виробляються корисні навички:
- щира любов до батьків дає відчуття захищеності;
- добре ставлення до оточуючих;
- зовнішня привабливість: одяг, манери;
- висока самооцінка, а звідси впевненість ;
- мати хоча б середній запас слів, вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”. Перегляд передач через міру гальмує у дітей розвиток лівої півкулі головного мозкую.А нею визначається розвиток мови.

5. Виховуйте відповідальність і порядність.Пояснюйте, що таке добре, а що погано, закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою.

6. Навчіть дитину шанувати сім*ю. Діти мають бачити все тільки добре та розуміти “хочу” і “треба”.Сімейне життя – це рівноправ’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, ніжність та взаємну повагу.

7. Живіть у хорошему оточенні. У кожної дитини має бути хороший друг.Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу.

8. Будьте вимогливими. Домовтеся що теба: гідно себе поводити, дотримуйся порядку в домі, організовуй своє дозвілля. Але пам’ятайте, що діти розумними, слухняними і відповідальними стають не відразу. На це треба витратити роки.

9. Привчайте дитину до праці. Подбайте, щоб діти без примусу набули трудових навичок.Але це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю.

10. Не робіть за дітей, те що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують.Нехай привчаються робити щось для інших, особливо те, що в них добре виходить.

Американський психолог Віктор Клайн.
Рубрики:  Учителям

Метки:  

Без заголовка

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 17:59 + в цитатник
ТЕМА: Моральні уроки роману М.Булгакова „Майстер і Маргарита” (2 уроки)
МЕТА: допомогти учням зрозуміти ідейний зміст твору, перевірити, наскільки уважно
учні читали твір М.Булгакова, викликати бажання стати справжньою особистістю,
виховувати повагу до інших людей, здатність самому творити свою долю,
боротися за свої ідеї, почуття.


Кожному буде дано за його вірою
М.Булгаков

Вступне слово вчителя.
Коли Андерсен починав писати „Снігову королеву”, першими були записані слова: „Ну що ж, розпочинаємо. Коли ми дійдемо до кінця казки, будемо знати значно більше”. Розпочнемо і ми свій урок і, можливо до його закінчення більше знатимемо, розумітимемо.
А розпочати хочеться віршем С.Острового „Долги”.

Чому саме цей вірш? Тому, що роман М.Булгакова – це те, що зміг автор віддати суспільству, як борг, зміг сказати те, що наболіло за все життя, висказати свою правду, свою істину, зміг підняти безліч проблем, задати сотню запитань. І, напевно, головне з них: що хотів сказати своїм читачам автор?
Спробуємо сьогодні разом відповісти на це запитання.

Бесіда за питаннями
-У нас є два романи і в кожного свій роман. Назвіть їх.
1 М. Булгаков „Майстер і Маргарита”
2. Майстер і його роман про Понтія Пилата, який є складовою частиною
першого.

Читаючи роман про Понтія Пилата, усвідомлюємо, що по великому рахунку, це є повторення історії Ісуса Христа.

- Що спільного і чим відрізняється роман від Євангелія?
- В Євангелії головний герой – Ісус Христос, в романі Майстра – Понтій Пилат зі
своїми сумнівами, страхами, усвідомленням, що він не тільки прокуратор, а й
людина.
- Немає в романі у Ієшуа учнів-апостолів, окрім Левія Матвія.
- Іуда – стороння людина, яку вбивають за наказом прокуратора.
- Немає Тайної вечері, чудес, які робив Ісус Христос, описаних в Євангелії.
- Ісус Христос – син божий, богорівний, Ієшуа – звичайна людина, син земних
людей.
- Але чи звичайна він людина?
З перших слів, сказаних ним, помічаємо його незвичайність. „Добрый человек» -
це не просто звернення до всіх, а й відношення до кожного, переконання і віра.

„Злых людей нет на свете”.
Понтій Пилат наказав побити, підписав смертний вирок, Марк Крисобой побив, Іуда доніс на нього. І все ж вони – добрі

- Чи легко бачити всіх людей добрими, всім прощати, не пам’ятати зла, жаліти тих, хто чинить зло?
Висловлювання учнів.

Дійсно, таким бути важко. Але дуже важливо говорити людям, що вони добрі. Найгірша людина, коли почує про себе добрі слова, захоче стати кращою. Зрештою, кожен з нас хоче чути про себе тільки добре, бажає, щоб інші не помічали в нас поганого. А у Біблії сказано: „Відносся до людей так, як хотів би, щоб відносилися до тебе”.
І все ж ми залишаємося звичайними людьми, часто такими, як інші герої Булгакова.

- В чому ж різниця між Ієшуа і тими людьми, з якими він спілкується?

Найбільше з Ієшуа спілкується Левій Матвій і Понтій Пилат. Коли вони зустрілися, Понтій Пилат, прочитавши слова, записані Левієм, скаже: „Ти так нічого і не навчився.

- Чи правий Понтій Пилат?
Запис своєрідний” „Смерти нет…Вчера мы ели сладкие весенние баккуроты… Мы
увидим чистую реку воды жизни… Человечество будет смотреть на солнце сквозь
прозрачный кристалл… большего порока… трусость…»
Левій Матвій записує, як розуміє.

У Ф.Тютчева у вірші „Selentium” є вираз „Мысль изреченная есть ложь”. Ієшуа несе людям свою правду, але кожен сприймає по-своєму. Про це йдеться в одній із притч Ісуса Христа.

- В якій притчі говориться про різне сприйняття слова Божого? В чому суть цієї притчі?
Притча про сіяча.

- Що не одобрив би сам Ієшуа у вчинках Левія Матвія?
Вкрав ножа, хотів вбити Ієшуа, проклинав Бога, хотів вбити Іуду.

- А Понтій Пилат все зрозумів і усвідомив із сказаного Ієшуа?
Лише те, що стосувалося безпосередньо його особи. Кожен хоче, щоб в ньому
бачили добру людину, співчували, розуміли, та не кожен хоче це робити по
відношенні до інших.
Іуду наказав вбити – не простив.
Ненавидить місто, людей, які підтримали звільнення Вар-равани.
Себе звинувачує в смерті Ієшуа. Так і не зрозумів ідею з „волосиною, на якій
висить життя Ієшуа”

-В Чому ж суть цієї ідеї?
Лише Бог має право вирішувати питання життя і смерті людини: перерізати чи ні
волосину, на якій висить життя людини.

Кожна людина живе по-своєму, по-своєму сприймає. Кожна людина грішна. А одним із найголовніших „пороков” є „трусость”

- Кому адресовані ці слова?
Понтій Пилат сприймає їх на свою адресу. Та адресовані вони кожному з нас. В
кожному живе Бєліков з своїм „Как бы чего не вышло”. Кожен говорить частіше
те, що від нас хочуть почути, а не те, що думаємо, робимо не завжди те, що
вважаємо правильним. Боїмося.

- А чи маємо ми право судити людину за „трусость”?
Думки учнів.
Не суди і не судимим будеш. В першу чергу, кожен повинен осудити самого себе і
подумати, чи маємо право самі небезгрішні судити інших.

- Чи маємо право судити Понтія Пилата?
Думки учнів.

- Як ви відноситеся до такої думки: Ієшуа, як і Ісус Христос, іде покірно на страту – це його призначення. Але, щоб він здійснив свій подвиг в ім’я людей, хтось мусить його засудити до страти. Хто? Можливо, це і є призначення Понтія Пилата?
Думки учнів.

- Призначення – це синонім до слова „доля”. Що, на вашу думку, означає це слово?
Покірність долі – це для песимістів.
Доля – це своєрідний тест, рубежі, на яких кожен робить свій вибір. (Гамлет –
„бути чи не бути”). Така думка – вибір оптимістів. Якщо вибирати друге, тоді
можна звинуватити Понтія Пилата в „трусости”. Він на відповідному етапі свого
життя зробив вибір: переміг прокуратор, а не людина.

Л.М.Толстой в романі „Війна і мир” також піднімає цю проблему. Він стверджує, що мужність – це здатність людини перемогти страх.

- Кого з героїв роману Булгакова можна звинуватити в „трусости”?
Бездомного, коли втратив квиток члена МАССОЛІТу. Степана Ліходєєва, коли
проснувся і побачив у своїй квартирі дивних гостей. Учасників сеансу чорної магії,
які боялися кожен за себе, щоб не виглядати смішним, обманутим. Майстра. Одна
із стадій – страх. Клініка Стравінського потрібна, щоб заховатися від світу, в якому
страшно жити. Маргарита злякалася, коли Майстер спалив роман, коли зустрілася з
Азазелло, коли появляється на бал Сатани. Та вона перемагає цей страх заради
зустрічі з Майстром і його повернення.
І, як схвалення цього звучать слова Воланда, звернені до Маргарити: „Никогда и ничего не бойтесь. это неразумно”.

- Воланд назве Маргариту „высокоморальным человеком”. Чому?
- Нічого не просила, але „охотно готова исполнить все, что вам будет угодно”. І
знову схвалення Воланда: „Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего,
особенно у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами дадут!”
- Перемогла „трусость”.
- Нічого не просить – горда.
- Виконує обіцянки (Фріда)
- Може все перенести заради кохання.

Таку зламати неможливо. Якби не вона, не було би у них спільного спокою. „Тот, кто любит, должен разделять участь того, кого любит.”
В нагороду за „королівство” Воланд повернув Маргариті і майстру спокій.

- Чому не повернув щастя?
Щастя залежить тільки від них самих. Щастя нав’язати неможливо. Воланду це не
під силу.
- Що ж таке „Щастя” в розумінні Майстра і Маргарити?
У Майстра була шикарна квартира, високооплачувана робота, знав 5 мов, його
поважали, мав сім’ю, виграв у лотерею. Але щастя – це підвальна квартира,
написання роману і кохання Маргарити.
Маргарита – „бездетная 30-летняя жена очень крупного специалиста, сделавшего
важнейшее открытие государственной важности. Муж молод, красив, честен,
обожал свою жену. Вдвоем занимали весь верх прекрасного особняка в саду в
переулке близ Арбата. Маргарита Николаевна не нуждалась в деньгах… Могла
купить все, что ей понравиться. Среди знакомых ее мужа попадались интересные
люди… Никогда не прикасалась к примусу, …не знала ужасов житья в совместной
квартире… Словом, она была счастлива?”
- Після такого перечислення ви би назвали людину щасливою?
Думки учнів.
Кожен би хотів такого досягнути.
- Чому ж Булгаков поставив ?, а не !
Коли людина вже має все це, вона усвідомлює, що щастя – це не забезпеченість чи
достаток, а щось інше.
Маргариті потрібне кохання. вона могла би бути щасливою, якби у неї була дитина.
- Хто зупинив Маргариту під час погрому?
Дитина, яка плакала: „Я боюсь”.

- В чому суть казки, яку розповіла Маргарита дитині?
„Я тебе сказку расскажу: Была на свете одна тетя. И у нее не было детей, и счастья
вообще тоже не было. И вот она сперва долго плакала, а потом стала злой…”
Діти – це щастя.
Коли людина довго плаче – стає злою.
Історія з Фрі дою також пов’язана з дитиною. Тому вона близька Маргариті.

- Коли Воланд повертає Майстра Маргариті вони хочуть „...в подвал в переулке, чтоб все стало, как было”. Чому нічого іншого не хочеться, хоча б квартиру Майстра або Маргарити?
Там вони вже були щасливі колись. Можливо і тепер будуть.

- Маргарита добилася того, чого хотіла. Чого не вистачає до щастя?
Він не щасливий, його не зрозуміли. Люди йому не повірили. А він хотів лише,
щоб світ став кращим. Його життя закінчилося тоді, коли він з рукописом вийшов
з підвалу. А для нього роман – це все, він же Майстер, без імені.

- Як відбулося знайомство Майстра з Іваном Бездомним?
-Вы писатель?
- Я – мастер.

-А в чому різниця?
- Пише, що душа велить, не на заказ.
- Роман цікавий, рукопис „потрепанный”
- Критика, друга стадія: „Мне казалось, что авторы этих статей говорят не то, что
они хотят сказать, и что ярость их вызвана именно этим”.

А Ієшуа говорив: „Правду говорить легко и приятно”. Майстру також було легко і приємно писати роман.

- Чи завжди і всім легко і приємно говорити правду?
Думки учнів.

Третьою стадією був страх. Четверта – спалив роман. І лише Воланд з цим не погодиться.

- Що він на це скаже?
„Рукописи не горят”.

- Як зрозуміти ці слова?
Вони існують у вічності: історію почав розповідати Воланд – свідок подій,
продовжив Майстер, закінчення - на Місячній дорозі.
Він залишається в пам’яті людей, які, читаючи, «потрепали», «потерли» роман.
Він є в пам’яті майстра і Маргарити.
Азазелло появився саме тоді, коли Маргарита згадає рядки роману і процитує
його: «…пропал Ершалаим, великий город, как будто и не существовало на
свете…» Так пропадите же вы пропадом с вашей обгоревшей тетрадкой и
сушеной розой! Сидите на скамейке одна и умоляйте его, чтобы он отпустил вас
на свободу, дал дышать воздухом, ушел бы из памяти”.

- Чому Азазелло з‘явився поруч з Маргаритою?
„Дьяволу бы я заложила душу, чтобы только узнать, жив он или нет”.

- Чи вперше ми зустрічаємося з такою ситуацією?
Гете «Фауст»
Уайльд „Портрет Доріана Грея”
Диявол появляється там, де його готові прийняти, чи свідомо, чи ні.

- Чи випадково появився Воланд зі свитою в Москві, охопленій атеїзмом? За що наказані жителі Москви?
Люди самі створили собі пекло і живуть в ньому. Але не все втрачено, допоки
живуть серед людей такі, як Майстер і Ієшуа.

- Що спільного в них?
Бажання врятувати людство, змінити світ на краще, повернути людям такі поняття,
як совість, каяття, правда, Бог.

Майстру, який покидає місто, дана можливість попрощатися з ним.

- Які почуття він переживає?
Хвилювання – кровна образа – горделива байдужість – передчуття постійного
спокою.

- Чому спокій?
Там залишається нова людина – Іван Бездомний, який пообіцяв не писати більше.

Далі Місячний шлях.

- Чому Майстер просить за Понтія Пилата?
Понтія Пилата мучить совість – значить – не пропащий ( хоча безсмертя в нього є)
Нехай його душа заспокоїться. Може чогось не договорив, або не дослухав.
Спілкування з Ієшуа дасть йому багато. Він має шанс змінитися на краще. Тай сам
Понтій Пилат готовий вбити в собі прокуратора і залишитися людиною.

- Чи не про це саме говориться в притчі „Про заблудшу вівцю” В чому її суть?

Але і з Місячного шляху Майстер не може відірвати погляд від землі.

- Який світ його більше цікавить: світ Ієшуа чи сучасний?
А вони дуже схожі. Це новий виток в спіралі історії. І в Москві і в Єршалаїмі
народ озвірілий. Ієшуа розіп’яли, а Майстра морально знищили. Вони обидва
самотні. Поряд лише одна людина. У майстра – Маргарита, у Ієшуа – Левій
Матвій. Обох зраджують: Ієшуа – Іуда за гроші, Майстра – Алоїзій Могарич – за
квартиру. Обоє хотіли, щоб люди зрозуміли їх, усвідомили їхню істину.

-В чому ж істина? Зачитайте, що говорив Ієшуа про істину.
„Истина, прежде всего в том, что у тебя болит голова, и болит так сильно, что ты малодушно помышляешь о смерти. Ты не только не в силах говорить со мной, но тебе трудно даже глядеть на меня. И сейчас я являюсь невольно твоим палачом, что невольно меня огорчает. Ты не можешь даже и думать о чем-нибудь и мечтаешь только о том, чтобы пришла твоя собака, единственное, по-видимому существо, к которому ты привязан. Но мучения твои сейчас кончаться, голова пройдет”.
- Невже це і є те, що хотів людям сказати Ієшуа, а за ним і Майстер, і сам Булгаков, і навіть Воланд? В чому ж їх істина?
Підсумок
Зверніть увагу на дошку. Тут записані ті фрази, які сьогодні вже звучали на уроці у ваших відповідях, у цитатах.
Істина в тому, що:
1. Всі люди добрі.
2. Лише Бог має право вирішувати питання життя і смерті людини.
3. Правду говорити легко і приємно.
4. Найстрашніший недолік людини – боягузтво.
5. Ніколи і нічого не треба боятися. Це нерозумно.
6. Ніколи і нікого не треба просити, особливо у сильніших. Самі запропонують і самі дадуть.
7. Щастя неможливе без улюбленої роботи, розуміння людей, кохання і дітей.
8. Коли людина довго плаче, стає злою.
9. Людина сама творець свого щастя.
10. Рукописи не горять.
12. Диявол появляється тоді, коли його готові прийняти в душу.
13.Якщо людину мучить совість, вона не пропаща, не втрачена для суспільства.
14.Любити всіх людей – це найважча місія на землі
15. Кожен повинен бути Майстром своєї справи.
І це лише початок списку того, що є складовою частиною істини і кожен може його продовжити.

Заключне слово вчителя.
Наш урок проходить в час Великоднього посту. Кожен день наближує до великодньої п’ятниці і самого Великодня. Кожен християнин до цього свята сповідається. Кожному дається можливість заглянути у власну душу, розібратися з своєю совістю. Я надіюсь, що сьогоднішня розмова допоможе вам це зробити.
Сьогодні ми закриваємо булгаковського „Майстра і Маргариту”. Та хотілось би вірити, що не назавжди. Ще не на всі питання знайдено відповіді.
Пройде час і, можливо, ви знову відкриєте для себе цей роман. Прочитаєте по-новому і виявите, що багато чого не помітили в ньому. Прийдуть нові питання, віднайдуться відповіді.
А хто відкриє вдруге, той буде повертатися до нього ще не раз. Тому, що кожне покоління знаходить в ньому щось своє.

Метки:  

Якщо...

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 17:41 + в цитатник
1. Якщо дитина живе серед критики — вона вчиться засуджувати інших.
2. Якщо дитина живе серед ворожнечі — вона вчиться «воювати».
3. Якщо з дитини насміхаються— вона стає невпевненою у собі.
4. Якщо дитина змушена соромитися — вона почувається винною.
5. Якщо дитину розуміють — вона стає терпеливою.
6. Якщо дитина відчуває заохочення — вона пізнає свою цінність.
7. Якщо дитину хвалять — вона пізнає цінність інших.
8. Якщо дитина живе у справедливості — вона стає справедливою.
9. Якщо дитина знаходить визнання — вона буде задоволена собою.
10. Якщо дитина живе серед довіри і приязні — вона знайде в житті любов.

Метки:  

Дневник silvestrivna

Понедельник, 05 Апреля 2010 г. 17:32 + в цитатник
Этот дневник - продолжение урока литературы


Поиск сообщений в silvestrivna
Страницы: 31 ..
.. 3 2 [1] Календарь