Вийшовши в поле, ставши на коліна, поклонюсь своїй землі рідній в останнє поклонюсь.
В пригорщ наберу землі, щоб забрати з собою на далеку чужбину. Щоб пам'ять моя не потьмяніла і не стерлась під впливом іншого світу, чужої для мене реальності. Та під тиском невблаганного часу не розвіялася в решті-решт, як туман ранковий.
Що чикатиме мене там? На що сподіватися? Про це мені не відомо. Відомо лише те, що зі мною буде завжди часточка моєї рідної землі. Немов якір, вона триматиме мене на світі білім, законсервувавши мої спогади і мою приналежність, не відпустить до далекого берега назавжди, зробивши мене іншим, чужим. Вона завжди буде мені нагадувати про те, хто я, і звідки? Про те, хто були мої батьки? І яке я займаю місце в цьому світі. Лише тепер в повній мірі розумієш, свою автентичність, коли внутрішній голос кричить: - Я, нащадок свого роду! Я той, за ради якого; - жили, захищали, поливаючи своїм потом та окроплюючи своєю кров'ю ту землю, яку я в мирний час, збираюся покинути.
Сум та нестерпна біль оселилась в душі моїй. Що сталося з нами? На кого ми перетворилися?
Колись веселий та працелюбний народ, славився своєю добротою та людяність, а нині ми починаємо славитись, своїм невіглаством, та неймовірною жорстокістю. Коли замінили нам поняття? Коли стався цей ганебний перелом в нашій свідомості? Невтомлюешся запитувати себе про це, але відповіді почути, відверто кажучи не хочеться. Тому, що відповідь лежить на поверхні, і вона ганебна.
Ми самі виховали цих нелюдів. Нелюдів, які ґвалтують та спалюють живцем людей.Нелюдів, які убивають на шляхах простих людей, і не несуть при цьому ніякої відповідальності перед суспільством та законом, а все лише тому, що вони належать до касти, нібито (князьків), яким закон не писаний. Це наша громадянська байдужість, дає можливість проростати та цвісти ганебному бур'яну на нашій родючій землі. Для мене нестерпною е те прислів'я; - що моя хата з краю... Це не наша свідомість таке придумала. Я вірю, що ми не можемо стояти осторонь життя. Адже наші діти ходять по вулицях, наші діти стоять на пішохідних переходах. І хто дасть нам гарантію, що не нас наступних вибере сліпий жереб (князівщини)?
І доки ми будемо спостерігати байдуже за тим як гвалтують нашу рідну неньку, як паплюжать нашу совість і наших предків, то в голові постійно будуть роїтися думки про чужину. Якусь далеку країну Оз.