"..Надо мною тишина,
Небо полное огня.
Свет проходит сквозь меня,
И я свободен вновь.
Я свободен от любви,
От вражды и от молвы,
От предсказанной судьбы
И от земных оков..."
я взагалі більше не слухаю цю пісню, і ще деякі, в які ти був закоханий, але випадково натрапила на неї....і згадала!
а потім подумала, що скоро ми знову поїдемо до тебе в гості....побачимо твою бабцю і діда, так швидко постарівшу маму, братів......і камінь, з твоєю фотографією.....
знову буду плакати, наче вперше побачила, а бачу два роки....
деякі скажуть, що ще мало часу пройшло....ні, не мало......
я вже давно повірила...все зрозуміла.....та серце щимить, і це добре, значить я ще пам'ятаю..
ти знаєш, коли ми з Русіком їдемо до тебе ми взагалі про тебе не говоримо....да ми взагалі дуже рідко говоримо про тебе, ми і так все розуміємо, ми спілкуємось очима і серцями....
я знаю, що він скучає за тобою...не так як я...він скучаю сильно...
але ж він чоловік, і не покаже сльози....
плакав коли приїхали перший раз....
а останій раз не плакала і я....
не можу вже...вибач
кожен раз коли хочу заплакати згадую як ти сміявся..
кожен раз коли хочу посміхнутися, бачу як плаче бабуся...вона обнімає мене і щось говорить, про те як ти рано пішов...
ні, мама не плаче, тільки дивиться..на мене на Русю, і посміхається....
зажди попрікає, що ми не заходимо в гості...
я от сижу і думаю, а чому ми не заходимо в гості?
і не маю відповіді
я не знаю, що казати мамі, малому, як говорити з старшим...доречі не бачила його вже давно у тебе....
не можу дочекатися коли поїдемо до тебе!!!!
знаю, що ти теж чекаєш.....
ми скоро приїдемо, ти чекай...
