Originally posted by vadgont at ДОЛОЙ ОККУПАНТОВ!!!

Не прошло и года после убедительной победы Украинского Правосудия над злобными очагами популизма, хаоса и анархии, а жизнь в стране уже продолжается и дальше! Несмотря на отмену Евро-2012, полным ходом идет строительство НСК «Олимпийский». Строители торопятся день и ночь, так как жестко дали трудовое обещание: сдать первую очередь красавца-стадиона к 65-летию Президента Яндруковича!

У «Обкома» аж дух захватывает от грандиозной панорамы новой жизни, в фундамент которой в эти дни вбухивают замес за замесом. А представляете, как захорошеет все вокруг через год! «Обком» себе представляет это так:

МАКЕТ

Свечерело… На застеленном персидским ковром берегу Средигорского моря отдыхают в кожаных креслах Президент Виктор Яндрукович и Генеральный Администратор Сергей Лёничкин. В дальнем углу широкого стола - 200-дюймовый экран. В нем отражается заходящее солнце.

На сухопутной половине стола, перед Президентом, – пивной бокал и поднос бутербродов. Сергей заедает белое вино бисквитами и лениво пролистывает учебник географии для 11-го класса.

В правой ладони Яндруковича - позолоченный смеситель в виде двуглавого орла, в левой - платиновый тризуб (кран для холодной воды, кран для горячей и еще один для красоты). Освещенный закатом, Яндрукович в эти минуты чем-то отдаленно смахивает на парадный портрет самодержца.

Метрах в двух от берега из воды торчит какая-то куча, к ней изредка подъезжают самосвалы и подгребают баржи, сваливая булыжники. На куче стоит какой-то пацан с непрерывно трясущейся в руках удочкой.

- Ты глянь, Феофаныч, - тычет в книгу палец Лёничкин, - фотка макета уже в учебнике есть.

Поняв, что Виктору Феофановичу сейчас не до картинок, Лёничкин читает вслух, с выражением, чуть придуриваясь:

- «Средигорское море расположено в центре Европы. Оно омывает побережье Средигорья. О прежнем названии этого живописного края – Вышгородский район – сегодня напоминают лишь многочисленные вышки, которые оберегают мирный сон жителей Средигорья. Ниже по течению моря – Дамба, Абалонь»… во грамотеи засели в Минобре! - смеется Лёничкин, тянется к столу за президентским «паркером» и правит ошибки. - «Оболонь и Троещина, севернее расположен нерушимый Памятник Украинско-Российской Дружбы – величественное здание Чернобыльской ядерной электростанции имени трижды академика Осьминоженко, - бывшего руководителя Нашей Партии, трагически и скоропостижно»…

- Тэк-с, - вырывает страницу Лёничкин, - эту фигню мне уже читали в газете… «Средигорское море – самый чистый после Байкала водоем Европы. Вот почему, дорогие ученики, воду из него пить нельзя даже после кипячения и фильтрации – эту драгоценную влагу, ребята, нам всем надо беречь!» - Лёничкин смачно отхаркнулся и нарочито плюнул через стол в море.

Рыбак вздрогнул, обронил удочку и принялся вылавливать ее ведром.

- Ну, Харитон-шлепертон, ты даешь! - Яндрукович наконец-то отвлекся от созерцания ювелирных изделий. Заметно, что нелегкий выбор им уже сделан – в пользу обоих предметов сантехники. – Ну, так что там про макет?

- «Украшением Средигорского моря станет точная копия Памятника Утопленным Кораблям (ПУК), - тут Лёничкин принялся более напыщенно кривляться, - 10-кратно превышающая оригинал, хранящийся в Севастополе. 167 метров из бетона и арматуры – это будет еще один Памятник нерушимой Украинско-Российской Дружбы! Торжественное открытие Копии ПУКа и зажжение Газового Огня приурочено к 3-летию подписания Харьковских Соглашений – еще одному свидетельству непоколебимой веры»... Вот, Виктор Феофаныч, полюбуйся, яка цяця!

- Угу, - бурчит Яндрукович, разглядывая фото макета на развороте учебника, - из-за этой цяци опять парад отменили и смету уже 4 раза пересмотрели. Хорошо хоть отмазка клевая подвернулась: в Макеевке-Фенольной башенный кран шлепнулся на новый админкорпус шахты имени режиссера Хамженкова. Объявили двухнедельный траур - а хули делать? Ко мне этот, Смердяков из Крематорска, на прием прискакал, ну, новый министр обороны, копытом себя в грудь бьет: шо за дела, Виктор Феофанович, у осеннего призыва 100 дней до приказа, а старослужащие ни разу БТР на ходу не увидели! Типа наезжает, короче… Но я, как говорят, к нему в карман за словом не полез: а мне, ты думаешь, легко?! У меня, отвечаю, кран, бля, дембельнулся нах! Пособия, гробы за счет бюджета, зеленка, бинты одноразовые… В общем, отставить популизм, кругом нах и марш отсюда!

- А этот… как его… прежний министр… как его… капитан… нет… адмирал! - подобрал нужное слово Генеральный Администратор. - Он-то куда делся? Тоже сбежал?

- Пал смертью многих! – смеется Яндрукович. – Пошел снять пробу на солдатскую кухню – ну и доснимался. Двое суток на толчке, три часа в реанимации - и локальный исход!

Вдалеке послышалось наводящее жуть рычание кавказских овчарок, крики «Фу! Лежать, Тарзан, лежать! Свой! Стой!…. Фу!!... рот!!!!»

Лёночкин смахнул учебник в море, Яндрукович придвинул к себе сантехнику, оставив на поверхности стола ослепительно белую борозду. Рыбак нырнул с головой.

Кто-то черный и блестящий, словно антрацит, стремительно мчался под гору к пляжу…

БЕЗ УЛОВА

Нюх не подвел собаководов – свой. Задыхаясь и отдуваясь, по ковру прошагал министр внутренних дел Могилевич.

Настроение у Лёничкина пришло в норму: приятно знойным августовским вечерком, сидя босиком в шортах, встретить доброго знакомого, одетого по всей форме и увешенного раскаленными медалями - от позолоченных погон до пуленепробиваемой бляхи.

Яндрукович же напрягся еще больше. Стало заметно, как у него под бронежилетом вздрогнуло сердце.

- Где он?!

- Ищем, Виктор Феофанович! И-и-щем!! – взмолился Могилевич. - Объявлен план «Перехват», бойцы вторые сутки валятся с ног…

- С ног они валятся… У тебя там что, план «Пешеход»? Гендиректор где?

- Суицид. Множественные ранения черепа, не совместимые с жизнью… Саперной, в общем, лопаткой.

- Хе-х! Толково… Возьми, как говорят, лопату – и жизнь станет лучше, и смерть веселее. Кстати, - Яндрукович посветлел лицом, - как там Миколай Яныч?

- Жив! А что?

- Пенсионерит?

- Так точно! Наружка докладывает, что вчера, в 14 часов 17 минут, объект приступил к разбрасыванию навоза - грядку под озимые сорта огурцов готовит, ага. Так за полчаса всех кур говнищем забрызгал (забору соседскому и ребятам моим тоже перепало), грабарку поломал и язык себе прикусил. Теперь вообще хрен поймешь, что он там трындит, хоть прослушку отключай…

Все трое заливисто хохочут, Могилевич вытирает платком слезы и пропотевшее нутро позолоченной каски.

- Вот, - Яндрукович протягивает министру платиновый тризуб, - увидишь Миколая, отдай. Скажи, мол, ништяк капусту в три ствола поливать, хэ-хэ-хэ, втрое подешевеет… Свободен.

…Жара спадает, духота нарастает. Море изрядно отдает коксохимом.

Серый допил вино и закемарил. Президент раздал чайкам засохшие бутерброды и крепко задумался.

А поразмышлять было над чем. С одной стороны – все пучком. Осенью нардепы уходят на бессрочные каникулы с выплатой премий в размере, засекреченном от населения; парламентские выборы Конституционный Суд уже признал противоречащими Конституции в редакции 2012 года; Рада закрывается на ремонт инфраструктуры. Чемпионат Европы по футболу в стране отменили и забыли (пусть поляки с немцами фигней страдают) – есть дела поважнее. А именно: КС до сих пор не получил инструкций насчет президентских выборов.

Вариантов, собственно, немного – всего два. План «А»: признать два срока президентства одним, но 10-летним, с возможностью его пролонгации. Или же ввести институт пожизненного президентского срока (план «Вышак»). Тут у любого голова закружится.

Да еще и беглеца проклятого никак отловить не получается. И уж тут-то точно никакой Конституционный Суд не поможет…

Вспомнив о КС, Яндрукович приподнял лоб и крикнул выбравшемуся на берег рыбаку:

- Эй, Харитон! Подь сюды, обсохнешь.

Председатель Конституционного Суда Харитон Киряев схватил ведро и поплелся заплетающейся походкой к столу.

- Ну что, Харя, наловил карасей? – ласково задал риторический вопрос Президент.

Харитон в ответ затрясся, дребезжа пустым ведром.

Процесс над «лидеркой оппозиции» не прошел для молодого судьи бесследно. Это заметно. Он сед, слеп на один глаз, весь в морщинах, как простыня из центрифуги. И несмотря на повышение в чине и новую кевларовую мантию, относительно безопасно Харитон чувствует себя лишь в Средигорье и надоел всем местным до смерти (хотя собаки, например, его полюбили сразу).

Несмотря на отпущенный Харитоном 10-летний срок косатой, та не встала на путь исправления и продолжала проявлять неуважение к суду в своем Твиттере. Камеру «лидерки» шмонали по три раза в сутки, специально обученные зечки из «ссученных» обнюхивали ее с ног до головы, но исполнить решение суда об изъятии у заключенной запрещенных средств массовой информации не удается до сих пор. Вчера Конституционный Суд вынес очередное постановление об удалении заключенной из камеры в карцер – но лучше не стало: в Твиттере «лидерки» появились новые хохмы о Киряеве. И вот ведь парадокс, сбивший с толку не только Харитона: после ареста «лидерки» в ее онлайн-творчестве стало гораздо меньше хамства, откровенной тупости, пошлости и «боянов». Зато иронии и проявлений уважения к умственным способностям пользователей явно прибавилось, и как с этим теперь бороться – загадка. Глава СБУ Холерий Ворошковский, поддавшись всеобщему ажиотажу, чуть было не уволил с телевидения весь «95 централ», но вовремя спохватился; интеллигенция подписала открытое письмо с требованием наведения жесткого порядка и усиления борьбы с коррупцией в Интернете – без толку.

Наконец, Первая вице-президент по вопросам инфраструктуры в исправительных учреждений Юлия Лёничкина (сестра Сереги) вчера приказала решить проблему путем отключения СИЗО от энергообеспечения. Приказ выполнили с усердием: без света остался весь правый берег, в вагонах метро заночевали, по уточненным данным, 258 тысяч киевлян и гостей столицы, и матюки из-под земли раздаются до сих пор. Оппозиция уже сделала заявление, что в тоннеле у станции метро «Лукьяновская» томятся от 5 до 10 тысяч человек, отправившихся под стены СИЗО с целью провести бессрочную голодовку протеста против заключения «лидерки» в карцер…

Яндрукович хотел задать Киряеву все тот же мучающий его вопрос «Где он?», но, взглянув судье не в бровь, а в глаз, передумал:

- Слышь, Харя, а ты отвар из одуванчиков, того, пьешь?

- К…к…к…к…, - кряхтит председатель КС, - м…м…муууууу!

- Клизму, понял, - одобрительно кивает головой Виктор Феофанович. – Ну, давай, выздоравливай.

Сумерки окрасили море в мутные цвета. На вахту заступил батальон охраны, оснащенный приборами ночного видения. Но полной ясности как не было, так и не наступило.

НЕСЧАСТНЫЙ СЛУЧАЙ (прямой эфир)

- Может, это, литр вина дернуть? – слышится Лёничкину сквозь дремоту голос Яндруковича. Сергей просыпается:

- Можно. А то меня до сих пор колбасит со вчерашнего…

- Да хорош уже бухать!! Я про Вовчика!

- А, этот… А он где?

- Где-где… в радЕ! – Яндрукович клацает по золотым кнопкам мобильника. – Где ж ему быть-то? Забился, как клоп, и все никак не может поверить, что срок полномочий ай-лю-лю, и выборов осенью не будет и никогда… Привет, Вован! Как оно, депутаты не шалят, хэ-хэ-хэ. Ну да, ну да, период летних отпусков, занятия в комитетах и фракциях, понимаем. Но я вот о чем: ты не знаешь, где он? Да я в курсе, что он и раньше никогда в Раде не появлялся – потому и звоню тебе! Усек?

- Может, - Яндрукович вдруг переходит на шепот, - он нарочно там прячется, где шмонать не догадаются…

Президент выслушивает ответ и вновь орет:

- Ну и что, что нет никого?! Слушай, Литрвин, последнюю мою, как говорят, директиву: поднял жопу и пошел по кулуарам, нечего свое кресло караулить, никому оно и на хер не нужно!.. Давай, шевели булками! Наберешь, доложишь, - Яндрукович бросает трубку на стол.

При ее столкновении с двуглавым орлом раздается приятный звон, чудится, будто едешь ты по прекрасной стране, дедушка играет с тобой в шахматы - и разрешает переходить, а в соседнем купе чокаются подстаканниками…

Лёничкин понял, что вновь засыпает, и сделал над собой усилие:

- Может, в натуре, по пять капель?

Но тут в небо Средигорья одна за другой взмывают три зеленые ракеты; гладь моря заиграла зигзагами.

Яндрукович нащупал пульт и врубил телевизор на полную громкость:

- Учебник по географии для 11-го класса уже напечатан и представлен под суд… э, нет, не так! Сначала: и представлен на суд высокому жюри профессионалов. А учебники для всего класса мы напечатаем уже к весенним каникулам… май-июнь… где-то так, - радостно рапортует с экрана, подглядывая в бумажку, министр образования, науки и досуга Казбек Тыдеев.

- Во! – ошеломленно воскликнул Лёничкин. – А тот, как его… дворянской нации… где?

- Димыч? – смеется Президент. – Пытался какую-то теорему доказать - про сумму то ли квадратов гипотенузы, то ли корней… ну и того… не доказал. Лечили долго, а как откинулся с Павловки - обнес все могилы на Байковом, шалаш себе забацал из венков и живет там, в нос не дует, конфеты лопает. Говорит, это фамильный склеп. Хотя, тут еще, как говорят, с какого боку разобраться. Они ж хитрые, эти жи…

Хлопок, шуршание - и с неба осыпается уже красная ракета. Яндрукович вновь схватился за пульт:

- Блин, не тот канал!!

Теперь на экране – полюбившаяся всем киевлянам и гостям столицы панорама НСК «Олимпийский», густо украшенного кранами, монтажными лесами и имиджевыми баннерами со слоганами на 5 языках. Потом – вид сверху. Следующая «картинка» - внутреннее убранство арены. По полю, с которого бульдозеры сдирают изумрудный газон, по-хозяйски прохаживается вице-премьер-министр по инфраструктуре Борис Колесниченков и что-то под рев моторов втолковывает журналистке. На девушке – строительная каска, на Борисе Викторовиче – хоккейный шлем.

- …я повторяю и еще раз подчеркиваю - на данном этапе строительства!! В русле модернизации всей страны к Зимней Спартакиаде народов СНГ, – раздраженно завершает свою мысль вице-премьер и разворачивается к выходу со стройплощадки, по пути пожимая руки рабочим.

- А зачем тогда все поле заливать? – журналистка попалась явно не из робкого пула.

- Вы, я вижу, не болельщица со стажем, - переходит на снисходительную интонацию Борис Викторович. – Хоккей с мячом требует бОльших масштабов игровой площадки, нежели хоккей канадский, и, соответственно, бОльших затрат. Эти законы экономики, спорта, шоу-бизнеса не нами придуманы - и не вам их обсуждать. Или в медиа-бизнесе как-то по-иному зарабатываются деньги?

- А летом как быть со льдом?

- Девонька, ну подумайте своей прелестной головенкой – кто ж летом в хоккей играет?

- Большое спасибо, Борис Викторович, за исчерпывающий комментарий. С вами была…

Колесниченков возвращается в кадр и перебивает:

- Я закончу, если вы позволите. Только давайте все же пройдем в тень, под крышу… Так вот, при Советском Союзе хоккей с мячом был очень популярен в Украине, поэтому его и называют русским хоккеем! – Надо признать, Бориса Викторовича всегда приятно послушать, чувствуется, что человек искренне увлечен тем, о чем говорит, и старается быть максимально убедительным. – У людей моего поколения до сих пор на устах легендарные названия мировых грандов хоккея с мячом: это и красногорский «Зоркий», это и красноярский «Енисей», это и краснознаменный ансамбль имени…

Раздается такой грохот, что Яндрукович даже чуть убавил звук. Когда пыль и помехи рассеиваются, в кадре вновь возникает девушка с микрофоном:

- Как только что сообщили нам из машины «скорой помощи», это были последние слова вице-премьер-министра инфраструктуры. До новых встреч в прямом эфире! С вами была Дарья Щепак, канал «5+5».

- Прервал свою, как говорят, рекламную паузу, - беззлобно констатирует Президент и переключается на другой канал. – Ну вот, прикинь сам, Серый, какой, нах, парад на Крещатике? Траур, как говорят, маст гоу хоп… гоп?… Стоп, забыл, невозможно сосредоточиться.

Лёничкин помалкивает и как бы скорбит. Увиденное живо воскресило в его памяти нью-йоркские события 11 сентября 2001 года, когда под завалами «близнецов» была погребена одна приглянувшаяся ему фирмочка.

ТАНДЕМ

Окружающая Средигорье темень сгущается вокруг экрана.

Яндрухович возмущен увиденным в телевизоре и давит кулаком пульт:

- Блин, вот и Штирлица уже под Владимировича перекрасили, никаких святынь не осталось на Руси, никакого, как говорят, почтения перед подвигом ветеранов!.. Это ж надо такое придумать - «1777 мгновений весны»!! Серый, ты прав - херня полная, эти выборы президентские. Вон в Москве: все друг другу свои, да и то в марте грызлись как не родные, чуть до второго тура дело не дошло. А кино это ОРТ запустило когда, помнишь? – правильно, 1 января. А тут уже осень на носу, уборочная, урожай рекордный - а у нас колхозники всем селом еще 400 серий сутками напролет будут смотреть: интересно ж, блин, как он Мюллера на этот раз разведет…

- Это, Феофаныч, так задумано. Проект долгоиграющий, типа нанотехнологий, кавказской войны и поднимания страны с колен. На опережение питерцы работают, о внуках уже сейчас думают… На два срока вперед смотрят.

Виктор Феофанович не может смекнуть: Серый это в натуре о российских «лидерах» говорит или ему какой-то намек предъявляет? Лёничкин невозмутим: закинув ногу за ногу, он покручивает правой рукой перстень, украшающий большой палец левой ступни, которым он не прочь щегольнуть в элитном педсалоне «Морозка», и продолжает методично излагать особенности российской политики на данном этапе:

- А эта блестящая идея по нивелированию навязанного извне имиджа «тандема»? Ведь тандем – это, по сути, велосипед, когда один смотрит далеко вперед, а второй из года в год видит перед собой лишь жопу впередсмотрящего - и крутит педали, как раб на галерах. А раз ты не педик, то какого хера ты носом в очко товарища уткнулся и никак не отлипнешь?

- Западло, - соглашается Виктор Феофанович, на сей раз даже не заподозрив, что и в этих словах Лёничкина завуалирована подлянка в его адрес. Тем более, что дальше Генеральный Администратор повел речь о вещах более близких Президенту – о транспорте:

- И на мартовских выборах они просто виртуозно обыграли образ мотоцикла с коляской «Иж-Калина»! Один – рулит, второй – руководит. Супер!

- Ну и кто там теперь рулит, а кто руководит?

- А хер их знает, - пожимает плечом Лёнечкин, - какая разница? Тем более – тебе. Не потей, Виктор Феофанович, у тебя своих забот полон рот и маленькая тарелка.

- Да! - вспоминает Президент. – Так вот, продолжу выражать, как говорят, свою логику. Ну, так и хрена нам эта суетень? Тоже будем кино снимать? А я в роли кого? Джеймса, бля, Бонда? А кого под Юльку прикажешь гримировать, кто будет косу отпускать?

- Людмила твоя, - подсказывает Лёничкин.

Яндрукович смотрит в глаза молодому соратнику. Заметно, что он хочет высказаться в том смысле, что, мол, некоторые граждане-начальники сами своих сынков воспитать прилично не смогли, а невинных сирот на второй срок в исправительной колонии оставляли… а я учил!.. тьфу, бля, а я шапку не брал!... то есть брал, но не крал, то есть просто поднял и хотел вернуть, а он, сука, убежал, а я побежал за ним, но в другую сторону… Тут мысль Президента уткнулась в тупик: он уже и сам не помнил, в какой из посвященных ему книг серии «ЖЗЛ» («Жизнь замечательного Лидера») изложена наиболее соответствующая текущему историческому моменту версия его алиби; где там про крестного отца-космонавта (Президент забыл, что это был фотоальбом «Он сказал: Поехали, Витя!»), а где про выстрел в упор ивано-франковского гранатометчика, от которого будущего Президента спас лишь бронежилет, который он и хранит на себе с того самого осеннего дня 2004 года.

- Да ну нах, - встряхивается, как от наваждения, Президент. – Так что ты про колонию, тю, блин, что ты про колено говорил?.. А, вот и именно: на митинги с больным коленом ходить, всяким дятлам опять обещать «уже сегодня». А что им сказать? Все ж давно обещано. А им, сукам, все мало!..

- Ну так я ж тебе о чем битый год долблю: суд объяснил, что нет такой статьи, чтоб за предвыборный чёс сажать, так что свободно можешь обещать, все что придумаешь.

- Типа каждому ветерану войны по «бехе» и Манькину книжку в подарок?

Друзья смеются. Но история про книжку «Черновная Кариатида» (проще ЧК) заслуживает отдельной главы, учитывая статус ее автора Манны Хернам – президента Союза писателей Украины, лауреата премии Украинского филиала московского Института Нобелевских премий им. Задулина.

- Вопрос лишь в том, как от выборов отмазаться, - продолжает гнуть серьезную тему Лёничкин. – Харя, сам видел, в износ пошел, а без него в Конституционном Суде ни одного толкового юриста не осталось. Военное положение? – да ну их к черту этих колхозников с автоматами – и себя, и нас перестреляют с голодухи. ЧП или стихийное бедствие? – так столько за год всего уже было, что Фукусима с Голодомором отдыхают. «Против всех» раскрутить? – так они и раньше возле проходного барьера околачивались, а теперь кого поднимешь на борьбу за честное будущее нации? Виктора Андреевича с Ляжком?

Смеются.

- Ну так как отмазываться предлагаешь? – с нескрываемым нетерпением вопрошает Президент.

- Очень просто. Ни отменять, ни переносить выборы, ни фальсифицировать не нужно; никаких правовых реформ - в Конституции вообще уже черт ногу сломит, один Харитон, наверное, первую статью еще помнит, да и то не уверен, ты уж не обижайся…

- Так что, сдаться?! – Виктор Феофанович аж распрямился в кресле.

- Вот за что я тебя, Феофаныч уважаю, так это за то, что горячий ты мужик, отважный. Успеешь сдаться. Суть такова: доходчиво, но настойчиво объясняем избирателям, что на выборы ходят лишь слабоумные, лохи, бездельники или того хуже, в общем, все те, кто тупо не просекают, что лучше не будет и не надо!.. Ну, вот, наглядный пример.

Лёночкин возит пальцами экран своего айпода:

- Российские наноразработки. Вот, послушай, полюбуйся.

Над спящим Средигорьем разносятся переливы кремлевских курантов, затем - звонкий голос Ксении Общак: «Выступает краснознаменный ансамбль пенсии и пляски «Лубяночка» - бессменный лидер Национального хит-парада! Слова – народные, музыка Шнуркова. «Выборы!»

Милые, почти детские, но слегка развратные голоса полураздетых солисток хора выводят:

«Выборы, выборы – голосуют п…ры!»

Виктор Феофанович уже пляшет вовсю, аплодирует и просит повторить, но тут трезвонит мобилка.

- Доброй ночи, Вова… фу, дай отдышаться… Да, работаем еще, представь себе, не покладая!.. Ну так что?... Да-а?... А в курилке смотрел?... Ах да, он же не курит, фигуру бережет. В сортире?.. А в женском?.. Так посмотри, блин!! Учить мне тебя надо - или у кого из нас брат пограничник?! Овчарку? Можно и овчарку… лучше бешеную. Давай!

Президент хватает со стола золоченный двуглавый смеситель и зашвыривает его в морскую тьму:

- Лети, сука!

Бульк – и тишина.

В тишине слышен шепот:

- Не, ну в натуре, Сережа, дорогой, ну где он?..

(Заключительные главы следуют)

Від нечесного використування ресурсів підчас президентських виборів до останнього арешту свого головного політичного противника, режим Віктора Януковича проявив вкрай недемократичний, антиукраїнський та протизаконний характер, якому слід врешті покінчити. Тому з сьогоднішнім днем йому треба проголосити бойкот під кожним оглядом. Це означає несприйняття його як легітимну владу в Україні, а також представлення його перед світовим товариством анти-народним, недемократичним та злочинним. Дальше толерування та мовчання тільки підсилює його насильницький настрій.

Тому закликаємо українську громадськість по цілому світу до повного спротиву, демонстрацій-маніфестацій, опозиції та бойкоту. Це означає протестні акції, бойкот з сторони діяспори та ізольовання демократичним світом режиму, але не українського народу. Противно, світ і міжнародне товариство повинно зайнятися захистом українського народу у цей випробовуючий час.

Конкретно це означає влаштування вуличних демонстрацій-маніфестацій та громадянський непокір в Україні, подібні демонстрації під режимними дипломатичними місіями по місцевостях світу, демонстративний вихід з залі підчас виступу Віктора Януковича на У Форумі, відмовлення від будьяких зустрічей, а також прийнять з чільними представниками цього режиму.

Для міжнародного товариства це означає не допустити, щоби режим Януковича в імені України очолював сьогодні Комітет міністрів Ради Європи, а Організацію з безпеки і співробітнцтва в Європі в 2013 році. Це означає відмовлення надання віз та замороження банкових рахунків злочинцям цього режиму які бажають користуватися виїздами на Захід і там переводити фінансові трансакції. Також це означає зрозуміння з відповідними санкціями, що за цим режимом Януковича стоїть Росія з наміром відновити імперію, ключевою частиною якої має бути Україна. 

Ми розуміємо, що такого роду опозиція і бойкот вимагає певної пильности, пожертви, а також неприємности. Одначе треба усвідомити собі, що обставини на Україні далеко гірші чим неприємні. Тут не ходить тільки про одну особу, чи один випадок. Жертвою режиму не тільки Юля Тимошенко, Юрій Луценко, українські журналісти, науковці-історики чи патріотична і орієнтована на Захід молодь. Жертвою тут українська культура, наука, освіта, мова та майбуття української нації як також суверенітет та демократичність її держави. 

Бойкот режиму не можна утотожнювати як бойкот України. Тим більше треба звернути увагу на громадські структури в Україні, підсилити громадянське суспільство, українських підприємців та благодійство, строго пильнуючи куди одначе йде допомога, щоби цим не годувати режим. Акція замінення режиму в Україні мусить бути ділом цілого світового українства та від тепер повинно йти безперебійним інтенсивним наступом аж до завершення. Поборюючи режим Януковича ми будуємо українську демократичну Україну та промощуємо дорогу кращого майбутнього нашого народу.

Ню Йорк-Торонто 6 серпня 2011

За Світову Конференцію Українських Державницьких Організацій
Аскольд Лозинський голова 
Борис Потапенко секретар
Оксана Процюк-Чиж скарбник

ДЖЕРЕЛО

Після прийнятого 5 серпня в Україні київським судом рішення про затримання екс-прем’єра Юлії Тимошенко група громадських діячів Франції на чолі з філософом і письменником Даніелем Сальваторе Шиффер виступила із закликом до її звільнення.

У зворотному випадку громадські діячі загрожують виступити із закликом до бойкоту майбутнього Чемпіонату Європи з футболу, який повинен пройти в Польщі та Україні з 8 червня по 1 липня 2012 року, пише французьке видання Marianne.

«Україною сьогодні гуляє страшний привид — привид сталінізму. Зрозуміло, ми підозрювали, що президент країни Віктор Янукович, який завжди був відомий як відданий прихильник Володимира Путіна, відчував певну ностальгію за подібним деспотизмом (це видно за нинішньою системою роботи його державного апарату). Однак те, що він здатний використовувати гірші поліцейські і судові методи, тоді як наш Європейський Союз прагне поширювати цінності свободи і терпимості по всьому світу, не може не образити кожного справжнього демократа», — пише видання.

«Справа в тому, що в Україні відбулася пародія на правосуддя, гідна старих скоростиглих процесів в Москві за часів Вишинського, який був незрівнянним майстром політичних читань: 5 серпня київський суд прийняв беззаконне рішення про арешт прозахідного політика і лідера покійної помаранчевої революції 2004 року Юлії Тимошенко. Підстава для цього затримання звучить щонайменше парадоксально, або навіть просто безглуздо: перевищення повноважень! Таке формулювання викликало б лише сміх, особливо дивлячись на поведінку «апаратників» нової української «номенклатури», якби її юридичні наслідки не були такими трагічними в людському плані», — сказано в матеріалі.

«Таким чином, ми урочисто закликаємо уряд України до негайного і беззастережного звільнення Юлії Тимошенко в ім'я прав людини і дотримання свободи слова і думки.
Нехай він дізнається про це! Якщо ж він відмовиться задовольнити нашу вимогу, ми висунемо інший аргумент, який представляє куди більшу небезпеку для іміджу і економіки України: йдеться про заклик до бойкоту майбутнього Чемпіонату Європи з футболу, який повинен відбутися в Польщі і в Україні з 8 червня по 1 липня 2012 року, — підкреслюють громадські діячі. - Саме цю загрозу наші політики за підтримки ФІФА повинні використовувати проти української влади, щоб домогтися від них швидкого звільнення Юлії Тимошенко».

Серед ініціаторів такої заяви: філософ, письменник Даніель Сальваторе Шиффер, філософ Люк Феррі, письменник Олександр Жарден, вчений, автор низки робіт по боротьбі за права жінок Анни Сюжье, соціолог і викладач паризької Вищої школи соціальних наук Мішель Вівьорка.

За матеріалами: Фокус

ГИМН ПРДУНОВ

Семён Битый

Под флагом донецким, круты не по детски,

Мы стадо хохляцкое к счастью ведём,

Стабильно воруем, стабильно крышуем,

В глубокую жопу стабильно идём!

ПРИПЕВ

Славься покращення избранной братии,

Славься межгорский сидевший дидусь,

Славься разбойное племя оффшорное,

Славься донецких бандитский союз!

Мы судим, мы правим, наедем – раздавим,

Купили милицию, суд, СБУ,

Тряпьём под ногами хохляцкое знамя,

С Россией навеки связали судьбу!

ПРИПЕВ

Нах демократию - жизнь по понятиям,

Доллар оффшорный нам фюрер и бог,

Гадят на головы детки мажорные,

Быдло хохлячее лижет сапог!

Мы сверхчеловеки, у власти навеки,

Клещей присосавшихся не сковырнуть,

Из грязи элита, бомонд у корыта,

К Донецкому Рейху намеченный путь!

ПРИПЕВ

Славься коррупция, власть–проституция,

Рэкет державный, Гарант-идиот,

Партия новая - шайка совковая

Нас к торжеству беспредела ведёт!

Чи снилося рядовому залізничнику, що його боси з державної «Укрзалізниці» вирішили купити йому позолочену мобілку і поселити в Києві в квартирі за два мільйони? От і добре, що не снилось. Інакше взяв би ключа на 40, і пішов би з ним зовсім не на роботу….

Лише кілька днів тому Микола Азаров виступив у черговій постановці на тему «Забороняю чиновникам шикувати, купуючи розкішні автівки, купуючи меблі, та ремонтуючи службові кабінети».

Інформуємо: останні закупівлі державних залізничників ніяким чином не порушують ці заповіді, бо Держадміністрація залізничного транспорту придбала коштовні мобільні телефони і квартири. Тобто речі, які Микола Янович не заборонив. Хоча не треба мати найбільше ай-кью, щоб поставити просте питання: чи все так добре в Україні, щоб окремі боси могли так відверто потурати своїй схильності до розкоші? Чи ті предмети, про які піде мова нижче, це вже не розкіш? Подивимось.

На початку липня залізницею на тендері у тому числі придбано 112 мобільних телефонів за 328 тис грн. Середня вартістю мобілки – майже 3 тисячі гривень – вражає сама по собі. Але «середність» передбачає, що є більш дешеві і більш дорогі екземпляри.

«Нашим грошам» вдалось отримати конкурсну документацію, з якої ми і дізнались про придбання десяти телефонів Nokia 6700c Gold, чий корпус покрито 18 каратами золота (на фото).

Мобільні телефони для «Укрзалізниці»

*дані «Вісника державних закупівель»

**ціни інтернет-магазинів allo.ua, mistore.com.ua, rozetka.com.ua

За цінами інтернет-магазинів, де товари продаються з мінімальною кількістю накруток, загальна вартість вийшла на 70 тисяч гривень меншою, ніж заплатила «Укрзалізниця». Проте називати це 25% відкатом не будемо. Можливо, постачальник «Укрзалізниці» ці мобілки продав по ціні звичайних магазинів, які до гуртової ціни додають ще гроші за оренду торгових площ.

А ще керівництво «Укрзалізниці» придбало дві квартири в Києві. Наголошуємо – керівництву, а не простим смертним залізничникам, бо ціни дуже розкішні. Дві квартири придбано за 4,18 млн грн. Тобто ціна однієї перевищує 2 мільйони гривень, або чверть мільйона доларів, кому як подобається.

Це вартість дуже пристойної і зовсім немаленької квартири в столиці. Наприклад за ці гроші можна вторгувати 4-кімнатну «халупу» на вул. Комінтерна неподалік від Центрального залізничного вокзалу і Міністерства інфраструктури ось в цьому будинку в центрі міста (на фото).

Сподіваємось хоча б на те, що щасливий новосел із числа залізничних керманичів буде не байдики бити і бариші підраховувати, а думати над вирішенням питання забезпечення житлом інших працівників галузі. Днями гендиректор «Укрзалізниці» Володимир Козак на засіданні Ради свого підприємства урочисто пообіцяв до 1 жовтня промоніторити ситуацію з квартирними чергами і незавершеним будівництвом, прийняти відповідну програму і визначити джерела її фінансування. Для декого тим часом джерела фінансування вже давно визначені…

ДЖЕРЕЛО

Originally posted by v_n_zb at Оппозиция составила план сопротивления диктатуре Януковича

Керівництво Держагенства лісових ресурсів змусило 300 лісництв закупити на 15 мільйонів гривень портретів президента Віктора Януковича та гербів.

Про це йдеться в розслідуванні "Економічної правди".

"Пару місяців тому з центру прийшла вказівка сплатити за сувенірну продукцію якійсь київський фірмі. Невдовзі нам прислали рахунок: треба було купити 70 портретів Януковича на 12 тисяч гривень та майже сорок сувенірних гербів на 40 тисяч. А скажіть мені, куди я повішу 70 портретів президента, якщо у мене всього 20 кімнат на все лісництво? В туалет хіба що. Там ще Янукович не висить", - розповів керівник одного з лісництв.

Щоб перевірити масштаб угоди журналісти подзвонили до відділу продажів "Офіс-про", яке постачало портрети.

Там вони з'ясували, що портрети і герби замовили в 300 лісництв.

"Ми всім лісгоспам, дзвонимо, просимо ці портрети і герби забрати", - заявили в компанії.

Також менеджер "Офіс-про" зізнався, що людиною, з якою щодо портретів вони контактують в Державному агентстві лісових ресурсів, є Роман Новіков.

Сама ж фірма "Офіс-про" належить депутату Києво-Святошинської ради від Арсенія Яценюка Святославу Крижевичу.

В Держлісагентстві Новіков підтвердив факт знайомства з Целуєвим з "Офіс-про". Однак про свою роль в поширенні портретів Януковича по лісгоспах говорити відмовився.

ДЖЕРЕЛО

Майже півроку влада годувала українців красивими казками про щасливе життя, європейські цінності, інвестиційні дива та інші псевдо реформаторські солодощі на кшталт "Українапопередупланетивсій".

Наїлися… Звичайні українці "наїлися" далі нема куди, а мільйонери та мільярдери, що ростуть в країні як гриби, ніяк не можуть напхатися. Їх фантастична ненаситність перейшла всі межі, випирає в очі кожному українцю і як явище, потребує втручання фахівців з психіатрії та травлення…

Хто ще не зрозумів, що всі гасла, без винятку, які подаються українському народові під підливою "покращення життя", є брудним, цинічним, хамським фарсом, під головним режисерством з Банковій і розрахованим на тупість та безвілля нації?

Фарсом, який їх мовою називається "понтами".

Понти (понт) - це засіб видурити майно чи гроші обманом, погрозами, шулерством, створенням враження мнимої значимості та важності.

"Понт", закріплений на рівні інстинкту у базарній молодості багатьох сучасних українських "державних діячів", як засіб легкого збагачення, не зміг не тільки покинути арсенал методів і засобів збільшення ними свого капіталу, а по суті став єдиним і головним викрутасом, який до останнього часу був вдалим для нинішніх можновладців.

Можна тільки здогадуватися, як реготали автори програми "Україна для людей", коли до них доходили дискусії про недосконалість реформ.

Можна тільки уявити, як надривали вони свої ненаситні пуза, коли колишні президенти, політологи та фахівці намагалися надавати їм публічні поради з різних питань розбудови економіки, суспільства чи зовнішньої політики.

Пам’ятаєте, як "Україну мали таланти" з бандитською "Муркою" у виконанні майже головного прокурора країни Рената Кузьміна?

Хто ще має сумніви, що реформи – судова, адміністративна, пенсійна, інформаційна – це звичайнісінькі "понти"?

Одна з перших, мабуть в силу колишньої спільної історії, розібралася в "антикорупційних понтах" Росія. Заява російської влади з приводу "газових угод Тимошенко" була викладена не зовсім дипломатично і вже більше нагадувала стиль тих, до кого вона була спрямована, майже : "А Янукович отвєтіт…".

Розібралися остаточно в цих "понтах" і на Заході. Звернення зарубіжних урядів та організацій все більше і більше позбавляються звичайних дипломатичних вивертів і стають все більш зрозумілими українській стороні.

Тільки так можна пояснити таке тривале мовчання офіційних осіб на реакцію міжнародної спільноти на арешт Юлії Тимошенко – нарешті втямили, що від них вимагають, а що тепер з цим роботи – ще тямити й тямити…

Таки ж самі "понти" як прагнення до євроінтеграції, боротьба з утисками свободи слова, публічність і відкритість влади, боротьба з корупцією і багато інших. Останній "понт" - боротьба з корупцією – вилився у перелякані спроби будь-якою ціною кинути за грати Тимошенко і Луценко.

Але, розраховуючи на наслідки таких кроків по собі, по своїм розумовим здібностям і психологічному устрою, надірваному "лихими" донецькими дев’яностими роками, влада наштовхнулася на зовсім неочікувану реакцію.

"Понтові" киреєвсько-вовчі судді у змові з "понтовим" обвинуваченням, самі перетворилися у підсудних. Хто ще не зрозумів, що в цих процесах справжні судді це Тимошенко, Луценко, Макаренко, Діденко, Корнійчук, Іващенко та інші політв’язні – "тризубівці", "свободівці", "антіподаткові активисти"?

А так, то постає питання до кого справедливіше буде звертатися "Ваша честь"? Перед ким і кому треба вставати?

З тісняві приміщень Хрещатика, 42-А (вже не наважусь назвати це "судом") засідання виплеснулися під відкрите небо. І саме на вулицях Києва в цей час знаходиться справжнє, а не "понтове" обвинувачення, яке невдовзі доведе цю справу до логічного кінця і всі "понтовщики" отримають народний вирок - справедливий і безщадний.

І сподіватися декому, що "Беркут" стане на захист "понтов бандитських" не варто, бо його бійці краще за всіх розбираються в таких справах та й присягали служити саме Україні та її народу, а не "понтовим режисерам".

ДЖЕРЕЛО

Що з Українською Правдою? Вони що там взагалі мізками поїхали? Хотів написати - Ну тоді покращення йде до Вас!!! і мені у відповідь - Ваше повідомлення не додано через використання забороненої лексики. Що за маячня?

«Юго-Западная железная дорога» по результатам тендера 18 июля заключила соглашение с ОАО «Крюковский вагоностроительный завод» на приобретение вагона-гаража стоимостью 12,1 млн грн.

Согласно техническому заданию, вагон-гараж будет иметь одно четырехместное купе, одно двухместное купе, одно двухместное купе для проводников, кухню-столовую, туалет и гаражное помещение на два автомобиля.

Вагон будет оснащен системой внутреннего видеонаблюдения (две камеры в гаражном отделении и мониторы в купе охраны), автономной системой кондиционирования, пожарной и охранной сигнализацией. Во всех отделениях будут розетки на 220 вольт и телевизоры. В кухне будет установлен холодильник, микроволновая и электрическая печи, видеомагнитофоны.

Ранее председатель правления Крюковского завода Евгений Хворост сообщал, что вагон-гараж предназначен для перевозки автомобиля президента.

«У нас есть небольшой заказ — вагон-гараж, предназначенный для перевозки автомобилей президента. Это спецвагон. Если президент едет на какую-то встречу, то сначала эти автомобили перевозятся в вагоне, а потом они встречают его в аэропорту», — сказал он.

Ранее предприятие, одним из главных акционеров которого является вице-премьер Сергей Тигипко, уже выпустило два подобных спецвагона.

censor

Восьмого ми чекали колегу на відкритій терасі кафешки неподалік суду. Розташована на бульварі Шевченка, вона давала можливість спостерігати за тими, хто вже не раз відігравав свою роль у боротьбі владного криміналітету з нашим народом. Я маю на увазі (за малим не сказав - „нашу”) міліцію.
В даному випадку перед нами були не просто абстрактні міліціянти, а бійці підрозділу, який свого часу вже вписав, а точніше – вбив гумовими кийками своє ім`я в новітню історію української держави – „Беркут”.
Особисто у мене підрозділ „Беркут”, м’яко кажучи, не викликає симпатій з 18 липня 1995 р., коли „беркутівці” з чисто московитською жорстокістю побили учасників похорон патріарха Володимира. Дуже символічним було також люте шматування цими „орлами” державних прапорів України.
Тоді били не розбираючи – літніх людей, жінок. Бачили, як били й інваліда. Цікаво: яку загрозу останній являв для режиму? Як на мене, це можна віднести тільки до якихось психопатологій, не інакше. Можливо, треба в дитячих комплексах імені збоченця пана Едипа поколупатися. Можливо його, бідолаху, зобіжали всі, кому не ліньки, а воно не могло за себе постояти через м’якенький характер. А з того м’якенького характеру виросло ось таке велике паскудство. Це буває.
А, можливо, його просто голівонькою в дитинстві часто били об сіру, як буття радянської людини, суміш заліза і бетону. І оскільки в моменти дотику міліцейської каски на тій голівочці ще не було, то воно й виросло отаке – з ладно припасованою мрією про каску і бажанням комусь жорстоко помститися.
Моїх батьків тоді також там побили. Не можу пояснити, як мені хочеться заглянути в очі тому, хто це зробив. У мене до цього ублюдка є декілька запитань. Я впевнений, що ФСБУшники, як і належить вуаєристам політично-садистського розливу, детально знімали це все побоїще на відео, і десь у них в коморочці ці кадри мусять зберігатися. І, хоча шанс є мізерним, я не покладаю надії на зустріч з оцим „невідомим прекрасним” в міліцейському кашкеті. До речі, десь читав, що тісний кашкет на міліцейській голові досить позитивно впливає на розумові здібності окремих пацієнтів. Вже й не знаю, з чим це може бути пов’язано...
Можливо ті „птахи”, які сьогодні служать в „Беркуті”, й не мають до того „чорного вівторка” безпосереднього відношення. Хоча, може дехто з офіцерів ще й сьогодні служить. То може дали б інтерв’ю? Поділилися б своїми геройськими спогадами. А ми вже б приклали зусилля, аби про вас дізналося чим більше народу. Вже постаралися б змалювати вас у всій бойовій красі.
Ім`я! Ім`я героя нам в чорному ящику на стіл! На постамент його!
Якщо ж хтось з „пернатих” вже забув про ті події, то нехай це фото їм нагадає.
Ну, і якщо вас не клонують які-небудь відморожені могильови в надрах вашого відомства з шматочків міліцейської уніформи, завернутої в міліцейську інструкцію, а ви дійсно є теплокровні, і якщо в своїх реакціях схожі на живих людей, то уявіть ось там на асфальті своїх батьків. Адже у декого з вас все ж були батьки, чи не так? Чи людські почуття вам також інструкцією заборонені? То не вірте цій інструкції. То дурня.
Не поспішай перетворюватися на моральних потвор. Шлях вниз завжди швидкий. Ось підніматися наверх – то вже складніше.  
 

...І ось тепер ми сидимо і дивимося, як шикується біля автобусів закутий в броню, овіяний „легендарною” славою спецпідрозділ „Беркут”.
І ми дивимося в очі цим хлопцям.
Вони готуються.
Ні, вони вже готові...
 
...Хто служив в армії? Пам’ятаєте оту специфічну атмосферу в казармі, коли без всяких видимих причин ти відчуваєш зростання адреналіну в крові? Якийсь тонкий інструмент безпомилково вказує вам на колективну готовність до мордобою. І ти вже іншими очима дивишся на оточуючі тебе обличчя. Ти помічаєш прихований виклик в очах, посмішки, тонкі, як лезо бритви, бачиш характерно граючі жовна... Ти розумієш, що всі вже „заведені”. Себто, в тому стані, коли розкачки перед відкритою агресією вже не буде.
Саме це я бачив на лицях і в поведінці бійців.
І як же їх було багато!.. В шоломах, бронежилетах, захисних накладках по всьому тілу, вони дійсно являли собою грізну силу. І знаєте, що в цей момент я відчув? Неймовірне бажання, щоби всю свою агресію, всю свою енергію і уміння ця сила спрямувала на братків. Мені просто смішно стало від однієї думки про те, що бандити могли б чинити опір цій силі.
А ось тепер ці професійно екіпіровані і навчені бійці - звичайна заточка в руках бандита, яку він приставив нам до горла.
Як таке стало можливим?
Ні, я пам’ятаю, хто передав всі силові структури отому гопнику з „партії раёнов”, аби той звично запхав їх собі в прохоря. Хто ж забуде нашого милого, нашого славного, нашого богобоязного звіроЮщера? Це вже скільки себе пам’ятати буду...
Мда... Ця ніжна сука таки зробила все, що змогла. Але тепер треба якомога скоріше і рішучіше повикручувати оті руки, які вчепилися в цю „заточку”.
Нам не можна дати гопоті можливість кінцево перетворити (хотів написати „правоохоронні”, але вони такими вже давно не являються) силові структури в ту воєнізовану і морально деградовану банду, якою на даний момент є російська поліція. Певна справа, що у нас дегенератів в міліції також хватає, але сам процес деградації ще не прийняв такого незворотного характеру. Ще є у нас в міліції офіцери, яких звільняють через їх небажання співпрацювати з „донецькими”. І сама наявність таких людей, хоч їх і не так багато, дає підстави для певного оптимізму. Бо є сподівання, що саме ці офіцери допоможуть нам знайти спільну мову з тими діючими міліціонерами, які усвідомлюють кінцеву перспективу розвитку могильовщини – повна деградація і розпад держави. А цього не можна допустити.
Але й міліціонерам – і особисто „беркутівцям”, треба так само чітко усвідомити, що окрім начальства та інструкції ще є власна совість, яка мусить вносити правку в виконання цієї інструкції.
І відповідальності за майбутнє нашої спільної держави вас так само ще ніхто не позбавив. А я так сподіваюся, що мало хто з вас придбав за роки служби нерухомість в Іспанії.
Себто, жити плануєте в Україні. То яке життя маєте намір збудувати своїми „очумілими ручками” для себе і своїх рідних? Що, будете потім пояснювати дітям, що в цьому „сомалі” ми живемо тому, що ви з честю виконували накази? Думаю, вони обридаються від вдячності.
  
То ж, панове міліціянти, або декларуйте свою громадянську позицію, або вивчайте „передовий” досвід своїх колег в Росії. А там одні Сагра і Кущовка чого варті. Причина ж подій там всюди одна – абсолютна, поголовна криміналізація і деградація правоохоронних структур.
Саме цей натоптаний шлях уготований нам, якщо гопота залишиться при владі ще хоча б рік, чи два від сили.
І не забувайте: ці люди, свого часу, у своєму сонячному регіоні виробляли трупи, як на конвеєрі. А тому давайте без надмірної софістики проведемо сьогодні розмежувальну риску, яка чітко і ясно відокремить кримінал від антикриміналу. І нехай кожний займе своє місце перед бар’єром.
Але якщо в нашій війні з криміналом ви станете з протилежної сторони, то потім вже вибачте – ніякі розмови про наказ і присягу вже не будуть сприйматися. Ви не діти. І присягалися ви служити НАРОДУ УКРАЇНИ, а не цим шлеперам.
 
А тепер декілька слів за самі події, які розгорнулися на Хрещатику.
Відверто кажучи, я думав, що планується жорстокий мордобій. Було таке муторне передчуття...
Коли пролунав заклик (здається Турчинова) пройти ходою по Хрещатику, ми були недалеко суду. Вільного простору там, практично, немає. Люди повільно потягнулися до щілин в огородженні. Натомість демонстранти з протилежної сторони вулиці, яким не перешкоджали бар’єри, практично миттєво заполонили Хрещатик. Ми вже були близько підземного переходу, коли міліцейські підрозділи розпочали операцію по витісненню демонстрантів. В цей момент піднявся жахливий крик, люди рвонули хаотично, почалася штовханина.
Як потім вияснилося, Професор з Лісовською опинилися в самому центрі контактних подій на Хрещатику.
Там були досить жорсткі моменти, про які, сподіваюсь, хтось із наших колег розповість окремо.
 
Я ж заліз на парапет підземного переходу і мав можливість знімати в упор все те, що відбувалося. Жаль, не догадався поставити відео. Бачив, як Аір.інфо відбивався від якогось міліціонера.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коли все трохи заспокоїлося, ми пішли вздовж міліцейських рядів, які довгим ланцюгом витягнулися вздовж Хрещатика. Ми підходили до них, пробували розмовляти. Звісно, вони не відповідали.
Але ми, знову ж таки, мали можливість подивитися їм в очі. І дивна річ: агресії там було набагато менше, ніж коли я спостерігав за ними зранку. Відразу попросив би доморощених психологів залишити в спокої отой, замучений „Дурдомом”, стокгольмський синдром.
Так ось: як на мене, багатьом з них було не в кайф виконання цієї процедури. Вони навіть відверто доброзичливо посміхалися, коли ми їм щось розповідали про Яника.
Також мушу зауважити, що я не бачив ні разу, щоби міліція серйозно перешкоджала фотографам. Біля автозака була легка штовханина міліціонера з людиною з відеокамерою в руках. Але розійшлись. Здається, це було під час посадки в автозак якогось чоловіка.    
І такий момент: на цей раз міліцією не було застосовано гумові „демократизатори”. Себто, людей не били, а обмежилися силовим витісненням. Що буде, якщо поступить команда бити? Як вони поведуть себе в такому випадку?
Питання...  
  
 

Originally posted by dm_dobriy at LiveJournal отрекается от украинской оппозиции

Оригинал взят у sash_demchenko в LiveJournal отрекается от украинской оппозиции

Принадлежащая россиянам компания «SUP Media», которая является владельцем сервиса «LiveJournal», провела торжественное открытие своего представительства в Киеве.

Гостей ждали в «Crystal Hall», где их обслуживали по всем правилам светских презентаций с показами, подарками, представлениями и угощениями. Само собой на открытие представительства крупнейшей мировой блоговой площадки должны быть приглашены блогеры. И они были приглашены, единственный вопрос — кто? Какие именно блогеры?

Украинская блогосфера по-русски

В сложившейся ситуации, когда налицо диктаторские замашки власти, стремящейся максимально взять под свой контроль информационные ресурсы, блогосфера становиться всё более значимой и весомой площадкой распространения информации и свободной коммуникации.

В соседней России это уже стало общепризнанной данностью.

В Украине же, где ещё существуют свободные и относительные СМИ, блогосфера является пока что дополнительным ресурсом распространения информации и мобилизации населения. Что, однако, не предусматривает отсутствия в ЖЖ альтернативной традиционным Интернет-СМИ оценки ситуации в стране. По мнению экспертов, очень скоро украинская блогосфера станет всё больше напоминать российскую. Тенденция к уходу мыслящих людей в блоги нарастает.

Показательным является и то, что наиболее читаемыми украинскими блогерами являются именно те, кто далеко не лестно отзывается о нынешней украинской власти, президенте Януковиче и всём его окружении.

Подтверждением тому служат рейтинги украинских блогов, которые может посмотреть каждый.

К примеру, первую пятёрку украинских блогеров согласно известному рейтингу украиноязычных Интернет-дневников «Наш LJ» представляют Микола Малуха jesfor , Олена Билозерская bilozerska , Богдан Логвиненко logvynenko , Вахтанг Кипиани vaxo .

О политиках-блогерах, например, о Леси Оробец lesyaorobets  или Дмытре Корчинском d_korchinskiy речь в данном случае не идёт. Блоги для них вторичны.

Как можно убедиться воочию не один из них не является не то что лояльным к правящему режиму, но и активно высказывают свой протест, призывая к нему остальных.

Стоит ли поэтому удивляться, что на официальное открытие представительства «LiveJournal» никто из них приглашён они не был.

Никто из ТОП-10 украиноязычных либо же русскоязычных блогеров Украины!

Цензура на экспорт?

Не хотелось бы делать преждевременных выводов, но складывается впечатление, что руководство «LiveJournal» по своей ли инициативе или же по указке сверху собирается создать такую себе пропрезидентскую реальность в украинской блогосфере. В новых рейтингах и тусовках не будет тех, кто критически высказывается о власти, не будет неудобных и крамольных суждений, а взаимное общение будет сводиться к развлекательному.

Возможно именно эта альтернативная блого-реальность со временем должна полностью заменить собой действительную, где-то подкрасив её, где-то гламуризировав. Недозволенное же затеряется и уйдёт на маргинальный уровень.

Возможно «LiveJournal» ещё не выработал окончательной концепции продвижения своего продукта на украинском рынке. Возможно не определена своя сфера и направление деятельности. Однако уже сейчас должно быть понятно, что игнорирование именно тех блогеров, которые составляют костяк национального ЖИВОГО журнала, затрагивающего интересы и настроения общества, только погубит все начинания.

 

UAINFO

Золото пьянит. Маразм крепчает на глазах. А стыдливость уходит. Вы прочитали краткую подборку новостей из Украины за последние полгода. Ну, рядом с золотом и у женщин стыдливость часто пропадает, а уж у чиновников – подавно. Есть все-таки в высокопоставленных коррупционерах какой-то женский фермен. Не зря народ их часто ассоциирует с Элтоном Джоном в плохом смысле этой самой филейной части Элтона Джона.
 
И борьба с коррупцией у нас проходит под лозунгом «Что позволено Юпитеру – не позволено быку». Ну а там уже идет ассоциативная цепочка – бык, телец, золотой телец. Смысла никакого, но для многих госслужащих ассоциативный ряд приятный. На роль Юпитера у нас претендуют все, кто закрепился в системе исполнительной власти. И на золотого тельца все претендуют. Вот кому хорошо – закон мимо кассы, контроля не существует по определению, а уж после построения плавающего дворца в Межигорье братва рангом пониже вообще решила – можно не стесняться.
 
Укрзализныця тут вообще – герой парадоксальных золотых новостей. То начальник донецкой железной дороги купит себе роскошный джип за казенный кошт, да такой, что Могилев пинает колеса своего служебного Линкольна и рыдает от зависти, то цены на перевозки металла установит заоблачные – и трасса «Донецк-Мариуполь» по сей день забита тяжелыми грузовиками с металлом. Железная дорога в убытке, а шеф – аж лоснится. Потеет медом и золотой пылью. В общем, хозяйственники те еще. Бездарные, но сытые.
 
При капитализме они уже давно приносили бы пользу в качестве грузчиков (на большее интеллект явно не рассчитан), а при мудром правлении Виктора Федоровича – рулят монополией.
 
И, как всякие дорвавшиеся до кормушки, торопятся жить. Хоть бы хронику уголовную в новостях посмотрели. Может, воздержались бы от покупки золотых телефонов. Ну, на хрена вменяемому человеку такая игрушка? А уж тем более – на хрена госслужащему или руководителю госпредприятия так подставляться и подставлять родную власть? Разрешили все? Или один раз живем – отрываемся по полной? И ведь никого не уволят, не посадят, как Луценко, при всей схожести обвинений.
 
Но расслаблять мышцы спины, бедер и промежуточные не стоит, власть-то меняется. Периодически. И если Рудьковский чудом отпетлял от тюрьмы и теперь даже тянется в политику, это вовсе не значит, что всем ворующим на транспорте амнистия обеспечена. Не всем. Кто не верит – спросите у Кирпы. С ним трудно встретиться? Это вам так кажется. Когда братва у власти и начинается грызня – тут хоть историю французской революции читайте, хоть родной страны годов 20-ых - 30-ых, результат один. Особенно, когда страшно. А людям во власти уже реально страшно.
 
Потому что рассказывать можно все, но народ не обманешь. Возможны любые вспышки и всплески и Кирпа – он потенциальный собеседник для многих, кто делился и считал себя неуязвимым. Во многих знаниях – многие скорби. Это касается, как руководителя железной дороги, так и гаишного чина, отправляющего чемодан с денежкой из Донецка в Киев. Правда, это не Кирпа сказал, а царь Соломон, но суть не меняется, он тоже умер.
 
Футбольный матч Динамо – Карпаты прогремел на всю страну. Даже я на ю-тубе основные места посмотрел, хотя из футбола обычно смотрю только игры «Шахтера». Фаны Динамо и Карпат хором скандируют – «спасибо жителям Донбасса, за президента …» Вот на кого стоит оппозиции внимательно смотреть. Это вам не бабушки – более чем реальная сила на предмет активных уличных процессов и эксцессов. А если к ним на этой почве болельщики «Шахтера» присоединятся – туши свет.
 
А присоединятся легко – только кричалку поменять, а с оценкой действий президента и правительства тут все солидарны с киевлянами и львовянами. Кто за Юлю, кто против Вити, кто против Юры (не Луценко, а того, чье имя после решения суда себе дороже называть) – до определенного этапа путь у самых разных жителей Украины поразительно совпадает. Убрать от власти вот этих. И посадить в тюрьму. А потом – выборы и будем решать куда идти дальше. Запад и Восток – совпадают желания. Имеет смысл договариваться и дружить.
 
Главное – власть ничего не может противопоставить народному гневу. При реальных протестах – сбегут, как уже бывало. Третий раз вспомню мышцы спины, бедер и, главное,  промежуточные – не железные они, простите, у них. Милицию, правда, тренируют для разгона акций протеста, но это может хреново закончится. Да, белорусский усатый «недосталин» может так чудить, положив с прибором на мнение Европы. А у наших как раз в Европе семьи, сбережения и, как Жеглов говорил, «лежбища». У Клюева семья в Австрии, у Иванющенко дочка в Монако, да и Виктор Федорович коленку привык нежить в Испании. Низзя им рубить с плеча. Не пройдут побоища. Потому что не захотят серьезные пацаны ехать потом вместо Куршавеля на курорты Краснодарского края.
 
Последний мессидж, кстати, напрямую касается и дела Тимошенко. Просто тут к Европе еще и наше мнение добавляется. Юле, наверняка, обидно до слез. Потому что женщина она умная, и любит быть в центре внимания. И четко понимает сейчас, что вовсе не игрок она, а повод. Виктор Федорович наш дорогой и его команда (может, нам его в Тимура переименовать? А что – Тимур и его команда – звучит. А Дарка и Ганя объяснят лидеру, что это такой древний завоеватель – вождь будет польщен) нас тестируют. И Запад, как говорят «люди знающие жизнь», «прицепом». Прокатит? Не объявят ЕС и США блокаду? Не выйдут киевляне (а революции всегда делают жители столицы, остальные могут только присоединиться) на улицы в серьезном количестве? Значит, можно все. Позволено.
 
Тут товарищ Отто звонит и доказывает – послезавтра российский Медвед Януковичу за газ предъявит – и Юлю сразу выпустят. Не верю. Просто потому что российская власть прогнила настолько, что от кровавого бунта их отделяет уже совсем токая грань. Не до нас им. И ложили на их заявления и предъявы даже у нас. Кстати, о России и футболе. Друг мой – фанатик славнского союза звонит и ругается. Говорит, что же ты, сволочь такая, на мельницу мировой закулисы воду льешь? Публикуешь в ЖЖ грязные пасквили 2007 года? Был бы это Хряков – послал бы по-русски. А так – нормальный человек, приходится объяснять. Российский тоталитаризм 2007 года, это наше возможное будущее. Это стоит изучать – чтобы избежать. Кремль и его злокачественные опухоли – очень опасная зараза. Или даже не так – очень заразная опасность. Вернемся к нашим протестам. Если они будут вялые – братва в окружении ВФЯ уверится в своем праве на вседозволенность.
 
А ежели масштабы возмущения будут серьезными – быстро заднюю включат и Тимошенко выпустят. И воровство из бюджета поумерят. И уважать будут. И, возможно, прекратят считать быдлом. Все просто. И все от нас зависит. Просто, ругать власть под пивко у телевизора – это круто, но недостаточно. Нужно немножко добавить активности. Или, раз уж мы столько тут о мышцах попы говорили, другие злые люди заставят добавить пассивности. Так что, как в рекламе турфирмы, выбирай сам…

Шахтаря Ігоря Сметаніна, який розповів журналістам про аварію на шахті «Суходольська-Східна» та важких умовах роботи в забої, міліція погрожувала вбити

Про це виданню «Хвиля» розповів голова луганського Трудового руху «Солідарність» Костянтин Ільченко.

За інформацією від лідерів «Солідарності» Ігор Сметанін, якого звільнили з шахти, що належить Рінату Ахметову за відеоінтерв'ю, повинен був приїхати в Київ на прес-конференцію «Правда про вугільну мафію: вибухо на шахтах, копанки, Загибель людей - результат злочинної діяльності політічної системи ", яка відбудеться сьогодні.

Проте, «його зацькували, перелякали його і сказали, що реально вб'ють. Приїжджала міліція і сказала: висунешся - уб'ють в посадці. Ось ціна слова прем'єр-міністра », - сказав Ільченко.

Прес-служба БФ" Підтримки Українських ініціатив"

Джерело: